Світова валютна система і міжнародні розрахунки

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ БІОРЕСУРСІВ І ПРИРОДОКОРИСТУВАННЯ  УКРАЇНИ

Факультет аграрного менеджменту 
 
 
 

РЕФЕРАТ

з дисципліни: Міжнародні економічні відносини

на тему: Світова валютна система і міжнародні розрахунки 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

                 Виконав:

                                          студент 4 курсу 3 групи

                                                            факультету аграрного менеджменту

                                   спеціальність МЗЕД

                        Олексов Є.В.

1. Міжнародні  валютні відносини. Поняття валюти
2. Еволюція світової валютної системи
3. Міжнародні розрахунки. Форми міжнародних розрахунків.

1. Організація зовнішнього валютного  ринку.

      Основною  відмінністю внутрішніх економічних  угод (операцій) від міжнародних є використання різних національних валют в міжнародних розрахунках. Термін “валюта” (італ. valuta), має пряме значення – вартість. Вживається для:

• характеристики національних грошових одиниць (наприклад, гривні);
• міжнародних розрахункових засобів (паперові гроші, векселі, чеки тощо).

      В результаті формується специфічна сфера  міжнародно-економічної взаємодії  – міжнародні валютно – фінансові  відносини.

      Міжнародні  валютно – фінансові відносини -  це комплекс відносин, які виникають у процесі функціонування грошей в міжнародному платіжному обігу, який в свою чергу, спричиняється обміном товарами та послугами а також іншими видами економічних зв’язків між країнами (рух капіталів, міжнародна передача технологій, міжнародний туризм, надання позики іншим країнам, приватні перекази).

      Проблема  обміну валют вирішується на валютних ринках. Валютні ринки – це фінансові  ринки, де здійснюється міжнародна торгівля та обмін іноземних валют. Відзначимо, що валютний ринок – це найбільший фінансовий ринок у світі. Кожного дня там здійснюються угоди на десятки, і навіть сотні мільйонів доларів. Валютний ринок – це нецентралізована установа, яка діє через ряд установ, а брокери і дилери, які беруть участь у ринковому процесі, зв’язуються один з одним за допомогою телексу, факсу, телефону.

      Найбільші центри валютних ринків – Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт-на-Майні, Токіо.

      Приклад валютної операції. Американський підприємець бажає придбати значну кількість англійських виробів з вовни. Продавець у Лондоні наполягає на оплаті в фунтах стерлінгів. Американець звертається до свого банку в Атланті за фунтами. Дилер банку телефонує іншим дилерам, щоб дізнатись, чи є в них для продажу фунти стерлінгів, називає ціну, яка ґрунтується на певному обмінному курсі двох валют. Дилер банку в Атланті купує фунти стерлінгів і продає їх клієнту за долари по собівартості з надбавкою. Продавець фунтів (швидше за все крупний американський банк) організує їх доставку на зарубіжний рахунок банку Атланти, відправивши платіжне доручення англійському банку, в якому у цього продавця є фунти. Відповідно до доручення англійський банк має списати з рахунку продавця певну суму в доларах США за рахунок внеску до запитання продавця або банку Атланти, або будь-якому іншому банку.

1. основні –  це крупні комерційні банки, які виконують функції дилерів у ринковому процесі. У цій якості вони “підтримують позицію” двох чи більше валют, тобто володіють внесками, виражених в цих валютах.

      Ціна  продажу валюти трохи вища, ніж ціна купівлі валюти. Різниця в ціні – доход банку. Конкуренція між банками підтримує цю різницю на рівні 1% для крупних міжнародних ділових угод.

      Для здійснення міжнародних операцій комерційні банки крім відділень можуть мати банки-кореспонденти в інших країнах. Банки-кореспонденти  — це банки різних країн, які відкривають рахунки один в одного.

      Наприклад, банк А в США відкриває рахунок у фунтах стерлінгів у банку Б, який знаходиться у Великобританії, точно так, як банк Б відкриває внесок у США, здійснивши внесок у доларах США. Такий порядок, помножений на значну кількість банків у різних країнах – основа для міжнародних переказів грошових коштів.

2. комерційні банки, які виступають у ролі брокерів - у такому випадку вони не «підтримують позицію» щодо певних валют, а тільки зводять разом продавців та покупців. Так, наприклад, будь-яка англійська фірма може звернутися до Лондонського банку з дорученням виступити в ролі брокера, для організації обміну доларів на ієни.
3. небанківські дилери та брокери. Комерційні банки використовують незалежних брокерів як посередників при укладанні значних оптових угод між собою.

      Наприклад, «Чейз Манхеттен Банк» виявив, що в результаті дилерської діяльності в його розпорядженні виявилося забагато німецьких марок. У цій ситуації «Чейз Манхеттен Банк», перш за все, звернеться до послуг брокера, який вибере необхідного партнера для здійснення обміну.

      При здійсненні обміну валют виникає  проблема співвідношення між валютами різних країн, тобто проблема валютного  курсу. Обмінний валютний курс – це «ціна» однієї валюти, виражена в одиницях іншої валюти.

      Валютні курси встановлюються між усіма  основними валютами світу. Ці курси  постійно змінюються. Дилери, які займаються валютними операціями регулярно  здійснюють коригування. Одержуючи комісійні за проведення конвертації, вони зацікавлені в тому, щоб у них не накопичувалась певна валюта, яку складно продати. Тому валютні дилери прагнуть до максимального збалансування попиту і пропозиції по кожній валюті за допомогою відповідних змін валютних курсів.

      Для господарський суб’єктів, що не потребують оперативної інформації про зміни  валютних курсів, джерелом такої інформації є розділи фінансової хроніки  багатьох газет.

      Відмітимо, що теоретично всі валютні курси  мають бути узгодженими між собою. Наприклад. Якщо 1 фунт стерлінгів обмінюється на 2,33 дол. США або 526 ієн, то 2,33 дол, можуть у необхідності наміру обмінюватися на 526 ієн. В іншому випадку знайдуться особи, які будуть заробляти гроші , рухаючись по колу, яке утворене цими трьома валютами.

      Іноземна  валюта може знадобитися господарському суб’єкту як негайно, так і для  здійснення угод на перспективу. У зв’язку з цим розрізняють 2 види обмінних курсів:

      1) спотовий курс (spot rate) - обмінний курс по касовим операціям (для негайних угод) - Як правило, цей курс приводиться в процесі для більшості валют. Він використовується для торгових угод, які будуть укладені не пізніше 48 робочих годин після публікації.

      2) форвардний курс (forvard rate) - обмінний курс по терміновим операціям (для укладання угод через 30, 60, 90,180 днів). Термінова угода-це контракт між банком та його клієнтом, за яким певна валюта буде обміняна на потрібну валюту у визначений день, за курсом, визначеним на сьогодні. Як правило, цей курс наводиться в пресі тільки для основних валют.

      Спотовий  курс може відрізнятись від форвардного  як в ту, так і в іншу сторону. Різниця в обчисленні обмінних курсів по терміновим операціям відображає різницю між ринковими нормами  проценту в порівнюваних країнах.

      Засоби  обміну валют:

      1) перекази - основний засіб проведення міжнародних обмінних операцій.

      2) переказні векселі - це письмове розпорядження, яке вимагає від імпортера чи банка, який представляє імпортер заплатити певну кількість грошей в обумовленій валюті експортеру.

      Переказний вексель може бути оплачений негайно або в обумовлений термін - через 30, 60 або 90 днів по тому. Якщо експортер виписує вексель, який буде оплачено через 90 днів, а готівка йому знадобилася на сьогодні, він може звернутися в комерційний банк. У цьому випадку комерційний банк купить вексель з урахуванням дисконтної ставки, яка відображає переважаючу норму процента. Наприклад, якщо ринкова процентна ставка 12% річних або 3% за 90 днів, то комерційний банк заплатить по 970 доларів за кожну 1000 доларів номінальної вартості 90-денного векселя. По закінченні терміну векселя, комерційний банк може вимагати його повної оплати.

      3) дорожні чеки Невелика доля фінансових операцій на міжнародних ринках забезпечується дорожніми чеками.

      Наприклад, зібравшись у Францію, можна придбати дорожні чеки,  деноміновані у гривнях або в доларах у комерційному банку. Власник французького готелю який бере дорожні чеки, наприклад компанії "Томас Кук" у вигляді плати за послуги, депонує їх у місцевому банку, одержуючи замість них франеи, незалежно від того, в якій валюті визначена вартість чеку. Французький банк потім одержить відповідну кількість франків від "Томас Кук".

      Влютний курс - це ціна одиниці валюти однієї країни, виражена в певній кількості одиниць валюти іншої країни.

      Встановлення  курсів іноземних валют відповідно до діючих законодавчих норм та практики називається котируванням .

      Розрізнять  котирування пряме та непряме. Пряме котирування - це вираження одиниці іноземної валюти у національній. Непряме котирування - це вираження одиниці національної валюти в іноземній.

      Конвертованіст  валюти -  це її здатність обмінюватися на інші валюти. Розрізняють:

• Вільноконвертовані валюти - це валюти, які вільно обмінюються на грошові знаки інших країн для всієї категорії власників у будь - якій формі у всіх видах операцій без обмежень. Для міжнародних розрахунків використовується повністю конвертована валюта.
• Неконвертована валюта функціонує у державі, яка забороняє операції з її обміну на інші валюти.
• Частково конвертована валюта з’являється в тому випадку, коли конвертованість розповсюджується на певні категорії власників даної валюти і окремі види операцій. Часткова конвертованість може мати також регіональний характер, тобто обмежуватись певним колом країн, зокрема, межами певної валютної зони.

      Валютний  курс прийнято здебільшого  подавати у двох формах:

      1) ціна національної валюти відносно  певної іноземної валюти;

      2) індекс , що базується на основі  кошика (комбінації) валют, які використовуються в торгових операціях з головними партнерами.

      Наприклад:  Індекс валютного курсу фунта стерлінгів, , базується на основі валют головних країн, з якими Британія має валютні відносини. Кожна валюта входить в індекс як середньозважена величина відносно до ваги певної країни в загальному обсязі торговельного обігу Британії із зовнішнім світом.

      Розрізняють 2 різновиди валютних курсів:

• номінальний двосторонній валютний курс - визначається як відносна ціна двох валют. Використовується у валютних контрактах і є найбільш простим і базовим визначенням валютного курсу.

      В ньому ґрунтується поняття ефективного  валютного курсу. Він є індексом, який у найбільш загальному вигляді  обчислюють як середньозважену величину набору двосторонніх обмінних курсів щодо вибраної валюти. При розрахунку ефективного валютного курсу індивідуальні двосторонні валютні курси індексуються відносно даного базового року, що дає змогу уникнути проблеми агрегації даних. 

      Формула ефективного валютного  курсу є такою: 

      EER = åRiWi, 

         де EER - ефективний валютний курс,

         Ri- індекс двосторонніх валютних  курсів з країною і 

        Wi - вага (0<Wi<1) кожного з двосторонніх  обмінних курсів.

      В економічному  аналізі часто викоритовуються  поняття реального валютного  курсу  

      e= q/p*1p 

      q - реальний валютний курс;

      p -  рівень цін в Україні і  показник інфляції;

      p* - рівень цін в інших країнах;

       e - номінальний валютний  курс.

      q=e·(p*/p)

      Реальний  валютний курс -- це номінальний валютний курс, помножений на відношення іноземних цін до внутрішніх цін. Це ціна товарів України, що відображається в іноземних валютах.

        Реальний ефективний валютний  курс поглиблює і синтезує  ефективний та реальний валютний  курси.

      REER =  å(RER)W

      REER - реальний ефективний валютний  курс,

      RER - реальний валютний курс країни,

      W - вага кожного реального валютного курсу

      Важливим  є різновид поняття валютного  курсу, який називається паритетом  купівельної ціни (ПКС).

      Він передбачає, що однаковий за якістю та кількістю набір товарів у  різних країнах оплачується однаковою  кількістю грошей. Таким чином, ПКС встановлюється на рівні. за якого купівельна сила грошей у різних країнах буде однаковою:

      IKC=p/pін

      Р - індекс національних цін,

      Рін - індекс зарубіжних цін.

      Для емпіричного аналізу придатною  є версія валютного курсу як відносного паритету купівельної сили.

      е =р-рін

      е - відсоткові зміни валютного курсу,

      р, рін - відсоткові зміни відповідних  цінових індексів за той же самий  період.

      Валютні курси зазнають постійних змін. Знецінення - це зниження вартості валюти. подорожчання - підвищення вартості валют.

      Девальвація - знецінення валюти під цілеспрямованим впливом держави.

      Ревальвація - цілеспрямовано здійснене урядом подорожчання валюти.

      Як  кожна ціна, валютний курс — ціна грошей — визначається взаємодією попиту й пропозиції на міжнародних  валютних ринках.

      Розглянемо  ситуацію обміну німецької  марки на  долари США.

      DD - крива попиту на марку. Оскільки  ми передбачаємо обмін на неї  долара США, то крива попиту  одночасно буде й кривою пропозиції  по відношенню до долара. SS - це  крива пропозиції марки, яка співпадає з кривою попиту на $. У точці пересічення кривих попиту і пропозиції Е буде рівноважний обмінний курс.

      Проаналізуємо. які суб’єкти господарювання беруть участь в операціях  купівлі-продажу  на валютному ринку.

      Попит на певну валюту будуть формувати:

      1. зарубіжні покупці товарів, що  експортуються із цієї країни;

      2. іноземні інвестори, які прагнуть  здійснити інвестиції в фінансові  та матеріальні активи країни;

      3. валютні спекулянти, які розраховують  на підвищення курсу в майбутньому;

      4. уряд країни ( якщо він прагне не допустити падіння курсу своєї валюти ), який буде пред’являти попит на неї, використовуючи для цього свої запаси іноземної валюти.

      Пропозицію  валюти будуть формувати:

      1. імпортери, які прагнуть реалізувати  валюти з метою здійснення конвертації в ту чи іншу валюту для оплати укладених угод;

      2. валютні спекулянти, які очікують, що курс валюти знизиться;

      3. інвестори, які прагнуть здійснити  інвестиції за кордоном;

      4. уряд країни, зацікавлений в тому, щоб не допустити зростання  курсу національної валюти.

      Таким чином, експорт країни спричиняє  виникнення попиту на її валюту за кордоном, а необхідність задоволення цього  попиту зменшує запаси іноземної  валюти у вітчизняних банках. Тобто  в широкому розумінні експорт будь-якої країни фінансує та оплачує її імпорт.

      Валютний  курс буде формуватися  під впливом ряду економічних і  політичних чинників:

      а) різниці в рівнях інфляції між країнами (чим вищий рівень інфляції в країні порівняно з аналогічними показниками інших країн, тим нижчим буде валютний курс);

      б) різниці у рівнях процентної ставки на капітал ( чим вищий її рівень, тим вищим буде курс національної валюти );

      в) стану платіжного балансу ( активний платіжний баланс сприяє підвищенню валютного курсу національної валюти, оскільки підвищує попит на неї з боку іноземних боржників, а пасивний платіжний баланс веде до зниження курсу національної валюти, тобто боржники продають національну валюту за іноземну валюту для сплати боргів);

      г) міри використання певної валюти на світовому ринку і при міжнародних розрахунках;

      д) зовнішньоекономічної політики уряду ( обмеження імпорту ( підвищені тарифи, квоти, обмеження на валютні операції, схильність щодо споживання національних товарів порівняно з іноземними ) сприяє підвищенню курсу національної валюти, оскільки пропозиція національної валюти на валютному ринку зменшиться );

      е) політичного положення того чи іншого уряду ( впливає на рівень ризику, з яким пов’язане здійснення як іноземних інвестицій, так і інших операцій в країні );

      є) діяльності валютних ринків і спекулятивних операцій (якщо курс певної валюти має тенденцію до зниження, то банки і фірми прагнуть її обміняти на більш стабільну, оскільки це погіршує позицію);

      ж) швидкості здійснення міжнародних розрахунків ( очікуючи падіння курсу національної валюти, імпортери намагаються прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті – щоб не нести втрати від підвищеного курсу іноземної валюти. За умови підвищення курсу національної валюти переважає прагнення затримати платежі в іноземній валюті;

      з) ступеню довіри до валюти на національному та світовому ринку.  
 
 

      На  національно-державному рівні валютні  відносини формують національну валютну  систему, яка включає  в себе:

• валютні відносини країни;
• їх інституційні форми, що визначаються валютним та іншим законодавством;
• розгалужену сукупність інфраструктурних підрозділів, що забезпечують функціонування національної валютної системи.

      Національні валютні системи — це певний порядок розрахунків тих чи інших країн з іншими країнами. Цей порядок закріплений законодавчими актами окремих держав.

      Національну валютну систему  формують такі головні  компоненти:

• національна грошова (валютна) одиниця;
• офіційні золотовалютні резерви;
• паритет національної валюти та механізм формування валютного (обмінного) курсу;
• умови конвертованості валюти;
• наявність чи відсутність валютних обмежень;
• банківські чи кредитно-фінансові установи, валютні біржі;
• порядок здійснення зовнішньоторговельних розрахунків;
• система валютного контролю.

      Регіональні валютні системи створюються в межах міжнародних інтеграційних угруповань та валютних блоків. Вони характеризуються, як правило, наявністю власної міждержавної або наднаціональної (колективної) валюти та механізму взаємної валютної координації та регулювання (європейська змія).

      Міжнародна  валютна система  — це комплекс правил і законів, які регулюють діяльність центральних емісійних банків на зовнішніх валютних ринках, інакше кажучи — це форма організації міжнародних валютних відносин, яка закріплена в міжнародних угодах. Міжнародна валютна система охоплює усю світову економіку. Її розвиток пов’язаний з формуванням світового ринку, єдиної системи світового господарства внаслідок поглиблення і диверсифікації міжнародного поділу праці, інтернаціоналізацією економічного життя та глобалізацією усіх аспектів господарської діяльності.

      Головними елементами сучасної міжнародної валютної системи є:

• національні резерви та колективні (наднаціональні) валютні одиниці;
• склад і структура інших міжнародних платіжних активів (засобів);
• механізм валютних паритетів та обмінних (валютних) курсів;
• умови взаємної конвертованості валют;
• форми міжнародних розрахунків;
• умови функціонування міжнародних валютних ринків та ринків золота;
• статус міждержавних валютно-кредитних організацій.

      Головна функція міжнародної  валютної системи  — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва та поділу праці, поглиблення міжнародної торгівлі та міжнародної інвестиційної діяльності.

      Міжнародна  валютно-кредитна система  повинна відповідати  таким головним вимогам:

1. забезпечувати міжнародний обмін, усю систему світогосподарських зв’язків достатнім обсягом платіжно-розрахункових та кредитних засобів, що користуються довірою учасників валютно-кредитних відносин;
2. мати певний запас міцності для стійкого функціонування;
3. бути достатньо еластичною для того, щоб гнучко пристосуватися до динамічних змін у співвідношенні внутрішніх та зовнішніх факторів функціонування міжнародних економічних відносин;
4. забезпечувати, по можливості, збалансованість, гармонізацію економічних інтересів суб’єктів міжнародних економічних відносин усіх структурних рівнів.

      Міжнародна  валютна система  складається з  двох головних грошових блоків — резервних національних валют та наднаціональних валют.

      Прийнято  розрізняти міжнародну торгову та міжнародну резервну валюту. Мова йде при цьому  про однакові за якістю гроші, але  про різні рівні суб’єктів  їх використання та застосування.

      Міжнародна  торгова валюта слугує для оцінки та опосередкування міжнародних торгових операцій (переважно приватного характеру), якими є експорт і імпорт товарів, послуг, капіталів тощо. На міжнародних валютних ринках торгова валюта виступає як товар, є предметом купівлі-продажу. Її ціна (валютний курс) змінюється залежно від попиту і пропозиції. На даному рівні державні органи використовують міжнародні гроші у тому випадку, якщо вони здійснюють подібні операції саме як приватні організації.

      Міжнародна резервна валюта використовується державами для покриття дефіциту платіжного балансу. На цьому рівні валютні резерви забезпечують здійснення офіційних, тобто державних фінансових операцій, у яких суб’єктами виступають не приватні особи, а лише держави та їхні уряди. Головна функція міжнародної резервної валюти — створення валютних державних резервів (функція нагромадження та скарбу). Вона ж виступає інтегруючою одиницею, в якій визначається паритет національних валют і таким чином здійснюється їх зіставлення. Міжнародна резервна валюта використовується для збереження відносно стабільного валютного курсу шляхом інтервенцій на внутрішньому та міжнародних валютних ринках. Міжнародними стали валюти тих держав, національна економіка яких мала найбільшу вагу в світовому господарстві та значною мірою впливають на міжнародну торгівлю та вивіз капіталу. Найбільш поширеною торговою (водночас і головною резервною;) валютою є долар США, за допомогою якого здійснюється майже 2/3 міжнародної торгівлі. Близько 16% світової торгівлі здійснюється в німецьких марках, 6% - в англійських фунтах стерлінгів, близько 5% - у французьких франках, 4% - японських ієнах, та 6-7% у валютах інших розвинутих держав. Водночас долар США є також важливою міжнародною резервною валютою, оскільки він становить вирішальну частину міжнародних валютних інтервенцій.