Вибори Президента
Вступ…………………………………………………………………
1. Поняття виборчої системи і виборчого права ……………............. …….4
2. Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи...6
3. Історія президентства……………………………………………
4. Порядок виборів Президента України і вступу його на посаду……….11
Висновки……….………………………………………………
Список використаної літератури…...…………………………......
В Україні зародження демократичного суспільства розпочалося ще за часів козацтва, але бурхливий розвиток демократії та інституту президентства розпочався у 10-х роки ХХ століття. За часів діяльності Центральної Ради було видано чотири Універсали (Укази), які мали покласти основу демократизації українського суспільства. Останнім Універсалом, від 22 січня 1918 року, Центральна Рада проголосила повну політичну незалежність України від Росії. А 29 квітня 1918 року Центральна Рада обрала Михайла Грушевського Президентом Української Народної Республіки.
Пост президента України був заснований 5 липня 1991 року постановою Верховної ради УРСР «Про вибори президента Української РСР». 1 грудня 1991 року відбувся всеукраїнський референдум, на якому, одночасно з проголошенням незалежності України, народ віддав перевагу президентській формі правління. Того дня був обраний перший Президент нової Української держави – Леонід Кравчук. У липні 1994 року, в результаті дострокових виборів Президента, країну очолив Леонід Кучма. Він був Главою держави 10 років, вигравши й наступні президентські вибори – 1999 року.
У грудні 2004 року Президентом України було обрано Віктора Ющенка.
7 лютого 2010 року Президентом України обрано Віктора Януковича.
Проблеми теорії та практики виборів Президента України набули надзвичайної важливості під час останніх виборів глави держави у 2004 році. Недосконалість чинного на той час законодавства про вибори Президента України та численні порушення основних принципів виборчого права мали значний суспільний резонанс і призвели до Помаранчевої революції, яка оцінюється як загалом позитивне явище в національній історії державотворення, але не знімає проблеми належного теоретичного і законодавчого забезпечення виборів Президента України.
Вибори Президента України, як форма безпосереднього народовладдя, являють собою волевиявлення Українського народу щодо заміщення поста Президента України шляхом голосування.
Обов’язковою передумовою та визначальною ознакою демократичної, правової держави, якою Україну проголошено на конституційному рівні, є проведення періодичних, вільних виборів, сутність яких полягає в оновленні складу представницьких органів публічної влади та зміні виборних посадових осіб на основі демократичних процедур.
- Поняття виборчої системи і виборчого права.
Першою за часом виникнення та найпоширенішою у сучасному світі є мажоритарна виборча система, в основу якої покладено принцип більшості. За цієї виборчої системи виборці голосують за конкретних осіб, а обраним вважається той з кандидатів, який отримав законодавчо встановлену більшість голосів виборців: відносну, абсолютну або кваліфіковану (в залежності від цього розрізнять мажоритарні системи відносної, абсолютної чи кваліфікованої більшості).
Пропорційну виборчу систему було запроваджено в державно-правову практику з появою політичних партій. В її основі лежить принцип пропорційного представництва політичних об’єднань у представницьких органах влади – політична партія отримує кількість мандатів, яка є пропорційною кількості набраних нею голосів виборців. Особливістю цього типу виборчої системи є те, що виборець голосує не за конкретну особу, а за виборчий список політичної партії чи виборчого блоку політичних партій. За пропорційної виборчої системи зазвичай встановлюється виборчий бар’єр (тобто мінімальна кількість голосів виборців), лише подолавши який політична партія чи виборчий блок можуть брати участь у розподілі депутатських мандатів.
Окремими різновидами пропорційної виборчої системи є: з жорсткими списками (виборці не мають можливості впливати на розташування кандидатів у виборчому списку), з напівжорсткими списками (виборцю надається право змінювати розташування кандидатів у виборчому списку), та з преференціями (від слова “перевага” – виборець віддає переваги окремим кандидатам у виборчих списках).
Змішана (пропорційно-мажоритарна)
виборча система поєднує позити
Виборче право можна розглядати:
1) як конституційно-правовий інститут, тобто сукупність правових норм, що закріплюють порядок формування органів публічної влади (виборче право у об’єктивному розумінні);
2) як суб’єктивне право,
тобто право громадянина
Активне виборче право в широкому розумінні включає не лише право голосувати, але й право брати участь у висуванні кандидатів у депутати та на виборні посади (у тому числі і на партійному чи міжпартійному з’їзді), у проведенні передвиборної агітації, у проведенні передвиборчих заходів (мітингів, зустрічей, круглих столів, дебатів), у роботі виборчих комісій, право бути довіреною чи уповноваженою особою, представником, офіційним спостерігачем, розпорядником виборчого фонду тощо.
Виборче право – це також і конституційно-правовий інститут, який об’єднує собою норми Конституції України та норми поточного виборчого законодавства, якими закріплено основоположні принципи участі громадян у виборах, порядок призначення, підготовки та проведення виборів, а також порядок і процедури встановлення результатів народного волевиявлення.
- Загальна характеристика виборчої системи України та її принципи.
Класифікація виборів може здійснюватися за різними критеріями. Так, за часом проведення можна виділити такі види виборів: чергові, позачергові, повторні та замість вибулих депутатів (за мажоритарної та змішаної виборчої системи). За територією розрізняються: загальнодержавні, республіканські (вибори депутатів Верховної Ради АРК) та місцеві (вибори органів та посадових осіб місцевого самоврядування). За суб’єктами виокремлюють: парламентські вибори, вибори глави держави, вибори депутатів Верховної Ради АРК, вибори депутатів місцевих рад, вибори сільських, селищних та міських голів.
Виборча система України є пропорційно-мажоритарною.
Вибори народних депутатів України здійснюються на засадах пропорційної виборчої системи з обранням депутатів у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі за виборчими списками від політичних партій та виборчих блоків політичних партій. У розподілі депутатських мандатів беруть участь ті партії та виборчі блоки, виборчі списки яких за підсумками голосування на виборах депутатів набрали не менше трьох відсотків голосів виборців, що взяли участь у голосуванні.
Президент України обирається за мажоритарною виборчою системою абсолютної більшості (а при повторному голосуванні – відносної більшості).
Вибори депутатів місцевих рад здійснюються за пропорційною та мажоритарною виборчими системами. Депутати міських, районних у містах, районних, обласних рад, міських рад міст Києва та Севастополя, а також депутати Верховної Ради АРК обираються за пропорційною системою, тобто за виборчими списками від місцевих організацій політичних партій та виборчих блоків. Депутати сільських та селищних рад, а також сільські, селищні та міські голови обираються за мажоритарною системою відносної більшості.
Усі вибори в Україні відбуваються на основі таких конституційних принципів: вільних виборів, загального, рівного, прямого виборчого права, а також таємного голосування.
Сутність принципу вільних виборів полягає у тому, що виборцям забезпечуються умови для вільного формування своєї волі та її вільного виявлення при голосуванні. При цьому забороняється застосування насильства, погроз, обману, підкупу чи будь-яких інших дій, що перешкоджають вільному волевиявленню виборця.
Принцип загального виборчого права означає, що право голосу на виборах мають усі громадяни України, яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років, за виключенням осіб, що визнанні судом недієздатними. Юридичною підставою для реалізації права голосу на виборах є включення громадянина до списків виборців на виборчій дільниці.
Рівне виборче право означає, що:
а) громадяни України беруть участь у виборах на рівних засадах;
б) кожний виборець має лише один голос, тобто може проголосувати тільки один раз; в) виборець може використати свій голос лише на одній виборчій дільниці.
Принцип прямого виборчого права означає, що громадяни України обирають депутатів безпосередньо шляхом голосування за кандидатів у депутати, включених до виборчого списку політичної партії (виборчого блоку). Непрямими є такі вибори, коли громадяни спочатку обирають виборщиків, які згодом формують відповідний орган чи обирають посадову особу (наприклад, вибори Президента США є непрямими).
Сутність принципу таємного голосування, полягає у конституційно встановленій забороні здійснювати у будь-якій формі контроль за волевиявленням виборців.
Окрім конституційних принципів участі громадян у виборах, існує й низка принципів, закріплених в поточному законодавстві. Зокрема, принцип добровільності участі у виборах, відповідно до якого ніхто не може бути примушений до участі чи неучасті у голосуванні. Разом з тим у деяких державах законодавчо встановлено обов’язок голосувати (Італія, Бельгія, Австрія, Греція, Туреччина, Пакистан, Аргентина). Принцип особистого голосування означає, що:
а) кожний виборець голосує на виборах особисто;
б) голосування за інших осіб не допускається;
в) передача виборцем права голосу будь-якій іншій особі забороняється.
До інших законодавчо закріплених принципів виборчого процесу відносять: політичний плюралізм та багатопартійність; гласність та відкритість; свобода передвиборної агітації, рівний доступ до засобів масової інформації; законність та заборона незаконного втручання будь-кого у цей процес; рівні можливості кандидатів у депутати у проведені передвиборчої кампанії; неупередженого ставлення органів державної влади та органів місцевого самоврядування до суб’єктів виборчого процесу тощо.
Виборчий процес – це сукупність послідовних, логічно обумовлених стадій (етапів) здійснення виборчих процедур, спрямованих на формування органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Виборчий процес включає в себе такі основні стадії (етапи):
1) складання та уточнення списків виборців;
2) утворення одномандатних округів;
3) утворення виборчих дільниць;
4) утворення виборчих комісій;
5) висування та реєстрація
6) проведення передвиборної
7) голосування;
8) підрахунок голосів виборців та встановлення підсумків голосування; 9) встановлення результатів виборів депутатів та їх офіційне оприлюднення.
- Історія президентства.
У перекладі з латини «президент» означає: «той, що попереду». Розвиток цього політичного інституту бере початок наприкінці XVIII століття, з формуванням перших демократичних режимів у країнах Нового і Старого Світу. Упродовж XVIII–XX століть інститут президентства став майже невіддільним атрибутом республіканської форми правління і однією з ознак демократичного ладу.
Як відомо, республіки існували з давніх-давен. Республіками були стародавні грецькі міста-поліси, у тому числі ті, що існували на території сучасної України: Херсонес, Ольвія, Пантікапей. Республікою був і Рим часів свого становлення (VI–I ст. до н. е.). В епоху середньовіччя (V–XV ст.) численні міста-республіки існували на території Італії (Венеція, Генуя, Флоренція). 1572 року час утворилася Республіка Сполучених Провінцій у Нідерландах; республіканський лад панував і в Англії часів революції (1649–1660). Але жодна з цих республік не управлялася на сучасний зразок.
Перші республіки сучасного типу – себто з президентом на чолі – з’явилися тільки в Новому Світі. Їх виникнення було пов’язане передусім із прагненнями молодих, енергійних і неупереджених колонізаторів позбутися пережитків монархічного ладу. Саме з цієї причини посада Глави держави стала виборною, недовічною і, головне, обмеженою конституцією. На інститут президентства було покладено головне завдання республіканського ладу – гарантування конституції, а відтак і демократії.
1789 року першим президентом Сполучених Штатів Америки обраний Джордж Вашингтон. Після цієї події інститути президентства стрімко почали у країнах Нового Світу: президенти очолили: 1807 року – Гаїті, 1814 – Парагвай, 1816 – Аргентину, 1817 – Чилі, 1819 – Колумбію, 1821 – Коста-Ріку та Перу, 1824 – Мексику, 1825 – Болівію, 1830 – Венесуелу, Еквадор та Уругвай, 1835 – Нікарагуа, 1839 – Гватемалу, 1841 – Гондурас і Сальвадор, 1844 – Домініканську Республіку. Першими президентами – главами держав у Європі – стали 1848 року дві особи: Луї Наполеон Бонапарт у Франції та Й. Фурер у Швейцарії. В Азії першим президентом став 1911 року Сунь Ятсен у Китаї, незабаром – 1923 року – Мустафа Кемаль, прозваний Ататюрком, у Туреччині. Що ж до Африки – то 1847 року перший президент очолив Ліберію, 1854 – Оранжеву Республіку (1910 року увійшла до складу нинішньої Південно-Африканської Республіки).
У наш час президенти очолюють більшість держав світу. До функцій президента входять: представництво держави у внутрішніх і зовнішніх відносинах, забезпечення державного суверенітету і національної безпеки, призначення і звільнення глав дипломатичних представництв за кордоном і певної частини урядовців усередині держави, командування збройними силами, нагородження державними нагородами, присвоєння військових і цивільних звань, здійснення помилування, прийняття до громадянства тощо.
Залежно від
того, є республіка президентською
чи парламентською, президент має, відповідно,
ширші чи вужчі повноваження у
сфері призначення прем’єр-
Щоправда, у деяких країнах, як, наприклад, у Німеччині, Італії чи Ізраїлі, президент виконує здебільшого представницькі функції, а «обличчям» держави є канцлер або прем’єр-міністр. У багатьох країнах – наприклад, Великій Британії, Данії, Швеції, Іспанії, Японії та інших – збереглися монархічні династії. Залишаючись номінальними правителями, королівські особи усі державотворчі функції передають до парламенту або кабінету міністрів. Проте найстаріші і, якщо можна так висловитися, найуспішніші світові демократії – французька та американська – очолювані президентами, які володіють широкими повноваженнями.
- Порядок виборів Президента України і вступу його на посаду.
Вибори Президента України здійснюються громадянами України на підставі ст. 103 Конституції на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.
Президент звичайно обирається на певний, визанчений у Конституції строк: на три роки (Латвія), чотири (США), п'ять (Бразилія), шість (Єгипет).
В Україні згідно зі ст. 103 Конституції України Президент обирається на п'ять років.
Для обрання на посаду президента звичайно необхідні такі умови: громадянство даної держави, наявність певних громадянських політичних прав, досягнення певного віку, максимальні строки перебування на посаді президента, можливість обіймати іншу посаду.
Згідно зі ст. 103 Конституції України Президентом України може бути виключно громадянин України, який проживає в Україні протягом десяти останніх перед днем виборів років.
Президент також повинен мати право голосу.
Що стосується вимоги досягнення певного віку, то, як свідчить світова конституційна практика, він коливається від двадцяти п'яти (Нікарагуа) до п’ятдесяти років (Італія).
В Україні Президентом може бути особа, яка досягла тридцяти п'яти років.
Переобрання президента вирішується у країнах світу по-різному. Конституції Франції, Італії, Філіппін та деякі інші передбачають, що переобрання допускається взагалі без обмежень. В інших країнах президент може бути обраний лише не більше ніж на два строки (США, Польща, Хорватія, Білорусь) або не більше ніж на два строки підряд (Росія, Чехія, Португалія, Киргизстан). У таких країнах, як Мексика, Болівія, Еквадор, Республіка Корея, повторне обрання на посаду президента взагалі неможливо.
Згідно зі ст. 103 Конституції України одна й та сама особа не може бути Президентом України більш ніж два строки підряд.
Відповідно до цієї статті Конституції Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об'єднаннях громадян, а також займатися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку.
Чергові вибори Президента України проводяться в останню неділю жовтня п'ятого року повноважень Президента України (ст. 103 Конституції).
Перший Закон "Про вибори Президента України", як зазначалося, було прийнято 5 липня 1991 р.; він зазнав змін і доповнень у Законі від 24 лютого 1994 р. 5 березня 1999 р. Верховна Рада України прийняла чинний Закон України "Про вибори Президента України", який детально визначає: порядок призначення виборів Президента; утворення виборчих округів та виборчих дільниць; виборчих комісій; складання списків виборців; порядок висування кандидатів у Президенти України; збір підписів на їх підтримку; порядок реєстрації висунутих кандидатів; проведення передвиборної агітації; матеріально-технічне і фінансове забезпечення виборчої кампанії; організацію, порядок і підбиття підсумків голосування; встановлення і опублікування результатів виборів; порядок організації і проведення повторного голосування; проведення повторних виборів Президента України.
Закон передбачає,
що право висувати
За попереднім Законом для висування кандидата на посаду Президента України повинні бути скликані збори виборців, що мають право безпосередньо висувати претендентів на посаду Президента, а для того, щоб він був зареєстрований, необхідно було зібрати на його підтримку не менш як 100 тис. підписів громадян України, які мають право голосу. Водночас кандидатуру на посаду Президента могли також висунути політичні партії, виборчі об'єднання та блоки.
Згідно з чинним Законом претендент реєструється Центральною виборчою комісією України як кандидат у Президенти України, якщо його кандидатуру підтримали своїми підписами не менш як один мільйон громадян України, які мають право голосу, в тому числі не менш як ЗО тисяч громадян у кожному з двох третин регіонів (Автономна Республіка Крим, області, міста Київ і Севастополь) України.
У разі дострокового припинення повноважень Президента України вибори нового Президента проводяться в період 90 днів з дня припинення повноважень, при цьому він зобов'язаний скласти присягу у п'ятиденний строк після офіційного оголошення результатів виборів (статті 103 і 104 Конституції).
Після обрання Президента України здійснюється встановлена Конституцією України процедура вступу його на посаду. Стаття 104 Конституції передбачає, що новообраний Президент України вступає на посаду не пізніше ніж через тридцять днів після офіційного оголошення результатів виборів, з моменту складання присяги народові на урочистому засіданні Верховної Ради України. Приведення Президента України до присяги здійснює Голова Конституційного Суду України.
Текст присяги встановлено ст. 104 Конституції України. "Я (ім'я та прізвище), — зазначається у присязі, — волею народу обраний Президентом України, заступаючи на цей високий пост, урочисто присягаю на вірність Україні. Зобов'язуюсь усіма своїми справами боронити суверенітет і незалежність України, дбати про благо Вітчизни і добробут Українського народу, обстоювати права і свободи громадян, додержуватися Конституції України і законів України, виконувати свої обов'язки в інтересах усіх співвітчизників, підносити авторитет України у світі."
Конституція України передбачає засоби захисту правового статусу Президента України. Згідно зі ст. 105 Конституції він користується правом недоторканності на весь час виконання своїх повноважень. За посягання на честь і гідність Президента України винні особи притягаються до відповідальності на підставі закону.
Висновки:
В якості висновку по роботі резюмуємо основні положення, які закріплені в Конституції України, щодо повноважень Президента України.
Так, статус Президента України визначено розділом V Конституції України, де сформульовані права та обов'язки Президента як глави держави, порядок його обрання, а також зміщення з поста та припинення його повноважень. Статус Президента як гаранта Конституції покладає на нього обов'язок припиняти будь-які дії законодавчої, виконавчої та судової влади, які прямо чи опосередковано порушують основний Закон України. Для виконання цього обов'язку Президент наділений відповідними повноваженнями. Він має право зупинити рішення органів влади, застосувати право вето до законів, за які проголосувала Верховна Рада.
Президент є гарантом державного суверенітету та територіальної цілісності України. На Президента покладений обов'язок приймати рішення та виконувати дії, спрямовані на захист і зміцнення державного суверенітету, збереження цілісності та недоторканності території України в межах існуючих кордонів.
Як гарант прав та свобод громадян, Президент наділений повноваженнями виконувати необхідні дії стосовно гілок і структур влади, рішень, які вони приймають, з метою захисту прав і свобод громадян.
Повноваження Президента щодо проведення внутрішньої політики полягають у тому, що Президент України на основі Конституції та законів України видає укази та розпорядження, що є обов'язковими до виконання на території України. Взаємодіючи з усіма гілками влади, Президент призначає та звільняє членів Уряду та керівників органів виконавчої влади, може брати участь у засіданнях Уряду, а також мати своїх представників у Конституційному Суді, Верховній Раді.
У сфері зовнішньої політики Президент як глава держави виступає від її імені, представляє Україну в міжнародних відносинах, веде переговори та укладає міжнародні угоди, а також керує всією зовнішньополітичною діяльністю держави.
Президент є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України. У разі збройної агресії проти України Президент приймає рішення щодо застосування Збройних Сил України з метою оборони держави від агресора. Президент очолює Раду національної безпеки та оборони України.
Президент здійснює свої Конституційні повноваження через вертикаль влади, до складу якої входять: Адміністрація Президента, Консультативна рада, Рада національної безпеки і оборони та місцеві адміністрації.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
- Конституція України. – К.: «Центр учбової літератури» 2013 рік.
- Погорілко В., Федоренко В. Поняття, види і структура конституційних норм // Право України. –2008. –№ 11.
- Погорілко В., Федоренко В. Джерела конституційного права України: поняття, види і система // Право України. –2009. – № 3.
- Поваляєва М. Інститути конституційного права України: поняття, ознаки та критерії розмежування // Право України. – 2007.– № 5.
- Федоренко В.Л. Інститут конституційно-правових відносин в системі конституційного права України // Наук. Вісн. Чернів. університету.: Правознав.– 2005. Вип. 286.
- Федоренко В. Поняття системи конституційного права України // Право України. – 2009. – № 7.
- Федоренко В.Л. Теоретичні основи системи конституційного права України // Держава і право, вип.34.–2006.
- Шаповал В. Суб’єкти конституційного права України: постановка проблем теоретичного визначення // Право України. –2007. –№ 8.
- Шаповал В. Конституція як форма (джерело) конституційного права України (питання теорії) // Право України. – 2009. – № 6.
- Вибори, скликання та розпуск Установчих зборів
- Вибори та виборчі системи
- Вибори та виборчі системи. Виборча система України
- Вибори та їх роль в політичному житті
- Вибори та їх роль в політичному житті
- Виборча система
- Виборча система в Україні
- Вибір музичного супроводження для занять аеробікою
- Вибір оптимального розміру підприємства
- Вибір професії як найважливіша фахова проблема
- Вибір рухливих ігор та методика їх проведення з дітьми різних
- Вибір шлюбного партнера
- Вибори. Виборча система
- Вибори міського голови
