Вплив типу темпераменту на діяльність

Зміст 

Вступ……………………………………………………………………………….3

1. Загальне поняття про темперамент……………………………………………4

2. Вчення про типи темпераменту…………………………………………….…5

2.1. Вчення  І. П. Павлова про темперамент……………………………….…..8

2.2. Психологічні  характеристики типів темпераменту……………………....10

3. Вплив типу темпераменту на діяльність…………………………………..14

Висновки…………………………………………………………………………16

Список використаної літератури……………………………………………….20 

Вступ

     Характери людей дуже відрізняються між собою. Існують характери гармонічні і збалансовані, у яких все взаємопов'язано й врівноважено. При спілкуванні з такими людьми проблем не буде. Але людей з такими характерами небагато. Значно більше людей з характерами, у яких виділяються одна-дві яскраві риси.

     Якщо  поводитися однаково з представниками різних характерів, то можуть виникати проблеми. Тут так само, як і в  медицині, спрацьовує принцип: "Те, що отрута для одного, — ліки для іншого". Та сама фраза, сказана людині з одним типом характеру, може його обрадувати, іншого — засмутити, третього — привести в лють, а четвертого — залишити зовсім байдужим.

     Професія, обрана в протиріччі з основними  рисами акцентуації характеру, може ввергнути людини в серйозний внутрішній конфлікт, а від цього стане погано і йому самому, і всім навколишнім.

     Дуже  важливо враховувати розходження  характерів, також, і при вступі в  шлюб.

     Повсякденне життя дає чимало прикладів тому, як по-різному поводяться окремі тварини і різні люди в одній і тій же обстановці. Незважаючи на надзвичайну розмаїтість, ці індивідуальні особливості все-таки мають деякі загальні риси. По загальних рисах поводження визначаються загальні типи нервової системи, що визначають різні темпераменти тварин і характери людей. 
 
 

1. Загальне поняття  про темперамент

      Коли  говорять про темперамент, то мають  на увазі багато психічних відмінностей між людьми - розходження по глибині, інтенсивності, стійкості емоцій, емоційній вразливості, темпу, енергійності дій і інші динамічні, індивідуально-стійкі особливості психічного життя, поведінки та діяльності.  Тим не менш, темперамент і сьогодні залишається багато в чому спірною і невирішеною проблемою. Однак при всьому різноманітті підходів до проблеми, вчені і практики визнають, що темперамент - біологічний фундамент, на якому формується особистість як соціальна істота. 
 Темперамент впливає на характер людини, на його поведінку, а також на загальну працездатність. Особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях, і в трудовій діяльності. Саме тому вивчення типів темпераменту, їх впливу на діяльність, виявляється не тільки корисним, але й необхідним, особливо для працівників управлінської сфери, 
 Темперамент (лат. Temperamentum - належне співвідношення рис від tempero - змішую в належному стані) - характеристика індивіда з боку динамічних особливостей його психічної діяльності, тобто темпу, швидкості, ритму, інтенсивності, що складають цю діяльність психічних процесів і станів. 
 Темперамент - якість особистості, що сформувалася в особистому досвіді людини на основі генетичної обумовленості його типу нервової системи і значною мірою визначає стиль його діяльності. Темперамент відноситься до біологічно обумовлених підструктур особистості. Розрізняють чотири основних типи темпераменту: сангвінік, холерик, флегматик і меланхолік. 
 Темперамент відбиває динамічні аспекти поводження, переважно уродженого характеру, тому властивості темпераменту найбільш стійкі і постійні в порівнянні з іншими психічними особливостями людини. Найбільш специфічна особливість темпераменту полягає в тому, що різні властивості темпераменту даної людини не випадково сполучаться один з одним, а закономірно зв'язані між собою, утворюючи певну організацію, структуру. 
 Отже, під темпераментом варто розуміти індивідуально своєрідні властивості психіки, що визначають динаміку психічної діяльності людини, які, однаково виявляючись у різноманітній діяльності незалежно від її змісту цілей, мотивів, залишаються постійними в зрілому віці і у взаємозв'язку характеризують тип темпераменту.

      До  властивостей темпераменту відносяться  індивідуальні особливості, що:

• регулюють динаміку психічної діяльності в цілому;
• характеризують особливості динаміки окремих психічних процесів;
• мають стійкий і постійний характер і зберігаються в розвитку протягом тривалого відрізка часу;
• знаходяться в строго закономірному співвідношенні, що характеризує тип темпераменту;
• однозначно обумовлені загальним типом нервової системи.

      Користуючись  визначеними ознаками, можна з достатньою визначеністю відрізнити властивості темпераменту від всіх інших психічних властивостей особистості.

2. Вчення про типи темпераментів

      Творцем навчання про темпераменти вважається давньогрецький лікар Гіппократ (V в. до н.е.). Він затверджував, що люди розрізняються співвідношенням 4 основних “соків” життя, - крові, флегми, жовтій жовчі і чорній жовчі, -вхідних у його склад. Виходячи з його навчання, самий знаменитий після Гіппократа лікар античності Клавдій Гален (II в. до н.е.) розробив першу типологію темпераментів, що він виклав у відомому трактаті “De temperamentum”. Відповідно до його навчання тип темпераменту залежить від переваги в організмі одного із соків. Їм були виділені темпераменти, що у наш час користуються широкою популярністю : сангвініка (від лат. sanguis - “кров”), флегматика (від гречок. - phlegma - “флегма”), холерика (від греч. chole - ”жовч”), і меланхоліка (від греч. melas chole - “чорна жовч”). Ця фантастична концепція мала величезний вплив на вчених протягом багатьох сторіч.

      Кант (22.06.1724-12.021804).

      Говорив що з фізіологічної точки зору, коли мова йде про темперамент, мають  на увазі фізичну конституцію (слабка або сильна статура) і комплекцію (рідке, за допомогою життєвої сили закономірно рухливе в тілі. До чого відносять також тепло або холод при обробці цих соків.)

      Але з погляду психологічної, тобто  як темперамент душі (здатності почуття  і бажання), ці вираження крові, що стосуються властивостей,, визначені  тільки за аналогією гри почуттів і бажання з тілесними рушійними причинами (з яких кров сама головна).

      Головний  розподіл вчення про темпераменти таке: темпераменти почуття і темпераменти дії поділяються на два види, що в сукупності дає чотири темпераменти.

      До  темпераментів почуттів Кант відніс: А) сангвінічний і В) його протилежність - меланхолійний. Перший має особливість, що на відчуття виявляється швидкий і сильний вплив, але відчуття проникає не глибоко (не буває тривалим); у другому ж темпераменті відчуття буває менш яскравим, зате пускає глибокі корені. У цьому варто вбачати розходження темпераментів почуттів, а в не розташуванні до веселощів або сумуй.

      А. Сангвінічний темперамент людини веселої  вдачі

      Спосіб  відчування сангвініка можна довідатися по наступних проявах. Це людина безтурботна, повна надій; кожній речі вона на мить надає великого значення. А через хвилину вже перестає про неї думати. Вона чесно обіцяє, але не тримає свого слова, тому що вона до цього недостатньо глибоко обміркувала, у стані чи вона стримати його. Вона досить добродушний, щоб допомогти іншому, але вона поганий боржник, і завжди вимагає відстрочки. Вона гарний співрозмовник, жартує, весела, готова нічому у світі не додавати великого значення і всі люди йому друзі. Звичайно вона не зла людина, але грішник, що не легко піддається виправленню. Правда, вона сильно кається. Але незабаром забуває своє каяття (яке ніколи не перетворюється для неї в скорботу). Робота її незабаром стомлює, але вона без утоми займається тим, що в сутності є тільки гра. Тому що гра завжди зв'язана зі змінами, а витримка не по її частині.

      В. Холеричний темперамент людини запального

      Людина, розташована до меланхолії (не меланхолік, тому що це означає вже стан, а  не просте розташування до стану), додає  усьому, що його стосується, велике значення, скрізь знаходить приводи для побоювань і звертає увагу насамперед на труднощі. Він із важкістю дасть обіцянку, тому що не може її не виконати, але сумнівається, у стані чи він її виконати. І все це в нього порозумівається не моральними причинами (тому що тут мова йде про почуттєві мотиви), а тим, що протилежне доставляє йому неприємність, і саме тому він стає заклопотаним, недовірливим, повним сумнівів, а через цього і слабкосприйнятливим до веселощів. Утім, коли цей настрій стає звичним, він протиставляє настрою людинолюбця, що власне більше сангвініку, по вкрай мері по спонуканню, тому що той, хто сам повинний обходитися без радості, навряд чи побажає її іншому.

2.1 Вчення І. П. Павлова про темперамент

      Насправді, давно відома залежність протікання психічних процесів і поводження людини від функціонування нервової системи, що виконує домінуючу і керуючу роль в організмі. Теорія зв'язку деяких загальних властивостей нервових процесів з типами темпераменту була запропонована І.П. Павловим і одержала розвиток і експериментальне підтвердження в роботах його послідовників.

      І. П. Павлов, вивчаючи особливості вироблення умовних рефлексів у собак, звернув  увагу на індивідуальні відмінності  в їх поведінці і в протіканні условнорефлекторної діяльності. Ці відмінності виявлялися, перш за все, в таких аспектах поведінки, як швидкість і точність утворення умовних рефлексів, а також в особливостях їх загасання. Ця обставина дала можливість Павлову висунути гіпотезу про те, що вони не можуть бути пояснені тільки різноманітністю експериментальних ситуацій і що в їхній основі лежать деякі фундаментальні властивості нервових процесів - збудження і гальмування. До цих властивостей відносяться сила збудження і гальмування, їх врівноваженість і рухливість.

      І. П. Павлов, розрізняв силу уяви і силу гальмуванню, вважаючи їх двома незалежними властивостями нервової системи.

      Сила  порушення відбиває працездатність нервової клітини. Вона проявляється у  функціональній витривалості, тобто  в здатності витримувати тривале  або короткочасне, але сильне порушення, не переходячи при цьому в протилежний стан гальмування.

      Сила  гальмування розуміється як функціональна  працездатність нервової системи при  реалізації гальмування і виявляється  в здатності до утворення різних гальмових умовних реакцій, таких, як вгасання і диференціювання. 
 Урівноваженість - рівновага процесів порушення і гальмування. Відношення сили обох процесів вирішує, чи є даний індивід урівноважена або неврівноваженим, коли сила одного процесу перевершує силу іншого. 
 Рухливість - нервових процесів - виявляється у швидкості переходу одного нервового процесу в іншій. Рухливість нервових процесів виявляється в здатності до зміни поводження відповідно до мінливих умов життя. Мірою цієї властивості нервової системи є швидкість переходу від однієї дії до іншого, від пасивного стану до активного, і навпаки.

      Інертність - протилежність рухливості. Нервова  система тим більше інертна, чим  більше часу або зусиль потрібно, щоб  перейти від одного процесу до іншого.

      Виділені  Павловим властивості нервових процесів утворять визначені системи, комбінації, що на його думку, утворять так називаний тип нервової системи, або тип вищої нервової діяльності. Він складається з характерної для окремих індивідів сукупності основних властивостей нервової системи - сили, урівноваженості і рухливості процесів, розрізняючи сильні і слабкі типи. Подальшою підставою розподілу служить урівноваженість нервових процесів, але тільки для сильних типів, що поділяються на урівноважений і неврівноважених, при цьому неврівноважений тип характеризується перевагою порушення над гальмуванням. Сильні урівноважені типи поділяються на рухливою й інертні, коли підставою розподілу є рухливість нервових процесів.

      Виділені  Павловим типи нервової системи не тільки за кількістю, але і по основних характеристиках відповідають 4 класичним типам темпераменту: 
1. сильний, урівноважений, рухливий - сангвінік;

2. сильний,  урівноважений, інертний - флегматик;

3. сильний,  неврівноважений тип з перевагою  порушення - холерик;

4. слабкий  тип - меланхолік.

      І. П. Павлов розумів тип нервової системи  як уроджений, відносно слабко підданий змінам під впливом оточення і  виховання. На думку І. П. Павлова, властивості нервової системи утворять фізіологічну основу темпераменту, що є психічним проявом типу нервової системи. Типи нервової системи, встановлені в дослідженнях на тварин Павлов запропонував поширити і на людей.

      В даний час у науці накопичена безліч фактів про властивості нервової системи, і в міру їх накопичення  дослідники надають усе менше  значення типам нервової системи; насамперед підкреслюється значення досліджень окремих фундаментальних властивостей нервової системи, у той час як проблема поділу на типи відступає на другий план . Оскільки типи утворяться з комбінацій зазначених властивостей, лише більш глибоке пізнання останніх може забезпечити розуміння і здійснення типологій. 
 Але немає сумніву, що кожна людина має цілком визначений тип нервової системи, прояв якого, тобто особливості темпераменту, складають важливу сторону індивідуально психологічних відмінностей.

            2.2 Психологічні характеристики типів темпераменту

      Конкретні прояви типу темпераменту різноманітні. Вони не тільки помітні в зовнішній  манері поведінки, неначе пронизують усі  сторони психіки, істотно виявляючись  у пізнавальній діяльності, сфері почуттів, спонукання і діях людини, а також у характері розумової роботи, особливостях мови і т.п.

      В даний час наука має у своєму розпорядженні достатню кількість  фактів, щоб дати повну психологічну характеристику всіх типів темпераменту по визначеній стрункій програмі. Однак для складання психологічних характеристик традиційних 4 типів звичайно виділяють наступні основні властивості темпераменту:

      Сензитивність визначається тим, яка найменша сила зовнішніх впливів, необхідна для  виникнення якої-небудь психічної реакції людини, і яка швидкість виникнення цієї реакції.

      Реактивність  характеризується ступенем мимовільності  реакцій на зовнішні або внутрішні  впливів однакової сили (критичне зауваження, образливе слово, різкий тон - навіть звук).

      Активність  свідчить про те, наскільки інтенсивно (енергійно) людина впливає на зовнішній  світ і переборює перешкоди в  досягненні цілей (наполегливість, цілеспрямованість, зосередження уваги).

      Співвідношення  реактивності й активності визначає, від чого в більшому ступені заздрості діяльність людини: від випадкових зовнішніх або внутрішніх обставин, настрої, випадкові події) або від цілей, намірів, переконань. 
 Пластичність і ригідність свідчать, наскільки легко і гнучко пристосовується людина до зовнішніх впливів (пластичність) чи наскільки інертно і косно його поведінку.

      Екстраверсія, інтроверсія визначає, від чого переважно  залежать реакції і діяльність людини - від зовнішніх вражень, що виникають  у цей момент (екстраверт), або від образів, уявлень і думок, пов'язаних з минулим і майбутнім (інтроверт).

      Враховуючи  всі перераховані властивості, можна  дати наступні психологічні характеристики основних класичних типів темпераменту: 
САНГВІНІК. Людина з підвищеною реактивністю, але при цьому активність і реактивність у нього врівноважені. Він жваво, збуджено відгукується на усе, що залучає його увагу, має живу міміку і виразні рухи. З незначного приводу він регоче, а несуттєвий факт може його розсердити. За його особі легко угадати його настрій, ставлення до предмета або людини. У нього високий поріг чутливості, тому він не зауважує дуже слабких звуків і світлових подразників. Володіючи підвищеною активністю і будучи дуже енергійну і працездатним, він активно приймається за нову справу і може довго працювати не стомлюючись. Здатний швидко зосередиться, дисциплінований, при бажанні може стримувати прояв своїх почуттів і мимовільні реакції. Йому притаманні швидкі рухи, гнучкість розуму, кмітливість, швидкий темп мови, швидке включення в нову роботу. Висока пластичність виявляється в мінливості почуттів, настроїв, інтересів і прагнень. Сангвінік легко сходиться з новими людьми, швидко звикає до нових вимог і обстановки. Без зусиль не тільки переключається з однієї роботи на іншу, але і переучується, опановуючи новими навичками. Як правило, він більшою мірою відгукується на зовнішні враження, чим на суб'єктивні образи і представлення про минуле і майбутнє, екстраверт. 
У сангвініка почуття легко виникають, легко змінюються. Легкість, з якою у сангвініка утворяться і переробляються нові тимчасові зв'язки, велика рухливість стереотипу, відбиває також у розумовій рухливості сангвініків, виявляють деяку схильність до нестійкості.

ХОЛЕРИК. Як і сангвінік відрізняється малою чутливістю, високою реактивністю й активністю. Але в холерика реактивність явно переважає над активністю, тому він неприборканий, нестриманий, нетерплячий. Запальний. Він менш пластичний і більш інертний, ніж сангвінік. Звідси - велика стійкість прагнень і інтересів, велика наполегливість, можливі утруднення в переключенні уваги, він скоріше екстраверт. Люди цього темпераменту швидкі, надмірно рухливі, неврівноважені, збудливі, всі психічні процеси протікають у них швидко, інтенсивно. Переважання збудження над гальмуванням, властиве цьому типу нервової діяльності, яскраво проявляється у нестриманості, поривчастої, запальності, дратівливості холерика. Звідси і виразна міміка, кваплива мова, різкі жести, нестримані рухи. Почуття людини холеричного темпераменту сильні, зазвичай яскраво виявляються, швидко виникають; настрій іноді різко змінюється. Неврівноваженість, властива холерикові, яскраво зв'язується і в його діяльності: він із збільшенням і навіть пристрастю береться за справу, показуючи при цьому поривчастість і швидкість рухів, працює з підйомом, долаючи труднощі. Але у людини з холеричним темпераментом запас нервової енергії може швидко виснажитися в процесі роботи і тоді може наступити різкий спад діяльності: підйом і натхнення зникають, настрій різко падає. У спілкуванні з людьми холерик допускає різкість, дратівливість, емоційну нестриманість, що часто не дає йому можливості об'єктивно оцінювати вчинки людей, і на цьому грунті він створює конфліктні ситуації в колективі. Надмірна прямолінійність, запальність, різкість, нетерпимість часом роблять важким і неприємним перебування в колективі таких людей. 
ФЛЕГМАТИК має високу активність, що значно переважає над малою реактивністю, малою чутливістю й емоційністю. Його важко розсмішити і засмутити - коли навколо голосно сміються, він може залишатися незворушним. При великих неприємностях залишається спокійним. Звичайно в нього бідна міміка, рухи невиразні й уповільнені, так само, як мова. Він не кмітливий, важко переключає увагу й пристосовується до нової обстановки, повільно перебудовує навички і звички. При цьому він енергійний і працездатний. Відрізняється терплячістю, витримкою, самовладанням. Як правило, він важко сходиться з новими людьми, слабко відгукується на зовнішні враження, інтроверт.

Недоліком флегматика є його інертність, малорухомість. Інертність позначається і на відсталості його стереотипів, труднощі його перебудови. Однак ця якість, інертність, має і позитивне значення, сприяє обгрунтованості сталості особистості.

МЕЛАНХОЛІК. Людина з високою чутливістю і малою реактивністю. Підвищена чутливість при великій інертності приводить до того, що незначний привід може викликати в нього сльози, він надмірно уразливий, болісно чуттєвий. Міміка і рухи його невиразні, голос тихий, рухи бідні. Зазвичай вона невпевнена у собі, боязкий, найменші труднощі змушують його опускати руки. Меланхолік енергійний, не наполегливий, легко стомлюється і мало працездатний. Йому притаманна легко отвлекаемое і нестійка увага, уповільнений темп усіх психічних процесів. Більшість меланхоліків - інтроверти.

Меланхолік  сором'язливий, нерішучий, боязкий. Однак  у спокійній, звичній обстановці меланхолік може успішно справлятися  з життєвими задачами. 
Можна вважати уже твердо установленим, що тип темпераменту в людини вроджений, а від яких саме властивостей його вродженої організації він залежить, ще до кінця не з'ясовано.

                  3. Вплив типу темпераменту на діяльність

      Динамічні риси особистості людини виступають не тільки в зовнішній манері поводження, не тільки в рухах - вони виявляються  й у розумовій сфері, у сфері спонукання, у загальній працездатності. Природно, особливості темпераменту позначаються в навчальних заняттях і в трудовій діяльності. Але головне полягає в тому, що відмінності за темпераментами - це відмінності за рівнем можливості психіки, а по своєрідності її проявів. 
 Встановлено відсутність залежності між рівнем досягнень, тобто кінцевим результатом дій, і особливостями темпераменту, якщо діяльність протікає в умовах, які можна визначити як нормальні. Таким чином, незалежно від ступеня рухливості або реактивності індивіда в нормальної, нестрессовой ситуації результати діяльності в принципі будуть однаковими, оскільки рівень досягнень буде залежати головним чином від інших факторів, особливо від рівня мотивації і здібностей. Разом з тим дослідження, що встановлюють цю закономірність, показує, що залежно від темпераменту змінюється спосіб здійснення самої діяльності.

      Залежно від особливостей темпераменту люди розрізняються не кінцевим результатом  дій, а способом досягнення результатів. Були проведені дослідження з метою встановити залежність між способом виконання дій і особливостями темпераменту. У цих дослідженнях розглядався індивідуальний стиль діяльності як шлях до досягнення результатів або спосіб рішення визначеної задачі, обумовленої головним чином типом нервової системи. Результати досліджень гнітючої більшості авторів, незалежно від особливостей досліджуваних груп і експериментальних ситуацій, у яких вивчався типовий для даних індивідів спосіб виконання дій, показують, що саме тип нервових процесів, впливає на формування визначеного стилю діяльності.

      Перед сангвініком варто безупинно  ставити нові, по можливості цікаві задачі, що вимагають від нього  зосередженості і напруги. Необхідно постійно включати його активну діяльність і систематично заохочувати його зусилля. 
 Флегматика треба залучати в активну діяльність і зацікавлювати. Він вимагає до себе систематичної уваги. Його не можна переключати з однієї задачі на іншу. У відношенні меланхоліка неприпустимі не тільки різкість, брутальність, але і просто підвищений тон, іронія. Він вимагає особливої уваги, варто вчасно хвалити його за виявлені успіхи, рішучість і волю. Негативну оцінку варто використовувати як можна обережніше, усіляко пом'якшуючи її негативну дію. Меланхолік - самий чуттєвий і ранимий тип, з ним треба бути гранично м'яким і доброзичливим. 
Від темпераменту залежить, яким способом людина реалізує свої дії, але при цьому не залежить їхня змістовна сторона. Темперамент проявляється в особливостях протікання психічних процесів. Впливаючи на швидкість спогади і міцність запам'ятовування, швидкість розумових операцій, стійкість і переключення уваги. 
 

Висновки

 
 Сутність розходження  типів темпераменту знаходить пояснення  у фізіологічній теорії вищої  нервової діяльності І.П.Павлова. Нервова система характеризується силою дратівливого і гальмового процесів у корі головного мозку, їхньою врівноваженістю чи рухливістю. Сила подразнюючого процесу виражається особливостю нервової системи виносити тривалі і сильні напруги; сила гальмового процесу — у можливості загальмовувати зайву активність наших дій, непотрібні подразнення. Врівноваженість означає ступінь виразності цих процесів відносно один одного. Це швидкість заміни одного процесу іншим.

     Різне реагування людей на той самий  подразник обумовлено не тільки уродженою причиною — темпераментом, але і придбаною — широтою кругозору і рівнем культури. Чим ширше кругозір і вище культура, тим адекватніше людина поводиться у відповідь на подразник, тим більше вона комунікабельна.

     Визначені риси характеру закладаються ще до народження людини й обумовлені її генотипом. Змінити цей набір уроджених рис характеру істотно неможливо. Особистість розвивається, гострі кути згладжуються, але все це через кругозір, світогляд, індивідуальний досвід.

     По  ознаці переваги в корі головного мозку процесу гальмування чи збудження дослідники виділяють наступні чотири типи вищої нервової діяльності.

     Слабкий, у якого наявна слабість обох процесів. До цього типу ближче усього примикають меланхоліки.

     Люди  такого типу схильні до неврозів, частим захворюванням, при яких лікарі "нічого не знаходять". У них усе хворіє, а захворювання немає. Цей тип вищої нервової діяльності практично не підданий "поліпшенню". Для нормальної життєдіяльності йому необхідні оранжерейні умови побуту і праці. Бажано виключити жартування з боку родичів, що оточують. Люди такого типу живуть, як правило, довго, переживаючи своїх усім задоволених однолітків. Потрібно розуміти, що таке поводження людини не напускне, це не примха і не розпещеність, таке в людини єство. При всім розумінні і бажанні змінитися людина не може цього зробити.

     Сильний тип, але неврівноважений, невтримний, у якого процеси порушення  переважають над гальмуванням. Це холерики. Слабка сторона цього типу — схильність до невротичних реакцій і хвороб у момент, коли необхідне включення гальмових функцій. Люди з таким типом не можуть зупинитися у відповідь на стрес, у них часто настає фаза виснаження, чи дистресс. Правда, вони непогано піддаються тренуванню і можуть значною мірою поліпшити гальмову реакцію.

     Третій  тип — сильний, урівноважений, спокійний, з добре рухливими нервовими  процесами, самий досконалий із усіх типів по можливості пристосовуватися до умовах зовнішнього середовища і погоджувати з ним свої дії. Цьому типу відповідають сангвініки. Ці люди хворіють на грип, пухлини. Рідше в них бувають інфаркти, гіпертонія.

     Четвертий тип — сильний, урівноважений, спокійний, але з незадовільною рухливістю нервових процесів. Цьому типу відповідають флегматики. Люди такого типу завжди випробують труднощі, якщо зовнішні умови вимагають швидкого вибору між подразниками. Таким людям протипоказані спеціальності шофера, диспетчера й інші, де потрібно діяти швидко і правильно. Якщо це порушено, то порівняно незабаром у них розвивається невроз, причому в значно більш важкій формі, чим у слабкого типу.

     Якщо  людини слабкого типу називають ходячим  хворим, то четвертий тип — лежачий  хворий. Його розповсюджені хвороби  — інфаркт, інсульт, прободная виразка, гіпертонія й ін. Причому цей букет  звичайно сполучається з іншими хворобами, якими взагалі страждають усі люди.

     Не  існує майже ніякої залежності між типом нервової діяльності і здібностями людини в тій чи іншій області. Люди, що належать до третього типу, більш продуктивні і більш оптимістичні. Однак серед них мало довгожителів. Не можна вважати, що люди цього типу — першого сорту, а інші — більш низьких сортів. Кожен тип має свої, тільки йому властиві переваги.