Застосування доцільних режимів праці та відпочинку, раціональна організація трудового процесу і робочих місць

Реферат

«Застосування доцільних режимів праці та відпочинку, раціональна організація трудового  процесу і робочих місць» 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

План

1. Вступ
2. Застосування доцільних режимів праці та відпочинку
3. Трудовий процес як елемент виробничого процесу
4. Висновок
5. Список використаної літератури

Вступ.

     Спільна праця вимагає єдності при  розподілі праці за часом - на години доби, дні тижня й більш тривалі  відрізки часу .

     У процесі праці працездатність, тобто  здатність людини до трудової діяльності певного роду, а відповідно, і функціональний стан організму зазнають змін. Підтримка працездатності на оптимальному рівні - основна мета раціонального режиму праці й відпочинку.

     При виборі оптимального режиму праці й  відпочинку потрібний комплексний  соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини .

          Організація праці –  це сукупність технічних,  організаційних,

санітарно-гігієнічних  заходів,  що забезпечують ефективніше  використання

робочого  часу,  устаткування,  виробничих навичок і творчих здібностей

кожного члена колективу,  усунення важкої ручної праці і здійснення

сприятливих впливів на організм людини.

          Мета організації праці складається з двох взаємопов’язаних части:

-  підвищити  дохідність підприємства:

-  гуманізувати  працю шляхом зниження високого  навантаження на

працівників та підвищення безпеки праці.  
 
 
 
 
 
 

1. Застосування доцільних режимів праці та відпочинку

      Режим праці та відпочинку - це встановлювані для кожного виду робіт порядок чергування періодів роботи і відпочинку та їх тривалість. Раціональний режим - таке співвідношення і зміст періодів роботи і відпочинку, при яких висока продуктивність праці сполучається з високою і стійкою працездатністю людини без ознак надмірного втоми протягом тривалого часу. Таке чергування періодів праці та відпочинку дотримується в різні відрізки часу: протягом робочої зміни, доби, тижня, року відповідно до режиму роботи підприємства.

Встановлення  суспільно необхідної тривалості робочого часу і розподіл його по календарних періодах на підприємстві досягаються при розробці правил, в яких передбачається порядок чергування і тривалість періоду роботи і відпочинку. Цей порядок прийнято називати режимом праці та відпочинку.

Одне  з основних питань встановлення раціональних режимів праці та відпочинку - це виявлення принципів їх розробки. Таких принципів:

задоволення потреби виробництва;

забезпечення  найбільшої працездатності людини;

поєднання громадських і особистих інтересів.

Перший  принцип полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва. Режими праці та відпочинку будуються стосовно до найбільш раціонального виробничого режиму, з тим щоб забезпечити нормальний перебіг технологічного процесу, виконання заданих обсягів виробництва, якісне та своєчасне проведення планово-профілактичного ремонту та огляду обладнання при скороченні його простоїв у робочий час.

Другий  принцип говорить, що не можна будувати режими праці та відпочинку без обліку працездатності людини та об'єктивної потреби організму у відпочинку в окремі періоди його трудової діяльності. З метою обліку фізіологічних можливостей людини (у межах встановлених законом приписів з охорони праці та тривалості робочого часу) слід розробляти такий порядок чергування часу праці та відпочинку, визначати таку їхню тривалість, які забезпечували б найбільшу працездатність і продуктивність праці.

Третій  принцип передбачає, що режим праці  та відпочинку повинен бути орієнтований на облік і забезпечення певною мірою  задоволення особистих інтересів  трудящих і окремі категорій працівників (жінок, молоді, учнів і т.д.).

Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний  соціально-економічний підхід. Метою  подібного підходу є повна  й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини.

         Динаміка працездатності людини - це наукова основа розробки раціонального режиму праці та відпочинку. Фізіологи встановили, що працездатність - величина змінна і пов'язане це зі змінами характеру протікання фізіологічних і психічних функцій в організмі. Висока працездатність при будь-якому виді діяльності забезпечується тільки в тому випадку, коли трудовий ритм співпадає із природною періодичністю добового ритму фізіологічних функцій організму. У зв'язку зі сталим добової періодикою життєдіяльності в різні відрізки часу організм людини неоднаково реагує на фізичне та нервово-психічне навантаження, а його працездатність і продуктивність праці протягом доби схильні певним коливанням. Відповідно до добовим циклом найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години - з 8 до 20 годин. Мінімальна працездатність - у нічні години. Особливо несприятливий проміжок від 1 до 3-4 годин ночі.

Види  режиму праці та відпочинку.

Режим роботи підприємства передбачає кількість  змін на добу, тривалість зміни в годинах, тривалість робочого тижня і загальний час роботи підприємства, цеху протягом календарного періоду (доба, місяць, квартал, рік). виходячи з цього режими праці та відпочинку підрозділяються на внутрішньозмінні, добові, тижневі й річні.

Внутрішньозмінні режими праці та відпочинку - порядок чергування часу роботи та відпочинку протягом робочої зміни. Основою для розробки будь-якого внутрішньозмінного режиму праці та відпочинку є динаміка працездатності. При розробці внутрішньозмінного режиму роботи з урахуванням умов виробництва й особливостей кожного конкретного виду робіт визначається загальна величина часу на відпочинок, розподіл цього часу протягом зміни (перерви в роботі та їх тривалість), характер відпочинку.

Необхідно розрізняти загальний час на відпочинок і особисті потреби (обумовлене відповідними нормативами) і час на регламентовані перерви.

Тривалість  відпочинку протягом зміни (регламентовані перерви) залежить в основному від  важкості праці та умов його здійснення. Відповідно до рекомендацій НДІ праці  при визначенні тривалості відпочинку протягом робочого часу необхідно враховувати наступні десять виробничих факторів, що викликають стомлення: фізичні зусилля, нервове напруження, темп роботи, робоче положення, монотонність роботи, мікроклімат, забрудненість повітря, виробничий шум, вібрація, освітлення . Залежно від сили впливу кожного з цих факторів на організм людини встановлюється час на відпочинок.

Внутрішньозмінні  режими праці та відпочинку повинен  включати в себе перерву на обід і короткочасні перерви на відпочинок. Відпочинок повинен бути регламентованим, тому що він більш ефективний, ніж перерви, що виникають нерегулярно, на розсуд працівника.

Обідня  перерва пов'язаний з природною  необхідністю організму у відпочинку після декількох годин роботи й потребою в прийомі їжі. Він запобігає або зменшує зниження працездатності, що відмічається в середині робочого дня у зв'язку з втомою, що накопичилася за першу половину зміни. Ефективність його залежить від правильного вибору часу для перерви, тривалості, змісту та організації.

Таким чином, встановити час введення перерв на відпочинок на тому чи іншому виробничому ділянці без спеціального обстеження неможливо. Але є одне загальне положення, яке треба враховувати при призначенні перерв: чим важче й напруженіше робота, тим раніше стосовно початку стадії розвивається стомлення слід вводити регламентовані перерви. У другій половині робочого дня у зв'язку з більш глибоким стомленням кількість перерв на відпочинок має бути більше, ніж у першій половині зміни. Фізіологами встановлено, що для більшості видів робіт оптимальна тривалість перерви 5-10 хвилин. Саме ця перерва дозволяє відновити фізіологічні функції, знизити втому і зберегти робочу установку. На роботах, що вимагають великої напруги й уваги, рекомендуються більш менш-більш часті, але короткі перерви (5-10 хв.); На важких роботах з великими фізичними зусиллями - менш часті, але більш тривалі перерви (до 10 хв.), На особливо важких роботах необхідно поєднувати роботу протягом 15 -20 хвилин з відпочинком тієї ж тривалості.

Короткочасність перерв дозволяє не тільки затримувати розвиток втоми, але і зберігати робочу установку. При глибокому стомленні необхідно йти як по лінії збільшення кількості перерв, так і по лінії збільшення їх тривалості. Але перерви тривалістю понад 20 хвилин порушують вже склалося стан впрацьовування.

Відпочинок  може бути активним і пасивним. Пасивний відпочинок (у положенні сидячи, лежачи) необхідний при важких фізичних роботах, пов'язаних з постійними переходами чи виконуються стоячи, особливо при несприятливих умовах зовнішнього середовища. Активний відпочинок рекомендується на роботах, що протікають у сприятливих умовах праці. Найбільш ефективною формою активного відпочинку є виробнича гімнастика, тобто виконання спеціального комплексу гімнастичних вправ. Активний відпочинок прискорює відновлення сил, тому що при зміні діяльності енергія, витрачена працюючим, органом, відновлюється швидше.

У кожному  конкретному випадку підбирають відповідний типовий режим або за показником втоми, встановленому на підставі даних фізіологічних досліджень, або за показником кількісної оцінки умов праці, отриманому розрахунковим способом на основі оцінки окремих факторів умов праці.

Добовий режим праці та відпочинку організовують  з урахуванням закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини. Він передбачає встановлення змінності роботи, часу початку і закінчення роботи в змінах і тривалості змін.

Відповідно  до добовим циклом фізіологічних  функцій організму, найвищий рівень працездатності відзначається в ранкові і денні години. У зв'язку з цим найбільш ефективною є робота в першу зміну. Однак, застосовується двох-і тризмінна робота, а в умовах безперервних технологічних процесів тризмінна робота обов'язкове. При багатозмінної роботі рекомендується застосовувати графіки змінності, максимально скорочують роботу в нічний час, який характеризується мінімальною працездатністю. Характер тижневих і річних режимів праці та відпочинку визначається прийнятою системою графіків виходу на роботу (або графіків змінності).

При однозмінному режимі робота повинна починатися не раніше 8-9 годин, при двозмінній - не раніше 6 годин (перша зміна), а закінчуватися  не пізніше 0 годин (друга зміна). При  тризмінному режимі початок роботи нічної зміни має бути не пізніше 0 годин.

Тижневий (місячний) режим праці та відпочинку включає графік виходів на роботу (графік змінності). Він визначається кількістю робочих і неробочих  днів і годин за тиждень (місяць), порядком чергування робочих днів і  днів відпочинку, чергуванням роботи в різні зміни.

Графіки (розклади) виходів робітників і службовців на роботу мають-важливе значення для раціональної організації праці, так як є формою ув'язки спільної праці за часом, а також впливають на ступінь використання встановленого на підприємстві обладнання. Вони мають і важливе соціальне значення, так як для кожного працівника визначають режим праці і відпочинку протягом тижня і більш тривалих календарних періодів.

При побудові графіків змінності необхідно враховувати  такі основні вимоги:

- Тривалість  щоденного відпочинку між закінченням  роботи та її початком у  наступний день (зміну) не повинна  бути менше 12 годин;

- На  змінних роботах при неоднаковій тривалості щотижневого відпочинку більш тривалий відпочинок доцільно надавати перед нічною зміною або після неї;

- Графік  виходу на роботу повинен створювати  умови для найбільш доцільного  використання внерабочего часу.

Правильно побудовані графіки виходів на роботу повинні відповідати таким основним вимогами

-Тривалість  щоденного відпочинку повинна  бути не менше подвійної тривалості  часу роботи, що передує відпочинку. Щоденний відпочинок (при змінній роботі) меншої тривалості може бути допущений як виняток, проте в будь-якому випадку він не може бути менше 8 годин;

-На  змінних роботах при неоднаковій  тривалості щотижневого відпочинку  більш тривалий відпочинок доцільно  надавати перед нічною зміною  або після неї;

-Час  роботи і час відпочинку треба  чергувати регулярно й рівномірно;

-В графіках  змінності, в яких тривалість робочих змін і відпочинку має відхилення від нормальної, слід в межах місяця передбачати додаткові дні відпочинку й відпрацьовування;

-При  двох-і тризмінну роботу переходи  з однієї зміни в іншу не  можна проводити частіше ніж  через п'ять шість днів.

На практиці застосовуються зразкові графіки виходів  на роботу при п'ятиденному робочому тижні з двома вихідними днями.

Основні питання режиму робочого часу на підприємствах  регламентуються правилами внутрішнього трудового розпорядку, які затверджуються трудовимиколективами за поданням адміністрації та профспілкового комітету.

2. Трудовий процес як елемент виробничого процесу

 Трудовий  процес — це процес прямого чи опосередкованого впливу працівника через технічні засоби на предмет праці з метою виготовлення продукції (виконання робіт, надання послуг), що супроводжується витратами фізичної і нервової енергії людини.

 Основними елементами трудового  процесу є:

 — предмет праці — об'єкт впливу, що повинен бути перетворений на продукцію для проміжного (деталі, вузли, напівфабрикати та іи.) чи кінцевого споживання;

 — засоби праці — знаряддя виробництва (устаткування, інструменти, оснащення, енергія), будинки, приміщення, споруди, необхідні для впливу на предмет праці;

 — технологія (спосіб, сукупність методів впливу на предмет праці);

 — власне праця — робоча сила людини, її здатність до професійної діяльності визначеної складності й інтенсивності.

 Зазначимо, що в ході виробництва можуть здійснюватись і так звані природні процеси, що відбуваються без прямої чи опосередкованої участі працівника. Таким чином, будь-який виробничий процес може розглядатися як сукупність трудових і природних процесів. Підвищення ефективності трудового процесу передбачає вдосконалення всіх його елементів, що може бути забезпечене удосконаленням технічної бази праці та її раціональною організацією. Разом з тим надзвичайна розмаїтість трудових процесів вимагає диференційованого підходу до завдань і методів їх раціоналізації. Для забезпечення такого підходу трудові процеси класифікують за такими істотними ознаками: характер предмета чи продукту праці; виконувані функції; періодичність процесу; характер участі працівника у впливі на предмет праці; стабільність структури трудового процесу; ступінь його регламентації; форми його організації Раціоналізація трудового процесу передбачає аналіз його складу, структури елементів і послідовності їх виконання. Як основний елемент виділяється виробнича операція — частина трудового процесу, яка виконується одним чи групою робітників на одному робочому місці і включає всі їх дії з виконання одиниці заданої роботи за незмінного предмета праці.

 Трудовий  процес може поділятися на операції залежно  від типу виробництва і спеціалізації робочих місць, особливостей організації праці, технічних умов виробництва.

 Аналіз  виробничої операції є одним з  базових елементів організації  та нормування праці. У рамках цього  аналізу виокремлюються технологічний  і трудовий аспекти: перший характеризує структуру операції з погляду перетворення предметів праці, другий дає змогу аналізувати дії працівників. За технологічного аналізу у структурі операції визначають переходи. Технологічний перехід — це частина операції, що характеризується однорідністю технологічних змін предмета праці, сталістю режиму роботи устаткування й інструмента. Крім технологічних, є і допоміжні переходи, що складаються з дій людини й устаткування, які не супроводжуються зміною предмета праці, але необхідні для здійснення технологічного переходу (наприклад, дії з установки оброблюваного виробу, його зняття та ін.).

 У рамках окремих переходів виокремлюють проходи — однакові частини одного переходу, що повторюються. В окремому проході можуть визначити:

 — робочий  хід — однократне переміщення інструмента щодо заготівлі, що супроводжується зміною її характеристик;

 — допоміжний хід — те саме, але не супроводжується  такими змінами, що необхідні для  поновлення робочого ходу.

 Відповідно  до процесу праці операції поділяються на такі елементи:

 — трудовий рух — однократне переміщення  руки, ноги, корпуса, пальців;

 — трудова  дія — логічно завершений комплекс трудових рухів, що виконуються без  перерви й об'єднані єдиною метою;

 — трудовий прийом — технологічно завершена  частина операції, що складається з комплексу трудових дій за незмінних предметів і засобів праці;

 — комплекс трудових прийомів — їх сукупність, об'єднана або за технологічною послідовністю (технологічний комплекс), або за спільністю чинників, що впливають  на час їх виконання (розрахунковий комплекс).

 Аналіз  операцій передбачає визначення необхідності, послідовності, можливості сполучення її елементів, доцільності їх механізації, напрямків оптимізації чинників, що визначають їх тривалість, передумов  підвищення змістовності праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Висновок:

При раціоналізації добових режимів праці та відпочинку ефективність багато в чому залежить від того, насколью правильно враховуються закономірності добового ритму фізіологічних процесів людини, тобто полягає в тому, що при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібно визначити такі параметри, які сприяють кращому використанню виробничих фондів і забезпечують найбільшу ефективність виробництва.

Таким чином, при виборі оптимального режиму праці та відпочинку потрібний комплексний соціально-економічний підхід. Метою подібного підходу є повна й всебічна оцінка його оптимізації з погляду обліку особистих і суспільних інтересів, інтересів виробництва й фізіологічних можливостей людини.

Організація трудового процесу полягає у доцільній інтеграції в

просторі  і часі,  за кількістю та якістю предмета праці,  знаряддя праці  та

живої праці. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Використана література:

1.Дипломна робота «Підвищення ефективності режиму праці і відпочинку працівників»

     2.Курсова робота «Режим праці та відпочинку»

     3. Васильков В.Г. Організація виробництва: Навч. посібник. – К.: КНЕУ,

2003. –  С. 95-135.

     4. Організація виробництва:  Навч.  посіб./  В.О.  Онищенко,  О.В.Редкін,

А.С. Старовірцев, В.Я. Чевганова. – К.: Лібра, 2003, - С.189-196.

      5. Пасічник В.Г.,  Акіліна О.В.  Організація виробництва.  Навчально-

методичний  посібник.-Київ: Центр навч. літ., 2005. – С. 75-85.