Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Трудове право

План

Вступ

1. Поняття моральної шкоди у трудовому праві

2. Підстави, порядок та розмір відшкодування моральної шкоди

3. Відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди

4. Проблеми визначення розміру відшкодування моральної шкоди

Висновок

Використані джерела

Вступ

Актуальність теми. Конституція України закріпила право кожного громадянина на працю і встановила умови для його реалізації. Зокрема, вона гарантує рівні можливості у виборі професії, роду трудової діяльності і захист від незаконного звільнення. Умови реалізації цих гарантій потребують постійного дослідження ефективності функціонування правового механізму, який регулює процес захисту трудових прав, що надасть можливість виявити ті сегменти відносин, які не врегульовані чи недостатньо врегульовані чинним трудовим законодавством.

Трудове законодавство встановлює обов'язок власника або уповноваженого ним органу відшкодувати моральну шкоду, заподіяну працівникові у разі порушення його законних трудових прав, але воно не містить визначення поняття моральної шкоди, докладно не врегульовує порядок її відшкодування і не встановлює критерії визначення розміру відшкодування.

Існуюча практика по справах, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, відрізняється деякою різноманітністю рiшень у частинi визначення розмiру її вiдшкодування, оскiльки вiдсутнiй єдиний, хоча б орiєнтувальний базис, стосовно якого визначався б цей розмір. Це призводить до присудження різних розмірів вiдшкодування при схожих обставинах заподіяння моральної шкоди. У такiй ситуації необхідне концептуальне вирішення цієї проблеми. В сучасній правовій науці проблема відшкодування моральної шкоди при порушенні трудових прав майже не досліджувалася, спеціальні монографічні роботи не видавалися, хоч ця проблема досліджувалася в цивільному та кримінально-процесуальному праві.

Актуальнiсть обраної теми зумовлена необхiднiстю дослiдження проблем, пов'язаних з вiдшкодуванням моральної шкоди, заподіяної порушенням трудових прав, а також потребою розробки наукових засад її вiдшкодування, і, перш за все, в контексті визначення розміру її відшкодування.

Питання вiдшкодування моральної шкоди залишається дискусiйним, оскільки на сьогодні не існує однозначного ні наукового, ні законодавчого вирiшення цього питання. Певну увагу загальній проблемi відшкодування моральної шкоди приділили у своїх роботах А.М. Бєлякова, С.А. Бєляцкiн, С.Н. Братусь, А.М. Ерделевський, Ю.Х. Калмиков, Н.С. Малеіїн, Е.А. Флейшиц, Г.Ф. Шершеневич, М.Я. Шимінова та iншi вченi. Проблему вiдшкодування моральної шкоди дослiджували у роботах iз сумiжною тематикою М.М. Агарков, В.П. Бож'єв, В.П. Грибанов, О.С. Іоффе, Л.А. Майданник, Н.Ю. Расказова, В.Т. Смирнов, А.А. Собчак, В.А. Тархов, Б. Утевський та iншi вченi. Суттєвий внесок у вирiшення проблеми вiдшкодування моральної шкоди внесли українськi вченi й правознавці Д.В. Боброва, В.П. Палiюк, В.О. Плаксін, В.І. Прокопенко, Н.В. Саніахметова, Н.М. Хуторян, С.I. Шимон та iнші вчені.

Проблеми відшкодування заподіяної моральної шкоди висвітлюються також у підручниках з трудового, цивільного і кримінально-процесуального права.

1. Поняття моральної шкоди у трудовому праві

Під моральною шкодою, заподіяною порушенням трудових прав, розуміємо втрати немайнового характеру, що виникли внаслідок душевних, психічних або фізичних страждань, заподіяних порушенням законних трудових прав неправомірними діями або бездіяльністю з боку власника або уповноваженого ним органу, що призводять до приниження професійної честі, гідності, трудової репутації; ушкодження здоров'я; порушення нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного суспільного життя; порушення спілкування із оточуючими людьми; вимушених змін або обмежень у виборі трудової діяльності, звичайного кола спілкування та інших негативних наслідків.[7,188]

Оскільки моральна шкода визначається як фізичні чи моральні страждання, то очевидно, що слово “страждання” вживається як ключове. Термін “страждання” означає, що неправомірні дії заподіювача шкоди обов'язково повинні знайти відображення в свідомості потерпілого в формі відчуття (фізичні страждання) і уявлення (моральні страждання) та викликати певну психічну реакцію. Найбільш близьким до поняття “моральні страждання” вважається поняття “переживання”. Змістом переживання може бути страх, сором, приниження та інший несприятливий у психічному аспекті стан працівника. Будь-яке неправомірне діяння власника або уповноваженого ним органу може викликати у працівника тією чи іншою мірою моральні страждання, що спричиняє ушкодження здоров'я. Оскільки чинне законодавство визначає здоров'я як стан повного фізичного, душевного й соціального благополуччя, а не лише відсутність хвороб і фізичних дефектів, то очевидно, що неправомірне діяння власника або уповноваженого ним органу позбавляє працівника, щонайменше, одного з цих елементів. Таким чином, відсутність душевного або соціального благополуччя є ушкодженням здоров'я. На підставі проведеного дослідження зроблено висновок, що поняття “ушкодження здоров’я” та “моральна шкода” можуть бути зведені в єдине поняття “немайнова шкода”. [9,195]

Проводячи класифікацію моральної шкоди, виділяємо моральну шкоду, заподіяну фізичними стражданнями; моральну шкоду, заподіяну психічними (душевними) стражданнями; моральну шкоду, заподіяну фізичними та психічними (душевними) стражданнями (їх поєднанням). Перші два види являють просту моральну шкоду, тобто заподіяну одним видом страждань, а третій вид – складну моральну шкоду, тобто заподіяну поєднанням різних видів страждань.

Залежно від виду протиправної поведінки власника або уповноваженого ним органу виділямо активну моральну шкоду, тобто таку, що заподіяна неправомірними діями власника або уповноваженого ним органу; та пасивну моральну шкоду, заподіяну бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу, а саме невиконанням або неналежним виконанням покладених на нього обов'язків.

Залежно від віддаленості від протиправного діяння виділяємо первинну і похідну (вторинну) моральну шкоду. [11,272]

2. Підстави, порядок та розмір відшкодування моральної шкоди

Статтею 237-1 КЗпП України [4], регламентовано відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику яке провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральну шкоду працівникові відшкодовує безпосередньо роботодавець, якщо наявні такі умови:

факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У цьому разі законним правом визнається будь-яке суб'єктивне право працівника, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди, укладеної між роботодавцем і його працівником як сторонами трудових відносин;
працівникові завдано моральних страждань, або він втратив нормальні життєві зв'язки, або в нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя;
причинний зв'язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або виникнення потреби в працівника докласти додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок порушення роботодавцем законних прав працівника. [12,47-48]

Відповідно до положень статей 32, 56, 62 Конституції України [1] і норм ЦК України, фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів. Встановлене Конституцією та законами України право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів та є одним із засобів захисту порушених цивільних прав і інтересів, які передбачені ст. 16 ЦК України.

У Постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 р. №4 (далі – Постанова) [6] зазначено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП, якщо наявні порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплата належних йому грошових сум тощо), які призвели до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і потребують від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодувати моральну (немайнову) шкоду покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності.

Умови відшкодування моральної шкоди, передбачені укладеним сторонами контрактом, які погіршують становище працівника порівняно з положеннями ст. 237-1 КЗпП чи іншим законодавством, згідно зі ст. 9 КЗпП є недійсними (п. 13 Постанови).

Строк, протягом якого має бути відшкодовано працівникові моральну шкоду, законодавство безпосередньо не встановлює. Роз'яснення про застосування в цьому разі строку позовної давності дав Пленум ВСУ (п. 16 Постанови), вказавши, що до вимог про відшкодування моральної шкоди у випадках, передбачених трудовим законодавством, застосовується тримісячний строк позовної давності (ст. 233 КЗпП). Водночас не роз'яснено, з якого дня слід відліковувати цей строк.

Оскільки питання про відшкодування моральної шкоди працівникові повинна вирішувати комісія з трудових спорів чи суд у порядку вирішення трудового спору, працівник відповідно до ст.ст. 225 та 233 КЗпП може звернутися із заявою до комісії з трудових спорів чи безпосередньо до районного, районного в місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня встановлення відповідним органом (комісією з трудових спорів, судом, державним органом, що здійснює контроль і нагляд за додержанням роботодавцями законодавства про працю) або визнання самим роботодавцем факту порушення законних прав працівника як підстави для відшкодування йому моральної шкоди. Якщо ж є висновок медичного органу про наявність моральної шкоди – з дня його видачі.

Працівник також вправі заявити вимогу про відшкодування моральної шкоди в позовній заяві до суду чи заяві до комісії з трудових спорів про поновлення порушеного роботодавцем права. Якщо роботодавець порушив законодавство про оплату праці, працівник відповідно до ч. 1 ст. 225 та ч. 2 ст. 233 КЗпП може звернутися до комісії з трудових спорів чи безпосередньо до суду без обмеження будь-яким строком. Отже, цілком логічно, що правило щодо строків звернення поширюється і на вимогу працівника про відшкодування моральної шкоди, завданої йому внаслідок такого порушення, заявлену в позовній заяві про виплату йому належної заробітної плати.

Наявність вини як умови відшкодування моральної шкоди ст. 237-1 КЗпП не передбачає. А отже, питання про вину повинно вирішуватися спеціальним законодавством, яке може визнати вину роботодавця обов'язковою чи необов'язковою умовою відшкодування ним моральної шкоди працівникові. При цьому в Постанові зазначено, що особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності за відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що шкоду заподіяно не з її вини.

Згідно з чиним законодавством України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.[6]

3. Відшкодування роботодавцем працівнику моральної шкоди

Стаття 173 КЗпП [4] покладає обов'язок безпосередньо на власника або уповноважений ним орган відшкодовувати працівникові шкоду, заподіяну йому каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним із виконанням трудових обов'язків.

Оскільки банкрутство і ліквідація підприємств останнім часом почастішали в Україні, працівники не лише зазнають значних труднощів у стягненні відшкодування, а іноді й взагалі позбавлені такої можливості.

Враховуючи вказані негативні явища, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV [3] особи, які працюють на умовах трудового договору на підприємствах, незалежно від форм власності й господарювання, а також у фізичних осіб, підлягають обов'язковому страхуванню від нещасних випадків Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань за рахунок роботодавця. Закон № 1105 набув чинності з 1 квітня 2001 року. В разі настання страхового випадку Фонд соціального страхування від нещасних випадків зобов'язаний в установленому законодавством порядку вчасно і в повному обсязі відшкодувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я. А в разі настання смерті працівника шкода відшкодовується членам його сім'ї. Водночас відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII [2] роботодавець може за рахунок власних коштів здійснювати потерпілим та членам їхніх сімей додаткові виплати відповідно до колективного чи трудового договору.

В окремих випадках трудовим законодавством прямо передбачено обов'язок роботодавця відшкодовувати працівникові завдану йому шкоду. Зокрема у випадку неправомірного звільнення чи переведення працівника на іншу роботу, порушення роботодавцем строків розрахунку під час звільнення працівника тощо. Передусім ідеться про відшкодування працівникові втраченого ним заробітку. Так, стаття 235 КЗпП передбачає, що, виносячи рішення про поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно ухвалює рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, – суд ухвалює рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Коли видачу трудової книжки затримано з вини власника або уповноваженого ним органу, працівникові виплачують середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, ухвалене органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.

Якщо власник або уповноважений ним орган затримав виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган відповідно до статті 236 КЗпП виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Статтею 116 КЗпП передбачено, що, звільняючи працівника, виплату всіх сум, що належать йому від підприємства, провадять у день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові під час звільнення, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.

Якщо з вини власника або уповноваженого ним органу не виплачено у зазначені строки належних звільненому працівникові сум і при цьому не виникає спору про їх розмір, підприємство, відповідно до статті 117 КЗпП, мусить виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Якщо виникає спір про розміри належних звільненому працівникові сум, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. [4]

4. Проблеми визначення розміру відшкодування моральної шкоди

Питання відшкодування моральної (немайнової) шкоди за законодавством України, звертає увагу на наступне. Об’єм та розмір відшкодування майнової шкоди, або шкоди завданої здоров’ю, визначений законом. Більш того, розмір майнової шкоди об’єктивно існує у вигляді ціни речі чи розмірів доходів. Однак, від регулювання чіткого об’єму (розміру) моральної (немайнової) шкоди законодавець відмовився, передавши таке право суду. Це закріплено в п. 9 Постанови пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 [6].

Для того, щоб суд при вирішенні цієї проблеми міг сформулювати достатнє уявлення про розмір відшкодування моральної шкоди, йому необхідно звернути увагу на певні моменти, а саме критерії визначення розміру відшкодування такої шкоди.

Розмір відшкодування моральної шкоди в трудових правовідносинах законодавчо закріплено в п. 11 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків» від 23.06.1993 (далі - Правила). Там зазначено що, моральна шкода відшкодовується за заявою потерпілого про характер моральної втрати чи за висновком медичних органів у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі, розмір якої визначається в кожному конкретному випадку на різних підставах. Такими підставами є: домовленість сторін (власника, профспілкового органу і потерпілого або уповноваженої ним особи); рішення комісії по трудових спорах; рішення суду. В постанові було також зазначено межі відшкодування такої шкоди. Розмір відшкодування моральної шкоди не може перевищувати 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян незалежно від інших будь-яких виплат [8].

Застосування п. 11 Правил позначається деякими особливостями, зокрема: тільки потерпілий наділений правом визначити наслідки ушкодження здоров’я і відносити їх до категорії моральної шкоди; саме потерпілому надано пріоритет бути ініціатором порушення спору з приводу відшкодування цієї шкоди; розмір відшкодування, з одного боку, визначає, а потім і вимагає потерпілий, з іншого – шкода остаточно встановлюється за згодою сторін, або за рішенням органів по розгляду трудових спорів. Проаналізувавши цей пункт постанови, ми бачимо, що знову таки, чітко не прописано, як визначається розмір відшкодування моральної шкоди. Визначено тільки максимальна межа виплати такої шкоди, мінімальна межа не встановлена.

При вирішенні питань, пов’язаних з відшкодуванням моральної шкоди, суди виходять з необхідності врахування різних критеріїв, і насамперед, суб’єктивної оцінки самим потерпілим його порушених благ, глибину його страждань. Одночасно беруться до уваги об’єктивні фактори ушкодження здоров’я, зокрема: тяжкість травми та її наслідки для потерпілого, матеріальне становище тощо.

Таким чином, постає величезна проблема, адже вартість болю неможливо визначити в грошовій одиниці, а тим паче, якщо цей біль духовного характеру. На думку А. Ерделевського, людині притаманно часто переоцінювати свої страждання, та в свою чергу недооцінювати страждання інших осіб [7, c.53].

Висновок

Моральну шкоду працівникові відшкодовує безпосередньо роботодавець, якщо наявні такі умови:

факт порушення роботодавцем законних прав працівника. У цьому разі законним правом визнається будь-яке суб'єктивне право працівника, що виникло на підставі закону, підзаконного акта, угоди, трудового договору, іншої угоди, укладеної між роботодавцем і його працівником як сторонами трудових відносин;
працівникові завдано моральних страждань, або він втратив нормальні життєві зв'язки, або в нього виникла потреба докласти додаткових зусиль для організації свого життя;
причинний зв'язок між другою та першою умовами. Тобто моральні страждання працівника, або втрата ним нормальних життєвих зв'язків, або виникнення потреби в працівника докласти додаткових зусиль для організації свого життя спричинені внаслідок порушення роботодавцем законних прав працівника.

Отже, треба сказати, що інститут відшкодування моральної (немайнової) шкоди в трудових правовідносинах треба удосконалити, а саме усунути труднощі, які виникають при визначенні саме розміру відшкодування моральної шкоди.

Використані джерела

Конституція України від 28.06.1996
Закон України "Про охорону праці" від 14.10.1992, в редакції від 30.06.1999
Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві і професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV
Кодекс законів про працю України від 10.12.1971
Постанова Верховної Ради України «Про внесення змін до Закону України про охорону праці» від 21.11.2002 - №229-IV
Постанова пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 - №4
Эрделевский А.М. Моральный вред и компенсация за страдания: научно-практическое пособие. – М., - 1998. – 188 с.
Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Правил відшкодування власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом шкоди, заподіяної працівникові ушкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків» від 23.06.1993 - №472
Проблеми матеріальної відповідальності сторін трудового договору //Розвиток цивільного і трудового законодавства в Україні / Я.М. Шевченко, О.М. Малявко, А.Я. Салатко та ін.. – Х., 1999-С. 194-226
Проблеми відповідальності у трудовому праві // Удосконалення трудового законодавства в умовах ринку / Відп. Ред.. Н.М. Хуторян.-К., 1999.-С.89-117
Паліюк В.П. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди: монографія. – К.: Право, 2000. – 272 с.
Невалінний М. Моральна шкода та питання відшкодування її на практиці // Право України. –1995. – № 7. – С. 47–48.

Трудове право 📙 Реферат → 🆔 283844