Виборча система в Україні

Реферат Виборча система в Україні

План

Запровадження 3

1. Поняття  виборчого права України 

1.1 Розвиток  виборчого права України 5

1.2 Загальна  характеристика мажоритарної виборчої  системи 12

1.3 Загальна  характеристика пропорційної виборчої  системи 14

2. Конституційні принципи виборчого права України 19

3. Виборчий  процес та її основні стадії 24

Укладання 28

Список  літератури 30

ЗАПРОВАДЖЕННЯ

Однією  з найбільш древніх інститутів людського  суспільства є інститут виборів. Певна форма виборності существовала вже у родовому суспільстві, в рабовласницьких загальне твердженняствах Греції та Риму вибори також виглядали важливішеший принцип державності. У феодальному суспільствіопреде ленні елементи виборності мали важливе значення, особливо станові вибори у містах. Та особливо віра великезначение вибори придбали з недостатнім розвитком капіталістичних загальне твердженняственних взаємин держави і появою республіканської форми правления. Освічений з урахуванням загального виборчого права вищий до представницького органу - парламент - найбільшадекватно відповідав суспільним відносинам новогокапиталистичес кого ладу. Вже цей період виборча кампанія активно використовували як ефективний інструмент політичноїборь б, як показник популярності тих чи інших політичних груп, і їхніх представників.

У багатьох сучасних держав вибори невід'ємним  елементом суспільно-політичного  життя. Від його характеру великою  мірою залежить ступінь демократизмуполитическо  го режиму. Обмеження принципу виборності представницьких органів, запровадження необгрунтованих виборчих цензів,фальсификация результатів голосування, зазвичай, означаютьпереход до авторитарним методам здійснення влади.

Виборче право - одне з найважливіших інститутів кінституционного права, не бажаючи  вибори у більшості розвинених демократичних країн є арену гостроїполитической боротьби, хоча й обмеженій рамками чинного задонодательства і сформованої політичної практикою. Тому під виборчого права слід розуміти одна з основнихинститутов конституційного права, що з правових норм,санкционированних законом правив і сформованих практичнооби чаїв, регулюючих порядок надання громадянам права участі у виборів і спосіб формування представницьких репетуванняганов влади. У поняття виборчої системи входять методи встановлення результатів голосування, підрахунок поданих і зазнанних дійсними, і навіть недійсними, голо сов виборців і ряду виявлення переможців під час виборів.

Для встановлення результатів голосування використовуютьсяспециальние  виборчі системи, т. е. встановлений законом або іншими нормативним актом спосіб встановлення результатів голо засовування і Порядок розподілу мандатів між партіями.Традиционними і найпоширенішими виборчимисис темами є дві: система пропорційного представникства (пропорційна) і системи більшості (мажоритарна). Вони своє чергу мають кілька різновидів. У окремих країнах зустрічається змішана система. Більшість країнис обслуговують і той і той системи залежно від виду виборів.

Поняття виборчого права України

Розвиток  виборчого права України

Виборність  біля сучасної України існувала з виникнення держави. Елементи виборності спостерігаються, зокрема, у слов'янських племен. Керівництво у тих племенах належало найкращим людям, які обиралися. Це переважно представники визнаних пологів, які отримали повагу своєю діяльністю. Вони збиралися на "віче" - рада, де вирішували важливі питання життя племені, війни і миру [6, З. 50-60].

З утворенням і зміцненням Київської держави  принципи виборності придбали загальний  характер, хоча публічна владу у  Київської Русі ще мала парламентських форм.

Подальший розвиток інституту виборності України  пов'язують із існуванням Гетьманської держави, Запорізької Січі і Слобідської  України, їм властива сама й сама й  той самий форма управління - демократична республіка. Носієм суверенної влади  у цих республіках виступає весь народ. Загальною для названих державних утворень була тенденція об'єднання функцій суспільно-політичних, державних із військовими. Усі державних установ без винятків формувалися лише шляхом виборів. Акт, який має назву "Правовий Уклад і положень Конституції щодо правий і вільностей війська Запорізького", під назвою Конституцією України 1710 р. гетьмана Філіппа Орлика, вважатимуться першим нормативним актом писаного виборчого права України, оскільки вона вперше фіксував принципи діяльності органів структурі державної влади, порядок, строки й періодичність скликання вищого представницького органу того часу - Генерального Ради [7,С.40].

Особливе  місце у історії становлення  інституту виборності за умов відновлення  української радянської державності займають вибори у до Установчих зборів Української Народної Республіки. Норми Конституції Української Народної Республіки, які формували основи виборчого права України до того часу, разом із Законом про вибори до Українського Установчих Збори становлять значну частину історія відродження демократичних принципів виборів у вищі представницькі органів. Позитивні демократичні тенденції позначалися, по-перше, у цьому, що мають були здійснюватися з урахуванням загального, рівного, прямого виборчого і таємного голосування із дотриманням принципу пропорційного представництва. Вибори проводилися з виборчим округах; по-друге, встановлювалася система спеціальних самостійних, недержавних виборчих органів - комісії, з урахуванням коаліційного членства. Треба було обов'язкове членство юристів, представників місцевих державних структур, органів самоврядування.Предполагалась широка компетенція системи виборчих комісій: вони розглядали все без винятку питання виборів. Діяльність виборчих комісій здійснювалася відкритий і гласно. Головна комісія мала свій друкований орган. По-третє, законом встановлювалася досить широка й глибока регламентація всіх без винятку стадій виборчого процесу. Процедури голосування та підрахунку голосів відпрацьовані на рівні, близькому до сучасних вимог; по-четверте, існувала система судового захисту виборчих прав громадян. Проте, вибори у Українське Установчі Збори відбулися не так на території України, а лише окремих реґіонах. Отже, всупереч усім своїм демократичності, законодавство про вибори УНР був реалізовано обсязі.

Особливий період розвитку виборчого права  України становить радянське  виборче право. Концептуальним моментом щодо його розвитку виступає теза Леніна про неприйнятність парламентаризму  як моделі організації політичної влади. Радянська виборча система, звісно, була постійної.

Основними характерними ознаками першого періоду  встановлення так званої «пролетарської»  виборчої системи:

перше - впровадження виборів у принципах  не загального, непрямого, нерівного  виборчого права при відкритому голосуванні;

друге - існування у законодавстві відкритого переліку політичних, соціальних, економічних, релігійних цензів щодо виборчих прав;

третє - відсутність встановленої законом  системи проведення виборів і  навіть підрахунку голосів; вибори проводилися аналогічно із майбутніми виборами в партійні органи; четверте - відсутність систематизованого законодавства;

п'яте - на початку періоду - відсутність  системи виборчих комісій, і потім  тимчасове їх існування при відповідних  виконавчих державних органах, які закладали підстави широких повноважень останніх щодо організації та проведенню виборів;

шосте - відсутність судового захисту прав громадян;

сьоме - установи специфічних форм контролю над проведенням виборів, непередбачених законодавством, із боку партійних і репресивних державні органи.

>Начинания  другого періоду розвитку радянської  виборчої системи пов'язані з  Конституцією СРСР 1936 р. Виборчої  системі цього періоду властивий  такі ознаки:

1) вибори  проводилися за принципами загального, рівного і прямого виборчого права при таємне голосування;

2) підрахунок  результатів виборів здійснювався  фактично з мажоритарної виборчої  системи більшості;

3) законом  встановлювалися умови дійсності  виборів;

4) ліквідовувалися  виборчі цензи, що існували  раніше, крім передбачених у законі;

5) встановлювався  коло суб'єктів висування депутатів;

6) існувала  система виборчих комісій на  чолі з Центральної, тим щонайменше  надзвичайно широку компетенцію  щодо організації та проведенню  виборів мали виконавчі органи  рад народних депутатів;

7) з  1936 р. до 1977-1978 рр. спільний правовий  регулювання виборів вищих представницьких  органів України здійснювалося  з урахуванням Конституції СРСР, Конституції УСРР і підзаконних  актів: "Положення про вибори  до Верховної Ради саме УРСР від21.02.1938г., "Положення про вибори до УРСР" від26.10.1946г., "Положення про вибори до Верховна Рада" від 12.12. 1950 р., а після ухвалення Конституції СРСР 1977 р. і положень Конституції УРСР 1978 р. - відповідними нормами цих Конституцій і Законом "Про вибори до Ради Українською РСР" від 19.12.1978 р.

З 1936 р. у радянській виборчої системи вводиться  своєрідна "подвійна стандартизація" з оцінки виборчого правничий  та практики проведення виборів: одна шкала - декларована соціалістична  демократія, побудована за принципами загальних, рівних, прямих і таємних виборів; інша - для внутрішнього користування, спрямовану забезпечення керівної ролі партії, у суспільстві і державі. Це дозволяло протягом тривалого існувати режиму, у якому народ фактично й був зміщений від реальної участі у встановленні влади, вибори нічим, як перевіркою виборців на благонадійність і лояльність стосовно партії і держави, а роль виборчого правничий та, власне, самого виборчого законодавства (як сукупності потребує матеріальних та процесуальних норм) зводилася на немає.

Останній  період радянської виборчої системи  розпочалося 1985 р. з реформування всього масиву виборчого законодавства  біля СРСР, зокрема до УРСР. Виборчі  кампанії1988-1990гг. може бути першими  демократичними, чи, по крайнього заходу,полудемократичними виборами у СРСР. Вперше, у період існування радянської влади у процесі виборів панувала політична боротьба, розмаїтість думок та кандидатів. Основні новели реформи виборчого законодавства пов'язані з:

1) твердженням,  як і законодавстві, і у виборчої практиці, загальноприйнятих принципів виборчого правничий та впровадженням новел, як-от змагальність чи альтернативність, гласність, з розширенням гарантій впровадження цих принципів виборчого права протягом усього виборчого процесу;

2) розширенням  сфери судового захисту виборчих  прав;

3) впровадженням  чіткішого правовим регулюванням  всіх процедур виборчого процесу.

Після набуття Україною незалежності й  створення власної державності  виборче законодавство зазнало  зміни. На цей час систему чинного виборчого законодавства становлять 4 групи законодавчих актів:

1) Конституцію  України;

2) система  спеціальних Законів України  про вибори: Закон "Про вибори  народних депутатів з України" [8]; Закон "Про вибори президента  України" [9]; Закон "Про вибори депутатів місцевих рад і сільських, селищних, міських голів" [10]; Закон "Про вибори депутатів Верховної Ради саме Автономної Республіки Крим"; Закон "Про Центральну до виборчої комісії"; Закон "Про особливості участі громадян України на числа депортованих із Криму виборах депутатів місцевих рад у в Автономній Республіці Крим";

3) нормативно-правові  акти конституційного законодавства:  Закон "Про громадянство України"; Закон "Про об'єднання громадян"; Закон "Про мові" та інших.;

4) становища нормативних актів суміжних областей, які регулюють виборчий процес: норми адміністративного, трудового, житлового, кримінального, кримінально-процесуального, громадянського, Цивільно-процесуального, пенсійного, фінансового, господарського, митного, інформаційного, сімейного, екологічного законодавства, законодавства зв'язок.

Отже, становлення інституту виборів  у Україні важкий шлях. Історичний аналіз свідчить, що здійснила свій внесок у скарбницю загальнолюдських надбань, як-от безпосередня демократія, воля і т.п.

На  етапі поняття виборчого права  використовується для позначення двох юридичних явищ. По-перше,об'єктивне збирательное право - це система конституційно-правових норм, регулирующих суспільні відносини, пов'язані із майбутніми виборамиформирование органів державної влади місцевого самоврядування.  

По-друге, суб'єктивне виборче право - цього права громадян участь у виборах органів держави або місцевогосамоуправления.

Натомість, суб'єктивне право підрозділяється  на активне і пасивне.

Активне виборче право - цього права обирати при на виборах. 

>Пассивное виборче право - цього права обраним в виборні органи держави або самоврядування, право висувати своєї кандидатури чи давати згоду навидвижение, право брати участь у формуванні виборчих органів, в ви русі кандидатів, оспорювати підсумки виборів і т.п.

Будь-які  суспільні відносини передбачають чіткеопределение кола їх учасників, суб'єктів, їх основні правничий таобязанности. Суб'єктами виборчого правничий  та відносин, пов'язаних із нею, України  є: фізичні особи, які заслуговують голоси, тобто. громадян України; органи структурі державної влади, які призначають позачергові вибори (Верховною Радою України, президент України, Верховна Рада України Автономної Республіки Крим); органи государственной влади, які організують проведення виборів (>Кабинета Міністрів, міністерства та інші центральні і місцеві репетування гани державної виконавчої влади і органи місцевого саме управління); органи судової влади; виборчі органи (>комис ці); кандидати у депутати та його довірені особи; політичні партии та його блоки, котрі висунули кандидатів у депутати; офіційні спостерігачі від партії і (блоків) - суб'єктів виборчого процесса, від кандидатів у депутати, від інших держав імеждуна ріднихорганизаций.[19]

Усі внутрішні  питання, пов'язані із майбутніми виборами, України регулюються Конституцией і законів України.

Дане  законодавство визначає характер виборчоїсис  теми України, принципи виборчого права, стадії виборецьного процесу, встановлює підстави притягнення до відповідальнаности порушення виборчого законодавства.

Виборча система - це впорядковані суспільні відносини, пов'язані із майбутніми виборами органів державної влади місцьного самоврядування, складові порядок виборів. Це чудовий спосіб распределения мандатів у виборчих органах відповідно до результатами голосування. Відомо 3 виду виборчих систем:мажоритарна, пропорційна, змішана.

Загальна характеристика мажоритарної виборчої системи

При мажоритарної системи обраним той кандидат, набравши встановлений більшість голосів. Мажоритарна система передбачає, що з обраннякандидат повинен мати більшість виборчих симпатійданно го округу, чи країни загалом (якщо йдеться про виборипрезидента). Вона може застосовуватися у одномандатні округи, тоді кожна партія виставляє лише одну кандидата, іизбиратель голосує за кандидата тій чи іншій партії. Якщо цю систему більшості застосовується у багатомандатних округах, партія виставляет відразу цілий список своїх кандидатів, і виборець голосует не було за окремих кандидатів, а й за партійний список на брухт. Партійний список, що зібрав більшість голосів,забирает все мандати у цій округу.

Мажоритарна система передбачає розподілмандатов в такий спосіб, що кандидат або  політична партія, отримавши у  цьому виборчому окрузі більшість  голо сов, отримує мандат або всі мандати від цього округу.Мажоритарная виборча система має не може адекватноотразить справжню розстановку політичних сил є під час виборів, бо її основне призначення полягає у забезпеченністабильности наявної системи. Залежно від цього, якого більшості вимагає закон, мажоритарна система то, можливо трьох видів: 

 відносного  більшості; 

 абсолютногобольшинства;  

кваліфікованої  більшості.

По  мажоритарної системи відносного більшості депутатом вважається той, хто виборах здобув більше голосів, ніж кожній із його суперників. Позитивним у цій системи є те, що голосование ввозяться один тур, а недоліком - втрата голосів, поданих проти кандидата-переможця.

Мажоритарна система більшості вимагає для збрания абсолютна більшість голосів, тобто. понад половину (50% + 1 голос). Така система застосовується під час виборів президентів у низці латиноамериканських країн. Насправді вона малоефективна і найчастішенерезультативна, бо здобуття права зібрати понад половину виборчих симпатій, окремому кандидату чи політичну партію необхідно мати дуже великих впливом виборчому окрузі чи, загалом постра не. Якщо ніхто з що балотуються кандидатів не збере требуемого більшості голосів, можливо проведення другого туру голосування, до брати участь у якому допускаються .двох кандидатів, зібрали найбільшу кількість голосів у першому туріголосования. Із двох кандидатів переможцем стає той, який одержав більше голосів, ніж його суперник. Бо у тому випадку інші кандидати добаллотировке вдруге не допускуются, переможець збирає абсолютна більшість голосів. У окремих випадках законом може бути передбаченепроведение другого туру як повторних виборів. Така процедура може мати кілька різновидів, зокрема уперебаллотировке можуть брати участь всі з першого туру, або ж особи, зібрали у першому турі менше від встановленого мінімума голосів, може бути усунуто від бюлетенів. Обраним у разі вважається той, хто збере більше голосів, ніж будь-який інший, але понад половину. Нарешті, особливим способомперебаллотировки вважається такий, коли замість проведення другого туру голосування проводиться голосування у вищому законодавчому органі влади. У разі для учачистия у виборах допускаються двох кандидатів, зібралинаиболь шиї число голосів на першому турі голосування виборців.Избирательние закони країн передбачаютьгипотетический випадок, коли голосу в в другому турі розділилися цілком порівну: тоді чи старший віком стає переможцем, чи кандидатам пропонують кинути жереб.

У цьому, залежно від якого кількості  виборців йде підрахунок голосів, розрізняють три виду мажоритарної системи більшості: 

а) коли більшість голосів необхідно  одержати від загальної кількості  зареєстрованих виборців; 

б) що його потрібно одержати від загальної  кількості поданих голосів; 

в) від  загальної кількості поданих  дійсних голосів.

За  такої системі також втрачаються  голоси, подані за кандидатів, потерпілихпоражение  під час виборів, і є нерезультативною, оскільки з першого разу найчастіше жоден кандидат не набирає абсолютна  більшість голо сов. Доводиться використовувати  методперебаллотировки, коли увто рій тур проходять двох кандидатів, які набрали відносне більшість голосів.

При здійсненні виборів у мажоритарної системи >квалифицированного більшості депутатом вважається той, хто виборах підлозічил більшість голосів, встановлений законом, алепревишающее абсолютне (2/3 голосів, 75%, 90% голосів тощо.).

Загальна характеристика пропорційної виборчої системи

Система пропорційного представництва політичних партій передбачає розподіл місць у представницькому органі між партіями, залежно кількості поданих них виборчих симпатій. Пропорційна виборча система гарантує представництво навіть щодо дрібних партій, цим дає щодо правильне свій відбиток у парламенті дійсного співвідношення політичних сил є. Це дуже демократично, проте створює складні проблеми для формування уряду.

Вона  передбачає розподіл місць у парламенті, чи органах місцевогосамоуправления  між партіями в пропорційної залежність від числа поданих неї виборчих симпатій. Цю системупозволяет партіям  бути представленими у виборних органах всоответствии зі своїми впливом у житті країни й поповілярностью серед виборців.

Розподіл депутатських місць за пропорційноюсис темі ввозяться  відповідність до яка встановлюється відразу після виборів виборчої квотою (виборчим метром). Виборча квота  визначається після підрахунку загальної кількості поданих і визнані дійсними голосів шляхом розподілу кількості голосів на число виборних місць, що припадають даний виборчий округ.

У деяких країнах" застосовуються певні різновиду  розподілу хто залишивсяизбирательном окрузі мандатів виходячи з установлену квоту. Такі мандати можуть розподілятися відповідно доустанов ленними правилами масштабу об'єднання округів (наприклад, Австрія), Італії виборах у палату депутатів ці місця розподіляються в загальнодержавному масштабі. У низці країн {Ісландія, Данія, Швеція тощо. буд.) крім місць,распределяемих в округах, також розподіляється певна кількість місць у загальнодержавному масштабі. З метою точнішогоопределения виборчої квоти застосовують систему найбільшого середнього чи системуД'Ондта (під назвою бельгійськогоматемати ка - винахідника цією системою). Відповідно до цієї системою число голосів, отриманих кожним списком, ділятьпоследовательно на 1, 2, 3, 4 тощо. до цифри, відповідної числу списків (у нашій прикладі до 3). Потім отримані приватні розподіляють у порядку спаду: 55; 30; 27,5; 18; 15; 10; 7,5; 5. Приватне, порядковий номер якого відповідає числузамещаемих мандатів (у разі 18 тисяч), є спільноюделителем. Кожен список отримує стільки місць, скільки вже разів загальний дільник входить у отриманому цим списком числі голосів. У нашому випадку партія А отримає 3манда та, партія Б - 1 мандат, партія Не матиме одного. Крім системиД'Ондта застосовуються різні її різновиду, такющие більш-менш близький до пропорційному зі відношенню голосами йзамещаемих місць результат. Ці системи застосовують у ФРН, Італії, Португалії, Фінляндії тощо. буд.

Особлива  різновид пропорційної системи,применяемая  на практиці багатьох країн, - система  голосуванняпреференциям. Це означає, що в списку виборець навпроти надпису кандидатів проставляє цифрами свої преференції (1, 2, 3, 4 тощо. буд.), т. е. кому б він хотів би бачити обраним ідущим, якщо його кандидат не отримає достатнього для обрання кількості голосів. Рідко трапляється різновидомпропорциональной системи єпанаширование, т. е.одновременное голосування за кандидатів із різних списків (>Швейцария).Панаширование значно спотворює запроваджувалася пропорційна система, оскільки головним у даному випадку є не вибір між партіями та його платформами, а вибір між особистими качествами кандидатів, незалежно від своїх партійноїпринадлежности. Зазвичай,панаширование використовують виборці, байдужі до характеру боротьби політичних партій.

Також рідко трапляється різновидомпропорциональ  іншої системи є система "єдиного переданого голоси" (Ірландія, Австралія, ряд індійських штатів). У разі голосування здійснюється за преференцій, і кандидат, на брала достатньо голосів із першимпреференци ям, оголошується обраним. Решта зібрані їм, але оказавшиеся зайвими голоси передаються кандидату, котрий за лучив найбільше після нього кількість оцінок про преференції. Потім процедура може бути продовжена щодо третього кандидати і т. буд. Під час цієї математично важкоюсис темі голосів виборців не пропадають, а передаються хіба що "ланцюжком" від однієї кандидата до іншого. У разі таку систему створює умови для штучного освітинеобхо дмитриком виборчої квоти.

Пропорційна система і його різновиду застосовують у скандинавських країнах, у Бельгії, Греції, Італії, Австрії, Швейцарії, Ізраїлі й т. буд.

У деяких країнах поруч із застосуваннямпропорциональ іншої системи діє законодавчо  встановлений ">заградительний пункт" чи обмовка, відповідно до якоїобязательним умовою участі партії, у розподілі  мандатівявляется отримання нею щонайменше певний відсоток виборчих симпатій. Якщо партія окремо не змогла забезпечити під час виборів певні проценти голосів, вона допускається до брати участь у розподілі мандатів. Така система чи діє у Італії, Такнии, ФРН, Ізраїлі, Швеції та інших країнах. У ФРН, щоб партія отримала право брати участь у розподіліманда тов, вона повинна переважно зібрати масштабу країни щонайменше 5% визнаних дійсними голосів (п'ятивідсоткова ">заградительная" обмовка) чи перемогти щонайменше ніж у трьоходномандатних округах. Такі застереження є штучними і дуже спотворюють пропорційну систему.

Важливе значення при пропорційної виборчоїсис  темі надається розподілу мандатів всередині списку між кандидатами  партії. Частина країн дотримується правил жорстких списків, коли запропоновані виборцям кандидати отримують мандати у тій послідовності, якою вони пере чисельні у списку. У країнах (Данія, Бельгія, Австрія, Нідерланди) застосовують систему напівжорстких списків, коли перекл витті місце призначено кандидату, що стоїть котра першою списку, зате кандидати, отримали більше преференцій, навіть якщо їхні прізвища перебувають у кінці списку, може бути пересунені вищою, і отримати мандат. І, нарешті, у низці країн (Швейцарія, Італія) діє правило вільних списків, у якому вирішальне значення надається преференцій,проставляемим виборцями, відповідно до які йосуществляется розподіл депутатських мандатів.

Пропорційна система більш краща тим партій, які мають значну виборці, хоча розподіл решти мандатів методом найбільших залишків як спотворює запроваджувалася пропорційна система, алеможет і сприяти його отриманню місць дрібними партіями.

Змішана система поєднує у собі елементи мажоритарної і пропорциональной системи. Застосовується змішана система щоб уникнути або значно пом'якшити вади суспільства і з'єднати переваги кожної системи.

Конституційні принципи виборчого права України

Принципи  виборчого права закріплені в  ст. 71 Конституції України та статтях  закону України «Про вибори народних депутатів». У тому числі слід, вибори народних депутатів з України є вільними і проводяться за принципами загального, рівного і прямого

виборчого права при таємне голосування. Ці принципи носять універсальному характері, це стосується до всіх видів виборів.

Принцип загальності виборчого права

>Всеобщность виборчого права - цей найважливішийдемократиче ський принцип. Він означає, що виборчі права зізнаються над усіма дорослими і психічно здоровими громадянами. Але це ідеальний варіант, що його життя мало буває. Коло осіб, мають виборчі права, обмежуютьсяцензами, тобто.специальними умовами.Цензи обов'язково повинні прагнути бутипредусмотрени Конституцією.

Першою  такою умовою України є громадянство. Усоответствии із законодавством, що обирати й бути обраним України  мають громадян України. Іноземні громадяни й обличчя без громадянства, що у Україні, виборчого права й неиме ют. З іншого боку, є обмеження пасивногоизбирательного права щодо громадян, мають судимість засовершение навмисного злочину, Якщо ця судимість не погашена і знято у встановленому законом порядку (ст. 8 закону «Про вибори»).

Наступний виборчий ценз - вікової. Він означаєпризнание за обличчям виборчих прав після досягнення певного візраста. Україна має  активне виборче право чи даєтьсяцам, коли вони 18 років, а пасивне виборче  праворегламентируется кілька жорсткіше. Так, п. 1 ст. 8 Закону «Про вибори народних депутатів з України» говорить: «Депутатом може бути обраний громадянина України, який сягнув на день виборів 21-го року, наділений правом голоси», а ст. 103 Конституції України встановлюєтридцатипятилетний вікової ценз для кандидати Президенти. Крім то го, додається ценз осілості (тобто. проживання Україні визначеноное час) для кандидати народних депутатів п'ять років, для кандидати президенти України - десятиліття.

Принцип несумісності

До пасивному виборчого права і такеограничение, як несумісність. Воно у тому, що народнідепутати здійснюють своїх повноважень виключно на основі. Народного депутата України ні то, можливо депутатом іншого представницького органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, і навіть перебувати державному службі. З гласно закону України «Про статус народному депутату України» статус депутата несумісний із заняттям будь-якої іншої діяльністю за сумісництвом із отриманням матеріальної винагороди, крім викладацької, наукової праці й літературної, художественной й інший творчої діяльність у позаробочий час. Принцип несумісності закріплюється українськимзаконодательстве винятково з метою звільнити народних депутатів виспівати ними складних та відповідальних депутатських обов'язків.

За  законами України права голоси немає  громадяни, визнані судом недієздатними. Окрім вищеперелічених, будь-якіограничения виборчих прав громадян України у  залежність від происхождения, соціального  і майнового становища, расової  іциональной приналежності, статі, освіти, мови, ставлення до релігії, політичних переконань, роду й характеру занятьзапрещаются. Конституційний суд визнав неконституційним становище закону «Про вибори народних депутатів з України» 1997 р. у тому, що здійснення виборчого права припиняється особам, котрі за вироку суду перебувають у місцях позбавлення волі - тимчасово перебування у в цих місцях, і розпочнеться новий Закон про вибори цього не має.

Принцип вільних виборів

Принцип вільних виборів означає, що виборець сама вирішує, взяти то виборчому процесі голосування та якщо так, то жодній формі. Виборцям забезпечуються умови для вільногоформирования свою волю і його вільного виявлення приголосовании.[11]

Неучасть  виборців у виборах називається  абсентеїзмом.Абсен теїзм може бути як політичним, і аполітичним.Аполитичним абсентеїзм буває, якщо виборець не йде вибори черезболезни, від'їзду, чи тому, що його просто більше не цікавить.Политическим абсентеїзм буває, коли виборець використовує своє неучасть у виборах як демонстрацію, коли його влаштовують висунуті кандидати, їхні позиції, коли він вважає, вибори неможливо знайти чесними тощо.

Гарантією свободовиявлення волі громадянина  під час голосування є і  те, що заключного дня голосування  та під час подачі голосів на виборчих приміщеннях заборонена ніяка виборна агітація.

Рівне виборче право.

 Цей принцип передбачає рівну  кожному за виборця можливість впливати на про результати виборів. Рівність виборчого права забезпечується, колись все го, наявністю в кожного  виборця такої кількості голосів, як і в іншого виборця. Виборець включається лише у один спи сік за одним виборчому окрузі, й у виборець має вони одностайно в багатомандатному і тільки голос в одномандатному округах; має рівним правом стати ініціатором висування кандидата; рівним правом брати участь у в передвиборній агітації.