Теория идеального государства Платона

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ ТА НАУКИ

УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені В.Н.Каразіна

ЮРИДИЧНИЙ ФАКУЛЬТЕТ 

Кафедра державно-правових дисциплін 
 
 

РЕФЕРАТ

Дисципліна: Історія вчень про державу і право 

Тема: Теорія ідеальної держави Платона 
 

Виконала: студентка ІІ курсу

Юридичного  факультету

Групи ЮП-24

Сімавонян І.В. 

Перевірив: доцент кафедри

державно-правових дисциплін,

кандидат  юридичних наук

Слинько Д.В. 
 

Харків-2011 
 

План

Вступ

1.Платон як основоположник європейської філософії

2.Загальна характеристика  «ідеальної держави» Платона

3. Протиставлення «ідеальної держави»  іншим формам держави

Висновок

Література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Проблема  державного ладу, що змушувала десятки  мислителів та філософів античності витрачати роки життя на обміркування та аналіз історичної тектоніки, на сьогоднішній день не дає спокою сотням політологів,соціологів та істориків. Модель ідеального суспільного устрою не полишає жодного амбіційного політика. А справді, невже не цікаво, як саме повинна виглядати ідеальна держава?

     Проблема  суспільного,  державного  устрою  переростає  в проблему розуміння блага, людських цінностей і  свободи  особи, а саме цьому і присвячена теорія Платона про «ідеальну» державу.

          Інтерес до давньогрецького   філософа  Платона  [427  -  347  до н.е. (приблизно)], до його творчості не  слабшає,  можливо навіть підсилюється в наш час. По-перше, думка навіть  самої звичайної людини, що жила дві з половиною тисячі років тому цікава сама по собі. Звичайно, інтерес багаторазово підсилюється, якщо ця  людина - Платон. "... Платон - один із учителів людства.  Не  будь його книг, ми не тільки гірше розуміли б, ким були древні  греки,  що вони дали світу, - ми гірше розуміли б самих себе, гірше розуміли б, що таке філософія, наука, мистецтво, поезія, натхнення, що таке  людина, у чому труднощі її пошуків  і прагнень," - писав  В.Ф.  Асмус.

     Отже, значення думки геніального афінського  філософа  про  найважливіші людські  проблеми очевидна.

     Цією  роботою я прагну розкрити структуру  та сумнівну гармонійність теорії  «ідеальної» держави Платона, що  спричиняє безліч протиріч у сфері реалізації належного управління та вдосконалення суспільства.  
 
 
 
 
 

I. Платон як основоположник європейської філософії

     Платон  – відомий давньогрецький мислитель, що походив з аристократичної сім’ї, яка брала активну участь у політичному житті Афін (рід його батька Аристона походив від міфічного царя Кодра; серед пращурів матері, Периктіони, законодавець Солон, один з «семи мудреців»). Незважаючи на той факт,що його  дитинство та юність прийшлися на трагічний період Пелопонеській війни, він був типовим представником золотої молоді,світською особистістю,цілеспрямованим спортсменом, що неупереджено  цікавився поезією та живописом. Проте зустріч з найпопулярнішим афінським філософом того часу – Сократом повністю змінили світогляд сором’язливого юнака. І хоча грецькі вчителі мудрості,що називалися софістами, надали Платону могутнє підґрунтя для подальшої політичної кар’єри ,а саме володіння мистецтвом спору та основам красномовства,проте він дійсно зацікавився вченнями Сократа, який у своїх промовах переслідував істину та справедливість,не беручи за це ніяких грошей. Саме завдяки відомим словам свого вчителя : «Пізнати істину можливо лише через пізнання самого себе» Платон поринув у бездонний світ філософії. Жертовна смерть Сократа,що не приховував своє скептичне відношення до афінських порядків та не виявляв ніякого інтересу до політичного життя країни,змусила Платона піти на пошуки істини. На сьогодні саме Платон вважається творцем філософської системи об’єктивного ідеалізму. Не зраджуючи традиціям вчителя,що заперечував суб’єктивізм софістів,він заперечував : «Нехай головною мірою усіх речей буде Бог,а не людина». Прихильність до містики та міфології знайшли своє відображення в роздумах Платона про те,що кожна людина як частинку всього суспільства підкоряється єдиному закону,що встановлений творцем,світовою душею. Причому осягнення такого закону вбачалося неможливим завдяки чуттєвому сприйняттю,а лише за допомогою комплексу ідей ,що базуються на інтелектуальній та моральній підготовці. Дійсне пізнання він пов’язує з вірою у безсмертя душі та переселення душ,у потойбічне покарання та нагороду. Долучившись до мудрості великих народів, Платон виріс в очах сучасників і як наставник молоді, і як особистість. Він відмовився від сократівської іронії та звички ходити вулицями, починаючи розмови із першим перехожим. Водночас він не перейняв зверхності піфагорійців з їхніми суворими правилами не допускати до себе сторонніх. Доброзичливість Платона була настільки притягуючою, що учнями Академії (давньогрецька філософська школа, заснована близько 387 до н. е. Платоном поблизу Афін) ставали й жінки, переодягнені у чоловічий одяг. Прагнучи привнести мудрий початок в політику, перевірити свою теорію на практиці, 60-річний філософ намагався реформувати державну владу за допомогою філософії. Проте спроби Платона залишились марними, і він переконався, що тиранія назавжди залишиться глухою до філософії.

     Залишок життя Платон присвятив філософським та науковим заняттям в Академії та роботі над своїми «Діалогами». Помер Платон в 347 до н. е. у віці восьмидесяти років, в день свого народження. Його поховали в саду Академії. Значення Платона та його вплив на світову філософію підкреслив англійський філософ і математик 20 століття Альфред Вайтхед: «Найбільш надійна характеристика європейської філософії полягає в тому, що вона являє собою лише низку приміток до Платона.» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

II. Загальна характеристика «ідеальної держави» Платона

     Соціально-політичним питанням присвячені кілька  праць Платона: трактат "Держава", діалоги "Закони", "Політик". В них сформульовані теоретичні положення,що мали величезний вплив на подальший розвиток політико-юридичного знання. Усі  вони написані в досить незвичайному жанрі - жанрі діалогу між Сократом  і менш відомими грецькими філософами, наприклад,  Главконом,  Адімантом, Кефалом. У своїх творах Платон говорить про модель "ідеальної", кращої держави,що ніколи не існувала в реальному житті, а становить лише частину ідеалізованого бачення філософа,що не раз намагався впорядкувати управління державою,зупинивши кровопролиття та деспотію на Сицилії. Проте на справі реалізувати свої надії та ідеї не вдалося.

     За  Платоновим розумінням, суспільство  виникає з потреб,які люди можуть задовольнити лише вкупі,  шляхом співробітництва один з одним на засадах поділу праці. Кожен повинен займатися своєю справою, забезпечуючи не лише себе,а й інших результатами і досягненнями своєї праці. Платон вбачає суспільство єдиному цілому, кожен елемент якого є взаємозалежною та необхідною частиною базису всієї держави. А отже й кожен окремий представник соціуму може реалізувати свої цілі завдяки суспільній підтримці. Звертаючись до принципу «інтереси більшості вище за інтереси меншості» можна сказати,що держава неупереджено служить інтересам всього суспільства, а не окремій групі чи частині.¹

     Суспільне благо та врахування інтересів кожної групи,за Платоном, аж ніяк не закріплює  рівності. Навпаки,Платон – прихильник становості та жорсткої соціальної ієрархії . Основою таких ідей був принцип поділу праці. Адже «право і справедливість полягає в тому, щоб кожен мав і робив своє так,щоб ніхто не мав чужого і не позбавлявся свого».

     Платон  протиставляв індивідуальний людський організм та суспільство 

     ¹История политических и правовых учений: Учебник для вузов/Под общ. ред. проф. О.В. Мартышина. – М.: Норма,2004. –с. 32

в цілому. За його філософією в душі кожної людини взаємодіють три початки: розумове, люте та жадане. В державі розумова риса трансформується у дорадчу, люте – в охоронну,а жадане – в дипломатичну.² В людині всі три риси гармонійно поєднуються та взаємодіють, в той час коли в державі вони цілковито роздрібнені, втілені в різних особистостях, що мають нерівні природні здібності. За критерієм цих рис Платон поділив все суспільство на три класи: правителі (стан вихователів), стражі (стан воїнів) та виробники (стан годувальників). Справедливість такого поділу вбачається в тому,що кожен клас займається своєю справою. При цьому мислитель логічно розташовує стани в чіткому ієрархічному порядку.

     Величезну увагу автор приділяє визначенню в державі місця правлячого класу. На його думку, правителями "ідеальної"  держави  повинні  бути винятково  філософи, для того щоб у державі  панували розважливість і розум. Натовп,за переконанням Платона,не може бути філософом. Саме  філософи  забезпечать  добробут, справедливість держави Платона, адже  їм  властиві  "...правдивість, рішуче неприйняття будь-якої неправди, ненависть до  неї і любов до істини". Платон вважає, що будь-яке нововведення   в  ідеальній державі неминуче погіршать її (не можна покращити "ідеальне").  Очевидно, що саме філософи будуть охороняти "ідеальний" лад, закони від усіляких нововведень, адже вони володіють "...усіма якостями  правителів і стражів ідеальної держави". Саме  тому  діяльність філософів забезпечать існування  "ідеальної"  держави,  її незмінність. Власне кажучи, філософи охороняють інших людей від  пороку, якими є будь-які нововведення в державі Платона. Не  менш важливим є і те, що завдяки філософам правління і все життя "ідеальної" держави будуть побудовані за законами розуму, мудрості, тут не  буде місця поривам душі і почуттям.³

     ² Трофанчук Г. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник  - К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. – с.17

     ³ Шульженко Ф. ., Андрусяк Т. Г.  Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінко Пм Інтер, 1999. —с.37-38.

          Призначення другого стану – воїнів,похідною рисою яких є лють та

хоробрість, визначається в підкоренні філософам  та захисті і обороні полісу.

       Якщо в державі Платона існують   люди,  що  займаються законами і охороною держави, то природно  припустити, що  в існують і люди, що займаються винятково землеробством,  ремеслом. Нижчий клас поєднує людей, що роблять  необхідні для держави речі чи сприяють цьому; у неї входять самі  різні люди,  пов'язані  з  ремеслом,  землеробством,  ринковими  операціями, грошима, торгівлею і перепродажем - це хлібороби, ремісники, торговці. Не дивлячись на те, що торговцями і землеробами  можуть  бути зовсім різні люди, усі вони, за Платоном,  стоять  приблизно на одному рівні морального розвитку. Всередині цього  нижчого  класу також існує чіткий поділ праці:  коваль  не  може  зайнятися торгівлею, а торговець за власною примхою  не  може  стати  хліборобом.⁴ 

          Таким чином, приналежність людини до другого  і  третього  класів визначається вже  не  за професійними, а за моральними критеріями.  Моральні  якості цих людей Платон ставить набагато  вище  моральних  якостей  першого  класу.

          Так Платон створює тоталітарну систему поділу людей на  розряди, що є не лише нерівними ,а й спадковими та замкнутими. Ця особливість дещо нагадує класовий поділ суспільства Індії на варни, приналежність до кожної з яких визначається не особистими якостями та схильностями, а перш за все,походженням. Такий факт значно ускладнює можливість переходи з одного суспільного класу до іншого. Хоча ,як виключення, Платон допускає перехід з перехід з першого стану в другий і навпаки.( Це досягається шляхом тривалого  виховання  і  самовдосконалення під  керівництвом  правителів.) Однак, потрапляння вихідців з третього стану в ряди правителів чи воїнів повністю заперечується, адже за міркуваннями філософа,

     ⁴ Дробышевский С.А. История политических и правовых учений: основные классические идеи. – М.:Юрист,2003. – с.21.

безперечно  веде до загибелі держави. Характерно, що якщо навіть серед  правителів  з'явиться  людина, що  більше підходить для нижчого класу, то його необхідно "понизити". Таким чином, Платон вважає,  що  для  добробуту  держави кожна людина повинна займатися тією справою,  для  якої  вона пристосована найкраще. Якщо людина буде займатися не своєю справою, але усередині свого класу, то це ще не смертельно для  "ідеального" держави. Коли ж людина незаслужено  із  шевця  (перший клас) стає воїном (другий клас), чи ж воїн незаслужено стає правителем (третій клас), те це загрожує крахом усій державі, тому такий "перескок" вважається "найтяжчим   злочином"  проти системи, адже для блага всієї держави в цілому  людина  повинна робити тільки ту справу, до якої вона найкраще пристосована.

          У трактаті "Держава" Платон  пише про те, що "ідеальна"  держава повинна володіти, щонайменше, чотирма головними чеснотами:

• мудрістю;
• мужністю;
• розважливістю;
• справедливістю.⁵

          Мудрістю не можуть володіти  всі жителі держави,  проте   правителі-філософи, обрані люди, безумовно,  мудрі і приймають мудрі  рішення. Мужністю володіє більша частина людей, і це не тільки правителі-філософи, але і воїни-охоронці. Якщо перші дві  чесноти  були характерні тільки для визначених класів людей, то  розважливість повинна бути притаманна всім жителям, вона "подібна гармонії". Під четвертою чеснотою - справедливістю - автор розуміє вже розглянутий розподіл людей на розряди, касти: "...займатися своєю справою і не втручатися в інші - це є справедливість". Отже, поділ людей на класи має для Платона величезне значення,  визначає  існування "ідеальної" держави (адже вона не може  бути  несправедливою),  і тоді не дивно, що порушення кастового  ладу  вважається  найтяжчим

     ⁵ История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук О. Э. Лейста. М.: Зерцало, 2006. — с.120

злочином.

 

     Характерним є те, що Платон, який  жив  у  часи   рабовласницького ладу, не приділяє рабам особливої уваги. У  "Державі" усі виробничі  турботи  покладаються  на  ремісників  і  хліборобів. Тут же Платон пише, що в рабів  можна  перетворювати  тільки "варварів", нееллінів, і то під час війни. Однак він же говорить, що  війна - зло, що виникає в порочних державах "для  збагачення",  а  в "ідеальній" державі війни варто уникати, отже, не  буде і рабів. У трактаті "Держава"  "...клас рабів як один з основних класів зразкової держави не  передбачається, не вказується, не називається". Це не означає, що  автор виступає проти гноблення людини людиною, просто, на його  думку, вищі розряди (касти) не повинні мати  приватної власності,  щоб зберегти єдність. Проте, у діалозі "Закони", де також обговорюються проблеми державного ладу, Платон перекладає  основні господарські турботи на рабів і чужоземців, але засуджує війни.

     Аналізуючи  даний поділ суспільства на розряди,слушним є питання: «Хто саме візьме на себе відповідальність за визначення здатності тої чи іншої людини до певної спари,і тільки до неї?» Скоріш за все, цю функцію в «ідеальній» державі функцію візьмуть на себе найрозумніші і найсправедливіші  люди - правителі-філософи. Таким чином,  правителі вершать долі всіх інших людей,як окремих елементів єдиної держави, опираючись у своїй справі безпосередньо на закон,що є загальнообов’язковим для даного типу держави.

     При конструюванні «ідеального» суспільного устрою у трактаті «Держава», Платон висунув план скасування приватної власності серед правителів та воїнів. І це було цілковито аргументовано, адже саме ці два стану соціуму мають присвятити своє життя служінню загальному благу. Саме тому їх необхідно позбавити спокуси особистого збагачення за рахунок інших та дбання про особисті інтереси, коли на першому місці мають стояти саме інтереси всього суспільства.

     Все життя правителів та воїнів передбачається організувати на засадах спільності майна та колективізму. «Перш за все, ніхто не повинен мати ніякої приватної власності…Ні в кого не повинно бути такого житла, куди не мав би можливості потрапити кожен бажаючий».

     Філософи, на основах розуму, керують іншими класами,  обмежуючи їхню волю, а  воїни відіграють роль "собак", що тримають  в  покорі нижче "стадо". Цим збільшується і без того  жорстокий  поділ на розряди. Наприклад, воїни не живуть в одних місцях з ремісниками, людьми праці. Люди "нижчої" породи існують для забезпечення "вищих" усім необхідним. "Вищі "же охороняють і направляють "нижчих",  знищуючи слабших і регламентуючи життя інших.

     Можна з впевненістю наголосити, проект «ідеальної» держави,намальованої Платоном з точною регламентацією всіх сфер життя та діяльності кожного  стану , в перспективі призведе до поляризації соціуму,його цілковитого розділення та заздрості. Однак цю катастрофічну на перший погляд перепону в своїй державі Платон планує подолати стародавньою мудрістю, в основі якої лежить принцип «народження людей від землі». Тобто єдність суспільства обумовлюється відсутністю  батьків  (у всіх одна мати - земля). За філософією мислителя задля правильного функціонування та розвитку держави, дітей необхідно виховувати суспільними зусиллями.⁶ Адже в сімї, як і в власності, Платон вбачає витоки егоїзму, пригнобленні моралі, загрозу служінню загальному благу. Це не поширюється на розряд виробничого класу. Проте за свободу приватного життя і економічної діяльності виробники платять громадянським безправ’ям – не беруть участь у справах управляння.

     Платон  регламентує всі сфери людського  життя, соціальні та економічні відносини, політичний устрій, матеріальні 

     ⁶ Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник/ НАВСУ. -К.: Атіка, 2001. – с.18

 

умови,дітонародження,сімю, виховання,культуру. Багато уваги приділяється також забезпеченню єдинодумства , до речі не лише виховальними, а й заборонними методами. В «Державі» сформульований принцип єдності влади та філософії, що виражається в неможливості інших класів претендувати на владу та філософію. Тобто філософія стає атрибутом влади.⁷

 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

⁷ История политических и правовых учений: Учебник для вузов/Под общ. ред. проф. О.В. Мартышина. – М.: Норма,2004. – с.36

       III. Протиставлення «ідеальної держави»  іншим формам держави

     У трактаті "Держава" Платон пише про  те, що головна  причина  негативної зміни суспільств і держав (які  колись,  у  часи  "золотого  століття" мали "ідеальний" лад) полягає в "пануванні  корисливих  інтересів", що обумовлюють вчинки і поведінку  людей.  Відповідно  до цього недоліку Платон підрозділяє всі  існуючі  держави на чотири різновиди в порядку збільшення, наростання  "корисливих інтересів" у їхньому ладі.

     Платон  вважає аристократію найкращою формою держави і виділяє в ній  два підвида :якщо серед правителів виділяється хтось один – це царська влада, якщо ж правлять декілька – це аристократія. Висновки філософів Платон ставить вище законів, вважаючи,що не будучи зв’язаними формальними рамками,вони краще знайдуть справедливе рішення в кожному окремому випадку. ⁸

     Втрата  моральної досконалості призводила до появи неправильних видів правління.

 
     

• Тимократія - влада честолюбців, на думку Платона, ще зберегла риси "ідеального" ладу. У державі такого типу правителі і воїни були вільні від землеробських і  ремісничих  робіт. Поширюється приватна власність, а вільних людей перетворюють у рабів. Велика увага приділяється спортивним вправам, однак уже помітне прагнення до збагачення, і "за участі дружин" спартанський спосіб життя  переходить у розкішний, що обумовлює перехід до олігархії. ⁹

 
     

• Олігархія. В олігархічній  державі вже є чіткий поділ на багатих

⁸ Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник/ НАВСУ. -К.: Атіка, 2001. – с.19

⁹ Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів. — Х.: Консум, 2004. — с.41-42

 
 

(правлячий  клас) і бідних, які  уможливлюють  цілком безтурботне життя правлячого  класу. Встановлюється майновий  ценз для заняття правлячих  посад. Розвиток олігархії, за теорією Платона, приводить до її переродження в демократію.

 
     

• Демократія.  Головні вади демократії – зрівняння людей різної гідності, некомпетентність, зневага до знань та заслуг, примхливість, воля випадку. Демократичний лад ще більш підсилює  різницю між бідними і багатими класами суспільства, виникають повстання,  кровопролиття, боротьба за владу, що може привести до виникнення  найгіршої державної системи - тиранії.

 
     

• Тиранія. На думку Платона, якщо певна дія занадто сильно, те це  приводить  до  протидії.  Так  і тут: надлишок волі при демократії приводить до  виникнення  держави, що взагалі не має волі, що існує за бажанням однієї людини   - тирана. Характерні риси: беззаконня,доноси,знищення конкурентів та всіх інших,хто має свою особисту позицію та потенційно становить загрозу опору.

 

     Платон  запозичив свою типологію форм держави у давньогрецького  історика Геродота. Вона відповідала досвіду розвитку грецьких полісів, та в загальних рисах була прийнята багатьма мислителями.

 
 
 
 
 
 
 

Висновок

     Діалог  «Держава», в якому чітко ви викладено  засади створення «ідеальної» держави  називають комуністичним трактатом, а Платона – першим комуністом. Основою для цього стала відміна приватної власності и колективізм способу життя. Проте комунізм його досить абстрактний, адже призначений лише для споживачів. Платон не виступає за рівність та знищення соціальних відмін, а навпаки представляє кастовий комунізм. Філософ переслідує ціль раціональної організації суспільства,заснованої на нерівності. Саме з кастовим характером комунізму Платона пов’язані його антидемократичні, тоталітарні риси. «Держава» представляє собою жанр утопії,тобто нездійсненного проекту, виходячи хоча б зі спроб виховання людини, свідомість якої буде цілковито запрограмована на досягнення соціального блага.  На мій погляд, ліквідація інституту сімї є важливим недоліком на шляху до побудови держави.  До того ж сама система поділу праці,що повністю виключає амбіціозність та стимул(прагнення) індивіда до покращення життя лишає таку модель держави безперспективною та у якомусь сенсі «застарілою»,не здатною до вдосконалення,хоча Платон і не переслідував таку ціль,говорячи про відсутність необхідності покращувати «ідеальне». Проте з плином часу теорія Платона поставила під сумнів ідеалізацію кастовості та аристократичного управління, виправдання нерівності, зневагу до прав особистості, жорстку регламентацію всіх сторін життя.

     Проте,якщо від політичних оцінок звернутися до внеску Платона в науку,слід зазначити, що, систематизуючи досвід своїх попередників , він вніс масу важливих і цінних ідей в політичну думку та світогляд. Ідея суспільного блага та інтересу як основи політичного об’єднання, теорія про те,що приватна власність є причиною соціальних протиріч  та конфліктів, досить чітке визначення форм держави та закономірності їх коло обігу, визнання законності  найважливішим атрибутом політичної організації – все це беззаперечні досягнення Платона.

       ЛІТЕРАТУРА

       1. Демиденко Г. Г. Історія вчень про право і державу: Підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів. — Х.: Консум, 2004. — 432 с.

       2. Дробышевский С.А. История политических и правовых учений: основные классические идеи. – М.:Юрист,2003. – 412с.

       3. История политических и правовых учений: Учебник для вузов/Под общ. ред. проф. О.В. Мартышина. – М.: Норма,2004. – 912с.

       4. История политических и правовых учений. Учебник для вузов / Под ред. докт. юрид. наук О. Э. Лейста. М.: Зерцало, 2006. — 568 с.

       5. Мірошниченко М. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник/ НАВСУ. -К.: Атіка, 2001. -222 с.

       6. Платон. Государство //Сочинения:В 3т. – М.,1971. – Т.3.

       7. Трофанчук Г. Історія вчень про державу і право : Навчальний посібник  - К.: Магістр-ХХI сторіччя, 2005. -254 с.

       8. Шульженко Ф. ., Андрусяк Т. Г.  Історія політичних і правових вчень. — К.: Юрінко Пм Інтер, 1999. — 304 с