Вивіз капіталу з України

     Зміст 

Вступ

     1. Дефініція поняття та основні фактори вивозу капіталу

     2. Вивіз капіталу з України

Висковки

Список використаних джерел 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

           Актуальність теми дослідження  визначається масштабами нанесеного  збитку і важливістю їх розв'язку  для економіки країни. Перехід  України до ринку почався кілька  років тому, але масовий вивіз  капіталу із країни триває  й уже кілька років привертає  увагу економістів. Сам факт  значного експорту капіталу з країни, незалежно від його конкретних розмірів, є парадоксальним явищем. Згідно з основами економічної теорії й здоровому глузду, капітал повинен переміщатися із країн, що володіють його надлишком, у країни з недостачею капіталу. Для всіх оцінок вивозу капіталу характерний особливо високий ступінь непевності, що пов'язано з низькою якістю статистики платіжного балансу.

           Об'єктом дослідження служить  політична ситуація в Україні, макроекономічні аспекти, характер оподатковування, банківської системи й забезпечення прав власності і їх вплив на вивіз капіталу.

           Предметом дослідження служить  вивіз капіталу, його масштаби  і його динаміка.

           Метою дослідження є вивчення  вивозу капіталу з України й аналіз його впливу на економіку країни в цілому.

           Завданнями дослідження:

           1. Вивчити основні фактори вивозу  капіталу;

           2. Проаналізувати вивіз капіталу  з нашої держави: масштаби, тенденції  й вплив на економіку;

           3. Розглянути перспективи розвитку  вивозу капіталу. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Дефініція поняття та основні фактори вивозу капіталу.

           Вивіз капіталу — експорт капіталу  в інші країни державою, фірмами,  приватними особами у будь-якій  формі (валютних коштів, продукції,  послуг, робіт, прав інтелектуальної  власності та інших немайнових  прав) з метою одержання прибутків  від виробничої та інших форм  господарської діяльності, з метою  більш вигідного їх розміщення  і використання.

           Міжнародний рух капіталу має  великий вплив на світову економіку:

           Сприяє росту світової економіки.  Приплив закордонних інвестицій  для країн-реципієнтів допомагає  вирішити проблему браку продуктивного  капіталу, збільшує інвестиційну  спроможність, прискорює темпи росту.

           Поглиблює міжнародний поділ  праці та міжнародне співробітництво.

           Збільшує обсяги взаємного товарообігу  між країнами.

           Між інтересами експортерів і  імпортерів капіталу існують  об'єктивні протиріччя. Перші зацікавлені  в якнайприбутковішому розміщення  своїх вільних коштів, другі прагнуть  до їхнього найдешевшого одержання,  по можливості на пільгових  умовах чи безоплатно.

           Для країн-реципієнтів імпорт  капіталу має такі позитивні  наслідки:

                    o долають проблеми внутрішнього  виробництва, проблеми обмеженості  ресурсів та їхнього ефективного  використання;

                    o створюються нові робочі місця;

                    o іноземний капітал приносить  нові технології, ефективний менеджмент;

                    o прискорюються темпи НТП;

                    o розширюється товарний експорт,  тому що вивіз капіталу стає  засобом заохочення вивезення  товарів за кордон;

                    o приплив капіталу сприяє поліпшенню  платіжного балансу країни.

           Негативні наслідки імпорту капіталу:

                    o приплив іноземного капіталу  витісняє місцевий капітал з  прибуткових галузей. Це може  призвести до однобокого розвитку  країни і загроз її економічної  безпеки;

                    o безконтрольний імпорт капіталу  може супроводжуватися забрудненням  довкілля;

                    o імпорт капіталу часто пов'язаний  з проштовхуванням на ринок  країни-реципієнта товарів, що  вже пройшли свій життєвий  цикл, а також знятих з виробництва  в результаті недоброякісних  властивостей;

                    o імпорт позичкового капіталу  веде до збільшення зовнішньої  заборгованості країни.

           До числа наслідків для країн,  що експортують капітал, можна  віднести:

             1. вивіз капіталу за кордон  без адекватного залучення іноземних  інвестицій веде до уповільнення  економічного розвитку;

             2. вивезення капіталу негативно  позначається на рівні зайнятості;

             3. переміщення капіталу несприятливо  позначається на платіжному балансі  країни.

           Головними експортерами капіталу  традиційно є промислово розвинуті  країни (США, Великобританія, Німеччина,  Франція, Японія, Нідерланди, Швейцарія). До банківського капіталу додалися  інституційні інвестори — страхові  компанії, пенсійні, інвестиційні, довірчі  фонди. Важливим напрямком експорту  капіталу стала «офіційна допомога  розвитку», тобто надання безоплатної  економічної та технічної допомоги  та різного роду кредитів країнам,  що розвиваються,.

           Однак ці ж країни є і  головними імпортерами капіталу. Вони використовують його для  вирішення своїх господарських  завдань (модернізація промисловості,  створення нових галузей), а також  макроекономічних завдань (покриття  дефіциту бюджету і платіжного  балансу, боротьба з інфляцією).

           Особливо широко фінансові ресурси  Заходу залучають держави, що  розвиваються. Вони домоглися високих  темпів розвитку в 1990-х рр. передусім  за рахунок перетворення задачі  подолання відсталості в основну  мету економічної політики.

           Більше половини всіх коштів, що надходять з приватних джерел, доводиться на ПЗІ. Припливу  ПЗІ сприяли наступні фактори:

                    o загальна лібералізація економіки  країн, що розвиваються;

                    o полегшення доступу іноземного  капіталу;

                    o висока оцінка перспектив розвитку  в ряді країн (особливо Азії);

                    o дешевизна робочої сили;

           ослаблення протекціонізму та  полегшення доступу продукції  країн, що розвиваються, на ринки  розвинених країн.

           Приплив ПЗІ прискорив розвиток  промисловості країн, що розвиваються, і загальну модернізацію економіки,  отримали розвиток туризм, банківська  та ін. сучасні сфери економіки.

             1. Притоку портфельних інвестицій  сприяли:

             2. Створення фондових ринків і  допуск на них іноземних інвесторів;

             3. Вища дохідність цінних паперів;

             4. Включення в глобальну мережу.

           Із самого початку переходу  до ринкової економіки Україна  зіштовхнулася із цілим рядом  проблем, які зробили досить  ризикованим зберігання заощаджень  населення усередині країни й,  навпаки, значною мірою сприяли  перекладу особистих заощаджень  за рубіж. Незважаючи на те  що був прийнятий ряд заходів  для усуненню цих проблем, якість  реформ у цьому напрямку залишається  далеко неоднозначним.

           Існує ряд причин експорту  капіталу. Але головної з них  є потворність утвореного економічного  механізму, при якім власники  не зацікавлені в долі свого  підприємства. Держава, як представником  інтересів суспільства виявилося  у владі невеликої групи олігархів  і довгий час не вживав ніяких  зусиль по скороченню експортного  капіталу.

           Макроекономічна нестабільність, що  є у великому ступені наслідком  політичної нестабільності, породжує  непевність у відношенні майбутньому  прибутку від інвестицій.

           Довільний і конфіскаційний характер  системи оподатковування сприяє  ухилянню від сплати податків , а переклад засобів за рубіж  дозволяє легко вкривати їх  від податкових органів.

            Недовіра до банківської системи  сприяє перекладу заощаджень  за рубіж.

            Слабість інституціональних механізмів  захисту прав власності й

     корупція, що широко поширився, не розташовують до нагромадження активів.

            Нарешті, у деяких випадках  приватизація створила можливості  для

     керівників  підприємств відчужувати, що перебувають  у їхньому веденні активи й  укривати отриманий виторг за рубежем.

           Перераховані головні причини  створюють стимули для перекладу  (або зберігання) капіталу за рубіж,  що здійснюється всілякими шляхами.  Канали відтоку капіталу добре  відомі й містять у собі  наступні:

           Надання невірних відомостей  про розміри експортного виторгу,  особливо в паливно-енергетичному  секторі.

           Неправильна вказівка доходів  від експорту досягається декількома  способами:

           а. заниження сум у рахунках-фактурах  при експортних операціях;

           б. контрабандний експорт, доходи  від якого переводяться в закордонні  компанії або на закордонні  рахунки; в. здійснення експорту  через офшорні дочірні підприємства  по заниженим відпускним цінам,  причому різниця між ними й  ринковими цінами залишається  в офшорній зоні.

           Очевидний взаємозв'язок між інтенсивністю  відтоку капіталу із країни  й ростом світових цін на  нафту також підтверджує ту  точку зору, що відтік капіталу  значною мірою відбиває неповернення  в країну експортного виторгу  від продажу енергоносіїв. Слабість  митного й прикордонного контролю  в державах колишнього СРСР  в перші роки реформ полегшувала  відтік капіталу через цей  канал. Наприклад, деякі країни  Балтії перетворилися в центри  реекспорту товарів, незаконно  експортованих з Росії.

            Завищення розмірів платежів  по імпорту, у тому числі  за допомогою

     фіктивних контрактів на імпорт товарів або  послуг. У порівнянні з експортним механізмом, величину відтоку капіталу через цей канал оцінити значно складніше, оскільки структура імпорту  виявляється значно більш диверсифікованої, ніж структура експорту.

           Фіктивна передоплата по імпортних  угодах. Це ще один з важливих  каналів відтоку капіталу. Є безліч  прикладів, коли підприємства  створюються винятково з метою  оформлення імпортного контракту,  на підставі якого банк надає  велику передоплату. Як тільки  переклад засобу здійснюється, підприємство  ліквідується.

            Цілий ряд операцій по рахунках  руху капіталів в обхід установлених  правил нерідко здійснюється  банками через кореспондентські  рахунки закордонних банків. Деякі з перерахованих каналів входять до числа способів відтоку капіталу, розглянутих вище, тоді як інші (такі як деякі з форм надання невірної інформації про розміри експортного виторгу) є додатковими варіантами.

           Підводячи підсумки, скажемо, що  основними причинами відтоку  капіталу є політична невизначеність, непослідовність реформ, слабість  інституціональної основи, у тому  числі, вираженої в корупції. Дані  по іншим країнам з перехідною  економікою показують, що вирішення  цих проблем часто приводить  до подолання відтоку капіталу.

2. Вивіз капіталу з України.

           Головними причинами відтоку  капіталу з України є політична  непевність, важкий тягар податків, нерозвиненість банківської системи  і надзвичайно сильний вплив  інтересів великих монополій  в енергетичному секторі. Незважаючи  на те, що проблему відтоку  капіталу навряд чи можна вирішити  за короткий час, досвід інших  країн із перехідною економікою  показує, що цю тенденцію можна  перебороти усього за декілька  років, якщо для усунення головних  причин цього явища будуть  передбачені рішучі і серйозні  реформи. У інших роботах на  цю тему висловлюються пропозиції, спрямовані на зміцнення банківської  системи, удосконалювання системи  оподатковування, поліпшення методів  керування і контроль за інтересами  значних монополій в енергетичному  секторі. Провести такі реформи  нелегко, але якщо не усунути  базових причин відтоку капіталу, перебороти його не вдасться.

           Заходи валютного контролю, можливо,  і корисні, забезпечуючи (тимчасове)  скорочення відтоку капіталу, але,  як підтверджують деякі автори, вони обійшлися ціною росту  корупції і зниження економічної  ефективності. Ці міри контролю  призвели до створення економічної  ренти, і значна частина ресурсів  була витрачена на те, щоб обминути  контроль і одержати доступ  до цієї ренти. У тій мірі, у який забезпечення дотримання  нормативів і правил залежить  від волі чиновників, зберігається  простір для корупції. Дійсно, у  різних країнах спостерігається  тісний зв'язок між корупцією  і мірами регулювання капіталу. Нарешті, не усі фірми рівною  мірою можуть обминути міри  контролю, що посилює нерівні  умови конкуренції і спотворює  структуру розподілу ресурсів.

           Провести точний аналіз втрат  і вигод застосування заходів  регулювання капіталу нелегко.  Важко виразити кількісно витрати,  пов'язані з ростом корупції. Також  складно визначити вигоду у  формі скорочення відтоку капіталу, оскільки важко оцінити, наскільки  більше був би відтік капіталу  при відсутності контролю. Проте,  якщо взяти до уваги міжнародний  досвід ефективність мір регулювання  капіталу здається сумнівною.  Крім того, спроби обминути цей  контроль призводять до значного  росту корупції у відповідних  сферах економічної діяльності. Але швидке скасування мір  регулювання капіталу може також  призвести до меншої захищеності  від цілеспрямованих спекулятивних  дій. Можна також заперечити, що  наслідки серпневої кризи 1998 року  могли бути менш згубні при  наявності більш жорстких мір  регулювання капіталу. Щоб запобігти  можливому росту попиту на  іноземну валюту, необхідно буде  проводити поступове скасування  такого контролю в сполученні  з заходами для зміцнення банківської  системи, керування і макроекономічних  показників у цілому.

           Останнє питання, що варто роздивитися,  складається в тому, чи сприяють  позики, надані міжнародними фінансовими  організаціями, відтокові капіталу. Питання, очевидно, не в тому, чи  залишаються в Україні або  покидають країну конкретні банкноти, передані НБУ. Проблема полягає  в тому, у чи відтік капіталу був би нижчий при відсутності позик МФО, але, на жаль, відповісти на цей запитання неможливо. Відповідь залежить від того, чи відповідають такі позики і політичні заходи, використовувані в контексті цих позик, цілям відновлення довіри до спроможності країни надати привабливі можливості всім інвесторам.

           Підводячи результати, скажемо, що  основними причинами відтоку  капіталу є політична непевність, непослідовність реформ, слабість  інституціональної основи, у тому  числі, вираженої в корупції. Дані  по інших країнах із перехідною  економікою показують, що рішення  цих проблем часто призводить  до подолання відтоку капіталу. Міри регулювання капіталу, хоча  і приносять визначену короткострокову  вигоду, пом'якшуючи мінливість потоків  капіталу, рекомендуються усе ж  неефективними з погляду середньострокових  задач запобігання відтоку капіталу, і обходяться дуже дорого, оскільки  призводять до росту корупції. Таким чином, середньострокова  стратегія повинна передбачати  графік поступового скасування  мір контролю з одночасним  проведенням комплексних заходів  для удосконалювання керування  і макроекономічних показників, а також по зміцненню банківської  системи.

           Економічний спад в Україні  вже завершився, але масовий відтік  капіталу з  країни продовжується.  Втрати від цього явища добре  відома: утрата  продуктивного потенціалу, податкової бази і контролю  над грошовими  агрегатами - усе  це лягає важким тягарем на  суспільстві в цілому й   ускладнює здійснення заходів  державної політики. У той же  час відтік  капіталу може бути  як симптомом, так і засобом  протизаконної діяльності,

     що, як багато хто думає, особливо актуально  у випадку України. Численні повідомлення в пресі вказують на можливість того, що частина коштів, наданих міжнародними фінансовими організаціями (МФО) просто переправляється за межі країни і навіть осідає на індивідуальних рахунках у закордонних банках. Таким чином, відтік капіталу, цілком ймовірно, також підриває суспільну підтримку програм МФО в Україні.

           Серед головних причин відтоку  капіталу можна назвати нестабільну політичну ситуацію, макроекономічну нестабільність, конфіскаційний характер оподатковування, неспроможність банківської системи і ненадійне

забезпечення  прав власності. Наслідком усього цього  є потужний відтік

капіталу  з країни з використанням таких  засобів, як заниження сум у рахунках-фактурах при експортних операціях, оформлення фіктивних авансових платежів у рахунок імпорту, а також банківські перекази в обхід існуючих заходів контролю.

           По прийнятому визначенню відтік  капіталу включає усі види  відтоку

  коштів, що перевищують нормальне переміщення капіталу у відповідності зі

стратегією  диверсифікації міжнародного портфелю. Дане визначення охоплює  усі випадки  відтоку капіталу в результаті злочинних  дій; відтік коштів,  зароблених законним способом, але суперечному закону в силу порушення  заходів регулювання  капіталу (або ухиляння від сплати податків); а також  цілком законний відтік коштів відповідно до чинних правил, та викликаний  неекономічними чинниками, наприклад політичною невизначеністю. Ця,  більш широка концепція відтоку капіталу використовується тут по двох  причинах. По-перше, усі випадки відтоку капіталу несприятливим чином  відбиваються на показниках макроекономічної діяльності країни. По-друге,  на підставі наявних даних практично неможливо розрізнити випадки відтоку  капіталу в результаті злочинної діяльності, випадки незаконного (але не  злочинного) вивозу капіталу і цілком законне переміщення засобів за межі країни.

     У 2000–2008 роках нелегальний відтік капіталів з України склав 82 млрд. доларів. Такі дані містить доповідь «Незаконні фінансові потоки із країн, що розвиваються: 2000–2009», опублікована дослідницькою організацією «Всесвітня фінансова порядність» (США). За даними ВФП, Україна посідає 17 місце у двадцятці країн, чия економіка страждає від незаконного вивозу капіталу, — повідомляє мережеве видання «Наш продукт».

     Директор  економічних програм Центру Разумкова  Василь Юрчишин вважає,що наведені дані щодо України близькі до реальності, а нелегальний відтік капіталів  продовжуватиметься. «Світовий досвід показує, що фізичні і юридичні перешкоди, створені державою на шляху фінансових потоків, легко оминаються. Жорсткими  заходами перекрити такий потік  можна, але на короткий час».

     Причини небажаної рухливості фінансів приховані  не лише в їхній природі, а і  в конкретній економічній ситуації у певній країні. За словами пана Юрчишина, в Україні діє «доволі  специфічна» система податкового  адміністрування. «У міжнародному „Індексі сприяння підприємництву-2010” у категорії „сплата податків” Україна займає 181 місце серед 183 держав. Це дуже красномовна позиція, проте, як бачимо, у нашому податковому адмініструванні не все так погано: адже, Україна не на останньому місці», — підсумував знавець.

     Також втечі грошей з України сприяє нехтування державою права власності  і недовіра населення до влади. «Згадайте  постійні рейдерські атаки і наші приватизаційні конкурси. Проводять  аукціон, а потім скасовують його результати, порушують судові справи. У таких умовах підприємці захищаються, гроші відходять», — робить висновок Василь Юрчишин

     Обсяг експорту товарів та послуг України за I півріччя 2011р. становив 39397,9 млн.дол. США, імпорту – 41199 млн.дол. Порівняно з І півріччям 2010р. експорт збільшився на 38,5%, а імпорт – на 48,1%. Негативне сальдо зовнішньоторговельного балансу становило 1801,1 млн.дол. (за І півріччя 2010р. позитивне – 633,7 млн.дол.).

     У І півріччі 2011р. експорт товарів становив 32843,3 млн.дол. США, імпорт – 38352,9 млн.дол. Порівняно з відповідним періодом 2010р. експорт збільшився на 42,5%, імпорт – на 50,8%. Від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами становило 5509,6 млн.дол. (за І півріччя 2010р. також від’ємне – 2371,6 млн.дол.).

     Зовнішньоторговельні  операції товарами Україна здійснювала  з партнерами із 210 країн світу.

     До  країн СНД було експортовано 36,9% усіх товарів, до країн ЄС – 28,8% (у  І півріччі 2010р. – відповідно 35% та 24,8%).  

     Російська Федерація залишається найбільшим торговельним партнером України (28,2% експортних та 39,3% імпортних поставок).

     Збільшився  експорт товарів до усіх основних країн-партнерів: Польщі – на 91%, Китаю  – на 85,7%, Російської Федерації –  на 61,6%, Італії – на 54,9%, Індії - на 43,1%, Туреччини – на 34,6%, Білорусі –  на 19,3%.

     У загальному обсязі експорту товарів  порівняно з I півріччям 2010р. збільшилась  частка палива мінерального, нафти  та продуктів її перегонки, жирів  та олій тваринного або рослинного походження, руд, шлаків і золи, залізничних  локомотивів, виробів з чорних металів, продуктів неорганічної хімії, добрив. Натомість зменшилась частка чорних металів, механічних машин, зернових культур, електричних машин.

     Із  країн СНД імпортовано 47,6% усіх товарів, із країн ЄС – 29,5% (у І півріччі 2010р. – відповідно 44,2% та 31,3%).

     Збільшились проти І півріччя 2010р. обсяги імпортних  поставок із головних торговельних партнерів: Білорусі (на 87,5%), США (на 73,5%), Німеччини (на 63,5%), Російської Федерації (на 60,1%), Китаю (на 47,7%), Італії (на 41,8%), Польщі (на 19,6%).

     У загальному обсязі імпорту товарів  збільшилась частка палива мінерального, нафти та продуктів її перегонки, механічних машин, засобів наземного  транспорту, крім залізничного, електричних  машин. Зменшилась частка пластмаси, полімерних матеріалів, фармацевтичної продукції, паперу та картону, руд, шлаків і золи.