Вдосконалення і перспективи кадастрової оцінки нерухомості для оподаткування

 

 

ДВНЗ «Приазовський державний технічний університет»

Інститут економіки та менеджменту

Кафедра економіки підприємств

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Самостійне домашнє завдання з дисципліни «Оцінка бізнесу»

на тему:

«Вдосконалення і перспективи кадастрової оцінки нерухомості для оподаткування»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала: ст..гр. ЕП-12

Кулішова О.О

Перевірила:

Толппежнікова Т.Г.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Маріуполь 2015

 

ЗМІСТ

Вступ

1.Передумови оцінки та оподаткування  земель

2.Обєкти масової оцінки

3.Вдосконалення системи кадастрової оцінки нерухомості

Висновки

Список використанних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3

4

6

 

10

18

19 
ВСТУП

Облік землі та нерухомості в кожній країні ведеться від початку становлення земельно-правових відносин, форми кадастру є різними, залежно від національних економічних обставин. Однак, більшість європейських країн, де система обліку та реєстрації нерухомості створювалася відносно недавно, пішли шляхом формування єдиної системи, оскільки саме такі системи є на цей час найбільш ефективними.

У багатьох країнах світу невід’ємною складовою управління міськими землями є їх оцінка. Їй належить провідна роль у формуванні та реалізації економічних механізмів регулювання міського землекористування і, насамперед, через систему оподаткування. Земельний податок існує вже тисячі років і його переваги добре відомі. Такий податок є прозорим, дешевим для адміністрування, легким для збирання і доступним для розуміння його платників. Проте ефективність цього податку багато в чому буде визначатися рівномірністю розподілу податкового тягаря, що забезпечує справедливість оподаткування загалом.

Істотним моментом для досягнення цієї мети, як свідчить світовий досвід, є використання в якості бази оподаткування ринкової вартості нерухомості, а в якості способу визначення оціночної вартості – масової оцінки. Саме на цих засадах базується система адвалорного оподаткування, яка вважається фахівцями Європейської економічної комісії ООН, Організації ООН по продовольству і сільському господарству, Міжнародного комітету з стандартів оцінки, Міжнародної асоціації податкових оцінювачів успішною практикою в досягненні справедливого оподаткування.

 

1. ПЕРЕДУМОВИ ОЦІНКИ ТА ОПОДАТКУВАННЯ ЗЕМЕЛЬ

Питання про впровадження масової оцінки міських земель постало в Україні ще на початку 1990-х років, коли було відновлено платний характер використання землі. Але за умови збереження монополії державної власності на землю це питання носило скоріш декларативний, ніж практичний характер. Тому цілком прогнозованою була поява в першій редакції Закону України «Про плату за землю» механізму оподаткування землі за встановленими державою ставками.

Фактично першим кроком до оподаткування міських земель за результатами їх оцінки стали роботи з грошової оцінки земель населених пунктів, що виконувалися відповідно до тимчасової методики, затвердженої на державному рівні у 1995 році. Зважаючи на нерозвиненість на той час ринкових відносин, недостатність інформації щодо укладених угод з купівлі-продажу об’єктів нерухомості, автори методики вимушені були прийняти за базу оцінки не реальну цінність об’єктів оподаткування, а суму коштів, необхідних для відтворення інженерно-транспортної та природоохоронної інфраструктури населених пунктів. Природно, що така оцінка не мала нічого спільного з окресленням вартості міських земель, а її компоненти (ставка капіталізації, поправочні коефіцієнти) носили нормативний, неринковий характер.

З поглибленням процесів роздержавлення міських земель, включення їх до ринкового обігу ставала все більш очевидною неадекватність результатів нормативної грошової оцінки земель населених пунктів їх реальній вартості. Це не могло не позначитися на ефективності системи оподаткування та орендних відносин в сфері землекористування.

По-перше, визначені на її основі земельний податок та розмір орендної плати мали, як правило, завищений характер, що стримувало інвестиційні процеси в містах та унеможливлювало виконання податкових зобов’язань суб’єктами підприємницької діяльності. По-друге, бажаючи уникнути високих податків, земельні ділянки штучно розбивалися на частини, до яких застосовувалися різні коефіцієнти оцінки, що призводило до втрати об’єктами оподаткування не тільки своєї функціональної цілісності, а й ринкової вартості. При цьому дійсні ставки податку набували регресивного характеру. По-третє, неадекватність результатів нормативної грошової оцінки «платоспроможності» об’єктів оподаткування спровокувало невиправдане розширення кола «пільговиків», переміщуючи податковий тягар на решту платників та зменшуючи загальний обсяг надходжень до бюджету. І нарешті, чинний порядок нормативної грошової оцінки криє в собі можливості для отримання упереджених результатів, що спричиняє негативне ставлення до оподаткування міських земель загалом. [4]

 

2. ОБ’ЄКТИ МАСОВОЇ ОЦІНКИ

В різних країнах існують відмінні точки зору на те, що прийнято вважати об’єктами масової оцінки для цілей оподаткування. Ці уявлення тісно зв’язані з розумінням термінів земля і нерухомість, що використовуються в законодавстві цих країн. Якщо в деяких країнах земля розуміється тільки як земна поверхня, то в інших - термін земля включає також і її поліпшення. При цьому земля і поліпшення можуть оцінюватися і оподатковуватися окремо, хоча у більшості країн земля і поліпшення оподатковуються як цілісний об’єкт (табл. 1).

Таблиця 1 - Об’єкти оподаткування та масової оцінки в країнах Європи та СНД
Об’єкти оподаткування	Країни
Земля без поліпшень	Білорусь, Грузія, Естонія, Казахстан, Російська   Федерація (до 2009 р.), Україна
Земля в сільській місцевості та   міська нерухомість в цілому	Вірменія, Італія, Франція
Земля і поліпшення (окремо)	Литва, Румунія, Швейцарія
Нерухоме майно (земля +   поліпшення)	Австрія, Бельгія, Велика Британія, Данія,   Ісландія, Іспанія, Киргиз стан, Кіпр, Латвія,   Нідерланди, Німеччина, Російська Федерація (з   2009 р.), Словакія, Фінляндія, Швеція

Розроблено за матеріалами [Land (Real Estate) Mass Valuation Systems for Taxation Purposes in Europe. Geneva: UN ECE, 2001. - 143 p.].  

Відповідно до ст. 3 Закону про оцінку земель редакція від 28.06.2015: об'єктами        оцінки       земель       є:       територія  
адміністративно-територіальних одиниць  або  їх частин,  території  
оціночних районів та зон,  земельні  ділянки  чи  їх  частини  або  
сукупність  земельних  ділянок  і  прав  на  них,  у тому числі на  
земельні частки (паї), у межах території України.

 

Кількість країн, де земля та поліпшення (зміна якісних  характеристик  земельної  ділянки  внаслідок  розташування  в  її межах будинків,  будівель,  
споруд,  об'єктів інженерної інфраструктури, меліоративних систем,  
багаторічних  насаджень,  лісової  та  іншої рослинності,  а також  
внаслідок господарської діяльності  або  проведення  певного  виду  
робіт (зміна рельєфу, поліпшення ґрунтів тощо. Ст.1[1]) оцінюються та оподатковуються окремо, постійно зменшується. Навіть у країнах СНД, де, як правило, оподатковувалася лише земля, в останні роки впроваджуються системи оподаткування всієї нерухомості. Це зумовлено тим, що система, яка використовує різні податки та оцінки, не тільки ускладнює процес управління нею, а й є менш нейтральною щодо надходжень та справедливою стосовно платників податку.

Таким чином, у світі простежується чітка тенденція до розгляду землі і поліпшень як цілісного об’єкту оподаткування та оцінки, що забезпечує принципи ефективності та справедливості. Впровадження такого підходу в Україні упередить створення великої кількості оціночних механізмів, які можуть привести до неефективності процесу оцінки нерухомості та стягнення податків, до зростання витрат на ці процеси та проведення несправедливих оцінок нерухомості. Водночас повинна існувати диференціація оцінки землі та поліпшень за їх типами для утворення чіткої оціночної бази. Це дає змогу оцінювачу максимально врахувати відмінності у ціноутворюючих чинниках, а платнику податків зрозуміти, яким чином та чи всі аспекти були враховані при оцінці нерухомості.

Як вже зазначалося, помилковою є думка, що сам факт проведення оцінки є вже достатнім для забезпечення справедливого розподілу податкового тягаря. Важливу роль тут має зіграти тип вартості, що визначається в результаті оцінювання і з якої стягується податок. Як правило, таке визначення відноситься до компетенції національного законодавства.

Сьогодні за базу оцінки для цілей оподаткування в багатьох країнах обрана ринкова вартість, як така, що є економічно обґрунтованою і підтвердженою. Дану позицію поділяють і Міжнародний комітет з стандартів оцінки, і Міжнародна асоціація податкових оцінювачів, рекомендуючи використовувати для масової оцінки ринкову вартість як міру об’єктивного податкового навантаження.

Оцінка землі за ринковою вартістю забезпечує одноманітне відношення між цінністю майна і податками. Такий податок автоматично зберігає свої функції в умовах інфляції та сприймається як об’єктивний, а отже і справедливий. Він відображає ринкову дійсність, доступну для громадськості, і одночасно заохочує власників до пошуку ефективного використання майна.

Залежно від   мети   та   методів  проведення  оцінка  земель в Україні 
поділяється на такі види:

     бонітування  ґрунтів;

     економічна  оцінка земель;

     грошова оцінка земельних ділянок.

     Дані бонітування  ґрунтів (порівняльна оцінка якості ґрунтів за їх  
основними  природними  властивостями,  що  мають сталий характер і  
суттєво впливають на  врожайність  сільськогосподарських  культур,  
вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах СТ.1[2]) є  складовою частиною державного земельного  кадастру  та  є  основою проведення економічної оцінки сільськогосподарських  угідь   і   враховуються   при   визначенні екологічної      придатності      ґрунтів      для     вирощування сільськогосподарських      культур,      а       також       втрат  
сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

     Дані з  економічної  оцінки  земель  є основою при  проведенні  
нормативної   грошової   оцінки   земельних    ділянок,    аналізі  
ефективності  використання  земель  порівняно  з іншими природними  
ресурсами   та   визначенні   економічної    придатності    земель  
сільськогосподарського       призначення      для      вирощування  
сільськогосподарських культур.

     Грошова оцінка земельних ділянок залежно від  призначення  та  
порядку проведення може бути нормативною і експертною.

     Нормативна  грошова оцінка земельних ділянок  використовується  
для  визначення  розміру  земельного  податку, державного мита при  
міні,  спадкуванні  (крім випадків спадкування спадкоємцями першої  
та  другої  черги  за  законом  (як  випадків  спадкування ними за  
законом, так і випадків спадкування ними за заповітом) і за правом  
представлення,  а  також  випадків спадкування власності, вартість  
якої  оподатковується  за нульовою ставкою) та даруванні земельних  
ділянок  згідно  із  законом,  орендної  плати за земельні ділянки  
державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і  
лісогосподарського  виробництва, вартості земельних ділянок площею  
понад   50   гектарів   для   розміщення  відкритих  спортивних  і  
фізкультурно-оздоровчих споруд, а також при розробці показників та  
механізмів економічного стимулювання раціонального використання та  
охорони земель.

     Експертна грошова оцінка земельних ділянок  та  прав  на  них  
проводиться з метою визначення вартості об'єкта оцінки.

     Експертна  грошова  оцінка  земельних ділянок  використовується  
при здійсненні цивільно-правових угод щодо  земельних  ділянок  та  
прав на них, крім випадків, визначених цим Законом, а також іншими  
законами. СТ 5[2]

 

3. ВДОСКОНАЛЕННЯ КАДАСТРОВОЇ ОЦІНКИ НЕРУХОМОСТІ

Зважаючи на те, що Україна є країною, яка бажає увійти до країн Європейського союзу, то їй необхідно кардинально реконструювати свою систему кадастрового обліку нерухомості. Створення ефективної земельно-кадастрової системи належить до числа найважливіших передумов сталого розвитку ринкових земельних відносин, оскільки саме на земельний кадастр покладається вирішення завдання обліку всіх одиниць земельної власності, на його основі здійснюється реальне гарантування прав на земельні ділянки, саме у складі кадастру здійснюється оцінка земель для фіскальних і регуляторних цілей. Однак, на цей час в Україні немає цілісної земельно-кадастрової системи, яка була б ефективною основою регулювання земельних відносин, оцінки майна, реєстрації прав на нерухомість, моніторингу та контролю у сфері природокористування тощо. Практично всі складові кадастру формуються із значними труднощами, а сам кадастр наразі не можна вважати джерелом необхідних, достовірних і своєчасних відомостей про земельні ресурси. Тому є сенс розглянути головні проблеми створення державного земельного кадастру і сформулювати певні пропозиції стосовно їх розв’язання.

Головною відмінностю нашої кадастрової оцінки є те, що відповідно до Закону про Державний земельний кадастр України містить наступне визначення: “Державний земельний кадастр – інформаційна система відомостей про земельні ділянки, розташовані в межах кордонів України, їх цільове призначення, види функціонального використання, обмеження у використанні земельних ділянок, а також дані про кількісну та якісну характеристики земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами”, ст. 10, об'єктами Державного земельного кадастру є:

землі в межах державного кордону України;

землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць;

обмеження у використанні земель;

земельна ділянка[1]

При тому, що стосується об’єкту кадастрової оцінки Якщо розглядати склад об’єктів нерухомості за їх видами як об’єктів цивільного права, то можна вирізнити дві головні категорії нерухомих речей: об’єкти, міцно пов’язані із землею, і природні ресурси. Ми звикли називати нерухомістю будинки і споруди. Але лісові земельні ділянки, відокремлені водні об’єкти тощо – це теж нерухомі речі, які треба ідентифікувати й описувати. Отже, коло об’єктів обліку в Державному земельному кадастрі (далі – ДЗК) не може обмежуватися винятково “земельними ділянками”, а має бути розширене, як це показано на схемі “Склад об’єктів обліку в державному земельному кадастрі”.

Рис. 1 “Склад об’єктів обліку в державному земельному кадастрі”. [3]

До того, ж система кадастрової оцінки та реєстру має організаційні недоліки.

Комерціалізація земельно-кадастрових процедур. Земельно-кадастрові процедури, пов’язані з веденням державного реєстру земель, виконуються Центром державного земельного кадастру та його філіями в регіонах. Метою цієї комерційної організації є прибуток. Внаслідок цього комерціалізовані земельно-кадастрові процедури, пов’язані з веденням державного реєстру земель, практично не виконуючи суспільно-корисних функцій, перетворилися на тягар для суб’єктів земельних відносин. Тому найважливішим завданням розвитку державного земельного кадастру (далі – ДЗК) має стати відсторонення від ведення кадастрових процедур неурядових установ і концептуальна переорієнтація кадастрової діяльності з отримання прибутку на самоокупність і задоволення потреб споживачів інформації про об’єкти кадастрового обліку. Водночас варто забезпечити публічність, доступність кадастрових планів і карт, а також ортофотопланів та індексних карт, створених у рамках проекту “Видача державних актів на право власності на землю в сільській місцевості та розвиток системи кадастру” через мережу Інтернет – це стане першим кроком на шляху системного підвищення якості і відкритості кадастрових даних, оскільки багаторічна утаємниченість кадастрових відомостей може вважатись однією з головних передумов масового накопичення в кадастрових базах даних недостовірних або неякісних геопросторових відомостей про земельні ділянки.

Дискретність кадастрових даних. Серйозним недоліком нинішньої земельно-кадастрової системи є дискретність кадастрових даних: станом на початок 2011р., у державному реєстрі земель обліковуються семантичні та картографічні характеристики лише близько 11,7 млн. земельних ділянок, або 46,6% їх загальної кількості (25,1 млн.). Таким чином, сучасний земельний кадастр має ознаки дискретності – об’єктами обліку є не всі землі в межах України, а лише окремі земельні ділянки. Фактично, попри формування в Україні нової системи земельних відносин, що базується на багатоманітності форм власності на землю, понад половину земельних ділянок залишаються своєрідною terra incognita для ДЗК. Реєстрація меж кожної конкретної земельної ділянки здійснюється незалежно від інших земельних ділянок. Фактично ігнорується аксіома, що межа завжди розмежовує дві земельні ділянки та є їх спільним атрибутом, в Україні кожна земельна ділянка наразі має свою власну межу, яка обліковується та реєструється незалежно від меж суміжних землеволодінь і землекористувань, а вимога “відсутності перетинів і розривів” між суміжними ділянками виконується лише стосовно обмеженої кількості ділянок, відомості про які зібрані в базі даних Центру державного земельного кадастру. Повна невизначеність правового статусу даних т.зв. автоматизованої системи ДЗК (АС ДЗК) на нинішньому етапі не дозволяє вважати “перевірки”, що проводяться згаданим Центром, юридично значимими. Таким чином, важливою технічною задачею має стати перехід від дискретності до безперервності та комплексності геопросторових даних у ДЗК. Взаємна узгодженість меж суміжних земельних ділянок, адміністративно-територіальних утворень, а також кадастрових зон і кварталів повинна стати однією із фундаментальних засад створення кадастрової системи, а не одним із “бажаних, але необов’язкових” результатів її функціонування.

Незавершеність інвентаризації земель Кардинальне покращення якості земельно-кадастрових даних, а також зниження конфліктогенного потенціалу земельних відносин в Україні нерідко пов’язують з інвентаризацією земель, яка покликана дати відповідь на питання про сучасний стан землекористування та землеволодіння. Вважається, що саме інвентаризація земель дозволить перевести земельні відносини на якісно новий рівень, позбавлений низки системних недоліків нинішньої системи управління земельними ресурсами в частині визнання та гарантування прав на землю. Інвентаризація земель на початку земельної реформи розглядалась як спосіб отримання первинних відомостей для надання земельних ділянок громадянам і ведення обліку земель. Інакше кажучи, інвентаризація мала б забезпечити створення “первинного земельного кадастру”, на базі якого стало б можливим ведення чергових кадастрових планів (карт) з ураху- ванням усіх об’єктів кадастрового обліку. Однак, суцільна інвентаризація земель, насамперед через недостатнє бюджетне фінансування заходів земельної реформи на початку 1990-х років, так і не була зроблена. Наслідком цього, а також неодноразового застосування методів адміністративно-командного прискорення приватизації земель, стали неповнота та неточність відомостей в даних ДЗК. Фактично, земельні ділянки “з’являються” в земельному кадастрі мірою проведення кадастрових зйомок, пов’язаних з фіксацією їх фактичних меж у натурі (на місцевості). Таким чином, безперервність земельно-кадастрового обліку може бути забезпечена лише шляхом системної державної інвентаризації земель, яка за нинішніх умов має забезпечити:

1) повноту відомостей в ДЗК  про всі земельні ділянки, кадастрові  зони і квартали, адміністративно- територіальні утворення в межах  України;

2) перевірку на достовірність (валідизацію) наявних семантичних і картографічних відомостей про земельні ділянки, стосовно яких державою зареєстровано правовстановлюючі документи;

3) виявлення та реєстрацію обмежень у використанні земель (територіальних зон) навколо існуючих режимоутворюючих об’єктів. При цьому, нормативно-правова база інвентаризації земель в Україні є надзвичайно недосконалою.

Форма ведення Попри усвідомлення тієї обставини, що за сучасних умов лише електронне ведення земельно-кадастрових баз даних спроможне забезпечити ефективну обробку та використання відомостей про земельні ресурси, і прагнення до комп’ютеризації та автоматизації земельно-кадастрових процедур, земельний кадастр в Україні залишається “паперовим”. Автоматизація ведення ДЗК практично унеможливлена. Найголовніша причина цього – повна невизначеність правового статусу земельно-кадастрових даних “в електронному вигляді”: наразі жоден законодавчий акт в Україні не визначає правового режиму відомостей АС ДЗК, а також способів їх використання у правозастосовній практиці. Дані в “обмінних файлах” (основна інформація, на підставі якої формується база даних ДЗК) з результатами виконаних землевпорядних робіт, що на платній основі акумулюються підрозділами Центру державного земельного кадастру з 2003р., за своїм юридичним значенням є нікчемними, оскільки, незважаючи на прийняття у 2003р. законів “Про електронні документи та електронний документообіг” та “Про електронний цифровий підпис”, обмінні файли ніколи не мали цифрових підписів і документального статусу. Крім того, становлення меж кадастрових зон і кварталів в Україні здійснювалося досить безсистемно та хаотично. Співвіднесення в комп’ютерній системі актуальних даних моніторингу з геопросторовими відомостями про межі земельних ділянок і склад угідь дозволятиме в автоматичному режимі виявляти більшість порушень земельного та природоохоронного законодавства.

Проблема обліку земель Система статистичної звітності з земельних ресурсів, обліку кількості земель потребує приведення її у відповідність до сучасної класифікації земель за цільовим призначенням, а також узгодження з європейськими системами класифікації CLUSTERS (Classification for Land Use Statistics: Eurostat Remote Sensing Programme) та CORINE (Coordination of Information on the Environment). Європейський вибір України потребуватиме створення передумов для інтеграції вітчизняної земельно-кадастрової системи в рамках ініціативи INSPIRE (Infrastructure for Spatial Information in the European Community), метою якої є створення інфраструктури просторової інформації в масштабах Європи, що, як очікується, допоможе розкрити цінність географічної інформації для ефективного державного управління, приватного бізнесу і громадян. Проект INSPIRE визначає загальні правила створення інфраструктури просторової інформації, яка може потім використовуватися для підтримки екологічної політики або дій, що можуть мати вплив на довкілля. Очікується використання цієї інфраструктури для інших галузей (наприклад, транспорту). INSPIRE буде базуватися на інфраструктурах просторової інформації, що створюються та експлуатуються країнами-членами ЄС. Компоненти цих інфраструктур повинні містити: метадані; набори просторових даних (включно з кадастровими даними про ділянки та їх межі й мають певний правовий статус власності); мережеві послуги та технології; угоди щодо використання інформації, в т.ч. спільного доступу; механізми координації і моніторингу; технологічні процеси і процедури. Участь у реалізації проекту INSPIRE має також розглядатися в більш широкому контексті двох інших ініціатив: GMES (Глобальний моніторинг для охорони довкілля та безпеки) і GEO (Група спостережень за Землею). Обидві ініціативи надають особливої уваги потребі покращення інтеграції даних та управління інформацією для ведення моніторингу Землі за допомогою спостережень із космосу та наземних мереж. [3]

Відповідно до визначення Міжнародної федерації геодезистів, кадастрова система є підсистемою більш широкої земельної інформаційної системи, яка є інструментом для прийняття економічних, адміністративних, юридичних рішень, а також планування та розвитку територій. Складові такої земельної інформаційної системи – це, з одного боку, база даних про землю, з іншого – процедури та технічні «інструменти» для систематичного збору, оновлення, обробки та розповсюдження цих даних.

Законодавство Європейських країн містить певні норми щодо створення земельних кадастрів. відповідність законодавству ЄС передбачає, що система реєстрації прав на нерухоме майно країни запроваджується в такий спосіб, щоб не заважати функціонуванню ринку нерухомого майна. Законодавство ЄС містить більше норм щодо створення земельних кадастрів, зосереджуючи увагу на землях сільськогосподарського призначення. Так, країни-члени повинні запровадити геоінформаційні системи на основі ортофотопланів – з тим, щоб створити базу жорсткого контролю над видачею субсидій для сільгоспвиробників, підготувати відповідний реєстр з переліком розташування, характеристик і прав, що застосовуються, запровадити Систему інтегрованого адміністрування та контролю (СІАК) . Відповідно до ст.4 Постанови Ради Європи №3508/92 (для Східноєвропейських країн), має бути забезпечено:

• створення цифрової системи ідентифікації земельних ділянок сільськогосподарського призначення з використанням кадастрових карт і документів, а також інших картографічних матеріалів. [5]

 

ВИСНОВКИ

«Бачення майбутніх кадастрових систем» розроблені Міжнародною асоціацією землемірів (FIG) у концепції «Кадастр 2014». Відповідно до неї, сучасна кадастрова система визнається більшістю спеціалістів як багатоцільова – тобто така, що за допомогою найсучасніших інформаційних технологій поєднує в собі всі функції раніше окремих систем реєстрації прав на нерухомість та кадастру. Європа намагається привести кадастрово-реєстраційні системи до єдиних стандартів, якими є, зокрема, ведення системи реєстрації прав на нерухомість на основі записів про земельні ділянки (земельна ділянка та нерухоме майно розглядається як єдиний об’єкт нерухомості); здійснення реєстрації прав на земельні ділянки та нерухоме майно в одному Реєстрі прав; здійснення реєстрації прав та ведення кадастрових карт однією установою. Окрім того, реєстрація прав має бути адміністративною функцією (тобто відокремленою від судових та/або нотаріальних органів); послуги системи орієнтовані, насамперед, на користувача, а сама система реєстрації прав – самоокупною.

Наразі Україною зроблено перший суттєвий крок у цьому напрямку. Створена за сприяння Світового Банку кадастрова система відповідає сучасним вимогам. Тепер є два паралельних завдання: наповнювати кадастр новими достовірними даними, підтримувати рівень їх актуальності та вдосконалювати законодавство щодо єдності кадастрово-реєстраційної системи та забезпечення фінансової сталості Національної кадастрової системи.  

У своїх рекомендаціях Європейська економічна комісія ООН з питань управління земельними ресурсами закликає уряди усвідомити відповідальність за розробку земельних інформаційних систем. Адже від рівня її функціонування залежить успіх або невдача у здійсненні багатьох урядових рішень, наприклад таких як пошук та експлуатація ресурсів, індустріалізація та земельна реформа.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАННИХ ДЖЕРЕЛ

1. Закон України про державний земельний кадастр. Ел.ресурс, режим доступу: [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3613-17]
2. Закон Украъни про оцінку земель. Ел.ресурс, режим доступу: [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1378-15]
3. Перспективи розвитку державного земельного кадастру в Україні. -  ЦЕНТР РАЗУМКОВА • НАЦІОНАЛЬНА БЕЗПЕКА І ОБОРОНА • №6, 2011. Ел.ресурс, режим доступу: [http://www.razumkov.org.ua/ukr/files/category_journal/NSD124_ukr_4.pdf]
4. Земельна реформа в Україні. Ел.ресурс, режим доступу: [http://zemreforma.com.ua/news/nasklki-ukrainskij-kadastr-vdpovdaie-ievropejskim-standartam.html]
5. Масова оцінка міських земель: Україна та світовий досвід. – О.Драпіковський, І.Іванова. Ел.ресурс, режим доступу: [http://www.uran.donetsk.ua/~masters/2011/igg/chaika/library/article3.htm]