Військове мистецтво козацтва у боротьбі з турками і татарами

 

Кафедра українознавства

 

 

Реферат

З Історії України

 

наа тему

Військове мистецтво козацтва у боротьбі з турками 

і татарами

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Зміст

І. Вступ.

ІІ. Утворення козацтва.

ІІІ. Військове мистецтво.

   1.Формування війська.

   2. Бій .Табір.

   3.Зброя.

   4.Військовий одяг.

   5.Пластуни.

   6.Морські походи. Чайки.

V. Висновок.

VІ. Використана література.

 

 

І. Вступ

Однією з головних причин зародження козацтва була турецько-татарська експансія, що ставила під загрозу саме існування  українців як нації. Ситуація ускладнювалася тим, що Україна не мала власної державності, а заходи урядів Литви та Польщі, пізніше Речі Посполитої, спрямовані на відсіч агресорам, були малоефективними.

Кримське ханство як держава існувало у 1449-1783 рр. на землях Кримського півострова, пониззя Дніпра, ІІриазов'я та Прикубання. Ще в ХПІ ст. ця територія була захоплена монголо-татарами і увійшла до складу Золотої Орди. У сер. XV ст. ханові Хаджі-Ґірею вдалося вийти з-під золотоординські зверхності створити власну державу зі столицею у м. Бахчисараї. У 1478 р., зваживши нп могутність Туреччини та її присутність і вплив на півострові, Кримське ханство визнало васальну залежність від неї.

До певної міри Кримське ханство  виконувало роль провідника турецької  політики у Східній Європі. Його зовнішньополітичні акції зводилися  до грабіжницьких набігів, у результаті яких найбільше страждали українські землі. Татари майже щороку, а інколи й по кілька разів на рік нападали на Україну, вбиваючи та захоплюючи в неволю місцеве населення, спустошуючи міста і села. Грабіжницькі промисли були для татар економічно необхідними, оскільки їхнє скотарське господарство було примітивним і не могло задовольнити нагальних потреб, тоді як торгівля людьми, здебільшого у Кафі, давала значні прибутки.

ІІ. Утворення козацтва

Живим муром від нападів турків і татар для України стало козацтво, яке вважало боротьбу проти "бусурманів" священним обов'язком. Спершу воно відбивало турецько-татарські напади, а зміцнівши й саме розгорнуло наступ на володіння Туреччини та її васала — Кримського ханства, де визволяло бранців, руйнувало фортеці, захоплювало значну здобич. Спершу переважали сухопутні походи, які набрали значних масштабів і стали регулярними. З часом запорожці активізують і чорноморські експедиції. Вже наприкін. XVI — на поч. XVII ст. козацький флот зріс до кількох сотень одиниць і, не вагаючись, нападав на турецькі фортеці й міста.

Гучна слава про запорізьких  козаків ширилася по всій Європі, адже тодішня військова могутність Туреччини вважалася нездоланною. В Італії, Німеччині, Франції, Англії в той час вийшло понад десяток творів, присвячених військовому мистецтву запорожців. Багато держав, над якими нависла турецька загроза, шукали з ними зв'язків.

Значною мірою козацькі успіхи були пов'язані з талановитим керівництвом гетьмана Петра Cагайдачного (бл. 1570—1622), який, за підрахунками дослідників, провів 60 боїв на суходолі та на морі й жодного не програв. З ним на чолі козацтво остаточно перетворилося на окремий стан, а його збройні сили були реформовані з, по суті, партизанських загонів у регулярну дисципліновану армію. У політичній діяльності головною заслугою Сагайдачного було те, що він зумів поєднати інтереси трьох най діяльніших частин українського суспільства — козацтва, культурно-освітньої верстви та духовенства. У результаті активізувалося як козацтво, котре поступово виходить за межі своїх вузько станових інтересів та долучається до загальнонаціональних справ, такі міщансько-духовна інтелігенція, яка, відчувши підтримку Війська Запорізького, почала сміливіше та енергійніше реалізовувати свої плани.

Після смерті гетьмана Сагайдачного зміцнене ним військо продовжило його справу. Походи на Туреччину та Крим здійснювалися майже кожного року, а то й по кілька разів на рік

 

 

ІІІ. Військове мистецтво

 

1. Формування війська

Козацьке військо формувалося  за добровільним принципом. Основним родом  військ в XVI - першій половині XVII ст. була піхота. В цей час її вважали найкращою в Європі, а польський магнат Яків Собеський, який спостерігав дії козацької піхоти у Хотинській війні 1621 р., назвав її найсильнішою в світі.

Під час бою козаки-піхотинці шикувались у три шеренги. Стріляла тільки перша лава, друга подавала, а третя заряджала рушниці. Г. де Боплан повідомляє, що у кожного козака було по дві рушниці або мушкета та пара пістолів, котрі вони носили за поясом. Використовувала козача піхота і гармати. Але добре оснащена нападною зброєю вона не визнавала особистого захисного озброєння (лат, шоломів, щитів). Через те непомірно зростало значення таких факторів війни, як людська сила, доблесть, жертовність, універсальність.

Козак однаково добре воював і на суші, і на морі. Особливості запорізької військової тактики - постійні, але недовготривалі походи, блискавичні напади, засідки й інші хитрощі. Домінувала винахідливість, уміння вийти зі скрутного становища: "не той козак, що поборов, а той, що вивернувся".

Початок походу звався вихід  або в и г і н, бо нераз

військо неохоче вибиралося в далекі походи, особливо з наказу царя.

Андрій Маркович пише у своїм дневнику 1724. р.: «Післав я указ у всі

сотні про скорий вигін  козаків у низовий похід»..

 

Коли військо зібралося  в означеному місці, відбувався »попис«. для

контролі, чи кожний козак  як слід озброєний і приготований. Звичайно

вимагали, щоб козак мав  два сильні, добре відгодовані коні, добру

рушницю, відповідну кількість  пороху (2-5 фунтів) і куль  (до 300),

харчі та інше воєнне знадібя.

 

 Деколи ,у ближчі походи, військо виступало «налегко», з малим

вантажем, з самими «юками і саквами», як казав Хмельницький. У дальшу

дорогу йшов важкий обоз, що мав часом і кілька тисяч  возів.

 

  Військо рушало в  похід впорядковане на полки  та сотні, що йшли під

своїми корогвами, зі своїм обозом і артилерією. На ворожій території

військо попереджували сторожі  або ч а т и. Ціла армія розтягалася на

великий простір, за Хмельницького навіть у лінію на 10 миль завдовжки.

На відпочинок чи попас військо ставало там, де була вода і паша для

коней. Тоді козацькі кашевари приготовляли їжу для своїх відділів. Коли

військо залишалося довше  на одному місці, ставили для пробутку намети

або ку р е н і.  Коли обоз по довгому постою залишав обозовище, козаки

шав обозовище, козаки підпалювали те, що залишалося.

 

В війні панувала у війську  сувора дисципліна. За давнім звичаєм  козакам

заборонено було пити горілку  підчас походу. Але пізніше цей звичай,

мабуть, не вдержався. Сторожі  довкола обозу пильнували, щоб  неохочі не

втікали з війська і  втікачів ловили.

 

   В таборі відбувався нераз суд і винуватих карали військовими

карами: приковували до пушки, карали киями, а за більші злочини

присуджували і кару смерти.

 

  Окремі санітарні  установи в ці часи ще не  існували. У козацькому 

війську бували лікарі і  цилюрники, але тільки принагідно, не на

постійному військовому  утриманні. Похідних шпиталів не було; раненими

опікувалися тільки люди доброї волі, або церковні братства по містах.

Славний козацький шпиталь  у Трехтемирові був не справжнім  шпиталем, а

захистом для калік та інвалідів. Тільки як появилася де-небудь яка

пошесть, військо ставило застави і не пропускало людей з загрожених

околиць.

 

Військо у поході мало своїх священиків-капелянів, а деколи й похідну

церкву.

 

2.Бій.Табір

 

Козацьке командування старалрся  звести бій на місці, що заздалегідь було

приготовлене на зустріч, щоб ворога відразу поставити  у некорисну

ситуацію.

 

  Базою для війська, що виходило у бій, був табір. Боротьба й оборона з

табору була характерною особливістю козацької тактики. Рухомий табір з возів мав вигляд прямокутника, по великих боках якого рухалися вози один за одним в один або декілька рядів. Цей прямокутник по зовнішніх боках мав гармати, а біля возів ішли готові до бою козаки з вогнепальною зброєю в руках. Табор починали порядкувати тоді, коли військо сподівалося зустрічі з

ворогом. Обозові вози ставали тоді по одному і другому боці війська,

простою лінією, один за другим, у кілька рядів.

Посередині ставало військо, піхота і кіннота. Перед і зад був теж забезпечений возами, там приміщували також артилєрію.

 

Коли ворог надійшов близько, піхота зпоза возів починала стрільбу з

рушниць, так само відзивалася и артилерія. Чи треба було йти вперед, чи

відступати, військо під охороною табору, за кількома рядами возів, було

добре забезпечене від наступу. В 1628. р. під заслоною табору запорожці

перейшли були цілий Крим, від Перекопу до Бахчисараю, хоч татари їх

сильно обстрілювали. I так  само пізніш верталися тим самим шляхом, теж

«оборонною рукою». А коли в одній сутичці утратили були одну пушку, то

другого дня пішли знову табором на те саме місце й гармату забрали.

 

Ворог старався все в якомусь  місці табор ррзірвати і крізь  цю діру

вдертися до середини, між військо. Щоб утримати в порядку лінію табору,

козаки привязували віз  до воза, — хоч воно не було  легко й вигідно. А

коли ворог табор »розірвав«, або »урвав« його частину, старалася наново

лінію возів замкнути. I тоді нераз мусіли залишати частину возів, а то й

людей, щоб рятувати цілість, і табор наново справити, впорядкувати.

 

  Нераз треба було  спинитися на якомусь місці і тут готовитися до бою.

Тоді випрягали коні і  пускали, їх самопаш, — запорозькі коні були

привчені ходити табунами, — а з возів будували кращий, оборонний табор.

План такого табору бував  різний. Нпр., 1625. р. на Цибульнику козацький

табор мав вигляд півмісяця; в 1638. р. табор полковника Путивельця був

овальний. Табор бував  деколи дуже просторий. Під Берестечком 1651. р.

табор Хмельницького мав  мати по сім верстов уздовж і вшир. В оборонному

таборі вози ставили близько один біля одного і звязували одне до одного

їх колеса. Деколи звертали вози оглоблями до ворога. Так зробив

був Путивлець: »вози густо сполучив, оглоблі на подобу списів обернув,

щоб і до возів самих  пріиступу не було«. Острянин обезпечив табор

наїженими рогатинами. До возів  насипували землі, а то й цілком

обкопували їх валом, копали ще рови, шанці і всякі засідки. Добути таку

земляну фортецю було дуже важко; завдяки таборові козаки оперлися туркам

під Хотином 1626. р. і часто успішно боронилися від поляків. Боплян

каже: «У чому проявляють найбільше зручности та вмілости, то це битися

табором, заслоняючися возами. Можна сказати, що під охороною табору 100

козаків не боїться 1000 поляків і так само 1000 татар». А Старовольський

додає:  «Їх табор у злуці з польською кіннотою мае величезну вагу, як це

ми переконалися у війні з турками».

 

Табор служив не тільки для  оборони, але й як опора для зачіпної акції,

При своїй легкості й рухливості табор міг підійти близько під позиції

ворога и військо могло  в догідній хвилині почати бій.

 

  До бою рушала наперед  кіннота, а саме невеликі відділи, що викликали

ворога на герць. «З-під полковничої корогви вискочило 40 коней», читаємо

в описі бою під Гомлем 1651. р. , «Один із них виїхав на герць,

викрикуючи по татарськи  »гала-гала«; але один із залоги влучив його коня

в голову». Звичайно, з боку противника виїздили теж герцівники, і бій

розгорався на цілій лінії.

Захисні функції табору з  возів були настільки високі, що вони зводили нанівець кількісну  перевагу ворога. Так Г.Л.Боплан пише: "Кілька разів я зустрічав у степах татар, їх було понад 500 і вони нападали на наш табір, але нічого не могли вдіяти, хоча і було зі мною 50-60 козаків".

Кіннота у козаків була менш чисельної, ніж піхота. Перші кінні сотні в запорожців з'явилися тільки після 1576 р., коли польський король Стефан Баторій передав на Січ 2 тисячі коней. У той час, коли в Західній Європі та Польщі в останній чверті XVI ст. зникло лицарство і з'явилася кавалерія, українські землі опинилися поза цим процесом. Тому запорозька кіннота, як і кавалерійські полки реєстрових козаків, залишалася слабкою і малочисельною. Саме відсутність сильних кінних загонів зумовила поразку козацьких воєн 1591-1638 рр. Г.Л.Боплан писав, що коли б козаки мали кінноту, рівноцінну піхоті, їх не можна було б подолати.

1.Зброя

У численних походах і  боях українське козацтво створило самобутнє  військове мистецтво, виявило високий  вишкіл як на суходолі, так і на воді. Козаки були озброєні рушницями або  мушкетами, пістолями, шаблями, списами, застосовували луки, добре стріляли з гармат. Крім того, у козаків були келепи (бойові молотки), якірці та рогульки, що застосовувалися проти ворожої кінноти. Зброю та бойові припаси (порох, кулі) козаки виробляли самі або захоплювали в бою. Окрім зброї та належної амуніції, кожен повинен був мати сокиру, косу, лопату тощо, щоб насипати вали та будувати укріплення.

«Зброя їх – рушниця і шабля, інші мають короткий спис і стріли, але

рідше; залізної зброї ніхто не носить, навіть гетьман», писав про

козаків Старовольський 1628. р. Подібно характеризують козацьку зброю і

інші мемуаристи. Папський посол Гамберіні 1584. р. пише: «зброя їх шаблі

і кілька рушниць, із яких вони ніколи не хиблять». Боплян розказує, що в

похід на море козак бере дві рушниці та шаблю.

 

 Шабля до половиниVIII. в була в козаків майже поширена як рушниця,

але пізніше стала почесною лицарською зброєю, улюбленою »ненькою

рід-ненькою, панночкою молоденькою«. Хоч шаблі на Україні були спершу

різного роду і походження, то пізніше витворився український тип

»козацької« шаблі, на жаль, досі основно не просліджений. Навіть

найславніший дослідник запорозької старовини, Дмитро Яворницький, не

вміє сказати більше, як те, що »шаблі вживали не особливо криві  і не

особливо довгі, середньої  довжини 5 чвертей« (цебто 1.30 м.). Зразки

шабель, які бачимо на ілю-страціях, вказують, що козацькі шаблі були

доволі тонкі та легкі, ручку мали оздобну, похви прикрашені різьбою.

 

   Досить поширений  був у козаків спис (списа). В  1628. р. гетьман

Михайло Дорошенко в бою під Білою Церквою «сімох татар убив списом,

одного так сильно вдарив, що не міг списа витягнути». У повстанні

1637-1638. р. значна частина  козаків ішла у бій із рогатинами і

козацький табор був «рогатинами добре обострожений». У XVІІI в. списів

уживала козацька кіннота, особливо за порожці; була навіть приповідка:

«козакові без ратища, як дівчині без намиста». Запорозькі списи, що

збереглися до нашого часу, є з тонкого і легкого дерева, З,5 м.

завдовжки, з залізним наконечником на одному кінці та з дірками на

ремінну петлю на другому; цю петлю закладали на ногу, щоб легше було

спис тримати. Деколи на вістрі списа була ще перекладина, щоб деревце не

входило за далеко в тіло пробитого ворога.

 

  Рідше стрічаємо боєві сокири і  молотки, чекани і келепи: «козак

козачий звичай знає, келепом по ребрах торкає».

 

  Охоронної зброї, а саме панцирів, шоломів уживала тільки

козацька старшина, і то більше в репрезентаційних виступах, ніж у боях.

2.Військовій одяг 

 

  У XVIII. в. козацький одяг складався з двох головних частин,

спіднього каптана і верхньоі черкески або кунтуша. Але відрізняли вже

одяг військовий від цивільного.

 

  Каптан у війську  був із сукна, короткий, сягав тільки дещо нижче

колін, щоб легше було вскочити на коня і марширувати вигідно; військові

вправи відбували козаки у самих каптанах. Жупан був досить обтислий,

поли заходили добре за себе; застібали його на гаплик або ґудзик при

комірі і перепоясували поясом. Щодо краски, то виборні козаки носили

зразу червоні каптани, потім білі, компанійці червоні, пушкарі і жолдаки

жовті. Старшина і цивільні люди носили жупани довільної довжини, різних

красок і з різних матерій.

 

Поверх каптана військові  носили черкеску, одяг досить обтислий, з

фалдами позаду, з вирізаним  комніром, підперезаний поясом; черкеска

сягала нижче колін. Це був одяг, приписаний для війська нижчих ступнів.

Старшина і цивільні урядовці носили кунтуш, значно довший від черкески з

різноманітних матерій, з розрізаними рукавами, без пояса. Простим

козакам аж до військового товариша взагалі не дозволяли вживати

кунтушів. 

 

Докладніші приписи про  одяг »виборних« козаків видав гетьман

Розу-мовський 1763. р.: каптан мав бути суконний, темносиній, з

червоними вило-гами, переперезаний  :червоним поясом; під ним білий

півжупанок і білі штани; шапка з чорною, смушевою околицею и низьким

дном, в кожному полку іншої барви, плащ синій. Чоботи бували різної

барви. Комнанійці носили зелену черкеску з червоними вилогами, під нею

червоний жупан ;шаравари їх були .вузькі, а деколи штани, звані

голянцями, чоботи короткі, шапки круглі.

 

5.Пластуни (розвідники)

Один із куренів на Запорозькій Січі складався з пластунів-розвідників. Козаки куреня були призначені для виконання особливих завдань: розвідувально-дозорна служба, розвідка, агентурна робота на ворожій території, збирання інформації військово-дипломатичного характеру, проведення диверсій тощо.

Тогочасні умови, в яких проходили  бойові дії козаків, вимагали від  пластунів широкого застосування всіляких хитрощів. При цьому велике значення надавалося дезінформації ворога щодо стану і намірів козацького війська. Наприклад, невеликі загони вершників часто імітували відхід головних сил, а посаджені на коні опудала створювали враження багаточисельної кінноти. Розкладені додаткові ватри імітували нічні табори козаків, які насправді перебували в іншому місті.

Козаки вміло застосовували  різні форми маскування. Для диверсійної роботи на мілководді вони годинами перебували під водою, дихаючи через очеретину. Одяг розвідників складався з м'якого взуття, традиційних шароварів, короткої полотняної або шкіряної сорочки чи куртки. Вбрання козака було надзвичайно зручним для ведення рукопашного бою. Широкі шаровари прикривали спрямованість рухів ніг. Пояс, кілька разів обкручений навколо тіла, певною мірою захищав від ушкоджень внутрішні органи. Висока бараняча шапка могла послабити удар у голову. Розвідники добре опанували всі види зброї, але віддавали перевагу нечутким пострілам із лука, захалявним ножам, турецьким ятаганам, келепам (бойовим молотам), комбінованій зброї (перначам або кийкам з вгвинченими кинджалами) тощо. Для залякування і відвернення уваги ворога застосовувалися саморобні пристрої, які могли послідовно вибухати. Багатоетнічний склад козацтва сприяв акумуляції в ході підготовки пластунів кращих надбань як власної фізичної культури, так і елементів різних систем, зокрема двобою тюркських народів, народів Кавказу, російської боротьби (витоки якої сягають давньоруської елітарної школи двобою "Собор"). Існує гіпотеза, що танець гопак є стилізованою формою комплексу прийомів козацького двобою без застосування зброї.

До речі, козаки володіли кількома видами бойових мистецтв. До наших днів дійшли згадки про  них: "спас", "хрест", "гайдок", але суть їх практично втрачена. Відомо лише, що зокрема гайдок був  поширений серед пластунів.

Членом пластунського  куреня міг стати будь-хто за умови проходження іспиту та одностайного схвалення кандидатури відкритим голосуванням усіх членів громади. Декого (приміром сиріт) готували до такої служби з дитинства. Вони виховувалися при козацьких монастирях, здобували освіту, а крім того, щоденно тренувалися фізично.

6.Морські походи. Чайка

Широко відомі морські  походи козаків, що відбувалися, як правило, в липні. На весельних судах, що звалися "чайками" (байдаками) і вміщували  по 50-80 козаків зі зброєю, кілька гармат, вони досягали турецьких берегів.

Чайка (від  татарського kaik — круглий човен) була 18-20 м завдовжки, 3-3,5 м завширшки  й 3,5-4 м заввишки. Дно робилося суцільним, зі стовбура верби і липи. Боки обшивалися дошками шириною 30 см і довжиною 4 метри. На судні ставили два стерна, по одному на кожному кінці, 10-15 пар весел, а також щоглу для вітрила. Для усталеності та непотопленості до бортів прив'язували в'язки очерету. Г.де Боплан також розповідає про підготовку і проведення морського походу: "за півмісяця шістдесятеро (козаків) звели один човен... за два-три тижні мають 80-100 човнів... Кожен козак озброєний двома рушницями, шаблею. А на кожному човні є також 4-6 фальконетів (гармат). У кожного є компас... Козаки гребуть, не припиняючи, і за 36 або 40 годин досягають Анатолії". Далі Г.де Боплан описує морський бій: "Якщо козаки зустрінуть на дорозі які-небудь галери або інші судна, вони переслідують їх, атакують і беруть приступом. За заданим сигналом козаки з усіх сил налягають на весла, щоб швидше досягти ворожих кораблів, тим часом, як половина козаків тримається готовою до бою і тільки чекає абордажу, щоб увірватись на корабель, екіпаж якого буває дуже вражений несподіванкою, бачачи себе атакованим 80 або 100 суднами, з яких валить на корабель маса озброєних людей і в одну мить захоплює його".

Посол Франції у Стамбулі Франсуа де Гарле барон Сезі у "Листі до друга" (1620) захоплено описував морські походи козаків проти Туреччини. Але особливо здивувало барона те, що козаки, відчуваючи близькість погоні, заганяли свої чайки в очерет, а самі, вирізавши довгі очеретини і дихаючи через них, опускалися на дно і зникали, стаючи непомітними для ворога. Свою розповідь французький посол завершає такими словами: "Ці люди впевнено почувають себе на суші, у воді й у повітрі, скрізь уміють дати собі раду і взяти верх у всіх стихіях".

Під час морських походів  на татар і турків силу козацьких  ударів відчували міста Азов і Кафа, Ізмаїл, Акерман, Варна, Синоп, Трапезунд. Навіть "самому Царгороду (Стамбулу) давали пороху нюхати". Морські походи приносили славу козакам і сприяли піднесенню їхнього авторитету в європейському світі. Так, префект Кафи венеціанець Дортеллі д'Асколі свідчив: "Козаки такі відважні, що не лише за рівних сил, але і 20 чайок не бояться 30 галер падишаха, як це видно щорічно надалі".

З початку існування козацтво було надійним захисником краю від татар, а пізніше й турків. Літописи і хроніки донесли до нас свідчення про цю боротьбу.

Вперше на українських  землях козаки згадуються під 1489 р., коли вони допомагали полякам боротися проти татар. В 1492 р. козаки захопили татарський корабель під Тячинею на Дніпрі. В 1494, 1496 і

1498 рр. українські і донські  козаки здійснили кілька походів на Ногайські орди. Нападали козаки і на турецькі фортеці. В 1521 р. вони рушили в похід на Молдавію; 1523 р. ходили на Крим і зруйнували Очаків; у 1523-1524 рр. - на Тавань; у 1528 та 1545 рр. знову під Очаків. В 1556 р. козаки Д.Вишневецького і російські стрільці чернігівського воєводи І.Ржевського здійснили похід у пониззя Дніпра. Була захоплена фортеця Аслан-Кермен. В 1558 і 1559 рр. українські козаки разом із донськими здійснили успішні походи на Перекоп та Азов.

У 70-х рр. XVI ст. козаки боролися за визволення Молдавії від турецького поневолення.

У 1575 р. здійснили вдалий похід на Крим. 1576 р. разом із російськими  стрільцями воєводи А.Верьовкіна штурмували турецьку фортецю на Дніпрі Іслам- Кермен. Потім самостійно "промишляли" під Гезлевом (Євпаторія) і Кафою, ходили на Трапезунд та Синоп. У 1586 р. козаки розгромили татарські загони в пониззі Дніпра й захопили фортецю Очаків. На чайках дійшли до Гезлева та Білгорода, спалили фортеці та повернулися на Січ.

Протягом 1603-1604 pp. козаки здійснили  кілька сухопутних і морських походів. Широкий резонанс у світі викликало взяття запорожцями турецьких фортець, які на той час вважалися неприступними: Варна (1616), Синоп (1614), Кафа (1616), Килія (1621) та ін.

У 1608 р. козаки пішли в  сухопутний похід на Кримське ханство, здобули Перекоп і зруйнували його укріплення, а вже наступного року вони на 16 чайках запливли в гирло  Дунаю, спалили міста-фортеці Ізмаїл, Килію і Білгород. У 1614 р. вони двічі перепливали Чорне море і штурмували турецькі прибережні міста Трапезунд і Синоп. Навесні 1651 р. на 80 чайках козаки напали на околиці турецької столиці Стамбул. Розлючений султан наказав будь-якою ціною знищити зухвальців. Коли ж турецький флот наздогнав козаків у гирлі Дунаю, вони вщент розбили турецьку ескадру, полонили адмірала і спалили кілька захоплених галер та прорвалися до Дніпра.

У 1616 р. дві тисячі запорожців на чолі з П.Сагайдачним при виході в Чорне море на чайках прийняли бій з турецькою ескадрою Алі- Паші, який ледве втік від них. До рук козаків потрапило 150 галер і 100 допоміжних суден. Після цього Сагайдачний здійснив один з найзначніших своїх морських походів - на Кафу, невільничий ринок у Криму. Тоді козаки знищили 14 тисяч турецьких воїнів, потопили турецькі кораблі та визволили тисячі полонених, призначених для продажу. У штурмі Кафи брали участь і 700 донських козаків.

Найбільшого розмаху козацькі походи сягнули між 1600 та 1620 рр. У 1606 р. козаки спустошили Варну - найсильнішу турецьку твердиню на Чорному морі, у 1608 р. під їхніми ударами впав Перекоп, у 1609 р. було пограбовано Кілію, Ізмаїл та Аккерман, у 1614 р. вперше зазнав штурму Трапезунд, що в Малій Азії. А в 1615 р. вони вчинили особливо зухвалий наскок, коли 80 козацьких чайок на очах у султана і 30-тисячної залоги проникли в Константинопольську гавань, спалили її, а потім утекли. У 1620 р. козаки повторили цю акцію. Раніше, у 1616 р., вони здобули Кафу - ринок рабів у Криму - і звільнили тисячі невільників. Описуючи ці козацькі діяння, турецький історик XVII ст. Найма зауважує: "Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя і менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, в морських боях не мають собі рівних в усьому світі".

Вдалим був морський похід  козаків у червні-липні 1621 р. Французький посол барон Сезі повідомляв своєму уряду: "Страх, що охопив жителів цього міста, був такий великий, що неможливо описати. Дізнавшись про дії козаків, турецький адмірал Халіль-Паша, який стояв зі своє ескадрою в Килії, атакував їх. Заманивши турків на мілководдя, козаки потопили 20 кораблів. У битві в гирлі Дунаю козаки втратили 20 галер".

1628 р. козаки прорвалися  через Перекоп, завдали поразки  татарським військам під проводом мурзи Буджацької Орди Кантеміра під Бахчисараєм і обложили Кафу. Вони відійшли з півострова тількі під тиском численного турецького війська. Не припиняли козаки походів і в наступні десятиліття.

  Козаки на «чайках»  захоплюють Кафу

V. Висновок

Отже, військова майстерність козаків, сміливі походи проти турків і татар сприяли наростанню їхнього  авторитету та популярності на міжнародній  арені, що свідчило про те, що Україна в особі козацтва створила окрему військову і політичну силу, яка об'єктивно відігравала прогресивну роль, гальмуюючи турецько-татарську експансію, зменшуючи її масштаби та інтенсивність. В той самий час треба відзначити, що не кожен похід козаків був війною за віру чи потребою визволити побратимів. Оскільки Запорізька Січ не мала міцної економічної основи, то частина походів носила утилітарний характер та зводилася до пограбування.