Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Законність і демократія

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

Кафедра історичних і соціально-політичних

дисциплін

ІНДЗ

на тему:

«Законність і демократія»

Виконав: студент

2 курсу 2 групи

факультету інженерів

землевпорядкування

Мережко Є.А Перевірила:

старший викладач

Шерстюк С.В.

Харків-2014

Список використаної літератури

Клименко А.В., Руминіна В.В. Теорія держави і права. Підручник М. 2002
Основи права / Під ред. проф. В.В. Лазарева. М.: Юристъ, 2003.
Нерсесянц В.С. -М.: Эдіторіал. Політико-правові цінності: історія і сучасність. 2000
В.И. Корельский. Теорія держави і права. М. Видавництво "НОРМА", 2001
Байтін М.І. Право и правова система: питання співвідношення// Щорічник рросійського права. 2000, М.: Норма, 2001.

Зміст

1. Законність

2. Законність: суть, ознаки

3.Законність і демократія

4. Основні принципи законності у сфері правового регулювання

5. Система гарантій системи законності

6. Правовий порядок

7. Дисципліна і відповідальність у забезпечення законності

Поняття законності як багатоаспектного суспільно-правового явища. Законність і демократія

Категорія «законність», що посідає одне з провідних місць в теорії права, є складним і багатогранним суспільно-правовим явищем.

Законність можна розглядати в аспекті необхідності (вимоги, обов'язку) виконувати норми права, що свідчить про її органічний, нерозривний зв'язок з правом як системою норм і принципів. Суспільство, а також держава, яка визнає і захищає правові норми, вимагають неухильного і суворого їх дотримання і виконання усіма суб'єктами суспільних відносин. Такі вимоги норми права (закону) склалися ще тисячоліття тому і лише згодом дістали в юридичній науці назву законність як прояв загальної обов'язковості права.

Однак однієї вимоги виконання права для характеристики законності недостатньо. Необхідно забезпечити реальний вплив права на поведінку людей. У цьому аспекті законність — це додержання і виконання норм права (законів) органами держави, посадовими особами, громадянами та їх соціальними утвореннями, тобто здійснення ними правомірних дій. У разі, коли норма права (закон) приписує учасникам суспільних відносин здійснювати певні дії, законність виявлятиметься в точному виконанні норм права (законів)- якщо норма права (закон) забороняє здійснювати певні дії, законність означатиме утримання від здійснення таких дій якщо закон (норма права) надає суб'єктам суспільних відносин право здійснювати за своїм розсудом певні дії, законність диктуватиме неможливість виходу за її межі. Законність завжди означає відповідність поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин нормі права (закону). Вона є певною мірою синонімом правомірної поведінки.

В умовах демократичної правової держави законність передбачає єдність її зовнішнього боку (строге виконання законів) і внутрішнього (наявність правових законів). Тому категорія «законність» повинна відображати не тільки процес виконання, додержання правових законів, а й забезпечення видання суто правових законів, тобто процес законотворчості. Єдність цих процесів у літературі знаходить своє вираження в терміні «пра-возаконність».

На видання правових за змістом та формою законів і на їх суворе дотримання, неухильне виконання суб'єктів суспільних відносин спрямовує принцип законності. Як один із провідних принципів суспільно-політичного ладу він являє собою найбільш загальну, широку і категоричну вимогу правомірної поведінки (діяльності) суб'єктів суспільних відносин у сфері як правотвор-чості, так і правореалізації.

Зміст принципу законності становить система більш конкретних вимог: загальності законності, що означає обов'язковість законів та інших нормативно-правових актів для всіх учасників суспільних відносин без винятку забезпечення верховенства права і закону в діяльності органів і посадових осіб, громадян та їх об'єднань забезпечення рівності усіх перед законом незалежність правосуддя невідворотність покарання за здійснення правопорушень тощо. Ці вимоги законності у свою чергу конкретизуються в більш детальних вимогах, спрямованих на регулювання поведінки суб'єктів права в окремих сферах державної і суспільної діяльності.

Деякі з цих вимог адресуються безпосередньо до діяльності законотворчих органів держави. Це, наприклад, вимога видавати закони, підзаконні нормативно-правові акти відповідно до потреб суспільного розвитку, інтересів і волі народу, принципів гуманізму, справедливості, невід'ємних прав і свобод людини, що забезпечує їх правовий характер. Інші вимоги законності характеризують процес реалізації права, наприклад, правильне застосування норм права відповідно до тих фактичних обставин, на які поширюється їх вплив правильний вибір норми права додержання правової процедури при отриманні доказів винуватості або її відсутності тощо.

Історично принцип законності з'являється разом з демократією як формою здійснення політичної влади і дістає подальшого розвитку в умовах формування громадянського суспільства, демократичної правової держави. Раніше законність не вимагала оцінки правомірності діяльності держави при здійсненні (правотворчості). Тому законними досить часто визнавались і ті дії по виконанню таких законів, які були узаконеним свавіллям, проявом беззаконня панівної еліти. Встановлення і розвиток демократії обумовили перетворення вимоги дотримання законів на такий загальний принцип законності, який є незаперечним і не знає винятків ні для кого, втому числі держави та її органів. Отже, не повинні визнаватися законними нормативні акти, спрямовані на закріплення свавілля влади, хоч би чим воно мотивувалось і хоч якої б «правової» оболонки набувало. Основою правоза-конності може бути лише правовий закон.

Особливістю дії принципу законності є його поширення як на правову, так і неправову сферу (там, де здійснюються фактичні дії). У правовій сфері організуючий вплив принципу законності зводиться до запровадження такого порядку дій, у процесі якого правоустановлюючі органи, і передусім законодавець, видавали б правові за формою і змістом нормативно-правові акти і забезпечували б їх адекватну реалізацію. У неправовій сфері вимога принципу законності зводиться до таких дій різних суб'єктів, які не суперечать законам. Так, політичні партії та інші громадські утворення при прийнятті своїх програм, статутів неправового характеру не повинні включати до них положення, які б порушували права і свободи їх членів, проводити таку політику, яка б створювала загрозу існуючому конституційному ладу.

Законність, як принцип, здатна виступати всезагальним організуючим засобом всієї системи суспільних відносин і не може тому вважатися принципом тільки права, Конституції, державної діяльності, політичної системи, поведінки громадян. Все перелічене — окремі форми прояву принципу законності.

Законність як принцип лежить у сфері вимог, що виступають умовами визнання правомірності чи неправомірності дій (поведінки, діяльності) суб'єктів суспільних відносин. Для визначення змісту законності на рівні фактичного здійснення її вимог вона характеризується як «метод » або «режим».

Законність як метод державного керування суспільними процесами визначає діяльність державної влади. Вона передбачає організацію суспільних відносин шляхом видання правових законів і забезпечення їх реалізації. Зміст цього методу становлять правомірні дії органів державної влади, посадових осіб, спрямовані на розроблення і прийняття нормативно-правових та індивідуально-правових актів. Законність у такому разі є антиподом як юридичного, так і позаюридичного свавілля, при якому органи держави і посадові особи чинять у правовій чи неправовій формі беззаконня і насильство (наприклад, прийняття неправового закону, винесення неправосудного вироку, відмова громадянину в захисті його прав і свобод тощо).

Як метод державного керування суспільством законність означає, що органи держави і посадові особи діють виключно правовими засобами, не виходять за межі своєї компетенції, додержуються правових процедур. З цих позицій метод законності має універсальний характер і є основою застосування інших методів державного управління: організації, примусу, виховання, контролю тощо.

Як свідчить історичний досвід розвитку державно-організованого суспільства, саме від характеру дій органів держави і посадових осіб безпосередньо залежить встановлення в країні режиму законності. Тому закономірно, що Конституція України головну відповідальність за встановлення і підтримку законності і правового порядку покладає на державу і її органи (ст. 6, 19, 116,119,147 та ін.). Текст присяги, яка передбачена Конституцією і складається представниками вищого ешелону влади — Президентом, народними депутатами, — включає обов'язок додержуватись Конституції України і законів України (ст. 79, 104).

Законність як суспільно-правовий режим є правомірною діяльністю не тільки носіїв влади, а й громадян та їх об'єднань. Цей аспект законності повно і всебічно розкриває взаємодію особи з державою та її органами, панування права і закону у відносинах між ними, процес реального фактичного втілення її вимог у поведінку суб'єктів суспільних відносин.

Отже, найповніше законність може бути визначена як режим правомірної діяльності органів держави, який знаходить свій вияв у прийнятті правових законів і підзаконних нормативно-правових актів, а також у їх неухильному додержанні, точному і однаковому виконанні і правильному застосуванні всіма органами держави, посадовими особами, громадянами та їх об'єднаннями.

Значення режиму законності найбільш повно розкривається у її співвідношенні з демократією. Демократія і законність виникають у різну історичну добу. Якщо законність — ровесниця права і держави, то демократія — дітище головним чином Нової історії. Завдяки становленню демократії відбуваються великі зміни у співвідношенні держави і права: утверджується панування особистості і суспільства, сили права над силою держави. Паралельно з розвитком демократії законність стає невід'ємним її елементом, гарантом її формування і розвитку.

Більш конкретно взаємодія законності і демократії проявляється у їх взаємовпливі. Вплив демократії на законність відбувається у різних напрямках. По-перше, демократія, як форма здійснення політичної влади народу, передбачає видання демократичних за змістом законів, що сприяє їх точному і неухильному виконанню і додержанню усіма суб'єктами суспільних відносин по-друге, внутрішньо притаманний демократії принцип рівності громадян перед законом, рівності їх прав, свобод і обов'язків, рівність правової охорони і захисту створює умови для виникнення дійсно правової законності (правозаконності)- по-третє, демократія передбачає встановлення підконтрольності держави, її органів, народу, що логічно тягне за собою виникнення правового обов'язку держави діяти щодо суспільства, кожного його члена тільки в межах права. За своєю суттю демократія надає можливість різним політичним силам, соціальним утворенням боротися за досягнення своїх політичних, правових та інших цілей в умовах громадянської згоди (консенсусу). Отже, вона усуває причини, які б могли спричинити виникнення конфліктів і правопорушень у різних сферах суспільного і державного життя.

У свою чергу забезпечення законності є однією із важливих умов становлення та розвитку демократичного політичного режиму, оскільки:

законність — це умова ствердження демократії як самостійної цінності, бо обсяг демократії обумовлюється правовими рамками демократія може здійснюватися й розширюватися виключно в рамках законності

законність є засобом охорони широких демократичних прав і свобод громадян, соціальних утворень, що сприяє подальшому розвитку політичної активності членів суспільства

законність повинна гарантувати додержання демократичної процедури прийняття законів як умови найбільш повного і адекватного вираження в них волі населення, його окремих груп

законність служить охороні інститутів демократії від проявів свавілля з боку посадових осіб, державних органів і таким чином забезпечує розвиток демократизму, зокрема плюралізму у всіх сферах державного і суспільного життя.

Режим законності - неодмінний елемент демократії, оскільки без законності демократія може перерости в охлократію - владу юрби. Без законності як режиму суспільно-політичного життя суспільство може бути втягнуте в анархію і хаос, коли особа стає вразливою для безконтрольних дій з боку державної влади, незахищеною від її сваволі.

Законність є основою становлення і розвитку демократії:

а) створює правові рамки для розширення і поглиблення демократії, динаміки її розвитку;

б) забезпечує охорону прав, свобод і законних інтересів громадян та їх об'єднань, а також виконання покладених на них обов'язків, здійснення відповідальності;

в) служить гарантом додержання демократичних процедур прийняття нормативно-правових актів і нормативно-правових договорів;

г) охороняє політичне, ідеологічне, економічне розмаїття в суспільстві (багатопартійність, плюралізм думок, парламентську опозицію, різноманіття форм власності та ін.).

Демократія - основний чинник зміцнення законності:

а) створює сприятливі умови для різних політичних сил вести боротьбу за владу - усуває причини, що викликають конфлікти, використовує консенсус як засіб досягнення політичних цілей;

б) орієнтує на видання демократичних, гуманних законів та підзаконних актів і ратифікацію парламентом міжнародних конвенцій в галузі прав людини;

в) передбачає підконтрольність державних органів і посадових осіб народу;

г) стимулює громадськість до сприяння правоохоронним органам у боротьбі з правопорушеннями та ін.

Законність і демократія - основні умови для торжества принципу верховенства права, побудови правової держави.

У зміцненні демократії в Україні вирішальну роль відіграє такий різновид законності як конституційна законність - стан правової організації суспільно-політичного життя, створюваний усіма суб'єктами права у результаті однозначного розуміння і неухильного здійснення (додержання, виконання, використання, застосування) норм Конституції як норм прямої дії.

Ознаки конституційної законності: 1) правовий характер самої Конституції як основного закону держави; 2) верховенство Конституції в ієрархії нормативних актів як акта вищої юридичної сили; 3) універсальність дії Конституції - поширення на всіх громадян і всю територію країни; 4) неухильне дотримання громадянами й органами держави норм Конституції як норм прямої дії; 5) контроль конституційної юрисдикції за відповідністю конституції законів та інших нормативних актів, що ухвалюються у державі (в Україні конституційний контроль здійснює Конституційний Суд).

Принципи законності

Принципи законності - загальноприйняті норми - ідеї найвищого авторитету, що слугують основними засадами, на підставі яких встановлюється правова законність як стан правової організації суспільно-політичного життя в державі.

Основні принципи законності:

1) відповідність закону праву і справедливості, дотримання принципу верховенства права при складанні і прийнятті закону; вкладання у зміст закону уявлень про справедливість тих чи інших суспільних відносин;

2) верховенство закону в системі нормативно-правових актів - підпорядкованість закону всіх юридичних актів (нормативних і піднормативних) відповідно до їх субординації;

3) єдність законності - однаковість вимог до всіх суб'єктів, які перебувають у сфері часової та просторової дії законів та інших форм права;

4) загальність законності - поширення дії закону на усіх без винятку - на державні органи, громадські організації, комерційні об'єднання, посадових осіб, громадян тощо;

5) взаємозв'язок законності і доцільності - вибір суворо в рамках закону найоптимальнішого варіанта поведінки, який найбільше задовольняє потреби та інтереси суб'єкта права, оскільки правові закони самі володіють вищою суспільною доцільністю;

6) рівність усіх перед законом, що передбачає наявність рівних прав і обов'язків кожної людини, відповідність правам обов'язків;

7) реальність законності - не тільки проголошення, а й гарантування приписів законів, насамперед державне забезпечення (реалізація, охорона, захист) прав і свобод людини, закріплених у конституції і законах;

8) невідворотність відповідальності за правопорушення - своєчасне розкриття кожного скоєного протиправного діяння, понесення відповідальності за його вчинення;

9) зумовленість законності демократичним державно-правовим режимом, який передбачає суворе додержання двох типів правового регулювання: спеціально-дозвільного - поширюється на владні державні органи і посадових осіб («дозволено лише те, що прямо передбачено законом»); загально-дозвільного - поширюється на громадян та їх об'єднання («дозволено все, окрім прямо забороненого законом»).

У громадянському суспiльствi повинна iснувати правова держава, себто така, в якiй лише юридичними засобами забезпечуються зверхнiсть права, реальне здiйснення, гарантування, охорона, захист i поновлення порушених прав людини i громадянина, взаємна вiдповiдальнiсть держави й особи, контроль i нагляд за створенням i застосуванням юридичних законiв.
    До основних ознак правової держави слiд вiднести такi:
    — вона сприймається як об'єднанiсть, солiдарнiсть i корелятивнiсть усiх людей;
    — у нiй панує право як загальна мiра свободи, рiвностi й справедливостi в суспiльствi, що й визначає змiст чинних законiв, iнших нормативних та iндивiдуальних правових актiв;
   — вичерпне врегулювання правового статусу людини i громадянина та забезпечення його ефективної реалiзацiї;
    — розвинена система чинного законодавства;
    — взаємна вiдповiдальнiсть особи i держави, її органiв i посадових (службових) осiб;
    — провiдна роль суду у вирiшеннi спiрних питань i конфлiктних ситуацiй;
    — ефективна дiяльнiсть iнших правоохоронних органiв у забезпеченнi законностi й правопорядку;
    — високий рiвень правосвiдомостi та правової культури громадян, професiоналiзму працiвникiв правоохоронних органiв та інше.

Законність: суть, ознаки.

Законність- один з основних принципів діяльності державних органів, громадських організацій, роботи посадових осіб і поведінки громадян. Дотримання законності є найважливішим напрямком формування правової держави.
     Всі закони держави мають виражати волю й інтереси народу, бути конкретним виявом народовладдя. Здійснення і розвиток демократії, реальне забезпечення прав та інтересів громадян є невід'ємною умовою створення правової держави. Однак сама наявність законів ще не вирішує даних завдань. Аби практично регулювати діяльність відповідних органів державної влади і управління, організацій, уставов і громадян, законів треба точно і неухильно дотримуватись й виконувати їх, а в державі, суспільстві має панувати режим законності.
     Отже, законність — це такий режим державного і суспільного життя, при якому забезпечується повне й неухильне дотримання і виконання законів, підзаконних актів усіма без винятку органами держави, громадськими організаціями, посадовими особами і громадянами. Поняття законності охоплює дотримання і виконання всієї системи нормативних актів держави.
Суть законності полягає в реальності права, в тому, що всі без винятку суб'єкти суспільних відносин керуються принципом суворого дотримання приписів законів й інших нормативних актів, сумлінно виконують покладені на них юридичні обов'язки, безперешкодно і повною мірою використовують свої суб'єктивні права. Тим самим у державі і суспільстві дотримуються встановлених законами та іншими нормативними актами правопорядку, державної і громадської дисципліни.
    Законність означає, що при здійсненні посадовими особами своїх владних функцій не має місця суб'єктивізму і сваволі, що ведеться рішуча боротьба із різного роду зловживаннями, фактами зневажання законів, порушенням прав і законних інтересів громадян, а також з неправомірною поведінкою громадян. Слід зважати на те, що законність відображує факт відповідності поведінки суб'єктів регульованих правом відносин юридичним правилам (нормам права). Зв'язок законності з державним апаратом, державною владою, політичною системою, правом свідчить про те, що законність пронизує всі інститути державно-правової надбудови і сфери їх діяння у суспільстві.

Законність і демократія.

Законність нерозривно пов'язана із демократією. Цей зв'язок характеризується насамперед тим, що законність є невід'ємним елементом демократа, дійсного народовладдя. Законність покликана охороняти суспільні відносини, соціальні цінності суспільства, справедливість. Справжня демократія неможлива без твердої законності. Демократія, у свою чергу, справляє значний вплив на формування і підтримання режиму законності, виступає як найважливіша гарантія законності. Всебічне забезпечення законності досягається лише за умов демократичних форм державного і суспільного життя, коли в боротьбі з правопорушеннями беруть участь широкі маси трудящих, коли діяльність державного апарату перебуває під контролем народу, його представницьких органів.
На жаль, упродовж багатьох років у нашій країні законність попиралася, і долю країни, всього народу вершив не закон, а особисті амбіції окремих осіб, переважав підхід з позицій партійно-номенклатурної доцільності, а право, закон займали другорядні позиції. Результати цієї протиправної діяльності ще й нині відчуваються у нашій країні.
Динамізм законодавства при стабільності основних його принципів та інститутів, чіткість, якість, конкретність закону, відсутність у ньому «загальних місць», нічим не підкріплених декларацій і закликів, — важливий показник правової культури суспільства, вагома гарантія від волюнтаризму та свавілля. Проте, сучасне законодавство не позбавлене цих недоліків. Так, багатьом чинним законам бракує чіткості, багато з них містять формулювання, що дають можливість виконавцям широко трактувати положения даних законів. Зовсім неприпустимо, коли загально-державні рішення перекроюються на відомчому чи місцевому рівнях. Безглузді заборони і обмеження гальмують суспільно корисні ініціативи. Вони лише породжують бюрократизм і безвідповідальність, з одного боку, корупцію — з іншого.

Основні принципи законності у сфері правового регулювання.

Уся діяльність у сфері правового регулювання має бути зорієнтована на принципи законності, їх практичну реалізацію. Принципи законності — це ті основні начала, керівні ідеї і основоположні вимоги, що розкривають її сутність, основу її змісту як обов'язкового режиму державного і суспільного життя. Основними принципами законності є:
— нерозривний зв'язок, підпорядкування, зумовленість законності режимом демократії;
— обов'язковість вимог законності для усіх громадян, посадових осіб, державних органів та громадських організацій;
— забезпечення верховенства закону в системі правових актів;
— зв'язок законності із загальною та правовою культурою населения, посадових осіб;
— неприпустимість протиставлення законності й доцільності;
— єдність законності та справедливості;
— встановлення дійового контролю і нагляду за дотриманням законності;
— участь має у діяльності по забезпеченню законності;
— невідворотність відповідальності за правопорушення, будь-які порушення режиму законності.
Особливо варто підкреслити, що і законність у цілому, і всі без винятку принципи законності мають за мету забезпечення і захист прав і свобод громадян, їх правового статусу. Саме на цю мету зорієнтований режим законності дійсно демократичного суспільства, правової соціальної держави, формування якої є глобальним завданням українського суспільства.

Система гарантій режиму законності. Спеціальні юридичні засоби.

Реалізація режиму законності у країні базується на системі гарантій, дієвість яких покликана зробити законність реальною. Гарантії законності — це позитивні об'єктивні умови, що сприяють підвищенню рівня розвитку суспільства, добробуту народу, а також спеціальні юридичні засоби і способи, через які забезпечується режим законності у країні. На жаль, дані об'єктивні умови (економічні, соціальні, політичні і ті, що стосуються рівня розвитку суспільної свідомості) у кожному суспільстві далекі від ідеальних у плані гарантій законності. Тому їх заміна в позитивний бік — це й питання законності в Україні.
     Дещо про спеціальні юридичні засоби. Такими є:
    1. Чіткість і конкретність норм чинного права, ефективність санкцій, що захищають ці норми. Дотримання правових норм гарантується можливістю застосування у випадку їх порушення тих чи інших форм державного примусу, юридичної відповідальності. Окремо слід відзначити, що в системі українського права, як і права деяких інших держав, є галузі й інститути права, котрі містять норми, що регулюють саме питания різноманітних форм відповідальності за певні правопорушення (кримінальне право, інститут матеріальної відповідальності у цивільному праві і т. ін.).
    2. Виконання правосуддя як спеціальної форми універсальної, здійснюваної на основі права і справедливості діяльності судів, котра забезпечує реалізацію чинного права, захист прав і свобод громадян.
    3. Здійснення вищого нагляду за точним і однаковим виконанням законів з боку органів прокуратури.
    4. Діяльність державних інспекцій та контрольно-ревізійного апарату, котрі в межах своєї компетенції здійснюють роботу по запобіганню, виявленню і припиненню порушень законності у різних сферах державного і суспільного життя. В результаті дотримання режиму законності у суспільстві встановлюється правовий порядок (правопорядок). Останній слід визначити як систему суспілЬних відносин, будь-яких інших дій, що мають правове значення і здійснюються у суспільстві відповідно до вимог норм права. Законність — це принцип діяльності, режим дій, відносин; правопорядок — це результат реалізації цього принципу, режиму, дотримання законності.
     Порушення вимог законності веде до деформації суспільних зв'язків, недотримання і підриву правопорядку. Законність і правопорядок перебувають у тісному взаємозв'язку. Зміцнення законності має своїм наслідком більш високий рівень правопорядку, і навпаки, порушення його ведуть до послабления правопорядку. Правопорядок є важливою умовою реалізації інститутів демократії, оскільки вони розвиваються на базі всебічного зміцнення законності.

Правовий порядок.

Створення певного порядку в суспільних відносинах за допомогою правових норм є однією з найважливіших властивостей державної влади. Правовий порядок — це реальний порядок, що встановлюється і охороняється державою, у здійсненні якого зацікавлена держава як апарат влади. У сучасних умовах, коли Україна переживає період становлення, стратегічний курс нашої держави націлений на зміцнення соціально-економічного розвитку країни, перехід до ринкової економіки. Передбачається корінне оновлення матеріально-технічної бази виробництва на основі досягнень науково-технічного прогресу як нашої країни, так і з використанням світового досвіду, вдосконалення управління на всіх рівнях.
Зміцнення правової основи державного і громадського життя передусім залежить від стану законності і правопорядку у роботі державного апарату. Порушення законності у його діяльності, особливо коли вони стають системою, перешкоджають здійсненню функцій держави, порушують упорядкованість, синхронність роботи. Вони знижують престиж державної влади серед населения, породжують безвідповідальність, можливість безкарного порушення правопорядку, а у деяких випадках мають прямим наслідком порушення прав і законних інтересів громадян. Надто викликає стурбованість порушення законності тими органами держави, що за характером своєї діяльності покликані охороняти правопорядок, — органів юстицїї, суду, прокуратури, міліції.

Дисципліна і відповідальність у забезпеченні законності.

Дисципліна пов'язана з діяльністю (поведінкою) особи. В ній і відбиваються:

1) вимоги суспільства до індивідів і колективів;

2) соціальна оцінка поведінки людини з погляду її відповідності інтересам суспільства, законності, правовій культурі.

Юридична відповідальність — це різновид соціальної відповідальності.

В юридичній науці існує двохаспектне розуміння юридичної відповідальності:

Юридична відповідальність — це передбачені законом вид і міра державно-владного (примусового) за знання особою втрат благ особистого, організаційного і майнового характеру за вчинене правопорушення.

Ознаки юридичної відповідальності такі.

1. Спирається на державний примус у формі каральних і правовідновлюючих (компенсаційних) способів.

Державний примус — це державно-владний вплив відповідних державних органів і службових осіб на поведінку людей. Кримінальне і адміністративне законодавства передбачають державний примус, який завжди реалізується через діяльність спеціальних державних органів, а цивільне законодавство — можливість добровільного виконання обов'язків (відшкодування заподіяної шкоди).