Тирпи та форми професійного спілкування

ВСТУП

    Кожна національна мова – універсальна система, в якій живе національна  душа кожного народу, його світ і  духовність. Українська мова – невмирущий скарб істини, краси, благородства, знань, мистецтва. Сьогодні йдеться  про розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових  виробничих відносин.

    Мова  як інструмент здобуття знань, як засіб  життєдіяльності людини має велике значення для всіх. Оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовності культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями і процесами, із соціальними  відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

    У сучасному житті по – новому розглядаються  питання функції мови. Старий поділ  на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень опанування професійною  термінологією.

    Науково-технічний  прогрес, перебудова соціально-економічної  політичної системи в країні насичують  нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня  знань представників різних професій підвищуються і вимоги до мови.

    Ми  стали свідками народження нових  професій і формування їх мови. У  зв’язку з упровадженням української  мови на підприємствах та установах  помітно збагачується словник різних професій новою науково-технічною, суспільно – політичною лексикою і термінологією.

    Що  означає знати мову професії?

    Це  – вільно володіти лексикою свого  фаху, нею користуватися.

    Мовні знання – один з основних компонентів  професійної підготовки.

    Оскільки  мова виражає думку, є засобом  пізнання та діяльності, то правильному  професійному спілкуванню людина вчиться  все своє життя.

    Знання  мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися  в складній професійній ситуації та в контактах з представниками своєї професії.  

 1.ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ       Професійне спілкування - це спецiально органiзований на наукових засадах, керований процес обмiну повiдомленнями, органiзацiї взаєморозумiння, досягнення оптимальної взаємодiїi, взаємопiзнання в рiзних видах дiяльностi учасникiв професiйно спрямованої комунiкацiї.

      Мета професійного спілкування - регулювання ділових стосунків у виробничо-професійній діяльності через розв'язання професійних завдань.

      Професійне спілкування визначається як специфічна форма контактів і взаємодії людей, які представляють не лише самих себе, а й свої організації. Воно включає обмін інформацією, пропозиціями, вимогами, поглядами, мотивацією з метою розв'язання конкретних проблем як всередині організації, так і за її межами, а також укладення контрактів, договорів, угод чи встановлення інших відносин між підприємствами, фірмами, організаціями.

      Професійне  спілкування на відміну від його інших видів має свої особливості, а саме:

• наявність певного офіційного статусу об'єктів;
• спрямованість на встановлення взаємовигідних контактів та підтримку зв язків між представниками взаємозацікавлених організацій;
• відповідність певним загальновизнаним і загальноприйнятим правилам;
• передбачуваність ділових контактів, які попередньо плануються, визначається їх мета, зміст і можливі наслідки;
• конструктивність характеру взаємовідносин, їх спрямування на розв'язання конкретних завдань, досягнення певної мети, як правило, не виходячи за рамки певного кола;
• взаємоузгодженість рішень, домовленість та подальша організація взаємодії партнерів;
• значущість кожного партнера як особистості;
• безпосередня діяльність, якою зайняті люди, а не проблеми, що бентежать їх внутрішній світ.

Людина, яка спрямовує інформацію (комунікатор), і людина, яка її приймає (реципієнт), у професійному спілкуванні постійно міняються місцями, завдяки чому у людей, що спілкуються, має бути однакове розуміння не тільки значень, а й змісту слів.

      Ефективне прфесійне спілкування - це не стільки обмін значеннями, скільки обмін думками. Більше того, це пошук спільного рішення.

Зони  спілкування

      Професійне спілкування підсвідомо здійснюється на певній відстані між людьми, причому виділяються такі види зон спілкування:

• Інтимна зона (15 - 46 см) - спілкування з близькими, батьками, родичами.
• Особиста зона (46 - 120 см)- відстань спілкування з друзями і однодумцями.
• Зона соціального спілкування (1,2 - 2,0 м) - відстань на переговорах з приятелями і колегами по роботі.
• Формальна зона (2,0 - 3,6 м) - ділові переговори, візити до вищих чиновників.
• Загальнодоступна або публічна зона (більше 3,6 м) - спілкування з великою групою людей.

      Величина кожної зони залежить не тільки від ситуації, а й від національно-культурного поля особистості, від статусу партнера, з яким ведеться спілкування, від власного настрою. У професійному спілкуванні вироблені такі найбільш прийнятні правила:

• слід дотримуватись міри у дистанціюванні (не треба надмірно віддалятись і не надто наближатись до партнера);
• дистанція між партнерами повинна відповідати ситуації;
• не варто починати спілкування з відстані більш ніж 4 м. Найбільш прийнятними на такій дистанції може бути посмішка чи кивок головою на знак привітання;
• перші фрази краще говорити на відстані соціальної зони (залежно від близькості відносин з партнером);
• найбільш головними, важливими ідеями, інформацією з партнером обмінюються в особистій зоні;
• відстань треба долати поступово, а не перескакувати через одну чи дві зони. У такому разі легше досягти згоди, виважено розв'язати проблему;

не порушати визначену зону, особливо інтимну, в  ділових стосунках це є неприйнятним.

      Нерідко професійне спілкування порівнюють з грою в шахи, де неможливо "закреслити" непродуманий хід. Якщо хід вже зроблено, ситуація змінюється, і наступні ходи необхідно робити за нових умов.

                                                       Фази спілкування

      Професійне спілкування, як певний процес взаємодії людей, має свою стратегічну лінію, тактику проведення, а також певні фази.

      До фаз професійного спілкування відносяться початкова, основна і завершальна.

      Початкова фаза - протягом якої встановлюють вихідні контакти, настроєність на спілкування, йде орієнтація в ситуації. У цій фазі постає завдання: спонукати ділового партнера до спілкування, зацікавити, створити максимальне поле можливостей для обговорення проблем. Тут також оцінюється емоційний стан партнера, визначаються стратегія і тактика спілкування, вибирається певний тон взаємин, виявляється самооцінка партнера і йде орієнтація в розподілі ролей.

      Основна фаза - протягом якої реалізується певна послідовність дій, а саме: встановлюється проміжна та кінцева мета спілкування, виконуються безпосередні мовні, немовні та документальні контакти, йде взаємний аналіз вихідних та проміжних пропозицій, пошук узгодження рішень, відбувається розподіл ролей за принципом "домінування-підпорядкування", визначення перспектив спілкування.

      Завершальна фаза - протягом якої формулюються підсумки ділової взаємодії, відбувається вихід із контакту, формуються основи для подальшої взаємодії.

                          Успіх професійного спілкування залежить від:

• мовця як особистості з індивідуальними ознаками;
• його знання сучасної української літературної мови як основи мови професійного спілкування.
• уміння ефективно застосовувати ці знання залежно від мети, ситуації спілкування.

      Щоб правильно спілкуватися і  досягти мети спілкування, комунікант  має володіти комунікативною  професійно орієнтованою компетенцією.

                    2. ВИДИ І ФОРМИ ПРОФЕСФЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Багатоманітність функцій спілкування, беззаперечно, породжує значну кількість його видів. Враховуючи багатоаспектний характер спілкування, класифікувати його види можна за такими ознаками:

      1.За участю чи неучастю мовних засобів: вербальне (словесне) і невербальне (міміка, жести, постава тощо), комбіноване.

      2.За формою представлення мовних засобів: усне, письмове, друковане.

      3.За темою: політичне, наукове, побутове, релігійне, філософське, навчально-педагогічне, виховне, побутове.

      4.За метою: ділове і розважальне.

      5. За кількістю учасників: внутрішнє (комунікант спілкується сам із собою), міжособистісне (спілкуються двоє), групове (3-5 учасників), публічне (20 і більше), масове (спрямоване не на певного індивіда, а на великі маси людей і найчастіше здійснюється за допомоги засобів масової комунікації).

      6. За характером: опосередковане і безпосереднє, діалогічне, монологічне і полілогічне.

      7. За мірою офіційності: офіційне (рольове) передбачає стосунки, що опосередковуються соціальними професійними ролями {начальник - підлеглий, викладач - студент, колега - колега) і неофіційне (приватне) (спілкування друзів, приятелів тощо).

      8.За тривалістю: постійне (у колективі, у сім'ї), періодичне (кількаразові зустрічі), короткотривале (у транспорті, у черзі), довготривале (із друзями).

      9. За свободою вибору партнера: ініціативне спілкування (співрозмовники мають змогу вибирати своїх партнерів, уникати спілкування з неприємними людьми) і вимушене спілкування (особа спілкується незалежно від своїх бажань) - розмова з керівником.

     10.За соціальними чинниками: особистісно зорієнтоване (встановлення особистісних стосунків, насамперед товариських) і соціально зорієнтоване (встановлення статусних, рольових стосунків - лікар - пацієнт).

     11.За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом: необхідне (міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність практично неможлива); бажане (міжособистісні контакти, що сприяють успішному вирішенню професійних, виробничих проблем); нейтральнне (міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню проблеми); небажане (міжособистісні контакти, які заважають досягненню мети спільної взаємодії).

      12. За додержанням норм - нормативне (відповідно до літературних норм); ненормативне (порушуючи нормативні норми); етикетне і неетикетне. За різними ознаками класифікують науковці й форми спілкування. Ми скористаємося тією класифікацією, в основу якої покладено організаційний аспект професійної взаємодії.

      Згідно з цією класифікацією виокремлюють такі форми спілкування:

1. усне:

• індивідуальні й групові бесіди;
• телефонні розмови;
• наради;
• конференції;
• збори;
• дискусії;
• полеміка.

2) письмове, до якого відноситься така форма як текст.

      Ф.С. Бацевич у підручнику «Основи комунікативної лінгвістики» подає класифікацію мовного спілкування за такими критеріями:

- залежно від форми втілення мовних засобів - монологічне, діалогічне, полілогічне;

- з урахування специфіки каналів спілкування - мовлення безпосереднього спілкування (обличчям до обличчя); мовлення опосередкованого спілкування (записки, друкована продукція, телефон, радіо, телебачення, Інтернет тощо);

- залежно від функції та змісту повідомлення - побутове, наукове, офіційно-ділове, естетичне.

- за способом організації - стихійне (випадкова зустріч) і організоване (збори, мітинги, конференції тощо);

- за сферами спілкування або стосунками комунікантів - дружнє (розмова друзів, добрих знайомих, закоханих тощо); антагоністичне (спілкування ворогів, людей, які сваряться); офіційне (рольове).

      Усі названі форми спілкування різняться мовними засобами, мають стильову специфіку.

                3. ОСНОВНІ ЕТАПИ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Етапи професійного спілкування:

      1. Ретельна підготовка до спілкування. Цей етап передбачає:

      - складання плану майбутнього акту спілкування;

      - збирання матеріалів з предмета спілкування та їх систематизація;

      - умотивування аргументів на користь своєї позиції та контраргументів іншої сторони;

      - обґрунтування свого варіанта рішення та розгляд реакції співрозмовника.

      2. Орієнтація в ситуації і встановлення контакту, тобто початок спілкування. На цьому етапі важливо:

      - дбати про створення доброзичливої атмосфери спілкування (доцільно поговорити про спільні інтереси, сказати щось приємне співрозмовникові);

      - не протиставляти себе співрозмовникові;

      - демонструвати повагу й увагу до співрозмовника (доброзичливий погляд і усмішка допоможуть установити контакт);

      - уникати критики, зверхності та негативних оцінювань.

      3. Обговорення питання (проблеми). На цьому етапі доцільно дотримуватися таких правил.

      - лаконічно й дохідливо викладати свою інформацію;

      - уважно вислуховувати співрозмовника і намагатися адекватносприймати те, про що він говорить;

      - пам'ятати, що спілкуванню характерний діалоговий характер;

      - аргументувати свою позицію: наводити переконливі докази. Аргументування - це важливий спосіб переконання за допомоги вмотивованих, обгрунтованих логічних доказів.

      4. Прийняття рішення. Щоби прийняти правильне рішення, варто:

      - запропонувати кілька варіантів вирішення проблеми;

      - уважно вислухати аргументи співрозмовника щодо можливого рішення;

      - визначити за настроєм співрозмовника момент для закінчення зустрічі й запропонувати кращий варіант прийняття рішення;

      - не виказувати ні найменшої роздратованості, навіть якщо мети не було досягнуто, триматися впевнено.

      5. Вихід із контакту.

      Ініціатива завершення розмови за статусної несиметричності спілкувальників має належати особі жіночої статі, людині, старшій за віком, вищій за соціальним становищем. Наприкінці спілкування треба підсумувати результати зустрічі, попрощатися і висловити надію на подальші взаємини і спільну діяльність.

4.КУЛЬТУРА МОВИ УСНОГО І ПИСЕМНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

4.1.ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ УСНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

      Усне професійне спілкування передбачає використання діалогічної і монологічної форми. Як форма монологу є публічний виступ. Вони бувають різних видів і проводяться в ораторському стилі. Це – доповідь, промова, декція.      Типи доповіді:

      1. ділова доповідь – містить виклад питань із визновками і пропозиціями (розрахована на підготовлену аудиторію; відбувається активне обговорення, аргументована критика; слова вживаються тільки у прямому значенні, речення чіткі, аргументовані);

      2. звітна доповідь – містить об’єктивні факти за певний період роботи підприємства; чітко окреслюється мета, характер, завдання, наводяться цифри, іноді – цитати. Варто укласти план доповіді, щоб була струнка система викладу. В кінці приймається рішення і програма на наступний період роботи.

      Промова – усний виступ із висвітленням інформації, дуже часто емоційно насичений. Типи промови:

      1. ділова промова – характеризується лаконізмом, критичністю, полемічністю та аргументованістю викладених фактів; орієнтована на логічне сприйняття слухача; сприймається у контексті якоїсь проблеми;

      2. мітингова промова – виголошується на злободенну тему і стосується суспільних проблем, які хвилюють широкий загал; це короткий емоційний вислів, що висвітлює нестандартний аспект, щоб по-новому сприйняти відомі факти; використовуються вигуки, заклики, звертання; її успішність залежить від індивідуального стилю оратора;

      3. агітаційна промова – дуже близька до мітингової, в ній пропагуються думки, переконання, ідеї і відбувається активна агітація за їх втілення в життя.

      4. лекція – це одна із форм розв’язання наукових, науково-навчальних, науковопопулярних та інших знань шляхом усного викладу матеріалу; бувають: навчальнопрограмові, настановчі, оглядові, лекції зі спеціального курсу;

      5. бесіда – бувають приватні і ділові; один із видів бесіди є колоквіум ( один із видів спілкування, вид екзамена, а також збори, на яких заслуховують і обговорюють наукові доповіді);

      Однією із специфічних форм усного професійного мовлення є телефонна розмова. Має три типи:

      1) момент встановлення зв’язку (привітання відповідно до мовного етикету, звертання);

      2) виклад справи;

      3) заключні слова.   

4.2ОСНОВИ КУЛЬТУРИ МОВИ ПИСЕМНОГО ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ

     До форм писемного професійного спілкування належить текст – синтаксична одиниця, що складається із речень різниї типів і характеризується специфічними мовними засобами залежно від стилів мови. Основні види текстів:

      1) власне наукові тексти ( статті, дипломні роботи, підручники, посібники, енциклопедії);

      2) технічні тексти (виробничо-технічні, інструктивні тексти, довідкові);

      3) науково-ділові( описи винаходів, технічна документація);

      4) офіційно-ділові (юридичні, управлінські, ділові листи);

      5) науково-публіцистичні.

      Одним із типів оформлення текстів є анотування і реферування.

      Анотація – це короткий стислий виклад змісту книги, статті; викладаються найголовніші моменти наукового тексту своїми словами або з використанням речень з тексту.

      Реферат – це вид наукового тексту, що комбінує тексти одного чи кількох різних авторів, але на одну і ту  саму тему.

      Конспект (від латинського “огляд’) – це короткий виклад запису змісту якогось твору або усного викладання.

  Рецензія – це критичний відгук на художній твір, наукову працю. Складається з 2-х частин:

      1) ознайомлення з роботою,

     2) дається її оцінка. Основні реквізити рецензії: заголовок, текст, підпис, дата, печатка.

      Особливості мови наукових текстів:

1.Використовується  загальнозрозуміла, нейтральна, нормована  міжстильова лексика та відповідна  термінологія.

2. Вживаються  слова з абстрактним значенням.

3. Використовуються  вмотивовані слова.

4. Вживається іншомовна лексика.

5. Специфічно  вживається категорія роду.

6. Числівники  пишуться цифрами, але, де треба. розшифровуються в дужках.

7. Вживаються  відповідні займенники.

8. Використовуються  розповідні речення та інфінітивні  конструкції.

9. Часто  вживаються стійкі словосполучення, інколи вони є термінами.

10.Часто  використовуються прийменникові  конструкції. 

                           5.ФУНКЦІЇ ПРОФЕСІЙНОГО  СПІЛКУВАННЯ

      Функції спілкування (від лат. гапсїіоп - виконання, здійснення) - це зовнішній прояв властивостей спілкування, ті завдання, які воно виконує у процесі діяльності індивіда в соціумі.

      Відомі різні класифікації функцій  спілкування: одні науковці, виокремлюючи  їх, розглядають спілкування в  контексті його органічної єдності  з життям суспільства в цілому  та безпосередніми контактами  людей, інші - як обмін інформацією,  взаємодію та сприйняття людьми  один одного, ще інші - з погляду  мети спілкування. Узагальнюючи різні підходи до проблеми функцій спілкування, можна говорити про багатоаспектний характер цього феномену.

     Відомий фахівець з теорії  та практики спілкування Ф.С.  Бацевич виокремлює такі функції  спілкування:

• контактну (створення атмосфери обопільної готовності передавати і сприймати інформацію та підтримувати зв'язок до завершення акту спілкування;
• інформаційну (обмін інформацією, запитаннями і відповідями);
• спонукальну (заохочення адресата до певних дій);
• координаційну (узгодження дій комунікантів):
• пізнавальну (адекватне сприйняття і розуміння змісту повідомлень);
• емотивну (обмін емоціями);
• налагодження стосунків (розуміння свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних стосунків);
• регулятивну (залежно від мети, яку ставить перед собою адресант, він і організовує своє спілкування, дотримується певної стратегії й тактики).

      Усі ці функції між собою  тісно взаємодіють у процесі  спілкування.

     Професійне спілкування у сфері ділових взаємостосунків репрезентує й інші функції:

• інструментальну (отримання і передавання інформації, необхідної для здійснення певної професійної дії, прийняття рішення);
• інтегративну (засіб об'єднання ділових партнерів для спільного комунікативного процесу);
• функцію самовираження (демонстрування особистісного інтелекту і потенціалу);
• трансляційну (передавання конкретних способів діяльності);
• функцію соціального контролю (регламентування поведінки, а іноді (коли йдеться про комерційну таємницю) й мовної акції учасників ділової взаємодії);
• функцію соціалізації (розвиток навичок культури ділового спілкування);
• експресивну (намагання ділових партнерів передати і зрозуміти емоційні переживання один одного.)

ВИСНОВОК

     Спілкування є невід’ємною частиною життя  та діяльності людини. Неможливо уявити її діяльність без спілкування, яке  присутнє у всіх сферах життєдіяльності, саме спілкування перетворило індивіда в людину соціальну. Недостатньо  сказати, що спілкування відіграє важливу  роль у житті людини, воно є головним чинником формування та становлення  людини як особистості.

     В сучасному світі інформаційних  технологій та швидкого розвитку технічного процесу особливого значення набуває  професійне спілкування, як взаємодія  і обмін інформацією у діловій, виробничій, професійній, науковій та інших сферах людської діяльності. Роль спілкування у формуванні майбутніх фахівців як грамотних, освічених людей з високою мовною підготовкою визначає розвиток галузей. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

СПИСОК  ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Хміль Ф.І. Ділове спілкування : навч. посіб. для студентів вищих навч. закладів / Ф.І. Хміль.  – К. : Академвидав , 2004.
2. Шевчук С.В. Українська мова за професійним спрямуванням : підруч. / С.В. Шевчук, І.В. Клименко. – К. : Алерта, 2010.
3. Мацюк З. Українська мова професійного спрямування : навч. посіб. / З. Мацюк, Н. Станкевич. – К.: Каравела, 2009.
4. Сучасна українська мова/За ред. О.Пономарева. – К.,2001.
5. Зубков М.Г.Сучасна українська ділова мова: Підруч. для вищ. та серед. навч. Закладів. – 9-те вид., і доп. – Х.: ФОП Співак Т.К., 20010. – 400 с.