Військове козацьке мистецтво

                                                     Вступ

Особливості військового мистецтва козаків пов'язані з тими жорстокими умовами, за яких зародилося й формувалося Військо Запорозьке.

Формування українського козацтва і становлення його військового мистецтва відбувалось в умовах постійної боротьби з грабіжницькими нападами татар. В основі татарської тактики грабіжницьких нападів лежала велика мобільність їхніх загонів. Боротьба з таким противником, який міг з'явитись у будь-якому місці і в будь-якій кількості, вимагала від козаків достатньої мобільності і певних засобів, які б нейтралізували його кількісну перевагу. З іншого боку, козакам протистояла польська держава, яка несла в Україну поневолення, кріпацтво та денаціоналізацію. В боротьбі з польськими військами козакам треба було витримувати атаки важкої кінноти з її довгими списами і досконалим володінням холодною зброєю, протистояти артилерійському вогню й атакам піхоти. Втрата власної державності обумовила відсутність державної підтримки створенню українських збройних сил. В цих умовах козацтво явилось результатом самоорганізаційних зусиль українського народу. Це обумовило народний характер козацького війська, відкрило широкі перспективи для його розвитку, але на початковому етапі цей розвиток обмежувався можливостями окремо взятого селянського господарства.

В українській національній свідомості козак традиційно змальовується вершником з шаблею чи списом. Насправді ж козацька кіннота була далеко не найкращою. Оскільки відсутність державних організаційних заходів не дозволяла створити не тільки кінноту, а й будь-яке військо, формування якого б потребувало об'єднаних зусиль. Тому в козацькому війську кожен сам повинен був забезпечувати себе зброєю, спорядженням, кіньми, провіантом та фуражем. Найсильнішою ж стороною української армії того часу була піхота, що відзначають всі автори-сучасники визвольних змагань XVII-XVIII ст.

До середини 17 ст. козацька піхота була основним родом війська. Невисока скорострільність тогочасної вогнепальної зброї не дозволяла піхоті вести на відкритій місцевості успішні бої з кіннотою. Тому табір з возів став основним бойовим порядком козацької піхоти. На підступах до табору козаки копали вовчі ями та інші пастки.

                                     Розділ 1

         Організація козацького війська

 Ідея окремого самостійного  козацького війська зродилася  на Запорожжі. Там, далеко поза  межами людських осель, серед  степів і диких піль, на недоступних  Дніпрових островах добичники і вояки з України зорганізувалися у вільне, незалежне військо. Там повстав своєрідний козацький побут, витворилися нові способи воювання, повстала козацька ідеологія і козацькі змагання. Цим окремим, оригінальним життям козаччини-жила поверх трьох століть.

Суцільність козаччини спиралася на тому, що козаки були не тільки військом, але й суспільною верствою, зі своїми соціальними аспіраціями. Всі козацькі права и привілеї були відомі під назвою вольностей запорозького війська. За ці вольності,"кровю добуті предками нашими", "належні лицарським людям", "надані князями руськими и королями", козаччина вела вперту боротьбу ввесь той час, як була під польською владою. Ці домагання зводилися до таких пунктів: вільно вибирати військову старшину; мати власний незалежний суд; не платити ніяких податків; проживати в усіх державних і приватних землях; користуватися безплатним утриманням під час походів і постоїв війська: вести лови и риболовство на Низу; виробляти пиво и горілку без державник оплат; ходити в походи "на полі и на морі"; найматися на службу чужоземним володарям. За ці "вольності" козаки вели вперту боротьбу з Польщею і в цих змаганнях розвинулося козацьке братерство і солідарність, витворились спільні ідеологічні основи запорозького війська. Повстання з 1648. р. дало козаччині широкі простори Наддніпрянщини, аж по "лінію" на Случі. На цій території зорганізувалася держава, яка цілком забезпечувала всі "вольності" козацького стану.

1. Козацька рада.

Козаччина витворила в себе своєрідний демократичний устрій: всі важливі організаційні й політичні справи вирішувало все військо, зібране на раду. Козацька загальна рада мала різні назви: військова рада, Генеральна, повна, чорна або чернецька. На раду з'являлися всі козаки, які мали бажання чи можливість прийти на місце зборів. Так наприклад, у відомій Ніжинській раді 1663 р. Повинно було бути 40.000 учасників. Зрозуміло, що тоді на раді мали перевагу козаки з тих полків, де рада відбувалася. Гетьман Іван Виговський планував провести реформу, дати рівне представництво всім полкам і наказав, щоб на раду з'являлися тільки старшина і по 10 козаків із кожного полку. Але ця спроба репрезентаційної системи не зустріла схвалення і козаки вважали це за порушення своїх прав.

Раду скликували в міру потреби, найчастіше навесні або восени. На Січі в XVIII. в. був звичай збирати раду на Новий Рік, на Великдень і на Покрову. Раду скликав гетьман, а як гетьмана не було, старшина, на Січі - кошовий.

Рада відбувалася за давніми військовими звичаями. На раду скликали, б'ючи в бубни, чи литаври. На Січі був у XVI. в. звичай, що неохочих до ради силою зганяли на майдан. Військо уставлялося у велике коло або півколо, відповідно до місця. Насамкінець приходив гетьман зі старшиною (або кошовий на Січі), з відзнаками влади в руках, з відкритими головами на знак пошани для війська.

Раду проводив гетьман (чи кошовий), а допомагала йому старшина. Особливу важливу роль мали осавули, що були посередниками між старшиною й радою. Вони обводили «коло» козаків, вияснювали справу й питалися їх, які їх погляди.

Військова рада мала широкі права. Вона вирішувала напрями державної політики, укладала умови з іншими державами, вибирала й скидала гетьмана й старшину, давала згоду на воєнні походи, вирішувала те, які військові формації творити, деколи виконувала теж військове судівництво. Це був найвищий законодавчий й організаційний орган, йому повинні були коритися всі інші установи запорозького війська.

2. Військова старшина.

Командування над військом виконувала військова старшина різних ступенів. Головні козацькі уряди утворилися вже під кінець XVI ст., як тільки козаччина організувалася в постійне військо.

На чолі війська стояв гетьман. Він був головою й представником держави, мав повну адміністративну владу, широку участь в законодавстві й судівництві, - але передусім він був головнокомандувач і організатор війська. Під час війни його влада над військом була необмежена, він керував усіма військовими силами й неслухняних мав право карати на горло. В організаційних справах гетьман мусив рахуватися з думкою ради старшини, в основних державних питаннях. При гетьмані допоміжні функції мала військова або генеральна старшина, до якої належали генеральні обозний, судді, підскарбій, писар, осавули, хорунжий і бунчужний.

                              1.3  Корогви.

Були три роди корогов у козацькому війську:

1) корогва всього війська або  гетьманська,

2) корогви полкові,

3) сотенні.

У давніших часах козацьке військо вживало прапорів тих держав, що брали його на служби. Перший полк реєстрових козаків 1578. р. мав шовкову корогву з польським орлом. В 1594. р. запорожці були на цісарській службі й дістали австрійські прапори. Від польського короля Володислава IV. запорозьке військо мало блакитну корогву з орлом -- наполовину білим, наполовину червоним. Богдан Хмельницький 1649. р. дістав від Яна Казимира польський червоний прапор із білим орлом. Знову ж цар Олексій прислав гетьманові московський прапор, де були образи Спаса, Богородиці, Антонія и Теодосія печерських і св. Варвари. Сирійський подорожник Павло Алейський 1654. р. оповідає, що в Богуславі, де була квартира Хмельницького, "ВІЙСЬКО мало корогву христолюбивого й хороброго гетьмана Зиновія: з чорного і жовтого шовку, у смуги, з хрестом на ратищі".

Під Гомлем 1651. р. козацькі прапори були: один червоний із білим хрестом і білою обвідкою, один червоний, три білі, два чорні, два жовто-блакитні.

Під Львовом 1655. р. за Хмельницьким несли червону корогву, й другу -- з образом св. Михайла, що пробивав змія. "За цими корогвами", писав польський міщанин, "ішли інші корогви, більш-менш 34, на них видно було герби майже всіх дальших воєводств і повітів -- окрім нашого білого орла в короні"…

 У XVIII  в вже на всіх військових корогвах був той самий знак, а саме "національний герб": козак із шаблею й самопалом.

В 1649. р. під Збаражем один козацький відділ появився з таким гетьманським значком: "на державу два прапорці гусарські, один білий, другий червоний".

В 1727. р. на вибір нового гетьмана один старшина ніс корогву, другий -значок. I в полках були значки поруч із корогвами. Від значків пішла назва "значкові товариші".

                         Розділ 2

             Особливості козацького війська

Українське козацтво не мало окремих родів військ. Козак був універсальним вояком. Він зазвичай володів усіма способами ведення бою та різною зброєю. Хоча, звичайно, окремі козаки відзначалися особливою майстерністю в тому чи іншому виді військового мистецтва.

Однак козацтво не мало достатніх матеріальних статків для утримання чисельної кінноти. Тому козаки виробляли власні бойові прийоми, щоб урівноважити свої військові можливості з ворожими.

Ударну силу козацького війська становила піхота. Її бойовий успіх досягався або за рахунок раптової атаки, або веденням щільного рушнично-артилерійського вогню. Козацькі піхотинці, на відміну від європейських вояків, не поділялися на тих, хто володів вогнепальною або холодною зброєю. До речі, у Європі до Тридцятирічної війни піхотинці-стрільці (аркебузьєри, мушкетери) вважалися допоміжними частинами. А в козаків вогнепальна зброя застосовувалася як основний вид озброєння. Це були рушниці, аркебузи, мушкети, гаківниці, яничарки тощо, а кіннотники мали ще й пістолі.

Козаки влучно стріляли з луків, прикриваючи стрільців під час перезаряджання ними вогнепальної зброї.

Легка кіннота використовувалася як допоміжне військо. На неї покладалася розвідка, переслідування, рейди в тили ворога, флангові атаки, заманювання супротивники в пастки.

Під час атаки застосовувалася лава — наступ півколом, що давало можливість вести бойові дії проти ворога не лише з фронту, а й охоплювали його з флангів і навіть заходили в тил.

Однією з переваг козацького війська було бездоганне володіння саперною справою. Козаки вміли швидко та якісно будувати міцні укріплення безпосередньо під час бою. З огляду на чисельну перевагу ворога це часто було питання життя чи смерті. Польські та європейські наймані інженери не приховували свого захоплення фортифікаційними спорудами козаків.

                         Розділ 3

          Охорона кордонів Запорозької Січі

Крім повсякденного навчання, козаки гарнізону Січі несли почергово прикордонну службу запорозьких земель. Метою прикордонної, або сторожової, служби було своєчасно виявити наближення татар і попередити про це Запорозьке Військо та населення міст і сіл України.

Для цього не тільки на кордонах запорозьких земель, а й по всій їх території та вздовж русла Дніпра була створена мережа сторожових форпостів. Кожен форпост мав редут, тобто замкнуте польове земляне укріплення для самооборони, житло для козаків та стайню для коней. З форпосту почергово розсилалися розвідувальні роз'їзди (бекети), які вели розвідку в призначеному для цього районі. Для спостереження за місцевістю козаки використовували старовинні скіфські могили, а також насипали свої. Поважаючи минувшину і своїх предків, козаки ніколи не дозволяли собі ніяких земляних порушень на старовинних могилах.

У козацького роз'їзду було правило - виїздити на могилу для проведення спостереження за місцевістю тільки одному вершникові. Це було паролем для інших козацьких роз'їздів, бо татари виїздили на могилу всім підрозділом.

Для передачі інформації про наближення чи напад татар використовувалась звукова (постріл з рушниці або гармати) та візуальна (дим, полум'я) сигналізації.

Для цієї мети біля кожного форпосту та в інших підвищених місцях ладналися сигнальні вогняно-димові споруди, які називалися фігурами. Для побудови фігури використовувались 19 просмолених бочок з одним днищем і одна зовсім без дна. Спочатку ставили у коло шість бочок і зв'язували їх просмоленими канатами, на них ставили друге коло із п'яти бочок, на нього - третє з чотирьох бочок, далі - четверте з трьох бочок і п'яте коло - з двох.

На самий верх ставили бочку без дна. При такій побудові всередині фігури з гори до низу створювалася порожнеча, в яку заливали  смолу. Над верхньою бочкою клали залізний прут з блоком, через нього протягували довгий мотузок, один кінець якого з запалювачем і грузилом спускався в порожнечу. Біля фігури будувалась вишка, на якій почергово чатували козаки-спостерігачі. Як тільки розвідувальний роз'їзд або спостерігачі на вишках виявляли появу ворога, негайно запалювалась найближча фігура, вогонь і дим від неї відразу помічали на сусідніх вишках і теж підпалювали свої фігури.

Через деякий час палали фігури вже біля Січі та біля південних міст і сіл України.

Подавали свій голос січові гармати, заклично звучали козацькі сурми, шикувались козацькі підрозділи для відсічі нападникам. У містах і селах вдаряли церковні дзвони, люди шукали порятунку за оборонними спорудами.

                                 3.1    Зброя

Головною козацькою зброєю була - рушниця. Сучасники стверджують, що козаки в поході мали не раз і по дві рушниці, а то й більше. Козацькі рушниці мають звичайні назви: самопал, рушниця, мушкет. Рушниці й самопали згадають не одноразово поряд, отже ці назви не були ідентичні, але як їх відрізняли, не відомо. Німецький автор Вайнбер твердить, що козаки під Смоленськом мали довгі рушниці «на зразок шотландських». З 1637 р. відома перша згадка про мушкети у козацькім війську.

З інших родів рушниць згадується яничарки. Запорожці свої рушниці звали фузіями. У XVIII ст. часто стрічаються пистолєти або пистолі, часом чудово прикрашені сріблом. Пістолі носили за поясом або у шкіряних кобурах. Кулі козак носив у чересі або в ладівниці, чи лядунці, порох у звичайному розі або в порошниці. На Запорожжі лук був популярним ще до половини XVIII ст. й запорожці славилися   як   чудові стрільці-лучники. Козацькі шаблі були доволі тонкі та легкі,  ручку мали  оздобну, похви прикрашені різьбою. Досить поширений був у козаків спис.

Заряджання мушкета потребувало певного часу, і щоб досягнути безперервного вогню, піхотні підрозділи вели його шеренгами по черзі. Швидкість заряджання мушкетів з готовими замками змушувала шикувати підрозділ озброєний такою зброєю в 10 шеренг. Озброєних мушкетами з кремневими ударними замками піхотинців шикували в 5 шеренг. Швидкість, з якою козаки стріляли з ручної вогнепальної зброї, дозволяла шикувати козацькі піхотні підрозділи у три шеренги. Це дозволяло залучити максимальну кількість стрільців для проведення залпу і зменшувало втрати від артилерійського вогню противника. Коли ж потрібно було ще більш посилити темп вогню, то стріляла лише перша шеренга, в якій збирались найвправніші стрільці. Дві інші лише заряджали для них зброю. Найбільш вразливі місця табору прикривались артилерією, що у поєднанні з влучним вогнем із ручної вогнепальної зброї робило такий табір неприступною твердинею, яку противник не міг здобути, навіть маючи багатократну кількісну перевагу.

Військова майстерність козаків вироблялася в умовах рівнинної степової місцевості. Тому вони застосовували такий вид бойового порядку, як табір. При необхідності такий табір використовувався й у наступі. В 1628 р. М.Дорошенко з чотирма тисячами козаків за допомогою табору пройшов весь Крим; шість днів рухався козацький табір до Бахчисараю, відбиваючи запеклі атаки татар. А в битві під Кумейками козаки Павлюка наступали табором на польські каральні війська. М. Кривоніс у липні 1648 р. під захистом табору здійснив наступ і розгромив поляків під Старокостянтиновом.

Під час  бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Популярним серед козаків був бойовий порядок, що називався табором. Табір козацьке військо застосовувало на марші, в обороні та наступі. Його будували з возів, скріплених ланцюгами у кілька рядів та вилаштуваних чотирикутником, півмісяцем або ж овалом. Наступаючи на ворога, піхота виходила назовні, але в разі небезпеки поверталася в захисне кільце. Запорожці віддавали перевагу легким гарматам, які давали змогу вільно маневрувати під час бою.

                                           3.2 Артилерія

Перші гармати в козацькому війську стрічаємо в 1580-х роках; вони походили зі здобичі, захопленої з турецьких замків. В 1590-х рр. запорожці дістали кілька гармат із Австрії, коли були на цісарській службі. Коли почалася боротьба з поляками, козаки позабирали немало гармат із прикордонних замків. Косинський 1593 р. мав їх уже 23, але утратив їх усі .в бою під П'яткою.

Артилерія, яка використовувалась у козацькому війську, в переважній більшості була малокаліберною. Це пов'язано з тим, що козацьке військо відзначалось великою мобільністю. У використанні гармат козаки теж виявляли високу майстерність. Так, в 1648 у битві під Жовтими Водами ефективність вогню козацької артилерії виявилась такою, що татари, які були тоді союзниками козаків, побоюючись того, що залишиться мало полонених, просили припинити вогонь.

За Хмельниччини військова артилерія незвичайно зросла. Вже після перших перемог під Жовтими водами і Корсунем козаки мали 74 гармати. Як повстання поширилося далі, козаки добули великі артилерійські запаси з різних замків.

Артилерією кермував генеральний обозний, а при ньому були гарматний осавул, писар і хорунжий. В 1659. р. «на послузі при гарматі» було 80 пушкарів, 80 гармашів, 4 шапошників, 12 ремісників, 6 стадників, 2 довбиші, 1 цирульник, 2 коновали. Бував теж відділ козаків для оборони артилерії, 200-300 людей.

Пізніше головний осередок артилерії перенесено на Лівобережжя. Брюховецький на утримання генеральної артилерії призначив Лохвицю й Ромни. За Самойловича на «гармату» віддано Короп і це містечко утримувало артилерію до часів Апостола і, мабуть, до кінця Гетьманщини.

Розвиткові української артилерії поклав кінець цар Петро після своєї перемоги під Полтавою. Даремне Скоропадський домагався, щоб цар повернув козакам їх артилерію. Пізніше Апостол наново обновлював генеральну й полкову артилерію, але про результати його заходів знаємо небагато.

                            Розділ 4

                Військово-морське мистецтво

                                   4.1. Флот

На початку свого існування козаки не мали флоту, а отже не могли впливати на події на морі, і це було значним недоліком. Козаки почали замислюватися над створенням флоту. Часто бувало, що вони захоплювали якесь місто, а в цей час невільників вже везли човнами в інші місця. Потреба у власному флоті стала очевидною.

Французький посол у Стамбулі Філіп де Арле де Сезі називав у 1625 р. козаків "господарями Чорного моря". Посланець шведського короля Жак Руссель звертався в 1632 р. до українських козаків як до "володарів Дніпра і Чорного моря". Італійський мандрівник П'єтро делла Валле писав, що "немає таких турецьких міст навколо Чорного моря, які б козаками не були б зайняті та  пограбовані". 

Військова майстерність козаків повною мірою виявлялася і в морських походах. На Січі взагалі вважалося, що справжній козак лише той, хто бував в морських походах, випробував себе в морських боях.

Козацький флот з’явився в половині XVI ст. і до найбільшого розвитку дійшов в 1620-1630-тих роках. Козацькі кораблі звалися човнами або чайками.

Основу днищ цих суден, козаки робили зі стовбурів верби або липи, належним чином видовбуючи та обтісуючи їх. Далі корпус формувався з грубих дошок, їх дуже ретельно припасовували одну до одної, а щілини між ними забивали клоччям. Борти цих суден, довжина яких сягала 20, а ширина 4 метрів, просмолювали, а потім обшивали тугими оберемками сухого очерету, іноді ще й липовою корою. Це робилося для того, щоб підвищити плавучість човнів. Ніяких надбудов та захистків од негоди козаки на чайках не робили. Зате ставили по два стерна - на носі та кормі і посередині щоглу. Було також по 10 весел з кожного борту. Щодо екіпажу, то він, залежно від розміру судна, становив від 50 до 70 чоловік. Озброєння - 6 легких гармат, рушниці, луки, пістолети, списи.

  Чайки дуже схожі на човни  вікінгів. Тому логічніше називати  чайки не човнами, а малими  бойовими кораблями, на яких мореплавці  досить упевнено могли виходити  у відкрите море, долати великі  відстані і ставати до бою  з ескадрами, що складалися з  кораблів, значно більших за своїми  розмірами.

 Боплан в "Описі України" подав докладний опис і рисунки козацького човна. Човен був довгий коло 20 м., широкий 3-4, глибокий 2,5 м. Основою човна був пень верби або липи, коло 15 м. завдовжки; на ньому набивали борти (боки) з дощок, довгих на 3.20 до 3.80 м., одні на другі, аж човен дійшов до наміченої довжини  і ширини. По верхній стороні човна прив’язували довкола в’язанки очерету; в’язки були грубі, як бочівка, прив’язані міцно липовими або черешневими вужівками, щільно притикали до себе. Середина човна була поділена поперечними дошками на перегороди, помосту поверха не було. Човен мав дві керми, по обох кінцях так, що легко було плисти в кожну сторону.

Як порушної сили козаки уживали весел і вітрил. При чайці було 10-15 весел, по однім і по другім боці; щогла була рухома так, що в потребі можна було її покласти на дно човна.

Тактику козаків у морській битві описує Боплан. Козаки рідко виступали самі до бою, - метою їх походів була не боротьба з турецьким флотом, а радше здобуття з побережних міст.

Навіть вороги - турки, - яким довелося повною мірою відчути на собі важку козацьку руку, "крізь зуби" визнавали неабиякі військові таланти и заповзятість українських козаків. "Козаки вчинили битву бій такого рівня, що ангели в небесах були в захваті і били браво та були зачаровані від лютості бою", - писав, про морську битву козаків з турецьким флотом біля Кара Хармана (1625) один з найдокладніших османських літописців Кятіб Челебі.

Наступний етап розвитку військового мистецтва українських козаків пов'язаний з ім'ям Б.Хмельницького. Ще до 1648 р. він був добре відомий як знавець військової справи, добре обізнаний з тактикою турків, татар, із найновішими досягненнями європейського військового мистецтва. Вже в перших битвах Визвольної війни Хмельницький втілив у життя свою стратегію наступу і удару. Активні наступальні дії українських військ, вміла організація бою й взаємодія всіх родів військ, в тому числі і легкої татарської кінноти, обумовили нищівні поразки польських військ і відродження української держави, що позитивно вплинуло на розвиток козацького військового мистецтва. В подальшому наступальна стратегія була ще більше вдосконалена Хмельницьким. Головним завданням гетьман вважав розгром основних сил неприятеля і тому не розтрачував сили на взяття фортець. Він блокував їх невеликими відділами козачого війська і залишав у тилу, а сам з основними силами рухався назустріч головним силам противника. Саме так він діяв в 1648 р., коли залишив не здобутий Кодак і ряд замків на кордоні з Литвою. А розгром основних сил противника визначав результат кампанії. Свою концепцію наступальної стратегії Хмельницький виклав у листі до командуючого українськими військами в Білорусі І.Золотаренка: "Не баритися під курниками, як минулого року, а треба йти туди де голова, або де стояли окремі ворожі полки... А біля Бихова залиши, ваша милость, перевіривши піхоту і накажи біля воріт окопатися, а сам там людей не губи, а не борючись ... промишляй ... над головою, а з хвостом вже піде легше". Виходячи з наступальної стратегії, Хмельницький привчав козаків до наступальної тактики: "Коли прийде до битви, не покладайтеся на ваші лопати і ями... щоб слави і душ не погубити". Рішучі дії Б. Хмельницького змушували польські війська до ведення оборонних боїв. В 1649 р. у битвах під Зборовом і Збаражем, а в 1653 р. у битві під Жванцем поляки були блоковані в своїх укріпленнях, і лише зрадницька політика кримського хана врятувала їх від цілковитої поразки.

В подальшому умови розвитку українського військового мистецтва погіршились. Громадянська війна в Україні та агресія Росії, Польщі та Туреччини призвели до втрати нею державної незалежності й розподілу її земель між сусідніми державами. На Правобережній Україні козацтво було знищене. Лівобережна Україна потрапила під контроль Росії, яка проводила цілеспрямовану політику по ліквідації української державності і козацького війська. Створення в 1706 р. Української дивізії, в яку входили козацькі полки Гетьманщини і Слобожанщини, підпорядкувало українське військо російським генералам. Російське ж командування прагнуло використати козацтво як збройну силу, але намагалось перетворити його у другорядну складову російської армії. Великої шкоди завдало безоглядне використання козацьких військ у численних війнах, в яких гинуло багато козаків, а їх господарства без господарів занепадали. Ще більш шкідливим було використання козаків на земляних роботах, які давали високу смертність від тяжкої праці й хвороб і підривали і бойовий дух козацтва. Поділ козаків на виборних і підпомічників справи не покращив. Все більше козаків з'являлись на службу пішими, без зброї, боєприпасів, провіанту. Був підірваний і бойовий дух українського козацтва. Поширеним у 18 ст. стало дезертирство, ухиляння старшини від служби. В 1736 р. у Полтавському полку з 50 значкових товаришів в похід відправилось лише 5. Незадовільним було становище в козацькій артилерії. Після вивезення в 1709 р. в Росію 40 гармат генеральної артилерії її парк не був поновлений, незважаючи на всі зусилля козацьких властей. І в 1738 р. в ній нараховувалось 6 гармат. Не кращим був стан і фортечної артилерії. В українських містах було багато гармат старих типів, із великими запалами, непридатних до стрільби.

Військове мистецтво українського козацтва у 18 ст. деградувало. Перетворившись з могутнього європейського рівня армії в окремий рід військ з обмеженими можливостями, козацьке військо не могло самостійно вести великомасштабні бойові операції. Козацькі підрозділи діяли в складі російської армії і застосовували ті ж бойові порядки, що і російські війська. Лише в розвідці, в рейдах, в діях на морі вони могли виявляти певну самостійність, а цього виявилось недостатньо для розвитку козацьких традицій ведення війни. У другій половині 18 ст. після ліквідації російським урядом українського козацтва можливості для розвитку його самобутнього і оригінального військового мистецтва були вичерпані.

                       Висновок

Досягнення українського козацтва у військовому мистецтві справили вплив на розвиток європейської військової науки, а козацькі традиції використовуються при побудові української армії.

Вольниця у розвитку козацтва сприяла бойовій підготовці молодих козаків. Збираючись щовесни в Січі, вони створювали загони, організовували тренування в уміннях і навичках володіти зброєю, маневрувати на коні, досягати перемоги в бою. Постійно велася ретельна підготовка до морських походів, спочатку малих, а потім і великих. Оскільки сутички з татарами були досить частими, козаки швидко оволоділи майстерністю користування всіма видами зброї: влучно стріляли з мушкета, рушниці й гармати, володіли шаблею, списом, кинджалом, тесаком; вправно їздили на коні. Козацьке військове мистецтво викликало подив у ворогів. Сучасників вражала козацька хоробрість, відвага, військова майстерність.

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього авторитету та популярності на міжнародній арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему "військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характері зводилася до пограбування.

Козаки вміло застосовували різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби. Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.