Внутренний экономичесий механизм

План

Вступ

1. Структура внутрішнього економічного механізму
2. Принципи побудови внутрішнього економічного механізму
3. Організаційні передумови функціонування внутрішнього економічного механізму
4. Створення внутрішньозаводської інфраструктури, як передумова функціонування внутрішнього економічного механізму
5. Форми функціонування внутрішнього економічного механізму. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму

Висновок

Список використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ

    Функціонування  внутрішнього економічного механізму  повинно здійснюватися не автоматично, а з допомогою цілеспрямованої  його організації. Під організацією внутрішнього економічного механізму підприємства передбачає форми, методи, способи формування і використання ресурсів, контроль за їх кругообігом для досягнення економічних результатів відповідно до чинних законодавчих вимог.

    Внутрішній  економічний механізм виступає найважливішою ланкою механізму управління підприємством . Це вирішальний економічний важіль забезпечення ефективної роботи, використання якого дозволяє освоювати випуск якісної конкурентоспроможної продукції, систематично знизити витрати виробництва, тобто всі витрати на виготовлення та реалізацію продукції та послуг покриваються за рахунок своїх доходів і при цьому забезпечують певний прибуток.

    Удосконалення внутрішнього економічного механізму  повинно бути спрямоване на кінцевий результат, виконання замовлення конкретного  споживача, відшкодування витрат поточного  виробництва, розширення індивідуального  відтворення. Підприємство самостійно заробляє кошти на розширення виробництва, житлове будівництво, поліпшення соціально-побутових умов. Важливими сторонами внутрішнього економічного механізму є: самофінансування, самопланування, самоснабженія, самокредитование, самоврядування, включаючи вдосконалення всіх структурних підрозділів, внутрішньогосподарський розрахунок між підрозділами,необхідна чітка зв'язок між оплатою праці і внеском кожного підрозділу і працівника в кінцеві результати виробничо-господарської діяльності підприємства. Для цього індивідуальний заробіток доцільно визначати через коефіцієнт трудової участі, фонд оплати підрозділів - через комплексні показники їх діяльності.

      Внутрішній економічний механізм  підприємства повинен забезпечити  самоокупність, тобто беззбитковість роботи (покриття виручкою собівартість і отримання прибутку).

    Самофінансування  являє собою найважливіший елемент  внутрішнього економічного механізму  підприємства, воно повинно забезпечити  кругообіг ресурсів та економічну самостійність  підприємства: планову діяльність структурних  підрозділів підприємства (самопланування), матеріально-технічне забезпечення виробництва на основі самостійного визначення потреби в ресурсах і придбання їх у порядку оптової торгівлі (самоснабженія), внутрішньогосподарський розрахунок структурних підрозділів, економічне самоврядування,розвиток зовнішньоекономічної діяльності. 
 

1. структура внутрішнього економічного  
   механізму

    Цілі, пріоритети і політика підприємства реалізуються за допомогою відповідних  методик, інструкцій, положень, нормативів, які на основі єдності принципів  їх підготовки становлять реальний механізм управління економікою.

    Господарський механізм — це механізм, що забезпечує взаємодію підсистеми, яка управляє, та підсистеми, якою управляють. Він складається із сукупності конкретних форм і методів свідомого впливу на економіку.

    Однак господарський механізм не може бути розрізненим набором методик  і розпоряджень, відірваним від реальних завдань виробництва, які, у свою чергу, визначаються не тільки державним  законодавством, а й об’єктивними законами виробництва, у тому числі  законом відповідності рівня  розвитку інтелектуального та виробничого  потенціалу суспільства і характеру  суспільно-виробничих і політичних відносин.

    У політичній економії відрізняють дію  економічних законів від їх свідомого  використання. Механізм економічних законів і господарський механізм (механізм їх використання) є поняттями різних рівнів: перший передбачає об’єктивну необхідність економічних законів, другий використовується в конкретній господарській практиці.

    Господарський механізм — складна суспільна  система, для якої характерний досить високий ступінь невизначеності притаманних їй зв’язків і відносин. Це відкрита, здебільшого ймовірна, непостійна система з гнучкими і  переважно нестійкими внутрішніми  і зовнішніми зв’язками.

    Основними елементами будь-якого господарського механізму є господарюючі суб’єкти (організатори виробництва) і відносини, у які вони вступають з приводу  організації суспільного виробництва (або господарські відносини).

    Господарюючі  суб’єкти, якими можуть бути як окремі особи, так і підприємства, мають  достатню самостійність. Це дає їм змогу  на основі визначення економічних інтересів  проявляти підприємницьку ініціативу, приймати відповідні рішення і здійснювати  господарську діяльність, тобто реально  брати участь у процесі організації  виробництва.

    Господарюючі  суб’єкти спираються у своїй діяльності на матеріальні фактори, які виконують  функцію економічних орієнтирів та важелів, носіїв господарської інформації. До матеріальних факторів господарювання належать: засоби виробництва, обсяг  і структура продукції, пропорції  продуктообміну.

    У розпорядженні господарюючих суб’єктів  перебувають різноманітні засоби господарювання, які створюють матеріальне та нематеріальне забезпечення господарської  діяльності, тобто ресурси, що використовуються для досягнення господарських цілей.

    Суб’єкти  господарювання вступають в економічні відносини, які можуть бути прямими (двосторонні угоди і прямий продуктообмін), непрямими (субпідряд або ринковий продуктообмін), виробничими, невиробничими  та ін. Економічні відносини реалізуються як юридично оформлені, так і юридично неоформлені.

    Центральним у системі господарського механізму  є економічний механізм, що діє через економічні інтереси як усвідомлені матеріальні потреби людей та складається з комплексу економічних способів, методів, важелів, нормативів, показників, за допомогою яких реалізуються об’єктивні економічні закони.

    Економічний механізм підприємства має складну  структуру, однак можна виділити такі його складові, як механізм формування і використання ресурсів (капіталу); механізм управління затратами; механізм управління фінансами; мотиваційний механізм; механізм взаємодії з ринком.

    Таким чином, економічний механізм підприємства, з одного боку, має забезпечувати  зовнішні зв’язки останнього і створювати відповідні умови отримання доходу. З іншого боку, цей механізм спрямований  на розвиток виробничих відносин усередині  підприємства. У першому випадку  його принципи цілком визначаються особливостями  господарського механізму суспільства (домінуючою формою власності на засоби виробництва, існуючими системами  ціноутворення, оподаткування, планування тощо), а в другому випадку —  особливостями виробничих відносин на підприємстві.

    Функціонування  підприємства як системи господарюючих  елементів (підрозділів) забезпечується через його внутрішній економічний  механізм. Структура цього механізму  визначається через:

• організаційно-технічну систему або формування вертикальних зв’язків між підрозділами й адміністративним центром та горизонтальних зв’язків між окремими підрозділами;
• систему планування діяльності підрозділів;
• систему контролю й оцінки діяльності підрозділів;
• установлення матеріальної відповідальності підрозділів;
• мотиваційний механізм функціонування.

    Організаційно-технічна система підприємства визначається переважно формою зв’язків між окремими підрозділами. Можна визначити три типи технологічних зв’язків виробництва:

    1. Послідовний технологічний зв’язок, якому притаманна відкрита мережа зв’язків між виробництвами, що спеціалізуються на виробництві однорідного кінцевого продукту. У такій мережі вихідна сировина послідовно переробляється в n виробництвах. Центром цієї системи (головним виробництвом) є виробництво кінцевого продукту, яке визначається результатами діяльності всіх елементів технологічної системи. Така мережа зв’язків характерна для металургійної, текстильної, хімічної, лісової та інших галузей промисловості.

    2. Паралельний технологічний зв’язок, що являє собою мережу зв’язків з розгортанням виходів з першої виробничої ланки в ряд паралельних виробництв, які виготовляють з напівфабрикатів різні кінцеві продукти. Центральним елементом такої виробничої системи є виробництво, яке переробляє вихідну сировину. Така структура має місце у нафтопереробній, деревообробній, взуттєвій та швейній промисловості.

    3. Послідовно-паралельний технологічний зв’язок — це мережа зв’язків з різними входами вихідної сировини у ряд виробництв з послідовним розгортанням входів у такі виробництва, одно- чи дворівневим напівфабрикатом і кінцевим продуктом. У середній ланці такої виробничої системи виготовляються напівпродукти для кінцевої ланки, проте вони самі можуть бути кінцевими продуктами. Така структура характерна для машинобудівних галузей промисловості (авіаційної, автомобільної, суднобудівної та ін.).

    Структура технологічної мережі виробництва  кінцевого продукту впливає на організацію  виробничої кооперації між підрозділами, визначає ступінь залежності підрозділу підприємства від його адміністративного  центру, а також організацію управління на рівні адміністративного центру.

    Планування  діяльності підрозділів  здійснюється шляхом установлення основних показників виробничо-господарської діяльності підрозділів та базується на прогресивних нормах матеріальних, трудових і грошових витрат. Залежно від завдань, які вирішують ті чи інші підрозділи, застосовуються такі показники, які найбільшою мірою стимулюють досягнення високих результатів.

    Система контролю й оцінки діяльності підрозділів дає змогу визначити причини відхилень, місце їх виникнення і вжити відповідних заходів щодо усунення недоліків і поширення позитивних результатів. Система оцінки діяльності визначає ті підрозділи, які найраціональніше використовують економічні важелі в організації своєї діяльності та забезпечують зростання результативності функціонування підприємства в цілому.

    Установлення  матеріальної відповідальності підрозділів передбачає компенсацію збитків одного підрозділу за рахунок прибутку або собівартості іншого, з вини якого вони виникли.

    Мотиваційний  механізм створюється відповідно до структури підприємства та складності його цілей. Він охоплює, як правило, три підсистеми мотивів, кожна з яких спрямована на досягнення певних цілей підприємства, а саме:

• мотиваційного механізму високоякісної продуктивної праці;
• мотиваційного механізму науково-технічного розвитку виробництва;
• мотиваційного механізму підприємництва.

    Мотиваційний  механізм високоякісної  продуктивної праці спрямований на раціональне використання виробничих ресурсів, підвищення продуктивності праці, бездефектне виготовлення продукції, скорочення термінів освоєння виробництва нової конкурентоспроможної продукції. Як показують численні соціологічні дослідження, переважним є мотиваційний механізм праці, в якому схильність особистості до праці має більшу мотиваційну цінність, ніж спонукання до праці, а останнє — більшу цінність, ніж примушення до праці.

    Дослідження мотиваційних механізмів трудових колективів бригад, дільниць, цехів (середня групова  оцінка особистих мотивів) на підприємствах  текстильної та легкої промисловості  доводять, що для колективів, де переважає  мотиваційний механізм праці, характерні висока якість виготовлення продукції, перевиконання норм виробітку, задоволення  працею, висока дисципліна та низька плинність  кадрів.

    Мотиваційний  механізм розвитку підприємства спрямований передусім на підвищення науково-технічного рівня підприємства, створення та освоєння нових видів продукції. В основу цього механізму покладено мотиви нововведень у виробництві, які генеруються внутрішніми елементами виробничого процесу і зовнішнім оточенням, мотиви сприйняття нововведень виробничою системою (відкритість технологічної системи для нововведення, сприйняття нововведень організацією та персоналом), мотиви інженерно-технічної творчості як безпосередніх учасників процесу технічного розвитку, так і учасників виробничого процесу.

    В умовах централізованого управління основними  мотивоутворюючими чинниками розвитку підприємства були план і наявність централізованих капіталовкладень. У ринковій економіці мотиви науково-технічного розвитку генеруються внутрішніми і зовнішніми чинниками виробничої системи: параметрами виробничого процесу (якісними результатами процесу, рівнем соціальної організації та мотивації праці), параметрами ринкового середовища (конкурентоспроможність, прибуток, нові потреби), новими досягненнями науково-технічного прогресу, екологічними параметрами.

    Мотиваційний  механізм підприємництва спрямований на виживання та досягнення успіху в умовах конкуренції в коротко- і довгостроковому періодах. Функціонування цього механізму забезпечують мотиви конкуренції і кооперації при створенні нової продукції і технології, підприємницькі стратегії, мотиви підприємницького ризику, мотиви підприємницьких реакцій на зміну зовнішнього оточення, мотиви внутрішньофірмового підприємництва, які забезпечують гнучкість управління і сприйняття нововведень.

    Таким чином, особливості кожної з наведених  складових внутрішнього економічного механізму визначають характер діяльності підприємства як системи та створюють  умови для досягнення поставлених  цілей.

2. Принципи побудови внутрішнього економічного механізму

    Як  будь-яка система, внутрішній економічний  механізм підприємства будується при  дотриманні чітко визначених та науково  обґрунтованих принципів.

    Принцип цільової сумісності та зосередженості передбачає створення цілеспрямованої системи управління, в якій усі її ланки складають єдиний механізм, спрямований на вирішення загального завдання. Робота окремих цехів, виробничих дільниць, лабораторій, відділів будується таким чином, щоб у кінцевому підсумку у визначений термін було вироблено саме ту продукцію, на яку у даний момент є попит споживача.

    Принцип безперервності і  надійності виявляється у створенні таких організаційно-господарських та технічних умов, за яких досягається стійкість і безперервність заданого режиму виробничого процесу. Вирішення цього завдання забезпечується:

• надійністю та злагодженістю функціонування як самої управляючої системи та її органів, так і об’єкта, яким управляють;
• наявністю зворотного зв’язку між усіма компонентами управляючих органів та об’єктів управління;
• визначеними процедурами та конкретними заходами усунення виникаючих дисфункціональних ефектів (відхилень), що виникають.

    Принцип планомірності, пропорційності та динамізму означає, що система управління має бути націлена на вирішення не тільки поточних, а й довгострокових завдань розвитку підприємства. Система господарського управління пов’язує у часі дії людей, кількість, асортимент і якість ресурсів, що витрачаються. Пов’язати всі послідовні етапи виробничого процесу, подальшу діяльність підприємства з його конкретною роботою в даний період можливо лише за допомогою довгострокового, поточного та оперативного планування, яке, на думку американських фахівців, має бути «спрямоване не на контроль поточної, а на проектування майбутньої діяльності фірми».

    Демократичний принцип розподілу  функцій управління ґрунтується на методах і правилах суспільного поділу праці. Підготовка управлінського рішення та відповідальність за його реалізацію на практиці повинні покладатися на той орган, який:

• краще за інших інформований про стан справ на відповідному об’єкті;
• найбільше заінтересований у реалізації та високій ефективності прийнятого рішення;
• може нести матеріальну, юридичну, адміністративну відповідальність за якість прийнятого рішення і повноту його реалізації.

    Принцип науковості та обґрунтованості  методів управління виходить з того, що методи, форми та засоби управління мають бути науково обґрунтовані та перевірені на практиці. Принцип науковості не може бути реалізований лише на основі пізнання законів виробництва. Дотримання вимог цих законів потребує безперервного збору, обробки та аналізу різної інформації: науково-технічної, економічної, правової та ін. Це, у свою чергу, передбачає використання новітньої комп’ютерної техніки та математичних методів як важливої передумови нормального функціонування механізму управління економікою на всіх її рівнях, і передусім на підприємствах.

    Існування принципу ефективності управління пов’язане з наявністю багатоваріантних шляхів досягнення однієї й тієї самої мети. Підприємство постійно перебуває в пошуку ефективних рішень, спрямованих на поліпшення організації виробництва та випуск конкурентоспроможної продукції. 

3. Організаційні передумови функціонування  
   внутрішнього економічного механізму

    Для забезпечення ефективної організації  внутрішньовиробничих економічних  відносин на підприємстві мають бути створені відповідні умови. До них належать: майнова відокремленість, відносна економічна самостійність, прогресивна  нормативна база, система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і продукції, раціональна система оцінки і  матеріального стимулювання діяльності, економічна відповідальність за кінцеві  результати праці.

    Майнова відокремленість виробничих підрозділів підприємства означає закріплення за ними частини виробничих фондів (переважно основних виробничих фондів), яка може бути надана підрозділу в оперативне управління. Така майнова самостійність забезпечує організаційну самостійність у сфері виробництва і стає передумовою надання підрозділам відносної економічної самостійності.

    Відносна  економічна самостійність виробничих підрозділів може бути забезпечена скороченням кількості планових показників і використанням у виробничих підрозділах деяких елементів ринкової економіки. На підприємстві вводиться механізм формування внутрішніх планово-розрахункових цін на продукцію, роботи і послуги для здійснення взаєморозрахунків між підрозділами підприємства. Економічна самостійність покликана посилити на рівні підрозділів реалізацію таких принципів, як порівняння витрат з результатами діяльності, економічна заінтересованість та матеріальна відповідальність.

    Прогресивна нормативна база є основою планування, регулювання і контролю діяльності структурних підрозділів, порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами, розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами та об’єктивної оцінки і стимулювання діяльності персоналу.

    Система обліку руху матеріальних цінностей, витрат і  продукції дає змогу одержувати інформацію про стан і результати роботи підприємства і його підрозділів; відбиває надходження, внутрішньовиробниче переміщення, використання і реалізацію матеріальних ресурсів та дає можливість визначити оптимальність їх використання.

    Раціональна система оцінки і  матеріального стимулювання діяльності на внутрішньозаводському рівні ґрунтується на принципах повної або часткової самоокупності і часткового самофінансування структурних підрозділів підприємства та на економічній заінтересованості трудових колективів у максимальному підвищенні кінцевих результатів роботи як свого підрозділу, так і підприємства в цілому. Вона дає змогу ефективно використовувати трудовий потенціал підприємства та підвищувати його конкурентоспроможність на ринку.

    Економічна  відповідальність за кінцеві результати праці зводиться до безумовного виконання планових завдань і дого- 
вірних зобов’язань, що сприяє досягненню оптимального спів- 
відношення між отриманими результатами і витраченими ресурсами. Дотримання принципу економічної відповідальності є запорукою економічної ефективності взаємодії підрозділів підприємства. 

4. створення внутрішньозаводської інфраструктури, як передумова функціонування внутрішнього економічного механізму

    Однією  з основних передумов функціонування внутрішнього економічного механізму  поряд з наданням підрозділам  відносної самостійності має  бути створення внутрішньозаводської інфраструктури шляхом формування різних суб’єктів економічних відносин усередині підприємства. До цих суб’єктів  належать, наприклад, такі укрупнені  структурні підрозділи, створені на базі основного, допоміжного та обслуговуючого виробництва:

• управління ремонтним обслуговуванням підприємства на чолі з головним механіком, до якого входять відповідні служби, ремонтно-механічні цехи, цехові ремонтні дільниці, склади запасних частин та ін. До функцій цього управління поряд з традиційними функціями відділу головного механіка входять планування та облік руху основних виробничих фондів, їх оцінка та переоцінка, вирішення проблем технічного розвитку, деякі функції бухгалтерії з обліку та інвентаризації. Все це дає змогу проводити єдину амортизаційну і технічну політику збалансованого розвитку парку технологічного обладнання, його ефективної експлуатації;
• управління технічним розвитком, яке очолює технічний директор;
• управління матеріально-технічним постачанням та збутом на чолі з комерційним директором;
• управління виробництвом, яке очолює виробничий директор;
• соціальне і кадрове управління.

    Таке  організаційне оформлення дає змогу  не тільки створювати укрупнені об’єкти  внутрішньозаводських відносин, а й  здійснювати єдину технічну, економічну і кадрову політику за всіма функціями  управління.

    Можлива схема організації внутрішньозаводської інфраструктури подана на рис. 1.

          Рис. 1. Схема організації внутрішньозаводської інфраструктури 

5. форми функціонування внутрішнього  
   економічного механізму. Структурна модель формування внутрішнього економічного механізму

    Внутрішній  економічний механізм (ВЕМ) підприємства, як і всякий механізм, має рушійну силу, що приводить у рух цей механізм, примушує його розвиватися та удосконалюватися. Такою рушійною силою є потреби людей, амбіції, самоутвердження, конкуренція, яка постійно змушує підприємство найповніше сприймати науково-технічні досягнення, застосовувати ефективну техніку, технологію, сучасні методи організації виробництва і праці.

    внутрішній економічний механізм може мати різні форми функціонування. Вони різняться ступенем свободи поведінки підрозділів, формами їх зв’язків і показниками ефективності діяльності. При дещо спрощеному підході можна виділити такі економічні форми функціонування підрозділів:

    1) підрозділи — центри витрат;

    2) підрозділи — центри прибутку, серед яких виокремлюють:

• підрозділи, що формують розрахунковий умовний прибуток;
• підрозділи — центри реального прибутку.

    Підрозділи, що є центрами витрат, виготовляють, як правило, продукцію внутрішньокоопераційного призначення. Їх діяльність досить жорстко регламентується, а ефективність оцінюється за показниками витрат. Це передусім підрозділи (цехи, дільниці та ін.) технологічної спеціалізації, яким притаманні зв’язки в межах технологічної послідовності обробки.

    Підрозділи, що є центрами прибутку, виготовляють або кінцеву продукцію, яку реалізують на ринку, або проміжну продукцію внутрішньокоопераційного призначення, яку передають іншим підрозділам за внутрішніми планово-розрахунковими цінами і створюють таким чином розрахунковий умовний прибуток як частину прибутку підприємства. Як правило, це підрозділи предметної та змішаної спеціалізації.