Цивільна дієздатність фізичної особи в Україні

Вступ

З відносинами, які   регулюються цивільним правом людина стикається протягом усього життя: від народження до смерті. Однак важко уявити немовля, яке самостійно й свідомо укладає, наприклад договір купівлі-продажу жилого будинку.  Однак те  саме немовля  може  мати  певні  цивільні  права та  обов'язки зокрема   спадкувати   майно   своїх   родичів.   Тому   перед цивільним   правом   постало   завдання   поєднати   дві    на перший погляд, несумісні речі: з одного боку, забезпечити щоб цивільні відносини відбувалися на підставі свідомих дій їх учасників,  з іншого—не виключати повністю із цих відносин осіб, що не мають необхідного рівня свідомості Саме для вирішення цього завдання і використовуються поняття цивільної правоздатності і дієздатності.

Щодо правоздатності, то в цивільному праві вона визначаєтся як здатність   мати   цивільні права та обов'язки,  яка визнається однаковою мірою за всіма фізичними особами незалежно від будь-яких обставин. За загальним правилом правоздатність фізичної особи , виникає в момент її народження і припиняється зі смертю. В окремих випадках, передбачених законом (зокрема, щодо права спадщини), охороняються також інтереси дитини, що зачата, але ще не народилася.[2]

Водночас наявності у фізичної особи лише однієї цивільної правоздатності ще замало для визнання її повноцінним суб'єктом цивільного права. Для цього необхідна також і цивільна дієздатність. Її розуміють як здатність своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов'язки. Інакше кажучи, здатність самостійно розпоряджатися своїми правами й нести цивільну відповідальність за свої дії. Однак існує певний клас осіб, які не можуть по справжньому оцінити своє становище в суспільстві і, як наслідок, обєктивно відповідати за свої вчинки. Звичайно, що такі особи не можуть самостійно відповідати за вчинені ними правочини і виникнені в звязку з цим юридичні наслідки. Тому, виходячи з цього твердження випливає актуальність розгляду таких понять, як обмежена дієздатність та повна недієздатність, оскільки в даному випадку зявляєтся певне юридичне розмежування в можливостях особи вчинювати на власний розсуд правочини з настанням юридичних наслідків, що певною мірою порушує його цивільні права.

Актуальність роботи обумовлена тим ,що значення інституту дієздатності досить важливе, зволікаючи на те, що частину прав особи бере на себе її офіційний представник. Позбавити чи обмежити особу в дієздатності може лише суд, а тому постає питання щодо самого порядку розгляду відповідних судових справ, додержання закону всіма учасниками процесу.

Ціль : Визначити характеристики цивільної дієздатності фізичної особи в Україні.

Задачі роботи:

Визначити :

1.Поняття та елементи  дієздатної фізичної особи

2.Обмежену дієздатність та визнання особи недієздатною

3.Процесуальний порядок розгляду справ по обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

4.Процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності

5.Цивільно-правові проблеми розгляду обмеженої дієздатності,                           недієздатності

Об’єкт дослідження : Цивільне право в Україні

Предмет дослідження : цивільна дієздатність фізичної особи.

Дослідженням даної теми займалися : Колодій А.М.,  Копєйчиков  В.В. , Тертишніков  В.І. ,Боброва Д.В., Довгерт А.С. та інші.

1.Поняття та елементи дієздатності фізичної

Для того, щоб мати можливість самостійно створювати для себе цивільні права і обов'язки, фізична особа має бути не тільки правоздатною, а й дієздатною.

У найпростішому вигляді дієздатність як правова категорія може бути визначена як здатність особи своїми діями набувати прав та обов'язків. Вона може бути визначена й інакше — як здатність особи вчиняти дії з правовими наслідками. У кожному разі наголошується, що дієздатна особа сама для себе, своїми власними діями набуває прав та обов'язків, у результаті власних дій стає учасником правовідносин.

Для того, щоб від цих загальних характеристик дієздатності перейти до її визначення на галузевому рівні, необхідно врахувати, насамперед, характер дій, які може вчиняти суб'єкт певної галузі права, та властивості прав і обов'язків, які він може створювати для себе.

Зазначені вимоги враховані, зокрема, у визначенні цивільної дієздатності фізичної особи, що міститься у Цивільному Кодексі.

Цивільна дієздатність фізичної особи — це її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ст.30 ЦК).

Наведене визначення цивільної дієздатності фізичної особи достатньо повно характеризує цю правову категорію. Водночас воно має той недолік, що не містить вказівок на особливості дієздатності саме фізичної особи, не зазначає ті ознаки, які відрізняють її від трактування дієздатності особи юридичної (котра, однак, згідно із концепцією ЦК не збігається з поняттям дієздатності фізичної особи - ст.92 ЦК).

Вирішення цієї колізії можливе завдяки врахуванню елементів дієздатності, які входять до її складу в одному та іншому випадках.

Як згадувалося вище, елементами змісту дієздатності фізичної особи є:

1)  можливість самостійного вчинення правочинів (правочиноздатність);

2) можливість нести самостійну майнову відповідальність (деліктоздатність);

3) можливість складати заповіт та бути спадкоємцем (тестаментоздатність);

4)  можливість обирати собі представника та самому виступати як представник (трансдієздатність);

5)  можливість займатися підприємницькою діяльністю (бізнес-дієздатність). Доцільність виокремлення такого елементу дієздатності, як бізнес дієздатність, зумовлена тим, що цей елемент загального поняття дієздатності не обмежується лише загальним правом вчиняти правочини, а й пов'язаний з учиненням дій щодо державної реєстрації громадянина як індивідуального підприємця, з одного боку, і поширенням на фізичних осіб-підприємців правил нормативно-правових актів, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб (ст.ст.50-54 ЦК).[3]

На перший погляд, виокремлення деяких елементів дієздатності не має практичного значення, а швидше знаходиться у площині теоретичних дискусій. Проте це хибне враження.

ЦК, даючи у ст. 30 загальне визначення цивільної дієздатності, водночас у подальших нормах диференційовано підходить до виникнення окремих елементів дієздатності. Так, якщо правочиноздатність виникає у особи, яка досягла 14 років (за умови, що батьки, усиновлювачі чи піклувальники не заперечують проти правочину , ст.32, 221, 222), то виникнення деліктоздатності ЦК пов'язує з наявністю додаткових умов (зокрема, з наявністю майна, достатнього для відшкодування — ст. ЗЗ). Якщо часткова правочиноздатність є навіть у особи, яка не досягла 14 років (ст.31), то трансдієздатність, як випливає зі ст.242 ЦК, настає лише з досягненням повноліття. Хоча заповіт є одностороннім правочином, але право на нього (тестаментоздатність) виникає лише в осіб з повною цивільною дієздатністю і до того ж (на відміну від інших правочинів) не може здійснюватися через представника (ст.1234 ЦК).Така сама вимога повної дієздатності, як загальне правило, висунута ст.50 ЦК щодо фізичної особи, яка хотіла б займатися підприємницькою діяльністю. Виняток з цього правила встановлений ст.35 ЦК, але й тут існує особливість — віковою межею є "нетиповий" для норм ЦК вік — 16 років. Тому слід визнати, що розрізняти вказані елементи дієздатності доцільно також і з практичної точки зору, оскільки це дає можливість диференційовано підходити (що робить ЦК) до визначення вимог стосовно надання особі того чи іншого виду (елементу) дієздатності.

2.Обмежена дієздатність та визнання особи недієздатною

Обмежена дієздатність може бути встановлена судом для особи, яка внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і свою сім'ю у тяжке матеріальне становище. Така особа може укладати угоди щодо розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію чи інші-види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Наслідком  подібного обмеження є  встановлення над фізичною особою,  цивільна дієздатність якої обмежена, піклування. Після визнання особи обмежено дієздатною, вона має право вчиняти лише дрібні побутові правочини. Що ж стосуєтся правочинів, які виходять за межі дрібних побутових, то вони вчиняються особою лише за згодою піклувальника. Також дана особа не має право самостійно розпоряджатися заробітком, стипендією тощо. Все  це відбувається лише за згодою піклувальника.

Щодо поновлення дієздатності, то воно відбувається після зникнення обставин, які послугували приводом для обмеження дієздатності. Наприклад:  З припиненням зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує її обмеження.

Недієздатною визнається судом особа, яка внаслідок душевної хвороби чи недоумства не може розуміти значення своїх дій або керувати ними. Над недієздатною особою встановлюється опіка, і від її імені угоди укладає опікун. Також опікун несе відповідальність за шкоду, завдану недієздатною особою.

Що стосуєтся поновлення прав недієздатної особи, то у разі видужання або значного поліпшення здоров'я фізичної особи, визнаної недієздатною, суд поновлює її в дієздатності. [4]

3.Процесуальний порядок розгляду справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

    Як вже зазаначалось, будь яке обмеження, або поновлення дієздатності особи здійснюється лише в судовому порядку. Тому, визначившись з поняттями, основними ознаками та особливостями цивльної дієздатності перейдемо до безпосередноього розгляду процессуального порядку розгляду даних справ і розпочнемо зі справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи.

    Порядок розгляду даної справи регулюється Цивільно процессуальним кодексом, де зазначаєтся, що розпочинаєтся вона, як і будь-яка інша справа, з подання позовної заяви.[5]

Дана заява подається до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   абопсихіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім'ї,  органом опіки  та  піклування, наркологічним або психіатричним закладом, в якій повинні бути викладені обставини,  які свідчать про психічний розлад,  істотно  впливають на здатність особи усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними,  чи обставини,  що підтверджують дії,   внаслідок  яких  фізична  особа,  яка  зловживає  спиртними напоями,  наркотичними  засобами,  токсичними   речовинами   тощо, поставила  себе  чи свою сім'ю,  а також інших осіб,  яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

Після подання заяви суд приймає позов до свого провадження і, за за  наявності  достатніх  даних  про психічний розлад здоров'я фізичної особи, призначає для встановлення  її  психічного стану судово-психіатричну експертизу. Якщо ж особа, щодо якої відкрито провадження явно ухидяється від проходження експеризи, суд може примусово направити особу на судово-психіатричну експертизу.

Після підготовчого етапу щодо позоаву суд приступає до безпосереднього

розгляду справи. Справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Особливістю розгляду подібних справ є те, Судові   витрати,  пов'язані  з  провадженням  справи  про визнання  обмеження  цивільної

дієздатності фізичної особи, відносяться на рахунок держави, але суд, всановивши ,що заявник  діяв  недобросовісно  без достатньої для цього  підстави,  стягує  із  заявника  всі  судові витрати.

Якщо  після розгляду справи по суті, дослідження доказів і показань свідків, суд вважає за необхідне обмежити особу в дієздатності, він  виносить відповідне рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, яке після набрання  ним  законної сили  надсилається  органові  опіки та піклування.  Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі,  обмеженій  у  цивільній дієздатності,  піклувальника.

4.Процесуальний порядок розгляду справ про визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності особи.

Процессуальний порядок розгляду справи про визнання фізичної особи недієздатною багато в чому схожий з вищезазанченим. Ален в цей же час він несе в собі певні відмінності.

Як і в першому варіанті судове провадження починаєтся з подання заяви до відповідного суду, який розглядатиме дану справу. Заява подаєтся до суду за місцем проживання цієї особи,  а якщо  вона   перебуває   на   лікуванні   у   наркологічному   або психіатричному закладі, - за місцезнаходженням цього закладу. Щодо подавача заяви, то вона може  бути подана  членами  її  сім'ї,  близькими родичами,  незалежно від їх спільного проживання,  органом опіки та піклування,  психіатричним закладом.

У заяві про визнання фізичної особи  недієздатною  повинні бути  викладені  обставини,  що  свідчать  про хронічний,  стійкий психічний розлад,  внаслідок чого особа  не  здатна  усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Справи про визнання  фізичної  особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Судові витрати, як і в першому випадку відносятся на рахунок держави.

Рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною після набрання  ним  законної сили  надсилається  органові  опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення недієздатній  фізичній  особі опікуна щодо скасування   рішення   суду   про   обмеження    цивільної дієздатності  фізичної  особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної  особи,  цивільна  дієздатність   якої   була   обмежена, то воно здійснюється  за рішенням суду за заявою самої фізичної особи,  її піклувальника, членів сім'ї або органу опіки та піклування.

Стосовно Скасування  рішення  суду  про  визнання  фізичної   особи недієздатною  та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною,  в разі її видужання  або  значного поліпшення  її  психічного  стану, воно здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи  за заявою опікуна, органу опіки та піклування.                                                                                                                 Рішення суду після набрання ним законної сили надсилається органу опіки та піклування і являє собою  підставу  для  зняття встановлених над фізичною особою опіки чи піклування.

5.Цивільно-правові проблеми розгляду обмеженої дієздатності та недієздатності

В умовах формування правової держави в Україні дедалі більшої актуальності набуває реформування цивільного законодавства, особливо в частині обмеження дієздатності громадян. Частина 1 ст. 15 Цивільного кодексу УРСР від 18 липня 1963 р. (далі – ЦК УРСР) передбачала, що громадянин, який внаслідок зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами ставить себе і власну сім’ю в скрутне матеріальне становище, може бути обмежений судом у дієздатності в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України, і над ним встановлюється піклування.

Таким чином, громадянин може бути обмежений у дієздатності лише за рішенням суду, і чинний ЦК УРСР містить вичерпний перелік підстав для визнання особи обмежено дієздатною: зловживання спиртними напоями або зловживання наркотичними засобами. Натомість лише один факт зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами не є підставою для визнання особи обмежено дієздатною. Такі підстави виникають тільки тоді, коли ця особа ставить себе і свою сім’ю в скрутне матеріальне становище.

Слід зазначити, що за римським цивільним правом однією з підстав для обмеження дієздатності особи було так зване марнотратство, поняття якого ми розкриємо. За римським правом для визнання особи марнотратом необхідна особлива постанова магістрату. Тобто римське право також передбачало судовий порядок визнання особи обмежено дієздатною.

Вирішуючи питання про те, чи призводить зловживання громадянином спиртними напоями до скрутного матеріального становища його сім’ї, суди часто порівнюють заробітну плату заявника та заінтересованої особи. При цьому може виявитись, що в заявника вона набагато більша, ніж у заінтересованої особи. Але все ж таки якщо суд встановить, що особа відчужує майно, витрачає заробітну плату на придбання спиртних напоїв, і в зв’язку з цим знаходиться на утриманні заявника, він може обмежити його в дієздатності.  Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 р. № 435-IV  серед підстав обмеження дієздатності громадянина також виділяє зловживання останнім токсичними речовинами. Але, на мій погляд, такий підхід законодавця до визначення дій, якими особа може ставити себе чи свою сім’ю у скрутне матеріальне становище, не є досить вдалим. Це можна пояснити тим, що для того, щоб поставити себе та власну сім’ю у скрутне матеріальне становище, зовсім не обов’язково зловживати спиртними напоями або наркотичними чи токсичними речовинами. Наприклад, якщо особа часто грає в азартні ігри, то вона має ще більше шансів поставити себе та власну сім’ю у скрутне матеріальне становище, ніж, наприклад, особа, яка зловживає алкоголем. Або, наприклад, якщо особа регулярно витрачає великі суми грошей на благодійництво, то вона теж може довести власну сім’ю до скрутного матеріального становища. Тут ми і підходимо до згадуваного поняття марнотратства. У цивільному праві деяких розвинутих країн однією з підстав визнання особи обмежено дієздатною є марнотратство. Марнотратом у юридичному розумінні визнається особа, яка через слабкість характеру та легковажність не може протистояти спокусам і так нерозумно витрачає своє майно, що ризикує залишити себе та своїх близьких без коштів для існування. Таким чином, під поняття марнотратства може підпадати будь-яке витрачання майна особою, що призводить її та її сім’ю до скрутного матеріального становища. Крім того, на мою думку, не завжди витрачання особою коштів на придбання спиртних напоїв або наркотичних чи токсичних речовин є прямою причиною скрутного матеріального становища. Наприклад, якщо особа страждає на токсикоманію і нюхає, наприклад, клей, то не обов’язково вона витрачає на його придбання багато грошей, оскільки не кожний клей багато коштує. Але цим така особа шкодить власному здоров’ю, в результаті чого потрібно витратити велику суму грошей на лікування, що, в свою чергу, поставить цю особу та її сім’ю у скрутне матеріальне становище. Оскільки в такому випадку необхідність витрат виникає у зв’язку зі зловживанням вказаною особою токсичними речовинами, то це зловживання все одно є причиною скрутного матеріального становища, але тут немає підстав для визнання особи марнотратом, оскільки вона не витрачала на цей клей стільки грошей, щоб це могло призвести до складного матеріального становища. Тому, на мій погляд, у ЦК України слід залишити статтю, яка відносить до підстав для визнання особи обмежено дієздатною зловживання останньою спиртними напоями або наркотичними засобами чи токсичними речовинами, і доповнити Цивільний кодекс нормою, яка окремою підставою для визнання особи обмежено дієздатною передбачала б марнотратство. Відповідно до ч. 1 ст. 36 ЦК України суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Таким чином, ЦК України вводить нову підставу для визнання особи обмежено дієздатною, яку не передбачав ЦК УРСР – психічний розлад. У багатьох розвинутих країнах недоумство й душевна хвороба також можуть бути підставами для обмеження дієздатності. У римському цивільному праві душевні хвороби і взагалі порушення нормального психічного життя також впливали на дієздатність громадянина. Отже, можна дійти висновку, що під час розробки нового ЦК України враховувався досвід зарубіжного законодавства та римського права. Слід також зазначити, що в деяких країнах підставою для визнання особи обмежено дієздатною можуть служити й фізичні вади, такі, як сліпота чи глухота. Наприклад, відповідно до ст.  936 Французького цивільного кодексу глухонімий, якщо він не вміє писати, може прийняти дарування лише через піклувальника  Ці правила зарубіжні законодавці запозичили з римського права, про що свідчить той факт, що в римському праві вплив фізичних вад на дієздатність розрізнявся за властивостями недоліків. Наприклад, глухі та німі не могли укладати угод, для вчинення яких були потрібні слух і мова; кастрати не могли вступати до шлюбу тощо. Ні ЦК УРСР, ні ЦК України не визнають фізичні вади підставами для визнання особи обмежено дієздатною. Але у випадку, коли особа з огляду на фізичну ваду укладає угоду на невигідних для себе умовах, а інша сторона користується цим, така угода має визнаватися, відповідно до ст. 57 ЦК УРСР, недійсною як така, що укладена шляхом обману. Наприклад, якщо зі сліпою особою укладається договір, і друга сторона договору, знаючи про цю фізичну ваду контрагента, не попереджує його про умови договору, що зачіпають його інтереси, тобто користується тим, що контрагент не зможе прочитати цей договір, має місце угода, укладена внаслідок обману. ЦК України слід також доповнити правилом, яке б до підстав визнання особи обмежено дієздатною відносило наявність фізичних вад. Це можна пояснити тим, що особи з фізичними вадами, особливо з кількома одночасно, досить часто стають жертвами обману, у результаті чого вони можуть марно витратити багато грошей і поставити себе або свою сім’ю в скрутне матеріальне становище. Саме тому такі особи мають укладати угоди, що виходять за рамки дрібних побутових, через піклувальника. Як ми вже згадували, відповідно до чинного цивільного законодавства України особа може бути обмежена в дієздатності лише за рішенням суду. За римським правом визнати особу марнотратом (крім особливої постанови магістрату) можна було також шляхом оголошення даної особи марнотратом у заповіті її батька через призначення їй куратора. Такий підхід римських законодавців до визнання особи марнотратом можна пояснити тим, що римське право передбачало так звану батьківську владу, тобто особливий вид панування однієї особи над іншою, народженою від неї в законному шлюбі. Це панування встановлювалося не в інтересах підлеглої особи, але в інтересах суб’єкта панування – батька, і воно не припинялося з досягненням підвладним будь-якого віку. Таким чином, передбачене римськими законами право батька в заповіті визнати підвладну особу марнотратом обумовлювалося широкими повноваженнями щодо здійснення батьківської влади, які передбачалися римським правом. У сучасному цивільному праві таке правило відсутнє, позаяк визнання громадянина обмежено дієздатним обмежує його свободу, і тому прийняття таких рішень має належати до виключної компетенції суду. Згідно із ч. 2 ст. 15 ЦК УРСР громадянин, визнаний судом обмежено дієздатним, може укладати угоди з розпорядження майном, а також одержувати заробітну плату, пенсію або інші види доходів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. Схоже правило передбачало й римське право. Особа, визнана марнотратом, втрачала здатність до укладання без згоди куратора таких угод, що здатні зменшити його майно. Але така особа могла укладати суто купівельні угоди та угоди, що не здійснюють впливу на майно (наприклад, укладати шлюб). Відтак відповідно до ч. 4 ст. 37 ЦК України заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи особи, цивільна дієздатність якої обмежена, одержує піклувальник, який розпоряджається ними. Піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. Таким чином, за ЦК України, як і за минулим Кодексом обмежена в дієздатності особа може отримувати доходи й розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника. Однак ЦК УРСР не зазначається, в якій формі може виражатися його згода, тоді як ЦК України прямо передбачає, що для цього потрібна саме письмова згода піклувальника. На мій погляд, такий підхід законодавця можна пояснити тим, що у випадку, коли усна згода піклувальника визнається законною, то обмежений у дієздатності громадянин, наприклад, під час отримання зарплати, може збрехати особі, відповідальній за її видачу, що піклувальник дозволив йому отримати зарплату самому, а отримавши її, розтратити, і тим поставити себе і свою сім’ю у скрутне матеріальне становище. Тому потрібний письмовий документ, який би засвідчував згоду піклувальника. Крім того, римське цивільне право передбачало, що марнотрат не може вчиняти заповіту. ЦК УРСР прямо не передбачає, що громадянин, дієздатність якого обмежена, не може здійснити заповіту. Але оскільки заповіт не є дрібною побутовою угодою, можна дійти висновку, що обмежено дієздатний громадянин не може вчиняти заповіту. Частина 3 ст. 15 ЦК УРСР містить положення, відповідно до якого при припиненні громадянином зловживання спиртними напоями або наркотичними засобами суд скасовує обмеження його дієздатності. Таким чином, суд має переконатися, що обмежений у дієздатності громадянин дійсно припинив зловживати спиртними напоями або наркотичними засобами. Схоже правило передбачалося за римським правом для марнотратів. Зняття піклування і поновлення дієздатності наставали з припиненням марнотратства за особливим розпорядженням магістрату. Проаналізувавши деякі аспекти обмеження цивільної дієздатності громадянина, можна дійти висновку, що під час розробки норм як чинного, так і нового цивільних кодексів України щодо обмеження дієздатності громадянина запозичувався досвід нормотворчої діяльності римських юристів та зарубіжних законодавців. Однак, на мій погляд, ця проблема у вітчизняному цивільному законодавстві ще потребує на додаткову увагу.

Висновок

Вже зараз на Україні є у достатній кількості теоретичний та практичний матеріал  для  того,  щоб  виділити  вивчення  питань  юридичної  техніки  у спеціальну юридичну науку.                                                                       Професіональні знання юриста потрібні не  тільки, коли необхідно застосовувати закон, відновити порушене право, притягнути  до відповідальності винного, але й тоді, коли треба грамотно написати  правовий акт, правильно виконати слідчу дію і зафіксувати її результати.                            Таким чином, значення процесуально правових норм, як у  правотворчості так і у застосуванні полягає в удосконаленні  діяльності  різних  органів  і організацій, що приймають участь  в  управлінні  суспільством.  Процесуальне урегулювання   цієї   діяльності   забезпечує   недоторканість   законності, підвищення  відповідальності  і  дисципліни  у  посадових   осіб   державних органів.

Література:

1. Конституція України, 1996 рік.

2. Цивільний процесуальний кодекс України .Закон  вiд 18.03.2004  № 1618- IV.

3.Цивільне право України: В 2-х томах. Том 1: Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова, канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - X.: ТОВ"Одіссей",2008.-832с.
         4.Цивільне право України: Підручник: У 2 кн. / О.В. Дзера (кер. авт. кол.), Д.В. Боброва, А.С. Довгерт та ін.; За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. - 2-е вид., допов. і перероб. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - Кн. 2. - 640 с.
         5. Цивільне право України: В 2-х томах. Т. 2. Підручник / За ред. д-ра юрид. наук, проф. Є.О. Харитонова; канд. юрид. наук Н.Ю. Голубєвої. - X.: ТОВ "Одіссей", 2008. - 872 с.

15