Тканина

План 
 

1.Виготовлення тканин на ткацькому верстаті. 

2. Тканини, їх будова, властивості. 

3. Загальні поняття  про трикотаж. 

4. Описання теоретичних основ технологічного процесу виготовлення трикотажних виробів. 
  
5. Сировина, що використовується в процесі виробництва. Вимоги, що пред'являються до його якості. 

6. Неткані матеріали. 

Використана література. 

Висновки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     1.Виготовлення тканин на ткацькому верстаті.

  Із основної і пітканної пряжі, підготовлених певним чином, на ткацькому верстаті виготовляють тканину (рис. 1). 

  Рис. 1. Схема ткацького верстата

  Навій 1 встановлюється в гнізда верстата. Основні нитки 2 змотуються з навою 1, огинають валик (скало) 3, проходять через ламелі 4 і галіва ремізок 5. За допомогою ремізок основні нитки розділяються на дві частини, утворюючи простір - зів. Далі нитки проходять у зубці решітки берда 6, що рівномірно розподіляє їх по ширині верстата. Частина основних ниток, що проходять через вічка однієї ремізки, періодично піднімається або залишається на місці, а друга їх частина, що проходить через вічка другої ремізки, у той же час опускається. В утворений між нитками зів швидко прокидається човник 7 і залишає там пітканну нитку. Далі пітканна нитка за допомогою берда 6 прибивається до краю тканини 8. У наступний момент піднімається ремізка, що внизу, і опускається та, що була зверху. В утворений зів прокидається човник. Такі операції повторюються. Вироблена тканина відводиться постійно із зони її утворення вальяном 10, огинаючи при цьому спеціальну опору - грудницю 9. Після цього тканина намотується через натяжний валик 11 на товарний вал 12.

  Ткацькі верстати є різні. їх групують за різними ознаками -за принципом формування тканин, за способом прокладання пітканної нитки, залежно від конструкції окремих механізмів тощо.

   Техніко-економічні показники.

  Процеси одержання тканин високопродуктивні, з високим ступенем автоматизації. Сучасні ткацькі верстати дають змогу одержувати тканини високої якості, з малою кількістю дефектів. Ефективними є безчовникові верстати. В них відсутній човник, а прокладання пітканної нитки здійснюється струминою води, повітря, рапірами, малорозмірними ниткопрокладачами. Такі верстати мають високу продуктивність. Перспективним є застосування ткацьких верстатів з електронними системами управління, автоматизованих виробництв з використанням робототехнічних засобів і мікропроцесорної техніки.

  Важливим напрямком вдосконалення текстильного виробництва є забезпеченність сировиною, поліпшення її якості, переорієнтація на використання іншої сировини, запровадження прогресивних технологій, виробництво тканин, що відповідають сучасним запитам. 

   2. Тканини, їх будова, властивості. 

  Тканини за призначенням поділяють на побутові, технічні та спеціальні. Побутові тканини використовують для виготовлення одягу і предметів домашнього вжитку. Технічні тканини використовують для виготовлення транспортерних стрічок, пасів, корду та інших технічних виробів. Спеціальні тканини використовують в оборонній промисловості, для захисту від шкідливих дій та ін.

  Асортимент побутових тканин дуже різноманітний. їх поділяють на класи (одежні, декоративні, вологопоглинальні), підкласи (бавовняні, лляні, вовняні, шовкові, хімічні), групи, артикули. Одежні тканини бувають пальтові, костюмні, платтяні, білизняні, підкладочні та ін. Залежно від обробки (опорядження) тканини можуть бути суровими, строкатими тощо. Крім цього тканини розрізняють за їх масою, шириною та іншими властивостями. 

     Техніко-економічні характеристики тканин.

   1. Лінійні розміри тканин. Тканини бувають метражні і штучні тканні вироби. Метражні тканини випускають у вигляді кусків (відрізків, довжиною в декілька десятків метрів). Штучні вироби випускають окремими закінченими виробами (скатертини, ковдри, хустки та ін.). Ширина тканини залежить від ї призначення і коливається в межах 80-150 см. Тканні вироби шириною до 30 см називають стрічками і тасьмою. Довжина кусків може бути 50-150 м і більше.

   2. Щільність тканин. Розрізняють щільність за основою і за пітканням. Щільність тканин за основою - це кількість ниток основи, що припадають на 1 або 10 см ширини тканини, щільність за пітканням - кількість пітканних ниток, які припадають на 1 або 10см довжини тканини. Якщо щільність за основою і за пітканням однакова, тканину називають рівнощільною (врівноваженою), якщо щільність різна, тканина неврівноважена.

   3. Міцність - здатність тканини чинити опір розриванню. Для визначення міцності смужки тканини шириною у 5см розривають на спеціальному приладі.

   4. Видовження - збільшення довжини зразка при дії на нього розтягуючих сил. Оцінюється у відсотках від початкової довжини.

   5. Усадка - зменшення розмірів тканини при експлуатації (прання, прасування). Велика усадка тканин є негативним явищем.

   6. Жорсткість - опір тканин до змін форм. Найбільше значення має жорсткість при згинанні.

  Крім того, тканинам властиві деякі інші характеристики, наприклад, драпірування, зминання, гігроскопічність, опір стиранню, водопоглинання, повітропроникність, водопровідність, теплостійкість тощо.

   Будова тканин. Будова тканин характеризується: лінійною щільністю основної і пітканної пряжі; щільністю тканин за довжиною і шириною; переплетенням пряжі у тканині. При заданих параметрах пряжі і щільності тканин, за рахунок різних переплетень можна отримати тканини, що відрізняються зовнішнім виглядом, фізико-хімічними та експлуатаційними властивостями.

  Переплетенням тканин називають порядок перехрещування в ній основних і пітканних ниток. У результаті перехрещування цих ниток на поверхні тканини виступають або основна, або пітканна нитка. Місце, де основна нитка проходить над пітканною, називається основним перекриттям, а те, де пітканна нитка проходить над основною - пітканним перекриттям. Перекриття можуть по-різному чергуватися, створюючи відповідний малюнок переплетення. Малюнок переплетення тканини, що повторюється, називається раппортом.

  Для зображення переплетення використовують папір у клітинку. Там, де основне перекриття, клітинку замальовують, де пітканне - вона чиста (рис. 2).

  Рис. 2. Малюнки  переплетення тканин

   Усі ткацькі переплетення поділяють на чотири класи:

  - головні  або прості (полотняне, саржове,  атласне, сатинове);

  - складні  (багатошарові, мішковинні, петельні, ворсові,  ажурні);

  - дрібноузорчасті  (репс, саржа посилена, рубчик, вафелька  та ін.);

  - крупноузорчасті  (жакардові, складні узори).

  Тканина, вироблена на ткацькому верстаті, називається суровою. У такому вигляді її використовують рідко. Основна маса тканин облагороджується, тобто піддається опорядженню.

  Технологічний процес опоряджувального виробництва включає в себе декілька переходів. Для кожної тканини він залежить від її характеристики і призначення. Проте у будь-якому випадку, кожне опоряджувальне виробництво поділяється на основне і допоміжне. 

     Основне виробництво включає  такі операції технологічного процесу:

   1. Підготовка сурових тканин до фарбування і друкування. Цей процес включає декілька переходів. Спочатку сурові тканини на складі приймають із ткацьких фабрик, проводять контроль і встановлюють процент браку, підбирають партії. Далі проводять обпалювання, мета якого видалити із поверхні тканини кінчики волокон і вузлики. Для цього застосовують спеціальні машини, де швидкість руху тканин 50 - 250 м/хв. Після обпалювання проводять розшліхтування, тобто видалення із тканини шліхти. Для цього тканину просочують розчином сірчаної кислоти або лугу при температурі 30°С, залишають на 12-18 год. і промивають водою. Для видалення залишків крохмалю, воскоподібних, жирових, пектинових та азотомістких речовин тканини відварюють. Для цього використовують луг із содою і різні поверхнево-активні речовини. Для повного видалення із тканини природних домішок, видалення речовин, які надають тканині сірого відтінку, її знебарвлювання, проводять вибілювання, використовуючи гіпохлорит натрію, перекис водню та ін. Після вибілювання тканина готова до випуску або направляється на наступні операції. Бавовняні тканини ще піддають мерсеризації. Це короткочасна обробка концентрованим розчином лугу з метою зміни фізико-хімічних властивостей і структури волокон, в результаті чого підвищується їх міцність і здатність до фарбування.

   2. Фарбування тканин. Це процес, при якому тканині надають забарвлення відповідного кольору шляхом нанесення барвників і їх фіксації. При фарбуванні молекули барвників із розчину проникають в пори набухлих волокон і втримуються там хімічними або фізичними силами. Тканини повинні забарвлюватися рівномірно, барвники втримуватися міцно. При цьому не мають погіршуватися фізико-механічні властивості тканин. Барвники є натуральні і хімічні, водорозчинні, розчинні при відновленні в лужному середовищі та утворювані на волокні (в результаті окислення деяких амінів). Для покращення якості тканин, при фарбуванні використовують допоміжні матеріали, так званні поверхнево-активні речовини. Процес фарбування проводять на спеціальних машинах.

   3. Друкування тканин. Це нанесення на тканину барвника у вигляді малюнка, тобто багатоколірне зображення окремих ділянок тканини. За своєю суттю хімічні процеси, що протікають при фарбуванні і друкуванні, подібні. Проте, для нанесення барвника методом друкування, потрібні відповідні умови й обладнання. Малюнок повинен мати чіткі границі, окремі елементи малюнка повинні щільно прилягати один до одного, без просвітів.

  Існує ще заключне опорядження. Це механічні (сушіння, каландрування, розширення) і хімічні (просочення клеєм, крохмалем, синтетичними речовинами, декстрином) процеси. І насамкінець здійснюють контроль якості готових тканин. Пофарбовані тканини перевіряють на стійкість фарбування, до тертя (сухого і мокрого), дії мила і поту, білі - на ступінь і стійкість білизни.

  Для  виробництва одягу застосовують різні матеріали, які поділяють на основні, складові деталі верху і підкладки; прикладні, вживані для створення каркаса, жорсткої форми, зміцнення деталей; теплоізоляційні; з'єднувальні, фурнітуру та оздоблювальні. 
 В якості основних матеріалів використовують тканини, трикотажні полотна,  плівкові і шаруваті матеріали різного волокнистого складу і структури, штучні хутра і шкіри.  Промисловість виготовляє в основному одяг з тканин і трикотажних полотен. По сировинному складу їх ділять на бавовняні, вовняні, шовкові, лляні, за призначенням-на пальтові, костюмні, платтєві, сорочкові, білизняні і підкладкові. До зовнішнього вигляду, гігієнічним властивостям цих матеріалів, стійкості до різних впливів висувають різні вимоги. Так, матеріали, використовувані для деталей верху пальто, повинні мати гарний зовнішній вигляд, достатню стійкість до стирання і зминання; підкладкові, хорошу стійкість до стирання, гігроскопічність, паро-і повітронепроникність.

  3. Загальні поняття про трикотаж.

  Трикотажем називають в'язаний текстильний виріб або полотно, яке складається з петель, переплетених у поздовжньому та поперечному напрямках, утворених з однієї чи багатьох ниток. Структура трикотажу, як і будь-якого іншого текстильного матеріалу, визначається розмірами, формою та взаємним розміщенням його складових елементів - петель, протяжок, накидів тощо.

  Петля - основний елемент петельної структури трикотажного полотна, що являє собою зігнутий відрізок нитки, протягнутий через попередню петлю, який складається з дужки, пари петельних паличок, що утворюють остов, і пари протяжок. Розрізняють петлі: відкриті (з неперехрещеними протяжками), закриті (з перехрещеними протяжками), з одно- і двосторонніми протяжками, лицеві та виворітні, а також плюшеві, пресові та жакардові.

  Протяжка - це елемент петельної структури (чи петлі), що являє собою відрізок нитки, який з'єднує дві суміжні петлі, утворені з однієї нитки.

  Накид - це елемент петельної структури, що являє собою зігнутий відрізок нитки, не протягнутої через попередню петлю, який охоплює її дужки.

  Окрім цього, до елементів петельної структури належать додаткові не зігнуті в петлі нитки (футеровані, утокові, основні), які утримуються в полотні протяжками ґрунтових петель.

  Основними параметрами будови трикотажу є: вид і лінійна густина ниток, вид переплетення, петельний ряд, петельний стовпчик, щільність в напрямку вертикалі та горизонталі, рапорт переплетення, модуль петлі, фактура поверхні та кількісні характеристики цих параметрів (величина петельного кроку, висота петельного ряду, довжина нитки в петлі тощо). Від розміру та форми петлі, наявності різних видів протяжок і накидів залежать основні механічні, фізичні й естетичні властивості трикотажу, що визначають надійність, гігієнічність і естетичність трикотажних виробів.

  На рис. 1 наведено схему будови петель поперечно- і основов'язаного трикотажу. Петля поперечно-в'язаного трикотажу (рис. 1a) складається з двох прямих відрізків (1-2,4-5), які називаються петельними паличками, та голкової дуги (2-3-4), яка утворює їх остов. Ділянка петлі (5-6-7) у вигляді платинних дуг утворює протяжки, що з'єднують остови суміжних петель. Петля основов'язаного трикотажу (рис. 1б) складається з остова (1-2-3-4-5) і протяжок (5-6), які з'єднують остови двох суміжних петель. Петлі, розміщені в одному горизонтальному ряду (впоперек трикотажу), утворюють петельний ряд, а петлі, нанизані одна на одну впродовж трикотажу, петельний стовпчик.

  Розрізняють лицевий та виворітний боки трикотажу. На лицевому боці розміщені добре видимі палички петель, а на виворітному - дужки петель або протяжки. Залежно від кількості шарів, які складають товщину трикотажу, розрізняють одинарний (одношаровий) і подвійний трикотаж.

  За принципом утворення горизонтального ряду розрізняють кулірний (поперечнов'язаний) і основов'язаний трикотаж. У кулірному трикотажі горизонтальний петельний ряд утворюється послідовним згинанням у петлі однієї, двох або більше взятих разом ниток, заправлених в один нитководій. Після утворення петель в першому ряді нитки переходять в другий, третій ряд і т.д. У результаті такої будови кулірний трикотаж легко розпускається в горизонтальному напрямку (по лінії петельного ряду), а в разі обривання нитки - і в вертикальному (по лінії петельного стовпчика). 

  Основов'язаний трикотаж утворюється із системи ниток (основи), розміщених паралельно одна до одної. Петельний ряд утворюється одночасним згинанням усіх ниток основи на всіх голках ряду, після чого починається в'язання наступного ряду. При цьому утворюються зв'язані між собою петельні стовпчики. Така будова основов'язаного трикотажу зумовлює нерозпускання його в горизонтальному напрямку.

  Трикотаж - гнучке i міцне в'язане полотно або виріб, що складається з петель, які переплітаються в подовжньому i поперечному напрямках. Для виробництва трикотажу використовують текстильні нитки i пряжу різних видів. Підготовка пряжі до в'язання полягає в перемотуванні її  на мотальних машинах (для круглов'язальних машин) або снування на снувальних (для основов'язальних машин), парафінуванні, емульсуванні.

  Принциповою відмінністю трикотажу від тканин є петельна структура, що додає розтяжність, еластичність, м'якість, товщину  і.т.д.. Структура трикотажу визначається способом в'язання - кулірним (поперечно-в'язаним) i осново в’язаним (поздовжньо - в’язаним).

  Основні переплетення : гладь, ластик,ланцюжок, трико, сукно, атлас.

  На відміну від тканин одиниця виміру трикотажного полотна – маса 1 м.кв . Вона залежить від вихідної сировини, товщини і коливається від 70г з капронової нитки до 400г вовняної. 
 Деякі трикотажні вироби повністю в'яжуть на машинках (панчохи, шкарпетки, хустки, рукавички і т.д.), інші-білизна, більшість верхніх трикотажних виробів, рукавички, шиють з виготовленого (зв'язаного) на машинах трикотажного полотна. 
 За призначенням вироблюваної продукції трикотажну промисловість підрозділяють на наступні види виробництв: верхній і білизняний трикотаж, панчішно-шкарпеткові, рукавичне, технічне полотно і медичні вироби. 
Трикотажні вироби характеризуються великою розтяжністю і пластичністю, що дає можливість досягнення відчуття легкості і комфорту.

  4. Описання теоретичних основ технологічного процесу виготовлення трикотажних виробів. 
  
 Трикотажем називається текстильне полотно чи виріб, отримане шляхом в'язання, тому будь трикотажний матеріал являє собою систему петель, з'єднаних в подовжньому і поперечному напрямах. 
 Трикотажна тканина складається з двох перпендикулярно перетинаються систем ниток. Поздовжні нитки називаються основою, а поперечні-утком. Первинним елементом структури трикотажу є петля. Вона являє собою просторову криву, форма якої впливає на властивості полотна. Форма петель різноманітна: округла, широка, звужена, подовжена. 
 По висоті розрізняють петлі нормальної величини, зменшені і збільшені. Чим вище петля і більше распрямлена нитка, тим світліше здається полотно в результаті спрямованого відбиття світла. 
 Петлі, з'єднуючись один з одним по горизонталі, утворюють петельні ряди, по вертикалі-петельні стовпчики. Відстань між центрами або однойменними точками двох сусідніх петель по лінії петельного ряду називається петельним кроком. 
 Трикотаж ділять на основовязальних і кулірний. У основовязальних кожна нитка утворює в петельним ряду по одній петлі і переходить в наступний ряд. У кулірного трикотажі кожна нитка послідовно утворює петлі одного петельного ряду. Для утворення одного петельного ряду кулірного трикотажу достатньо однієї нитки. Для утворення петельного ряду основовязальних трикотажу потрібно, як правило, стільки ниток, скільки петель в петельним ряду. 
 Кулірний і основовязальних трикотаж може бути як одинарним, так і подвійним.Одинарний трикотаж виробляється на машинах з одного ігольніци, а подвійний трикотаж-на машинних з двома ігольніци. 
 Згідно класифікації всі трикотажні переплетення поділяються на головні (переплетення, мають найпростішу структуру) і похідні (поєднання кількох однакових головних переплетень, взаємно вплутатися так, що між петельним стовпчиками одного переплетення розміщуються петельні стовпчики іншого такого ж переплетення). На базі кожного з класів цих груп можна утворити рісунчатие і комбіновані переплетення (переплетення, які складаються з переплетень декількох класів). 
 Для отримання тканини в найпростішому випадку необхідні дві системи ниток (основа і качок). Трикотаж може бути пов'язаний повністю з однієї нитки. А так же трикотажні вироби можуть бути виготовлені наступними способами:

-Розкрійний;

- Полурегулярних;

- Регулярний.

  Розкрійний спосіб полягає в тому, що трикотажне полотно розкроюють, тобтовирізують з нього деталі виробів за лекалами і з'єднують їх на швейній машині, надаючи виробам необхідну форму. За цим способом виготовляють білизняні і верхні вироби, а також більшу частину перчаточних виробів. Для цього способу виготовлення виробів характерні значні відходи трикотажного полотна, що досягають 18-23% при розкрої білизняних виробів і до 25-28% при розкрої верхніх виробів. Така технологія застосовується для недорогих виробів в масовому виробництві і білизняному трикотажі. Позитивним для цього способу є можливість виготовлення виробів різноманітних моделей і висока продуктивність в'язальних машин. 
 Полурегулярних спосіб відрізняється від попереднього тим, що трикотажне полотно в'яжеться на круглов'язальних машин у вигляді купонів трубчастої форми. Купони відокремлюються один від одного за допомогою розділового петельного ряду так, що нижній край купона має цілісний нераспускающимся петельний ряд, не вимагає швейної обробки. Витрата трикотажного полотна на виріб при полурегулярних способі виготовлення на 3-5% менше, ніж при розкрійному способі через відсутність бічних швів і припусків на підгин низу вироби, крім того, менше і час на розкрій і швейну обробку на 8-10%. 
 Полурегулярних спосіб найбільш поширений при виготовленні верхніх трикотажних виробів, а також може бути використаний для виготовлення жіночої білизни при наявності необхідного в'язального обладнання. Вироби, виготовлені цим способом, мають велику перевагу в досягненні найкращого прилягання і посадки вироби. 
 Регулярний спосіб виготовлення виробу полягає в тому, що вироби вив'язуються цілком без швів або окремі деталі в'яжуться по контуру, а потім зшиваються ланцюговим стібком. Характерним для цього способу є найбільш економне використання сировини. Однак в'язання деталей виробу вимагає великих зусиль, ніж в'язання полурегулярних способом. Цей спосіб використовується при в'язанні верхніх виробів з дорогого матеріалу. 
 Дві останні технології найбільш застосовні в ексклюзивному дрібносерійному виробництві, т.к дають можливість досягти високої якості вироби, максимальний асортимент виробів і швидку змінюваність моделей.

 
  5. Сировина, що використовується в процесі виробництва. Вимоги, що пред'являються до його якості.

  Сировина є одним з основних чинників, що формують якість трикотажних виробів. В даний час трикотажні підприємства переробляють практично всі види та різновиди волокон і одержуваних з них ниток. 
 Нитки складаються з коротких або довгих елементарних волокон різної природи.Вони діляться в поперечному напрямку на складові їх частини-волокна шляхом розкручування. 
 По виду застосовуваного сировини трикотажні полотна та вироби поділяють на три групи: 
- З пряжі-це нитки, що складаються з коротких волокон, утворених в результаті кручення; 
- З ниток, що складаються, як правило, з довгих моноволокон і мають різну крутку; 
- З різних поєднань пряжі і ниток. 
 В даний час в трикотажному виробництві переробляють всі види сировини, включаючи пряжу з пачосів натурального шовку і з льняних волокон в суміші з синтетичними; застосовують нитки різної товщини і ступеня крутки. В основному використовують пряжу і нитки змішаного волокнистого складу, що забезпечує хороші гігієнічні властивості полотен, менші усадку і сминаемость, хорошу зносостійкість. 
 Білизняні полотна виробляють переважно з бавовняної, хлопколавсановой, хлопкополінозной, хлопковіскозной пряжі, а також з віскозних, ацетатних і поліамідних комплексних ниток. Деяка кількість полотен виробляють з напіввовняної і чистошерстяної пряжі. Полотна для верхнього трикотажу виготовляють із усіх видів сировини; панчішно-шкарпеткові вироби-в основному з поліамідних ниток, бавовняної і напіввовняної пряжі. 
 Залежно від призначення полотен підбирають нитки різної структури: пряжу різних способів прядіння і ступеня крутки, комплексні нитки з хімічної сировини однониткові та кручені, нитки фасонних круток, текстуровані нитки, причому в різних поєднаннях - пряжа скручена з комплексними нитками, текстуровані нитки - з пряжею і т.д. 
 Тонкі і гладкі нитки з хімічної сировини застосовують для полотен з підвищеною гладкістю поверхні (лицьового і виворітного), які повинні легко ковзати по поверхні шкіри і верхнього одягу. Це білизняні, блузочні і сорочние полотна. Блискуча поверхня ниток підкреслює ефект блискучих і матових смуг, відтінків. З ниток підвищеної об'ємності - текстурованих - отримують полотна з рельєфною поверхнею, підвищеної товщини при невеликій масі 1 м2. Товсту, пухку пряжу використовують для начосом в полотнах для теплої білизни чи спортивного одягу. 
 Пряжа і нитки підвищеної крутки надають полотну жорсткість; петельна структура такого трикотажу нерівна внаслідок підвищеної напруженості нитки при згині в петлі, збільшується закручіваемость країв полотна, проте його поверхню менш пухка, більш зносостійка. Кручені пряжу і нитки піддають попередній обробці (запарювання, стабілізації, замасливанию) з метою урівноваження їх структури та зняття напруг. 
 Найкраща за властивостями пряжа не може бути визнана задовільною, якщо вона не відповідає вимогам вироблюваного виробу або не підготовлена ​​для переробки на устаткуванні в сучасних умовах виробництва. 
Неповна підготовленість сировини до переробки негативно позначається не тільки на якості та сортності продукції, а й на показниках роботи підприємства і використання техніки. 
 Широкий діапазон вимог до сировини для трикотажних виробів пояснюється дуже великою різноманітністю самих виробів. Наприклад, вимоги до структури нитки пред'являють, починаючи від капронових монониток для тонких панчох і закінчуючи пухкої вовняної та синтетичної пряжею для пуловерів і жакетів.

  Властивості нитки для трикотажного виробництва визначають, вивчаючи структуру петель, деформацію цієї структури, тобто розглядаючи, насамперед механічні функції нитки в петлі трикотажу. 
 Якщо уявити собі схематично нитка круглої в поперечному перерізі, то зі збільшенням діаметра нитки значно підвищиться її опір вигину. Для нас представляє інтерес збільшення діаметра нитки без збільшення кількості волокон в поперечному перерізі.Це цілком можливо, якщо нитки зрадити пухку структуру. Пухка структура пряжі має багато переваг, головними з яких є: 1) підвищення пружного опору вигину і здатність краще відновлювати форму петлі при деформаціях, 2) висока застилистость, що дозволяє застосовувати нитки меншою лінійної щільності (на 10-15%) без збільшення щільності в'язання ( зменшення довжини нитки в петлі) і тому без зниження продуктивності в'язальних машин, 3) полегшення маси виробу та надання їй приємної м'якості на дотик; 4) підвищення теплоізоляційного властивості виробів; 5) поліпшення здатності пряжі до переробки на в'язальних машинах. 
 Нитка (пряжа) пухкої структури особливо необхідна для виготовлення верхніх трикотажних виробів. Для білизняних виробів, які повинні добре облягати тіло, потрібна не жорстка нитка, а дуже гнучка, що складається з тонких волокон, але нещільної структури, здатної зберігати форму петлі. Для зимових панчішних виробів потрібна нитка пухкої структури, а для більшості інших панчішних виробів бажана нитку більш щільна, кручена. Для жіночих панчіх переважніше нитка сама щільна, така як мононитка, з мінімальною застилистость, щоб панчіх виглядав більш тонким. 
  Пухка структура пряжі досягається завдяки зниженій крутку, що пов'язано зі зниженням міцності пряжі. Якщо для тканини міцність є основним властивістю нитки, то для трикотажу це властивість має другорядне значення. 
 Для трикотажних виробів ровнота нитки по товщині і крутку має більш важливе значення, ніж для виробів з тканини. 
Структура петель трикотажу така, що короткий відрізок нитки згинається кілька разів, переплітаючись сам із собою і утворюючи петлі, розплоджені поруч один з одним.Нитка в кожній петлі як би складається удвічі, від чого Нерівномірність її стає яскраво вираженою. З потовщеного або стоншування ділянки нитки утворюється група петель, легко отличимая від сусідніх. При періодичної Нерівномірність нитки виходить дефект, відомий під назвою зебрістость. 
 Таким чином, вимоги до сировини по ровноте нитки засновані на особливостях будови петель трикотажу. 
 Серед найважливіших вимог до сировини не можна не вказати на опір нитки тертю.Пружність петель трикотажу при деформації пов'язана з тертям ниток про нитка (при зміні форми петлі) і тертям волокон між собою (при зігнутості нитки). Опір тертю в цьому випадку грає дуже істотну роль. Його можна зменшити шляхом зниження коефіцієнта тертя і поліпшення стану поверхні нитки, що досягається парафинированием або емульсірованіе нитки, що знижує коефіцієнт тертя нитки об нитка і про Нитконапрямляюча органи в'язальних машин. 
 Гладкість поверхні нитки, її чистота, відсутність сторонніх домішок, шишок, вузлів необхідні не тільки для нормального протікання процесу переробки нитки, але і для додання трикотажу пружності, стійкості розмірів, гарного зовнішнього вигляду. Деякі фахівці-трикотажники стверджують, що обробка трикотажу призначена для того, щоб покращувати властивості сировини чи виправляти їх недоліки. Це неправильно. З нитки утворюється трикотаж, і властивості трикотажу в першу чергу залежать від початкових властивостей нитки. Для випуску гарної продукції отделочники повинні отримувати повноцінний за властивостями суворий трикотаж. 
 Розглянуті вимоги є загальними для всіх видів ниток, призначених для вироблення трикотажу. Проте ними не вичерпуються всі вимоги до сировини. Наприклад: до пряжі, що не відповідає вимогам трикотажного виробництва, відносяться: недомотанние качани, на яких бракує пряжі більше 30% від ваги поковки, пряжа на ламаній тарі, перетерта, змішаних номерів, покрита цвіллю, забруднена, масляна, разнооттеночности. 
 До зовнішніх дефектів пряжі на мотках відносяться: сплутані і обірвані нитки, сторонні і замаслені нитки, непов'язані кінці, великі вузли, потовщення і утонение нитки, шишки, різнотону.

          6. Неткані матеріали.

     Неткані матеріали, текстильні вироби з волокон або ниток, сполучених між собою без вживання методів ткацтва .  

      Крупне  промислове виробництво нетканих матеріалів (Н.м.) з'явилося в 40-і рр. 20 ст. Сучасні Н. м. — один з основних видів текстильної продукції в багатьох країнах. У 1972 в світі було випущено Н. м. більше 3 млрд. м ² .

    Матеріали, що отримуються физико-хімічними способами. Більшість Н. м., т.з. клеєні Н. м., виробляють способами, при яких з'єднання волокон здійснюється за допомогою єднальних речовин (клеїв). Найбільш поширені клеєні Н. м., основою яких є т.з. волокнисте полотно (шар текстильних волокон, маса 1 м ² якого складає від 10 до 1000 г і більш). Найчастіше полотно формують механічним способом  з декількох шарів прочісування, що поступає із знімного барабана чесальної машини . Полотно отримують аеродинамічним методом, при якому волокна знімаються з барабана чесальної машини потоком повітря і для формування полотна переносяться на сітчастий барабан (конденсор) або на горизонтальну сітку з максимальною швидкістю до 100 м-кодів/хв. і більш. Полотно можна отримувати також з водної дисперсії волокон на сітці папероробної машини .   

      Залежно від особливостей склеювання волокон  розрізняють декілька способів здобуття клеєних  Н. м.

 1)Найпоширеніший спосіб заснований на просоченні полотна рідким звязуючим— синтетичним латексом . Полотно занурюють у ванну з єднальним або розпиляли єднальне над поверхнею полотна. Інколи застосовують просочення, схоже з нанесенням малюнка на поверхню тканини методом друку. Просочений матеріал висушують і піддають обробці в термокамерах, що нагріваються гарячим повітрям або інфрачервоними випромінювачами. Полотно зазвичай формують з бавовни, суміші віскозних і поліамідних волокон або з відходів текстильного виробництва, у тому числі що не прялися. Отримувані цим способом Н. м. (швидкість 50 м-кодів/хв. і більш) використовують як бортовочних і прокладок матеріали, для фільтрів, як тепло- і звукоізоляційні матеріали в автомобільній промисловості і ін. 

  2)При способі гарячого пресування склеювання волокон здійснюється термопластамі (поліаміди, поліетилен, полівінілхлорид і ін.) під тиском до 2 Мн/м ² (20 кгс/см ² ) при підвищених температурах, зазвичай на спеціальних каландрах . Склеюванню передує термообробка шару волокон, що містить єднальне, яке вводять в полотно на стадії його формування (у вигляді легкоплавких волокон, сітки, ниток і ін.) або у вже сформоване полотно (у вигляді порошку).