Властивості і можливості Інтернету в сучасному світі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ,

МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

Реферат

за темою:

Властивості і можливості Інтернету  в сучасному світі

Київ-2012

1. Інтернет і політичний процес

ХХІ століття – це століття введення нових технологій, пов’язаних з глобальною мережею Інтернет, в  різні галузі життєдіяльності людини. Інтернет-технології являються достатньо ефективними із-за своєї доступності та впливовості і постійному збільшенню Інтернет-аудиторії.

З недавнього часу Інтернет, як в Росії, так і в Україні, став використовуватися не лише як одна із комп’ютерних технологій, але  й як повноцінний інструмент політичної пропаганди й реклами. Зона впливу всесвітньої  комп’ютерної павутини являється набагато більшою, ніж можна уявити, так  як значна кількість людей отримує  необхідну інформацію про політика з Інтернету через своїх друзів і знайомих.

Проблематика, пов’язана  з дослідженням місця та ролі Інтернет-технологій в сучасних виборчих кампаніях в Україні, почала розглядатися нещодавно на перетині таких наукових дисциплін, як політологія, соціологія, політична соціологія, політична психологія та інформатика.

Інтерес науковців, політиків  та політтехнологів до використання Інтернет-технологій під час виборчих перегонів поруч із традиційними методами та способами виборчої боротьби зрозумілий, так як вони відкривають перед політиком (політичною силою) нові простори для роботи та перспективи, особливо в процесі формування іміджу політичного суб’єкта.

Актуальність дослідження  полягає в тому, що на території  сучасної України, як і в більшості  інших країн, Інтернет-технології лише починають активно використовуватися в ході виборчих кампаній [1, С.281-282].

У науковій літературі Інтернет визначається як «особливе технологічне середовище, що дозволяє використовувати  всі існуючі раніше символічні системи  й забезпечує доступ до будь-якої інформації, яку можна зафіксувати

з їхньою допомогою... він прагне скасувати будь-яку  своєрідність. Інтернет глобалізується: він претендує на все й намагається «склеїтися» з усіма сферами людської активності».

Інтернет, задуманий як нова технологія передачі інформації, швидко трансформувався в принципово нове явище (як це відбулося у свій час  із «бездротовим телеграфом» – радіо). Розпочатий в 1990-х рр. вибухоподібний

розвиток «світової  павутини» – глобальної мережі комп'ютерів, пов'язаних між собою за допомогою  новітніх комунікаційних технологій –  призвів до того, що вже в середині 1990-х років мільйони людей одержали доступ до неймовірно великих мережних інформаційних ресурсів.

Лідируючі позиції в розвитку мережних комунікацій і у використанні Інтернету на межі минулого й нинішнього століть займали Скандинавські  країни й США. Якщо на початку 1990-х  рр. доступ до мережних інформаційних  ресурсів мало в основному вузьке коло вчених, бізнесменів, фахівців і  чиновників, то в 2005 р. в одному тільки китайському секторі глобальної Мережі налічується 100 млн. користувачів.

На думку аналітиків дослідницької  групи Deutsche Bank Research, розвиток інформаційних технологій привів до нової ери мас-медіа. «Із часів винаходу друкованого верстата принципи роботи ЗМІ залишалися незмінними: інформація йшла від професійних медіавиробників до пасивних медіаспоживачів. Однак нинішні технології призвели до фундаментальних змін», – говориться в доповіді. Можливість легкого й швидкого доступу в Інтернет, поява соціальних мереж, також називаних Web 2.0, у яких користувачі самі створюють контент, перетворює медіакористувачів у медіавиробників [2, С. 274-275].

Виділяються наступні основні  риси Інтернету як засобу комунікації:

- унікальність (відсутність  аналогів за ступенем охоплення  й можливістю звертання до  масової аудиторії);

- відкритість (потенційна  можливість будь-якого представника  світового співтовариства виступати  як споживачем інформаційних  ресурсів, так і їхнім виробником  або транслятором);

- глобальність (відсутність  національних або будь-яких інших  способів дискримінації людей  за ступенем доступу до інформації);

- нелінійність (альтернативність або багатоваріантність шляхів розвитку глобальної мережі в цілому, а також окремих її сегментів);

- складність (наявність великої  кількості комунікативних каналів,  що переплітаються, виступаючих  альтернативними джерелами інформації);

- інтегрованість (взаємопов'язаність  окремих елементів мережі в  єдине ціле).

Основними соціальними наслідками впровадження Інтернету в інформаційний  простір А.І. Ненашев вважає:

- віртуалізацію соціальних комунікацій (глобальні мережі забезпечують оперативний доступ до інформації, що дозволяє вирішувати виникаючі питання без безпосередньої присутності);

- збільшення кількості  комунікативних каналів (плюралізація  джерел інформації й виникнення  конкурентної боротьби між постачальниками  інформаційних послуг);

- посилення фактора інтерактивності в процесі комунікації (можливість користувача Інтернет-комунікації самостійно вибирати спектр власних мережних контактів і використовуваних комунікативних каналів) [2, С. 276].

На сьогодні формування політичного  простору країни здійснюється за допомогою  сучасних комунікативних технологій, які впливають на політичну ідентифікацію  в суспільстві. Нагальність використання у політичній практиці сучасних інформаційних  технологій, підтверджують процеси  швидкого поширення Internet, та збільшення впливу цього інструментарію на громадську думку. Сутність залучення Internet до політичних процесів у суспільстві полягає  в застосуванні методів, технологій та інструментів впливу на громадськість  шляхом ефективного використання інформаційно-комунікаційних технологій для реалізації політичних завдань. Це сприяє трансформації стратегій, методів і засобів традиційних  політичних компаній.

Зміни завжди супроводжували політичні системи, про еволюцію та розвиток в науковій політології  писали Ф. Фукуями, С. Хантінгтона,              І. Валлерстайна, Ж. Дюрозеля, Дж. Розенау, Ж. Гуехенно, Д. Стоун,              С. Ромма, К. Мюллера, Ч. Шмітца, 3. Бжезинського, А. Гора та інші автори. Так в статті "Роздуми про інформаційні технології" Ф. Фукуями розглядається вплив інформаційних технологій на різні сфери життя (політичні, економічні, військові та соціальні). Більшість дослідників підтримують думку про те, що розвиток сучасних інформаційних технологій веде до нових трансформацій культурно-політичного та ідеологічного розвитку держави.

Вивчення громадської  думки, встановлення цільових груп, визначення характеру впливу інформації на індивіда дають можливість ефективно використовувати  сучасні інформаційні технології в  політичній діяльності. Тему впливу масової  комунікації на свідомість громадян та залежність цього впливу від рівня  технологій досліджували багато як західних, так і українських науковців. Проблеми функціонування засобів масової  комунікації як політичного інституту  представлені в роботах Є. Беккера,      А. Большакова, Л. Войтасика, К. Гаджиєва, М. Грачова, Б. Грушина,                Я. Засурського, С. Корконосенка, Г. Мельника, М. Назарова, А. Ослона,        В. Пугачова, Г. Почепцова, Д. Уїлхелма, Д. Уебстера та інших авторів [3,     С. 59].

Не дивлячись на велику кількість публікацій за темою, проблема залучення сучасних технологій до політичних процесів залишається актуальною. Зі стрімким розвитком мережі Internet та покращенням її якісних та кількісних характеристик, з'являються нові можливості використовувати Internet як політичний ресурс.

На початку свого розвитку Internet охоплював 5 тисяч мереж із 40 країн світу, об'єднуючи 700 тисяч  комп'ютерів. Сьогодні Internet — це глобальне  інформаційне явище. Вплив інтерактивних  засобів масової комунікації (далі ЗМК) на суспільство зростає з  кожним днем, причому розвиток Internet відбувається набагато швидше, ніж  усіх раніше відомих інформаційних  технологій. Так, аудиторія в 100 мільйонів  користувачів Internet досягнута за п'ять років, тоді як телебаченню для цього знадобилося вісімнадцять, а для радіо більше сорока років.

Internet відіграє унікальну  роль у процесі суспільного  розвитку, та безпрецедентним чином  розширює масштаби соціальної  комунікації і збільшує обсяги  і розмаїтість доступної інформації.

В епоху розвитку інформаційно-комунікаційних технологій з'являються нові підходи  до розуміння політики, завдяки чому отримала популярність мережева політика (netpolitik), до складу якої входять:

- "realpolitik", визначає діяльність урядових та неурядових організацій;

- "mediapolitik", визначає взаємозв'язок між засобами масової інформації і міжнародною політикою в демократичному, авторитарному і тоталітарному режимах;

- "cyberpolitik", визначає політику в сфері кіберпростору, коли політичній владі може бути протиставлена актуальна інформаційна

- "noopoiitik", визначає концепцію ноосфери, до складу якої входять мас-медіа, кібер-медіа, та концепції лідерства держави на міжнародній арені.

Названі види політики поєднуються  в поняття "netpolitik", що визначає використання Internet для здійснення впливу на політику, культуру, економіку та соціальне життя суспільства.

Internet сьогодні можна розглядати  як один з сучасних засобів  інформаційно-аналітичного забезпечення  політичних кампаній, що забезпечує  суспільний доступ до політичної  інформації, створення віртуальних  представництв політичних партій  і рухів в мережі, проведення  та розповсюдження технологій  бренд-політики. Завдяки Internet досягається  постійний потік і розповсюдження  інформації, але нові технології  не обмежуються тільки донесенням  інформації, вони також дають  можливість одержувати інформацію, збирати дані про аудиторію,  відстежувати зміни в переконаннях  і поглядах громадян. Сучасні  ЗМК, та Internet зокрема, стають вагомим  фактором формування суспільної  думки, і цей процес має тенденцію  до зростання. Причини цього  криються як в якісних, так  і кількісних показниках. Як якісні, можна виділити наявність відкритого доступу до політичної інформації на web-сайтах, можливість вільного спілкування та обміну інформацією в мережі з іншими громадянами країни, покращення якості інформаційного заповнення Internet.

Як кількісні виділяються  темпи зростання мережі Internet в  світі, що зумовлено насамперед зниженням  собівартості комп'ютерів та зниженням  вартості послуг провайдерів. Крім цього  розвиток нових інформаційно-комунікаційних технологій дає можливість безкомп'ютерного доступу до користування Internet, на сьогодні до мережі можна підключатися через мобільний телефонний зв'язок та систему кабельного телебачення [3, С. 60-61].

Американські технологи  із особливою інтенсивністю використовують

політичний  потенціал Інтернету для підвищення або пониження іміджу того

чи іншого політика. На зміну традиційним комунікаційним каналам, таким

як телебачення, радіо та друковані ЗМІ, в США  приходять веб-портали, Інтернет-сайти з можливістю проведення віртуальних конференцій, сприйняття матеріалів в аудіо- та відеоформаті і т.д. Самі політики задля підвищення свого рейтингу починають вести блоги (віртуальні щоденники). Наприклад, під час виборів мера міста Нью-Йорк один із кандидатів – М.Блумберг – задля успішного проведення рекламної кампанії та підвищення свого рейтингу інвестував в мережу Інтернет приблизно 30% коштів свого штабу. Вважається, що Е.Вентура отримав свого часу перемогу на губернаторських виборах в Мінесоті лише за рахунок волонтерів, яких він зібрав за допомогою мережі Інтернет.

Серед основних методів формування політичного іміджу в мережі можна  виділити наступні:

- пошук однодумців через  Інтернет (спілкування на веб-форумах, вивішування повідомлень стосовно проведення мітингів, зустріч з кандидатом на віртуальних дошках оголошень і т.д.);

- створення власного блогу або Інтернет-сайту, під яким розуміється набір інформаційних блоків та інструментів для взаємодії з цільовою аудиторією, котра може бути представлена реальними і потенційними клієнтами (виборцями) та партнерами, а також представниками засобів масової інформації;

- використання Інтернет-ЗМІ, тобто форми систематичного і регулярного розповсюдження необхідної інформації за допомогою мережевих мультимедійних технологій;

- розсилка на електронні  поштові скриньки потенційних  виборців позитивної інформації  щодо кандидата або компрометуючих  матеріалів стосовно діяльності  опонента, яка може бути в вигляді  текстового документу,

аудіо- або відеофайла, графічного зображення тощо.

Вважається, що досить активну  роль в історії українських виборів  Інтернет зіграв в 2004 році на користь  кандидата В.Ющенка. В той час  мережа Інтернет стала практично  єдиним джерелом, де можливо було побачити інформацію без цензури, яка спрямовувалася на пониження іміджу основних опонентів  кандидата. Яскравим прикладом «чорного»  піару проти

В.Януковича  стали мультиплікаційні фільми «Веселі  яйця», а також Інтернет був насичений  великою кількістю агітаційних  листівок різного формату, анімаційних  зображень, які, на думку, багатьох дослідників  зіграли свою роль під час даної  виборчої кампанії [1, С. 283-284].

У виборчих кампаніях  Інтернет виконує цілий ряд важливих функцій, які і вказують на те, що веб-технології потребують ретельного вивчення з боку науковців і активного використання політиками та їх політтехнологами:

1) Інформаційна  функція (отримання та розповсюдження  відомостей стосовно найбільш  важливих для виборців та кандидатів  подій. Імідж політика багато  в чому буде залежати від  оперативності висвітлення необхідної  інформації на персональному  сайті, реакції кандидата на  актуальні події, офіційної позиції  кандидата та його команди  тощо).

2) Комунікаційна  функція (організація взаємодії  з виборцями, використовуючи такі  сервіси, як форуми, чати, Інтернет-конференції, які можуть існувати в трьох основних формах – текстовій, аудіальній та візуальній, електронну пошту, Інтернет-голосування, масові опитування користувачів по заданій тематиці і т.д. Подібні комунікативні заходи дозволяють кандидату дізнатися ставлення до нього населення і при необхідності оперативно внести поправки в свою програму, імідж, діяльність

і т.ін., причому на будь-якому етапі кампанії без винятку).

3) Політико-іміджева функція (Інтернет в ході виборів сприяє формуванню іміджу політика, формує його віртуальний образ за допомогою

віртуалізації програм, заяв, відкритих листів та звернень, розміщення на

сайті різноманітних  аналітичних та експертних думок. Наявність  сучасних

Інтернет-технологій допомагає команді кандидата створювати та корегувати

імідж, причому  в Інтернеті, на відміну від друкованих ЗМІ, змінювати

зміст інформації можна стільки разів, скільки  буде потрібно. Особливе місце в  цьому питанні відводиться публікації на веб-сайтах та в електронних версіях газет результатів соціологічних досліджень, опитувань, рейтингів, вражень виборців від діяльності кандидата, що покаже політика в позитивному ракурсі).

4) Політико-рекламна  функція (просування політичного  діяча на певну

посаду, стимулювання явки громадян на виборчі дільниці в день голосування

і т.д.).

5) Політико-маркетингова  функція (розвиток взаємодії між  кандидатом

та виборцями, з метою донесення до останніх необхідних поглядів, збільшення прихильників і в кінцевому рахунку перемоги на виборах).

6) Політико-мобілізаційна  функція (при достатньо великій  кількості користувачів Інтернет  надає політикам в ході виборів  необмежені можливості для мобілізації  прихильників).

7) Функція  політичної соціалізації електорату (на багатьох політичних сайтах  проводяться голосування та опитування, результати яких можна побачити дуже оперативно. Таким чином, виборці дізнаються, яким чином мають прийматися ті або інші рішення, і зрозуміють, що їх голоси можуть впливати на результат).

8) Маніпулятивна функція (використання «брудних» технологій – використання «сайтів-двійників», тобто сайтів зі схожою Інтернет-адресою або дизайном, але протилежних, пародійних за змістом [20], розповсюдження в глобальній мережі неправдивих чуток про опонента, компрометуючих матеріалів в вигляді інформаційний та агітаційних листівок, відео- і аудиороликів, таємних документів і т.д., активна діяльність агітаційних бригад на політичних Інтернет-форумах та чатах, збір інформації про політичних конкурентів, так як усі персональні комп’ютери, підключені до Інтернету, можуть стати потенційними жертвами втручання ззовні).

9) Функція  контролю за проведення виборчої  кампанії (оперативне інформування  громадян щодо проведення підрахунку  голосів, слідкування за кожним  кроком підрахунку, створення спеціальних  сайтів з даними exit polls, що робить виборчий процес більш прозорим та відкритим для громадськості. Крім цього, мережеві технології зможуть зробити прозорішим весь політичний процес за рахунок зниження обмежень на доступ громадян до політичної та фінансової інформації)  [1, С. 284-285].

М. Грачов справедливо  вважає, що використання Інтернет-комунікації в діяльності політичних партій дозволяє домогтися не тільки значного зниження витрат на передачу інформації від керівних органів до місцевих осередків і у зворотному напряму, але й істотного підвищення ролі первинних організацій і рядових членів у внутрішньопартійному житті, розширення можливостей їх участі у формуванні політики, зокрема, через публічне обговорення проектів прийнятих рішень у режимі реального часу. “Інтернет-форуми, що мають очевидну перевагу над традиційними друкованими виданнями, варто розглядати як перспективний засіб забезпечення ефективного зворотного зв’язку й прямого діалогу партій зі своїми прихильниками, особливо в періоди підготовки й проведення виборчих кампаній. Не виключено, що в недалекому майбутньому Інтернет дозволить партіям відмовитися й від традиційної форми проведення конференцій і з’їздів, коли замість звичної просторово-тимчасової локалізації делегатів для обговорення й прийняття відповідних рішень буде використовуватися інтерактивна комунікація представників регіональних партійних відділень, “віддалених” один від одного в просторовому відношенні. Принаймні, технології, що вже зараз існують, роблять проект подібного “віртуального з’їзду” цілком реалістичним”. Як свідчить практика, функції партійних з’їздів, а також інших заходів, пов’язаних із презентацією політичних подій, все частіше виконують медіа. Вважається очевидним, що співвідношення між політикою й медіа змінилося. На думку багатьох спостерігачів, сьогодні теми політичних дебатів визначають медіа.

Можна зробити  висновок, що жодна політична сила, жоден кандидата у представницькі загальнонаціональні політичні  органи не доможеться істотного успіху в політиці, якщо не буде активно  використовувати інноваційні медіа-технології політичної комунікації.

Активне освоєння Інтернету політичними учасниками призводить до формування глобального  політичного ринку, на якому вільно поширюється продукція будь-якої спрямованості. В результаті цього  відбувається формування глобальних політичних співтовариств і організацій, що не мають національно-державних  юрисдикцій Таким чином, логіка розвитку й функціонування мережних комунікацій  починає формувати характер усіх комунікаційних процесів, у тому числі  й масових комунікацій.

У той же час  доводиться визнати, що розвиток політичних комунікацій в епоху інформаційної  революції не тільки не призвів до “прозорості” політичного процесу, але навпаки потоки інформації стають усе більш неконтрольованими, правдивість, точність і коректність відомостей практично ніким не перевіряються, що підсилює маніпулятивні можливості ЗМІ. В Інтернеті сьогодні можна знайти найрізноманітніші політичні заклики, неперевірену інформацію про поведінку та дії політичних лідерів. Зрештою, Інтернет-технології суттєво впливають на політичну свідомість і поведінку людей [2, С. 279-280].

2. ДОСВІД  ЕЛЕКТРОННОГО ВЛАДАРЮВАННЯ

Однією з  загальних тенденцій розвитку світового  суспільства є його трансформація  до інформаційного суспільства та суспільства  знань на основі широкого впровадження інформаційна-комунікаційних технологій (ІКТ) в усі сфери життєдіяльності  особи, суспільства та держави. Серед  множини сучасних ІКТ, що визначають цей прогрес, особливе місце займає технологія “електронного урядування”, ефективність впровадження якої залежить від багатьох чинників політичного, соціального, економічного, інформаційного, науково-методичного, організаційного, нормативно-правового тощо характеру.

Без врахування цих факторів, визначення їх пріоритетності, взаємозв’язків неможливо формування науково обґрунтованої державної  політики та здійснення державного управління з реалізації “електронного урядування” та в цілому розвитку інформаційного суспільства в нашій країні [4, С. 59].

Останнім  часом до проблем упровадження електронної  демократії та електронного урядування як в Україні, так і в передових  країнах світу зверталися такі вітчизняні дослідники, як К.Вознюк, Н.Драгомирецька, О.Загаєцька, О.Загвойська, Т.Камінська, А.Камінська, В.Клюцевський, К.Линьов, І.Лопушинський, М.Міхальова, Я.Олійник, Н.Павлютенко, М.Пасічник, І.Рубан, А.Семенов, А.Семенченко, К.Синицький, С.Чукут та ін.

Електронна  демократія постає результатом освоєння громадянами інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ ) в процесі використання послуг електронного урядування, ефективність упровадження якого залежить від  багатьох чинників політичного, соціального, економічного, інформаційного, науково-методичного, організаційного, нормативно-правового  характеру тощо. Електронна демократія, складаючись з усіх наявних засобів  комунікації, дає громадянам можливість ініціювати, контролювати та впливати на вироблення та реалізацію найважливіших державно-управлінських рішень [5, С. 60].

Перший предметний нормативно-правовий акт з питань впровадження технологій “е-урядування” було прийнято Урядом України ще у 2003 році. Йому передувала низка відповідних рішень Президента України у 2001- 2002 роках, але й до цього часу відсутнє офіційне визначення таких понять як “е-уряд”, “е-урядування”, “е-демократія”, “інформаційне суспільство” тощо. Відсутність відповідного категорійна – понятійного апарату є однією з проблем, що заважає ефективному впровадженню технології “е-урядування”.

В чинній нормативно-правовій базі відсутні вищевказані поняття. Тільки в Законі України “Про Основні засади розбудови інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки” на базі матеріалів Женевської декларації принципів в неявному виді сформульовано визначення “інформаційного суспільства”, а саме: “орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток суспільство, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, щоб надати можливість кожній людині повною мірою реалізувати свій потенціал, сприяючи суспільному і особистому розвиткові та підвищуючи якість життя”.

Щодо поняття  “е-урядування”, то сьогодні існують декілька конкуруючих підходів до його визначення, з яких ні один поки що не отримав офіційного статусу. Можна за основу взяти одне з найбільш поширених понять “е-урядування”, сформульоване Інститутом сучасного розвитку спільно з Інститутом розвитку інформаційного суспільства:              ” електронне урядування – це система взаємодії органів державної влади з населенням, що базується на широкому застосуванні інформаційних технологій, у тому числі на мережі Інтернет, з метою підвищення доступності та якості державних послуг, зменшення термінів їх надання, а також зниження адміністративного навантаження на громадян та організації, обумовленого їх отриманням ” [4, С. 61].

Впровадження  “е-урядування ” в Україні регулюється невеликою кількістю нормативно-правових актів, ця сукупність документів є неповною, фрагментарною, в деяких випадках суперечливою. В ній можна виділити дві групи документів.

Перша група  стосується чинних періодичних документів. До складу цієї групи відносяться, насамперед, завдання Національної програми інформатизації на три роки та програма інформатизації на рік, щорічна доповідь про стан інформатизації України, яка надається  Урядом до Парламенту, а також низка  інших документів, що забезпечують моніторинг розвитку інформаційного суспільства  та інформатизації. В останній час  в цій сукупності документів відбуваються суттєві зміни, обумовлені як появою нових ІКТ, що здійснюють значний  вплив на формування державної політики та державне управління, так і необхідністю адаптації державного управління до нових умов, стратегічних цілей, пріоритетів  та завдань.

Механізми Національної програми інформатизації, що були сформовані ще у 1998 році, лише частково відповідають вимогам розвитку інформаційного суспільства (з 2007 року Україною офіційно обрано курс на розбудову інформаційного суспільства  та суспільства знань), в них закладена  зовсім інша парадигма державного управління, яка зорієнтована насамперед на інформатизацію органів державної влади з  метою підвищення ефективності їх діяльності. З іншого боку сукупність документів з розвитку інформаційного суспільства (електронного урядування) є неповною. В ній відсутні такі важливі документи  як Стратегія та Програма розвитку інформаційного суспільства, а також  Концепція, Стратегія та Програма електронного урядування. Тобто маємо суперечність, обумовлену невідповідністю чинних документів Національної програми інформатизації вимогам розвитку інформаційного суспільства  та відсутністю системи документів, що забезпечує необхідний нормативно - правовий супровід цього процесу. Тому раціональним вважається підхід, згідно з яким паралельно розробляються  необхідні нові документи з розвитку інформаційного суспільства (електронного урядування) та здійснюється удосконалення документів Національної програми інформатизації.

До другої групи відносяться документи, що повинні бути розроблені та доповнити  існуючу сукупність документів з  метою отримання нею системних  якостей, підвищення рівня об’єктивізації політика –адміністративних рішень та створення ієрархічної системи документів з розвитку інформаційного суспільства та впровадження електронного урядування і яку умовно можна представити такою схемою (Рис.2):

Ця схема  має бути доповнена такими Законами України як: закони Про персональні  данні, Про електронну торгівлю, Про  систему державних адміністративних послуг тощо [4, С. 61-65].

 Зважаючи  на нетривалий період інформатизації  органів публічної влади в  Україні, для нас особливо важливим  є вивчення досвіду роботи  в цьому надзвичайно важливому напрямку передових країн світу, насамперед США, як держави, що стояла біля джерел зародження електронної демократії та електронного урядування.

Для США інформаційне суспільство – це завершення процесу  глобалізації, що безпосередньо пов’язаний з узаконенням планетарної економічної, а можливо, і політичної влади  транснаціональних корпорацій.

У США під  електронним урядуванням розуміють  державні комп’ютерні системи, призначені для взаємодії з населенням країни (громадянами США, а також іноземцями, наприклад туристами) і структурами, що не належать до уряду. Такими структурами  можуть бути бізнес, громадські організації, регіональні і муніципальні органи влади і ін..

Початок електронному урядуванню в США було покладено  створенням 1993 року веб-сайту Білого Дому (тобто Президента США). Типовий приклад систем “електронного урядування” – це викладення в Мережі Інтернет інформації про роботу державних структур і оплата податків через Інтернет. Сам термін “електроннe урядування” активно використовувався в адміністрації президента Клінтона, яка в цілому, і віце-президент Ґор, зокрема, були гарячими прихильниками нових технологій, особливо Інтернету.

У США запровадження  електронного урядування проводиться  під гаслом більшої відвертості  і підзвітності уряду громадянам. Підзвітність не зводиться лише до надання якоїсь потрібної громадянам інформації, а забезпечується відкритою  специфікацією комплексів показників роботи конкретних державних органів  і створенням доступних населенню  засобів моніторингу цих показників. Таким чином, громадяни можуть самі визначати ефективність роботи урядових установ, а не покладатися лише на заяви керівників або вищих посадових  осіб і повідомлення ЗМІ . І це не дивно, оскільки американський ідеал  – це влада народу, здійснювана  народом і для народу, а інформаційні технології ХХІ століття надають  громадянам нові могутні засоби для  запровадження в життя цього  ідеалу.