Виробничий потенціал економічної системи

Розділ 1. Виробнича потужність підприємства, фактори, що її визначають 

     Виробнича потужність підприємства – це є  максимально можливий річний випуск продукції або об’єм переробки  сировини в номенклатурі і асортименті, які встановлені планом при повному  використанні обладнання і площ з врахуванням використання прогресивної технології, передової організації праці і в-ва.

Виробнича потужність – це змінна величина на яку впливає багато факторів:

- структура основних виробничих фондів

- питома вага активної частини основних фондів

- засоби в-ва

- предмети в-ва

     При визначенні виробничої потужності діючого підприємства враховується все закріплене за ним обладнання незалежно від його стану (діюче або без діюче), а також обладнання, яке знаходиться в процесі монтажу і на складі, яке має ввестися в експлуатацію в основному в-ві.

освоєння  прогресивної технології, що дає можливість прискорювати технологічний процес

     Продуктивність технічного обладнання – чим досконаліші машини і обладнання, чим вища їх виробнича потужність в одиницю часу, тим більша виробнича потужність в цілому від спеціалізації підприємства, змісту і кількісного співвідношення виробів – на сьогоднішньому етапі ринкових відносин часта зміна одних виробів на інші обумовлює зміну потужностей підприємства рівень організації праці і в-ва одним з основних елементів якого є режим роботи підприємства. Існує безперервний і дискретний процес в-ва.

     В залежності від режиму роботи визначають фонди часу для роботи обладнання:

- календарний

- режимний

- робочий

Фк = 365●24 = 8760 год – календарний

Фр = [(365 – Двих - Дсв) – tн●Дп.св] SKзм – режимний фонд часу

tн - кількість передсвяткових годин 

Дп.св –  дні передсвяткові

Kзм  – кількість змін

S –  тривалість змін

Фд = Фк – (Рк + Рп.п) – робочий фонд часу для безперервного в-ва

Фд = Фр – (Рк + Рп.п) – робочий фонд часу для дискретного в-ва

Рк, Рп.п  – планові затрати часу на капітальний  і планово-попереджувальний ремонти

     Якість предметів праці – чим вища якість сировини, палива, матеріалів і напівфабрикатів, тим менше потрібно затрат праці і часу на їх переробку і більше продукції може бути вироблено в одиницю часу

кваліфікація  кадрів, їх культурно технічний рівень і відношення до праці – чим  вища кваліфікація, тим менше браку, поломок, простою обладнання і вища його продуктивність.

     Розрахунок виробничої потужності і шляхи поліпшення використання виробничих потужностей.

     Розрахунки  наявних виробничих потужностей  являються важливою частиною плану  промислового виробництва. На їх основі визначаються об’єму випуску продукції, виявляються резерви росту в-ва і складається баланс виробничих потужностей. Розрахунки виробничої потужності використовується для планування об’єму капіталовкладень.

     Виробнича потужність розраховується на основі:

- номенклатури, структури і кількості випускаючої продукції

- кількості одиниць наявного обладнання, яке знаходиться в розпорядженні - підприємства

- дійсного фонду часу роботи обладнання

- трудомісткості випускаючої продукції і її зниження

- передових технічно обумовлених нормах продуктивності обладнання

- звітних даних про виконання норм виробітку

     Розрахунок  виробничої потужності виконується  в послідовності від нижчої ланки  до вищої, тобто від потужності груп технологічного обладнання до потужності участку, від потужності участку  до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

     Систематичний ріст випуску продукції за рахунок  найбільш повного використання виробничих потужностей досволяє збільшити  віддачу від вкладених засобів  і підвищувати ефективність в-ва.

     Основні шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей:

- підвищення екстенсивної нагрузки обладнання

- скорочення сроків освоєння нових потужностей

- ліквідація диспропорції в потужності діючих цехів, участків і груп обладнання

- інтенсифікація виробничих процесів

- розвиток спеціалізації і кооперування промислових підприємств

     На  підприємствах по різних причинах мають  місце значні простої обладнання. Найчастіше – це недолік в матеріально-технічному забезпеченні, організації ремонту  обладнання, порушення виробничо-технологічної дисципліни, наявність “вузьких” місць у виробничому процесі. Зниження рівня в простої обладнанні і підвищення екстенсивної нагрузки обладнання являється важливим фактором поліпшення використання виробничих потужностей.

     Підвищення  коефіцієнту змінності також дає резерв підвищення продуктивності праці. Це досягається за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів.

     Збільшення  випуску продукції за рахунок  підвищення інтенсивності загрузки обладнання являється одним із дуже ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей в відносно короткі терміни з мінімального величиною затрат.

     Підвищення  продуктивності праці і збільшення випуску продукції по діючому  обладнанні досягається за рахунок  підвищення якості перероблюваної сировини і матеріалів, запровадження нових технологічних процесів, модернізація обладнання і широке використання передового досвіду колективу підприємства.

1.1. Виробнича потужність підприємства, показники, чинники, принципи розрахунку

     Виробнича потужність підприємства характеризує максимально можливий річний обсяг випуску продукції (видобутку й переробки сировини або надання певних послуг) заздалегідь визначених номенклатури, асортименту та якості за умови найбільш повного використання прогресивної технології та організації виробництва.

     Одиниці виміру виробничої потужності підприємств  застосовуються різні залежно від характеру виробництва та галузевої підпорядкованості. Загальне правило таке: виробнича потужність визначається в тих самих одиницях виміру, в яких планується та здійснюється облік продукції, що виготовляється (послуг, що надаються). Здебільшого це натуральні або умовно натуральні вимірники за видами продукції (послуг).

     Для багатономенклатурних виробництв потужність може визначатися також вартісним показником усього обсягу продукції (послуг). У паспорті такого підприємства потужність позначають двома вимірниками: у чисельнику — натуральні показники за видами продукції; у знаменнику — загальний вартісний (грошовий) показник.

     На  підприємствах окремих галузей (наприклад цукрової та молочної промисловості) виробнича потужність характеризується 240 кількістю сировини, що переробляється за добу. Наука та практика господарювання виокремлюють три види потужності підприємства: проектну, поточну (фактично досягнуту), резервну. Проектною є потужність, яка визначається в процесі проектування, реконструкції (розширення) діючого або будівництва нового підприємства: вона вважається оптимальною, оскільки склад і структура устаткування відповідають структурі трудомісткості запроектованої номенклатури продукції, і має бути досягнута протягом нормативного терміну її освоєння. Поточна (фактично досягнута) виробнича потужність визначається періодично у зв'язку зі зміною умов виробництва (номенклатури і структури трудомісткості продукції) або перевищенням проектних показників. При цьому обчислюють вхідну (на початок року), вихідну (на кінець року) та середньорічну потужність підприємства. Резервна потужність повинна формуватись і постійно існувати в певних галузях національної економіки: електроенергетиці і газовій промисловості — для покриття так званих пікових навантажень в електро- та газових мережах, надійного забезпечення енергоресурсами споживачів на період виконання ремонтно-аварійних робіт; харчовій індустрії — для переробки істотно збільшеного обсягу сільськогосподарської сировини, що швидко псується, у високоврожайні роки; на транспорті — для перевезення збільшеної кількості пасажирів у літні місяці; в машинобудуванні та інших галузях — для підготовки виробництва та освоєння випуску нових видів устаткування (агрегатів, приладів) і конструкційних матеріалів тощо.

     Величина  виробничої потужності підприємства формується під впливом багатьох чинників. Головними  з них є:

• номенклатура, асортимент та якість продукції, що виготовляється;

• кількість  встановленого устаткування, розміри  і склад виробничих площ, можливий фонд часу роботи устаткування та використання площ протягом року;

• прогресивні  техніко-економічні норми продуктивності й використання устаткування, зняття продукції з виробничих площ, ; нормативи тривалості виробничого циклу та трудомісткості продукції, що виробляється (послуг, що надаються).

     Виробничі потужності підприємств обчислюють-і  ся за відповідними галузевими основними  положеннями, що відображають особливості конкретних галузей. Проте існують спільні для більшості галузей економіки методичні принципи розрахунку виробничих потужностей діючих підприємств.

     Виробничу потужність підприємства визначають за всією номенклатурою профільної продукції. При цьому проводять можливе звуження номенклатури, об'єднуючи окремі вироби в групи за конструктивно-технологічною єдністю з визначенням для кожної з них базового представника. Решту виробів даної групи приводять до характеристик цього представника за допомогою розрахункового коефіцієнта трудомісткості.

     Якщо  підприємство випускає кілька видів  різної продукції, то виробнича потужність визначається окремо для кожного  виду виробів. Наприклад, на металургійних підприємствах (комбінатах) обчислюють окремо потужність доменного, сталеплавильного і прокатного виробництва.

За розрахунків  потужності багатономенклатурних виробництв у грошовому виразі обов'язково додається  виробнича програма підприємства, стосовно якої визначено потужність.

     Виробнича потужність підприємства встановлюється, виходячи з потужності провідних цехів (дільниць, технологічних ліній, агрегатів) основного виробництва з урахуванням заходів для ліквідації вузьких місць і можливого внутрішньовиробничого кооперування.

     До  провідних належать ті виробничі підрозділи підприємства, які виконують головні технологічні процеси (операції) і мають вирішальне значення для забезпечення випуску профільних видів продукції. Наприклад, для підприємств чорної металургії провідними виробництвами заведено вважати доменні, сталеплавильні та прокатні цехи; машинобудування та металообробки — механічні, складальні, ливарні й ковальсько-пресові цехи; цементної промисловості — печі з виробництва клінкеру; текстильної індустрії — прядильне і ткацьке виробництво.

     За  наявності кількох провідних підрозділів підприємства виробнича його потужність обчислюється за тими з них, які виконують найбільш трудомісткий обсяг робіт.

       У розрахунки виробничої потужності  підприємства включають:

а) усе  чинне і нечинне внаслідок  несправності, ремонту та модернізації устаткування основних виробничих цехів;

б) устаткування, що перебуває на складі і має бути введене в експлуатацію в основних цехах протягом розрахункового періоду;

в) понаднормативне резервне устаткування;

г) понаднормативне устаткування допоміжних цехів, якщо воно аналогічне технологічному устаткуванню основних цехів.

     Виробничу потужність підприємства треба обчислювати  за технічними або проектними (не завищеними) нормами продуктивності устаткування, використання виробничих площ і трудомісткості виробів, нормами виходу продукції з урахуванням застосування прогресивної технології та досконалої організації виробництва. За браком таких норм можна використовувати власні розрахункові технічні норми, які враховують прогресивні досягнення значної кількості (20 — 25%) робітників однакових професій і ланок виробництва.

     Для розрахунків виробничої потужності підприємства береться максимально  можливий річний фонд часу (кількість  годин) роботи устаткування. На підприємствах  з безперервним процесом виробництва таким максимально можливим фондом часу роботи устаткування є календарний фонд (8760 годин на рік) за мінусом часу, необхідного для проведення ремонтів і технологічних зупинок устаткування.

     Для підприємств з дискретним процесом виробництва фонд часу роботи устаткування визначають, виходячи з фактичного режиму роботи основних цехів і встановленої тривалості змін у годинах з відрахуванням часу на проведення ремонтів устаткування, вихідних і святкових днів. У сезонних виробництвах фонд часу роботи устаткування регламентується встановленим режимом роботи підприємства (за технічним проектом) з урахуванням забезпечення оптимальної кількості діб роботи окремих технологічних цехів (ліній).

     У найзагальнішому вигляді виробничу  потужність провідного цеху (дільниці) з виготовлення однорідної продукції (переробки сировини, виконання інших виробничих операцій) можна визначити за однією з таких формул

Ni=aiTpm

Ni=Tpm/ti

де Ni—  потужність /-го виробничого підрозділу підприємства;

ai—  продуктивність устаткування у відповідних одиницях виміру /-ої продукції за годину;

Tp—  річний фонд часу роботи устаткування;

m середньорічна  кількість фізичних одиниць устаткування;

ti—  трудомісткість виготовлення одиниці  продукції (переробки сировини, час  надання послуги в годинах).

     Розраховується  також технологічна спроможність (потужність) решти виробничих ланок підприємства (поряд з провідними цехами чи дільницями).

Такі  розрахунки необхідні для виявлення  невідповідності між потенційними можливостями з випуску продукції (надання послуг) окремих виробничих підрозділів і забезпечення узгодженої технологічної пропорційності між взаємозв'язаними виробничими ланками. Ступінь відповідності потужностей різних структурних підрозділів підприємства визначають через розрахунок і порівняння коефіцієнтів суміжності, що характеризують співвідношення потужностей провідного підрозділу та решти виробничих ланок.

     Визначення  виробничої потужності підприємства завершується складанням балансу, що відбиває зміни  її величини протягом розрахункового періоду і характеризує вихідну потужність (Nвих). Для цього використовується формула

Nвих=Nвх+Nотз+Nр±Nна-Nв

Nвх—  вхідна потужність підприємства;

Nотз—  збільшення потужності протягом  розрахункового періоду внаслідок здійснення поточних організаційно-технічних заходів;

Nр —  нарощування виробничої потужності  завдяки реконструкції або розширенню  підприємства;

Nна—  збільшення (+) або зменшення (-) виробничої  потужності, спричинене змінами  в номенклатурі та асортименті  продукції, що виготовляється;

Nв—  зменшення виробничої потужності  внаслідок її вибуття,

тобто виведення з експлуатації певної кількості фізично спрацьованого та технічно застарілого .устаткування.

     Визначення  й регулювання резервної виробничої потужності підприємства здійснюється з допомогою розрахунків необхідної кількості резервних агрегатів (груп устаткування) та обгрунтування розмірів експериментально-дослідних виробництв. Зазвичай величина резервних потужностей для покриття пікових навантажень не перевищує 10 — 15%, а для підготовки та освоєння виробництва нових виробів — 3 — 5% загальної потужності. При цьому треба враховувати, що резерв виробничої потужності передбачається, головне, для підприємств, що вже досягли рівня використання поточної потужності не нижче за 95% і випускають понад 25% нової продукції.

     Використання  виробничої потужності

     У практиці господарювання рівень використання | виробничої потужності діючого підприємства визначається двома показниками:

коефіцієнтом  освоєння проектної потужності (співвідношення величин поточної і проектної потужності);

2) коефіцієнтом  використання поточної потужності (співвідношенням річного випуску продукції та середньорічної її величини).

     Нині  в Україні рівень використання виробничих потужностей підприємств у більшості галузей економіки, і передовсім у промисловості, становить менше за 50%, а проектні потужності, як правило своєчасно (у нормативні строки) не освоюються.

     Способи ефективнішого використання виробничих потужностей такі самі, як і використання основних фондів підприємства. Варто лише наголосити, що для докорінного поліпшення рівня використання наявних потужностей для переважної більшості підприємств потрібно якомога швидше подолати спад виробництва, стабілізувати й поступово нарощувати обсяги виробництва конкурентоспроможної продукції, яка користується попитом на вітчизняному та світовому ринках.

Основні фонди і виробнича  потужність підприємства

Поняття, класифікація, облік  і оцінка основних фондів (ОФ).

Види  і показники зношення ОФ.

Амортизація необоротних активів підприємства.

Показники використання ОФ.

Поняття і розрахунок виробничої потужності і фактори, які на неї впливають.

1. Засоби виробництва, що знаходяться в розпорядженні п-ва і виражені у вартісній формі, складають його виробничі фонди. Виробничі фонди поділяються на основні і оборотні. Головною особливістю ОФ п-ва є специфічний характер перенесення своєї вартості на продукт. ОФ переносять свою вартість на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. Другою особливістю ОФ є те, що вони використовуються у в-ві в незмінній натуральній формі.

ОФ –  це засоби праці, які приймають участь у виробничому процесі на протязі  багатьох періодів, зберігаючи при  цьому свою натуральну форму, а їх вартість переноситься на вартість виготовленої продукції поступово, шляхом амортизаційних відрахувань. В промисловості ОФ складають приблизно 80%.

За участю у виробничому процесі ОФ поділяються  на основні виробничі і основні  невиробничі фонди. Основні виробничі  фонди – це ті, які приймають безпосередню участь у виробничому процесі. Вони поділяються на активні (безпосередньо беруть участь у виробничому процесі, завдяки чому забезпечується належний обсяг і якість продукції – машини, обладнання, транспортні засоби) і пасивні (створюють умови для здійснення процесу виробництва – будівлі, споруди). Проте віднесення об’єктів до активної чи пасивної частини залежить від специфіки галузі. Так, для машинобудування машини і обладнання – активна частина. У нафтодобувній промисловості активною частиною є споруди (наприклад, свердловини).

Основні невиробничі фонди – це фонди, які знаходяться на балансі підприємства і призначені для обслуговування працівників.

Облік і оцінка необоротних активів  здійснюється в натуральній і  вартісній грошовій формі.

Оцінка  матеріальних необоротних активів  в натуральних показниках використовується для розрахунку виробничих потужностей, складання балансів обладнання, для визначення рівня його використання і т. д.

Вихідним  документом при цьому є паспорти робочих місць, устаткування і підприємств в цілому.

Вартісна  оцінка необоротних засобів здійснюється за первісною вартістю або переоціненою вартістю.

Первісна  вартість — це фактична сума коштів, витрачених на придбання або створення необоротних активів.

До первісної  вартості необоротних активів включають такі витрати:

суми (без  непрямих податків), що сплачують постачальники  активів;

суми, що сплачують підрядникам за виконання  будівельно-монтажних робіт;

реєстраційні  збори, державне мито та аналогічні платежі, здійснені у зв'язку з придбанням прав на об'єкт основних засобів та інших необоротних матеріальних активів;

суми  ввізного мита;

суми  непрямих податків;

витрати із страхування ризиків, пов’язаних з доставкою основних засобів;

витрати на встановлення, монтаж, налагодження основних засобів;

інші  витрати.

Витрати на сплату відсотків за користування кредитом не включаються до первісної вартості необоротних активів, придбаних або створених повністю або частково за рахунок позикового капіталу.

Первісною вартістю необоротних активів, що віднесені до статутного капіталу підприємства, є погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Справедливою  вартістю необоротних активів звичайно є їх ринкова вартість, визначена  експертами або фахівцями підприємства.

Наприклад: підприємство А отримало від підприємства Б патент на винахід в обмін  на акції підприємства А. Вартість патенту  — 10000 грн., номінальна вартість 1 акції  — 0,25 грн., ринкова 1 грн. за акцію. Виходячи з цього первісна вартість придбаного патенту — 40 000 грн.

Первісна  вартість безоплатно отриманих основних засобів дорівнює справедливій вартості на дату отримання.

Наприклад, підприємство безоплатно отримало тару, залишкова вартість становить 32 000 грн.

Ринкова вартість тари з урахуванням зносу оцінюється в сумі 11300 грн. Витрати підприємства на перевезення цієї тари 600 грн. Справедлива вартість тари дорівнює:

11 300 грн. + 600 грн. = 11 900 грн.

Після надходження необоротних активів  підприємство може мати витрати, пов'язані  з їх експлуатацією або поліпшенням їх стану.

Витрати, пов'язані з поліпшенням стану  основних засобів, що приводить до збільшення очікуваних майбутніх економічних вигід, включають до балансової вартості основних засобів. Поліпшення стану основних засобів може відбуватися за рахунок:

модифікації з метою продовження терміну  експлуатації або збільшення виробничої потужності;

впровадження  більш ефективного технологічного процесу;

заміни  окремих частин машин або обладнання тощо.

Крім  первісної та справедливої вартості необоротних активів, визначають ліквідаційну та балансову (залишкову) вартість основних засобів. Ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство очікує отримати від продажу (ліквідації) об’єкта після закінчення терміну його експлуатації за вирахуванням витрат, пов’язаних із продажем (ліквідацією). Балансова вартість – це вартість, за якою ОФ обліковуються на балансі підприємства. На даний час балансовою вважається залишкова вартість ОФ (визначається як різниця між первісною або відновною вартістю ОФ та сумою їх спрацювання за весь період експлуатації).

Початкова (первісна вартість) із врахуванням  зношення:

Sп із  врах. зношення=Sп-åАморт.відрах.*t (к-сть  років використання)

Відновна  вартість (вартість на відтворення  ОФ у сучасних умовах):

Sв= Sп  /(1+ΔП/100)t , ΔП – річний приріст  продуктивності праці в країні 

Sв із  врах. зношення= Sв-∑А* t

Як правило, Sв < Sп.

Розрізняють галузеву, вікову і технологічну структуру  ОФ. Галузева структура характеризується співвідношенням питомої ваги ОФ різних галузей до загальної вартості ОФ в промисловості. Вікова структура – це співвідношення різних вікових груп ОФ в їх загальній вартості. Технологічна структура показує співвідношення між активною і пасивною частинами основних засобів.