Цінова політика підприємства

цінова політика підприємства

1. Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика та класифікація

2. Ціноутворення:  сутність, чинники та методи

3. Розробка  та обґрунтування цінової стратегії  підприємства

4. Визначення та різновиди цінової  політики підприємства

 

Питання 1

Ціни на продукцію (послуги): сутнісна характеристика та класифікація

          Ціна  є найважливішим чинником, що  визначає об”єм продажів і  виручку від реалізації продукції.

Ціна є об'єктивною економічною категорією, що визначає функціонування всіх сфер виробництва, розподілу, обміну і споживання (виробничого та особистого).

 Ціна — величина  не постійна. Вона, як правило,  не збігається з вартістю. Вона може перевищувати вартість при дефіциті товарів на ринку або бути нижчою за вартість при їх надлишку. Ціна залежить також від купівельної спроможності грошової одиниці. Отже, ціна є грошовим вираженням вартості товару лише в тому разі, коли існує рівновага між попитом і пропозицією. В інших випадках потрібне більш універсальне визначення ціни: це грошова сума, яку одержують за конкретний товар або це грошовий вираз вартості товару (продукції, послуги).

Сутність  ціни, її економічна роль розкриваються  у функціях, які вона виконує  ( рис.1).:

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Ціна одиниці продукції (окремої  послуги) формується з відповідних складових, що відображають структуру відповідних видів цін, використовуваних різними суб’єктами господарювання.

Складові елементи ціни представлені на схемі :

 

 

 

 

        ПДВ є непрямим податком , який сплачують кінцеві споживачі.

Акциз це непрямий податок на окремі  види товарів (винно-горілчані вироби, пиво, тютюнові вироби, діаманти, ювелірні вироби, кришталь ), який призначений для того, щоб, по-перше, обмежити попит на підакцизні товари і, по-друге, збільшити доходи державного бюджету за рахумок переважно заможних верств населення.

Оптово-збутова надбавка – витрати і прибуток постачально-збутових організацій.

Торговельна надбавка – витрати і прибуток торговельної організації.

У системі  господарювання застосовується багато видів цін, які виокремлюються за різними класифікаційними ознаками (або без таких ознак).

  Розглянемо  основні види цін відповідно  до чинників, що їх формують.

Залежно від сфери обслуговування товарного обігу ціни поділяються :

- оптові ціни на продукцію промисловості;

- ціни на будівельну продукцію;

- закупівельні ціни на сільськогосподарську  продукцію;

- тарифи вантажного і пасажирського  транспорту;

- тарифи на платні послуги населенню;

- роздрібні ціни;

- ціни, що обслуговують зовнішньоекономічний  оборот.

          Оптові  ціни на продукцію промисловості  — ціни, за якими реалізується і закуповується продукція підприємств, фірм і організацій незалежно від форм власності у порядку оптового товарообороту. Оптові (відпускні) ціни промисловості — це ціни, за якими підприємства і фірми-споживачі продукції, яку закуповують, оплачують її вартість підприємствам-виробникам або збутовим (оптовим) організаціям. Ціни встановлюються виходячи з: фактичних витрат на виробництво (із собівартості) продукції; прибутку підприємства (з урахуванням кон’юнктури ринку, якості продукції); величини податку на додану вартість; суми акцизів (для товарів, що обкладаються акцизним збором); суми ліцензійного збору (для алкогольної продукції).

           Закупівельні ціни застосовуються постачально-збутовими, заготівельними організаціями, оптово-посередницькими фірмами, підприємствами (організаціями) оптової торгівлі та іншими юридичними особами, які здійснюють торговельну діяльність відповідно до свого статуту. Вони включають оптову (відпускну) ціну підприємства-виробника, податок на додану вартість, акцизний та ліцензійний збори, а також витрати зазначених підприємств (організацій) для закупівлі, збереження, фасування, транспортування і реалізації продукції та прибуток, необхідний для нормальної діяльності.

Ціни на будівельну продукцію мають кілька різновидів залежно від основи виміру, а саме: кошторисної вартості (витрат на будівництво кожного об'єкта); прейскурантної ціни ( усередненої кошторисної вартості кінцевої продукції типового будівельного об'єкта ; договірної ціни, яка встановлюється за погодженням між замовником і підрядчиками.

     Закупівельні  ціни на сільськогосподарську продукцію — це ціни (оптові ), за якими реалізується сільськогосподарська продукція колективними господарствами, фермерами і населенням (продукція особистих господарств). На основі закупівельних цін для господарств визначають середні ціни фактичної реалізації сільськогосподарської продукції. Закупівельні ціни — це договірні ціни, які встановлюють за угодою сторін. Їхня відмінність від інших цін (оптових і роздрібних) полягає в тому, що до їх складу не включаються податок на додану вартість та акцизи.

       Тарифи  вантажного і пасажирського транспорту  — плата за перевезення вантажів і пасажирів, яка стягується транспортними організаціями з відправників вантажів та населення.

       Тарифи  на платні послуги населення пов'язані з оплатою побутово-комунальних послуг, за споживання електроенергії, газу, води тощо.

Роздрібні ціни — ціни, за якими товари реалізуються населенню, підприємствам і організаціям. Вона включає оптову ціну та торгові націнки роздрібних торгових фірм. Роздрібні ціни визначаються самостійно торговельними підприємствами, підприємствами громадського харчування та іншими юридичними особами, які здійснюють продаж товарів чи надають послуги населенню, згідно з кон’юнктурою ринку, якістю товару (послуг), виходячи з вільної ціни закупівлі.

Вони, як правило, вибувають  зі сфери обігу і споживаються у домашньому господарстві або у виробничій сфері.

   Ціни, що функціонують в суспільстві, поділяють на окремі види залежно під того, хто їх установлює. За цією ознакою їх поділяють на

- державні,

- кооперативні,

- комісійної торгівлі,

- ринкові.

 Державні ціни встановлюються на продукцію, яка виробляється державними підприємствами, а також на товари, які закуповуються державними органами всередині та за межами країни.У ринковій економіці можуть встановлюватися державні ціни на товари: підприємств-монополістів; базові (для економіки цієї країни) ресурси; соціально значущі.

Кооперативні  ціни встановлюються кооперативними підприємствами та організаціями відповідно до кон'юнктури ринку.

Ціни комісійної торгівлі застосовуються при продажу продукції товарів споживчої кооперації на комісійних засадах. Споживча кооперація може здійснювати промислову переробку лишків сільськогосподарської продукції, що закуповується, й реалізувати її вже у вигляді готових виробів. Ціни на таку продукцію визначають, виходячи із цін закупленої сировини, вартості її промислової переробки плюс нормальний прибуток. Ціни комісійної торгівлі застосовуються також на непродовольчі товари, які реалізуються через спеціалізовані комісійні магазини.

       Ринкова ціна, що врівноважує попит і пропозицію на ринку, встановлюється вільно, без адміністративного втручання держави або інших адміністративних органів. Визначальними чинниками, що впливають на формування і коливання ринкової ціни, є такі:

- вартість товару;

- співвідношення попиту і пропозиції, зумовлене передусім споживною вартістю товару.

        Ціна на товар в умовах ринку складається під впливом попиту і пропозиції. Однак це не виключає участі держави в регулюванні цін на окремі види товарів. Державне регулювання цін здійснюється за допомогою контролю за необгрунтованим їх завищенням .

        У залежності від ступеня участі держави в регулюванні цін можуть застосовуватися їхні види: фіксовані, регульовані, вільні, договірні.

        Фіксовані ціни - це тверді, установлені державою ціни, рівень яких визначений у прейскурантах. Підприємство при плануванні цін не вправі їх змінювати.

         Регульовані ціни - це ціни, на які держава встановлює максимальний або мінімальний рівень, переходити який підприємства не мають права, вони враховують  зміни ринкової кон”юктури.

        Вільні  ціни - це ціни, рівень яких підприємство встановлює самостійно, виходячи з власних розумінь і попиту на продукцію.

        Договірні  ( контрактні) ціни встановлюються на підставі домовленості між виробником (продавцем) і споживачем (покупцем) на певні обсяги продукції та строки її поставки.Частка договірних цін визначає ступінь ринковості економіки країни.

     Перехід від централізованого встановлення державних цін до вільних ринкових цін називають лібералізацією цін, оскільки при цьому ціни вивільняються з-під державного впливу.

  Залежно  від ознаки  територіальної  цінової дії розрізняють ціни:

- поясні;

- регіональні;

- світові.

   У межах однієї  держави (це стосується в основному  великих за територією країн) існують поясні ціни, які відбивають природно-економічі умови виробництва, реалізації та споживання певних видів продукції (наприклад, в Україні найнижчі ціни на картоплю в північних областях ). Поясна ціна зумовлена істотними відмінностями у витратах на виробництво продукції, а також на транспортування  її до місць реалізації.

   Регіональні ціни орієнтуються на витрати виробництва і реалізації, які характерні для цього регіону. Регіональними є ціни і тарифи на більшу частину комунально-побутових послуг, що надаються населенню в регіоні, а також закупівельні ціни на продукцію сільського господарства.

 Світові ціни застосовують у міжнародній торгівлі. Світові ціни — це грошовий вираз міжнародної вартості товарів, що реалізуються (продаються) на світовому ринку. Вони визначаються: для одних товарів — рівнем цін країни-експортера; для інших — цінами бірж та аукціонів; для багатьох готових виробів — цінами провідних фірм світу.

 Вони відбивають  специфіку регіону (країни), умов  і часу комерційних операцій. Для того, щоб зовнішньоторговельна ціна була світовою, вона має задовольняти такі вимоги:

• бути ціною, за якою здійснюються великомасштабні угоди;
• платежі при таких операціях повинні здійснюватися, як правило, у вільно конвертованій валюті;
• угоди мають відбивати взаємні інтереси сторін;
• ціни експортно-імпортних операцій мають враховувати кон'юнктуру цін, а також попиту і пропозиції на цю продукцію, які склалися в центрах міжнародної торгівлі.

Сучасне ціноутворення передбачає також систему франкування цін. Франко (італ. franco, букв. — вільний) — вид зовнішньоторговельної угоди купівлі-продажу, коли в ціну товару включаються витрати на його страхування і доставку в місце, зазначене в договорі.

           В залежності від ступеня участі продавця товару у відшкодуванні витрат на транспортування продукції розрізняють наступні види відпускних і оптових цін: ціна франко-станція відправлення;

ціна  франко-станція призначення; ціна СІФ, ФОБ, ФАС і КАФ.

         Ціни франко-станція відправлення і франко-станція призначення застосовуються у внутрішній торгівлі. Перша з них означає, що продавець несе витрати тільки на транспортування товару до станції відправлення і навантаження його на транспортний засіб. Ці витрати він відшкодовує в ціні товару, а всі наступні витрати по перевезенню вантажу несе покупець.

         Ціна франко-станція призначення включає витрати на транспортування вантажу до станції споживача товару. Останній несе витрати тільки на вивантаження товару з вагонів або судів і транспортування вантажу на свій склад.

    Ціни СІФ, ФОБ, ФАС і КАФ застосовуються тільки в міжнародній торгівлі. Ціна СІФ означає, що усі витрати по перевезенню вантажу, оплаті митних зборів і страхуванню несе продавець товару. Ціна ФОБ показує, що продавець несе витрати на доставку і навантаження товару на борт судна, а ціна ФАС включає тільки витрати на доставку вантажу до причалу. Ціна КАФ включає усі витрати на транспортування вантажу, але не містить витрат по його страхуванню.

        У сучасній практиці господарювання застосовуються також ринкові ціни, які виокремлюються без певної класифікаційної ознаки :

1. Ціна базисна — ціна товару з фіксованими у прейскурантах параметрами якості, розміру, хімічного складу.

2. Ціна демпінгова — штучно занижена ціна продажу товарів,  застосовувана як засіб витискування конкурентів з ринку.

3. Ціна диференційована —ціна, що диференціюється в межах певного району або за іншими ознаками.

4. Ціна змінна — встановлюється майже у прямій залежності від

співвідношення попиту і пропозиції й поступово знижується відповідно до наповнення ринку цим видом товару (особливо оптова ціна; роздрібна ж може залишатися відносно стабільною). Такий підхід до визначення ціни найчастіше застосовують до виробів масового попиту.

5. Ціна зовнішньоторговельна —ціна на експортні та імпортні товари, рівень якої формується на світовому ринку.

6. Ціна зональна — ціна, що відображає географічні умови виробництва чи реалізації продукції.

7. Ціна комерційна — ціна  на предмети споживання,  що реалізуються в комерційних магазинах.

8. Ціна лімітна— верхня межа рівня ціни, що встановлюється на проектовані вироби.

9. Ціна номінальна — ціна товару, зазначена в прейскурантах; біржова котировочна ціна на товар.

10. Ціна паритетна — ціна, яка регулює рівень цін на основні види сільськогосподарської продукції.

11. Ціна початкова — ціна на пропоновану до продажу на аукціоні партію товару, яка встановлюється його власником.

12. Ціна престижна — ціна на унікальний товар або товар, що користується підвищеним попитом. Встановлюється на вироби дуже високої якості або ті, що мають унікальні властивості. Встановлення фірмою таких цін залежить від таких чинників:

- терміну впровадження на ринку нового товару;

- характерних властивостей (ознак)  товару, що реалізується (ступінь  новизни, взаємозамінність, унікальність);

- терміну окупності капітальних  витрат, фінансове становище фірми  в галузі;

- сегменту ринку збуту, що контролюється  фірмою.

13. Ціна продажна — кінцева ціна, за якою продавець реалізує товар споживачу.

14. Ціна разова — ціна на продукцію виробничо-технічного призначення, що її виготовлено за разовим замовленням.

15. Ціна СІФ — ціна в зовнішньоторговельній діяльності, що включає вартість товару, транспортні витрати і страхування вантажу.

16. Ціна тверда — ціна, яка встановлюється в момент підписання контракту і не змінюється протягом його дії.

17. Ціна фактурна — ціна закупівлі і продажу товару; залежить від умов укладеної угоди між імпортером та експортером.

18. Ціна ФОБ — контрактна ціна в зовнішній торгівлі, яка включає вартість товару та всі витрати експортера на доставку в порт відправлення.

19. З метою стимулювання продажу окремих товарів встановлюють так звані пільгові ціни, їх застосовують для залучення покупців і збільшення обсягів продажу виробів.

 

Питання 2

Ціноутворення: сутність, чинники  та методи

             Ціна товару є результатом узгодження ціни продавця і ціни покупця.

           В  економічній науці та господарській  практиці сформувалися два основних  підходи до встановлення цін  — ринковий і витратний (виробничий). Вони відрізняються передусім чинниками, які впливають на формування цін.

В умовах ринкового способу ціноутворення визначальними чинниками є кон'юнктура ринку, співвідношення попиту і пропозиції.

При витратному підході ціни встановлюються на основі виробничих витрат, передусім трудових, що пов'язані з виробництвом товару.

Стосовно ринкового ціноутворення  прийняте таке визначення: «Ціна є формою вираження цінності матеріальних благ, яка виявляється в процесі  їхнього обміну».

Ринкова ціна встановлюється безпосередньо під впливом співвідношення попиту і пропозиції.

Коли на ринку пропозиція і попит збігаються, виникає так звана ринкова рівновага. Вона визначає ціну з грошовим вираженням вартості товару.

Рівноважна ціна означає, що товарів вироблено стільки, скільки  знадобиться покупцям. Така рівновага є вираженням максимальної ефективності ринкової економіки, оскільки у стані рівноваги ринок збалансований.

Отже, рівноважна ціна — це ціна, яка урівноважує попит і пропозицію у результаті дії конкретних ринкових сил.

           Для витратного виробничого способу ціноутворення проголошується визначення: «Ціна є грошовим вираженням вартості товару». За витратним принципом величина ціни визначається як сума всіх чинників, витрачених на виробництво одиниці товару в грошовому вираженні.

       Уся сукупність чинників, що в  тій чи іншій мірі впливають  на процес ціноутворення на  різногалузеву продукцію (послуги), поділяється на дві групи: загальні та специфічні.

          До загальних чинників, що визначають ціни на промислові товари (продукцію, послуги) , відносяться:

1. гнучкість попиту(зростання цін зумовлює зменшення попиту й навпаки);
2. високі технічні параметри та низька вартість експлуатації;
3. орієнтація на одержання прибутку та оцінка потенційних покупок з огляду на їхню ефективність;
4. можливість надати готовому виробу більшої привабливості для покупців (доступні ціни, узгоджені з показниками якості товару, є привабливішими для потенційних покупців).

Об’єктивно  діють і специфічні чинники ціноутворення на основні види продукції виробничо-технічного призначення (сировину, основні й допоміжні матеріали, вузли та агрегати, основне й допоміжне устаткування).

               При плануванні цін на продукцію  підприємства можуть застосовувати  наступні альтернативні основні  методи ціноутворення:

1.  на основі  витрат;

2.  з орієнтацією  на рівень конкуренції;

3.  з орієнтацією  на попит;

4.  параметричні  методи.

 

      1.  Найбільш простим і поширеним методом, що застосовується у вітчизняній практиці ціноутворення, рахується метод встановлення ціни на основі витрат виробництва і реалізації продукції. Його суть полягає в тому, що ціна товару утворюється шляхом додавання націнки до собівартості товару.

             Його популярність фахівці пояснюють наступними чинниками. По-перше, об'єктивну основу ціни складають витрати, що можуть бути вірогідно визначені на відміну від таких чинників, як попит, рівень конкуренції . По-друге, метод зменшує цінову конкуренцію, оскільки дозволяє встановлювати оптимальний, а не максимальний рівень ціни.

         Основним недоліком даного методу є те, що він орієнтує підприємства на максимально можливий випуск продукції, що забезпечує мінімізацію витрат і обмежений асортимент, а не на задоволення попиту споживачів. Крім того, застосування цього методу не дозволяє диференціювати ціни по різних сегментах ринку і враховувати особливості купівельного попиту і конкуренції.

 

               Метод встановлення ціни на основі витрат на практиці може бути реалізований у наступних формах.

1. Метод забезпечення беззбитковості заснований на включенні в ціну прибутку, виходячи з заздалегідь установленої норми.

        Розрахунок ціни на підставі  цільового (фіксованого) прибутку вважається різновидом методики визначення ціни на засаді середніх витрат. Особливість його полягає в тім, що ціну поставлено в жорстку залежність від загального розміру прибутку, який підприємство передбачає одержати від продажу певної кількості продукції. За умови прямолінійної динаміки залежних величин ціна встановлюється з використанням формули:

                   Ц= Сзм.о. + (Спост.+П заг)/ N

де Сзм.о.—змінні витрати на одиницю продукції (послуги);

Спост. — постійні витрати на цю продукцію (послугу) за певний період (квартал, рік);

Пзаг—загальна сума прибутку, яку можна одержати від продажу продукції (наданої послуги) в натуральному вимірі.

 

        2. Сутність методу "середні витрати плюс прибуток" полягає в додаванні до середніх витрат на одиницю продукції різних надбавок, що покривають вартість витрат, не врахованих у базовій собівартості продукції, податки і платежі, що включаються в ціну виробу по ставках відповідно до  чинного законодавства, а також прибуток підприємства.

 

              Розраховані на основі витрат  ціни не враховують дуже важливий, ринковий чинник - цінову еластичність попиту. Тому вони вимагають коригування, суть якого полягає в необхідності розрахувати, при якому рівні ціни будуть досягнуті об'єми продажів, що дозволяють відшкодувати валові витрати і отримати прибуток.

Ц= СВ+П

де СВ — середні витрати на виготовлення виробу (собівартість);

П — величина прибутку в ціні, яка встановлюється самим підприємством (організацією) або обмежується державою як граничний рівень рентабельності продукції (послуг).

 

     2.    Метод встановлення ціни з орієнтацією на рівень конкуренції.

В основі даного методу лежить той факт, що ціна може не знаходитися в прямій залежності від витрат, а останні можуть бути змінені відповідно до умов, що існують  на ринку. Розрахована таким методом  ціна може бути нижче ринкової, на рівні  або вище її в залежності від позиції  споживачів, реакції на ціну конкурентів, особливостей товару і сервісу, що представляється. Підприємства, що притримуються цього методу, змінюють ціни на свою продукцію тільки в тому випадку, якщо змінять ціни конкуренти.

 

         Застосовуються наступні форми реалізації даного методу.

1. Метод поточної ціни. Підприємство може вплинути на свій прибуток тільки шляхом зміни об'єму реалізації. Внаслідок цього при плануванні продажів підприємство може змінювати будь-які параметри товару, що впливають на об»єм продажів, крім ціни. А при встановленні ціни воно повинно орієнтуватися на сформований на ринку їхній рівень.

 

2. Іншим різновидом методу встановлення ціни з орієнтацією на рівень конкуренції є тендерне ціноутворення. Застосовується в тих випадках, коли декілька фірм конкурують одна з одною у боротьбі за контракт. Тендер являє собою ціну, встановлену фірмою-продавцем. При її визначенні фірма виходить насамперед  із цін, що можуть запропонувати конкуренти, а не з рівня власних витрат або розміру попиту на товар. Природно, що ціна продавця в цьому випадку повинна бути декілька нижче, ніж запропонована конкурентами, або рівна їй.

 

      3.   Метод ціноутворення з орієнтацією на попит. У даному методі рівень цін ставиться в залежність від рівня попиту на даний товар. У основі цього методу ціноутворення лежить необхідність  врахування закону попиту та цінової еластичності. Свобода у встановленні ціни товару обмежується особливістю кривої попиту, яка відображає сформовану на конкретному ринку залежність між цінами і попитом на товари.

 

        Різновидом даного методу є метод встановлення ціни, виходячи з суб”єктивної цінності товару , в основі якого лежить суб'єктивна оцінка покупцем цінності товару або послуг, запропонованих підприємством. Вважається, що споживач встановлює співвідношення між корисністю товару і ціною.

            Цей метод дозволяє визначати верхній і нижній межі ціни. Верхньою її межею є ціна, яку згоден заплатити за запропонований товар самий багатий покупець, а нижньою межею є собівартість виробництва і реалізації продукції. Розмір ціни в цих межах залежить від ряду чинників: гостроти конкуренції, маркетингової стратегії, обраного сегмента ринку.

 

         Іншим різновидом є метод ціноутворення «за рівнем попиту»

передбачає  встановлення ціни за допомогою пробного продажу товару в різних сегментах  ринку. При цьому враховуються умови  продажу, кон'юнктура ринку, супутні послуги. Внаслідок використання цього методу в різних місцях (сегментах) ринку на ті самі товари ціни можуть бути різними.

 

4.У основі параметричних методів ціноутворення лежить залежність ціни від різних параметрів виробу, найважливіше місце серед яких займають показники якості товару. Дані методи широко застосовуються для встановлення цін на різні моделі усередині параметричного ряду виробу. При цьому ціна базової моделі розраховується за допомогою методу, орієнтованого на витрати або за допомогою інших методів, а ціни на моделі параметричного ряду розраховуються за допомогою різних коефіцієнтів, що відображають залежність між ціною виробу і його параметрами.

 

     Існують також ще такі методи ціноутворення за ринкових умов господарювання :

• Метод установлення ціни за місцем походження товару полягає в тім, що товар передається транспортній організації за умови «франко-вагон»; після цього всі права на товар і відповідальність за нього переходять до покупця (замовника).
• Метод установлення єдиної ціни із включенням у неї витрат на доставку означає відповідні дії підприємства (організації) для включення в ціну фіксованої суми транспортних витрат незалежно від віддаленості покупця (клієнта).
• Метод встановлення зональних цін полягає в тім, що підприємство (фірма) виокремлює кілька зон, у межах яких встановлюються єдині ціни залежно від рівня транспортних витрат.
• Метод установлення ціни стосовно базисного пункту характеризується тим, що продавець (фірма) бере конкретний район (місто, область) за базисний і збирає з усіх замовників (клієнтів) транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості поставки з цього району (міста, області) незалежно від того, звідки насправді здійснюється відвантаження товару.
• Метод установлення ціни із прийняттям на себе витрат на поставку означає, що підприємство (організація) частково чи повністю бере на себе фактичні витрати на доставку товару покупцям (клієнтам) для стимулювання надходження замовлень.
• Метод встановлення ціни зі знижками -підприємство-продавець зменшує свою вихідну ціну з урахуванням дострокової оплати рахунків, закупівлі великого обсягу продукції або позасезонної її закупівлі тощо. Це дає змогу підприємству підтримувати стабільний рівень виробництва протягом року.
• Метод встановлення цін на новий товар -  спочатку виробник на новий вид товару встановлює високу ціну, щоб перекрити не тільки додаткові витрати на його створення, а й мати певний прибуток,  пізніше ціна на такий товар поступово знажується.
• Метод встановлення цін на закритих торгах - такий метод ціноутворення фірма використовує тоді, коли зацікавлена одержати замовлення на партію товару й укласти контракт з вигідним клієнтом.