Українська технологія м’ясного скотарства.

   38. Українська технологія  м’ясного скотарства.

   У всіх розвинених країнах світу проблема забезпечення населення високоякісним м’ясом і м’ясопродуктами вирішується за рахунок інтенсивного розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства. В Україні м’ясо яловичини переважно одержують за рахунок використання на забій поголів’я надремонтного молодняку та вибракуванного поголів’я дорослої худоби молочних і молочно–м’ясних порід. Аналіз динаміки поголів’я великої рогатої худоби, виробництва молока і яловичини в Україні показує, що продовольча проблема сьогодні стоїть доволі гостро.

   Забезпеченість  населення молочними продуктами випереджає потребу в м’ясі. Попит  на молоко й продукти його переробки  задовольняють споживачів на 80–85 %, а по яловичині–менш ніж на 40 %. Аналіз сучасного стану м’ясного скотарства в Україні показує, що на початку 2003 року розведенням м’ясної худоби в Україні займалося близько 300 господарств різної форми власності. Вони утримували більше 150 тис. голів м’ясної худоби, в тому числі близько 50 тис. корів.

   За  останні 4 роки регулювання ринкових взаємовідносин, маточне поголів’я  худоби, м’ясного напрямку продуктивності скоротилося майже на половину, а кількість господарств, які розводять м’ясну худобу, зменшилось на 30 %.

   У 2007 році в Україні вироблено 780 тис. тон  м’яса яловичини та телятини (у  забійній вазі), що складає близько 1,16 % його світового виробництва.

   В той  же час протягом  2007 року продовжилось скорочення дійного гурту в країні як у сільськогосподарських підприємствах  різної форми власності (з 821,7 тис. гол. у ІІІ кв. 2006 р. до 708,0 тис. голів  у ІІІ кв. 2007 р., або на 13,8 %), так  і у господарствах населення (з 2779,9 до 2568,7 тис. голів відповідно, або на 7,6 %).

   У господарствах  населення утримується 77,6 % загальної  кількості поголів’я корів. Через  такий спад поголів’я корів валове виробництво тваринного білку (молока і м’яса) всіма категоріями господарств продовжує зменшуватись. Загальне скорочення виробництва молочної та м’ясної продукції скотарства привело до стрімкого зростання у 2008 році цін на неї. Основу розвитку м’ясного скотарства станом на 01.01.08 р складають 61 племзавод та 161 племрепродуктор, де утримуються, відповідно, 12,5 тис. та 11,6 тис. корів. Близько 16,5 тис. голів м’ясних корів   утримують товарні господарства.

   Питома  вага м’ясних корів складає 6,0 % від  наявного на початок 2008 року поголів’я  корів в сільськогосподарських підприємствах усіх форм власності. Для України така кількість поголів’я є дуже маленькою. Недостатня кількість м’ясної худоби є основним гальмом подальшого розвитку м’ясного скотарства, особливо у регіонах, що постраждали від забруднення радіонуклідами, у результаті аварії на Чорнобильській АЕС.

   Виходячи  із науково–обґрунтованих норм харчування, людина повинна споживати на рік 400 кг молока і 45 кг яловичини, тому необхідно у господарствах всіх форм власності мати близько 6,0–6,5 млн. (із цієї кількості 4,0–4,5 млн. у державних та іншої форми власності підприємствах) молочних корів при надоях 3,5–4,0 тис. кг молока й 1,5–2,0 млн. м’ясних корів, або більше 30 %. Аналізуючи світовий досвід, вирішити цю проблему можливо за рахунок всебічного розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства, яка може забезпечити збільшення виробництва високоякісної яловичини. В Україні створилися об’єктивні умови для інтенсивного формування цієї галузі тваринництва.

   Визначальними об’єктивними факторами, які надають  можливість в перспективі розвитку галузі спеціалізованого м’ясного скотарства, є такі:

   - продовольчі.  Великий дефіцит виробництва  м’яса і його споживання, особливо яловичини. Населення далеко не повністю забезпечується цим важливим білковим продуктом харчування. Вимагає поліпшення якісних показників яловичини від тварин молочних і комбінованих порід.

   - соціальні. У сільській місцевості багатьох областей України більше третини населення–пенсійного віку. В господарствах, по розведенню молочної худоби, важко вирішуються кадрові проблеми, особливо із доярками. У найближчій перспективі ці проблеми залишаться. При постійному зменшенні чисельності працездатного сільського населення, м’ясне скотарство потребує в 8 – 10 разів менше трудових ресурсів. Це пояснюється використанням маловитратної технології утримання м’ясної худоби.

   - енергетичні.  При існуючому дефіциті енергоносіїв, ця галузь вимагає мінімальних  витрат електроенергії, механізмів і машин. Енергоємність м’ясного скотарства на 60–80 % менше, у порівнянні із молочним скотарством.

   - екологічні. Особливої уваги заслуговує розвиток  м’ясного скотарства в регіонах, які забруднені радіонуклідами в результаті аварії на ЧАЕС. Тут дуже гостро стоїть проблема із трудовими ресурсами і одержанням екологічно чистої продукції. Ця галузь допомагає вирішити проблему зайнятості населення. Крім того, з м’ясом в організм людини попадає менше радіонуклідів, особливо стронцію, ніж з молоком.

   - ресурсні. М’ясна худоба вимагає значно  менших витрат концентрованих  кормів, більш еффективно використовує  пасовища, Необхідне створення високопродуктивних  культурних пасовищ і луків,  з яких значно дешевше корми,  одночасно і раціональне використання  наявних кормових ресурсів та  рентабельне ведення галузі м’ясного скотарства.

   - цінові. Ціни на продукцію м’ясного скотарства не забезпечує простого відтворення стада. Відсутнє прогнозування цінової політики, недостатньо розвиненої ринкової інфраструктури та недосконалу систему управління ринком.

   - економічні. У раціонах харчування м’ясної  худоби застосовують більш дешеві  грубі та зелені корми, відходи  харчової промисловості. Від них  одержують високоякісне м’ясо  та шкіри, цінну сировину для  фармацевтичної промисловості при  енерго- та ресурсозберегаючій технології його утримання.

   У багатьох регіонах України, що мають незатребувані  земельні площі, при створенні культурних і поліпшенні наявних природних  угідь і пасовищ, таку можливість можна направити на використання специфічних особливостей м’ясної  худоби при її вирощуванні. Ця галузь тваринництва може стати майбутньою перспективою не тільки в забезпеченні високоякісним м’ясом і м’ясопродуктами по науково обґрунтованих нормах харчування, але й у поліпшенні життєвого рівня населення, створенні стратегічних ресурсів нашої країни і її експортного потенціалу. 

   Перші кроки становлення галузі м’ясного скотарства в Україні приходяться на середину 50–х років минулого сторіччя. Закордонний досвід по формуванні галузі м’ясного скотарства на той час показав, що найбільш ефективний шлях створення нових м’ясних порід є промислове і поглинальне схрещування спеціалізованих м’ясних порід з поголів’ям місцевої худоби, молочного й комбінованого напрямку продуктивності. При цьому враховується високий генетичний потенціал поліпшуючих, м’ясних порід і гарна пристосованість до місцевих природно–кліматичних умов із комплексом цінних якостей порід, що поліпшують.

   Розвиток  м’ясного скотарства розпочався із закупівлі по імпорту м’ясного поголів’я та сперми бугаїв іноземної селекції. Починаючи з 1955 і по 1972 рік було завезено із–за кордону 981 голову спеціалізованої м’ясної худоби. Переважно це були тварини абердин–ангуської, шаролезської, лімузинської, герефордської, санта–гертруда, шортгорнської і кіанскої порід. У тому числі закупили і 342 голови племінних бугаїв–плідників. Надалі було закуплено невелику кількість худоби і сперми плідників маркиджанської, галловейської та інших порід. Бугаї–плідники були поставлені на станції штучного запліднення. Маточне поголів’я розмістили у племінних репродукторах спеціалізованої м’ясної худоби. В Україні розпочали проводити великомасштабний експеримент по вивченню господарсько-біологічних особливостей різних порід при їх акліматизації й розведенні в умовах різних природно–кліматичних зон країни, у промислових схрещуваннях маточного поголів’я районованих порід місцевої худоби із биками–плідниками м’ясних порід.

   Для реалізації цієї мети щорічно виділялося для  схрещування до 1 млн корів і телиць. В 1973 році спермою м’ясних биків було запліднено до 980 тисяч маточного поголів’я. А в окремі роки (1976–1979) виділялося до 1,4 млн. поголів’я корів і телиць. Такий прийом дав можливість збільшити виробництво високоякісної яловичини. Отримані помісні тварини, у порівнянні з аналогами районованих порід, мали більшу живу масу (на 10–12 %), вищі середньодобові прирости і оплату корму, більший забійний вихід (на 12–15 %).

   Тварини майже всіх імпортних м’ясних порід добре  пройшли акліматизацію та пристосувались в різних зонах України. Отримані позитивні результати їх застосування у промисловому схрещуванні. Ці матеріали обумовили перспективність їхнього подальшого використання для створення  своїх, вітчизняних м’ясних порід і типів.

   Починаючи із 1972 року, за ініацитивою вітчизняних  вчених М. А. Кравченка, Ф. Ф. Ейснера, П. Л. Погребняка, В. Ю. Недави, М. В. Зубця  була обумовлена необхідність і розроблена методика створення своїх, вітчизняних  м’ясних порід і подальшого розвитку на Україні галузі спеціалізованого м’ясного скотарства. У різних природно–географічних зонах України створили 18 племінних господарств–оригінаторів по виведенню української м’ясної худоби. Робота була завершена створенням трьох вітчизняних м’ясних порід–української м’ясної (1993 р.), волинської (1994 р.) і поліської (1998 р.). Успішно велась робота по створенню знам’янської, південної та симентальської м’ясних порід. Крім цього, в Україні, у дуже обмеженій кількості в окремих господарствах розводиться худоба імпортних м’ясних порід: абердин–ангуської, герефордської, шаролезської, лімузинської, світлої аквітанської та ін.

   З метою успішного розвитку м’ясного скотарства, враховуючи розмаїтість природно–кліматичних зон України, необхідно мати більше м’ясних порід, створити їх ”ринок”, що нараховував би не менше 15–20 м’ясних порід. Для кожної зони, навіть мікрозони, необхідно мати декілька м’ясних порід, які добре схрещуються між собою, а також із поголів’ям районованих молочних порід. Природно–кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м’ясного скотарства. Пасовища повинні бути невід’ємною складовою частиною галузі м’ясного скотарства. Для різних природно–кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав. Питома вага м’ясних корів у різних природно–кліматичних зонах в Україні може бути  неоднаковою. У забруднених районах, на Поліссі, їхня чисельність може становить більше 50 %, у зоні Лісостепу–30 % і Степу–близько 20 %. Природно–кліматичні умови України є сприятливими для створення розвинутої галузі м’ясного скотарства. В зонах Лісостепу й Степу господарства спеціалізуються на виробництві зерна, цукрового буряку. У структурі кормовиробництва близько 80 % займає солома, інші грубі й соковиті корми, які найбільше раціонально можуть бути використані м’ясною худобою. Пасовища повинні бути невід’ємною складовою частиною галузі м’ясного скотарства. Для різних природно–кліматичних зон країни розроблені спеціальні технології створення й тривалого використання пасовищ на основі спеціально підібраних сортів трав.

   Українськими  науковцями визначені основні шляхи  збільшення поголів’я м’ясної худоби. Такими  є:

   - інтенсивне  відтворення наявного поголів’я вітчизняних і імпортних м’ясних порід;

   - широке  використання низькопродуктивних  ремонтних телиць молочних і  молочно–м’ясних порід для схрещування  із плідниками м’ясних порід, або їх штучне запліднення спермою м’ясних бугаїв. Отримане помісне потомство потрібно вирощувати за технологією м’ясного скотарства, що дасть можливість за рахунок помісного поголів’я телиць–створити товарні гурти м’ясної худоби. У першу чергу, таку роботу необхідно проводити у господарствах, що мають певні виробничі потужності (приміщення, земля, трудові ресурси), які не використовуються. Багато господарств мають умови для створення культурних  пасовищ, що дозволить здешевити виробництво яловичини за рахунок зниження витрат праці та енергоресурсів;

   - використання  трансплантації ембріонів в племінних заводах та племрепродукторах, дозволить від видатних батьків за рік одержувати 10–20 телят, замість одного у звичайних умовах.

   З огляду на світовий досвід, зроблені спроби наукового обґрунтування розвитку галузі м’ясного скотарства в Україні, залежно від кількості й продуктивності молочних корів. Розрахунки показують, що в Україні, навіть при низькому надої на рівні 2000 кг на корову, буде спостерігатись дефіцит яловичини і є нагальна необхідність мати в 10–20 разів більше поголів’я м’ясної худоби, ніж воно є на сьогодні фактично. При нарощуванні надоїв від молочних корів різко збільшуватиметься дефіцит яловичини, який можна ліквідувати тільки за рахунок збільшення чисельності м’ясної худоби. Для розвитку м’ясного скотарства в Україні є необхідний генофонд порід, що представлений трьома вітчизняними (українською, волинською, поліською м’ясними), а також імпортними (абердин–ангуською, герефордською, лімузинською, шароле, та ін.). Створюються три нові м’ясні породи–знам’янська, південна і симентальська м’ясна.

   Технологія  і організація ведення м’ясного скотарства в умовах інтенсивного землеробства в господарствах–репродукторах  всіх природно–кліматичних зон України в основному відпрацьована. Але поряд із цим, через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин (недостатню забезпеченість кормами, низькими закупівельними цінами на м’ясо яловичини, без врахування його якості, відсутність фахівців) широкого розвитку ця галузь не одержала.

   Невелика  частина яловичини, яку отримують  від м’ясної худоби, у загальному виробництві м’яса істотно не впливає на підвищення рівня його споживання. За умов доведення споживання яловичини на душу населення у найближчі роки до 30–35 кг, необхідно широко розвивати галузь інтенсивного м’ясного скотарства.

   Для збільшення кількості поголів’я м’ясної  худоби, підвищення його продуктивності та виробництва якісного м’яса яловичини, важливе значення має надання державою дотації на утримання кожної продуктивної м’ясної корови, шляхом компенсації нормативних витрат на її вирощування. Це практикується у країнах із ринковою економікою.

   Таким чином, м’ясне скотарство має широке розповсюдження у багатьох країнах  світу. В Україні створенню галузі м’ясного скотарства присвячена велика кількість наукових досліджень, але свій розвиток галузь не одержала. Її роль у виробництві високоякісної яловичини та важкої шкіряної сировини обмежена. 
 

   56. Інкубація яєць  і вирощування  молодняка. Технологія  виробництва м’яса  птиці.

   56.1. Інкубація яєць і вирощування молодняка.

   Перше, про що треба подбати, — це приміщення. Місце для пташника бажано обрати на підвищенні, з піщаним грунтом. Розмір майбутнього приміщення для курей визначають, виходячи із бажаного поголів’я та густоти посадки. На 1 м2 площі рекомендується розміщувати чотири курки м’ясних та м’ясо-яєчних порід або 12–14 курчат-бройлерів. Пам’ятайте: недотримання рекомендованих норм може спричинити падіж, особливо молодняку, в якого, до того ж, спостерігається затримка статевого розвитку, погіршується якість пір’я.

   Місце для будівництва пташника повинне  бути рівним, сухим, можна з легким нахилом на південь, щоб забезпечити стік води. Якщо ділянка сира, бажано зробити настил із гравію завтовшки 15–20 см і залити його шаром глини з битим склом, щоб захистити птицю від гризунів. На цей шар насипати другий шар гравію заввишки 10–15 см і залити його розчином цементу. Для гідроізоляції використовують гарячий рідкий бітум, який наносять на другий шар гравію, коли той підсохне. Щоб грунтові води не потрапили до пташника, навколо нього обладнують дренажні канавки завширшки 50 см. На дно почергово покласти великий, середній та дрібний гравій, а потім засипати його піском. Такі канавки повинні мати вихід у спеціальні колодязі для збору води.

   Вибираючи матеріал для будівництва, потрібно виходити з місцевих умов. Товщина стін має бути в межах 22–27 см, щоб унеможливити їх промерзання. В середині пташника бажано використовувати гладенькі поверхні (фанера, суха штукатурка), бо їх простіше дезінфікувати та очищати. Стіни й стелю пташника треба побілити 20%-ним вапняним розчином.

   Вікна забезпечують природну освітленість пташника. При цьому їх площа повинна  бути не менше 1/10 площі підлоги. Наприклад, для приміщення площею 8 м2 площа вікна має бути 0,8 м2. Якщо пташник передбачено для відгодівлі молодняку, тоді площу вікон можна зменшити ще наполовину (до 0,4 м2). Із середини пташника вікна слід захистити металевою сіткою або дерев’яними рейками, щоб птиця не розбила віконне скло та не поранилась.

   Крім  природного, пташник повинен мати й штучне (електричне) освітлення. Для  дорослого поголів’я — 5 Вт на 1 м2 підлоги, для молодняку — 3 Вт. На електролампи треба встановити відбивачі. Лампи підвісити на висоті 1,7–1,8 м від підлоги. Якщо пташник призначено для вирощування молодняку, його потрібно обладнати нагрівачами.

   Щоб птиця  росла здоровою, їй потрібне свіже повітря, тому треба забезпечити природну вентиляцію. Для цього дерев’яну витяжну коробку розміром 25х25 см по всій довжині розділіть двома хрестоподібними дошками на чотири відділення. В тій частині коробки, яка виступатиме над дахом, з усіх боків зробіть по одному отвору. Зверху її накрийте кришкою. Таким чином, хоч би з якого боку дув вітер, він по двох відділеннях наганятиме в пташник свіже повітря, а по двох інших — виштовхуватиме вологе й забруднене. Витяжна коробка має бути без щілин, тому ззовні добре її зашпаклюйте та пофарбуйте.

   Перед пташником обладнайте солярій (вигульний  дворик), який за розміром має бути не менше половини площі пташника. Щоб  унеможливити контакт із дикими птахами, огородіть його (висота загороди — 0,6 м), зверху теж напніть сітку. Із пташника в солярій обладнайте лаз  розміром близько 40х40 см. Щоб у холодну  погоду утримувати в пташнику тепло, двері зробіть подвійні на висоті 20–25 см від рівня підлоги. До лазу бажано приставити невеличкий трап.

   Коли  пташник буде збудовано, перш ніж  розмістити в ньому птицю, почистіть  його й продезінфікуйте. Всі внутрішні елементи конструкції (обладнання, підлогу, знаряддя) промийте 1,5–2%-ним гарячим розчином кальцинованої соди (150–200 г соди на відро води).

   Для миття  гнізд, сідал, кормушок підготуйте такий розчин: 1 кг попелу розведіть у 5 л води, прокип’ятіть та розбавте водою в співвідношенні 1:2.

   Дезінфікувати дрібний інвентар, який зроблено із дерева, можна за допомогою одного із вказаних гарячих розчинів. Якщо ж інвентар металевий, спочатку обробіть його паяльною лампою, а потім промийте зазначеними розчинами.

   По  закінченні дезінфекції приміщення бажано закрити на 2–3 год, а тоді провітрити та просушити. Якщо ви збираєтесь придбати молодняк птиці, то не пізніше як за 2–3 дні до покупки приміщення добре прогрійте.

   Великий вплив на мікроклімат пташника справляє підстилка. Для цього можна використати торф, солому, сухий крупний пісок, тирсу. Використовуючи тирсу, слід пам’ятати: щоб не допустити її склеювання, в перші дні потрібно покрити тирсу солом’яною січкою. Крім цього, на неї не можна саджати голодну птицю, бо вона почне інтенсивно скльовувати тирсу, що призведе до порушення травлення, а в деяких випадках і до загибелі.

   Стружку в чистому вигляді не використовуйте, оскільки вона погано поглинає вологу. Її краще змішати в рівних частинах із торфом або солом’яною січкою. Порівняно з тирсою, стружка має переваги: вона не злежується й не утворює грудок.

   Солом’яна січка має добрі теплоізоляційні  якості, її можна використовувати  як підстилку.

   Торф  — одна з найкращих підстилок. Його можна використовувати як у чистому вигляді, так і в суміші з іншими матеріалами. Недоліком є те, що за підвищеної вологості він забруднює птицю.

   Підстилку можна настилати або в один прийом на увесь період утримання птиці, або шаром 5–7 см, а в міру зволоження (через кожні 10–20 днів) добавляти. В будь-якому разі товщина підстилки влітку не повинна перевищувати 10–12 см.

   Насипаючи підстилку вперше або міняючи її, підлогу пташника бажано посипати вапном із розрахунку 0,5 кг/м2.

   У фермерських  та присадибних господарствах для  вирощування молодняку у весняно-літній період найбільш доцільною є табірна система утримання птиці, але можна утримувати її і в облаштованих пташниках із вигульними двориками (соляріями). Обладнайте їх навісами з низькою покрівлею, а під ними розмістіть сідала. Якщо площі під вигульні дворики недостатньо, тоді молодняк можна вирощувати в закритому приміщенні (таку систему утримання птиці використовують за великої її кількості та механізації окремих видів робіт).

   Вирощуючи курчат, треба подбати про температуру в пташнику. Так, у перший тиждень її тримають на рівні 28...32°С, кожний тиждень знижуючи на 3...4°С. Щоб курчата не виходили із зони обігріву, біля джерела тепла зробіть сітчасту загорожу. Тривалість освітлення має бути 20–22 год, щоб курчата навчилися скльовувати корм, знаходити годівниці та напувалки.

   На  перше годування курчатам дайте  пшоно, пластівці-геркулес. Крім цього, можна згодовувати круто зварені яйця (1 яйце на 10–15 курчат), очищені від шкаралупи й подрібнені. В перший тиждень курчат годуйте через кожні три години.

   Починаючи з другого тижня, годуйте й напувайте їх із обладнаних годівниць і вакуумних напувалок. Годівниці заповнюйте на половину їх висоти. Вакуумною напувалкою може слугувати 1–3-літрова банка. Для цього її потрібно поставити в блюдечко на дерев’яні кубики (2х2 см). Слід пам’ятати, що потреба в воді змінюється з віком курчат. Так, у перші два тижні з розрахунку на 100 курчат потрібно 4,5 л; на третій-шостий тиждень — 6,7–9,0; сьомий-дев’ятий — 13,5; десятий-двадцятий — 18 л.

   Курчат можна вирощувати і в кліткових батареях. При цьому ефективніше використовується площа пташника. Як за підлогової, так і за кліткової систем утримання, фронт годівлі має становити 3 см довжини годівниці, а фронт напування — 1 см довжини напувалки на голову.

   Утримуючи курей-несучок, для виробництва харчових яєць можна використовувати дві  системи: підлогову та кліткову.

   Підлогова система утримання (екстенсивна) характерна для невеликих господарств, яким властива сезонність у виробництві яєць або м’яса. Зазвичай, таке виробництво працює в теплий період року. При цьому умови утримання птиці слід якомога більше наблизити до природних. Кліткова система утримання (інтенсивна) передбачає використання кліткових батарей, механізацію й автоматизацію трудомістких процесів (годівля, напування, збирання яєць, прибирання посліду, контроль за температурним режимом тощо). У фермерських господарствах використовують лише окремі ланцюги інтенсивної системи.

   Переведення ремонтних молодок із літніх таборів  до стаціонарних пташників для утримання  дорослих курей бажано здійснювати  до початку періоду несучості (після 120-денного віку), щоб вони звикли до нового приміщення, розміщення напувалок і годівниць. Переводити молодняк краще в другій половині дня. Лази для виходу птиці на вигули відчиніть лише наступного дня.

   Коли  передбачається подальша інкубація  яєць, тоді в пташники дорослих курей (курочок) розмістіть разом із півниками (з розрахунку 1 півник на 10–15 курочок).

   Пам’ятайте: між несучістю курей та їх годівлею існує пряма залежність. У разі нестачі в раціоні фосфору або кальцію, кури погано відкладають яйця, тому треба використовувати різноманітні джерела цих елементів: крейду, вапняк, перепалені кістки, черепашку. Таке мінеральне підгодовування не змішуйте з основним кормом, а розкладайте в окремі годівниці (близько 5% до обсягу корму).

   В осінньо-зимовий  період для стимулювання яєчної продуктивності несучок рекомендується використовувати  штучне освітлення. Так, на початок  несучості тривалість освітлення може становити 9 год з подальшим його збільшенням на 1 год щомісяця (але  не більше 18 год на добу). При цьому електролампи (60–100 Вт) розвішуйте під стелею на висоті близько 2 м, щоб вони не заважали вам обслуговувати птицю.

   Вирощуючи курей у присадибних господарствах  або на невеликих фермах, треба  слідкувати за курочками, які схильні  до прояву інстинкту насиджування. Якщо вони вам потрібні як квочки для  виведення курчат, тоді саджайте їх на гніздо і підсипайте під них інкубаційні яйця (не більше 20 штук). В іншому разі — треба боротися з цим інстинктом. Для цього курочок відсадіть у спеціальну дерев’яну клітку, над якою встановіть електролампи (150 Вт). Як водиться, через сім днів за цілодобового освітлення курка відновлює несучість.

   Зауважимо, що найчастіше інстинкт насиджування спостерігається в низькопродуктивних курей. Тому для отримання рівномірної яєчної продуктивності протягом року треба комплектувати стадо курей хоча б два рази в рік (наприклад, в однієї партії ремонтних молодок яйцекладка відбувається у березні-квітні, а в іншої — у жовтні-листопаді).

   Підсобні та невеликі господарства повинні мати таке обладнання:

   клітка  для відловлювання — потрібна для розміщення курчат і дорослих курей у разі їх переміщення або перевезення. Найчастіше її роблять такого розміру: 120х75 см, висота — 55 см, причому ширина має бути меншою за ширину дверей пташника (будиночка);

   сідала  — за своєю конструкцією повинні  різнитися залежно від віку курей та розміру пташника. Їх довжину передбачають із розрахунку 12 см на одну ремонтну молодку і 15 см — на дорослу курку. Відстань між рейками (брусками) має становити, відповідно, 20 і 35 см, висота від підлоги — 50 і 80 см. Щоб підлогу зручно було чистити від посліду, сідала бажано робити з рейок завтовшки 10х4 см, тоді їх легко можна знімати;

   гнізда  — найкраще робити у вигляді ящика  із фанери або дощок. Яйця в них  зберігатимуться незабруднені й  непошкоджені. Гнізда потрібно підняти над підлогою не менше як на 30 см і встановити до них злітну планку розміром 5х2 см, розмістивши її на відстані 10 см від гнізда. Для підстилки використовуйте солому, тирсу або сіно.

   щоб вести  індивідуальний облік несучості або селекційну роботу, обладнайте так звані гнізда-пастки. Їх відмінність від звичайних гнізд у тому, що пастку обладнують самозамикальними дверцятами, а отже, несучка не може без допомоги людини вийти із гнізда. Після відкладання яйця птахівниця виймає курку із гнізда і на гострому кінці яйця пише олівцем номер самки й дату знесення;

   годівниці — можуть бути у вигляді жолоба. Щоб попередити розкидання корму  та його забруднення, до дерев’яної годівниці  приробіть бортики, а зверху —  дерев’яну круглу палицю, що крутиться. Встановлюючи годівниці, пам’ятайте, що їхнє дно має міститися на 3 см вище від спини птиці;

   напувалки — забезпечують птицю достатньою кількістю води. Її недостача у яєчних порід курей може спричинити жовтковий перитоніт. Як було зазначено вище, для курчат бажано використовувати вакуумні напувалки. Для курей можна обладнати таку напувалку: ящик перевернути догори дном і зробити в ньому отвір для відра. При цьому верхній край відра має бути вищим від дна ящика на 2 см. Щоб напитися, птиця злітає на ящик і п’є воду з відра. Можна також підвести воду в напувалки з кульовим перемикачем або поплавковим регулятором (за наявності водопроводу). Для цього потрібно використати бачки на підставках заввишки 40–45 см від підлоги.