Загальні принципи організації і структури цивільної оборони України. Принципи захисту населення і територій у разі загроз

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ та ТОРГІВЛІ 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Цивільна оборона»

на тему: Загальні принципи організації і структури цивільної оборони України. Принципи захисту населення і територій у разі загроз. 
 
 

Виконав студент

План

1. ЗАГАЛЬНІ  ПРИНЦИПИ ОРГАНІЗАЦІЇ І СТРУКТУРИ ЦИВІЛЬНОЇ ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

2. ПРИНЦИПИ  ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ  У РАЗІ ЗАГРОЗИ І ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.

3. ЗАХИСТ  СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ. 

1. ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ  ОРГАНІЗАЦІЇ І  СТРУКТУРИ ЦИВІЛЬНОЇ  ОБОРОНИ УКРАЇНИ.

       Загальне  керівництво Цивільною обороною України відповідно до її побудови покладається на: Кабінет Міністрів України, міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Раду Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, керівників підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування.

       Начальником Цивільної оборони України є  прем'єр-міністр України, а його заступником - керівник центрального органу виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи; начальником Цивільної оборони Автономної Республіки Крим є Голова Ради Міністрів АР Крим; начальниками Цивільної оборони згідно з адміністративно-територіальним устроєм України є голови місцевих державних адміністрацій; начальниками цивільної оборони в міністерствах, інших центральних органах виконавча влади, на підприємствах, в установах та організаціях є їх керівники.

       Безпосереднє  виконання завдань Цивільної  оборони здійснюється постійно діючими  органами управління у справах цивільної  оборони, у тому числі створеними у складі підприємств, установ і організацій та службами ЦО.

       Завдання, функції та повноваження органів  управління у справах цивільної  оборони визначаються Законом України "Про Цивільну оборону України" і Положенням про органи управління у справах Цивільної оборони, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

       Органи  управління у справах цивільної  оборони, які входять до складу місцевих державних адміністрацій, є підрозділами подвійного підпорядкування.

       Закон та Положення про цивільну оборону  визначають повноваження органів державної  виконавчої влади та управління, керівництва  підприємств установ та організацій незалежно від форм власності і підпорядкування та обов'язки посадових осіб з питань Цивільної оборони.

       Кабінет Міністрів України:

       - забезпечує здійснення заходів  щодо попередження надзвичайних  ситуацій та ліквідації їх  наслідків;

       - розподіляє міста та території  за групами, а юридичних осіб - за категоріями, щодо реалізації заходів з цивільної оборони;

       - створює резерви засобів індивідуального захисту і майна цивільної оборони, матеріально-технічних та інших фондів на випадок надзвичайних ситуацій у мирний і воєнний часи, а також визначає їх обсяг і порядок використання;

       - вживає заходів щодо забезпечення  готовності органів управління  у справах цивільної оборони, сил і засобів цивільної оборони до дій в умовах НС;

       - створює єдину систему підготовки органів управління у справах Цивільної оборони, сил Цивільної оборони та населення до дій в умовах надзвичайних ситуацій;

       - визначає порядок створення спеціалізованих, професійних та невоєнізованих пошуково-рятувальних формувань;

       - задовільняє мобілізаційні потреби  військ, органів управління у справах Цивільної оборони та установ цивільної оборони.

       Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Рада Міністрів АР Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у межах своїх повноважень забезпечують вирішення питань цивільної оборони, здійснення заходів щодо захисту населення і місцевостей під час надзвичайних ситуацій, сприяють органам управління у справах цивільної оборони у виконанні покладених на них завдань.

       Центральний орган виконавчої влади з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи:

       - забезпечує здійснення державної  політики у сфері ІДО, захисту  населення і місцевостей від  наслідків надзвичайних ситуацій, попередження цих ситуацій;

       - організовує розроблення і здійснення  відповідних заходів Цивільної оборони;

       - керує діяльністю підпорядкованих йому органів управління у справах цивільної оборони та спеціалізованих формувань, військами цивільної оборони;

       - здійснює контроль за виконанням  вимог цивільної оборони, станом  готовності сил і засобів цивільної  оборони, проведенням рятувальних  та інших невідкладних робіт  у разі виникнення надзвичайних ситуацій;

       - координує діяльність центральних  органів виконавчої влади, Ради  Міністрів АР Крим, місцевих держадміністрацій, виконавчих органів місцевого самоврядування та юридичних осіб щодо ліквідації наслідків НС, проведення пошуку і рятування людей;

       - здійснює оповіщення населення  про загрозу виникнення надзвичайної  ситуації, забезпечує належне функціонування  відомчих, територіальних і локальних  систем оповіщення;

       - здійснює навчання населення,  представників органів управління  і сил Цивільної оборони з  питань захисту і дій у надзвичайних  ситуаціях;

       - організовує фінансове і матеріально-технічне  забезпечення військ ЦО, пошуково-рятувальних  та інших підпорядкованих йому спеціалізованих формувань;

       - створює згідно із законодавством  підприємства з виробництва спеціальної та аварійно-рятувальної техніки, засобів захисту населення і контролю тощо.

       Керівництво підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і підпорядкування забезпечує своїх працівників засобами інди-відуального та колективного захисту, організовує здійснення евакозаходів, створює сили для ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та забезпечує їх готовність до практичних дій, виконує інші заходи Цивільної оборони і несе, пов'язані з цим, матеріальні та фінансові витрати в порядку та обсягах, які передбачені законодавством України.

       Радіаційні, хімічні і вибухонебезпечні підприємства додатково створюють локальні системи виявлення загрози виникнення надзвичайних ситуацій та оповіщення персоналу і населення, що проживає в зонах можливого ураження, а також запроваджують інженерно-технічні заходи, що зменшують ступінь ризику виникнення аварій, пожеж та вибухів, і несуть витрати щодо їх здійснення в обсягах, передбачених відповідними нормативно-правовими актами.

       Власники  потенційно-небезпечних об'єктів  відповідають за захист населення, що проживає в зонах можливого ураження від наслідків аварій на цих об'єктах.

2. ПРИНЦИПИ ЗАХИСТУ  НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ  У РАЗІ ЗАГРОЗИ І ВИНИКНЕННЯ НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ.

       Забезпечення  захисту населення і територій  у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій є одним з найважливіших завдань держави.

       Актуальність  проблеми забезпечення природно-техногенної  безпеки населення і територій  зумовлена тенденціями зростання  втрат людей і шкоди територіям, що спричиняються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризик надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростає.

       Забезпечення  безпеки та захисту населення, об'єктів  економіки і націо-нального надбання держави віднегативних наслідків  надзвичайних ситуації повинно розглядатися як невід'ємна частина державної  політики національної безпеки і  державного будівництва, як одна з найважливіших  функцій центральних органів  виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.

       Захист  населення і територій є системою загальнодержавних заходів, які  реалізуються центральними і місцевими  органами виконавчої влади, виконавчими  органами рад, органами управління з  питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту, підпорядкованими їм силами та засобами підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, добровільними формуваннями, що забезпечують виконання організаційних, інженерно-технічних, протиепідемічних та інших заходів у сфері запобігання та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій.

       Загрози життєво важливих інтересів громадян, держави, суспільства поділяються  на зовнішні та внутрішні і виникають  під час надзвичайних ситуацій техногенного і природного характеру та воєнних конфліктів.

       Зовнішні  загрози безпосередньо пов'язані з безпекою життєдіяльності населення і держави у разі розв'язання сучасної війни або локальних збройних конфліктів, виникнення глобальних техногенних екологічних катастроф за межами України (на землі, в навколоземному просторі), які можуть спричинити негативний вплив на населення та територію держави.

       Внутрішні загрози пов'язані з надзвичайними ситуаціями техногенного і природного характеру або можуть бути спровоковані терористичними діями.

       Принципи  захисту випливають з основних положень Женевської конвенції щодо захисту  жертв війни та додаткових протоколів до неї, можливого характеру воєнних дій, реальних можливостей держави щодо створення матеріальної бази захисту. До них належать:

       - принцип безумовного примату  безпеки, відповідно до якого  концепція прогресу поступається місцем концепції безпеки;

       - принцип ненульового (прийнятного)  ризику, який полягає в намаганні  досягти такого рівня ризику на підприємствах, який можна було б розглядати як прийнятний. Його параметри мають бути обґрунтовані;

       - принцип плати за ризик. Розмір плати залежить від потенційної небезпеки техногенних об'єктів і є пропорційним величині можливого збитку. Ця плата може бути розумним самообмеженням споживання суспільства. Ці кошти спрямовуються на створення системи попередньої безпеки та підвищення оплати на виробництвах, де не забезпечується безпека (наприклад, вугільні шахти) та на певні виплати за ризик, що мають стимулювати проведення заходів, спрямованих на забезпечення безпеки;

       - принцип добровільності, згідно  з яким ніхто не має права  наражати людину на ризик без  її згоди;

       - принцип невід'ємного права кожного  на здорове довкілля. Це право  має бути гарантоване і захищене  законом. Даний принцип передбачає  обов'язки фізичних і юридичних  осіб забезпечувати таке право  і проводити свою діяльність  так, щоб не завдавати шкоди  довкіллю;

       - принцип правової забезпеченості  передбачає, що всі аспекти функціо-нування системи захисту населення і територій регламентуються відповідними законами та іншими нормативно-правовими актами;

       - принцип свободи інформації щодо  безпеки людини полягає в урахуванні  громадської думки під час вирішення питань щодо будівництва небезпечних підприємств;

       - принцип раціональної безпеки  передбачає максимально можливе  еко-номічно обґрунтоване зниження  ймовірності виникнення надзвичайних  ситуацій і пом'якшення їх наслідків;

       - принцип превентивної безпеки  - максимально можливе значення  ймовірності виникнення надзвичайних  ситуацій;

       - принцип необхідної достатності  і максимально можливого використання  наявних сил і засобів визначає  обсяг заходів щодо захисту  населення і територій у разі загрози надзвичайних ситуацій.

       Головною  метою захисту населення і  територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій. 

3. ЗАХИСТ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ  ТВАРИН У НАДЗВИЧАЙНИХ  СИТУАЦІЯХ.

       Основним  та найнадійнішим способом захисту  сільськогосподарських тварин є  укриття їх у герметичних приміщеннях. Для герметизації приміщень необхідно:

       - усі наявні щілини заліпити (замазати) глиняним або цементним розчином;

       - 2/3 вікон закрити щитами чи  заложити цеглою;

       - віконні пройоми без рам заложити  цеглою або мішками з піском (зем-лею) і ззовні закрити плівкою;

       - вхідні двері щільно підігнати і загерметизувати за допомогою гумових, поролонових прокладок або ганчірного валика, оббити толем;

       - у вентиляційні труби вставити  найпростіші фільтри із мішковини,  сіна або моху;

       - на вихідні отвори (вентиляції) поставити  щільні дерев'яні засуви;

       - водонапійні корита та усі  ємності для годівлі тварин закрити щільними кришками або плівкою;

       - розрахувати і створити 5-7 добовий  запас кормів та води у тварин-ницьких приміщеннях;

       - обладнати місце відпочинку для  перебування обслуговуючого персоналу.  Необхідно потурбуватися про  захист запасів кормів, що знаходяться поблизу тваринницьких приміщень. Соковиті корми слід закопати у спеціально приготовлені ями; над скиртами роблять навіси або накривають плівкою, брезентом чи іншими вологостійкими матеріалами. Вода зберігається в цистернах, бочках та в інших щільно закритих ємностях.

       Здійснюються  профілактичні протипожежні заходи: приводяться в готовність протипожежні щити, вогнегасники; створюються запаси води, піску та інше; приводяться у готовність безпечні у протипожежному відношенні чергові засоби освітлення; територія очищається від легкозаймистих матеріалів; навколо ферми виорюється пожежозахисна смуга шириною 6-10 м, щоби вогонь з поля не перекинувся на територію ферми і інші заходи.

       Одночасно із герметизацією та протипожежними заходами на фермах для захисту елітних (племінних) тварин виготовляють торби-протигази, попони та панчохи. Тварини переганяються  поближче до ферм (тваринницьких приміщень), літніх таборів (навісів), ярів або лісів.

       Приводяться у готовність зоотехнічні та ветеринарні  установи, формування захисту тварин, а також засоби профілактики захворювань тварин, організовується (при необхідності) ветеринарна розвідка у місцях випасу і розміщення тварин, готуються матеріали для розгортання площадки ветеринарної обробки і ведеться постійне спостереження за станом тварин.

Література

1. Стеблюк М.І. Цивільна оборона. – К.: Знання, 2006.

2. Шоботов В. М. Цивільна оборона. Навчальний посібник: Вид. 2-ге, перероб. — К.: Центр навчальної літератури, 2006.

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ та ТОРГІВЛІ 
 
 
 
 

Реферат

з дисципліни «Цивільна оборона»

на тему: Прилади радіаційної, хімічної розвідки та дозиметричного контролю. 
 

План

1. Прилади радіаційної розвідки та дозиметричного контролю опромінювання.
2. Сприймаючі пристрої різних дозиметричних приладів.
3. Прилади радіаційної розвідки і контролю ступеня зараженості різних предметів.
4. Призначення, склад, пристрій і основні характеристики вимірника потужності доз ДП–5В (Б.А).
5. Прилади контролю радіоактивного опромінення.

1. Прилади радіаційної  розвідки та дозиметричного  контролю опромінювання.

      Прилади, що працюють на основі іонізаційного  методу, мають однаковий принцип  роботи:

Рисунок 5.1 – Принципова схема приладу:

1 – сприймаючий  пристрій; 2 – підсилюючий перетворюючий  пристрій; 3 – джерело живлення;

4 – вимірювальний  пристрій 

      Пристрої, у яких під дією іонізаційного  випромінювання виникає іонізаційний струм, називаються сприймаючими чи детекторами. На рис. 5.2, 5.3, 5.4, 5.5, 5.6 показані різні типи детекторів.

      Як  вимірювальні пристрої, застосовуються міліамперметри, шкала яких проградуйована в одиницях виміру іонізаційного  випромінювання залежно від їхнього  призначення.

      Величина  іонізаційного струму, що виникає  в детекторі при незмінній  дії випромінювань, залежить від  напруги, яка підводиться до електродів пристрою. 

2. Сприймаючі пристрої  різних дозиметричних  приладів.

      Іонізуюче випромінювання, проходячи через  речовину, викликає в ній іонізацію  атомів, молекул, зміну складу, виділення  тепла, радіаційні ушкодження в структурі; багато які з цих ефектів використовуються для реєстрації іонізуючих випромінювань. У кожному конкретному випадку  підбирають такий склад і структуру  рєєструючого середовища, які б ефективно  поглинали енергію випромінювання, що реєструється, і здійснювали її ефективне перетворення в сигнали, зручні для спостереження і виміру.

      Іонізаційна камера. У корпусі, що наповнюється будь-яким газом, знаходяться два електроди (рис. 5.2), до яких прикладена постійна напруга.

Рисунок 5.2 – Іонізаційна камера

      Якщо  в простір між електродами  попадають іонізуючі частинки, то частина атомів газу іонізується. Під  дією електричного поля електрони, що утворилися, та іони починають рухатися до відповідних електродів – у  ланцюзі виникає струм.

      Вимір його сили (праве положення перемикача) дозволяє визначити інтенсивність  випромінювання, що викликало іонізацію. Можна також вимірювати імпульси напруги, що виникають на опорі при  протіканні по ній іонізаційного  струму (ліве положення перемикача), і таким чином вести рахунок  окремих частинок, що викликали імпульси струму. Залежно від призначення  застосовують камери різних конструкцій: циліндричні, сферичні, плоскі, з тонким вхідним вікном для реєстрації частинок з малим пробігом, з газом, що відрізняється  за складом і тиском.

      Лічильник Гейгера-Мюллера. Усередині герметичного балона, наповненого, як правило, інертним газом (рис. 5.3) з невеликими добавками пари органічних рідин, багатоатомних газів, галоїдів, знаходяться електроди, наприклад, у вигляді порожнього циліндра і тонкої нитки. До електродів прикладається така напруга, при якій поява в робочому обсязі хоча б однієї пари іонів приводить до виникнення усередині лічильника розряду. Завдяки спеціально підібраному складу газанаповнювача виниклий розряд мимоволі гасне через короткий проміжок часу, і детектор знову може реєструвати частинки. На відміну від іонізаційної камери в лічильнику Гейгера-Мюллера величина імпульсу не залежить від початкової іонізації, тому при проходженні через лічильник і слабо іонізуючого електрона, і сильно іонізуючої альфа-частинки на його навантажувальному опорі з’являються імпульси однакової амплітуди. 

До  вимірювального

пристрою 
 

Рисунок 5.3 –  Лічильник Гейгера-Мюллера 

      Напівпровідниковий  детектор (НПД). Це твердотілий аналог іонізаційної камери (рис. 5.4). Іонізуюча частинка створює в напівпровіднику електронно-діркові пари, які під дією прикладеного електричного поля переміщаються до електродів. В результаті, у зовнішньому ланцюзі виникає електричний імпульс, який підсилюють і реєструють.

Рисунок 5.4 – Напівпровідниковий детектор 

      Сцинтиляційний  лічильник. Іонізуючі частинки, потрапляючи в сцинтилятор (рис. 5.5), викликають світлові спалахи. Як сцинтилятор застосовують неорганічні й органічні кристали, пластмаси, органічні рідини, шляхетні гази. Звичайно сцинтилятор монтується прямо на плоскому вікні фотоелектронного помножувача – ФЕП. Кванти світла – фотони, потрапляючи на фотокатод ФЕП, вибивають з нього електрони, число яких у міру проходження через систему електродів, що знаходяться під напругою, лавиноподібно образно збільшується і в результаті на останньому електроді – аноді – збирається в 105–1010 разів більше електронів, чим було вибито у фотокатоді. В електричному ланцюзі створюється імпульс напруги чи струму, що реєструється приладами.

Рисунок 5.5 – Сцинтиляційний лічильник 

      Термолюмінесцентний кристал (наприклад, LiF, СaF2Mn). Реєстрація з його допомогою іонізуючих випромінювань (рис. 5.6) здійснюється в два етапи. Спочатку під дією випромінювання в кристалі виникають вільні електрони, багато з них захоплюється різними дефектами решітки.

Рисунок 5.6 – Термолюмінесцентний кристал

      Завдяки цьому в центрах захоплення нагромаджується  енергія, яка може зберігатися досить довго. Для звільнення її і виміру необхідне додаткове збудження. З цією метою кристал поміщають  перед ФЕП і нагрівають. Відбувається зворотний перехід електронів зі збудженого стану, що супроводжується  випущенням фотонів. Реєструючи струм  ФЕП, визначають загальну кількість  випущеного світла, пропорційного дозі опромінення. Описані детектори  дозволяють створювати прилади різного  призначення. Структурна схема типового сигналізатора показана на рисунку 5.7.

Рисунок 5.7 – Типова структурна схема дозиметра:

1 – газорозрядний  лічильник; 2 – підсилювач напруги; 3 – світло діод; 4 – п’єзодинамік;

5 – джерело  живлення (4,5–9 В); 6 – перетворювач  напруги 

      Для виміру дози ІВ як інтеграла потужності дози за часом опромінення до складу приладу включається накопичувальний  пристрій – конденсатор і доза визначається за величиною напруги  розряду конденсатора іонізаційним струмом. 

3. Прилади радіаційної  розвідки і контролю  ступеня зараженості  різних предметів.

      Дозиметричні  прилади класифікуються:

• за призначенням;
• за видом вимірюваного випромінювання;
• за методом виміру.

За призначенням дозиметричні прилади розділяють на наступні групи:

• індикатори-сигналізатори ІВ для виявлення і грубої оцінки потужності дози (ДП-64);
• вимірники потужності (ДП-5, ДП-5А(Б,В), ИДМ-21, ДП-3Б, "Прип’ять" та ін.)
• вимірники доз опромінення (ИД-1, ИД-11, ДП-22(В), ДП-24, ДК-02 та ін.);
• дозиметри для виміру сумарної дози опромінення.

      За  видом вимірюваного випромінювання: вимірники – γ-випромінювання, вимірники  β-випромінювання, вимірники α-випромінювання, вимірники нейтронів та ін.

      Основними приладами радіаційної розвідки, що стоять на забезпеченні невоєнізованих формувань і штабів ЦО, є вимірники  потужності дози ДП-5В і його аналоги  ДП-5Б, ДП-5А, а також ИМД-1, МКС-У. Вони дозволяють визначити потужність доз  ІВ в точці розташування сприймаючого пристрою й оцінити ступінь радіоактивного зараження місцевості, ІВ повітря, води, продуктів, одягу й ін. Ці прилади  показали високу надійність при проведенні радіаційної розвідки в зоні Чорнобильської катастрофи. У даний час промисловістю  випускаються вимірники потужності дози ИМД-1 з діапазоном виміру 0,01 мр/год÷999 Р/год і ИДМ-21 з діапазоном виміру 1÷10000 Р/год. У ИМД-21 можуть установлюватися  граничні значення включення звукової і світлової сигналізації 1, 5, 10, 50, 100 Р/год, а детектор може бути вилучений  від пульта керування за допомогою  кабелю на відстань до 200 м, що дозволяє забезпечити надійний захист оператора при високих рівнях радіації. Останнім часом освоєний випуск цілої серії побутових дозиметричних приладів, таких як "Белла-1", "Юпітер", "Круїз", "Пошук-2", "Сосна", "Прип’ять", "Ладога", ДКС-0,4 та ін.