Умисне вбивство за обтяжуючих обставин

Варіант 8

План:

 1. Відмежування необережного вбивства (ст. 119 КК України) та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

2. Умисне вбивство за обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК України).

3. Практичне завдання

4. Список використаної  літератури

1.Відмежування необережного вбивства (ст. 119 КК України) та умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121 КК України).

Як відомо, Конституція України  проголошує життя, здоров’я, честь і гідність людини найвищою соціальною цінністю [1]. На охороні цієї цінності стоїть кримінальне право, яке передбачає найсуворішу – кримінальну відповідальність за неправомірне посягання на такі цінності.        

 З точки зору  теорії кримінального права, спричинити смерть потерпілому можна лише шляхом завдання йому тілесних ушкоджень. Тому тілесні ушкодження, внаслідок яких виникає такий патологічний стан, як смерть, можна поділити на три групи:

1)    всі умисні тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо винний передбачав і свідомо бажав чи погоджувався з її настанням, утворюють умисне вбивство (ст.ст. 115-118 КК України);

2)    умисні тяжкі тілесні ушкодження, внаслідок яких сталася смерть, якщо умисел винного був спрямований на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а щодо смерті умислу не було, утворюють склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 121 КК України;

3)    всі інші види тілесних ушкоджень (тяжкі необережні, середньої тяжкості умисні і необережні, легкі умисні, внаслідок яких сталася смерть) можуть утворювати вбивство через необережність (ст. 119 КК України).

При вчиненні умисного вбивства, умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, і  вбивства через необережність настає один і той самий злочинний результат – смерть потерпілого. Водночас покарання за скоєння зазначених злочинів істотно відрізняються. Помилка в кваліфікації вчиненого може спричинити не тільки неправильне призначення покарання, але і незастосування або необґрунтоване застосування ряду інших заходів кримінально-правового впливу (зокрема звільнення від покарання з випробуванням, застосування чи незастосування умовно-дострокового звільнення тощо). Від правильності кваліфікації злочину залежить також підсудність і ряд інших процесуальних наслідків. У зв’язку з цим питання розмежування тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, й інших злочинів, наслідком яких є смерть особи, набуває великого значення.

Почнемо з проблеми відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства.

Верховний Суд України (у п.22 Постанови  Пленуму Верховного Суду України  № 2 від 07.02.2003 р. «Про судову практику в  справах про злочини проти  життя та здоров’я особи») з цього  приводу зазначає, що для відмежування вбивства від умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, необхідно ретельно досліджувати докази, що мають значення для з’ясування змісту та спрямованості умислу суб’єкта посягання. Відповідно, питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб’єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю. Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має [2]. Фахівці зазначають, що при відмежуванні умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого від вбивства у слідчо-прокурорській і судовій практиці враховують поведінку винного після вчинення злочину [3, с. 286].

Зокрема, про наявність  умислу на вбивство свідчитимуть такі обставини: по-перше, нанесення ударів та поранень (їх локалізація) в життєво  важливі органи (голову, шию, ліву сторону грудей, печінку, пах тощо); по-друге, застосування такого знаряддя або засобу вчинення злочину, яке визначально здатне спричинити смерть (пістолет, ніж, кастет, сокира, важкий предмет тощо); по-третє, інтенсивність дій винного, яка достатня для порушення функцій або анатомічної цілісності життєво важливих органів (велика сила нанесення ударів або кількість поранень); по-четверте, існування ворожих міжособистісних відносин між потерпілим і винним до вчинення злочину (попередні погрози, факти бійок між винним і потерпілим тощо); по-п'яте, переривання злочинних дій не добровільно, а на вимогу інших осіб, під загрозою бути викритими чи затриманими; по-шосте, негативна поведінка після вчинення злочину (наприклад, залишення потерпілого, який знепритомнів або тяжко поранений без медичної допомоги; створення перешкод для того, щоб потерпіла особа не могла залишити місце злочину, дати собі раду сама або покликати на допомогу сусідів чи перехожих).          

 Підтвердимо вищевказане  наступним прикладом. Громадянин Х. на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, діючі умисно, почав бити громадянина Ш. завдавши йому п'ять ударів руками і ногами в область голови і тулуба, від чого Шилов А.В. впав на тротуарну плитку. Згідно судово-медичної експертизи громадянин Х. даними діями заподіяв громадянину Ш. відкриту черепно-мозкову травму: перелом потиличної кістки зліва, з переходом на основу черепа, крововилив під мозкові оболонки і в кору головного мозку, три забиті рани потиличної області зліва, синці навколо очей, закритий перелом кісток носа; тупу травму грудної клітки і живота: переломи 5-11 ребер зліва по лопатки лінії з розривами парієтальної плеври і міжреберних м'язів, крововилив у ліву плевральну порожнину загальним обсягом близько 850 мл крові, розрив лівої нирки в області судинно-нервового пучка, крововилив у околонирочну клітковину зліва, масивний синець задньої поверхні грудної клітини зліва, які мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя в момент їх заподіяння, від яких громадянин Ш. через три дні помер в лікарні. Причиною його смерті стала вищевказана поєднана травма тіла, що ускладнилася гострою крововтратою з ознаками шоку, розвитком набряку – здавлення головного мозку, набряку легень, черепно-мозкової травми і травми грудної клітини та живота.

Доказів, що громадянин Х., спричинивши громадянину Ш. тілесні ушкодження, мав намір заподіяти його смерть, не було, свої злочинні дії громадянин Х. припинив за своєю волею, та після чого самостійно викликав машину швидкої допомоги для надання медичної допомоги громадянину Ш., тому дії громадянина Х. були кваліфіковані як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого [4].

Стосовно відмежування необережного вбивства від умисного нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що спричинили смерть потерпілого, труднощі, які виникають, зумовлені тим, що ці злочини мають загальну ознаку необережного ставлення винного до наслідків у виді смерті потерпілого.

Якщо ж провести аналіз складів  злочинів убивства через необережність та умисного тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, то об’єктами в складі злочину, передбаченому ст. 119 КК України виступає життя особи, а в передбаченому  ч. 2 ст. 121 КК України – здоров’я та життя особи; об’єктивною стороною у випадку вбивства через необережність є: 1) діяння – посягання на життя іншої людини; 2) наслідки у вигляді її смерті; 3) причинний зв'язок між вказаними діяннями і їх наслідками. Умисне тяжке тілесне ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого з об’єктивною сторони характеризується такими ознаками: 1) діяння (дія або бездіяльність), причому дії можуть виражатися у фізичному, хімічному, біологічному, психічному чи іншому впливі на потерпілого, а бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров’ю у вигляді тілесних ушкоджень; 2) наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого; 3) причинний зв'язок між вказаними діяннями і наслідками. З суб’єктивної сторони злочин, передбачений ст. 119 КК України, характеризується необережністю: злочинною самовпевненістю або злочинною недбалістю, а в ч. 2 ст. 121 КК України спричинення тілесного ушкодження здійснюється умисно, а смерть заподіюється необережно. За ст. 119 КК України суб’єкт злочину є загальним (тобто досяг 16-річного віку), а за ч. 2 ст. 121 КК України суб’єктом злочину є особа, з пониженим віком відповідальності, а саме, яка досягла 14-річного віку.

Умисне тяжке тілесне  ушкодження, внаслідок якого сталася  смерть потерпілого, має місце у  випадку, коли в результаті описаного  у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого, причому особливістю  цього є те, що настають два суспільно-небезпечні наслідки (первинний – тяжкі тілесні ушкодження і похідний – смерть). Психічне ставлення до них з боку винного є різним. Так, до заподіяння тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – з необережністю. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. У разі ж вбивства з необережності, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює настання смерті потерпілого [5, с. 89].

Відповідальність за ч. 2 ст.121 КК України настає лише за умови, що при вчиненні діяння винний передбачав заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також передбачав можливість настання смерті, але легковажно розраховував на її відвернення, або якщо не передбачав можливості настання смерті потерпілого, хоча повинен був і міг їх передбачити. А якщо умислом винного не охоплювалося спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а стосовно смерті потерпілого в його діях є необережна вина, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність за ст. 119 КК України.

Варто погодитися з твердженням  М. Михайлова і Ю. Мілько про те, що кваліфікація злочину в подібних випадках не повинна визначатися  часом настання смерті (відразу або  через деякий час). Необхідно виходити з того, що необережне вбивство передбачає відсутність умислу винного на заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а також і на заподіяння смерті потерпілому [6, с. 22].

Треба також  зазначити, що кваліфікація за ч. 2 ст.121 КК України прийнятна лише у випадку, якщо тяжкий характер ушкодження охоплювався умислом винного і якщо винний передбачав цей наслідок. Злочин не може бути кваліфікований за ч. 2 ст.121 КК України, якщо смерть потерпілого сталася в результаті необережного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження.

Проілюструємо викладене конкретним прикладом. Безпідставно за ч. 2 ст. 121 КК України були кваліфіковані дії громадянина А., який вдарив громадянина Б. кулаком в обличчя, від чого громадянин Б. упав і вдарився головою о бруківку. Внаслідок цього удару стався перелом кісток черепа, крововилив у мозок, від чого громадянин Б. помер. Як було доведено, смерть громадянина Б. сталася внаслідок удару головою о бруківку при падінні, а не від удару від обличчя. Доказів, що громадянин А., заподіюючи удар кулаком в обличчя, мав намір заподіяти тяжке тілесне ушкодження, не було, тому дії його були кваліфіковані як вбивство з необережності за ст. 119 КК України [7].

Підбиваючи підсумки зазначимо, що для відмежування умисного тяжкого  тілесного ушкодження, внаслідок  якого настала смерть потерпілого, від умисного вбивства та вбивства через необережність, потрібно ретельно досліджувати всі обставини, які мають значення для встановлення спрямованості умислу винного, враховуючи попередню поведінку винного і потерпілого, їх взаємовідносини, спосіб і знаряддя злочину, характер і локалізацію поранень, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.

Отже, порівнявши вищевказані злочини, передбачені  ст. 115, ч. 2 ст. 121 і ст. 119 КК України, ми бачимо, що вони мають схожі ознаки, але кримінальне законодавство передбачає різну ступінь їх суспільної небезпечності, про що можна судити з того, як різняться санкції за порушення норм цих трьох статей. Зважаючи на ці та інші обставини, дуже важливо у ході кваліфікації правильно розмежовувати ці три злочини.

Визначальним  при відмежуванні умисного тяжкого  тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства є суб’єктивне ставлення винного  до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті характеризується необережністю.

При відмежуванні тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від вбивства через необережність, треба також звертати увагу на психічне ставлення винного до суспільно небезпечних наслідків, які настають в результаті його суспільно небезпечних діянь. При кваліфікації діяння за ч. 2   ст. 121 КК України, винний до заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження – необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання смерті потерпілого в результаті заподіяння йому тяжких тілесних ушкоджень. У разі ж вбивства через необережність, таке усвідомлення відсутнє – винний не усвідомлює можливості настання смерті потерпілого. Отже, вчинене діяння слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

2. Умисне вбивство за  обтяжуючих обставин (ч. 2 ст. 115 КК України).

Обтяжуючими обставинами ч. 2 ст. 115 КК є: 
Умисне вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. И5КК). 
Таке вбивство характеризується одним (єдиним) умислом на вбивство двох (або більше) потерпілих, тобто винний має намір і мету вбити двох або більше осіб. 
Вбивство двох чи більше потерпілих може бути вчинене одночасно або в різний час. Ця обставина вирішального значення не має. Головне, що поєднує вбивст-В?„ДВОХ чи більше осіб за п. 1,- це єдність умислу таких дій. За відсутності єдності умислу на вбивство двох чи більше осіб злочин кваліфікується як повторне вбивство. За п. 1 кваліфікуються і ті випадки, коли після вбивства однієї особи винний вчинив замах на вбивство іншої особи або коли вбивству передував замах на вбивство Другої людини, якщо всі ці дії (обидва злочини) охоплювались одним умислом. 
127 
Разом з тим при спрямованості умислу на вбивство двох або більше осіб вбивство одного з них і замах на життя іншого (другого) не може вважатися закінченим злочином, вбивством двох чи більше осіб, бо злочинний намір вбити двох чи більше не був здійснений за причин, від волі винного незалежних. Тому такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК чи ч. 1 ст. 15, ч. 2 ст. 115 і п. 1 ч. 2 ст. 115КК. 
Якщо вбивство двох або більше осіб охоплювалось одним (єдиним) умислом, то перерва в часі між убивством одного і вбивством другого (інших) потерпілого юридичного значення не має і на кваліфікацію цього злочину не впливає. 
Замах на вбивство кількох осіб кваліфікується за ст. 15 і п. 1 ч. 2 ст. 115 КК. Додатково кваліфікувати ці дії ще й за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК немає потреби, якщо спосіб заподіяння смерті був небезпечний тільки для цих потерпілих. Убивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК) відрізняється від вбивства способом, що був небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК), суб'єктивно: за п. 1 ч. 2 ст. 115 КК дії кваліфікуються при намірі винного вбити кількох осіб, а за п. 5 ч. 2 ст. 115 КК - тоді, коли його умислом охоплювалося заподіяти смерть одному, а щодо інших потерпілих винний діяв необережно - вчинив необережне вбивство (ст. 119 КК) чи поставив потерпілих у небезпечне для життя становище (ст. 135 КК), окрім жертви. 
Вбивство двох осіб не може підпадати під ознаки п. 1 ч. 2 ст. 115 КК, якщо одне з них було необережним, (ст. 119 КК) або вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК), чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК). 
Умисне вбивство малолітньої дитини або жінки, яка завідомо для винного була у стані вагітності (п. 2 ч.2ст. 115КК). 
Для кваліфікації вбивства за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК не мають значення: 
а) взаємостосунки винного і потерпілої (чоловік чи жінка, знайомі, друзі, закохані чи зовсім незнайомі); 
б) звідки винному було відомо про вагітність потер пілої; 
в) строк вагітності; 
г) мотиви вбивства (помста, ревнощі, хуліганство). 
128 
За відсутності доказів того, що винний безсумнівно знав про вагітність потерпілої, його дії не підпадають під ознаки п. 2 ч. 2 ст. 115 КК. У таких випадках застосовується ч. 1 ст. 115 КК України. 
Малолітньою визнається дитина віком до 14 років. Життя дитини починається після фізіологічних пологів. Вбивство малолітньої дитини теж кваліфікується за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК лише у випадках, коли винний усвідомлював або міг усвідомлювати, що потерпілою є малолітня дитина, тобто такою, що не досягла віку 14 років. Якщо винна особа сумлінно помилялася, тобто не усвідомлювала і за обставинами не могла усвідомлювати віку дитини, то відповідальність настає за ч. 1 ст. 115 КК. 
Умисне вбивство заручника (п. З ч. 2 ст. 115 КК). 
Заручником називається особа, яку захопили і тримають проти її волі з метою примусити родичів затриманого, державну або іншу установу, підприємство чи організацію, посадову чи якусь фізичну особу задовольнити вимоги винного за умови звільнення затриманої особи (ч. 1 ст. 147 КК). 
Умисне вбивство двох заручників, чи з особливою жорстокістю, чи з корисливих мотивів, або вчинене на замовлення, або за попередньою змовою групою осіб, кваліфікується за п. п. 1, 4, 6, 11 і 12 ч. 2 ст. 115 КК. 
Умисне вбивство, вчинене з особливою жорстокістю (п.4ч. 2ст. 115КК). 
У п. 4 ч. 2 ст. 115 КК йдеться не про жорстокість взагалі, бо вбивство - це завжди акт жорстокості, а про особливу жорстокість, коли жертві були заподіяні особливі муки (безпосередньо перед вбивством чи під час його), особливі страждання, або коли винний застосував тортури, мордування, мучено діючу отруту чи спричинив потерпілому безліч поранень. Особлива жорстокість може визначитися у уещадності до жертви, глумі над мерцем, заподіянні особливо тяжких страждань присутнім при вбивстві близьким чи рідним потерпілого. 
У судовій практиці визнається, що ознака особливої жорстокості вбивства є у випадках, коли напередодні чи в процесі вбивства до потерпілого застосовувались тортури, мордування, або винний глумився над жертвою і при цьому мав намір спричинити потерпілому особливі муки та страждання. Так, за п. 4 ч. 2 ст. 115 КК були кваліфіковані дії М., який під час сварки облив свою коханку 
129 
бензином, підпалив і замкнув її в хаті. У потерпілої було опалено 95% тіла, від чого вона померла у лікарні1. 
Не може визнаватися особливою жорстокістю знищення мерця (трупа), а також сама по собі множина (безліч) заподіяних потерпілому поранень. 
Вбивство, вчинене способом, небезпечним для життя багатьох інших осіб (п. 5 ч. 2 ст. 135 КК) має місце тоді, коли винний здійснював намір на вбивство певної особи і при цьому розумів, що він застосовує такий спосіб, який небезпечний для життя не тільки однієї людини. Такими способами можуть бути: постріл у натовп або застосування для вбивства вогню (пожежі), води (затоплення), спорудження різних пасток тощо. 
Пунктом 5 ч. 2 ст. 115 КК вбивство охоплюється у тих випадках, коли небезпека для інших осіб, крім жертви, була реальною, тобто дії винного могли заподіяти їм шкоду (здоров'ю чи життю). Якщо при вбивстві способом, небезпечним для життя багатьох осіб, були спричинені тілесні ушкодження або заподіяна смерть іншим особам, то воно кваліфікується, крім п. 5 ч. 2 ст. 115 КК, також і за п. 1 цієї статті чи за статтями, які передбачають відповідальність за тілесні ушкодження. 
Вбивство із корисливих мотивів (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) -це вбивство з метою отримати майно чи майнові прибутки або права. Це може бути також намір звільнитися від майнових витрат. Це може бути і вбивство за винагороду, чи з метою отримання грошей, права на житло, або з метою звільнитися від сплати аліментів на утримання дитини, чи когось іншого з утриманців. Особливість корисливого вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, що єдиною перешкодою отримати майнову вигоду чи право на неї є потерпілий, і з настанням його смерті ця перешкода усувається. Для застосування п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, вдалося винному одержати майнову чи іншу винагороду чи ні. Але п. 6 ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися у тих випадках, коли вбивця не може одержати майнову вигоду від вчиненого ним убивства, наприклад, звільнитися від сплати боргу. 
Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК також убивство дружини з метою звільнитися від неї, бо голов- 
Практика...-С. 88-89. 
130 
ним мотивом цього злочину є не корисливий мотив, а мета таким чином розірвати шлюб. 
Особливість вбивства з корисливих мотивів полягає в тому, шо його мотив виникає до вчинення злочину, а вбивство є лише здійсненням цього наміру з таких спонукань. Якщо ж намір заволодіти майном потерпілого виник у момент убивства або відразу ж після вбивства, то воно не може кваліфікуватися за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство кваліфікується як вчинене без обтяжуючих обставин, а привласнене після вбивства майно - як крадіжка за ст. 185 КК. 
Не підпадає під ознаки п. 6 ч. 2 ст. 115 КК вбивство при охороні власного майна, бо від цього винний не може одержати ніякої вигоди, так само як і у випадках вбивства за заподіяну майнову шкоду (знищення або пошкодження майна винного, коли не виникало стану ні необхідної оборони, ні крайньої необхідності). 
Вбивство з корисливих мотивів за багатьма ознаками схоже на вбивство при розбої, що утворює сукупність злочинів (п. 6 ч. 2 ст. 115 та ст. 187 КК.) 
Відрізняються ці злочини тим, що при вбивстві з корисливих мотивів: 
а) намір отримати майнову вигоду внаслідок убивства виникає до вчинення вбивства. При розбої винний напа дає з метою заволодіти майном потерпілого, яким при розбої буває випадкова, незнайома особа. Вбивство з ко рисливих мотивів частіше буває вчиненим щодо знайо мих осіб; 
б) вбивство з корисливих мотивів вчиняється також з метою отримання майнових прав або майна у майбут ньому (наприклад, права на житло чи спадкоємство), то ді як при розбої це неможливо. При розбої винний праг не заволодіти майном негайно і тільки тим, яке перебу ває у потерпілого чи при ньому. 
Таким чином, вбивство, вчинене нападом з метою заволодіти майном у момент злочину, утворює сукупність злочинів і кваліфікується за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК та ст. 187 КК. Вбивство, яке не має ознак розбою (без нападу), кваліфікується тільки за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК. 
Умисне вбивство з хуліганських мотивів (п. 7 ч. 2 15 КК) характерне тим, що воно вчинюється, як може здатися, без видимих істотних причин, але з явною неповагою до суспільства. Винний вчинює дії винятково

5* 131 
цинічні чи особливо зухвалі. Його поведінка є відвертий виклик громадському порядку й обумовлена бажанням протиставити себе всім, хто його оточує, показати всім свою зневагу до них. 
Вбивство з хуліганських мотивів вчинюється іноді без приводу чи з використанням незначного приводу для вчинення злочину. Воно може бути вчинено і як відповідні дії на зауваження потерпілого чи іншу незначну подію (відмову дати припалити, відповісти на запитання чи на пропозицію стати в чергу тощо). 
У багатьох випадках вбивство з хуліганських спонукань є кульмінацією хуліганської поведінки винного. Якщо інші хуліганські дії винного були відокремлені місцем чи часом від вбивства, то вони утворюють сукупність злочинів і кваліфікуються за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК та відповідною частиною ст. 296 КК. При ідеальній сукупності цих злочинів все вчинене охоплюється п. 7 ч. 2 ст. 115 КК і додаткова їх кваліфікація за ст. 296 КК буде зайвою. 
У тих випадках, коли конфлікт між винним і потерпілим виник на підставі хуліганських спонукань, а потім переріс в особисті неприязні стосунки між ними, то вбивство не може бути кваліфіковано за п. 7 ч. 2 ст. 115 КК, бо переважним уже був не хуліганський мотив, а мотив помсти. 
Умисне вбивство особи чи її близького родича у зв'язку з виконанням потерпілим службового або громадського обов'язку (п. 8 ч. 2 ст. 115 КК) вчинюється у тих випадках, коли намір винного був викликаний службовою чи громадською діяльністю потерпілого. Наприклад, вбивство громадянина, який намагався припинити порушення громадського порядку, чи свідка за те, що він дав правдиві показання, і т. ін. Приводом до вбивства у таких випадках є службова чи громадська діяльність потерпілого. Власне кажучи, таке вбивство є помстою за суспільне корисну діяльність потерпілого. Таке вбивство може бути вчинене і відносно того потерпілого, який перешкоджав здійсненню антисуспільних намірів винного (наприклад, вбивство охоронця, слідчого чи прокурора і т. ін.). 
За п. 8 ч. 2 ст. 115 КК кваліфікується вбивство лише у тих випадках, коли дії потерпілого були правомірні. Якщо службова особа або громадянин діяли неправомірно, то вбивство їх за таку діяльність не підпадає під ознаки 
132 
п 8 ч. 2 ст. 115 КК. Таке вбивство підпадає під ознаки ч. 1 ст. 115 КК України. 
Оскільки п. 8 ч. 2 ст. 115 КК передбачає відповідальність за вбивство «у зв'язку з виконанням службового або громадського обов'язку», то для кваліфікації злочину за цією нормою не має значення, де і коли потерпілий виконував ці обов'язки, як і те - продовжує він їх виконувати чи вже не виконує; не має значення і те, чиї інтереси порушувались службовою чи громадською діяльністю потерпілого - самого винного, його рідних чи друзів. 
Умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115 КК). У п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України поєднані два самостійні мотиви вбивства, які визнаються законом кваліфікуючими обставинами вбивства. У деяких випадках вони можуть бути в сукупності, одночасно. 
Вбивство з метою приховати інший злочин припускає вчинення винним до цього іншого злочину або замаху на злочин. При цьому для кваліфікації вбивства за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК не має значення, який злочин був попереднім і хто став потерпілим - чи той же потерпілий або свідок попереднього злочину, чи інші особи, які на думку винного, могли його викрити. 
За п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України вбивство кваліфікується незалежно від того, чи вдалося винному досягти мети — приховати попередній злочин, а також незалежно й від того, чи можна було таким чином злочин приховати. 
Вбивство з метою приховати інший злочин утворює з цим попереднім злочином сукупність, і вони кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК України та статтею, яка передбачає відповідальність за приховуваний злочин, наприклад, умисне вбивство з метою приховати попередній вчинений розбій кваліфікуються за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 2 чи 3 ст. 187 КК України1. 
Вбивство з метою полегшити вчинення іншого злочину - це є один із засобів усунути ту особу, яка, на думку винного, може перешкодити здійсненню його наміру. Наприклад, убивство охоронця майна. Кваліфікація не 
15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. // Збірник постанов Пленуму Верховного Суду •України.- С. 172-173; Практика судів України в кримінальних та цивільних справах.- С. 91-92. 
133 
змінюється залежно від того, чи вдалося винному вчинити той злочин, який він хотів полегшити вбивством. Вчинення позначеного злочину чи замах на нього утворюють сукупність із вбивством. 
Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням або насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом (п. 10 ч. 2 ст. 115 ЮС) містить у собі два різних самостійних злочини - вбивство і зґвалтування або насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом. Поєднує їх лише те, що один із них (зґвалтування) є кваліфікуючою ознакою другого (вбивство). 
Вбивство, поєднане зі зґвалтуванням чи насильницьким задоволенням статевої пристрасті неприродним способом вчинюється як під час зґвалтування чи замаху на нього, так і після зґвалтування чи насильницького задоволення статевої пристрасті неприродним способом. В усіх випадках ці злочини утворюють сукупність і кваліфікуються за п. 10 ч. 2 ст. 115 КК та ч. 4 ст. 152 чи ч. З ст. 153 ЮС України. 
Необережно заподіяна смерть при зґвалтуванні чи насильницькому задоволенні статевої пристрасті неприродним способом також кваліфікується за сукупністю зло-чинів-за ст. 119 та ч. 4 ст. 152 ЮС або ч. 2 чи 3 ст. 153 КК. 
Якщо зґвалтування чи насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом було вчинене групою осіб, то за вбивство, поєднане з ним, відповідають усі співучасники, незалежно від того, чи всі вони мали статевий зв'язок з потерпілою. 
Умисне вбивство, вчинене на замовлення (п. 11 ч. 2 ст. 115 КК). Таке вбивство визнається вчиненим за обтяжуючих обставин незалежно від мотивів вбивства (помста, ревнощі, кар'єризм тощо) і від того, хто був виконавцем і замовником убивства. Вбивство, вчинене на замовлення і за платню, кваліфікується за сукупністю пунктів 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК України. 
Вбивством, учиненим на замовлення, називається умисне позбавлення життя потерпілого, здійснене особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди, відповідно до якої виконавець зобов'язується позбавити потерпілого життя, а замовник-вчинити або не вчинити в інтересах виконавця певні дії матеріального чи нематеріального характеру. 
134 
Якщо замовлення умисного вбивства мало форму угоди, відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає незалежно від того, коли були вчинені обіцяні виконавцеві дії матеріального чи нематеріального характеру - до чи після вбивства, виконав чи не виконав їх замовник, збирався він це робити чи ні. До дій матеріального характеру в таких випадках треба відносити, зокрема, сплату виконавцеві винагороди за вчинення вбивства, передачу чи збереження прав на майно, звільнення від майнових зобов'язань тощо. Діями нематеріального характеру можуть бути будь-які дії, вчинення чи невчинення яких безпосередньо не пов'язане з матеріальними інтересами виконавця вбивства (допомога у працевлаштуванні, вирішенні певних життєвих проблем, звільнення від кримінальної відповідальності, залучення до вчинення інших злочинів, якщо цього бажає виконавець, тощо). 
Дії виконавця умисного вбивства на замовлення кваліфікуються за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності й інших обтяжуючих обставин, зазначених у ч. 2 ст. 115 КК, і за відповідними пунктами цієї статті. Зокрема, у випадках, коли умисне вбивство на замовлення вчинюється з метою одержання від замовника грошей, матеріальних цінностей чи інших вигод матеріального характеру, дії виконавця, кваліфікуються за пунктами 11 та 6 ч. 2ст. 115КК. 
Замовник умисного вбивства залежно від конкретних обставин справи повинен визнаватися або підмовником, або організатором злочину (якщо тільки він не є його співвиконавцем), і його дії мають кваліфікуватися за відповідною частиною ст. 27 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами цієї статті (наприклад за п. 6 - якщо виконавець вчинив убивство з метою одержання вигод матеріального харак-теру; за п. 11 - якщо вбивство було замовлено групі осіб). 
Дії замовника умисного вбивства, який був співвиконавцем цього злочину, кваліфікуються за пунктами 11 та 12 ч. 2 ст. 115 КК як умисне вбивство, вчинене на замовлення за попередньою змовою групою осіб чи організованою групою, а за наявності до того підстав - і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115 КК. 
У випадку, коли замовник, який не є співвиконавцем убивства, діяв з корисливих, а виконавець з якихось 
135 
інших мотивів,- дії замовника кваліфікуються за ст. 27 і пунктами 6 та 11 ч. 2 ст. 115 КК. 
Зважаючи на те, що відповідальність за п. 11 ч. 2 ст. 115 КК настає лише у випадках, коли замовляється саме умисне вбивство особи, а не якийсь інший насильницький злочин щодо неї, цей пункт ч. 2 ст. 115 КК не може застосовуватися тоді, коли замовник доручив заподіяти потерпілому тілесні ушкодження, а виконавець умисно вбив потерпілого. У цьому разі замовник повинен нести відповідальність за співучасть у вчиненні того злочину, який він організував чи до вчинення якого схилив виконавця, а останній - за той злочин, який він фактично вчинив. 
У випадках, коли виконавець взяв на себе обов'язок позбавити потерпілого життя, але з незалежних від його волі причин умисел на вбивство до кінця не реалізував, дії замовника залежно від конкретних обставин справи повинні розглядатись як співучасть у готуванні до умисного вбивства на замовлення чи в замаху на вчинення цього злочину і кваліфікуватися за відповідними частинами статей 27 і 15 та п. 11 ч. 2 ст. 115 КК.1 
Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК). Відповідальності за вбивство, вчинене групою осіб, підлягають усі учасники групи незалежно від того, хто безпосередньо заподіяв смерть потерпілому. 
Умисне вбивство, вчинене за попередньою змовою групою осіб, має місце тоді, коли у позбавленні потерпілого життя брали участь за попередньою домовленістю як співвиконавці дві і більше особи. 
Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватись і ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо була заподіяна смерть потерпілому, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації 
1 П. 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 лютого 1999 р. «Про внесення змін і доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 1 квітня 1994 р. «Про судову практику в справах про злочини проти життя і здоров'я людини» // Відомості Верховного Суду України.- 1999,- № 2.- С. 9. 
136 
цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють убивство за попереднім зговором, до таких дій можуть бути віднесені: 
застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись та ким станом, заподіяв потерпілому смерть; 
подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосу вання до потерпілого фізичного чи психічного насильст ва, зв'язування його чи утримання під час того, як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті тощо); 
усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; 
- надання особі, яка згідно з домовленістю запо діює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час учинення вбивства передачею зброї, даванням порад тощо; 
- ведення спостереження за потерпілим, іншими особа ми чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство. 
Якщо учасники групи діяли узгоджено щодо декількох осіб, хоча кожен із них позбавив життя одного потерпілого, дії кожного із співучасників кваліфікуються як умисне вбивство двох і більше осіб, вчинене за попередньою змовою, за пунктами 12 та 1 ч. 2 ст. 115 КК. 
Умисним вбивством, вчиненим організованою групою, є умисне позбавлення потерпілого життя, здійснене групою, яка являє собою стійке об'єднання двох і більше осіб, що спеціально зорганізувалися для спільної злочинної 
ДІЯЛЬНОСТІ. 
Відповідальність за умисне вбивство, вчинене організованою групою, настає незалежно від того, була вона створена і функціонувала з метою здійснення саме цього вбивства чи для заняття іншою злочинною діяльністю. 
137 
Члени організованої групи, що брали участь у вчиненні умисного вбивства, несуть відповідальність за п. 12 ч. 2 ст. 115 КК без посилання на ст. 27 КК незалежно від того, яку роль вони при цьому виконували. 
Якщо організована група являє собою банду, відповідальність її членів настає за ст. 257 та п. 12 ч. 2 ст. 115 КК, а за наявності підстав - і за іншими пунктами ч. 2 ст. 115КК1. 
Умисне вбивство, вчинене особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, за винятком вбивства, передбаченого ст. 116-118 КК (п. 13 ч. 2 ст. 115 КК). За п. 13 ч. 2 ст. 115 кваліфікується вбивство, що має ознаки ч. 1 чи ч. 2 ст. 115 КК, яке було вчинене повторно, тобто вдруге (чи більше). 
Повторним визнається вбивство, вчинене: 
а) за відсутності єдиного умислу на вбивство двох чи більше осіб; 
б) у різний час незалежно від тривалості перерви між ними. 
Повторності не утворює: 
а) вбивство, вчинене при перевищенні меж необхідної оборони (ст. 118 КК) чи в стані фізіологічного афекту (ст. 116КК); 
б) вбивство, за яким уже закінчилися строки давності (ст. 49 КК) чи судимість знята або погашена (ст. 88 КК); 
в) вбивство двох або більше осіб (п. 1 ч. 2 ст. 115 КК); 
г) необережне вбивство (ст. 119 КК); 
д) вдруге вчинена спроба замаху на вбивство однієї і тієї самої особи, якщо ці дії охоплювалися одним умис лом. 
Для кваліфікації злочину за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК не має значення: 
а) чи був винний притягнутий до кримінальної відпо відальності за перше вбивство; 
б) чи відбував він покарання за перше вбивство чи ні, відбув таке покарання повністю чи частково. 
Вбивство вважається повторним і тоді, коли вбивству чи замахові на нього передував замах на вбивство або готування до вбивства, а також заподіяння смерті при бандитизмі (ст. 257 КК), посяганні на життя державного чи громадського діяча (ст. 112 КК), працівника правоохо- 
1 Відомості Верховного Суду України.- 1999.- № 2.- С. 9. 
138 
ронного органу у зв'язку з виконанням ним службових обов'язків, а також члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з охороною громадського порядку (ст. 348 КК). 
Для кваліфікації вбивства як повторного за п. 13 ч. 2 ст. Н5 КК не має значення, яку роль відігравав винний у попередньому вбивстві - був він виконавцем злочину чи іншим співучасником (організатором, підмовником чи пособником). Повторність надає як співвиконавство, так і інша форма співучасті. Посягання на життя працівника правоохоронного органу чи члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця (ст. 348 КК) особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, кваліфікується лише за ст. 348 КК. Оскільки ця норма не передбачає вчинення такого злочину при обтяжуючих обставинах, то додаткова кваліфікація цих дій ще й за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК непотрібна. 
Не може кваліфікуватися вбивство однієї особи за сукупністю пунктів 6, 7, 8 та 9 ч. 2 ст. 115 КК у будь-якому їх поєднанні, оскільки неможливо вчинити вбивство одночасно з корисливих, хуліганських мотивів, у зв'язку з виконанням потерпілим свого службового або громадського обов'язку чи з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення. 
Відповідно до ст. 277 Кримінально-процесуального кодексу суд не може змінювати кваліфікацію дій винного в умисному вбивстві з одного пункту на інший пункт ч. 2 ст. 115 КК, якщо це тягне за собою зміну формулювання обвинувачення, що погіршує становище підсудного і порушує його право на захист. 
Але міра покарання за ч. 2 ст. 115 КК призначається за сукупністю пунктів, а не окремо по кожному з них. Безпідставно, наприклад, було призначено покарання І. . за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК - п'ятнадцять років позбавлення волі. Судова колегія у кримінальних справах Верховного Суду України, розглянувши справу, вказала, що суд безпідставно призначив засудженим І. таК. покарання окремо за кожним з названих пунктів ч. 2 ст. 115 Санкція цієї статті є загальною як до будь-якого з пунктів, так і до будь-якої їх сукупності. Окремо по кожному пункту вона не визначена, а тому міра покарання 
139 
по кожному з них, у разі наявності їх сукупності, призначатися не може.1 
Стаття 115 КК містить вичерпний перелік обтяжуючих обставин, за яких вбивство визнається кваліфікованим. Убивство за інших обтяжуючих злочин обставин (наприклад, використання безпорадного стану потерпілого, своїх рідних - батька чи матері), які у ст. 115 КК не згадані, кваліфікується за ч. 1 ст. 115 КК. 
Згідно з принципом повноти осудності при кваліфікації вбивства, яке містить кілька обтяжуючих обставин, злочин кваліфікується за всіма пунктами ч. 2 ст. 115 КК, що передбачають ці обставини. 
Так, вироком судової колегії обласного суду П., раніше судимого за ст. 15 та ч. 1 ст. 115 КК, засуджено за пунктами 2,4 та 13 ч. 2 ст. 115 КК до 15 років позбавлення волі за те, що він на грунті особистих неприязних стосунків з особливою жорстокістю вбив О., знаючи, що вона вагітна.2

Практичні завдання:

Завдання 1.

Абреков, незадоволений зневажливими словами у свою адресу від Хаджиєва в колі односільчан, вирішив помститися йому. Він завдав Хаджиеву один удар ножем у сідницю, однак ніж зачепив важливу кровоносну судину і від великої втрати крові потерпілий помер. Дайте юридичну оцінку діям Абрекова. Визначите форму вини.

Відповідь

Дії Абрекові потрібно кваліфікувати  за ч. 2 ст. 121 та ст. 123 КК України як нанесення умисних тяжких тілесних ушкоджень, заподіяних в стані сильного душевного хвилювання, що спричинило смерть потерпілого Хаджиєва. Відповідно до ст. 24 КК України формою вини в даному випадку є умисел.

Завдання 2.

Проходячи вулицею селища, п'яні Довгань і Шуріпа зустріли Гринчука, теж п'яного. Останній почав нацьковувати на них собаку. Тоді Довгань і Шуріпа виламали з паркана по штахеті, якими вбили собаку, а потім стали бити Гринчука по голові і животу. Гринчук втратив свідомість і у лікарні помер. Кваліфікуйте дії Довганя і Шуріпи.

Відповідь

Дії Довганя і Шуріпи потрібно кваліфікувати  ч. 2 ст. 121 КК України та ч. 13 ст. 67 КК України  як умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, здійснене при  обтяжливих обставинах (в даному випадку при алкогольному сп’янінні), що спричинило смерть потерпілого.

Список використаної літератури:

1. Конституція України. Прийнята Верховною Радою України 28 червня 1996 року. - К.: Парламентське видавництво, 1996. 

2.  Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р № 2 // Вісник Верховного Суду України. – 2003 - № 1. – Ст. 37.

3. Кримінальний кодекс України: науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – [2-е вид., перероб. та допов.]. – Х. : Одіссей, 2004. – С. 1152.

4. Архів Слов’янського міськрайонного суду Донецької обл. Справа  № 1–57/11.

5. Гриневич В. Практичні аспекти відмежування тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть, від вбивства через необережність/ В. Гриневич// Юридичний журнал. – 2005. - № 11. – С. 88 – 89.

6. Михайлов М. Квалификация тяжких телесных повреждений, повлекших смерть / М. Михайлов и            Ю.Милько // Советская юстиция. – 1965. – № 6. –  С. 22–25.

7. Практика судів України в  кримінальних справах. 1993-1995. – К., 1995.

8. Бояров В.І. Деякі питання кримінально – правової характеристики умисних вбивств, вчинених на замовлення // Новий Кримінал. Кодекс Укр.: питання застосування і вчинення. – К. – Х., 2002. – с. 119.  
9.    Дідківська Н.А. Окремі питання караності умисних вбивств за Кримін Кодексом Укр. // Адвокат. – 2005. - № 6. – с. 23-26.  
10.    Дідківська Н.А. Умисне вбивство з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення / особливості змісту окремих та деякі питання кваліфікації // Вісн. ВСУ. – 2005. - № 1 – с. 40-44