Священні книги ісламу

Зміст

Введення

1. Виникнення ісламу

2. Священні книги ісламу

2.1 Коран

2.2 Сунна

Висновок

Список використаної літератури

Введення

Іслам, поряд з буддизмом і християнством, є однією з найбільш поширених релігій, що налічують мільйони послідовників у різних країнах світу.

Найважливішою частиною релігійно-культової системи ісламу є шаріат. Шаріат (від араб, «шаріа» - належний шлях) - звід моралі, права, культурних приписів, який регулює всю суспільну й особисте життя мусульманина. Шаріат базується на Корані і Сунні - святому переказі ісламу.

У головних священних книгах викладено основні положення віровчення ісламу. Згідно з переказами, текст Корану був поведан пророку самим Аллахом через посередництво Джебраила (біблійний архангел Гавриїл; служив посередником між Богом і людьми). Мусульманські богослови пояснюють численні збіги текстів Біблії та Корану тим, що Аллах і раніше передавав свої священні заповіді пророкам - Мойсею, Ісусу, але ці заповіді були спотворені іудеями та християнами. Тільки Мухаммед зміг передати їх у повному і справжньому вигляді.

Сунна - збірник хадисів, тобто висловів та діянь Мухаммеда. Сунна є другим джерелом шаріату після Корану. Суніти та шиїти вважають сунни настільки ж богонатхненним, як і Коран.

Саме через священні книги знаходить своє вираження моральне вчення ісламу.

1. Виникнення ісламу

Слово «іслам» у перекладі з арабської означає «покірний Аллаху» («Аллах» - це ім'я Бога). Послідовники ісламу називають себе словом «муслім» (з арабської - «відданий Аллаху»). У російській мові це арабське слово перетворилося в слово «мусульманин». Згідно з даними), У 1996 році в світі було понад 1 100 млн. мусульман [1].

Датою заснування ісламу вважається 622 рік, що ознаменувався переселенням пророка Мухаммеда з його рідного міста Мекки до Медіни (захід Аравійського півострова). Головними містами того регіону, де виник іслам були міста Мекка і Ясриб. Згодом Ясриб був перейменований в Мадінат ан-набі (Місто пророка), а ще пізніше утвердилося скорочена назва цього міста: Медіна (Місто). Зараз територія, де виник іслам, разом з містами Меккою і Медіною, входить в державу, яке називається Саудівською Аравією.

Засновник ісламу, якого віруючі вважають великим пророком, - Мухаммед, і як Мухаммад (з арабської - «Прославлений»), народився в 570 р. в Мецці, а помер у 632 р. в Медіні. Мухаммад походив з роду Хашим племені курайш (корейш). Сирота, вихований в будинку Абу Таліба, свого дядька і торгового старшини міста, він не був багатий. Супроводжував каравани своєї майбутньої дружини, заможної вдови Хадідші, до Сирії. Ці подорожі давали йому їжу для роздумів, і будучи людиною допитливим і допитливим, він намагався робити висновки зі своїх спостережень навколишнього життя. Одкровення, які він отримував у хвилини самоти на горі Хіра, і були результатами його спроб зрозуміти і пояснити світобудову.

Проповідь Мухаммада в значній частині містила вже відомі положення. Голоси передавали йому зміст священної книги, яка називалася словом Коран («Читання вголос»), і веліли йому засуджувати багатобожжя і проповідувати віру в Аллаха. І ось у віці сорока років Мухаммад і почав свою проповідницьку діяльність.

Слідом за тими, хто прийняв іудаїзм і християнство, він закликав своїх одноплемінників до єдинобожжя, до праведного життя, дотримання заповідей при підготовці до майбутнього божого суду, розповідав про всемогутність Аллаха, що створив людину, все живе і неживе на землі. Свою місію він сприймав як доручення від Аллаха, а своїми попередниками називав біблійних персонажів: Мусу (Мойсей), Йусуф (Йосип), Закарію (Захарія), Ісу (Ісус). Особливе місце в проповідях було відведено Ібрахіму (Авраам), який був визнаний прабатьком арабів і євреїв, і першим, хто проповідував єдинобожжя. Тому Мухаммад заявляв, що його місія полягає у відновленні віри Авраама.

У Медині сформувалася перша мусульманська громада (умма). Не без труднощів, але Муххамаду вдалося об'єднати місцеві племена. Християни сприймали іслам як єресь всередині християнства, а юдеї зустріли проповідь Мухаммада недоброзичливо. У той період мусульманська громада вже була досить сильна для того, щоб скоювати напади на каравани, що йдуть з Мекки. Ці дії сприймалися як покарання мекканцев за вигнання Мухаммада і його сподвижників, а отримані кошти йшли на потреби громади.

Проповіді Мухаммада в Мецці і Медині носили різний характер. Якщо в центрі мекканских були ідея єдинобожжя і розповіді про пророків, то мединські представляли собою настанови і вказівки лідера і були адресовані арабським племенам. Давнє язичницьке святилище Кааба в Мецці було оголошено мусульманською святинею, і з цього часу мусульмани стали молитися, звертаючи свої погляди на Мекку. Мешканці самої Мекки довго не приймали нової віри, але Мухаммад зумів їх переконати в тому, що Мекка збереже свій статус великого комерційного і релігійного центру. Незадовго до своєї смерті пророк відвідав Мекку, де зламав всі язичницькі ідоли, що стояли навколо Кааби.

В ісламі існує велике число шкіл, ідейних течій і напрямів. Так, у другій половині VII століття початковий іслам розділився на дві конфесії: сунізм (від «сунна» - «зразок», «приклад», «шлях») і шиїзм (від «шиа» - «партія», «угруповання»). У VIII столітті від шиїтів відокремилася конфесія, прихильники якої стали називати себе исмаилитами (на ім'я одного з духовних вождів VIII століття - Ісмаїла). Сунізм, шиїзм і исмаилизм - це три основні конфесії ісламу. Всього ж в ісламі кілька десятків конфесій (існують ще друзи, зейдитів, ібадіти та ін.) Найбільш поширена з них - сунізм, прихильниками якої є близько 80 відсотків мусульман світу.

Усього у світі на кінець 1998 року існувало 44 мусульманських країни. У цих країнах мусульмани, як мінімум, переважали серед віруючих, а, як максимум, і серед населення. Одна з цих країн розташована відразу і в Європі, і в Азії (Туреччина), одна - в Європі (Албанія), 16 - в Африці (Єгипет, Алжир, Судан, Марокко та ін) і 26 у Азії (Саудівська Аравія, Іран , Ірак, Афганістан та ін.) У 40 мусульманських країнах серед віруючих переважають суніти і лише в чотирьох - шиїти (Іран, Ірак, Азербайджан і Бахрейн). У Росії іслам за поширеністю друга після православ'я конфесія. У Росії більше 70 відсотків серед віруючих складають православні, близько 20 відсотків - мусульмани, близько 10 відсотків - прихильники інших конфесій.

Кожен мусульманин зобов'язаний вести спосіб життя, який вимагає шаріат (від арабського «шаріа» - «правильний шлях») - звід правил поведінки. Шаріат - це вказівки, що потрібно робити обов'язково, що можна робити або не робити і чого не можна робити ні в якому разі. Шаріат спирається на Коран і Сунну - священні книги ісламу.

2. Священні книги ісламу

2.1 Коран

Священні книги ісламу можна розділити на дві групи.

У першу групу входить одна книга, яка називається «Коран» (з арабської - «читання вголос»). Коран - це і одна книга-твір і одна книга-том.

По віровченню ісламу, існують два види Корану: небесний (Коран-оригінал) і земної (Коран-копія). Небесний Коран ніхто не створював, він був завжди. Він існує в єдиному екземплярі і зберігається під троном Аллаха. У той же час небесний Коран чудесним чином містить у собі пряму мову Аллаха.

Земний Коран існує в багатьох примірниках. Але точної копією небесного Корану є лише земної Коран на арабській мові. Зміст земної Корану Бог передав людям за своєрідною ланцюжку. Аллах диктував зміст Корану ангела Джабраїлу, ангел - пророку Мухаммаду, Мухаммад у вигляді проповідей - своїм учням. Учні Мухаммада частково записували проповіді Мухаммада, частково запам'ятовували їх і заучували напам'ять. Коран як єдина книга була складена після смерті Мухаммеда. За рішенням першого халіфа Абу-Бакра були зібрані всі записи, всі вірші Корану, але у вигляді окремих записів.

Після смерті Мухаммада при халіфі Османі був записаний повний текст Корану. Джерела цього періоду свідчать, що через дванадцять років після смерті Мухаммада, коли Осман став халіфом, в ході були різні частини Корану, зроблені відомими соратниками пророка, зокрема Абдаллахом ібн Масудом і Убаййей ібн Кааби. Через сім років після того, як Осман став халіфом, він наказав систематизувати Коран, спираючись в першу чергу на записі Зайда, супутника Мухаммада. У тому порядку, в якому заповів сам пророк Мухаммед. Зібрані воєдино, зведені в один список, в період правління халіфа Османа (644-656 рр..), Ці одкровення склали канонічний текст Корану, який дійшов до наших днів в незмінному вигляді. Перший повний такий список датується 651-м роком. Багато спроб, протягом півтори тисячі років, внести зміни у священний текст Корану зазнали невдачі. Перший Коран зберігається в Ташкенті, в первозданному вигляді, що доведено за ДНК крові на Корані, залишеної халіфом Османом, убитим за читанням Корану.

Коран - збори проповідей Мухаммеда, звернених до ще не визнала нове вчення язичникам або неофітам, повчальних розповідей, канонічних приписів, молитов і т.д. Окремі доповнення та зміни, зроблені в цих проповідях і приписах при їх пізнішої (після смерті Мухаммеда) письмової фіксації, торкнулися, мабуть, лише подробиць і не торкнулися основного їх змісту.

Коран ділиться на 114 сур (сура з арабської - «глава»), сури діляться на частини, які називаються аятами (аят з арабської - «диво», «знамення»).

Найважливіші сури і вірші Корану:

Сура 1. Найвідоміша сура «Фатіха» («Відкриває Книгу»), яка називається «Матір'ю Корану», неодноразово читається мусульманами в кожній з 5 обов'язкових щоденних молитов, як і у всіх необов'язкових. Вважається, що ця сура включає в себе сенс всього Корану.

Сура 2, аят 255, званий «Вірші про Троні». Одне з найяскравіших висловлювань про вселенське панування Аллаха над усім, що він створив. І хоча сура «Фатіха» дуже цінується мусульманами, саме цей вірш, за словами Мухаммеда, стоїть у Корані на першому місці:

Убай б. Кааб сказав: «Посланник Аллаха (хай буде він зі світом) сказав:« Абу-л-Мунзір, який вірш із книги Аллаха ти вважаєш самим великим? »Я відповів:« Аллах і Його посланник знають краще ». «Аллах - немає божества, крім Нього, який живе і самосущого одвічно». Потім він ударив мене в груди і сказав: «Нехай знання будуть для тебе радісні, Абу-л-Мунзір« ».

Сура 24, аят 35, «Вірші про Світло», містичний вірш, що описує славу Божу, який високо цінували суфії.

Аллах - світло небес і землі. Його світло - точно ніша, в ній світильник; світильник у склі; скло - точно перлова зірка. Горить він від дерева благословенного - маслини, ні східній, ні західної. Масло її готове розпалиться, хоча б його і не торкнувся вогонь. Світло на світі! Веде Аллах до Свого світла, кого забажає, і призводить Аллах притчі для людей. Аллах обізнаний про всяку річ!

Сура 36. «Йа-Сін». Її назва складено з двох буквах (йа і син), які ніяк не пояснюються. У каліграфії перші вірші цієї сури вимальовують з особливим художнім майстерністю. У вченні ісламу ця сура є «серцем Корану», а всі прочитали її прочитали Коран десять разів. «Йа-Сін» входить в мусульманські молитовники, і часто її друкують як окрему молитву.

Сура 112. Дуже короткий розділ «Іхлас» є своєрідним «символом віри» ісламу. Її назва означає «Чисте сповідання».

В ім'я Аллаха милостивого, милосердного! Скажи: «Він - Аллах - єдиний, Аллах, вічний, не народив і не був народжений, і не був Йому рівним жоден!»

Мухаммад говорив, що ця сура рівнозначна однієї третини всього Корану, тому мусульмани читають її регулярно. Одного разу пророк задав своїм послідовникам питання, зміг би хоч один з них прочитати третину Книги за ніч, і після того, як вони висловили йому подив, ще раз повторив, що ця сура «рівнозначна однієї третини всього Корану».

Сури 113 і 114. Сури-заклинання, вимовляючи які, мусульмани шукають захисту Аллаха. Сура 113 «Фаляк» волає до Пану Світанку від чаклунів і заздрісників. Сура 114 («Люди»), шукає притулку в Аллаха як Пана Людей, від зла джинів (бісів) і людей.

Айша, одна з дружин Мухаммеда, розповідала, що той кожну ніч після прочитання цих двох сур, складав руки у вигляді чаші і, подувши над ними, тричі розтирав руками всі частини тіла, до яких міг дотягнутися, зверху-донизу. При хворобі він читав ці сури ще раз і дув на своє тіло, а Айша теж повторюючи сури, руками розтирала його тіло, сподіваючись на благословення.

Для більш як мільярда мусульман Коран - священна книга, що вимагає до себе особливого ставлення: всякі розмови під час його читання засуджуються.

· За шаріатом, мусульманин несе наступні обов'язки перед Кораном:

· Вірити в те, що Благородний Коран є Словом Всевишнього Аллаха, і вчитися читати його відповідно до правил вимови (таджвіда).

· Брати Коран в руки лише в стані обмивання і перед читанням вимовляти «вдаюся до захисту Аллаха від зла, що виходить від Сатани, гнаного каменями», «(« В ім'я Аллаха, Милостивого, Милосердного! ") При читанні Корану треба по можливості звернутися до сторону Кааби і виявляти граничне повагу і при читанні, і при слуханні його текстів.

· Коран необхідно читати в чистих місцях. Не можна читати Коран біля людей, зайнятих іншими справами, або поруч з перехожими.

· Тримати Коран на високих (полицях) та чистих місцях. Не можна тримати Коран на низьких полицях і не можна класти на підлогу.

· Строго слідувати (наскільки вистачає сил) всім Розпорядженням, зазначеним у Корані. Все своє життя будувати у відповідності з моральними принципами Священного Корану.

Все це не відноситься до перекладів Корану.

2.2 Сунна

У другу групу священних книг ісламу входить ціле зібрання священних книг, об'єднане загальною назвою «Сунна» (з арабської «зразок», «приклад»). В цьому зібранні шість книг-творів і близько ста книг-томів. У літературі Сунну називають ще «Переданням».

Сунна (араб. ас-сунна) - в первинному сенсі означає «звичай, приклад, шлях, напрям (по якому слід йти)». Під цим поняттям мається на увазі життєвий шлях пророка Мухаммеда як приклад для всіх мусульман.

Ще до Мухаммада кожне арабське плем'я мало свою «сунну», то є неписане збори морально-правових приписів, «звичайне право» патріархально-громадського суспільства, які успадковані плем'ям від попередніх поколінь. Потреба в сунні - зведенні правил поведінки мусульманина у всіх життєвих ситуаціях - виникла після смерті пророка. Після його кончини виявилось, що розпоряджень, що містяться в Корані, недостатньо для вирішення всіх державних суспільних проблем. Виникла практика пошуку прецеденту, тобто, якщо рішення не можна було знайти в Корані, зверталися або до дій самого пророка (сунна), або до стародавніх звичаїв Медіни (тим більше, що Мухаммад не відкидав родоплемінних законів). У крайньому випадку, удавалися до думки (рай) судді, який повинен був вирішувати «по справедливості». Таким чином, вже на ранньому етапі формування мусульманської громади виникли дві тенденції. Перша пропонувала користуватися розпорядженнями Корану, що виходили від пророка, тобто, грунтуючись на документально зафіксованих нормах, друга допускала незалежне судження факіха, який повинен був брати на себе відповідальність за прийняття рішення.

Спочатку використання раю (особистої думки факіха) не отримало широкого розповсюдження. Мусульмани вважали за краще спертися на вислови і дії пророка, які, будучи зафіксовані, стали другим, після Корану, джерелом відповідей на виникаючі питання. Таким чином, дотримуватися сунну означало наслідувати приклад Мухаммада, наслідувати його. У Корані зустрічаються вирази «сунна предків» (Коран, 8:39, 15:13, 18:53, 35:41) і «сунна аллаха» (Коран, 17:79, 33:62, 48:23), що означає практику, якої дотримувалися попередні покоління, або сам аллах. Поза Корану під словом «сунна» мається на увазі ширше поняття. З плином часу сунна придбала риси, що дозволяють ототожнювати її з поняттям «правовірність» в християнстві.

Сунна є другим джерелом шаріату після Корану. Суніти та шиїти вважають сунни настільки ж богонатхненним, як і Коран. Також існує Сунна праведних халіфів.

Призначення сунни - це справи, вчинення яких бажано, але не обов'язково. Обов'язки, які за переказами виконував пророк Мухаммад (меіб).

Сунна складається з двох частин:

· Правила, які потрібно виконувати постійно, пропускаючи лише у вкрай рідкісних випадках. Наприклад «сунна» ранкового, перша і друга «сунна» полуденного, «сунна» вечірнього й друга «сунна» нічного намазів.

· Правила, що їх постійно. Наприклад, «сунна» послеполуденном молитви й перша «сунна» нічної молитви.

Сунна, за віровченням, є збори висловів Мухаммада і розповідей про його життя. І цілісні смислові вислови Мухаммада, і розповіді про його життя називаються хадисами (хадис з арабської - «розповідь»). Тому Сунну називають також зборами хадисів. Автором висловів вважається, сам Мухаммад. Авторами оповідань про його життя вважаються сучасники Мухаммада. Всі хадіси, за віровченням, довгий час існували усно. Пізніше, в IX-X ст., Їх записали відомі богослови. Їх імена: Бухарі, Нішапурі, Маджі, Сіджістані, Нісаї і Тірмізі. Вони і вважаються авторами-упорядниками збірок хадисів.