Туризмологія та праксеологія туризму

     ВВЕДЕННЯ 

     Об'єктивне  підґрунтя туризму як явища суспільного  життя робить його складним, багатогранним  об'єктом наукового пізнання. Як соціально детерміноване явище, туризм потребує наукового осягнення, теоретичного осмислення. Саме такому соціальному замовленню, нагальній потребі сучасності відповідає формування нового наукового напрямку - туризмології. Туризмологія - науковий напрямок, в межах якого сполучаються різноманітні дослідження туризму як суспільного явища. Завданням туризмології є розробка теорії функціонування туризму. Багатогранність явища робить таке завдання складним і в той же час актуальним. Можна виділити такі аспекти функціонування туризму, які практично сформувались в певні напрямки досліджень: економічний, історичний, географічний, соціальний, екологічний, політичний, культурний, психологічний. Кожен з напрямків охоплює певну галузь науки або декілька галузей. Зокрема: історія туризму, економіка туризму, географія туризму, екологія туризму, психологія туризму тощо. В той же час, кожна з цих дисциплін входить до певної системи наук: історичних, економічних, географічних, соціальних, психологічних тощо. Таким чином, до вивчення туризму може бути застосований як галузевий принцип побудови наукових досліджень, так і проблемний. Саме проблемний принцип покладений в основу формування нового наукового напрямку - туризмології. Теоретико-методологічні положення туризмології повинні включати розробку філософських засад, принципів та підходів до різнобічного вивчення туризму як явища, спираючись на наявні досягнення галузевих наукових дисциплін, які займаються розробкою певних напрямків (аспектів) функціонування туризму.

     Теорія  туризму – складне синтетичне наукове утворення, в якому свою нішу займають різноманітні науки –  історія та археологія, географія і країнознавство, соціологія та етнографія, економіка і теорія управління (менеджмент), культурологія та музеєзнавство тощо. Враховуючи соціальну природу туризму всі ці науки так чи інакше відбивають практичні потреби туристської галузі, осмислюють її суспільне значення. Французькі теоретики туризму Серж Перро та Жан Мішель Оернер підкреслюють, що теоретичні дослідження туризму, розробка «теоретичних моделей туризмології» не є самоціллю науковців: теорія туризму має виконувати праксеологічну функцію – сприяти розвиткові туристичної індустрії.

     Інакше  одним із чинників, який стимулює створення  туризмології, є, за нашим переконанням необхідність перегляду традиційного розуміння туризму як суто «індустрії подорожей та відпочинку», надання  цьому розумінню «людського виміру». А це, в свою чергу, передбачає наголос на світоглядне, культурне, гуманістичне, пізнавальне, етичне, комунікативне значення туризму як специфічного інституту і феномену загальнолюдської культури. В цьому нестандартному аспекті головним об’єктом туризмознавства є не готелі, кемпінги, турбюро і агенції, а людина, що подорожує – Homo viator. Подорож – один із ключових понять тезаурусу туризмознавства: «рід діяльності, який ми називаємо туризмом, включає в себе організацію подорожей і індустрію гостинності» [4, 9]. Але подорож – це лише одна із форм діяльності людини, прояв ї способу життя. Втім людина, що подорожує (вчений, науковець, бізнесмен, прочанин, відпочиваючий, країнознавець, спортсмен-альпініст чи «молодий шукач пригод») – це не просто «споживач туристського продукту», що пересувається у просторі і часі, а особистість, яка протягом мандрівок, поїздок, походів прилучається до світу природи і культурних артефактів, до «ціннісних галактик» інших країн, народів, людей. Саме така особистість, за нашим переконанням утворює епіцентр філософських рефлексій туризму. Саме особистість, тобто індивід, який здатний не просто споглядати світ або споживати його використовувати, в тому числі у варварський спосіб (згадаймо понівечені лісові галявини після туристської «навали» вихідного дня), а милуватися ним, засвоювати багатства природи і культури, перетворюючи набуті знання і враження у надбання власної духовності.

     Праксеологія  туризму, як і будь-яка інша теоретична рефлексія, прагне насамперед з’ясувати сутність туризму у понятійний спосіб, представити її категоріально, концептуально. Це досить складне завдання, адже туризм настільки багатобічне явище суспільного життя, що його неможливо однозначно визначити. За своєю природою туризм є мультидисциплінарним, багатофакторним явищем. «Ми можемо представити його як ланцюг, який пов’язує такі поняття, як інфраструктура, гостинність, свобода пересувань, якість турпродукта, яке може вимагати все – від якості кухні, до якості оточуючого середовища, підготовки кадрів, транспорту, ефективності комунальних служб, безпеки туристів». Туризм водночас виступає як галузь суспільного господарства, складний міжгалузевий комплекс, де формується і реалізується туристський продукт, як вид економічної діяльності, як самодіяльність людей, їх спосіб життя, своєрідне хобі. Туризм – це і розгалужена соціальна служба, яка надає робочі місця сотням мільйонів людей; це і напрочуд розвинута система подорожей та екскурсій; це і форма рекреалогії, відновлення фізичних і духовних потенцій індивіда заснованої на антропоекологічній парадигмі. Туризм, далі, впливовий інструмент «народної дипломатії» важливий чинник формування і розвитку комунікативної культури. 
 

1. ТУРИЗМОЛОГІЯ

     1.1. Аналіз становлення і розвитку галузі 

       Сучасна туристська індустрія (національна і міжнародна) задалеко не повними даними, адже при цьому, як правило, не враховується внутрішній туризм, вже сконцентрувала близько 10% прибутків світової економіки.

       За 1995-2020 pp. персонал міжнародного  туризму має зрости втричі, кількість туристів становитиме понад 1 млрд осіб, при цьому прибуток від туризму збільшиться у 5 разів.

       Слід особливо зазначити вплив  міжнародного туризму на національні  економіки: значна частка туристського  експорту належить тропічним  "золотим островам"; пріоритетне місце тут посідають країни "третього світу", прибуток яких вищий, ніж у багатих розвинутих країн, наприклад, таких як Іспанія.

      "Мегатенденції туризму", які  відтепер відстежуються і регулюються  ВТО, включають у себе подорож  "без бар'єрів", туризм з комфортом і з пригодами, врахування привабливості місця подорожі, екологічні фактори і сенсибілізацію щодо соціальних проблем. Ці напрямки і аспекти багато в чому визначають основу розвитку туристської індустрії. Але що потрібно розуміти під "туристською індустрією"? Як коректно розуміти цей термін, який найчастіше використовують професіонали туристськоїдіяльності?

       Туризм, безперечно, має риси наявної  індустрії, адже він вимагає  великих капіталовкладень і кваліфікованого  персоналу.

       В індустрії туризму задіяна велика кількість службовців. Крім постійних, серед них є ще тимчасові та сезонні працівники, тому що використання праці постійного службовця потребувало б інвестицій від 20000 до 150000 євро щороку. Необхідно також відзначити вплив на розвиток туризму повітряних транспортних компаній. Вони, як правило, мають своїх постійних туристів, іноді контролюють чартерні рейси і володіють найточнішою інформацією щодо туристських потоків.

       Навіть побіжний аналіз світового  готельного господарства показує,  що близько 30 повітряних рейсів, що належать 7 країнам, складають три чверті світових повітряних маршрутів, а близько З млн готельних номерів приносять прибуток в декілька сот млрд доларів. Наприклад, французька група ACCOR придбала свій перший готель в 1967 році, і згідно з офіційними даними вже має 6 млрд євро прибутку. А що говорити про великі нетуристичні підприємства, що заволоділи чартерними рейсами? Наприклад, англійськими пивоварними заводами Bass була організована американська система Holiday Inn. Завдяки саме чартерним рейсам німецький промисловець Прессаг став першим європейським перевізником. Реконверсії і динамізм туристських підприємств зумовлюють не лише теперішній стан туристської індустрії, а й її нові тенденції: подорож із поставкою, маршрути на дальні відстані, концентрація, делокалізація, довіра до ринку.

       Слід зазначити, що туристична  індустрія більше не є простим  "виробом" і що відтепер  розвиток великих холдингових  груп у цій сфері обумовлює  інший підхід до розуміння  туризму. Цілком очевидна економічна значимість туризму у контексті світової економіки. Туристичні маршрути на далеку відстань становитимуть 80% витрат і світових туристичних прибутків, сконцентрованих у 12 державах. "Залежний туризм" розвиватиметься в межах концепції "залежної комерції", що характеризується обмінами в межах багатонаціональних фірм. Таке господарювання нагадує принцип модернізації світової економіки і свідчить про тріумф американського економічного лібералізму, поширеного в Європі та Японії.

       Роль "туризмознавства" як власне інформаційної рефлексії сфери туризму, осмислення розвитку туристичної індустрії не викликає сумніву. Для готельного комплексу, наприклад, застосовується три рівня резервації, і в цих випадках збір та опрацювання інформації більш ефективні. На найвищому рівні майже всі види транспорту, особливо повітряні, зосереджені в 15 Global Distribution Systems (GDS), що монополізували ринок. При цьому тільки 4 GDS пов'язані з найбільшими повітряними компаніями й орієнтуються на туристичний ринок; США і Європа мають з цього левову частку. Все це не має нічого спільного з розвитком "чистої економіки".

       Іншою стороною феномена туризму,  який уособлений різними галузями  діяльності, є наявність обумовленості  задіяних туристів, організація  дозвілля громадян усього світу, керування вільним часом людей. Усе це має служити Людині, розквіту її розумових здібностей і культури в цілому. Як сказав М. Бідо: "Незабаром можна буде сказати, що туризм співзвучний гуманізму. Він зміг би організувати найбільшу людську пригоду XXI століття". Для характеристики зазначених явищ було б недостатньо спиратися тільки на арсенал соціальних і гуманітарних наук. Існує необхідність для фундаментальних досліджень у сфері туризмології, власної теорії туризму як специфічного виду суспільної та індивідуальної діяльності.  

     1.2. Взаємозв'язок туризму з іншими соціо-гуманітарними науками 

       Туристична індустрія не була  б провідною сферою діяльності  в світовій економіці, якби  вона не охоплювала найрізноманітнішої  галузі. Вона втягує у свою  орбіту всі заклади, пов'язані з обслуговуванням мандрівників: ресторани, кафе, торгівлю напоями, велику частину транспорту, туристичне обладнання. Туристична галузь акумулює всі недоліки і перспективи цієї форми суспільної культури: пейзажі, проблеми навколишнього середовища, острови і станції, кліматичні умови. З першого погляду очевидно, що туристична індустрія дала поштовх майже всім гуманітарним і соціальним наукам. І вони тільки виграють від цього. Дослідження в галузі туризму за останні три десятиліття вражаючі. Але не можна не звернути увагу на те, що окремі дослідники туристської діяльності подають факти у спотвореному вигляді.

       Туризмологія завжди пов'язана  з безліччю проблем. Це і  не дивно. Як зазначає Ж.  Башляр, "у науковому житті  проблеми не існують самі по собі. Це - проблеми, які пробуджує сучасний науковий світогляд". Деякі вчені вважають, що теоретичне навчання нічого не варте порівняно з практикою, і на цій підставі заперечують необхідність теорії туризму, що, за нашим переконанням, гальмує підготовку кваліфікованих кадрів. Але річ не лише в проблемності і багатокомплексності туризму, що ускладнює з'ясування його специфіки як наукової дисципліни.

       Існує ще одна проблема, що  заслуговує постійної уваги фахівців  галузі. Тривалий час в Європі  і в деяких країнах, що розвиваються, навчальні заклади задовольняються тим, що видають дипломи техніка (2 роки навчання) або дипломи типу "інженер" (вища освіта). Іншими словами, на базі існуючої освітньої практики організувати підготовку на високому професійному рівні кадрів для туризму дуже важко. Слід також враховувати автономію приватного сектора навчання. Але проблема підготовки кваліфікованого персоналу для сфери туризму залишається.

       Туристичне навчання, безумовно,  потребує керівників, економістів,  юристів, географів, соціологів, лінгвістів і ін. Але однаковою мірою потрібні і спеціалісти готельного господарства, туризмо-логи, знавці структури туристичних підприємств. Ця спеціалізація вимагає наукових фахівців. Але у Франції, наприклад, жодне університетське відділення не приділяє достатньої уваги тим, хто займається туристичними дослідженнями; їхня кар'єра буде безперспективна, вони не будуть значними в своєму оточенні. Зусилля, спрямовані на поліпшення ситуації у справі підготовки фахівців туризму, часто безутішні. Деякі вчені відмовляються визнати перевагу професійного навчання, пристосованого до потреб індустрії. Але крок за кроком в європейських навчальних закладах створюються умови для формування наукових кадрів туристської індустрії, для підготовки професорів туризму, що розвивають і пропагують туризмознавство з великим ризиком для себе. Туристична наука або туризмологія, якії називають, є молодою, але дуже важливою і багатообіцяючою галуззю.

     1.3. Концепція туристичної науки 

       Туристичну науку розглядають  переважно з двох сторін: з'ясовуючи особливості цього дисциплінарного поля та оцінюючи перспективи економічної діяльності туризму. При цьому кількість представників дисциплін, розташованих у межах туристичної науки, не здатні зрозуміти і визначити її специфіку. Найбільш підготовленими до розуміння сутності туризмології є представники географічної науки. Протягом сторіч сама географія потерпала від її невизнання з приводу занадто великої розмаїтості географічної проблематики. Але, як зазначає П. Бодом, навіть "простий культурний багаж" є енциклопедичне утворення, "штучний синтез дисциплін", такий же складний у своїй різноманітності, як геологія і соціологія. Так само, як географія знайшла єдність у території, туризмологія повинна знайти свою єдність у "подорожі".

       Туристична наука має вивчити  все, що пов'язано з "подорожжю": її концепцію, місце, розвиток. На це, зокрема, звертає увагу  ВТО, визначаючи поняття "турист" і "обрані подорожі".

       Таким чином, "подорож" можна  розглядати в комплексі відповідних  понять і послуг: ціна, відстань, місце і тривалість. С. Ориже Клюзо говорить про подорож, її атрибути, виходячи з інтересів людини. Представники компанії по дослідженню в галузі туризму GDR-CNRS, втім, вважають, щотермін "подорож" можна замінити більш значним, більш сучасним терміном, наприклад, "рухливість" (mobilite').

       Туристична наука має розвинутися  в самостійну науку, головним  питанням буде людина-турист або,  точніше, людина дозвілля.Це означає,  що туризмологія вивчатиме людину, яка спроможна самостійно організувати своє дозвілля. Враховуючи складність теорії туристичної індустрії, її взаємозалежність з іншими науками, туризмологія повинна розглядати людину в аспекті її взаємовідносин: туристи з турагентами, а останні - віч-на-віч з клієнтурою.

       Важливо і те, що туризмологія активно запозичує знання з географії, економіки, соціології, антропології, тим самим збагачує себе.

       Безперечно, полеміка з проблеми  статусу туризмознавства, її структури,  функцій etc. збагачує сучасні туристичні  дослідження. Необхідність туристичної науки, або туризмології стає дедалі очевиднішим.

       У час, коли в усьому світі  великого значення надається  технологіям і коли поняття  "трансферт" постає складовою  проблемою прикладної науки, туристична  індустрія змогла б функціювати  ефективніше за умов організації університетського навчання фахівців туризму. І Лякост справедливо зазначає важливість туристичної науки для професіоналів. Підготовка кваліфікованих кадрів розширює перспективи на світовому ринку туризму.

       Туристична індустрія більше, ніж  будь-яка інша економічна сфера діяльності, заслуговує пильної уваги. Вона відстоює свої права на адекватну вищу освіту. При цьому вона змогла б пишатися своєю системою освіти, що з'єднала практичні дослідження та теорію сучасної модернізації, бо жодна інша економічна сфера діяльності не об'ємна настільки, як туристична індустрія, і не торкається такої величезної кількості людей. За П. Мюре, всі люди - це потенційні туристи і незабаром ввійдуть до об'єднання любителів відпочинку. 

     1.4. Філософія туризмології 

       Прагнення до пошуку істини набуває особливого розвою на рубежі епох, століть, тисячоліть. Перехід до нового тисячоліття усвідомлюється не просто межовою віхою. Вона спонукає до осмислення минулого, нового розуміння сенсу буття, до визначення контурів майбутнього, місця та ролі людини утворенні нової якості життя. У будь-якому разі цивілізаційна методологія дозволяє виокремити й осмислити три основних питання:

       Про сутність і співвідношення "культури" та "цивілізації", про співвідношення матеріального  та духовного, зовнішнього та внутрішнього у житті людини і суспільства, тісно пов'язаного з питанням про сенс життя людини та сенс історії, про характер людської творчості та суспільства в цілому;

       Про єдність і різноманітність  у розвитку людства (чи єдина  людська історія, чи вона повністю розподіляється на кілька не пов'язаних один з одним потоків - теорія культурно-історичних типів);

       Про поступ, його концептуальні  засади та зумовлюючі чинники  (кожна цивілізація складається  з трьох елементів: економічного, політичного, культурного, останній є суттю цивілізацій, а два перших належать до відносно малозначущих виявів її внутрішнього життя, тому творення, збереження та розвиток культури є головним змістом історичного процесу).

       Цивілізація виражає загальне  в людських спільнотах, які виникають  на грунті однотипних технологій, зокрема політичних і економічних.  Культура уособлює етноісторичну  індивідуальність кожного народу, специфіку його історичної долі, неповторних обставин його минулого й сьогоденного буття, мови, звичаїв, релігії, географічного розміщення, контактів з іншими народами.

       Цивілізації, як вважається, виникли  близько 6 тисяч років тому. Найдавнішими  цивілізаціями учений світ визнає  шумерську, єгипетську (крито-мікенську), грецьку (еллінську). Суспільства, що існували в Україні в давні часи, не витворили окремої цивілізації. Однак останнім часом поширення набуває термін "найдавніша хліборобська цивілізація", під якою розуміють всесвітньо відому Трипільську культуру кінця V-II тис. до н.е. Археолог Ю. Шилов доводить, що Трипілля-Аратта була найдавнішою в світі державою, що виникла за тисячоліття до Шумеру та Єгипту. До найдавнішої цивілізації відносять також індоєвропейську спільноту V-II тис. до н.е. з центром в Україні. Звідси у ІІІ-ІІтис.дон.е. відбулося розселення у різних напрямках частини індоєвропейців - аріїв і заснування ними нових цивілізацій.

       Україна належить до прикордонної  області східно-християнської цивілізації  (А. Дж. Тойнбі - відомий історик  і теоретик науки налічує 36 цивілізацій, з яких живих сьогодні є кілька: західно-християнська, або західна, східно-християнська, ісламська, індійська, або індуїстська, конфуціанська, японська, латиноамериканська й африканська й латиноафриканська), що сприяє найсильнішому вияву тут впливів східної та західної культур. Оцінка культурних впливів різних цивілізацій передбачає споглядання історичного процесу крізь призму культурних здобутків людства.

       Спроби поєднати ці дві культури  є завданням зближення між  Заходом і Сходом, творення історичного покликання України.

       Існують різні динамічні рівні  культури, причому кожному рівню  властива діалектика як прогресу, так і регресу. Окремі культури  кристалізуються та взаємопереплітаються. Світова культура об'єднує культури  окремих країн і народів, але загальнолюдської культури, однакової для всіх, не існує. За модними нині розмовами про загальнолюдські цінності не слід забувати, що стимулювати справжні цінності, які духовно звеличують людину, зумовлюють її світоглядні устремління і переконання може лише та культура, яка спирається на національний принцип.

       Актуальним для всіх в Україні  був і залишається обов'язок, точно  відбитий удвохдавніх афоризмах: "пізнай самого себе" і "будь  самим собою". Як ніщо інше  українська національна культура узагальнено виражає творчі зусилля та досягнення українського народу в усіх сферах життя. Український народ протягом своєї багатовікової історії створив самобутню культуру, яку по-справжньому ще треба пізнати.

       Наука досі не дослідила внесок  українців у світову культуру, до цього часу не створено повноцінної наукової історії української культури; існує проблема освоєння величезного культурологічного матеріалу, що міститься в працях, написаних у різні роки різними авторами в Україні та за її межами.

       Нинішні українці продовжують розвивати буття попередніх поколінь людей, які жили в Україні в різні епохи й належали до різних культур, зробивши вибір на користь збереження пам'яток власної чи чужої давнини, відновлення системних зв'язків у просторі та часі. Культурні досягнення українського народу вимагають об'єктивної оцінки.

       У сучасних умовах діячі культури, до яких можна зарахувати й  нечислених працівників туристичної  галузі, повинні працювати на  українську ідею, не чекаючи, доки  народ усвідомить себе як самостійну національну єдність, і не покладаючись на так званий "одвічний розум". У такий спосіб Україна збереже себе завдяки ментальності та духовній стриманості у сприйнятті західних, східних чи інших впливів. Прихована життєва снага рідної культури рано чи пізно виявить себе проти згубних впливів чужих культур. Звідси історія цивілізації й культури у підготовці кадрів усіх рівнів для українського туризму набуває особливого значення. Слід якнайшвидше відмовитись від механічного введення культурологічного матеріалу до відповідних навчальних курсів і штучної прив'язки цього матеріалу до закорінених на економіці та політиці історичних періодів. Цивілізаційний та культурологічний аспекти мають стати головними у відповідних навчальних курсах дисциплін вищих навчальних закладів різних рівнів акредитації, що готують кадри для сфери туризму. Але найповніше вони мають відбитися у новій науковій галузі - туризмології. 

     2. ПРАКСЕОЛОГІЯ ТУРИЗМУ 

     2.1. Теоретичне поняття праксеології туризму 

     Туризмологічне  знання буде не повним без осмислення туристичної практики. Даний науковий напрямок забезпечує праксеологія (наукове осмислення практики) туризму. Вона покликана проаналізувати туристську діяльність з погляду її практичних властивостей, з метою підвищення її ефективності.

     Праксеологічна  концепція туристичної діяльності являє собою теоретичне підґрунтя моделювання стратегічного розвитку туризму, розробки програм його ефективного функціонування та генеральних планів вдосконалення. Праксеологічно «забарвленими» в туризмі є, зокрема, філософськи аспекти менеджменту та маркетингу. Праксеологія туризму в її операціоналістичному значенні – це технологія ефективної діяльності фахівців. Праксеологія пропонує методики аналізу різноманітних дій або їх сукупності, прагнучи забезпечити їхню кінцеву позитивну результативність, ділову успішність.

     Праксеологія  туризму покликана синтезувати  досвід практичної діяльності і загальних  принципів наукової організації  праці інтегруючи в своєму змісті загальні схеми та принципи розроблені в рамках наукової методології. 

2.2. Процедурна теорія природного права в контексті праксеології 

     Праксеологія  як теоретичне осмислення людської практики не може ігнорувати таку значущу сферу  людського буття і, відповідно сферу  людської практики, як право. Тим більше праксеологія не може ігнорувати різні концепції філософського осмислення ролі права у функціонуванні суспільства. Особливий інтерес з цієї точки зору викликають концепції т.зв. «процедурного природного права», які зосереджують свою дослідницьку увагу насамперед на розумінні права як різновиду суспільної практики.

     Підстави  для сучасного розуміння процедурних  теорій природного права і справедливості постали лише у новочасній філософії. Їх заклали з одного боку, представники напрямку теорії суспільної угоди, зокрема Т.Гоббс і Ж.Ж.Руссо, з іншого боку - творець концепції категоричного імперативу І.Кант. В кінці ХІХ століття та в ХХ столітті постає багато різних теорій природного права інспірованих поглядами названих авторів, насамперед філософією Канта. Здебільшого це були теорії процедурного типу, наприклад так звана «школа природного права зі змінним змістом». Її прихильники остаточно відходять від субстанційного розуміння природного права, звертаючи увагу на історичну, культурну та епістемологічну змінність матеріального змісту права природи. Так, неокантіанець Р.Штамлер підкреслює, що пізнання лише матеріально-позитивного права є недостатнім. Окрім матеріально-позитивного права існує стала, невизначена в своєму змісті формальна ідея права, що є критерієм слушності позитивного права і можливості його об’єктивного пізнання. «...Те що стоїть над матеріально-позитивного правом, не є ідеальною системою права з конкретним і незмінним змістом. Є то радше критерій розважання і оцінки, що пов’язує матеріально-позитивне право з всіма іншими можливими до помислення правами».

     Інший сучасний представник теорії природного права змінного змісту Л.Л.Фулер  говорить, в свою чергу, інакше ніж  неокантіанці, про внутрішню, формальну, моральність права. Формальне право  природи не має вже, на його думку, нічого спільного з правом «посталим із волі небес». Фулер робить спробу каталогізації мінімальних процесуальних(формальних) видів, що уможливлюють існування права, або правової системи як такої. Фулер виділяє аж всім таких видів: 1)закони мусять мати загальний характер; 2) закони мусять бути оприлюднені, щоб громадяни знали норми, яких вони повинні дотримуватися;; 3) ухвалення законів, що мають зворотню діб, й застосування таких законів слід звести до мінімуму; 4)закони мають бути зрозумілі; 5) закони не повинні бути суперечливі; 6) закони не повинні вимагати дій, що виходять за межі спроможностей ти, хто має дотримуватися їх; 7) закони повинні бути відносно постійними; 8) повинна існувати відповідність між формулюванням законів і реальним застосуванням їх. Наведені роди мають кон’юкційний характер, це значить, що порушення якого-небудь з них спричиняє те, що дана система не може бути визнаною за правову систему. Для правника ж істотною є внутрішня моральність права, певний моральний мінімум, котрий кожний схвалений правовий порядок має виконувати. Посилання на зовнішні, матеріальні норми права природи взагалі втрачає тут значення.

     Серед прихильників теорії суспільної угоди  можна виокремити також іншого представника процесуальної теорії справедливості, автора праці «Анархія, держава і утопія» (1974) Р.Нозіка. Схиляючись до філософії Дж.Лока, він формулює три основоположні-формальні засади справедливості: 1)індивід, який входить в володіння благами згідно із засадами справедливості, є до їх володіння правомочний; 2)індивідуум, який входить в володіння благами згідно із засадою справедливості, що стосується їх перенесення від когось, хто до володіння тих благ є уповноважений, сам є до їх володіння уповноважений; 3) уповноваження до володіння благ може постати лише описаним шляхом. Центральним пунктом так зрозумілої теорії справедливості є питання легітимації(уповноваження) особи, що володіє визначеним благом. Історично зрозуміла теорія уповноваження відсилає до чергового формального правила, що з’ясовує характер первісного набуття блага, яку Нозік називає «засада очищення».

     Таким чином очевидним є те, що процедурні теорії природного права є важливим етапом на шляху осмислення права  як сфери суспільної практики. І  включення їх до дослідницького поля праксеології є необхідним елементом створення ефективних нормативних схем регулювання суспільної практики, однією із яких і є право.