Трудовий потенціал України. 2

План.

Вступ

1. Трудовий потенціал як складова частина продуктивних сил суспільства.
2. Структура зайнятості трудових ресурсів України та умови її зміни
3. Особливості територіального розміщення трудових ресурсів України
4. Сучасні соціальні, економічні та екологічні проблеми зайнятості населення та перспективи розвитку трудових ресурсів.

Висновки 
Використана література 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

     Людина  в системі виробництва та економічних  відносин посідає центральне місце. Вона визначає цілі та напрями розвитку виробництва, організовує його, виробляє товари й здійснює послуги для  свого життя та розвитку.

     Ефективність  економіки будь-якого суспільства  в першу чергу визначається якістю наявних трудових ресурсів та способом їх включення у виробництво, адже основною продуктивною силою є люди з їхніми здібностями та можливостями.

     Якісне  відтворення людських ресурсів, формування трудового потенціалу та раціональне  його використання - все це залежить від управління людськими ресурсами  на всіх рівнях. Відоме гасло «Кадри вирішують все» в умовах демократизації суспільства й ринкової економіки  набуває неабиякого значення.

     У зв'язку з цим необхідна нова концепція  управління трудовими ресурсами. Місце  і роль управління трудовими ресурсами  визначаються зростанням значимості людського  фактора у виробництві матеріальних і духовних цінностей, посиленням залежності результатів діяльності підприємств  від якості, мотивації та характеру  використання робочої сили. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Трудовий  потенціал як складова частина продуктивних сил суспільства.

     Населення впливає на економіку через свою економічно активну частину —  загальну чисельність зайнятого  в суспільному виробництві населення, його статево-вікову, освітню, професійно-кваліфікаційну структуру та територіальну організацію. В активну частину населення  включають людей віком від 15 до 70 років, яке і формує трудові  ресурси.

     Трудові ресурси вважаються головною продуктивною силою суспільства. Поняття «трудові ресурси» почали застосовувати в  двадцятих роках XX століття. 
Вони складаються переважно з працездатного населення у працездатному віці. Нині нижня межа працездатного віку встановлена 16 років, а верхня - 60 років для жінок та 65 років для чоловіків. До трудових ресурсів належать також пенсіонери, зайняті в суспільному виробництві, а також підлітки віком 14-15 років, які з тих чи інших причин працюють у сфері матеріального виробництва або невиробничій. З трудових ресурсів потрібно вилучити інвалідів праці чи дитинства працездатного віку, які не зайняті в господарстві, а також незайнятих пенсіонерів працездатного віку. Зауважимо, що в розвинених країнах ринкової економіки замість терміна «трудові ресурси» вживається поняття «економічно активне населення». 
            Економічно активне населення - це населення, зайняте корисною діяльністю, виробництвом матеріальних, соціальних й духовних цінностей, що забезпечують йому доход. 
Частка економічно активного населення залежить від кількості людей у працездатному віці, а також від рівня зайнятості людей у пенсійному та після пенсійномувіці. 
            Економічно пасивне населення — це люди, які знаходяться на утриманні сім'ї та суспільства (інваліди І та II груп, а також непрацюючі особи працездатного віку, якщо вони отримують пенсію на пільгових умовах).

     Трудоактивне  населення — важлива частина економічного потенціалу країни. Кількість його постійно змінюється. Якщо в 1991 році чисельність трудових ресурсів становила 29,8 млн чол., в 2004р. — 21,5млн чол., то за даними, наведеними в проекті прогнозу економічного і соціального розвитку України до 2015 року, чисельність зайнятих в галузях економіки досягне свого мінімального значення у 2013році — 19,5 млн чол., в подальшому очікується поступове зростання зайнятих на 1-2 млн чол. за 10 років. Рух трудових ресурсів відбувається під впливом соціальних, економічних і біологічних чинників. Приріст трудових ресурсів — це різниця між чисельністю населення, яке вступає в працездатний вік, і чисельністю, яка переходить до пенсійного віку. Рівень народжуваності позначається на чисельності трудових ресурсів тільки через певний час. Суттєвий вплив на зміну якісного складу трудових ресурсів має вступ до працездатного віку нових поколінь молоді, рівень їхньої підготовки та професійної зайнятості. Існує поняття загальної працездатності, тобто наявності у людини фізичних та психофізичних даних, які визначають здібність до праці й не вимагають спеціальної підготовки.

     Професійна  працездатність — це здатність до конкретної праці, яка вимагає спеціальних знань і умінь.

     Під трудовим потенціалом розуміють систему, що має просторову та часову орієнтацію, елементами якої виступають трудові ресурси з урахуванням усієї сукупності їхніх кількісних та якісних характеристик, зайнятості й робочих місць.

     Поняття «трудовий потенціал» ширше, ніж трудові ресурси, тому що воно характеризується не тільки загальною чисельністю індивідів, а й включає сукупність різних якостей людей, що визначають працездатність. По-перше, якість пов'язана із здібностями і бажанням до праці, станом здоров'я, типом нервової системи, тобто всіма якостями, що відображають фізичний й психологічний потенціал. По-друге, це обсяг загальних та спеціальних знань людини, її трудових навичок та умінь, здатність до певного виду діяльності. По-третє, враховується рівень свідомості, відповідальності, інтересів, потреб.

     Трудовий  потенціал - це складне структурне утворення, загальний термін особового фактора виробництва.

     Формування  трудового потенціалу здійснюється за схемою: «населення - трудові ресурси - трудовий потенціал».

     Трудовий  потенціал залежить від ряду факторів, що видно із схеми 1. 
 
 
 
 
 

Схема 1. Фактори, що впливають на трудовий потенціал

     Чисельність населення в Україні, як уже зазначалося, постійно зменшується через від'ємні показники природного приросту, його механічну рухомість та інтенсивний  відтік осіб молодого віку за кордон, що зумовлює деформацію вікової структури  працездатних. У перспективі очікується зменшення приросту трудових ресурсів, що позначиться на розширеному їх відтворенні та зумовить потребу в орієнтації на впровадження трудо-зберігаючих технологій.

     Якість  трудового потенціалу - поняття відносне. Воно характеризується показниками якості працездатного населення, трудових ресурсів, сукупного робітника або робочої сили. Ці якісні характеристики можуть бути розкриті за допомогою сукупності ознак: демографічних, медико-біологічних, професійно-кваліфікаційних, соціальних, психофізичних, моральних та ін.

     Якісна  визначеність трудового потенціалу формується в залежності від потреб виробництва, кон'юнктури ринку праці, системи соціально-економічних відносин. Україна завжди відзначалася високою  якістю трудового потенціалу з точки  зору професійно-освітнього, кваліфікаційного та інтелектуального рівня робочої сили. В нових економічних умовах у зв'язку з вивільненням та трансформуванням надлишку висококваліфікованої робочої сили відбуваються стихійні явища, що ведуть до якісних змін у структурі трудових ресурсів. Управління ефективним використанням трудового потенціалу повинно виходити з оцінки його якості та забезпечувати її покращання. В системі ринкових відносин використання трудового потенціалу поєднується з функціонуванням різних форм власності із забезпеченням економічної зацікавленості в результатах праці та існуванням безробіття.

     Збереження  та відтворення трудового  потенціалу повинно  здійснюватись за такими напрямками:

• постійне відслідковування визначальних показників стану трудового потенціалу в галузях і регіонах, що дасть можливість їх оцінити і на цій основі розробляти відповідні заходви на державному та регіональному рівнях;
• впорядкування регулюючої функції мінімальної заробітної плати;
• обгрунтування міжгалузевої, міжкваліфікаційної, міжпосадової диференціації заробітної плати;
• застосування цілеспрямованої, суворо вибіркової підтримки висококваліфікованих трудових колективів та окремих спеціалістів;

2. Структура зайнятості трудових ресурсів України  та умови її зміни

     Розвиток  ринку безпосередньо пов'язаний з таким поняттям, як зайнятість населення, а через неї з такими негативними процесами, як соціальна поляризація суспільства, безробіття.

     Поняття «зайнятість» включає економічний, соціальний та правовий аспект і розглядається як тріада категорій: економічної, соціальної та правової.

     Зайнятість  з економічної  точки зору - це діяльність працездатного населення зі створення суспільного продукту або національного доходу. Ця зайнятість, з точки зору корисності, для суспільства має вирішальне значення. Вона визначає як економічний потенціал суспільства, так і рівень та якість життя населення в цілому, а також добробут окремих громадян. 
Зайнятість з соціальних позицій - це зайнятість такими видами корисної діяльності, як навчання в загальноосвітніх школах, середніх та вищих навчальних закладах, служба в армії, зайнятість в домашньому господарстві, виховання дітей, догляд за хворими І людьми похилого віку, участь в роботі громадських організацій.

     Відповідно  до Закону України  «Про зайнятість населення», зайнятість — це діяльність громадян, пов'язана із задоволенням їх особистих та суспільних потреб, і така, що, як правило, приносить їм доход у грошовій або іншій формах. Зайнятістю визначається діяльність, яка базується на праві вільного володіння своєю здатністю до праці, і право власності на засоби виробництва для її здійснення.

     Держава сприяє зайнятості через проведення активної соціально-економічної політики, спрямованої на створення робочих  місць та розвиток підприємницької  діяльності.

     До  зайнятого населення  сучасне законодавство  відносить громадян України, які проживають на її території на законних підставах, а саме:

• працюючих за наймом на умовах повного та неповного робочого дня (тижня) на підприємствах, установах і організаціях незалежно від форми власності, в міжнародних та іноземних організаціях в Україні та за її межами;
• громадян, які самостійно забезпечують себе роботою, підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою, творчою діяльністю, членів кооперативів, фермерів та членів їх сімей, що беруть участь у виробництві;
• обраних, призначених або затверджених на платних посадах в органах державної влади, управління, суспільних організаціях;
• обраних громадян, які служать у Збройних силах. Податковій поліції, органах національної безпеки, внутрішніх справ та ін.;
• направлених для виконання платних громадських робіт;
• громадян, які проходять професійну підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації з відривом від виробництва; тих, що навчаються в денних загальноосвітніх школах, середніх і вищих навчальних закладах;
• зайнятих вихованням дітей, доглядом за хворими, інвалідами та людьми похилого віку;

      Ефективна зайнятість забезпечує баланс між попитом і пропозицією робочої сили, відповідність наявної кількості робочих місць професійно-кваліфікаційній робочій силі. Ця зайнятість зорієнтована на скорочення ручної, непрестижної та важкої праці.

      Поєднання повної і ефективної зайнятості створює  раціональну зайнятість. Вона має місце в суспільстві з урахуванням доцільного перерозподілу працівників між галузями та регіонами.

      За  формою зайнятості, враховуючи вид діяльності населення, розрізняють:

• економічно-господарську зайнятість, тобто всі види діяльності зі створення валового продукту й національного доходу;
• службову зайнятість, пов'язану зі службою в Збройних силах, роботою на вибраних, назначених посадах;
• соціальну зайнятість, яка пов'язана з виконанням функцій соціального характеру (творча, інтелектуальна, навчання, релігія, а також догляд за дітьми, людьми похилого віку та інвалідами).

      Безробітними вважаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку через відсутність роботи, яка їм підходить, зареєстровані в державній службі Зайнятості, справді шукають роботу та здатні приступити до неї.

      Проблема  безробіття дедалі загострюється, кількість  безробітних постійно зростає. Для  того щоб створити умови для реалізації права громадян на працю й забезпечити  соціальний захист тимчасово безробітного населення, на всій території України  створено обласні, міські та районні  центри зайнятості.

      На  державну службу зайнятості покладаються:

• аналіз ринку праці, прогнозування попиту та пропозиції на робочу силу, підготовка із зацікавленими організаціями республіканської та територіальних програм зайнятості населення, забезпечення їх реалізації;
• облік громадян, які звертаються з питань працевлаштування, надання їм допомоги в пошуках роботи та працевлаштуванні;
• забезпечення населення достовірною, повною, оперативною інформацією про можливості працевлаштування на основі обліку вільних робочих місць та вакантних посад;
• професійна орієнтація та консультування населення, в тому числі молоді;
• організація професійної підготовки й перепідготовки працівників, вивільнених з підприємств, установ та організацій, осіб, які відчувають труднощі в працевлаштуванні, та інших категорій незайнятого населення;
• надання підприємствам, установам та організаціям, незалежно від форм власності та господарювання, допомоги в доборі кадрів, консультуванні й забезпеченні їх інформацією про ринок праці;
• підготовка пропозицій та висновків щодо використання праці іноземних громадян в Україні, у виконанні робіт за міжурядовими угодами та ліцензіями;
• забезпечення у межах компетенції соціального захисту незайнятих громадян;
• здійснення контролю за виконанням підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності та господарювання, законодавства про зайнятість населення.

3. Особливості територіального розміщення трудових ресурсів України. 
   

     Трудові ресурси виступають основним елементом  трудової діяльності і характеризуються багатьма індивідуальними особливостями, їм властива висока мобільність, значні регіональні відміни в демографічній  структурі, рівні зайнятості та кваліфікації. Все це має вплив на процес комплексоутворення і територіальну організацію  промислового виробництва

     Необхідно відмітити, що розвиток промислових  виробництв завжди пов'язаний з проблемою  додаткових затрат на створення відповідних  умов для трудової діяльності населення  і забезпечення його соціальними  послугами. Однак в різних регіонах ці затрати неоднакові, бо неоднаковий  рівень розвитку продуктивних сил і  соціальної сфери діяльності. Як правило, питомі затрати на соціальні потреби  населення різко зростають при  будівництві нових об'єктів, початковому  створенні матеріально-технічної  бази будівництва, інженерних і транспортних комунікацій та інших елементів  інфраструктури.

     Демографічна  ситуація завжди має регіональні  відміни. Вони обумовлені різними причинами: співвідношенням народжуваності і  смертності, міграцією населення  з сільської місцевості у міста, виїздом на роботу в інші регіони  і навіть еміграційними потоками населення. Всі ці обставини призводять до територіальної диференціації трудових ресурсів і певної забезпеченості галузей  промисловості кадрами робочої  сили. Оптимізація демографічної  структури населення і трудових ресурсів, а також територіальна стабілізація кадрів є однією з найбільш складних проблем територіальної організації виробництва.

     У процесі комплексного розвитку промисловості  необхідно аналізувати чисельність  населення і трудових ресурсів, їх динаміку, статево-вікову структуру  як найважливіших показників демографічної  характеристики народонаселення.

     Найважливішим фактором динаміки загальної чисельності  населення України є його природний  рух (переважання народжуваності над  смертністю). За період з 1940 по 2000 pp. населення  України збільшилося з 41,3 млн. чол. до 50 млн. чол. Такий незначний показник його зростання можна пояснити людськими  втратами в результаті другої світової війни і політичними репресіями.

     Проблема  територіальної організації трудових ресурсів для будь-якої країни є  визначальною, тому що вона лежить в  основі господарського керування територією. Кожна держава перш ніж розробити  концепцію розвитку в навколишнім  просторі, оцінює власні економічні, демографічні, природні і територіальні можливості, шукає нішу в територіальному  і міжнародному поділі праці, визначає області спеціалізації як між  внутрішніми територіями, так і  щодо обміну товарами на світовому  ринку.

     Територіальний  поділ праці, закріплює визначені  галузі виробництва за регіонами  виявляється не тільки в їхньому  розташуванні, формуванні зон виробництва  і збуту, але й у спеціалізації  економічних районів, об'єднанні їх галузей, у міжрайонних і внутрішньорайонних зв'язках.

     Територіальна організація трудових ресурсів (ТОТР) — це просторовий взаємозв'язок галузевих, міжгалузевих і територіально-виробничих комплексів, що спирається на раціональне використання природних, матеріальних і трудових ресурсів, економію витрат, подолання диспропорцій у взаємному розміщенні джерел сировини, палива, енергії, місць виробництва і споживання продукції.

     Розміщення  трудових ресурсів — це географічний розподіл трудових ресурсів по території. Термін "розміщення" виражає конкретне поняття, а саме — зв'язок господарських об'єктів з тими чи іншими джерелами сировини, палива й енергії, місцями концентрації трудових ресурсів і районами споживання готової продукції. Таке розміщення розглядається як частина загального процесу територіальної організації трудових ресурсів.

     Територіальна організація трудових ресурсів передбачає зв'язки виробництва з природним  середовищем і економічні зв'язки. Економічні зв'язки — це широке коло взаємин у виробничій і невиробничій сферах, а також між самими сферами. З розвитком суспільства економічні зв'язки усе більш ускладнюються.

     Для територіально-виробничого комплексу  можна виділити два типи економічних  зв'язків: виробничі і невиробничі. У границях промислового комплексу  виділяються такі групи зв'язків:

• зв'язки, обумовлені єдністю місця (електро-, тепло-, газо-, водопостачання);
• матеріально-технічні (постачальницько-збутові) зв'язку щодо сировини, палива, устаткування і готової продукції;
• зв'язку по кооперуванню , тобто по спільному виготовленню продукції;
• зв'язку по комбінуванню, тобто по послідовній обробці сировини.

     Територіальна структура виробництва відбиває розміщення трудових ресурсів визначеними  територіальними сполученнями у  виді промислових центрів, промислових  вузлів, сільськогосподарських районів  і ін.

     Територіальна структура — це сукупність, стійких зв'язків між елементами об'єкта, причому обов'язковою умовою для їхньої реалізації є подолання геопростору. Цими об'єктами можуть бути промислові вузли, райони, територіально-виробничі комплекси, технополіси, зони спільного підприємництва, торгово-промислові комплекси й ін.

     Такі  поняття, як ТВК, ППК, енерговиробничі  цикли, технополіси, більше тяжіють  до "виробництва", проте вони завжди функціонально зв'язані з навколишньою територією і розминаються переважно  завдяки їй.

     У залежності від рівня концентрації трудових ресурсів на території й  особливостей сполучення виробництв розрізняють  форми розміщення трудових ресурсів.

     Територіальний  поділ праці (ТПП) - процес виробничої спеціалізації території, обумовлений посиленням міжрегіональної кооперації, обміном спеціалізованою продукцією і послугами. Це просторовий прояв поділу суспільної праці взагалі, обумовлене економічними, соціальними, природними, національно-історичними особливостями різних територій і їхнім географічним положенням; один з факторів підвищення продуктивності праці. Ступінь ТПП залежить від рівня суспільного поділу праці в даній країні і, таким чином, може відбивати ступінь розвитку її продуктивних сил. В основі ТПП лежать природні умови і ресурси, розмаїтість територій, а також розходження між народами, що проживають на даній території, і їхній історично сформованими трудовими навичками. Унаслідок цього виготовлення того самого продукту на одній території вимагає менших витрат праці, а на іншій — великих.

     В границях однієї країни виділяють внутрірайонний поділ праці (спеціалізацію окремих  виробництв усередині економічного району) і міжрайонний поділ праці (спеціалізацію районів і й  обмін товарами між ними).

     В умовах науково-технічного прогресу географічний поділ праці здобуває ряд специфічних  рис: ускладнюються територіальна  спеціалізація господарства, а також  галузева, функціональна, розселенческа  і техногенна структури; прискорюється  територіальна концентрація господарської  діяльності, розвиваються нові форми  територіальної організації виробництва.

     Комплексоутворення  в промисловості нерозривно пов'язане  з розселенням людей. Взаємозв'язки промислових комплексів з системами  розселення обумовлені концентрацією  перш за все промислового виробництва  і населення з обслуговуючою  його виробничою сферою у міських  поселеннях. Міста стають опорними центрами промислових вузлів і районів, а в розселенні відіграють роль центрів  в системах поселень. Вони мають  велике комплексоформуюче і районоутворююче  значення. Типовими формами територіальної організації промислового виробництва, з якими пов'язаний розвиток локальних  систем розселення, є промислові пункти, центри і вузли.

     Отже, в результаті взаємодії промислового виробництва і розселення формується територіальна структура промисловості, елементами якої виступають різні форми  зосередження промисловості. Промислові комплекси залежно від природних  особливостей, характеру розміщення промислових центрів і розвиненості між ними транспортних зв'язків складають  системоутворюючий каркас територіальної структури промисловості. В цьому  каркасі домінуюча роль належить великим міським поселенням з  їх промисловими, транспортними та іншими функціями. 
 
 

4. Сучасні соціальні, економічні та екологічні проблеми зайнятості населення  та перспективи розвитку трудових ресурсів.

       Функціонування  трудового потенціалу в Україні  відбувається в умовах кризових явищ в економіці та соціальних суперечностей  у суспільстві. Природна база формування трудового потенціалу характеризується демографічними особливостями відтворення  трудового потенціалу, які виявилися  в 60—90-х роках XX століття та вплинули на зниження народжуваності і збільшення смертності, скорочення тривалості життя  і загальне старіння населення. Зазначені  тенденції торкнулися кількісно - якісного складу трудового потенціалу, продуктивності суспільної праці і стимулів до неї, кваліфікаційного і освітньо - культурного рівня населення, вартості робочої сили і доходів населення. Економічні та соціальні чинники виявили проблеми безробіття, поширення нелегальної трудової діяльності, зниження національного інтелектуального та освітнього потенціалу, значного розшарування населення за рівнем доходів.

       Нерівномірне  розміщення трудових ресурсів у країні, зниження абсолютних розмірів їх природного приросту в більшості адміністративних районів, низький рівень ефективності використання робочої сили в галузях  матеріального виробництва зумовлюють потребу в наукових дослідженнях і практичних заходах щодо раціонального  використання ресурсів живої праці  не тільки в галузях, але і в  окремих районах України. Розв'язання цієї проблеми можливе завдяки підвищенню продуктивності праці на основі максимального  використання досягнень науково-технічного прогресу. У пропорційному розвитку економіки важливу роль відіграє економія не тільки затрат живої праці, а й матеріалів, сировини, енергії, а також раціональне використання виробничих фондів, раціоналізація транспортних вантажопотоків на основі науково обгрунтованого розміщення продуктивних сил. Економія затрат живої праці передбачає впровадження трудозберігаючих технологій, що дасть  змогу зменшити виконання робіт  вручну.

     Важливим  резервом підвищення ефективності використання наявних трудових ресурсів у малих  і середніх містах є розвиток сфери  послуг. Ці міста виконують роль центрів соціального обслуговування сільського населення. Зростання зайнятості людей у невиробничій сфері таких міст матиме велике соціальне значення й водночас дасть змогу створити умови для залучення у виробництво певної кількості працездатних жінок.