Утворення Української Центральної Ради і її діяльність

ВОЛИНСЬКИЙ  НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ  ІМЕНІ ЛЕСІ УКРАЇНКИ

ФАКУЛЬТЕТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Індивідуальне науково-дослідницьке завдання

з курсу «Історія України»

на тему: 

«Утворення Української Центральної Ради і її діяльність» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Підготувала

студентка 11 групи

Мазур-Васильчик  Катерина 
 
 
 
 
 
 

Луцьк-2010

Зміст

Вступ

1. Утворення Української Центральної Ради
2. Український національний конгрес
3. I і II Універсали Центральної Ради. Генеральний секретаріат.
4. Основні положення Статуту Генерального секретаріату і «Тимчасової інструкції…»
5. Демократична нарада і позиції Центральної Ради. III і IV Універсали.

     6.  Останні дні Центральної Ради і повчальні уроки. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

        Наприкінці лютого 1917 р. несподівано для  багатьох сучасників відбулася завершальна сцена в існуванні Російської  імперії. 24 лютого в Петрограді здійнялася хвиля масового страйкового руху, Державна дума стала в опозицію до уряду. 27 лютого самодержавство впало, влада зосередилася в руках Тимчасовогокомітету Державної Думи. 2 березня члени цього комітету прийняли від царя акт про зречення і сформували новий Тимчасовий уряд країни. Революція перемогла. Активну участь у петроградських подіях взяли українські вояки, які  стали на бік Державної Думи. На початку березня в Петрограді утворився Тимчасовий український революційний комітет, який 2 березня опублікував відозву до українців Петрограда, закликавши їх спрямувати свою енергію „на завоювання власних національно-політичних прав", наповнити її „свідомістю власних національних інтересів".

       З цього моменту можна починати відлік  короткочасній історії української революції (так називають її сучасні історики); спроби відтворити  незалежну Україну після багатьох століть поневолення. Саме цей період невпевненості Тимчасового уряду, нестабільності соціальної та політичної ситуації був найсприятливішим для відновлення української державності. Тому цілком закономірним став і наступний розвиток подій. Українська інтелігенція зі своїми ідеями незалежності, що перебували у стані формування та усвідомлення, доклала усіх зусиль для організації майбутнього незалежного українського суспільства за принципами, що були притаманні саме народу України.

Спробуємо розглянути основні етапи цієї революції, причини та наслідки

поразки руху за незалежність української держави.  Відзначимо, яку роль в цих процесах відігравала Українська Центральна Рада. 

1.Утворення Української  Центральної Ради.      

В  лютому  1917 року в Росії перемогла буржуазно-демократична 
революція.  Російська  імперія,  яку  ще  не  так  давно  називали 
"європейським жандармом", розвалилась, як картковий дім. 
     Соціальна напруга, невдоволення продовженням світової  війни, 
голод,   розруха   створили  сприятливі  умови  для   національно- 
визвольної  революції в Україні. У Києві почали  формуватися  нові 
революційні    органи,   було   практично   ліквідовано    царську 
адміністрацію,   владу  перебрали  призначені  Тимчасовим   урядом 
губернські  й  повітові  комісари.  Перемога  революції   відкрила 
можливості   для  легалізації  політичних  партій  і   громадських 
організацій. На початку березня 1917 року в Україні виникають ради 
робітничих  і солдатських депутатів, які на той час не відігравали 
провідної ролі в революції і на владу не претендували. 
     За  ініціативою  М.  Грушевського та С. Єфремова  створюється 
міжпартійний  політичний блок "Товариство українських поступовців" 
(ТУП),  політичним ідеалом якого була автономія України  в  складі 
перебудованої   на   федеративних  засадах   Російської   держави. 
Згуртування  національних  сил  в Україні  привело  до  виникнення 
загальноукраїнського громадсько-політичного центру  —  Української 
Центральної   ради.   До   неї  увійшли   українські   соціалісти, 
представники    православного   духовенства,   культурно-освітніх, 
кооперативних,  військових,  студентських  та  інших  організацій, 
громад і гуртків, представники наукових товариств тощо. 
     Офіційною  датою заснування Центральної ради  як  громадсько- 
політичного  центру вважається 3 березня 1917 року.  Головою  Ради 
було  обрано видатного українського історика і громадського  діяча 
М.  Грушевського, його заступниками спочатку були Ф.Крижанівський, Д.Дорошенко та Д.Антонович.  Провідна роль у ній належала українським соціал-демократам   та  українським  есерам. Незабаром М. Грушевський  також приєднався  до українських есерів. До керівництва Ради входили                     В.Винниченко, С. Петлюра, С. Єфремов та ін. Лідери ради прагнули  до 
того,  щоб  добитися від Тимчасового уряду Росії широкої автономії 
для України.[4]

[3]

   2. Український національний конгрес

    19  березня  у  Києві відбулася стотисячна  маніфестація  під 
синьо-жовтими  прапорами,  яка ухвалила  резолюцію  про  доручення 
Центральній раді вступити у прямі переговори з Тимчасовим урядом. 
     Для  підтвердження своїх повноважень Центральна рада скликала 
5—7  квітня  Український національний конгрес, який В.  Винниченко 
назвав, як "перший крок по шляху організації державності". 
     На  Конгрес  прибуло 900 делегатів від багатьох  губерній,  а 
також  з  Москви, Петрограда, Криму, Кубані, Холмщини й  Галичини. 
Конгрес  вимагав  від  Росії автономії  України  і  визначення  її 
території,  санкціонував утворення Центральної ради, як  найвищого 
територіального органу влади в Україні, провів її  перевибори.  На конгресі були розв’язані такі питання:

• обрано на національно-територіальну автономію у складі федеративної демократичної республіки Росії;
• УЦР визнано представницьким законодавчим  органом України, розширено її склад;
• Обрано комітет їз 20 осіб для ведення роботи між сесіями УЦР, який згодом отримав назву Мала Рада.[3]

3. I і II Універсали Центральної Ради. Генеральний секретаріат.

      Універсали – акти законодавчого характеру вищого органу влади в Україні, що визначали зміни державно-правового статусу українських земель у складі Російської держави у 1917-1918рр.

10(23) червня 1917р.  – проголошення I Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

• відхилення Тимчасовим урядом вимог делегації УЦР на чолі з В.Винниченком про надання Україні автономії;
• ініціювання II Військовим з’їздом проголошення автономії України без згоди Тимчасового уряду.

Основні положення :

• проголошення автономії України;
• УЦР ставала вищим державним органом влади в Україні до скликання Всенародних українських зборів;
• Заклик до населення створювати підпорядковані УЦР органи влади на місцях;
• Створення української державної скарбниці за рахунок спеціального податку з населення;
• Участь представників усіх національностей у державотворчих процесах України;
• Необхідність розробки закону про землю.

Наслідки:

• фактичне перетворення ЦР на законодавчий орган;
• створення першого українського уряду Генерального секретаріату (15(28)червня 1917р.).

Історичне значення I Універсалу:

• подальше піднесення української революції;
• зростання авторитету УЦР;
• визначення позиції різних політичних сил щодо щодо української державності;
• засвідчив прагнення українців до створення власної держави.[3]

Склад Генерального секретаріату:

• В.Винниченко – голова і генеральний секретар внутрішніх справ (соціал-демократ);
• Х.Барановський - генеральний секретар фінансових справ (безпертійний);
• С.Єфремов - генеральний секретар національних справ (есер);
• Б.Мартос - генеральний секретар земельних справ (соціал-демократ);
• С.Петлюра - генеральний секретар військових справ (соціал – демократ);
• В.Садовський - генеральний секретар судових справ (соціал – демократ);
• М.Стасюк - генеральний секретар продовольчих справ (непартійний соціаліст);
• І.Стешенко - генеральний секретар освітніх справ (соціал-демократ);
• П.Христюк – генеральний писар (есер).[2]

3(16) липня 1917р.  – проголошення II Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

• пошук порозуміння між УЦР і Тимчасовим урядом;
• прибуття до Києва делегації Тимчасового уряду з метою взяти під власний контроль процеси, що відбувалися в Україні.

Основні положення:

• визнання УЦР вищим органом влади в Україні;
• затверждення складу Генерального секретаріату Тимчасовим урядом;
• поповнення УЦР представниками національних меншин;
• відмова від самочинного проголошення автономії до Всеросійських Установчих зборів;
• формування українських військових частин під контролем російського командування.

Наслідки:

• досягнення компромісу між ЦР та Тимчасовим урядом;
• липнева криза Тимчасового уряду (вихід зі складу Тимчасового уряду кадетів на знак протесту проти визнання УЦР);
• 4-9(17-22)липня 1917 – виступ самостійників на чолі з М.Міхновським, невдоволених відмовою від автономії (придушений військами УЦР, поглибив розкол в українському національному русі).

Історичне значення II Універсалу:

• продовження курсу УЦР на досягнення автономії України;
• Намагання з боку ЦР розв’язати всі суперечливі питання легітимним, демократичним шляхом;
• Виявлення негативного ставлення Тимчасового уряду щодо питання української автономії.[3]

     Другий Універсал не має одностайної оцінки серед сучасників та дослідників. Так голова УЦР М.Грушевський вважав, що «порозуміння УЦР з Російським урядом відкрило нову сторінку в житті України», в той час як дослідник Я.Грицак відзначає, що «без сумніву, Другий універсал був кроком назад у порівнянні з першим»

Компроміс між  УЦР та Тимчасовим урядом виявився недовготривалим. Дуже швидко Тимчасовий уряд порушив попередні домовленості. Це сталося у зв’язку з розв’язанням питання про повноваження Генерального секретаріату.[5] 
 
 

4.Основні положення  Статуту Генерального секретаріату  і «Тимчасової інструкції…» 

      [1]

5. Демократична  нарада і позиції Центральної  Ради. III і IV Універсали. 

     Вересень 1917р. – скликання Демократичної нарадиу Петрограді, яка мала обрати Раду республік ( передпарламент); висунення Центральною Радою власної платформи.

Вимоги Центральної  Ради:

• визнання за всіма націями права на самовизнання;
• скликання кожною нацією національно-крайових суверених Установчих зборів у призначений час без подальших зволікань;
• передача всієї влади в Україні Центральній Раді та Генеральному секретаріату;
• передача всіх поміщицьких, монастирських і церковних земель земельним комітетам;
• установлення державного і крайового контролю над продукцією і розподіленням;
• негайно  розпочати переговори з метою укладання миру.

7(20) листопада 1917 – проголошення III Універсалу УЦР.

Причини проголошення:

• 25 жовтня(7 листопада) 1917р. – зюройне повстання більшовиків у Петрограді, повалення влади Тимчасового уряду;
• Спроба встановлення радянської влади в Україні: 29-31 жовтня(11-13 листопада) 1917р. – збройне повстання більшовиків у Києві;
• Визнання УЦР носієм найвищої влади в Україні.

Основні положення  III Універсалу:

• проголошення Української Народної Республіки (УНР) у складі федеративної Росії;
• УЦР – вищий законодавчий, а Генеральний секретаріат – вищий виконавчий орган УНР до скликанняУстановчих зборрів України;
• Включення до УНР земель, де більшість населення складали українці;
• Скасування права власності на поміщицькі, удільні, монастирські, каабінетні, церковні та інші землі нетрудових господарств;
• Введення 8-годинного робочого дня; встановлення державного контролю за виробництвом;

«Віднині  Україна стає Українською Народною Республікою… - говорилося в Універсалі. – Ми твердо станемо на нашій землі, щоби силами нашими помогти всій Росії, щоб вся Республіка Російська стала федерацією равних і вільних народів».

     Михайло Грушевський нагалошував: на тому, що подібна «широка автономія об’єктивно дає початок її перетворенню у «повну державу». І вже через два місяці після проголошення УНР на весь голос заявила, що вона є «повною державою».

      9(22) січня 1918р. - проголошення IV Універсал Центральної Ради.

Причини проголошення:

• втрата надії на створення федеративної демократичної Росії;
• загроза захоплення більшовиками України;
• необхідність офіційно відмежуватися від радянської Росії для введення мирних переговорів з іншими державами.

Основні положення:

• проголошення УНР самостійною, незалежною вільною, суверенною державою;
• бажання жити з усіма

З цього  часу досить активно відбувається процес формирування і удосконалення державного ладу УНР.[3] 

6.Останні дні Центральної Ради і повчальні уроки. 

      4 грудня Центральна Рада отримала ультиматум Раднаркому з підписами Леніна і Троцького. У відповіді на ультиматум (її підписали В.Винниченко й С.Петлюра) Раднарком обвинувачувався у грубому замаху на «право самовизначення України шляхом нав’язування їй своїх форм полiтичного устрою». Бiльшовики незважаючи на численнi декларацiї про «самовизначення нацiй аж до вiддiлення», не переводили своїх вiдносин з Україною в площину мiжнародного права.

     Постає закономiрне запитання: чому перед такою загрозою Центральна Рада не змогла протистояти бiльшовицькому наступу?

     Вiдповiдь лежить у площинi двох  факторiв – зовнiшнього й внутрiшнього.

     Лiдери Центральноi Ради опинилися перед вибором – де шукати допомоги проти ворога нашого нацiонального визволення – Росiї. Одна частина стояла за те, щоб шукати її в народi, йдучi назустрiч його соцiально-економiчним прагненням, а друга частина – закликання на помiч проти бiльшовицької навали нiмецького вiйська. Члени українськоi делегацiї пiсля переговорiв у Брест-Литовську 9 лютого за новим стилем звернулися iз закликом до нiмецького народу про допомогу. Але прихід нiмецької армiї на Україну не дав очiкуваних результатiв, а навпаки. Орієнтація і надія на зовнішні сили провалилась, бо німці себе почували на українській землі не як «приятелі», а повноправні хазяї.

     Відіграв свою негативну роль  у боротьбі з більшовизмом  і такий внутрішній фактор, як  вічна прірва між задумом і його втіленням в життя, що виявилася у спробах Ценральноі Ради реалізувати намічену соціально-економічну програму та нездатність Центральноі Ради налагодити ефективний державний механізм. А неспроможність вирішити дилему – пріоритет прав нації чи прав людини (вибрали перше) врешті-решт визначило долю Центральної Ради.