Удосконалення фінансового механізму підприємства

Зміст

Вступ…………………………………………………………..……………2

1. Суть та складові  фінансового механізму підприємства……………………..3

1.1. Поняття фінансового  механізму підприємства……………………..…..3

1.2. Фінанси підприємств…………………………………………………….7

2. Особливості формування  фінансового механізму підприємства……….…9

2.1. Основні принципи організації  фінансового механізму підприємств...9

2.2. Фінансові ресурси  – основа фінансів підприємства…………………..12

3. Удосконалення фінансового  механізму підприємства……………………..15

Висновки…………………………………………………………………..19

Використана література…………………………………………………..20

Вступ

У сучасних економічних відносинах між суб’єктами господарювання особливе місце належить фінансовим. Специфіка цих відносин полягає в тому, що вони завжди подаються у грошовій формі незалежно від того, стосується це забезпечення виробничої діяльності коштами чи розподілу створених прибутків і накопичень підприємств, формування і використання відповідних фондів грошових коштів. Фінансові відносини завжди існують об’єктивно і мають конкретні форми прояву.

Головне місце в загальній системі фінансових відносин у суспільстві належить фінансам підприємств. Для цілей ефективного використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В економічній літературі поняття "фінансовий (фінансово-кредитний) механізм" використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує.

Загалом фінанси підприємств (установ, організацій) — це сукупність економічних відносин з приводу руху грошових потоків у процесі формування, розподілу і використання грошових фондів підприємств, що забезпечують відтворення виробничо-господарської діяльності, взаємодію з іншими суб’єктами господарювання, а також з іншими сферами фінансової системи — державними фінансами, фінансами домогосподарств і страхування.

Фінансовий механізм підприємства (установи, організації) є складовою фінансової системи країни. Разом з тим це самостійна специфічна сфера фінансових відносин.

Самостійність розглядуваної сфери фінансових відносин ґрунтується на положеннях Господарського кодексу України, законів України “Про власність”, “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні", “Про господарські товариства", де закріплено права юридичних осіб щодо володіння майном, залучення і використання матеріально-технічних, трудових, природних, фінансових та інших видів ресурсів, вільного використання прибутку, що залишається після сплати податків і обов’язкових платежів, а також відповідальність за своїми зобов’язаннями перед партнерами, органами державного управління і контролю, кредитно-банківськими установами, працівниками.

1. Суть та складові фінансового механізму підприємства.

1.1. Поняття фінансового  механізму підприємства

Фінанси, як економічна категорія, здійснюють вплив на соціально-економічний розвиток країни через фінансовий механізм, який відображає напрямки, характер і сутність функціонування фінансів у суспільстві.

Фінансовий механізм – це складова господарського механізму, являє собою сукупність форм і методів створення та використання фондів фінансових ресурсів з метою забезпечення потреб державних структур, господарських суб'єктів і населення. Складовими фінансового механізму є фінансові показники, нормативи, ліміти і резерви, фінансове планування, прогнозування, управління фінансами. За допомогою фінансового механізму здійснюють розподіл і перерозподіл створюваного в державі валового внутрішнього продукту.

Фінансовий механізм – сукупність форм і методів створення та використання фінансових ресурсів з метою забезпечення фінансування діяльності підприємства.

Для цілей ефективного використання фінансових ресурсів підприємства та з метою реалізації процесу управління фінансами підприємств застосовується фінансовий механізм.

В економічній літературі поняття “фінансовий (фінансово-кредитний) механізм” використовується досить широко. Але єдиної думки щодо його визначення та його складових не існує. Серед розмаїття визначень і підходів вчених та практиків до поняття “фінансовий механізм” найбільшої уваги заслуговують два аспекти, два підходи до розуміння його суті.

Перший підхід полягає в тому, що під фінансовим механізмом розуміють функціонування самих фінансів підприємств. Матеріальним відображенням фінансових відносин є грошові потоки. Організація цих потоків, порядок їх здійснення відбувається за певними правилами, певними напрямами, що і характеризує фінансову “техніку”. На підставі даного підходу і виходить розуміння фінансового механізму як організаційного відображення фінансових відносин. Такий підхід до визначення фінансового механізму відображає внутрішню організацію функціонування фінансів підприємств. Однак, це цілком точно відображається в понятті “організація фінансів”, і ототожнювати дане поняття з фінансовим механізмом не доцільно.

Другій підхід до розгляду поняття “фінансовий механізм” полягає в тому, що його розуміють як сукупність методів і форм, інструментів, прийомів і важелів впливу на стан та розвиток підприємства. Даний підхід відображає зовнішню дію функціонування фінансів підприємств, характеризує фінанси як вирішальний фактор впливу апарату управління на економічний стан підприємства. Завдяки такому аспекту суті фінансового механізму необхідно чітко визначити його складові, його структуру.

Незважаючи на існування двох основних підходів до суті фінансового механізму, в науковій літературі до цього часу чіткого визначення поняття “фінансовий механізм” не існує.

У дослідженнях провідних західних вчених фінансовий механізм не виділяють як відокремлений об'єкт вивчення, але всебічно і ґрунтовно досліджують фінансові методи впливу на підприємство, державу і суспільство.

В економічній літературі країн СНД переважає перший підхід до визначення фінансового механізму як способу організації фінансових відносин (Л.А. Дробозіна, В.М. Родіонова), який складається з елементів та інструментів впливу. Проте, російський економіст В.К. Сенчагов, проводячи чітку структуризацію фінансового механізму, вважає, що фінансово-кредитний механізм включає три підсистеми:

•  фінансово-кредитне планування;

•  фінансово-кредитні важелі;

•  організаційні структури і правовий режим фінансово-кредитної системи.

Структура фінансового механізму, розроблена В.К. Сенчаговим, досить чітко відображає домінанти адміністративного управління економікою. І розробити на такій основі систему фінансового механізму підприємства практично неможливо.

Українські вчені В.М. Федосов, В.М. Опарін, С.Я. Огородник вважають, що фінансово-кредитний механізм включає дві підсистеми: фінансово-кредитне забезпечення, фінансово-кредитне регулювання, а також організаційні структури і важелі впливу.

Вітчизняний вчений В.М. Опарін визначає фінансово-кредитний механізм як сукупність фінансових методів і форм, інструментів і важелів впливу на соціально-економічний розвиток суспільства.

Структура фінансового механізму, розроблена українськими вченими, в цілому логічна. Проте потребує певних уточнень щодо побудови та застосування в умовах конкретного підприємства. Так, С.В. Льовочкін пропонує замість терміну “фінансово-кредитний механізм” використовувати “фінансовий механізм”, тому що кредит визначається як складова фінансів, кредитна система – як частина фінансового ринку, який відноситься до фінансової системи, а дії фінансів і кредиту мають єдиний механізм впливу. Окрім того, на підприємстві, враховуючи принципи організації фінансів, більш доцільне використання саме терміну “фінансовий механізм”.

Враховуючи, що фінансовий механізм дає уявлення, за допомогою чого можна здійснити фінансовий вплив і повинен показувати, як це зробити, то у складі фінансового механізму доцільно виділяти фінансові інструменти, за допомогою яких реалізуються прийняті рішення та фінансові індикатори, що достовірно відображають стан суб’єкта фінансових відносин.

Узагальнюючи думки вчених, можна навести наступне визначення фінансового механізму. Фінансовий механізм – це сукупність методів реалізації економічних інтересів шляхом фінансового впливу на соціально-економічний розвиток підприємства.

Складовими фінансового механізму є:

•  фінансове забезпечення;

•  фінансове регулювання;

•  система фінансових індикаторів і фінансових інструментів, які дають змогу оцінити цей вплив. Виходячи із зазначеного, фінансовий механізм має певну загальну модель (див. рис. 1).

Слід зазначити, що серед українських вчених існує чітка позиція щодо визначення фінансового механізму підприємства та його складових, якщо поза увагою лишити центральну складову механізму – економічний інтерес учасників фінансових відносин та її присутність у кожній складовій механізму (крім фінансових індикаторів). З цього приводу необхідно враховувати, що фінансовий механізм має забезпечувати таке поєднання факторів виробництва, його регуляторів, яке реалізує приватновласницькі та суспільні інтереси всіх учасників шляхом еквівалентного розподілу кінцевого продукту.

Рис. 1.Загальна модель фінансового механізму.

                 Розглянемо складові фінансового  механізму підприємства.

Фінансове забезпечення полягає у виділенні певної суми фінансових ресурсів на розв’язання окремих завдань фінансової політики господарюючого суб’єкта. При цьому розрізняють забезпечувальну і регулятивну його дію. Забезпечувальна дія проявляється у встановленні джерел фінансування, тобто покриття повсякденних потреб і характеризує пасивний вплив фінансового забезпечення. Регулятивна дія здійснює вплив через виділення достатніх коштів та через конкретну форму фінансового забезпечення і характеризує активний вплив фінансового забезпечення. В цілому ж дія фінансового механізму спрямована на реалізацію економічних інтересів учасників фінансових відносин. Вона має наступні напрямки свого прояву:

– за допомогою фінансових інструментів встановлюються певні пропорції розподілу доходів, які впливають на забезпеченість фінансовими ресурсами;

– за допомогою встановлення певних пропорцій розподілу доходів встановлюється відповідна система реалізації економічних інтересів.

З другої половини ХХ століття в економічній науці поширюється думка, що держава може впливати на економіку підприємств та країни в цілому передусім за допомогою фінансів, а саме: за допомогою фінансового регулювання.

Взагалі, регулювання визначають як підпорядкування певному правилу, як вплив на об’єкт управління з метою досягнення стану його стійкості у разі виникнення відхилень від завдань, встановлених норм і нормативів. На сьогодні в економічній літературі немає єдиного погляду на зміст фінансового регулювання економіки підприємства. Але, узагальнюючи погляди вчених, можна зазначити, що стосовно господарюючого суб’єкта фінансове регулювання полягає в забезпеченні стійкості функціонування системи. Це діяльність, спрямована на зміну кількісних і якісних показників фінансових процесів через механізм надання або вилучення фінансових ресурсів.

Фінансове забезпечення та фінансове регулювання проводиться за допомогою фінансових інструментів, які, в свою чергу, мають свої важелі впливу. Елементи фінансових інструментів поділяються на:

– первинного впливу, що діють у процесі вилучення частини доходів (податки, внески, відрахування);

– вторинного впливу, що діють шляхом збільшення доходів (банківські позички, бюджетні субсидії).

Дія фінансових інструментів здійснюється на основі:

– загального підходу, характерного для всіх суб'єктів фінансових відносин (єдиний рівень оподаткування, кредитування, фінансування);

– селективного, диференційованого підходу.

При здійсненні ефективної фінансової політики підприємства перевага надається селективному підходу. Важелі впливу на соціально-економічний розвиток підприємства визначають характер дії фінансових інструментів, коригують цю дію та поділяються на:

– за напрямом дії – стимули, санкції;

– за видами – норми й нормативи;

– за методологічними засадами – умови і принципи формування доходів, нагромаджень і фондів; умови і принципи фінансування і кредитування.

Методологічні засади визначення, класифікації, визнання та оцінки фінансових інструментів на підприємстві встановлені Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 13 “Фінансові інструменти”.

В сучасних умовах визнається, що серед складових фінансового механізму найефективнішими є фінансові важелі, які приводяться в дію через відповідні фінансові методи. Окрім того, фінансовий механізм має відповідне правове, нормативне, інформаційне та організаційне забезпечення.

В теорії фінансів система фінансових індикаторів включає:

– фінансові категорії;

– фінансові показники;

– фінансові коефіцієнти.

Застосовування фінансових категорій як фінансових індикаторів не є доцільним, тому що вони відображають лише наукову абстракцію реальних економічних відносин, тобто чисто теоретичні поняття і не можуть використовуватись як інформаційна база. Фінансові показники підприємства характеризують кількісну сторону фінансових відносин і показують обсяги фінансових операцій, що дозволяє оцінити масштаби фінансової діяльності. Фінансові коефіцієнти це відносні фінансові показники, які виконують оцінюючу функцію, тобто дають можливість оцінювати фінансову діяльності. Саме вони можуть виступати у ролі фінансових індикаторів, якщо при їх визначенні виконуються вимоги повноти, достовірності та своєчасності.

Отже, по-перше, фінансовий механізм це складна система, яка дозволяє управляти фінансовою діяльністю. По-друге, це механізм, який дозволяє розв’язувати практично всі проблеми, але слід враховувати, що роль фінансів у відносинах розподілу вторинна і основне регулювання здійснюється у сфері виробництва.

1.2 Фінанси підприємств

Економічну сутність фінансів підприємств розкриває сукупність грошових відносин, які виникають у суб’єктів господарювання у процесі їх створення і здійснення ними виробничо-фінансової діяльності. Це грошові відносини:

– між підприємствами та їх засновниками, які виникають при формуванні статутного фонду (капіталу) — одержання грошей з державного бюджету, надходження пайових внесків та ін. Сума статутного капіталу державного (муніципального) підприємства відображає розмір статутного фонду, а акціонерного товариства — суму випущених ним акцій;

– між підприємствами та іншими суб'єктами господарювання (постачальниками, покупцями, будівельними та іншими організаціями), що виникають у процесі купівлі-продажу продукції, надання послуг тощо;

– між підприємствами та різноманітними ланками фінансово-кредитної системи щодо внесків у ці ланки (бюджет, централізовані фонди тощо) різних видів податків та платежів і отримання з них коштів на різні цілі. До них належать також фінансові відносини підприємств з установами банків, які виникають у процесі отримання і погашення кредитів, безготівкових розрахунків, а також відносини з органами майнового і особистого страхування з приводу сплати в них підприємствами страхових внесків і отримання від них відповідних страхових відшкодувань. У цю групу включаються також відносини підприємств з фондовим ринком та інвестиційними фондами;

– між підприємством і зайнятими на ньому працівниками з приводу формування фонду оплати праці, її виплати, матеріального заохочення; виплати дивідендів за акціями, а також стягнення грошей за завдані збитки і утримання податків;

– у межах підприємств, які виникають при розподілі отримуваних доходів і накопичень, формуванні різноманітних фондів грошових коштів. Так, при розподілі отримуваного виторгу частину його підприємства спрямовують передусім на відшкодування вартості спожитих у виробництві основних і оборотних фондів, потім — на відшкодування витрат живої праці, а з частини, яка залишилась, формують чистий дохід (прибуток), з якого створюються і поповнюються відповідні резерви і фонди: резервний, статутний, розвитку виробництва, дивідендів (в акціонерних товариствах) тощо.

Іншими словами, створення і функціонування підприємств, їх господарська діяльність пов’язані з грошовими відносинами, які опосередковують процеси виробництва і продажу продукції, отримання доходів і накопичень та їх розподіл за відповідними каналами (фондами). У цьому зв’язку об'єктом фінансів підприємств є грошові відносини, пов’язані з отриманням доходів і накопичень, їх розподілом, формуванням і використанням відповідних фондів грошових коштів. Суб'єктами є підприємства і організації, установи (банківські та бюджетні), позабюджетні фонди та інші суб’єкти господарювання.

Матеріальною умовою появи і функціонування фінансів є гроші, покладені в основу існування відповідних видів грошових відносин підприємств. Виникають фінансові відносини на підприємствах у процесі їх створення, здійснення ними виробничо-фінансової діяльності, розподілу доходів і накопичень, формування відповідних грошових фондів.

Таким чином, фінанси підприємств є системою грошових відносин, що виникають у процесі отримання і розподілу грошових доходів і накопичень, формування і використання відповідних фондів грошових коштів.

Матеріальною базою фінансів підприємств є виробництво, тобто у процесі виробництва продукції, її продажу формуються відповідні доходи підприємств, фонди грошових коштів. Фінанси підприємств і виробництво взаємопов’язані і впливають один на одного. Що стабільніше економіка підприємств, то стійкіше їх фінансове становище. Іншими словами, стійкість фінансового становища підприємств забезпечується зростанням виробництва і підвищенням його ефективності. Матеріальним змістом фінансів підприємств є фонди грошових коштів, які створюються на підприємствах у процесі розподілу їх доходів і накопичень.

Фінанси підприємств слід відрізняти від грошей, грошових коштів, фінансових ресурсів. Гроші, грошові кошти, фінансові ресурси — це специфічні, самостійні економічні категорії, які можна змінювати кількісно (збільшувати, зменшувати). Фінанси ж підприємств — це грошові відносини, які функціонують на основі грошей, їх не можна змінювати кількісно.

Призначення фінансів підприємств — забезпечувати фінансовими ресурсами безперервність процесу виробництва суб’єктів господарювання, розширювати їх виробничі фонди (основні й оборотні), активно впливати на підвищення продуктивності праці, зниження собівартості продукції, збільшення накопичень і підвищення ефективності виробництва.

2. Особливості формування фінансового механізму підприємства.

2.1. Основні принципи  організації фінансового механізму  підприємств.

Перехід до ринкової економіки зумовлює посилення ролі фінансів підприємств у системі господарювання. Конкурентоспроможність та платоспроможність підприємств визначаються раціональною організацією фінансів. Організація фінансової діяльності підприємства має бути побудована так, щоб це сприяло підвищенню ефективності виробництва. Функціонування фінансів підприємств здійснюється не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої їх організації. Під організацією фінансів підприємств розуміють форми, методи, способи формування та використання ресурсів, контроль за їх кругооборотом для досягнення економічних цілей згідно з чинними законодавчими актами.

Можна виділити такі основні принципи організації фінансового механізму підприємств.

1). Принцип повної самостійності. Самостійність у використанні  власних і приравненних до  них коштів, завдяки чому забезпечується  необхідна маневреність ресурсів, яка в свою чергу дозволяє  концентрувати фінансові ресурси  на потрібних напрямах господарської  та інших видів діяльності  підприємства.

2). Відповідальність за  результати господарської діяльності. Фінансовий результат на підприємстві є якісним показником діяльності як керівництва підприємства, так і всього колективу підприємства. Відповідальність виникає також і з приводу всіх тих ризиків, які приймає на себе підприємство в умовах ринку.

3). Фінансове планування. Фінансове планування визначає  напрямки руху грошових потоків на найближче майбутнє і на перспективу, передбачає отримання і напрямки використання грошових коштів. Завдяки фінансовому плануванню забезпечується планування фінансового результату.

4). Цей принцип як обов'язкова  умова передбачає формування  фінансових резервів для будь-якого  підприємства. Фінансові резерви забезпечують стійку виробничу діяльність в умовах можливих коливань ринкової кон'юнктури, ризиків і т.д. Якщо підприємство створює в достатньому і необхідному розмірі фінансові резерви, то це забезпечує підприємству відповідний позитивний імідж на ринку.

5). Фінансова дисципліна. Підприємство повинне своєчасно і повно забезпечувати виконання фінансових зобов'язань перед партнерами, банківськими інститутами, органами влади і різноманітними фондами (бюджетними або позабюджетними), перед своїми працівниками і т.д.

6). Самоокупність підприємства. Підприємство повинно забезпечувати покриття своїх витрат за рахунок результатів своєї власної виробничої діяльності, тим самим забезпечується відновлюванність виробництва та кругообіг ресурсів підприємства.

7). Розподіл коштів, що  беруть участь в обслуговуванні  обороту підприємства, на власні та позикові. (Короткострокові банківські кредити - джерело позикових коштів.)

8). Розмежування основної  і інвестиційної діяльності підприємства.

В основу організації фінансового механізму підприємств покладено комерційний розрахунок. За ринкової економіки господарський механізм саморозвитку базується на таких основних принципах: саморегулювання, самоокупність та самофінансування. Цим принципам відповідає комерційний розрахунок, тобто метод ведення господарювання, що полягає в постійному порівнюванні (у грошовому вираженні) витрат та результатів діяльності. Його метою є одержання максимального прибутку за мінімальних витрат капіталу та мінімально можливого ризику. Питання про те, що виробляти, як виробляти, для кого виробляти, за ринкових умов для підприємств визначається основним орієнтиром – прибутком.

Комерційний розрахунок справляє значний вплив на організацію фінансів підприємств. Він передбачає, що фінансові відносини підприємств регламентуються державою в основному економічними методами - з допомогою важелів відповідної податкової, амортизаційної, валютної, протекціоністської політики. Збитки (в тім числі втрачена вигода), що їх зазнало підприємство внаслідок виконання вказівок державних органів та посадових осіб, які суперечать чинному законодавству, повинні бути відшкодовані відповідними органами.

Суб'єкт господарювання має справжню фінансову незалежність, тобто право самостійно вирішувати, що і як виробити, кому реалізувати продукцію, як розподілити виручку від реалізації продукції, як розпорядитися прибутком, які фінансові ресурси формувати та як їх використовувати. Повна самостійність підприємств не означає, однак, відсутності будь-яких правил їхньої поведінки. Ці правила розроблено та законодавче закріплено у відповідних нормативних актах. Ясна річ, що підприємства можуть приймати рішення самостійно тільки в рамках чинних законів.

Суб'єкти фінансових відносин несуть реальну економічну відповідальність за результати діяльності та своєчасне виконання своїх зобов'язань перед постачальниками, споживачами, державою, банками. За своїми зобов'язаннями підприємство відповідає власним майном і доходами. За невиконання зобов'язань підприємством до нього застосовується система фінансових санкцій. Справді самостійне підприємство покриває свої втрати та збитки за рахунок фінансових резервів, системи страхування та за рахунок власного прибутку. Воно зобов'язане компенсувати збитки, завдані нераціональним використанням землі та інших природних ресурсів, забрудненням навколишнього середовища, порушенням безпеки виробництва. Джерелом формування фінансових ресурсів підприємств є реально зароблені доходи від реалізації продукції та від фінансових інвестицій. Економічна відповідальність підприємства настільки велика, що його можуть оголосити банкрутом у разі завеликих збитків та неспроможності виконати зобов'язання перед кредиторами.

У підприємств формуються партнерські взаємовідносини з банками та страховими компаніями. Підприємства й банки є рівноправними партнерами, які організовують фінансові взаємовідносини з метою одержання прибутку. Банки не надають підприємствам безкоштовних та безстрокових кредитів. Підприємства, у свою чергу, за зберігання грошових коштів на банківських рахунках одержують певні відсотки. Страхові компанії страхують численні ризики, пов'язані з підприємницькою діяльністю суб'єктів господарювання, створюючи певні гарантії стабільності виробничої діяльності. У підприємств формуються взаємовідносини з бюджетом та державними цільовими фондами, створеними для підтримання комерційних засад в організації підприємництва. Держава встановлює податкові платежі, обов'язкові збори та внески на такому рівні, щоб не підірвати заінтересованості підприємств у розвитку виробництва та підвищенні його ефективності. Бюджетні асигнування виділяються підприємствам у вигляді цільових субсидій та субвенцій, що виключає можливість паразитування за рахунок державних коштів. Перехідний до ринкової економіки період характеризується багатоукладністю господарювання. Тут репрезентовано всі форми власності: державну, комунальну, колективну, приватну. Це зумовило появу різних організаційно-правових форм господарювання. Ринкова економіка зовсім не виключає присутності поряд з іншими і державної власності. До державного сектора належать ті установи та організації, які повністю або частково фінансуються з державного бюджету. Створюються також підприємства зі змішаною формою власності, що в них держава є основним держателем корпоративних прав, - електроенергетика, вугільна промисловість, машинобудування та ряд інших. Державна власність, проте, не зменшує ні самостійності, ні матеріальної відповідальності суб'єктів господарювання. На організацію фінансів впливають організаційно-правові форми господарювання, сфера та характер діяльності підприємств. Це проявляється в процесі формування капіталу (статутного фонду), розподілу прибутку, утворення грошових фондів, внутрішньовідомчого розподілу засобів, у взаємовідносинах з бюджетом тощо. У ринковій економіці основною формою господарювання є акціонерне товариство. Розрізняють акціонерні товариства закритого та відкритого типів. Акціонерне товариство закритого типу засновує обмежена кількість акціонерів. При цьому будь-який член товариства не може продати свого паю без згоди інших акціонерів, які мають переважне право на придбання цього паю. Акціонерне товариство відкритого типу орієнтовано на більшу кількість акціонерів через встановлення відкритої передплати на акції. При цьому акціонер має право на власний розсуд продавати, дарувати чи заставляти свої акції. Акціонерне товариство організується на добровільних засадах фізичними та юридичними особами. У статутний фонд вони можуть вносити не тільки відповідні кошти (у тім числі в іноземній валюті), а й робити внески у вигляді нерухомості, обладнання, інтелектуальної власності, інших основних фондів. Законом України "Про господарські товариства" передбачено можливість реєстрації різних видів товариств. Особливо поширеним є товариство з обмеженою відповідальністю. Кожен із учасників такого товариства вносить визначений пай у статутний фонд і згідно з ним одержує частку в доходах та майні товариства. Надалі відповідальність учасника товариства обмежується його паєм або внеском. Члени товариства за зобов'язаннями товариства не відповідають. Товариство відповідає за своїми боргами тільки тим майном, яке є в його активі. Майно формується за рахунок внесків учасників, доходів, одержаних від підприємницької діяльності та інших законних джерел. Товариство з обмеженою відповідальністю є юридичною особою, має свій статут. У статуті визначено порядок розподілу прибутку й ту його частку, яку розподіляють між членами відповідно до їхніх внесків. Товариства з обмеженою відповідальністю створюються у формі кооперативів, колективних та орендних підприємств. Характерним для них є те, що власність товариства - це спільна власність усіх його учасників. Організація товариств з обмеженою відповідальністю є однією з найпоширеніших форм проведення приватизації, що дає змогу створити значну кількість невеликих підприємств з небагатьма учасниками, причому не вдаючись до акціонування.Організація фінансового механізму підприємств відбиває галузеві особливості, специфіку виробництва, рівень його технічного забезпечення та рівень технологічних процесів, склад і структуру виробничих витрат, вплив природно-кліматичних факторів на виробництво. Так, наприклад, у сільськогосподарському виробництві, гірничодобувній промисловості, капітальному будівництві дія природних та кліматичних факторів зумовлює особливості розподілу прибутку, необхідність формування фінансових ресурсів для протидії ризику, забезпечення страхового захисту засобів виробництва та результатів праці.

2.2.Фінансові ресурси  – основа фінансів підприємства.

Основою фінансів підприємств є фінансові ресурси – кошти, що знаходяться в розпорядженні підприємств і призначені для виконання ними певних фінансових зобов’язань. До фінансових ресурсів належать грошові фонди підприємства, а також частини грошових коштів, які не входять до складу фондів. Складовими фінансових ресурсів підприємства є:

• статутний капітал;

• додатково вкладений капітал;

• резервний капітал;

• нерозподілений прибуток;

• амортизаційні відрахування;

• забезпечення подальших витрат і платежів;

• довготермінові і короткотермінові кредити банків;

• від терміновані податкові зобов’язання;

• кредиторська заборгованість усіх видів (зі страхування, за авансами одержаними, за векселями виданими, з оплати праці, по розрахунках з учасниками тощо).

Фінансові ресурси підприємств класифікують за такими основними ознаками

• за джерелами формування;

• за етапами формування;

• за використанням;

• за формою реалізації.

       Основними  джерелами формування фінансових  ресурсів підприємств є власні та залучені кошти. Власні фінансові ресурси формуються за рахунок власних джерел фінансування. Вони утворюються уже під час організації підприємства при формуванні його статутного капіталу. В процесі воробничо-господарської діяльності власні фінансові ресурси підприємства поповнюються завдяки отриманим доходам і прибуткам. Ці фінансові ресурси називають власними внутрішніми фінансовими ресурсами. Водночас, підприємство може отримувати фінансові ресурси у власне використання від емісії своїх акцій, отримання дотацій, субсидій, дивідендів, відсотків на ціні папери інших емітентів тощо. Такі фінансові ресурси називають власними зовнішніми фінансовими ресурсами.

Часто підприємству не вистачає власних фінансових ресурсів і тоді воно залучає їх на фінансовому ринку у формі банківських кредитів, коштів від емісії облігацій, інших видів цінних паперів, кредиторської заборгованості тощо. Такі фінансові ресурси називають залученими. Залучені фінансові ресурси формують з залучених джерел фінансування..

За етапами формування фінансові ресурси поділяють на:

• початкові, тобто ті, з якими підприємство розпочинає свою діяльність (статутний капітал);

• набуті (прирощені) – отримані підприємством в результаті його діяльності у формі чистого доходу (прибутку та амортизації), субсидій, дотацій тощо.