Жизнь и деятельность Брежнева Л.И.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ…………………………………………………………………………...с.3-4

I Розділ Історіографія………………………………………………………..с.5-16

Висновки…………………………………………………………………..с.17-18

Список використаної літератури………………………………………..с.19-20

Додатки

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Актуальність теми. Епоха «Застою» являла собою особливий період в історії і не тільки у світі, але й для України. Суспільне та політичне життя цього часу було надзвичайно насичене важливими подіями у міжнародній політиці, хоча у внутрішньому житті «консервувались» вже набуті в попередньому періоді суспільно-політичні відносини: в Україні як і в деяких інших республіках поширюється і набуває розмаху таке явище як дисидентство і «шістдесятництво» . Взагалі цей період заклав фундамент для демократизації суспільства і вплинув на подальшу соціально-політичну історію і зараз відгомін тих часів доноситься до нас і є досить актуальним у нашому українському суспільстві, це насамперед, пов’язано з політичним життям і антагонізм в самому суспільстві. Так саме в такий складний  час той прецедент, який відбувся в історії має стати досвідом, а не навпаки поляризувати народ, розділяючи його на східних та західних, правих і лівих і т.д.

     Відповідно до цього чи не найголовнішу роль у  поглибленні кризи радянської системи зіграла постать Л.І. Брежнєва, хоча в цей час спостерігаються спроби реанімувати «сталінську» систему суспільно-економічних відносин, можливо ці спроби і прискорять неминучий розпад союзу.

     І якщо оцінювати  постать Л.І. Брежнєва для сучасності, то вона є досить вагомою (навіть, якщо цього ніхто не помічає), це пов’язано з вмілим, прагматичним керуванням державою впродовж 18 років, що характеризується піднесенням авторитету СРСР на міжнародній арені, лібералізацією життя у внутрішній політиці та «застійними» явищами в економіці.

     Постать Л.І. Брежнєва є достатньо висвітленою, але лише радянською та сучасною російською історіографією, тому актуальність нашої теми є також спроба (виходячи з сучасних суспільно-політичних поглядів) дослідити особистість Л.І. Брежнєва та дати оцінку його діяльності.

Мета  дослідження. З’ясування важливості постаті Леоніда Ілліча Брежнєва через його політичну діяльність.

Об’єкт дослідження.  Постать  Л. І. Брежнєва.

Предмет дослідження. Оцінка постаті та діяльності Л. І. Брежнєва.

Хронологічні рамки охоплюють життя, політичну діяльність та творчість

Л. І. Брежнєва. Починаючи з народження 1 січня 1907 до смерті 10 листопада 1982 року.

 Методологічну основу дослідження складають принципи історизму і об'єктивності та спеціальні історичні методи, такі, як хронологічний, синхронний, діахронний, порівняльно-історичний.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що викладені у дослідженні теоретичні положення можуть стати основою для написання  наукових праць, зокрема, з історії державних діячів Радянського Союзу, з історії радянських збройних сил (наприклад, в роки правління Л.І. Брежнєва велась війна в Афганістані), з історії періоду «Застою» , а застосовані у дослідженні підходи та принципи можуть бути використаними під час розробки інших питань, пов’язаних з глобальною проблемою соціально-політичного розвитку тієї чи іншої держави. Наведений у дослідженні фактичний матеріал, концептуальні положення та висновки можуть бути використаними для підготовки курсів лекцій, для написання дипломних та курсових робіт студентами, що спеціалізуються з історії новітнього часу , зокрема радянської доби.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, 1 розділу, висновків, списку використаних джерел і літератури, додатків,  презентації. Повний обсяг  сторінок - 18.

 

 

 

Розділ I Історіографія

 

     В даному розділі  розглядається проблематика теми, її розкритість у дослідженнях радянських та російських науковців. А також погляд на ті чи інші події через призму історико-політичного світобачення науковців з цієї проблеми у певний період часу дослідження даної теми.

     Леонід Ілліч Брежнєв (6 (19) грудня 1906 за іншими даними, 19 грудня 1906 (1 січня 1907) [1], Кам'янське, Катеринославська губернія - 10 листопада 1982, Заріччя, Московська область) - радянський державний і партійний діяч, який займав вищі керівні пости в радянській державній ієрархії протягом 18 років: з 1964 року і до своєї смерті в 1982 році.

     Перший секретар ЦК КПРС у 1964-1966 роках, з 1966 по 1982 рік - генеральний секретар ЦК КПРС. Голова Президії Верховної Ради СРСР у 1960-1964 і 1977-1982 роках. Маршал Радянського Союзу (1976) [7].

     Герой Соціалістичної Праці (1961) [3] і чотири рази Герой Радянського Союзу (1966 [18], 1976, 1978, 1981). Лауреат Міжнародної Ленінської премії «За зміцнення миру між народами» (1973) і Ленінської премії з літератури (1979).

     Народився в Кам'янському Катеринославської губернії (нині Дніпродзержинськ Дніпропетровської області України) в сім'ї Іллі Яковича Брежнєва (1874-1930) та Наталії Денисівни Мазалової (1886-1975). Його батько і мати народилися і до переїзду в Кам'янське і проживали у с. Брежнєво (нині Курського району Курської області). Брат - Брежнєв Яків Ілліч (1912-1993). Сестра - Брежнєва Віра Іллівна (1910-1997).

     У різних офіційних документах, включаючи паспорт, національність Л. І. Брежнєва вказувалася як українець чи росіянин [додаток А, Б, В, Г].

     У 1915 році був прийнятий в класичну гімназію, яку закінчив у 1921 році.   З 1921 року працював на Курському маслоробному заводі. У 1923 році вступив до комсомолу. Закінчив Курський землемірно-меліоративний технікум (1923-1927) і Дніпродзержинський металургійний інститут (1935).

     У Дніпродзержинську Леонід Брежнєв жив у скромному двоповерховому, на чотири квартири будинку № 40 на проспекті Пеліна. Зараз його називають «Ленін дім». За словами його колишніх сусідів, дуже любив ганяти голубів з голуб’ятні, що стояла у дворі (зараз на її місці гараж). Останній раз він відвідав своє родове гніздо в 1979 році, сфотографувавшись з його мешканцями на пам'ять [5].

     Після закінчення в 1927 році технікуму отримав кваліфікацію землеміра 3-го розряду і працював землевпорядником: кілька місяців в одному з повітів Курської губернії, потім у Кохановському районі Оршанського округу БРСР (нині Толочинський район) [8]. У 1927 році одружився. У березні того ж року був перекинутий на Урал, де працював: землевпорядником, завідувачем районного земельного відділу, заступником голови Бісертського райвиконкому Уральської області (1929-1930), заступником начальника Уральського обласного земельного управління. У вересні 1930 року їде і вступає у Московський інститут машинобудування імені М. І. Калініна, а весни 1931 року переводиться студентом на вечірній факультет Дніпродзержинського металургійного інституту, і одночасно з навчанням працює кочегаром-слюсарем на заводі. Член ВКП (б) з 24 жовтня 1931 року.

     У 1935-1936 роках служив в армії: курсант і політрук танкової роти в Забайкаллі (селище Піщанка розташований в 15 км на південний схід міста Чита). Закінчив курси моторизації і механізації Червоної Армії, за що було присвоєно перше офіцерське звання - лейтенант. (Після його смерті з 1982 року Піщанському танковому навчальному полку було присвоєно ім'я Л. І. Брежнєва).

     У 1936-1937 роках директор металургійного технікуму в Дніпродзержинську. З 1937 року інженер на Дніпровському металургійному заводі імені Ф. Е. Дзержинського. З травня 1937 заступник голови Дніпродзержинського міськвиконкому. З 1937 на роботі в партійних органах (Додаток А).

     З 1938 року завідувач відділом Дніпропетровського обкому компартії України, c 1939 секретар обкому.

     З початком Великої Вітчизняної війни бере участь в мобілізації населення в Червону Армію, займається евакуацією промисловості, потім на політичних посадах у діючій армії: заступник начальника політуправління Південного фронту (Додаток Б). Будучи бригадним комісаром, при скасуванні інституту військових комісарів у жовтні 1942 року замість очікуваного генеральського звання був атестований полковником [9].

     «Чорнової роботи цурається. Військові знання досить слабкі. Багато питань вирішує як господарник, а не як політпрацівник. До людей ставиться не однаково рівно. Схильний мати улюбленців.». - З характеристики в особовій справі (1942).

     З 1943 - начальник політвідділу 18-ї армії. Генерал-майор (1943) [4].

     «Начальник політвідділу 18-ї армії полковник Леонід Ілліч Брежнєв сорок разів припливав на Малу Землю, а це було небезпечно, так як деякі судна в дорозі підривалися на мінах і гинули від прямих снарядів і авіаційних бомб. Одного разу сейнер, на якому плив Брежнєв, напоровся на міну, полковника викинуло в море ... його підібрали матроси ...».

- С. А. Борзенко у статті «225 днів мужності і відваги» («Правда», 1943 рік)

     «У відбитті наступу німців активну участь брав начальник політвідділу 18-ої армії полковник тов. Брежнєв. Розрахунок одного станкового кулемета (рядові Кадиров, Абдурзаков, з поповнення) розгубився і не відкрили своєчасно вогню. Два взводи німців скориставшись цим, підібралися до наших позицій на кидок гранати. Тов. Брежнєв фізично вплинув на кулеметників і змусив їх вступити в бій. Зазнавши значних втрат, німці відступили, кинувши на полі бою кілька поранених. За наказом тов. Брежнєва розрахунок вів по них прицільний вогонь, поки не знищив» (Додаток В).

     З червня 1945 начальник політуправління 4-го Українського фронту, потім - Політуправління Прикарпатського військового округу [6], брав участь у придушенні бандерівщини.

     Учасник Параду Перемоги 24 червня 1945 комісаром зведеного полку 4-го Українського фронту.

     З 30 серпня 1946 року по листопад 1947 перший секретар Запорізького (призначений за рекомендацією М. С. Хрущова), а потім Дніпропетровського (до 1950 року) обкомів партії (Додаток Г).

     Від літа 1950 року перший секретар ЦК Компартії Молдавії, по жовтень 1952 року народження, коли на XIX з'їзді партії він вперше обирається членом ЦК, а на з’їзді після пленуму ЦК обирається секретарем ЦК і кандидатом у члени Президії ЦК партії, також член постійних комісій при Президії ЦК з зовнішніх справ та з питань оборони (в останній з 19.11.1952). Зі смертю Сталіна у березні 1953 року Брежнєв звільнений від обох посад і призначений начальником політуправління Військово-морського міністерства. За твердженням Млечина, з подальшим в тому ж місяці об'єднанням Військового і Військово-Морського Міністерств для створення Міністерства оборони були об'єднані і їх політоргани, і Брежнєв залишився без роботи [6]. У травні Брежнєв звернувся з листом до Малєнкова з проханням направити його на роботу в парторганізацію України [26]. Наказом міністра оборони № 01608 21 травня Брежнєв був повернений в кадри Радянської армії.

     За даними П. А. Судоплатова [8] і генерала К. С. Москаленко, серед 10 озброєних генералів, викликаних в Кремль 26 червня 1953 для арешту Л. П. Берія, був і Л. І. Брежнєв.

     З 21 травня 1953 по 27 лютого 1954 заступник начальника Головного політичного управління Радянської Армії і Військово-морського флоту. Генерал-лейтенант (04.08.1953).

     У 1954 році за пропозицією М. С. Хрущова переводиться в Казахстан, де спочатку працює другим, а з 1955 року першим секретарем ЦК компартії республіки. Секретар ЦК КПРС з оборонної промисловості в 1956-1960 роках, в 1956-1957 роках кандидат у члени Президії ЦК КПРС і з 1957 року член Президії (c 1966 - Політбюро) ЦК КПРС.

     У 1960 році призначений головою Президії Верховної Ради СРСР.

     У 1964 році бере участь в організації усунення М. С. Хрущова, після чого очолює секретаріат ЦК КПРС. Леонід Брежнєв пропонував В. Є. Семичастному, голові КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК КПРС 1964 року, фізично позбутися М. С. Хрущова. Член Політбюро, Президії ЦК КПРС (1964-1973), перший секретар ЦК Компартії України (1963-1972) Петро Юхимович Шелест згадує:

     «Я розповів Підгорному, що зустрічався в Желєзноводську з В. Є. Семичастним, колишнім головою КДБ СРСР у період підготовки Пленуму ЦК 1964 року. Семичастний мені розповів, що йому Брежнєв пропонував фізично позбутися М. С. Хрущова, влаштувавши аварію літака, автомобільну катастрофу, отруєння або арешт.

     Все це Підгорний підтвердив і сказав, що Семичастним і ним всі ці «варіанти» усунення Хрущова були відкинуті ...

     Про все це коли-небудь стане відомо! І як у цьому світлі буде виглядати «наш вождь»? [9]

     Участь у космічній програмі

     У книгах Брежнєва, написаних під його керівництвом групою журналістів [10], йому в якості секретаря ЦК відводиться керівництво і координація космічної програми СРСР з самої її появи: так, стверджується, що він нібито в 1957 році особисто давав вказівки С. П. Корольову, як йому вести роботу над запуском другого супутника.

     Л. І. Брежнєв стверджує, що він особисто вибирав місце для космодрому Байконур у Казахстані, вирішивши суперечку між прихильниками будівництва космодрому в Казахстані і на обжитих місцевостях Північного Кавказу, і особисто керував роботами по зведенню стартових комплексів. Він писав:

     «Фахівці добре розуміли: швидше, простіше, дешевше було б влаштуватися на Чорних землях. Тут і залізниця, і шосе, і вода, і електроенергія, весь район обжитий, та й клімат не такий суворий, як у Казахстані. Так що у кавказького варіанту було чимало прихильників. Багато довелося мені в той час вивчити документів, проектів, довідок, обговорити все це з вченими, господарниками, інженерами, спеціалістами, яким у майбутньому потрібно запускати ракетну техніку в космос. Поступово обґрунтоване рішення складалося і у мене самого. Центральний Комітет партії виступив за перший варіант - казахстанський. ... Життя підтвердило доцільність і правильність такого рішення: землі Північного Кавказу збережені для сільського господарства, а Байконур змінив ще один район країни. Ракетний полігон було потрібно ввести в дію швидко, терміни були жорсткі, а масштаби робіт - величезні.» - Л. І. Брежнєв. Спогади [11]

     На чолі секретаріату ЦК КПРС

     «14 жовтня відбувся Пленум Центрального Комітету КПРС. Пленум ЦК КПРС задовольнив прохання т. Хрущова М. С. про звільнення його від обов'язків Першого секретаря ЦК КПРС, члена Президії ЦК КПРС і Голови Ради Міністрів СРСР у зв'язку з похилим віком і погіршенням стану здоров'я. Пленум ЦК КПРС обрав Першим секретарем ЦК КПРС т. Брежнєва Л. І.» - Інформаційне повідомлення про Пленум ЦК КПРС 14 жовтня 1964 р. [11].

     1964-1977 роки

     Формально в 1964 році було проголошено повернення до «ленінських принципів колективного керівництва». Поряд з Брежнєвим, важливу роль у керівництві грали А. Н. Шелепін, М. В. Підгорний і А. Н. Косигін.

     «Справа в тому, що спочатку фігура Брежнєва як генсека не розглядалася як постійна. І він про це чудово знав.» - А. П. Бірюкова [13]

     Однак Брежнєв в ході партійної боротьби зумів своєчасно усунути Шелепіна і Підгорного і розставити на ключові пости особисто відданих йому людей (Ю. В. Андропова, Н. А. Тихонова, Н. А. Щолокова, К. У. Черненка, С. К. Цвігуна). Косигін не був усунений, але проведена ним економічна політика систематично торпедувалась Брежнєвим.

     «Нам, людям близьким у той час до вищого керівництва країни, було відомо, що між ними існують певні тертя. І Брежнєв не раз в розмовах з нами, секретарями обкомів, несхвально висловлювався про діяльність уряду. Що, мовляв, воно недостатньо добре працює, і багато питань доводиться вирішувати в ЦК, тобто підкреслював недоліки в роботі Радміну. І всім було абсолютно ясно, що ці стріли спрямовані в Косигіна.»

- В. І. Воротніков [12].

     До початку 1970-х  рр. партійний апарат повірив у Брежнєва, розглядаючи його як свого ставленика і захисника системи. На думку Роя Медведєва і Л. А. Молчанова, партійна номенклатура відкидала будь-які реформи, прагнула зберегти режим, що забезпечує їй владу, стабільність і широкі привілеї, і саме в брежнєвський період партійний апарат повністю підпорядкував собі державний. Також, на їх думку, міністерства і виконкоми стали простими виконавцями рішень партійних органів, а безпартійні керівники практично зникли [6].

     22 січня 1969 під час урочистої зустрічі екіпажів космічних кораблів «Союз-4» і «Союз-5» на Л. І. Брежнєва було скоєно невдалий замах. Молодший лейтенант Радянської Армії Віктор Ільїн, переодягнений у чужу міліцейську форму, проник до Боровицьких воріт під виглядом охоронця і відкрив вогонь з двох пістолетів по машині, в якій, як він припускав, мав їхати генеральний секретар. Насправді, в цій машині знаходилися космонавти Леонов, Ніколаєв, Терешкова і Береговий. Пострілами був убитий водій Ілля Жарков, кілька людей поранено, перш ніж мотоцикліст супроводу збив стріляючого з ніг. Сам Брежнєв їхав в іншій машині (а за деякими даними, навіть іншим маршрутом) і не постраждав.

     Зустрічається твердження, що в листопаді 1972 року Брежнєв переніс інсульт з важкими наслідками. Однак лікуючий Брежнєва академік Чазов спростовує це:

     «У житті він [Брежнєв] лише один раз, будучи першим секретарем ЦК компартії Молдавії, переніс інфаркт міокарда. У 1957 році були невеликі зміни в серці, але вони носили лише осередковий характер. З тих пір у нього не було ні інфаркту, ні інсультів.» [5].

     Перед відвідуванням в 1973 році принцом Філіпом СРСР, Форін-офіс надав йому короткі характеристики осіб, з якими йому потрібно було зустрітися. Леонід Брежнєв там був описаний як «вольова людина, що випромінює впевненість і компетентність, що не має при цьому блискучий інтелект. Незважаючи на квітучий вигляд, переніс кілька серцевих нападів. Любить полювання, футбол і водіння; по-англійськи не говорить» [7].

     22 березня 1974 (минаючи звання генерал-полковника) присвоєно військове звання генерал армії.

     У 1968 році Брежнєв і його соратники прийняли рішення про вторгнення до Чехословаччини. У сімдесяті роки на міжнародній арені сталося часткове примирення двох систем («розрядка»). Саме в цей час (1973) Брежнєв отримав Ленінську премію за зміцнення миру між народами. Через 2 роки Брежнєвим були підписані Гельсінські угоди (1 серпня 1975), що підтвердили непорушність кордонів у Європі [6]. ФРН до цього не визнавала Потсдамські угоди, що змінили межі Польщі і Німеччини, і не визнавала існування НДР. ФРН фактично навіть не визнавала анексію Калінінграда і Клайпеди СРСР [14]. Одночасно капіталістичні країни перейшли від ідеології «стримування комунізму», запропонованої Гарі Труменом, до ідеї «конвергенції двох систем» і «мирного співіснування».

     1977-1982 роки

     У 1978 році нагороджений орденом «Перемога», який вручався тільки у воєнний час за видатні заслуги у командуванні фронтом при перемогах, що забезпечили корінний перелом у стратегічній обстановці (нагородження було скасовано указом М. С. Горбачова в 1989 році).

     Групі відомих радянських журналістів було доручено написати спогади Брежнєва («Мала земля», «Відродження», «Цілина»), покликані зміцнити його політичний авторитет. Завдяки мільйонним примірникам, гонорар Брежнєва склав 179 241 рубль [8]. Включивши мемуари генсека у шкільні та вузівські програми і зробивши їх обов'язковими для «позитивного» обговорення у всіх трудових колективах, партійні ідеологи добилися прямо протилежного результату - Л. І. Брежнєв став героєм численних анекдотів ще за свого життя [21].

     На початку 1976 він переніс клінічну смерть. Після цього він так і не зміг фізично відновитися, і його важкий стан і нездатність керувати країною з кожним роком ставали все очевиднішими. Брежнєв страждав астенією (нервово-психічної слабкістю) та атеросклерозом мозкових судин. Працювати він міг лише годину-дві на добу, після чого спав, дивився телевізор і т. д. У нього з'явилася наркотична залежність від снодійного - нембутала [15].

     «Досить шприца - і генсек стає маріонеткою в чиїхось руках. Підозрюю, що саме медичне втручання зробило Брежнєва пародією на Брежнєва ...». - Ф. Т. Моргун

     12 грудня 1979 Брежнєв і його найближчі соратники прийняли рішення про здійснення державного перевороту в Афганістані та про введення радянських військ в цю країну, що стало початком багаторічної участі СРСР у внутрішньо афганському конфлікті.

     «…Дядько мій дзвонив щодня Дмитру Устинову і, вживаючи загальноприйнятий фольклорний діалект, запитував: «Коли ця ... війна скінчиться?». Скаженіючи і червоніючи, генеральний секретар кричав у трубку: «Діма, ти ж мені обіцяв, що це ненадовго. Там же наші діти гинуть! » - Любов Брежнєва, племінниця Л. І. Брежнєва [16].

     У 1981 році, напередодні 50-річчя перебування Леоніда Ілліча в партії, тільки для нього одного був випущений відлитий із золота значок «50 років перебування в КПРС» [17] (для інших ветеранів КПРС цей знак виготовлявся з срібла з позолоченням [18]) .

     23 березня 1982 під час візиту Брежнєва в Ташкент, на літакобудівному заводі на нього обрушилися містки, повні людей. У Брежнєва була зламана ключиця (яка так і не зрослася). Після цього випадку здоров'я Брежнєва було остаточно підірвано [20]. 7 листопада 1982 відбулася остання публічна поява Брежнєва. Стоячи на трибуні Мавзолею Леніна, він протягом кількох годин приймав військовий Парад на Червоній площі, але його важкий фізичний стан кидався в очі навіть на офіційній зйомці.

     Леонід Ілліч Брежнєв помер 10 листопада 1982 на державній дачі «Заріччя-6». Тіло було виявлено охороною о 9 годині ранку. Першим на місце смерті з політичних діячів приїхав Ю. В. Андропов. Про смерть Брежнєва ЗМІ повідомили лише через добу, 11 листопада о 10 годині ранку. [19]. Похований на Червоній площі в Москві біля Кремлівської стіни. США на похоронах представляли віце-президент Джордж Буш-старший і держсекретар Шульц.

     Кадрова політика. Дніпропетровський клан

     На думку відомого дослідника радянської номенклатури М.С. Восленського, після отримання поста Генерального секретаря ЦК КПРС Брежнєв став активно просувати на вищі керівні пости членів номенклатури з числа своїх земляків по Дніпропетровській області і товаришів по службі з Молдавії. У тому числі:

Голова Ради Міністрів СРСР Н.А.Тіхонов - випускник Дніпропетровського металургійного інституту, був головним інженером на заводі в Дніпропетровську, головою Дніпропетровської раднаргоспу;

секретар ЦК КПРС А. П. Кириленко  був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;

перший секретар ЦК КПУ В. Щербицький - був першим секретарем Дніпропетровського обкому партії;

Заступник Голови Ради Міністрів СРСР І.В.Новіков - випускник Дніпропетровського металургійного інституту

Міністр внутрішніх справ СРСР Н.А.Щелоков - випускник Дніпропетровського металургійного інституту

Перший заступник голови КДБ  СРСР Г.К.Цінев - випускник Дніпропетровського металургійного інституту

Помічник Генерального секретаря  ЦК КПРС А.І.Блатов - випускник Дніпропетровського металургійного інституту

Завідувач секретаріату Генерального секретаря Г.Е.Цуканов - випускник  металургійного інституту в Дніпродзержинську, працював ряд років інженером  в Дніпропетровську.

Член Політбюро і секретар ЦК КПРС К. У. Черненко був під керівництвом Л. І. Брежнєва завідувачем відділом пропаганди і агітації ЦК КП Молдавії.

Завідувач Відділом науки ЦК КПРС С.П. Трапезніков - був Директором вищої партійної школи при молдавському ЦК.

Перший заступник голови КДБ  СРСР генерал армії С.К.Цвігун був заступником голови КДБ Молдавської РСР.

     Восленський висловлює думку про те, що підбір керівних кадрів за принципом особистого знайомства і земляцтва був спрямований на зміцнення особистого впливу Брежнєва в рядах номенклатури .

     Думки і оцінки

     «За час моєї роботи головним конструктором змінилося чотири Верховних Головнокомандувачів, і лише одного з них, якого називають маразматиком, Л. І. Брежнєв, вважав для себе необхідною особисту бесіду з головним конструктором з питань використання ним, як Верховним Головнокомандувачем, інформації попередження про ракетний напад. Деякий час після введення (в жовтні 1976 р.) в дію першої черги СПРН він викликав мене і близько півтори години випитував, яка вірогідність узагальнених і точність кількісних оцінок ракетної обстановки, який сенс мають різні сигнали попередження, чому деякі з них вимагають тільки підвищеної уваги, а деякі - рішучих дій з можливо невідворотними наслідками. Тільки ця бесіда для мене повний доказ підступності тих, хто обзивав і висміював Брежнєва. І в останні роки його життя я був свідком живого інтересу до справи і повної ясності розуму цієї людини. У 1980 році під його головуванням відбулося спеціальне засідання Ради Оборони СРСР, присвячене питанням СПРН. [...] Л. І. Брежнєв виявив неабиякий інтерес, ставив багато запитань, вникаючи в суть проблем, по ходу засідання вносив поправки в підготовлений проект рішення. Його активна поведінка сильно контрастувала в порівнянні з поведінкою інших членів Ради Оборони.»

- Зі спогадів В.Г. Рєпіна, головного  конструктора СПРН і ЗККП в 1970-1987 рр.[22].

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВОК

 

     Брежнєв Леонід Ілліч є яскравою політичною постаттю свого часу, він один з тих правителів, які починали свою кар’єру з господарської діяльності на незначних посадах, а в результаті пробився до еліт партійної та державної верхівки. Так, в його послужному списку є багато цікавих та анекдотичних моментів, але його життєвий шлях наповнений і іншими більш корисливими справами це і господарська діяльність, і участь у Великій Вітчизняній Війні, робота в партійних та державних органах.   

     Суперечливість постаті Брежнєва Леоніда Ілліча додає також той факт, що в період його правління загострилися відносини з соціалістичним табором (введення військ у Чехословаччину у 1968, в Польщу у 1980-х рр.), введення військ в Афганістан, намагання поширити вплив на різні континенти, але поряд з цим йде «потеплішання» відносин з США, були заключні договори про обмеження стратегічних наступальних озброєнь, також на його період припадає так звана «розрядка», що в результаті була ознаменована виводом радянських військ з Афганістану.

     Відносно внутрішньої  політики, тут також спостерігається  неоднозначність і суперечливість  даного періоду; саме в період  «Застою» зростає рівень алкоголізації  та смертності населення, проявляються  такі негативні явища як масові  безпорядки, теракти, викрадення  автомобілів, людей, навіть канібалізм. Л.І. Брежнєв навіть намагається «реанімувати» культ Сталіна та відносини, які існували в його період. В економіці триває екстенсифікація та гігантоманія, що направлена на військово-промисловий та космічно-повітряний комплекс.      

     Залишається також відкрите питання відношення Л.І. Брежнєва до дисидентів та «шістдесятників», і чому маючи українське коріння, він не доклав зусиль у лібералізації життя в Україні. Можливо тому, що заідеологізованість була на високому рівні чи не можливість протистояти партійному апарату та кримінальним елементам, які на той час набирали політичної та соціально-економічної ваги?

    Взагалі, якщо підсумовувати,  то можна сказати, що дійсно Л.І. Брежнєв був господарником, політиком, гарним керівником, гарною людиною, але вплив партійної номенклатури, хитке здоров’я; зростання внутрішньополітичних та економічних негараздів вплинули на характер та діяльність цього політика.

    Війни закінчились, противника у вигляді США та «західного світу» майже не існувало, але залишились наслідки та проблеми у суспільно-політичному та економічному житті, що потребували негайного вирішення – Радянський Союз очікувала системна криза.