Власність, як економічна категорія

ВСТУП

Вивчення господарського ладу тієї чи іншої країни неминуче ставить  перед дослідником корінне питання: кому належить економічна влада, хто розпоряджається суспільним багатством. Суть цієї влади полягає в характері привласнення засобів виробництва і його результатів. Тому, щоб з'ясувати природу та економічну структуру того чи іншого суспільства, необхідно передусім розкрити зміст існуючої системи відносин власності. Відносини власності виникають між людьми з приводу привласнення матеріальних і духовних благ. Привласнення означає відношення людей до певних речей, як до своїх. Спочатку відносини власності виступали у формі певних історичних звичаїв. З виникненням держави стали розроблятися юридичні закони, котрі визначали, за якими правовими нормами привласнюється і розподіляється суспільне багатство між різними суб'єктами (окремими громадянами, соціальними групами, класами, державою). Правові відносини власності виражаються в закріпленні за різними суб'єктами прав володіння, користування і розпорядження. Стаття 2 Закону України "Про власність" так трактує право власності: "Право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном". Отже, відносини власності втілюються насамперед у певних юридичних нормативних актах. Але власність - це не лише юридична, а й економічна категорія. Причому остання є визначальною: саме економічні відносини власності детермінують їхню юридичну форму. Взаємозв'язок тут такий: економічні відносини - базисні, юридичні - надбудовні. Власність в економічному сенсі являє собою складну систему господарських відносин, які існують у виробництві. Ця система включає в себе такі групи відносин:

* відносини з приводу привласнення  умов виробництва і його результатів;

* відносини господарського використання  майна;

* економічні форми реалізації  відносин власності.

Розглянемо ці відносини більш  конкретно. Насамперед зазначимо, що речовий  зміст власності становлять переважно матеріальні блага - предмети природи або продукти людської праці. Проте речі самі по собі - це не власність, так само як золото чи срібло за своєю природою не є грошима. Благородні метали перетворилися в гроші лише за певних виробничих відносин. Це ж стосується й відносин власності. Звичайно, об'єктом власності є речі. Але власність як економічна категорія - не річ, а система економічних відносин між людьми з приводу привласнення речей. Характер цих відносин на різних етапах суспільного розвитку складався не однаково. Для його характеристики важливо розрізняти типи, форми і види власності.

ВЛАСНІСТЬ, ЯК ЕКОНОМІЧНА КАТЕГОРІЯ

Власність є однією з найбільш фундаментальних  і основоположних економічних категорій. Разом з тим – це одна з найскладніших  категорій, бо має в собі багато ознак, форм прояву і систем функціонування. 
Людство протягом тисячоліть вивчає сутність власності, але і до цього часу проблема власності до кінця не вирішена. Причиною цього, вочевидь, є те, що власність є певним зліпком даної економічної системи суспільства. Як саме суспільство перебуває в певному русі, зазнає змін, існує в перехідних формах розвитку, так і власність змінює свої типи, форми і системи. Тому відносини безпосередніх власників умов виробництва з безпосередніми виробниками розкриває найбільш глибоку таємницю, приховану основу всього суспільного ладу.

Власність – це не річ, а відносини між людьми з приводу виробництва і привласнення речей – продуктів праці. Це – ставлення індивідів один до одного і відповідно їх відношення до матеріалу, знарядь і продуктів праці. 
Власність існує також там, де існує сукупна праця – суспільне виробництво, бо й тут у єдиному процесі суспільної праці люди вступають у відносини між собою з приводу як виробництва, так і присвоєння результатів спільної праці. Важливо підкреслити, що власність - це відносини з приводу виробництва, а потім присвоєння і споживання його результатів, бо тварини також споживають предмети природи, але відносин власності не знають. Ця вказівка на первинність фактора виробництва важлива ще й тому, що виробництво і привласнення можуть не збігатися за своїми масштабами, суб’єктами, тобто одні можуть виробляти, а інші привласнювати і споживати. 
Таким чином, у найабстрактнішій формі власність постає як відносини між індивідами щодо відчуження – привласнення діяльності чи її результатів. Найбільш виразно власність як економічні відносини проявляється тоді, коли один індивід, відчужуючи прибирає до рук плоди діяльності іншого. Таке відчуження може бути як відплатним, відшкодованим у результаті еквівалентного обміну результатами праці, так і безоплатним вилученням частини результатів діяльності (праці) одних на користь інших.

Для виникнення відносин власності  потрібно, щоб були контрагенти цих  відносин, тобто люди, речі та послуги, з приводу яких можуть виникати відносини  між людьми щодо їх привласнення. Категорія власності, як будь-яка інша, має певні ознаки, що визначають її економічний зміст. До найбільш характерних ознак власності слід віднести такі:

1) власність – це соціально-економічні, виробничі відносини між людьми, а не відношення людини до  речі;

2) власність – це результат  суспільного розвитку, а не окремої  людини. Ізольований індивід (наприклад  Робінзон Крузо) так само не може мати власності, як людина, що жила б поза суспільством, не вміла б розмовляти;

3) власність – це відносини  щодо присвоєння матеріальних  благ: засобів виробництва, предметів  споживання і послуг;

4) оскільки матеріальні блага  виробляються за допомогою засобів  виробництва, бо хто володіє  засобами виробництва, той володіє  його результатами;

5) за певних умов засоби виробництва  можуть відчужуватися від безпосереднього  виробника, отже, власність на  засоби виробництва являє собою  соціальну форму поєднання робочої  сили із засобами виробництва  і в такий спосіб визначає  історичний тип даного способу  присвоєння;

6) у реальній дійсності власність  завжди виступає в конкретно-історичній  формі; 

7) на поверхні економічного життя  відносини власності виступають  насамперед як право власності.

В економічному аспекті - це присвоєння матеріальних благ, суть якого полягає в належності наявних засобів виробництва і одержуваних продуктів праці державі, окремим колективам чи індивідам. Належність (присвоєння) у цьому випадку означає відношення суб'єкта присвоєння до певних матеріальних благ як до своїх і відповідно відношення до них усіх інших осіб як до чужих. Це матеріально-речовий аспект процесу присвоєння, який характеризує відношення людей до речі. Інший аспект присвоєння матеріальних благ - це суспільні відносини власності, які характеризують відносини між людьми, що ґрунтуються на розмежуванні "мого" і "чужого". Суть його полягає в пануванні власника над річчю і усуненні всіх інших суб'єктів від речі або, інакше кажучи, в недопущенні будь-яких перешкод власнику в здійсненні панування над річчю з боку невласника. Суб'єктами права приватної власності в Україні є громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства. Іноземні громадяни та особи без громадянства користуються правами і несуть обов'язки щодо належного їм на території України майна нарівні з громадянами України, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.Іноземним громадянам та особам без громадянства земельні ділянки у власність не передаються.

Підстави виникнення права приватної власності

1. Праця громадян є основою  створення і примноження їх  власності.

2. Громадянин набуває права власності  на доходи від участі в суспільному  виробництві, індивідуальної праці,  підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єкти права приватної власності

1. Об'єктами права приватної  власності є жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети  домашнього господарства, продуктивна  і робоча худоба, земельні ділянки,  насадження на земельній ділянці,  засоби виробництва, вироблена  продукція, транспортні засоби, грошові  кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого  і виробничого призначення.

2. Об'єктами права власності  громадян є твори науки, літератури  та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки  для товарів і послуг та інші результати інтелектуальної праці.

3. Склад, кількість і вартість  майна, що може бути у власності  громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

4. Законодавчими актами України  може бути встановлено спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна, а також види майна, що не може перебувати у власності громадян.

Здійснення права приватної  власності

1. Громадяни мають право використовувати  належне їм майно для ведення  господарської та іншої не  забороненої законом діяльності.

2. Громадяни мають право передавати  належне їм майно у тимчасове  користування іншим громадянам, юридичним особам та державі.

3. Громадяни мають право відчужувати  належне їм майно. Умови і  порядок відчуження національних, культурних та історичних цінностей  встановлюються спеціальним законодавством України.

4. Право приватної власності  може бути передано у спадщину  громадянам, юридичним особам, державі.

Основою створення і примноження  власності громадян є їхня праця. Громадянин набуває права власності  на доходи від участі в суспільному  виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладання коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Об'єктами права приватної власності  є житлові будинки, квартири, предмети особистого користування, дачі, садові будинки, предмети домашнього господарства, продуктивна і робоча худоба, земельні ділянки, насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція, транспортні засоби, грошові кошти, акції, інші цінні папери, а також  інше майно споживчого і виробничого  призначення. Склад, кількість і  вартість майна, що може бути у власності  громадян, не обмежується, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до ст. 13 Закону України "Про власність" Верховна Рада України постановою "Про право  власності на окремі види майна" від 17 червня 1992 р. затвердила перелік  видів майна, що не може перебувати у власності громадян (зброя, боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові та бойові отруйні речовини, наркотичні, психотропні, сильнодіючі отруйні лікарські засоби та ін.), та встановила спеціальний порядок набуття права власності громадянами на окремі види майна: мисливську зброю, об'єкти - пам'ятки історії та культури, радіоактивні речовини.

Важливим аспектом здійснення громадянами  права приватної власності є  право використовувати належне  їм майно для ведення господарської  та іншої, не забороненої законом  діяльністю.

ВЛАСНІСТЬ, ЯК ЮРИДИЧНА КАТЕГОРІЯ

Правове врегулювання економічних  відносин власності породжує утворення  права власності, за допомогою якого  стверджується панування власника над не належним йому майном та його повноваження з володіння, користування та розпорядження.

В юридичній науці термін "право власності" вживається в об’єктивному і суб’єктивному значеннях.

Право власності  в об’єктивному значенні - це сукупність правових норм які регулюють відносини власності у тій чи іншій правовій системі. Об’єктивне право складається з норм, які закріплюють володіння, користування і розпорядження майном, а також норми, які охороняють і захищають права власності від протиправних дій третіх осіб.

Отже, право власності  в об’єктивному розумінні є одним з найважливіших правових інститутів цивільного права. З допомогою правових норм, що входять до його складу, не лише закріплюються матеріальні блага за конкретним суб’єктом, а й регулюється порядок набуття і припинення права власності, здійснення володіння, користування і розпорядження майном, а також захист законних прав власника.

Природа цього інституту  має комплексний характер, оскільки поряд з нормами цивільного права, які займають центральне місце і  за змістом, і за обсягом, до його складу входять норми інших галузей  права: державного, кримінального, адміністративного, фінансового тощо.

Право власності  у суб’єктивному розумінні - це закріплення у відповідних нормах права можливості конкретного власника (індивіда чи колективу) володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном на свій розсуд у межах, передбачених законом.

Отже, право власності  у суб’єктивному розумінні - це суб’єктивне  цивільне право абсолютного характеру, яке існує у межах конкретного правовідношення власності і може належати суб’єктам, окремому громадянину (фізичній особі), колективу громадян (юридичній особі) або державі в цілому.

Абсолютний характер права власності означає, що правомочному суб’єкту (громадянину, юридичній особі, державі) протистоїть необмежена кількість зобов’язальних суб’єктів, які не повинні своїми діями порушувати це право. Суть суб’єктивного права власності полягає в тому, що воно забезпечує власнику відповідну поведінку з боку оточуючих осіб і тим самим надає змогу володіти, користуватися і розпоряджатися належним йому майном. Всі інші особи - не власники - мають утримуватися від вчинення будь-яких дій, які перешкоджають власнику здійснювати належне йому суб’єктивне право за своїм розсудом і в своїх інтересах.

Коло суб’єктів права  власності практично необмежене. Власниками відповідно до Закону України  ”Про власність” станом на 19.09.2000р. можуть бути окремі громадяни, колективні утворення: кооперативи, орендні  і колективні утворення, орендні і колективні підприємства, господарські колективи, асоціації ін. Також визнаються суб’єктами права власності різноманітні громадські організації (політичні, науково-освітні, культурно-виховні, екологічні), щодо майна, яке вони можуть мати у власності відповідно до характеру їхньої діяльності та статутних завдань. (ст.28)

У цьому ж Законі визначено  такий суб’єкт права власності, як релігійні організації (ст.29), що мають право власності на майно, придбане, побудоване, створене і вироблене ними за рахунок власних коштів, пожертвувань віруючих, коштів, наданих державою чи іншими особами, або придбане на інших підставах, передбачених законом.

Суб’єктами права власності  виступають суверенні держави, автономні  республіки та інші національно-державні утворення (автономні області, автономні  округи), а також територіальні  одиниці (краї, області, райони міста).

Закон України “Про власність” серед суб’єктів права власності  визнає народ України, який здійснює належне йому право власності  через Верховну Раду України, а також  через місцеві Ради народних депутатів (ст.3,10).

У нашій країні власниками визнаються не лише громадяни України і юридичні особи. Право власності на території України можуть набувати також і спільні підприємства, створенні за участю українських та іноземних юридичних осіб, іноземні громадяни і особи без громадянства (і не тільки для задоволення особистих потреб, але і для здійснення господарської діяльності) у випадках і в порядку, встановленому законодавством. Це правило поширюється і на іноземні організації. Міжнародні організації, а також іноземні держави можуть володіти на праві власності майном, необхідним для здійснення дипломатичних, консульських та інших міжнародних відносин відповідно до міжнародних домовленостей.

Об’єктом права власності може бути майно, але тільки індивідуально визначене або індивідуалізоване, інакше власник не зможе ставитися до нього як до свого.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про власність" власністю  можуть бути земля, її надра, ліси, води, тваринний світ, природні багатства континентального шельфу, будови, споруди, цінні папери та інше майно, в тому числі підприємства, інші майнові комплекси, які мають економічну або соціальну цінність як цілісні системи.

Відповідно до ст.9 Закону України "Про власність" земля, її надра, повітряний простір, водні та інші природні ресурси її континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони є об’єктами права виключної власності народу України.

Отже, суб’єктивне право власності - це елемент абсолютного правовідношення, тобто власник як правомочний суб’єкт перебуває у правовідношенні з усіма третіми особами, має суб’єктивне право за своїм розсудом володіти, користуватися, розпоряджатися належним йому майном, здійснювати своєю владою управління ним і вчиняти щодо цього майна будь-які дії, що не суперечать закону.

Щодо суб’єктивних обов’язків, то всі особи, які не є власниками даного майна, а тому розглядаються  як зобов’язані суб’єкти повинні  забезпечувати з свого боку поведінку, яка б не перешкоджала власнику здійснювати  його суб’єктивне право.

Поняття власності  за Конституцією України, Цивільним  кодексом України та Законом України “Про власність”

Відповідно до ст.41 Конституції  України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно  позбавлений права власності. Конфіскація  майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі і порядку встановлених законом.

Використання власності  не може завдавати шкоди правам і  свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

У Цивільному кодексі України  та Законі України "Про власність" сказано, що:

• Право власності - це врегулюванні законом суспільні відносини, щодо володіння, користування і розпорядження майном.
• Право власності в Україні охороняється законом. Держава забезпечує стабільність правовідносин власності.
• Кожен громадянин в Україні має право володіти, користуватися і розпоряджатися майном особисто або спільно з іншими.
• Власність в Україні виступає у таких формах: приватна, колективна, державна. Всі форми власності є рівноправними.

Як юридична категорія  власність є суб'єктивним тлумаченням об'єктивно існуючих відносин присвоєння, результатом суспільної потреби закріпити те, що вже склалося на практиці, у специфічно регулятивній формі суспільної свідомості. 
Відносини власності є об'єктивно-суб'єктивними відносинами, де об'єктом виступають матеріальні умови виробництва і життя людини (засоби виробництва і робоча сила), а також результати виробництва (матеріальні блага і послуги), а суб'єктами — людина, спільноти, асоціації, трудові колективи, представники держави. Власність на матеріальні умови виробництва і власність на робочу силу забезпечує рівність факторів виробництва в ринковій економіці в тому розумінні, що вони не можуть існувати один без одного в процесі виробництва. 
Відповідно до марксизму, визначальними порівняно з власністю на предмети споживання є відносини власності на засоби виробництва, оскільки останні визначають мету, характер суспільного виробництва, соціально-економічну структуру суспільства, взаємовідносини між соціальними групами і класами. Відносини власності охоплюють процеси присвоєння, відчуження, користування, володіння і розпорядження факторами виробництва та продуктами праці, стратегію і тактику розвитку виробництва, напрями використання засобів, вибору форм організації праці та виробництва, а також контролю за ними. Власність тісно пов'язана з економічною владою. Іншими словами, управління виробництвом є функцією власності, однією з її обов'язкових сторін. Як правило, керує виробництвом (і державою) той, хто є власником засобів виробництва. Власність є одним із ключових (хоч і не єдиним) елементів економічної влади — її джерелом. 
Головним, визначальним у змісті власності є присвоєння, яке є відчуженням об'єкта власності суб'єктом від інших суб'єктів. Від власності як певної форми присвоєння і відчуження потрібно відрізняти володіння, користування і розпорядження. Підприємець у ринковій економіці може не бути власником, але обов'язково повинен мати права володіння, користування і розпорядження — тріаду повноважень власності.

ЗМІСТ

1. Вступ
2. Власність, як економічна категорія
3. Власність, як юридична категорія
4. Взаємозв'язок між власністю, як економічною і юридичною категоріями.
5. Висновок
6. Список використаної літератури

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. ЗУ «Про власність» від 07.02.1991 № 697-XII
2. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://osvita.ua/vnz/reports/law/9655/
3. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://www.br.com.ua/referats/Economical_topics/42531.htm
4. [Електронний ресурс]//Режим доступу: http://ua.textreferat.com/referat-17162-6.html