Євро на економіки країн ЄС

Зміст

Вступ 3

Основні характеристики Євро 5

Вплив євро на європейську банківську систему 12

Ефект від  появи нової валюти 16

Перспективи розвитку європейської валютної системи 19

Висновки 21

Список використаної літератури 23

Вступ

Актуальність  теми. Європейська валютна система (ЄВС) є регіональною міждержавною валютною системою і представляє собою зону стабільних валютних курсів. Існує вона з 1979 року і включає три основних елементи: спільну рахункову грошову одиницю ЕКЮ, механізм валютних курсів і механізм кредитування.

Створення єдиної валютної системи в межах Європейського  Союзу (ЄС) є прикладом переважання  інтернаціонального мислення над національним. Подолання фінансової роздробленості Європи прискорює процес концентрації виробництва і капіталу, ослаблює її залежність від монополії долара та посилює конкурентоспроможність національних економік.

Найбільш динамічним напрямком  розвитку економічної інтеграції в  ЄС є формування економічного та валютного  союзу. Створення такого союзу означає  не тільки забезпечення вільного руху товарів, послуг, капіталів і робочої  сили та проведення єдиної грошово-кредитної  і валютної політики, але і поліпшення позицій країн - учасниць Європейського  економічного та валютного союзу (ЄЕВС) на світовому ринку.

Актуальність теми полягає  в тому, що створення Європейського  економічного та валютного союзу  та введення в ньому єдиної валюти суттєво впливає на систему загальноєвропейського  економічного співробітництва і  на світову валютну систему в  цілому.

Об'єктом дослідження є аналіз впливу введення Євро на економічні системи країн ЄС.

Предметом дослідження є сучасні тенденції, проблеми та перспективи введення Євро.

Метою дослідження є аналіз впливу Євро на економіки країн ЄС.

Для здійснення цієї мети були поставлені наступні основні завдання:

• дослідити передумови створення Європейського валютного союзу;
• визначити вплив Євро на Європейську банківську систему;
• дослідити ефекти від введення Євро;
• оцінити проблеми та перспективи для країн еврозони від введення єдиної валюти.

Методи дослідження: при проведенні дослідження використовувалися історичний, аналітико-емпіричний, індуктивно-дедуктивний і порівняльний методи дослідження. Діалектичні методи пізнання економічних процесів, їхніх причинно-наслідкових зв'язків використовувалися в роботі для реалізації принципу об'єктивності наукового викладу.

Основні характеристики Євро

Євро — офіційна валюта 17 з 27 держав Європейського Союзу, відомих  також як Єврозона, рідна для понад 322 мільйонів європейців. Враховуючи території не єврозони, що послуговуються єдиною європейською валютою, загалом  євро користуються 480 мільйонів людей  по всьому світу. В готівковому обігу  з 1 січня 2002 року.

Євро не є валютою Європейського  Союзу, оскільки не всі країни ЄС перейшли на нього. Всі країни — члени Євросоюзу  мають право ввійти в Єврозону, якщо задовольнять певні визначені  вимоги згідно з економічними критеріями, а для всіх нових членів ЄС перехід  на євро (раніше чи пізніше) є умовою вступу до союзу, хоча це швидше політична  умова, ніж економічна, бо, як показує  практика на прикладі, скажімо, Польщі, це практично може і не відбутись  у найближчому майбутньому.

Монети та банкноти

Один євро дорівнює 100 центам (часто їх називають євроцентами). Всі монети євро, враховуючи пам'ятні монети вартістю у 2 євро, мають однакову лицьову сторону, на котрій написано номінал монети на фоні Європи (до 2007 були зображені країни — члени  ЄС), та різну «національну» сторону  із зображенням, котре визначає та країна, де чеканяться монети. Тим не менше, всі монети є придатними платіжним  засобами на території всіх країн  Єврозони.

Випускаються монети вартістю 2 і 1 євро, 50, 20, 10, 5, 2 та 1 євроцент. Дві  останні монети не чеканяться у Фінляндії  та Нідерландах, але і там вони є законним платіжним засобом. Багато магазинів у Єврозоні полюбляють вирівнювати ціни таким чином, щоб  вони були кратні 5 центам і монети номіналом  в 1 і 2 центи були не потрібні, але  багато що залежить від національних традицій кожної країни.

Всі банкноти євро мають  спільний дизайн для кожного номіналу на обидвох сторонах. Випускаються банкноти вартістю в 500, 200, 100, 50, 20, 10 і 5 євро. Такі банкноти, як 500 і 200 євро, не випускаються в деяких країнах.

Лицьова сторона  банкноти номіналом 50 євро

ЄЦБ створив клірингову систему  для великих платіжних транзакцій у євро (TARGET). Всі грошові перекази всередині країн Єврозони повинні  коштувати стільки ж, скільки  і перекази в межах однієї країни. Це правило діє і для роздрібних платежів, хоча при цьому можуть використовуватися різні методи платежу. Розрахунки з допомогою  пластикових карт і зняття готівки  в банкоматах також коштують стільки  ж, скільки і в країні-емітенту карти. Розрахунки з допомогою «паперових»  платіжних доручень, таких, як чеки, не стандартизовані ЄЦБ, і обробляються кожною країною самостійно.

Символ євро €

Офіційна специфікація логотипу євро, котрий повинен друкуватися  жовтим кольором на блакитному фоні (відповідно PMS Yellow та PMS Reflex Blue)

Спеціальний графічний знак євро (€) було спроектовано після того, як шляхом опитування громадськості  були обрані два варіанти з десяти пропозицій, і після того Єврокомісія  вибрала один з них в якості кінцевого варіанту. Автором дизайну, що переміг, як стверджується, була команда  з чотирьох експертів, імена котрих офіційно не були названі. Офіційна версія створення дизайну євро оскаржується Артуром Ейзенменґером, в минулому провідним графічним дизайнером Європейскої економічної спільноти, котрий заявляє, що створив цей знак як загальний символ Європи.

Знак являє собою, згідно пояснення Єврокомісії: «комбінацію  грецького іпсилона, як символу ваги європейської цивілізації, букви E, що значить «Європа», і паралельних  ліній, котрі перетинають знак і  свідчать про стабільність євро».

Європейська комісія також  розробила логотип євро з вказанням  точних пропорцій і кольорів переднього плану та фону. Хоча деякі дизайнери  шрифтів просто в точності скопіювали логотип євро в якості знаку євро в цих шрифтах, більшість розробили свої варіанти, котрі часто базуються на букві С у відповідних шрифтах, щоб знак валюти мав таку ж ширину, як і арабські цифри.

Розміщення графічного знака  відносно цифр, котрі означають номінал  валюти, відрізняється в кожній країні. Хоча офіційно рекомендується розміщувати  знак перед цифрами (що суперечить загальній  рекомендації ISO розміщати позначення валюти після суми), люди в багатьох країнах пишуть знак євро так само, як це було прийнято для національних валют, що ходили до євро.

Назва «Євро» була запропонована  бельгійським есперантистом Жерменом Пірло.

Євро: поява нової  валюти

Угода про створення Європейського  економічного співтовариства (ЄЕС) була підписана в 1957 році Бельгією, Італією, Люксембургом, Нідерландами, Францією і ФРН.

У 1962 році в меморандумі  Європейського співтовариства вперше було сказано про необхідність єдиної фінансової політики Європи. Висувається  ідея «валютної змії», тобто фіксації обмінних курсів валют країн ЄС в  певному діапазоні. Здійсненню цього  плану перешкодила енергетична  криза 1972 року, викликана різким зростанням цін на нафту.

У 1979 році ідея «валютної  змії» була реалізована створена Європейська валютна система. Центробанки  ЄС уклали угоду про обмеження  коливань валютних курсів. Введений прообраз євро єдина розрахункова валюта ЕКЮ (ECU).

Надалі ці ідеї отримали розвиток в Єдиному європейському  акті (Single European Act) 1986 року і Маастріхтському  договорі (Treaty on European Union) 1992 року, що формально  заклали основи Економічного і валютного  союзу (Economic and Monetary Union, EMU) і єдиної європейської валюти. Найважливіші з положень Маастріхтського  договору стосувалися економічної  і фінансової політики, кінцевою метою  якої було введення в країнах ЄС єдиної валюти. Угода передбачала графік введення єдиної валюти і загальні правила в області державного бюджету, інфляції і процентних ставок для всіх членів майбутнього валютного союзу.

Для того, щоб євро була введена  в обіг, всі країни-члени валютного  союзу повинні відповідати жорстким критеріям стабільності, закріпленим  в Маастрихтських угодах:

• рівень інфляції в країні, що прагне приєднатися до валютного економічного союзу, може перевищувати показники трьох найбільш стабільних держав ЄС не більше ніж на 1,5%;
• державна заборгованість може складати не більше 60% від валового внутрішнього продукту (ВВП);
• дефіцит держбюджету не може перевищувати 3% від ВВП;
• процентні ставки за банківськими кредитами можуть бути всього на 2% вище за показники трьох найбільш стабільних країн;
• кандидати на вступ до союзу не мають права протягом двох років за власною ініціативою проводити девальвацію національних грошових одиниць.

У 1994 році у Франкфурті-на-Майні  був установлений Європейський валютний інститут, в завдання якого входило  керівництво проектом створення  єдиної валюти і спостереження за економічними процесами в країнах-членах ЄС. Економістами, котрі допомогли  створити або зробили вагомий  внесок в євро, були Роберт Манделл, Вім Дуйзенберґ, Роберт Толлісон, Нейл Даулінґ та Томмазо Падоа-Счіоппа.

Офіційний сценарій переходу до єдиної валюти був прийнятий на саміті в Мадриді 15-16 грудня 1995 року, також було установлено назву  нової валюти «євро».

У 1997—1998 роках був проведений конкурс в декілька турів на кращий дизайн наявних євро, переможцем якого  став Роберт Каліна, головний дизайнер Центрального банку Австрії. У лютому 1998 року дизайн і специфікації банкнот  були схвалені Радою Європейського  валютного союзу. У серпні 1998 року були проведені основні випробування по друку всіх номіналів банкнот для остаточного вирішення проблем випуску.

У дизайні банкнот використані  зображення видатних пам'ятників Європи. Вікна і двері, зображені на лицьовій стороні, символізують дух відкритості  і кооперації усередині Європейського  Співтовариства. На зворотному боці кожної з банкнот зображений міст як метафора спілкування людей в ЄС і за його межами. Всі банкноти мають  особливий захист від підробок.

Тендер на постачання металу для карбування монет євро виграв Китай, Лоянський мідний завод в  центральній провінції Хенань.

За критеріями приєднання до нової валюти 2 травня 1998 року для  участі в «зоні євро» Радою  ЄС були допущені Австрія, Бельгія, Німеччина, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Португалія, Фінляндія  і Франція. Дві країни — Великобританія і Швеція — також укладалися в  більшість вказаних критеріїв, але  відмовилися увійти до «зони євро»  як перші її учасники. У Данії  виникли конституційні проблеми, а у Греції фінансові показники  не відповідали необхідним вимогам.

1 червня 1998 року був заснований  Європейський Центральний Банк (ЄЦБ). Його штаб-квартира знаходиться  у Франкфурті-на-Майні, Німеччина.  Завданнями банку є підтримка  цінової стабільності і проведення  єдиної монетарної політики на  всій території єврозони.

Введення євро відбувалося  поступово: спочатку в безготівковий  оборот, потім були випущені наявні купюри.

1 січня 1999 року в 00.00 годин за європейським часом  країни європейського Економічного  і валютного союзу (ЄВС) ввели  єдину валюту євро (EUR) і почали  використовуватися її для безготівкових  розрахунків. З цієї миті жорстко  зафіксувалися курси національних  валют країн учасниць по відношенню  до євро, а євро стала самостійною  повноправною грошовою одиницею. На цьому етапі паралельно  і рівноправно функціонували  і євро і національні валюти. Торги по євро почалися 4 січня  1999 року.

1 січня 2001 року Греція  приєдналася до зони євро і  стала 12-ою країною, що затвердила  на своїй території єдину європейську  валюту.

З 1 січня 2002 року протягом терміну, який кожна країна визначила самостійно (але не більше шести місяців), в  обігу були введені банкноти і  монети в євро, що заміщають колишні  банкноти і монети в національних грошових одиницях. Протягом півроку  старі національні банкноти і  монети ще могли обертатися нарівні  з євро. Проте після 1 червня 2002 року євро стає єдиним законним платіжним  засобом в країнах Єврозони.

У зв'язку з відмінностями  у національних методах округлення і відображення значень, усі перетворення між національними валютами мали бути виконані за допомогою тріангуляції через євро. Фіксовані значення курсу  відношення валют до євро відзначені у таблиці. Обмінні курси були визначені Радою Європейського  Союзу, базуючись на рекомендаціях  Європейської Комісії взявши за основу ринкові показники 31 грудня 1998 р., так  щоб одне ЕКЮ (European Currency Unit) було рівне  одному євро. (ЕКЮ було рахунковою одиницею, що використовувалась в ЄС, базованою  на валютах держав-членів; воно можливо  було грошовою одиницею але не було валютою з її правами.) Рішенням Ради 2866/98 (EC) 31 грудня 1998 були встановлені  ці обмінні курси. Вони не могли бути встановленими раніше, оскільки ЕКЮ  залежало від кінцевого обмінного  курсу не-євро валют (переважно від  Фунт стерлінгів) на цей день.

Процедура, що використовувалася  для встановлення обмінного курсу  між грецькою драхмою та євро, була іншою, оскільки євро вже існувало два  роки. Обмінні курси для первинних  одинадцяти валют були визначені  лише за лічені години до представлення  євро. Обмінний курс грецької драхми був  зафіксованим кількома місяцями раніше перед введенням, згідно Постанови  Ради 1478/2000 (EC) від 19 червня 2000.

Валюта була представлена в нефізичній формі (туристичні чеки, електронні перекази, банкінг та ін.) вночі на 1 січня 1999, коли валюти різних країн учасниць Єврозони перестали  існувати незалежно, вони були чітко  зафіксовані у відношенні між собою незмінними обмінними курсами, що робило їх лише фізичним відображенням євро. Таким чином нова валюта стала правонаступником ЕКЮ. Банконоти і монети старих валют все ж продовжували свій законний обіг, доки нові євробанкноти та євромонети не були представлені 1 січня 2002.

Обмінний період, протягом якого монети та банкноти колишніх валют були обміняні на євро, тривав близько двох місяців до — 28 лютого 2002. Офіційна дата, коли національні  валюти перестали бути легальними грошовими  одиницями для розрахунку в своїх  країнах, була різною для кожної держави. Першою на євро повністю перейшла Німеччина; марка була офіційним платіжним  засобом до 31 грудня 2002. Кінцевою датою  було 28 лютого 2002, коли всі національні  валюти перестали бути платіжними засобами на території своїх країн. Однак, навіть після офіційної дати повного  переходу на євро, національні валюти продовжують приймати центральні банки  протягом кількох років, а деякі  країни такі як Австрія, Німеччина, Ірландія та Іспанія встановили можливість обміну без часових обмежень. Наприклад, обмін португальських монет був  припинений 31 грудня 2002 року, а обмін  паперових ескудо триває ще до 2022 р.

Економічні показники

Через п'ять років після  введення в обіг єдина європейська  валюта за показниками готівкового  обігу в світі випередила американський  долар. Загальний номінал купюр  євро зараз складає 610 мільярдів, що за актуальним курсом (28 грудня) дорівнює 800 мільярдам доларів (The Financial Times). Згідно жовтневих (2006 р.) даних Європейського  центрального банку (ЄЦБ) і Федеральної  резервної системи США, щодо долара цей показник складав 759 мільярдів. Статистика Financial Times враховує резерви  приватних кредитно-грошових інститутів, безготівкових запасів національних банків.

Вплив євро на європейську  банківську систему

Введення євро має привести до подальшої сек’юритизації європейських банків, більшої уніфікації ринкової практики й інтеграції ринку. Встановлено, що, по-перше, введення євро зменшує  прямі витрати по здійсненню операцій «спот», а також дає можливість запобігти порівняно непостійному елементу ринкового ризику — зміні  валютного курсу. По-друге, запобігання  валютного ризику збільшує відносну вагу інших елементів ризику, включаючи  кредитний і правовий ризик, ризик  ліквідації і ризик здійснення перерахунку. Запобігання валютного ризику, зближення  кредитного спреда і велика уніфікованість ринкових практик разом можуть призвести  до збільшення глибини і ліквідності  європейських ринків цінних паперів. По-третє, введення євро зменшить певну кількість  існуючих бар’єрів на шляху внутрішньоєвропейського  інвестування і зніме деякі обмеження  щодо використання інструментів, деномінованих  не в національних валютах «пулами» і їх різновидами (пенсійними фондами, страховими компаніями, іншими компаніями по управлінню коштами). По-четверте, можливості для диверсифікації портфелів цінних паперів значно зростають. Переважання  валютної диверсифікації втратить своє значення, оскільки воно базувалось на асинхронності ділових циклів і  асиметричності шоків.

З розвитком в ЄВСУ ринку  РЕПО забезпечене кредитування дасть  можливість фінансовим інститутам рефінансувати  свої операції по процентних ставках, нижчих, ніж на міжбанківському ринку. Формування такого всеєвропейського ринку  буде сприяти розвитку інших ринків капіталів у Європі. Він також  відкриє великим транснаціональним  фінансовим інститутам перспективи  більш повної і активної участі на короткострокових ринках ЄВСУ з метою  управління ліквідністю. Це, в свою чергу, надасть глибини, ліквідності  та ефективності європейським ринкам капіталів. Можливими бар’єрами  на шляху становлення ринків РЕПО, які охоплюватимуть всі країни ЄВСУ, залишаються резервні вимоги по РЕПО-операціях.

Сприяючи запобіганню  валютного ризику по внутрішньоєвропейських операціях і скороченню трансакційних  витрат, введення євро зменшує витрати  на випуск і інвестування в державні цінні папери. План впровадження євро надав нового імпульсу конкуренції  серед європейських суверенних емітентів, які прагнуть, щоб саме за їхніми цінними паперами визначався базисний рівень прибутковості, що є основою  для визначення ціни інших емісій державних і корпоративних паперів. Ця відновлена конкуренція, напевно, збільшить  потенціал для подальшої десигментації  ринків національного боргу.

Введення євро прискорить розвиток ринків корпоративних облігацій. По-перше, спільна валюта забезпечує стимули для формування більш  ефективного кола інституційних  інвесторів у Європі. По-друге, фірми  країн-членів ЄС почали демонструвати  все більше бажання виходити на ринки  боргових цінних паперів. Введення євро вочевидь підсилить і прискорить процес конкуренції і консолідації в здійсненні технологічних інновацій.

Введення євро створить стимули  для концентрації серед європейських бірж. Поява євро усуне відмінності  в континентальних системах торгів і зробить їх фактично ідентичними.

Введення євро матиме подвійний  вплив на ринки деривативів: деякі  види контрагентів перестануть існувати або об’єднають контракти, а невелика частина контрактів посилить конкуренцію  серед європейських бірж, на яких відбувається торгівля деривативами.

Введення євро і створення  ЄВС призведе до змін в розмірах і схемах грошових потоків до та із зони євро, а також в розміщенні міжнародних портфельних інвестицій. Три головних фактори будуть визначати  ці майбутні потоки:

1) сила і стабільність  євро;

2) роль євро в міжнародній  валютній системі як резервної  валюти і як валюти проведення  платежів по міжнародних торгових  контрактах;

3) майбутня глибина і  ліквідність фінансових ринків  ЄС.

Роль євро як резервної  валюти буде зростати в міру того, як певні країни, особливо в Східній  та Центральній Європі і, можливо, в  Західній Африці, будуть прив’язувати свої валюти до євро в своєму прагненні  стати в майбутньому членами  валютного союзу.

В цілому, оцінюючи перспективи  світової валютної системи в умовах виваженої і стратегічної поведінки  європейських політиків і фінансистів, для євро можна прогнозувати поступове  зростання його ролі і заміну позицій  долара на євро до певної пропорції  на користь євро. Далі ж процеси  глобалізації, інтеграції і небезпечність  світових валютних процесів призведе до появи принципово нового валютно-кредитного інструмента, який може включати в себе риси попередніх валютних систем з  урахуванням нових економічних  реалій ХХІ століття.

Будь-які прогнози стосовно майбутнього положення євро на світовому  валютному ринку є відносними. На перехідному етапі може спостерігатися значна нестабільність обмінного курсу  євро до долара, коливання якого  будуть набагато більшими, ніж коливання  курсу долара і окремої національної валюти європейських країн. Долар на певний період може і надалі залишитися провідною валютою світу, але  поява євро звузить, а, можливо, й  знищить існуючий сьогодні розрив між  США та Європою.

Існує цілий ряд факторів, які сприяють зміцненню євро:

За два минулі роки із усіх країн ЄС тільки національні  валюти Великої Британії та Ірландії не змінили своєї вартості по відношенню до долара. Зараз в більшості країн  ЄС, які розташовані на європейському  континенті, відбувається економічний  підйом, що базується на рості експорту. Це пов’язано з відносно низьким  курсом їх національних валют і низькою  процентною ставкою. Якщо такий розвиток подій сприятиме стійкому зростанню інвестицій і споживчих витрат, то відлив може замінити приплив капіталу. Таким чином, курс євро може підвищитися.

Жорстка антиінфляційна політика ЄЦБ збільшить кількість міжнародних  інвесторів, які бажають придбати цінні папери, номіновані в євро, що також сприяє підвищенню їх курсу.

Міжнародний статус євро може піднятися у тому разі, якщо євро і надалі буде використовуватися  як фінансовий інструмент на ринку  цінних паперів так само, як і  долар США, або у більших масштабах.

Спеціалісти прогнозують, що розширення меж спільного ринку  може привести до збільшення обсягів  операцій, які будуть здійснюватися  в євро.

 Заключним логічним  висновком є те, що внаслідок  введення євро створюється новий  фінансовий простір, який являтиме  собою четверту частину світової  капіталізації ринку облігацій  і значну частину капіталізації  ринку акцій. Єдиний фінансовий  простір, широкий вибір можливостей  для міжнародних інвесторів і  конкуренція фінансових центрів  стане більш жорсткою. Конкурентна  боротьба розгортатиметься між  трьома наймогутнішими європейськими  фінансовими центрами: Лондоном, Франкфуртом-на-Майні  і Парижем.

Ефект від появи нової  валюти

Використання єдиної валюти в багатьох країнах має як переваги так і вади для країн-членів. На даний момент існують різні думки  стосовно ефекту, викликаного введенням  євро, оскільки для розуміння і  оцінки багатьох з цих ефектів  будуть необхідні роки. Висловлюється  багато думок та презентуються найрізноманітніші  теорії.

Однією з найзначущих  переваг введення євро — є зменшення  ризиків, пов'язаних з курсами обміну валют, що дозволяє полегшити інвестування між країнами. Ризик зміни курсу  валют по відношенню одна до одної  завжди робив інвестиції за межами своєї валютної зони, та навіть імпорт/експорт, досить ризикованими як для компаній, так і для фізичних осіб. Ймовірний  прибуток може бути моментально прирівняний  нулю завдяки коливанню валютного  курсу. В результаті багато інвесторів та імпортери/експортери повинні були або змиритися з цим ризиком, або використовувати хеджування своїх інвестицій, що приводить до подальшого зростання цін на фінансових ринках. Інвестиції за межами національної валютної зони тому і перетворюються на менш привабливі. Створення Єврозони відчутно збільшує поле діяльності для  інвесторів, вони стали свобіднішими від ризиків, пов'язаних з обміним  курсом. Оскільки європейска економіка  сильно залежить від внутрішньоєвропейських експортних операцій, переваги цього  ефекту важко переоцінити. Зокрема, він дуже важливий для країн, національні  валюти котрих традиційно були піддані  коливанню курсу(наприклад, середземноморські  держави).

Європейський центральний  банк, як правило, не втручається у  формування курсу обміну євро до інших  валют, обравши натомість за інструмент монетарної політики рівень процентних ставок[6]. Після введення євро, його курс по відношенню до інших валют  значно впав, особливо по відношенню до долара. Після початкового курсу $ 1,18 / €, євро впало до мінімуму $ 0,8228 / € 26 жовтня 2000 року. Після появи  банкнот і монет 1 січня 2002 року і заміну всіх національних валют, євро почало поступово зміцнюватись і досяло паритету з доларом США 15 липня 2002 року і, після цього, не опускалося нижче паритету.

23 травня 2003 року євро  перевищило свій первинний ($ 1,18) курс. В кінці 2004 року він склав  $ 1,3668 (0,7316 € / $). У 2005 році Євро  тимчасово ослабилось по відношенню  до долара, проте, у листопаді  2005, знову почало поступово рости,  встановлюючи чергові рекордно  високі рівні. 15 липня 2008 року, євро  виросло до рекордно високого  рівня $ 1,5990 (0,6254 € / $). 29 грудня 2008 найнижчим за всю історію євро  був курс фунта (€1.0219/£)[7]. У  першій половині курс євро  почав знижуватись значною мірою  через сумніви у платоспроможності  Греції та потенційні проблеми  зі сплатою державного боргу  також деяких інших південно-європейських  країн

Серед позитивних наслідків  введення євро можна виокремити:

• ліквідацію витрат на обмін валют, великі заощадження;
• усунення курсового ризику в діяльності підприємств та банків;
• покращення планування виробництва, розвиток виробництва в масштабах цілого європейського ринку;
• прозорість цін, зростання конкуренції;
• поглиблення спеціалізації економік окремих держав-членів;
• злиття національних ринків капіталів у єдиний європейський ринок;
• євро стане валютою, здатною конкурувати з доларом;
• прискорення темпів економічного зростання у державах-членах.

Введення евро дає його членам шанси швидкого розвитку, але  несе із собою і загрози, пов'язані  із:

• втратою можливості державами-членами ЕВС користуватись політикою валютного курсу, відсотковими ставками, а також значною мірою, фіскальною політикою з метою протидії сповільненню економічного зростання;
• труднощами у виробленні економічної та монетарної політики, що відповідала б потребам усіх держав-членів (через відмінності у рівнях економічного розвитку)
• браком можливостей підтримки ресурсами з бюджету ЄС проблемних регіонів, що могло б компенсувати втрату традиційних інструментів.

Створення ЄВС і введення єдиної валюти надає його країнам-учасницям  істотні економічні вигоди у відношенні збільшення прозорості цін, підвищення конкуренції, зменшення трансзакційних витрат, зменшення інвестиційних  ризиків, ліквідації невизначеностей  і втрат, пов'язаних з коливаннями  валютних курсів країн-учасниць валютного  союзу. Однак, участь у валютному  союзі позбавляє країн-учасниць можливості проводити незалежну  грошово-кредитну і валютну політику для стабілізації рівня виробництва  і зайнятості. Ця втрата є особливо відчутною, якщо економічні цикли в  країнах-учасницях валютного союзу  є асиметричними. Країни з ідіосинкразичними  економічними циклами втрачають  потенційно важливий стабілізуючий  інструмент у випадку вступу до валютного  союзу.

Запровадження ЄВС приводить  до значного зниження трансакційних  витрат компаній, перш за все, при здійсненні обмінних операцій з національними  та іноземними валютами. Слід чекати певного  вирівнювання ставок заробітної платні і структури витрат компаній в  різних країнах ЄВС. В країнах  ЄВС посилиться конкуренція, і регіони  з фундаментально відмінними конкурентними  умовами не зможуть довго зберігатися  в умовах єдиного ринкового простору з єдиною євровалютою.