Цикли ділової активності в економічній системі. Моделі економічного зростання

Міністерство освіти і науки, молоді та спорут України

Тернопільський національний економічний університет

Івано-Франківський інститут менеджменту

Реферат на тему: «Цикли ділової активності в економічній системі.

Моделі економічного зростання»

Виконав:

Іщенко О. В.

Перевірила:

Стефанишин Л. С.

План

Вступ

1.           Фази циклу.

1.1.           Тривалість економічного циклу.

2.           Моделі економічного зростання.

2.1       Економічне зростання і його типи.

2.2       Загальна логіка і схема макроекономічної моделі зростання.

2.3       Неокласична модель росту Солоу.

2.4       Модель економічного зростання Харода—Домара.

2.5       Модель Ф. Агіойона і П. Хоувіта.

Література

Вступ

Економіка ніколи не перебуває у стані спокою. Тому важливою рисою економіки є її нестабільність. Процвітання змінюється крахом або панікою. Національний доход, зайнятість і виробництво падають. Ціни і прибуток знижується, а робітників викидають на вулицю (зростає безробіття). Врешті-решт досягається критична точка і починається пожвавлення. Відновлення може бути повільним або швидким. Воно може бути неповним і ,навпаки, настільки сильним, що призведе до нового буму. Нова смуга процвітання може означати тривалий, стійкий рівень пожвавленого попиту, велику кількість вільних робочих місць, підвищення цін і життєвого рівня. Або вона може означати швидке інфляційне роздування цін і зростання спекуляції, за якими настає нова важка криза.

Така загалом картина "економічного циклу", який характеризує народне господарство індустріально розвинутих країн світу протягом останніх півтора століть по крайній мірі з того часу, коли розвинута грошова економіка, що характеризується тісним взаємозв'язком її ланок, прийшла на зміну суспільству з відносно натуральним господарством.

Хоча жоден цикл не подібний до іншого, всі вони мають багато спільного. Вони не подібні між собою, як близнюки, але в них можна виявити риси приналежності до однієї сім'ї. За своїм бурхливим і неврівноваженим проявом економічні цикли нагадують хвилі епідемічних захворювань, мінливості погоди.

Це попереднє зауваження повинно показати, що економічний цикл - це лише один з аспектів проблеми досягнення і підтримки високого рівня зайнятості та виробництва, а також прогресуючої економіки.

Кожний цикл являє собою певну послідовність, яка складається з альтернативних фаз, які повторюються одна за одною. Це означає, що кожна з його попередніх фаз повинна мати здатність до відтворення наступних. У підсумку економічний цикл набуває здатності до самовідтворення. Крім цього, кожному економічному циклу притаманна регулярність його проходження. Все це дає змогу відзначити принципову спільність структури економічних циклів у ринковій економіці, а також більш-менш чітко виражену послідовність фаз.

Оскільки такий рух відбувається хоча й нерівномірно, але безперервно (останні фази попереднього циклу накладаються на перші фази наступного), то динаміка макроекономічних показників має хвилеподібний вигляд: у кінці попереднього і при народженні нового циклу (криза) відбувається погіршення показників; на нижньому рівні (депресія) встановлюється короткочасна рівновага; під час розширення нового економічного циклу (пожвавлення) показники різко зростають; на верхньому рівні піднесення (процвітання, бум) - досягнення рівноваги; потім знову спад (криза) і т.д. Початковою фазою економічного циклу є криза. Вона порушує нормальний хід економічного розвитку, а всі наступні фази - відновлюють його. При цьому кожна попередня фаза утворює умови для її власного відмирання та виникнення наступної фази.

Економічні цикли охоплюють не лише сферу безпосереднього виробництва, а й обміну, розподілу і споживання. Тому їх ще називають циклами відтворення. Матеріальна основа циклічного виробництва - масове фізичне оновлення капіталу і, насамперед, засобів праці.

Загальне уявлення про макроекономічну динаміку дає дослідження економічних (ділових) циклів.

Фази циклу

Економічний цикл (цикл ділової активності) характеризується періодичним зростанням та падінням ділової активності, яке проявляється у формі невідповідності попиту і пропозиції. У загальному виді цикл представляє собою результат коливання різних показників економічної активності (темпів зростання ВНП, загального обсягу продажу, загального рівня цін, рівня безробіття, завантаження виробничих потужностей та ін.).

Окремі економічні цикли значно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Але всі вони мають одні і ті ж фази, які по-різному іменуються різними дослідниками. На малюнку І.2.-1 "Діловий цикл" показаний графічно економічний цикл.

Отже, цикл поділяється на 4 фази:

І - пік або бум;

ІІ - спад (депресія);

ІІІ - дно або криза (нижня точка спаду);

ІV - піднесення (підйом).

Ділові цикли є нерівномірними піднесеннями і спадами економічної активності.

Почнемо розглядати "пік" циклу, це коли в економіці спостерігається повна зайнятість і виробництво працює на повну або майже повну потужність. В цій фазі цикла рівень цін має тенденцію до підвищення, а ріст ділової активності зупиняється.

В наступній після піку фазі - "спаду" - виробництво і зайнятість скорочуються, але ціни не піддаються тенденції до зниження. Ціни падають тільки у тому випадку, коли спад серйозний і тривалий, тобто коли виникає депресія. Тут доречно буде згадати приказку: "Коли сусід втрачає роботу, то це є спад, а якщо ви втрачаєте роботу, то це депресія!" Нижня точка спаду або депресії - "дно" - характеризується тим, що виробництво і зайнятість, досягнувши самого низького рівня, починають знову "вибиратись" з дна.

Нарешті, в фазі "пожвавлення" рівень виробництва підвищується, а зайнятість зростає, можливо аж до повної зайнятості. По мірі того, як пожвавлення в економіці набирає силу, рівень цін може почати підвищуватись до того часу, доки не виникне повна зайнятість і виробництво не почне робити на повну потужність.

Не дивлячись на спільні для всіх циклів фази, окремі економічні цикли істотно відрізняються один від одного по тривалості і інтенсивності. Тому деякі економісти віддають перевагу говорити про економічні коливання, а не про цикли, тому що цикли на відміну від коливань припускають регулярність.

Слід також доповнити, що спад у діловому циклі називають рецесією, яка визначається як період, в якому реальний ВНП скорочується не менш як протягом шести місяців. Рецесія починається від піку, і закінчується найнижчою точкою спаду - дном.

Хоча ділові цикли досить різні, вони мають багато спільного. Якщо надійний прогнозист у сфері економіки твердить, що насувається рецесія, то чи існують характерні риси, яких необхідно сподіватися під час рецесії?

Фактори, що характеризують рецесію:

- Покупки споживачів часто різко зменшуються, а запаси автомобілів та інших товарів тривалого користування несподівано збільшуються. Фірми реагують на таку ситуацію скороченням виробництва і реальний ВНП падає. Невдовзі інвестиції фірм у заводи, устаткування також різко скорочуються.

- Попит на працю звужується, спочатку має місце скорочення середньої тривалості робочого тижня, а далі - звільнення з роботи і зростання безробіття.

- Оскільки обсяг виробництва зменшується, то попит і поставки сировини також зменшуються, а ціни на сировину падають. Зарплата і ціни на промислові товари коливаються менше, ніж на сировину, але ці ціни зростають повільніше у роки падіння ділової активності.

- Прибутки фірм різко падають у роки рецесії. Сподіваючись цього падіння, курси акцій, звичайно, повзуть униз, бо інвестори відчувають запах спаду. Оскільки попит на кредитні ресурси звужується, процентні ставки, звичайно, також зменшуються під час рецесії.

Ми говорили про спад. Піднесення є дзеркальним відображенням спаду і кожний з розглянутих факторів діє у протилежному напрямку.

Основними ознаками, які характеризують економічні цикли є тривалість циклу, а також його рушійні сили, які зумовлюють генезис і механізм його проходження.

З цього погляду всі економічні цикли поділяються:

- цикли Кондратьєва (довгохвильові: 40-60 років); рушійною силою тут є: радикальні зміни в технологічній базі суспільного виробництва, його структурна перебудова;

- цикл Кузнєцова (20 років); рушійна сила - зрушення у відтворювальній структурі виробництва;

- цикл Джаглера (7-11 років); рушійна сила - підсумок взаємодії багатьох грошово-кредитних факторів;

- цикли Китчина (3-5 років) - обумовлюються динамікою відносної величини запасів товарно-матеріальних цінностей на підприємстві;

- приватні господарські цикли, що охоплюють період від 1 до 12 років; існують у зв'язку з коливанням інвестиційної активності.

Основними індикаторами фаз циклу служать: рівень зайнятості, рівень безробіття, обсяг випуску продукції, оскільки динаміка рівнів інфляції і процентної ставки може бути різною в залежності від факторів , які спричинили спад.

Тривалість економічного циклу

Загальну тривалість циклу вимірюють часом (місяць, рік і т.д.) між двома сусідніми вищими або двома сусідніми нижчими точками економічної активності.

За тривалістю економічні цикли поділяють на короткі (малі) - коливання ділової активності 3-4 роки; середні - коливання ділової активності 7-11 років та великі (довгі хвилі) - з періодичністю 40-60 рр.

Короткі цикли.

Короткі (малі) цикли пов'язані з відновленням рівноваги на споживчому ринку. Матеріальною основою малих циклів є процеси, що відбуваються у сфері грошових відносин.

Малі цикли розмежовуються грошовими кризами.

За змістом грошові кризи виступають як кризи сфери грошового обігу і кризи сфери кредиту.

Середні цикли.

Середні цикли (промислові цикли) пов'язані зі зміною попиту на засоби виробництва.

Матеріальною основою періодичності середніх циклів є необхідність оновлення основного капіталу.

Основною властивістю промислового циклу є коливання темпів зростання ВНП за період часу, коли економічна система проходить чотири фази: пожвавлення, підйом, бум, падіння (див. мал. І.2. - 1).

Тривалість падіння вимірюється часом між вищою і наступною нижчою точками ділової активності, а підйом - між нижчою і наступною вищою точками ділової активності

Серед найважливіших причин циклічності в економіці більшість економістів називають коливання співвідношеннями між споживанням і інвестиціями.

Рецесія - падіння обсягу національного виробництва протягом 6 місяців і до року.

Депресія - падіння обсягу національного виробництва, яке супроводжується високим рівнем безробіття і триває декілька років.

Моделі економічного зростання

Економічне зростання і його типи

Розширене відтворення суспільного продукту втілюється в економічному зростанні. Від розв'язання проблеми економічного зростання залежить створення відповідних основ соціально-економічного прогресу суспільства, перспектив зростання національного багатства та добробуту кожної людини.

Економічне зростання і розширене відтворення — це ідентичні, проте не тотожні поняття. Розширене відтворення належить як до макрорівня (національне і світове господарства), так і до мікрорівня (підприємство, фірма, галузь). Якщо йдеться про розширене суспільне відтворення, то в центрі знаходиться проблема пропорційності в зростаючому суспільному виробництві, увага акцентується на капіталонагромадженні та підвищенні суспільної продуктивності праці.

Економічне зростання переважно характеризує цілі економічні системи, наприклад господарство країни, групи країн, тобто належить в основному до макрорівня. Головна увага приділяється таким показникам, як валовий продукт, національний доход, зайнятість, суспільний капітал тощо. Вони характеризують абсолютні результати господарської діяльності макроекономічних об'єктів. Такі показники також необхідні для зіставлення макроекономічних об'єктів, що мають різні якісні характеристики, наприклад національних економік, які знаходяться на різних рівнях розвитку, або суспільств, які відрізняються структурою своїх продуктивних сил.

Економічне зростання означає регулярне, стійке розширення масштабів діяльності даної господарської системи, яке виявляється у збільшенні розмірів застосованої суспільної праці і виробленого продукту — товарів і послуг. При розгляді економічного зростання головною стає проблема кількісного та якісного розвитку виробництва і поліпшення його структури.

Механізм економічного зростання розглядають у чистому вигляді, абстрагуючись від конкретних соціально-економічних відносин виробництва. Крім території та природних ресурсів можна назвати такі загальні фактори економічного зростання: народонаселення, заощадження і науково-технічний прогрес. Так, самодіяльна частина населення формує ринок робочої сили і є головною продуктивною силою суспільства. Динаміка народонаселення безпосередньо впливає на загальні розміри трудових ресурсів, їх склад, а також на зайнятість. Разом з тим населення в цілому є елементом сукупного попиту і споживання; зміни в ньому впливають на структуру й динаміку національного ринку і споживання, а через них — на виробництво.

З заощадженням пов'язане зростання суспільного капіталу, а разом з тим і виробничого потенціалу, від розмірів і якісних характеристик якого залежать випуск продукції, кількість і якість товарів і послуг, що створюються за участю живої праці. Науково-технічний прогрес виступає у вигляді як уже втіленого, тобто діючої техніки і технології, так і такого, що має бути застосований у виробництві на основі підготовлених теоретичних і практичних розробок. У першому випадку йдеться про дійсно досягнутий науково-технічний рівень виробництва, в другому — про потенційний.

Економічне зростання виявляється в конкретній динаміці кількісного збі-льшення та якісного удосконалення суспільного продукту і факторів йо-го виробництва. Розрізняють два основних типи економічного зростання — екстенсивний та інтенсивний — залежно від того, за рахунок чого досягається розширене відтворення.

Екстенсивний тип економічного зростання — це розширення вироб-ництва на основі кількісного збільшення його функціонуючих факторів при збереженні попередніх технікотехнологічних і кваліфікаційних пара-метрів їх. Це розширення виробництва за рахунок збільшення кількості тих самих засобів і предметів праці, робочої сили тієї самої кваліфікації при практично незмінних економічних виробничих відносинах. За таких умов продуктивність праці та ефективність її залишаються фактично не-змінними.

Інтенсивний тип економічного зростання — це розширення виробництва на основі якісного поліпшення його функціонуючих факторів при вдосконаленні організаційно-економічних відносин виро-бництва (поділ праці, спеціалізація та кооперування виробництва тощо). Таке зростання досягається за рахунок підвищення кваліфікації працівників, розвитку їх професіоналізму, застосування принципово нових засобів і предметів праці, раціональнішого використання виробничого потенціалу. При цьому зростають продуктивність праці та їх ефективність.

Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є, по-перше, підвищення ефективності живої праці, її продуктивності;

по-друге, підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту. Особлива роль у процесі інтенсивного економічного зростання належить НТП.

Кожний з типів економічного зростання на практиці не існує в чистому вигляді. Тому в реальному житті існують переважно екстенсивний або переважно інтенсивний тип економічного зростання. Збільшення ролі і частки інтенсивного типу економічного зростання називається інтенсифікацією економіки. Відбуваються якісні зміни у взаємовідносинах суспільства і природи, гострішою стає проблема природоохорони як особливої сфери діяльності суспільства. За умов сучасної НТР проблеми природного навколишнього середовища, екологічні проблеми перетворилися в глобальні. Для виживання людства стало необхідним формування єдиної еколого-економічної системи відтворення. Розв'язання еколого-економічних проблем можливе через використання досягнень НТР та соціальний прогрес людства в умовах миру і міжнародної безпеки.

Поняття економічного зростання відображає передусім характер використання продуктивних сил суспільства. Більш осяжним і широким є поняття економічного розвитку. Поряд з характером використання продуктивних сил суспільства воно включає також еволюцію економічної системи в цілому, зокрема всіх підсистем економічних виробничих відносин, у тому числі й соціально-економічних, як суспільної форми існування продуктивних сил. Під час зміни, вдосконалення виробничих відносин відповідно до вимог розширеного відтворення створюються умови для економічного зростання.

Загальна логіка і схема макроекономічної моделі зростання

Головною метою при розробці та дослідженні моделей економічного зростання є з’ясування і послідовне обґрунтування основних, найсуттєвіших факторів, які визначають процес удосконалення будь-якої економічної системи. Для досягнення цієї мети до моделі необхідно ввести цілу низку факторів, від яких залежить зростання потенційних можливостей економіки, дослідити їх з точки зору результативності, відкинути другорядні та вирізнити найголовніші (або один-єдиний основний фактор). Подібно до інших моделей, моделі зростання є абстрактним, спрощеним відображенням реального економічного процесу вигляді рівнянь та графіків. Зрозуміло, що припущення та певні умови, за яких будується модель, спричиняють відхилення розв’язку моделі реальної дійсності, проте це дає можливість проаналізувати окремі сторони й закономірності такого складного явища, як економічне зростання.

У загальному вигляді модель економічного зростання складається із системи п’яти рівнянь [3, 475]:

1) формула виробничої функції, якою передається обсяг потенційного випуску, тобто випуску продукції за умов повної зайнятості;

2) основна макроекономічна тотожність Yt=Ct+It показує, що вимір-ник випуску (доходу) Y поділяється в теорії зростання на споживання С та інвестиції І; вимірники державних витрат G і чистого експорту NX окремо в таких моделях не вирізняються, а розподіляються на споживання та інвестиції держави й інших країн світу (тобто вводяться в компоненти С та І);

3) формула розрахунку динаміки обсягу капіталу з урахуванням інвестицій та амортизації основного капіталу (за умови нульового інвестиційного лагу) має вигляд:

Kt=Kt-1+It—Wt,

де Kt — запас капіталу наприкінці періоду t;

Іt — інвестиції за весь період t;

Wt, — амортизація капіталу за період t.

Наведена формула вказує на те, що кількість капіталу зростає на величину інвестицій та зменшується на величину амортизаційних відрахувань;

4) формула для розрахунку вибуття капіталу (амортизації) має вигляд:

де   — постійна (незмінна) норма амортизації, яка задається екзогенно отже, вважається, що вибуття капіталу є пропорційним до величини його запасу;

5) щодо інвестицій, то передбачається, що вони складають постійний процент від випуску It= s* Yt, де s — норма інвестицій (частка інвестицій у сукупному продукті (доході). Норма інвестицій s збігається з нормою заощадження, оскільки сукупні заощадження St дорівнюють сукупним інвестиціям Іt. Відповідно, Yt=Ct+St=Ct+It,.

Таким чином, модель економічного зростання у загальному вигляді складається із системи п’яти наведених рівнянь, які містять сім змінних (Y, K, L, C, I,  , s), три із яких задаються екзогенно:

—              затрати праці L (зростають із постійним темпом n);

—              норма амортизації основного капіталу  ;

—              норма заощадження s (задається безпосередньо або ж у вигляді певних умов, наприклад, максимізація споживання).

Мета дослідників — з’ясувати питання про те, як змінюються ендо-генні змінні в моделі економічного зростання (Y, C та І) і який із чинників є визначальним фактором довгострокового економічного зростання.

Варто підкреслити, що моделювання економічної динаміки пов’язане з багатьма складнощами. Із всієї різноманітності факторів, які впливають на економічне зростання, до теоретичних моделей вдалося ввести лише три основні змінні:

1)              робочу силу;

2)              капітал;

3)              технічний прогрес.

Ці фактори називаються факторами пропозиції. На жаль, фактори попиту (рівень державних витрат, експорт тощо) не розглядаються в теоретичних моделях зростання. Окрім цього, не всі фактори, які були розглянуті вище, можна виміряти (оцінити) кількісно, а без такої оцінки їх неможливо ввести до моделі.

Саме ця однобокість і є головним недоліком найвідоміших теоретичних моделей зростання Харода-Домара і Роберта Солоу, які ми розглянемо далі.

Неокласична модель росту Солоу

Неокласичні моделі росту переборювали ряд обмежень кейнсіанських моделей і дозволяли більш точно описати особливості макроекономічних процесів. Р. Солоу показав, що нестабільність динамічної рівноваги в кейнсіанських моделях була наслідком невзаємозамінності факторів виробництва. Замість функції Леонтьева він використовував у своїй моделі виробничу функцію Кобба-Дугласа, у якій праця і капітал є субститутами. Іншими передумовами аналізу в моделі Солоу є: гранична продуктивність капіталу, що убуває, постійна віддача від масштабу, постійна норма вибуття, відсутність інвестиційних лагів.

Взаємозамінність факторів (зміна капіталоозброєності) порозуміва-ється не тільки технологічними умовами, але і неокласичною передумовою про зроблену конкуренцію на ринках факторів.

Необхідною умовою рівноваги економічної системи є рівність сукупного попиту та пропозиції. Пропозиція описується виробничою функцією з постійною віддачею від масштабу: Y=F(K,L) і для будь-якого позитивного z вірно: z(K,L)= F(z, z). Тоді якщо z=1/L, то Y/L=F(K/L,1). Позначимо (Y/L) через у, а (K/L) через k і перепишемо вихідну функцію у формі взаємозв'язку між продуктивністю і фондоозброєністю (капіталоозброєністю): у=ƒ(k). Тангенс утла нахилу даної виробничої функції відповідає граничному продукту капіталу (МРК), що убуває в міру росту фондоозброєності (k).

Сукупний попит у моделі Солоу визначається інвестиціями і спожи-ванням: у = і + с, де і та с — інвестиції і споживання в розрахунку на одного зайнятого працівника. Доход поділяється між споживанням і заощадженнями відповідно до норми заощадження, так що споживання можна представити як с = (1 — s)y, де s — норма заощадження (заощадження), тоді у = с + i = (1 — s)y + i, відкіля і = sy. В умовах рівноваги інвестиції дорівнюють заощадженням і пропорційні доходу.

Умови рівності попиту та пропозиції можуть бути представлені як ƒ(k)= с + i чи ƒ(k)= і/s. Виробнича функція визначає пропозицію на ринку товарів, а заощадження капіталу — попит на зроблений продукт.

Динаміка обсягу випуску залежить від обсягу капіталу (у нашому випадку — капіталу в розрахунку на одного зайнятого, чи капиталоозброєності). Обсяг капіталу міняється під впливом інвестицій і вибуття: інвестиції збільшують запас капіталу, вибуття — зменшує. Інвестиції залежать від фондоозброєності і норми заощадження, що ви-пливає з умови рівності попиту та пропозиції в економіці: i = sƒ(k). Норма заощадження визначає розподіл продукту на інвестиції і спожи-вання при будь-якім значенні k: у = ƒ(k), i = sƒ(k), с = (1-s)ƒ(k).

Амортизація враховується в такий спосіб: якщо прийняти, що щорічно внаслідок зносу капіталу вибуває його фіксована частина d (норма вибуття), те величина вибуття буде пропорційна обсягу капіталу і дорівнює dk.

Вплив інвестицій і вибуття на динаміку запасів капіталу можна представити рівнянням: Δk = i — dk, або, використовуючи рівність інвестицій і заощаджень, Δk = sƒ(k) — dk. Запас капіталу (k) буде збільшуватися (Δk>0) до рівня, при якому інвестиції будуть дорівнюють величині вибуття, тобто sƒ(k) = dk. Після цей запас капіталу на одного зайнятого не буде мінятися в часі, оскільки дві діючі на нього сили зрівноважать один одну (Δk=0). Рівень запасу капіталу, при якому інвестиції дорівнюють вибуттю, називається рівноважним (стійким) рівнем фондоозброєності праці і позначається k*. При досягненні k* економіка знаходиться в стані довгострокової рівноваги.

Рівновага є стійкою, оскільки незалежно від вихідного значення до економіка буде прагнути до рівноважного стану, тобто до k*. Якщо початкове k1 нижче k*, то валові інвестиції sƒ(k) будуть більше вибуття (dk) і запас капіталу буде зростати на величину чистих інвестицій. Якщо k2>k*, це означає, що інвестиції менше, ніж знос, а значить запас капіталу буде скорочуватися, наближаючи до рівня k*.

Норма заощадження (заощадження) безпосередньо впливає на стій-кий рівень фондоозброєності. Ріст норми заощадження з s1 до s2 зрушує криву інвестицій нагору з положення s1ƒ(k) до s2(k).

У вихідному стані економіка мала стійкий запас капіталу k1*, при якому інвестиції дорівнювали вибуттю. Після підвищення норми заощадження інвестиції виросли на (i′1-i1), а запас капіталу (k1*) і вибуття (dk1) залишилися незмінними. У цих умовах інвестиції починають перевищувати вибуття, що викликає ріст запасу капіталу до рівня нової рівноваги k2*, що характеризується більш високими знаннями фондоозброєності і продуктивності праці.

Таким чином, чим вище норма заощадження, тим більше високий рівень випуску і запасу капіталу може бути досягнуть у стані стійкої рівноваги. Однак підвищення норми заощадження веде до прискорення економічного росту в короткостроковому періоді, доти, поки економіка не досягне точки нової стійкої рівноваги.

Очевидно, що ні сам процес заощадження, ні збільшення норми заощадження не можуть пояснити механізм безупинного економічного росту. Вони показують лише перехід від одного стану рівноваги до іншого.

Для подальшого розвитку моделі Солоу по черзі знімаються дві передумови: незмінність чисельності населення і його зайнятої частини (їхня динаміка передбачається однаковою) та відсутність технічного прогресу.

Припустимо, населення росте з постійним темпом n. Це новий фак-тор, що впливає разом з інвестиціями і вибуттям на фондоозброєність. Тепер рівняння, яке показує зміну запасу капіталу на одного працівника, буде виглядати як:  ∆k = i — dk — nk  чи   ∆k = і — (d + n)k.