Тематичне розмаїття української веснянки

Міністерство освіти і науки України

Чорноморський державний університет ім. Петра Могили

Кафедра української філології, теорії та історії літератури

Наукова дисципліна – Українська усна народна творчість

Реферат на тему:

Тематичне розмаїття української веснянки

Миколаїв  – 2012

Зміст

1. Вступ.

2. Особливості веснянки.

3. Висновки.

4. Джерела і література.

1. Вступ

      Весняна пора пов'язана з пробудженням природи, тому вона сповнена радості, нових надій і сподівань. У далеку давнину вважали, що весну треба кликати, запрошувати. І тому окрему групу обрядових пісень складають веснянки (у західних областях України їх називають гаївками, гагілками).

 «Благослови,  мати, весну закликати, весну закликати, зиму проводжати»— так починається одна з веснянок-закличок; «Вийди, вийди, сонечко, на дідове полечко, на бабине зіллячко, на наше подвір'ячко»—так мовиться в іншій.

Одним із найважливіших  весняних свят був Великдень. Найпоширенішими  забавами у великодні дні були дівочі хороводи у супроводі весняних обрядових пісень. У різних місцевостях їх називають по-різному: в східних районах — веснянками, в Галичині — гаївками, ягілками, гагілками. Давніше починали їх співати від так званої Збірної неділі, чи Благовіщення. Виконання їх припадало на період Великого посту, коли заборонялося влаштовувати громадські ігрища. Тому і весняні танки. Хороводи «пристосовувалися» до святкових великодніх днів. Переважна більшість веснянок і гаївок нагадували драматизовану гру, своєрідний театралізований хоровий діалог.

В усіх жанрах весняного циклу, як у календарно-обрядовій творчості  в цілому, поєднувалися архаїчні елементи з новими, прадавні погляди та вірування  збереглися до нашого часу на рівні  символів та образів. «Багатство руху, тісне об´єднання музикальної дії з пантомімою, з танком, хороводом, котре так сильно ще заціліло в весняних іграх і хороводах, надає їм сильно архаїчний характер, таїть в собі, дійсно, багато старовинного, ембріонального — такого, що вводить нас в початки словесної творчості...».

2. Особливості веснянки

Веснянки (гагілки, гаївки, ягілки) — народні пісні календарно-обрядового циклу, які співають дівчата від Благовіщення протягом усієї весни. Починаються з обряду кликання: закликають весну, птахів, які прилітають першими з вирію. За кликанням іде обряд сіяння маку, завивання горошку, огірків; переходить у «кривий танець» і продовжується вінкоплетінням. [1, с.233]

Найбільш  поширеними у веснянках вважалися  весільні мотиви. Головних їх зміст  — залицяння, сватання, щасливе чи нещасливе одруження, протиставлення милого нелюбові тощо. Донедавна в західній Бойківщині участь у весняних хороводах брали і старі жінки. Зберігся давній термін, яким позначали це обрядове дійство: «кликати вородай», вважалося. Що чим більше членів сільської громади це робили на Великдень, тим більшого врожаю того року можна сподіватися.

Деякі дослідники українських звичаїв та обрядів  трактували це дійство як акт магічного  заклинання врожаю. Але, мабуть, це не так. Якщо взимку основним місцем зустрічі з покійними предками була святкова хата. То навесні чи влітку обрядове дійство переносилося на сільський  майдан, де разом з живими веселилися з нагоди весняного розквіту природи  і «гості здалеку». [2, с.145]

Веснянки  в основному — це дівочі пісні. Хлопці були тільки слухачами та  втручались у дівочий спів жартівливими репліками, на які дівчата відповідали дотепними веснянками .

Весна — щаслива пора в житті молоді, час вияву найніжніших почуттів, парування і освідчення в коханні, що яскраво відбилося у багатьох веснянках. Микола Костомаров так визначив ідейний зміст українських весняних пісень, — це «… юність, переважно в житті жінки, зображена в послідовному розвиткові почуттів і поривів у зв’язку або, краще аналогії з розвитком життєвої сили навколишньої природи. Саме тому в цих піснях постійно зустрічаються порівняння і символи, саме тому деякі пісні співаються раніше від інших, ніби узгоджуючись із станом природи. Тут ви знайдете безтурботну веселість тих років, коли дівчина перестає бути дитиною, таємну потребу кохання, сором’язливе освідчення власному серцю, перше побачення, дорікання, ніжність, жарти, сльози, надії, побоювання — всю історію молодості в світі сільському, тихому».

 За часом  виникнення і функціональністю  веснянки умовно можна поділити  на дві групи: старовинні і  новіші. До першої належать хороводи, танки, пантоміми, що супроводжуються  протяжними піснями. Їм властива  магічність  у ставленні до  природи, помітні відблиски язичництва. Друга група — веснянки ліричного та жартівливого характеру — вже мало пов’язані із хороводами і танками. Вони виконувались молоддю під час вечірніх гулянок. Саме цих веснянок до нас дійшло більше. На характер їхньої тематики, образну систему, ритміку вже мали помітний вплив ліричної пісні. Багато текстів веснянок досить важко відрізнити від родинно-побутових пісень. [3, с.272-273].

Як  один жанр веснянки-гаївки розглядає  С. Килимник. У своїй праці «Український рік у народних звичаях в історичному  освітленні» він подає таку їх тематичну класифікацію: 1) наверствовані з релігійними додатками (поєднані дохристиянські з християнськими); 2) історичні; 3) побутові; 4) заклик весни; 5) відображення чеснот дівчини на відданні; 6) хвальні — природи, весни, сонця; 7) жартівливі на побутові теми; 8) драстичні; 9) політичні; 10) військові; 11) магічні; 12) риндзівки. Щодо виконання              С. Килимник їх поділяє на: а) синкретичні; б) несинкретичні; в) веснянки-гаївки з рухами; г) веснянки-гаївки без рухів, лише спів; д) веснянки-гаївки лише дівочі; є) веснянки-гаївки мішані — дівочі й парубочі; ж) веснянки-гаївки — хороводи дорослої молоді та підлітків. Як бачимо, обидві схеми не позбавлені недоліків. В основу тематичного поділу покладено не один, а кілька принципів; а групи щодо виконання не виключають одна одну (до того ж, у них не включено твори, які виконуються за зразком: соліст — хор; хор — хор; не враховано поділ на монологічні, діалогічні, полілогічні та ін.).

Труднощі здійснення точної класифікації гаївок полягають в тому, що вони дуже різноманітні за тематикою, неоднорідні за виконанням, мають певні особливості на окремих територіях. У процесі тривалого побутування вони синтезували елементи багатьох тем, сюжетів, образів, нашарування історичних подій різних епох, витворивши новий синтез. Тому жанр гаївок, як і ряд інших в усній народній творчості, чекає на детальніше глибше дослідження та класифікування.

За загальними критеріями, серед гаївок, якими супроводжувались обряди та ігрища часу ранньої весни, можна умовно виділити такі основні хронологічно-тематичні групи:

1)      тотемічно-культові;

2)      міфологічні;

3)      господарсько-вегетаційні;

4)      любовно-еротичні;

5)      лицарсько-княжі;

6)      військово-історичні;

7)      родинно-побутові;

8)      жартівливо-іронічні;

9)      християнсько-великодні.

Тотемічно-культові гаївки є відлунням прадавніх поглядів та уявлень про тварин та духів, їх вплив на життя людей у весняний період; а також відображення системи культів, які панували серед праслов´ян. Найдавніші твори цієї групи зберігають риси тотемізму та анімізму. Вірою у тотемних тварин пройняті такі гаївки, як «Котик і мишка», «Горобеєчко», що відображають не лише архаїчну віру в тотемних предків, а й виявляють зв´язок весняних свят із культом поминання померлих: «Ой умер горобеєчко на вишні, на вишні, на вишні, Та його ніженьки повисли, повисли, повисли Приспів: Ой горе, горе, ненько, Тай не жив же він буде... Поховали горобейка у стрісі, у стрісі, у стрісі, Поминали горобейка у лісі, у лісі, у лісі. Насипали в домовину травиці, травиці, травиці, Затужили за сіреньким всі птиці, всі птиці, всі птиці».  Далі оспівуються відвідини горобейка сороками, воронами, ластівками, синицями та його оплакування. Цей твір є відлунням давніх жертовних ритуалів, а часті протяжні повтори наближають його до похоронних голосінь. Із культом померлих предків пов´язані також гаївки «Кострубонько», «Смерть Кострубонька», «Похорон Костру-бонька», центральними образами яких є анімістичне уособлення зими. Тотемічною також є гаївка «Воробчик», якою супроводжувалося символічно-імітаційне дійство у формі діалогу між хороводом та головним персонажем у центрі кола. 

Потім усі підбігають до воробчика, піхоплюють його і підкидають з хоровими вигуками «Гесюге! Гесюге!». Подібними є діалогічні гаївки «Перепілонька» (ця пташка вважалась вісником неба); «Жайвориночка». У них теж відбитки тотемних вірувань поєднані з культом яйця як символом життя. На питання зажуреної «перепілоньки», яка прилетіла в час снігів, де їй вити гніздечко, відкладати яйця, виводити діток, хор відповідає, що сніг зійде, або що є «долина-лука, де трава велика».

Елементи звуконаслідування, побудованого на вірі у магічну дію слова  як такого, та риси архаїчних замовлянь  спостерігаються й у іншій  групі творів весняного циклу  — міфологічних гаївках. Найдавніші з них поєднують елементи праміфа про світове дерево, згадки язичницьких божеств з натяками на контагіозну магію.

Відмінність їх від попередньої групи в тому, що в них з´являються звернення-замовляння до праслов´янських божеств — Дани, Лади, Ярила. У них частими є рефрени, типу «Ой Дану, кажи Дану, ой туда та Дану», «Гой, Дана, Дана, Дана, Дана, гой Дана, Дана», «Ші-ді, рі-ді, ші-ді, рі-ді, ші-ді, рі-ді, Дана», («Оді-ріді, оді-ріді, оді-ріді, Діна»), що сприймаються як звуконаслідування весняної води, потоків; або: «Ой Лада-Лада», «Ой Льолі-Ладо», «Ладонька-Ладонька», які часто супроводжувались так званими «ладуваннями» чи «ладанками» — ритмічним плесканням в долоні на честь Лади, що відбувались у формі магічних ігор між парами. Тепер важко знайти пояснення багатьох таких рефренів, як «Чим-бар, чим-бар, чимбарина гарна», «Гоп, чинди-ринди-рін, чинди-ринди-ріща». Але вони, втративши зв´язок з міфологією, згодом увійшли в ліричні пісні, у яких не несуть такого семантичного навантаження, як у давніх творах календарної обрядовості.

Ще одним надзвичайно поширеним на різних слов´янських територіях типом гаївки є «Кривий танець». Для його виконання в гаю забивали три кілочки або садили трьох дітей. Тоді дівчата, тримаючись одна за одну, йшли за провідницею, яка водила кривий танець, проходячи між кілками (дітьми), обходячи їх, безліч разів повторюючи недовгу пісню про цей шлях: «Кривого танця йдемо, Кінця му не знайдемо./ То в гору, то в долину, То в ружу, то в калину./ Бо його треба вести, Як віночок плести». Усі тексти цієї гаївки короткі і подібні за змістом, у багатьох з них говориться про необхідність виконувати цей танець. На думку С Килимника, ця гаївка є космічно-філософською і відтворює рух небесних світил, зокрема сонця, яке «сідає» та «встає», та рух людського життя, яке тече без упину, і кінець якому людина намагається знайти. С. Плачинда вважає, що «Кривий танець» є відображенням архаїчного міфу про богиню Ладу і символізує нелегкий шлях із вирію до рідних земель.

Тотемно-анімістичні культи та міфічні  вірування виявили тісний зв´язок із темою пробудження та розквіту природи, швидкого проростання трав, сільськогосподарських злаків. Тому їх елементи часто наявні у наступній групі гаївок — господарсько-вегетаційних (рослинних). У минулому ці твори спирались на імітування процесів сіяння та вирощування різних культур, що супроводжувалося магічними текстами (на зразок замовлянь), і мало сприяти швидкому зростанню злаків і родючості природи. Тепер ці твори виконуються, як правило, у формі хороводу, який водиться по колу, у центрі якого одна людина зображає все, про що співається.

У господарсько-вегетаційних гаївках  часто зустрічається мотив проганяння пташки-шкідниці, яка псує посіви. Він теж набуває магічного значення — оберегти поля від шкідників:

... Мої конопельки, дрібні зелененькі, В´ються, в´ються, в´ються не беруться. А в ті конопельки дрібні-зелененькі Занадилась птиця, птиця журавель...

За уявленням прадавніх людей, що населяли слов´янські землі у далекому минулому, плодючість природи сприяла родючості людей, і, навпаки, — любовні ігри молоді на землі мали метою сприяти швидкому цвітінню, проростанню, хорошому врожаю. Тому в багатьох гаївках вегетаційні мотиви тісно пов´язані з любовно-еротичними («Вийся горошку», «Огірочки, розвивайтеся», «Зелені огірочки», «Посіємо гречку», «Хрін», «Петрушка» таін.). Своїм корінням ці твори сягають незапам´ятного минулого — «часу ґетеризму, коли поодиноких шлюбів не було, а жили громадами, спільно; спільно й дітей виховували». Звичайно, на різних територіях були свої особливості, і гаївки про кохання донесли до нас їх відголоски.

Як правило, усі твори цієї групи виконуються хором (чи діалогом соліст—хор), учасники якого ходили по колу, взявшись за руки. На відміну від культових гаївок, де коло (колесо) є символом руху сонця, в любовно-еротичних воно набирає іншого змісту, означаючи дівочий вінок, який в кінці «рветься». Усі дії, жести, міміка відіграють тут важливу роль: наприклад, рух за сонцем — накликання долі, заворожування милого; проти сонця — відворожування нелюба тощо. Цю ж роль відіграють імітаційні рухи. Зокрема в гаївках типу «Любко» та «Милий і нелюб», в яких дівчина та парубок в центрі кола показують все, про що співається.

Подібно виконується і символічно-алегорична гаївка «Вінок», що віддається коханому або нелюбові. Серед архаїчних  зразків цієї групи зустрічаються  мотиви викрадення дівчини чужим  парубком, (напад коршуна чи сокола на зграю голубок), ламання мостів його громадою, підпалювання рути, викрадення віночка, розривання намиста та подібних. Події, описані в них, найчастіше відбуваються в гаю біля води, і сам архетип води набуває тут магічно-символічного значення. Через весняно-літній обряд ритуального купання, обливання водою, цей образ є символом парування, згодом — шлюбу (таким він зберігся у ліричних піснях про кохання).

Одним з провідних мотивів весняних любовних творів є мотив чарування (приворожування, привертання) милого-судженого, з яким пов´язуються образи магічного ромен-зілля, рути, барвінку, інших чародійних трав. Найвищого вияву весняні ворожіння набувають у містерії «Вербовая дощечка», якою завершувався період весняних ігрищ та гулянок: Положу я кладку через сіножатку Вербову, вербову./Час вам, дівчатонька, з тої ягілоньки Додому, додому.

Княжі гаївки лицарсько-дружинного періоду виявляють інше ставлення до кохання як індивідуального парування. У них зберігається атрибутика тієї історичної епохи (зброя, кінь, кінська упряж, дорогий одяг тощо). Вони пройняті більшим психологізмом, ліризмом, чуттєвістю.

Із втратою календарно-обрядовою творчістю первісного магічного значення, виникають твори іншого змісту. Такими зокрема є родинно-побутові гаївки, які, зберігаючи подекуди окремі архаїчні елементи, в цілому є піснями про родинне життя. Як і в попередніх групах, ці твори все ще зберігають драматичні елементи — супроводжуються імітаційними іграми, що набувають драматично-розважального характеру. їх основні мотиви — сімейне життя з милим чоловіком, п´яницею, зі старим нелюбом, насильне відданя матір´ю дочки заміж, родинні справи та негаразди. У них відображається новий християнський погляд на мораль, осудження весняних оргій та ігрищ у їх первісному вияві: на прохання дочки пустити на гуляння, мати їй забороняє, наказуючи сидіти вдома. Частими є мотиви покарання дочки за непослух, за те, що «намисто порвала», «віночок згубила», «запаску порвала» тощо.

Окремий жанровий різновид весняного  циклу становлять величальні (волочільні, волочебні) пісні, які, на відміну від гаївок, виконувались не в лісі, гаї чи на цвинтарі, а на подвір´ї кожного дому. Ці архаїчні твори були супроводом прадавнього обряду «волочіння», яке відбувалось у понеділок після Великодня і подекуди називалось «мандрівкою по селу».

3. Висновки

Веснянки - назва старовинних слов'янських обрядових пісень, пов'язаних з початком весни і наближенням весняних польових робіт. За допомогою веснянок люди передавали свою енергію природі, щоб усе живе навколо прокинулося і знову ожило.

Веснянки  співаються майже завжди одночасно з танцями та іграми, які мають «закликати» весну та добрий урожай. Назв у веснянок є багато: «ягівка», «гаілка», «гагілка», «ягілка», «магілка», «галанівка», «лаголайка», «риндзівка» та інші. Кожна місцевість, окрім особливої назви, мала ще й свої традиційні слова веснянок та веселих забав.

Різновидом веснянок є гаївки - пісні, що виконувались тільки у час великодніх свят. Гаївок було багато і різних: для молодших дітей, для старших, для хлопців і дівчат, були й гаївки, у яких парубки та дівчата обирали собі пару. На відміну від гаївок, веснянки обіймають цілий цикл весняних пісень, які співаються від Благовіщення цілу весну. Так, не кожна веснянка є гаївкою, хоч кожна гаївка є веснянкою.

Але, попри  все,  найголовнішим залишається те, що усі веснянки, як би їх не називали – це ті пісні, що звеселяють людей, несуть в їхні душі красу та оптимізм та є дорогоцінним скарбом ранньої культури наших прапрадідів.

4.Джерела і література

1. Таланчук О. М. Українознавство. Усна народна творчість.: Навч.-метод. посібник.,К.: Либідь, 1998. — 248с.

2. Українське народознавство: Навчальний  посіб./За ред.. С. П.Павлюка,      Г. Й. Горинь, Р. Ф. Кирчіва. — Л.: Фенікс, 1994. — 608с.

3. Філоненко С. О. Усна народна творчість.: Навч. посіб. — К.: Центр учбової літератури, 2008. — 416с.

4. Грицай. М. С. Українська народно-поетична творчість. — К.:Вища школа, 1983. — С. 104 — 107.

5. Календарно-обрядові  пісні / Упор. О. Ю. Чебанюк. — К.: Веселка, 1989. — 392 с.

6. Воропай О. Звичаї нашого народу: Етнографічний нарис: У 2 т. — К.: Оберіг, 1991. — 445 с.