Значення альтернативних витрат для мікроекономічного аналізу

Міністерство освіти, науки, молоді та спорту України 

Харківський державний університет харчування та торгівлі 
 
 
 

Реферат

на тему:

Харків 2011

     План 

     Вступ 

     1. Сутність альтернативних витрат 

     2. Значення альтернативних витрат для мікроекономічного аналізу 

     Висновок  

     Список  використаної літератури 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Вступ 

     Вибір із сукупності різних варіантів поведінки  – одна з основних економічних  проблем. Обираючи одну альтернативу, економічний суб’єкт, як правило, втрачає  можливість обрати іншу. Ця втрата нав’язується економічному суб’єкту як витрати. Саме тому такі витрати дістали назву альтернативних витрат (alternative costs), нав’язаних витрат, або витрат втрачених (упущених) можливостей (opportunity costs).

     Трактування витрат втрачених можливостей можна знайти у працях еко номістів ХІХ ст. Дж.С.Милля, Л. Вальраса, Ф. Візера, ХХ ст. – Ф. Уікстеда, Ф. Найта. У ХХ–ХХІ ст. ідея витрат втрачених можливостей використовується при аналізі практично всіх економічних процесів і явищ, зокрема:

     – при обгрунтуванні принципу порівняльних переваг у міжнародній торгівлі.[1] Г. Хаберле зазначає, що у суб’єкта існують відносні переваги у виробництві блага, якщо його витрати втрачених можливостей по цьому благу є невисокими;

     – в економіці медицини[2]. Тут порівняння альтернативних видів лікування відбувається за показником “витрачені кошти на 1 рік врятованого життя”;

     – в оцінці протиправної поведінки[3]. На думку американського спеціаліста  Таллока, істинні витрати крадіжки становлять ресурси, витрачені на її здійснення, а також послуги, наприклад, водопровідника, якби злодій був водопровідником, а не злодієм.

     Концепція альтернативних витрат міцно увійшла  в науковий обіг. Вона використовується в таких навчальних курсах, як мікроекономіка[4], управлінський облік[5], а також у методичних рекомендаціях при визначенні альтернаивної вартості майна: “Майно, що вкладається у проект з метою постійного використання, але створене до початку його реалізації, рекомендується враховувати в обчисленні грошових потоків за альтернативною вартістю”[6].

     Теорія  альтернативних витрат спроможна допомогти  прийняттю більш ефективних рішень у галузі економічної політики і  надати ключ до прогнозування ситуації на окремих ринках. Розвиток альтернативного  економічного мислення покупців, продавців, управлінців, політиків є дуже важливим у сучасних господарських умовах.

     Однак, попри певну увагу до теорії науковців  і практиків, існує розрив між  теорією альтернативних витрат і  безпосередніми потребами осіб, що приймають економічні рішення.  
 
 
 
 

     1. Сутність альтернативних витрат

      Вибір: свобода та обмеження. Альтернативний підхід базується на усвідомленні факту обмеженості фінансових, людських, матеріальних та інших ресурсів, а також пов’язаній із цим обмеженості свободи вибору. Як відомо, всі блага поділяються на відтворювані, невідтворювані та обмежено відтворювані. Витрати втрачених можливостей щодо відтворюваних та обмежено відтворюваних ресурсів (у більш або менш довгостроковій перспективі, достатній для появи нових ресурсів) будуть меншими, ніж у відношенні до невідтворюваних ресурсів.

     У разі такого фіксованого ресурсу, як час, його використання за одним напрямом означає 100% втрату можливості його застосування за іншим.

     Один  з обмежувачів свободи економічного суб’єкта у виборі ним альтернатив – його бюджет. Можна сказати, що сукупність альтернатив є залежною від бюджетного обмеження; із зміною цього обмеження кількість альтернатив змінюється. Крім того, у будь_якого суб’єкта, у будь_якому проекті можна виділити безальтернативну (в її межах витрати визначені, жорстко задані) та альтернативну (в рамках якої можливий вибір напрямів витрачання коштів) частини бюджету. Незалежно від того, який вибір зробить людина після закінчення загальноосвітньої школи (продовження навчання у ВНЗ чи робота), вона витрачатиме кошти на оплату житла, купівлю їжі, одежі. До складу витрат втрачених можливостей ця безальтернативна частина затрат не включається.

     Свобода і вибір економічного суб’єкта можуть розширюватися або звужуватися залежно від зміни його бюджетного обмеження. Так, пом’якшення бюджетного обмеження підприємства за рахунок кредиту, випуску акцій дозволяє йому збільшувати використання матеріальних і людських ресурсів за одними напрямами (не за рахунок зменшення витрат за іншими напрямами), повністю або частково уникаючи витрат втрачених можливостей.

     Проблеми  вимірювання альтернативних витрат. Про труднощі оцінки даних витрат сказано чимало. Автор однієї з публікацій з економіки охорони здоров’я зазначає, що сучасний бухгалтерський облік не націлений на вимірювання альтернативних витрат у медицині, зокрема, через перешкоди на шляху встановлення співвідношення “затрати/ефект по кожному пацієнту” В окремих випадках альтернативні витрати визначаються без особливих

     Проблем[7]:

     – при розрахунках за моделлю “робота – дозвілля”. У грошовій формі дається альтернативна оцінка часу дозвілля для працюючих дорослих. Це – почасова ставка оплати, яка могла би бути ними отримана на оплачуваній роботі;

     – при оцінках різних напрямів зайнятості. Наприклад, обираючи роботу лікаря в державному закладі з місячною зарплатою в 1500 грн., спеціаліст втрачає можливість займатися приватною практикою з місячним доходом у 4000 грн.;

     – при оцінці внутрішніх витрат в управлінському обліку. Наприклад, можлива оцінка неотриманої зарплати власником підприємства та одночасно його менеджером; оцінка неотриманої орендної плати власником будинку, який використовує його для свого бізнесу;

     – при оцінках втрачених можливостей  внаслідок зберігання грошей “під

подушкою”;

     – при порівнянні різних інвестиційних проектів, коли і затрати, і вигоди виражаються у грошовій формі. Наприклад, людина вирішує, чи варто їй робити інвестиції у свою вищу освіту чи ні. Витрати втрачених можливостей тут визначаються виходячи з явних і неявних втрат, пов’язаних із здобуттям вищої освіти;

     – при розрахунках і оцінках  з використанням кривих байдужості. Рух кривою байдужості, як відомо, показує, яку альтернативну ціну надають економічні

     суб’єкти  відмові від одного блага (якості блага) на користь іншого блага (якості). Інакше кажучи, кількісно оцінюються схильність економічного суб’єкта жертвувати одним благом на користь іншого, гранична норма заміщення одного блага іншим, ступінь важливості одного блага у відношенні до іншого;

     – при оцінках з використанням  ізоквант. Останні показують рівень взаємозамінності виробничих ресурсів при випуску певної кількості продукції.

     У ряді випадків витрати втрачених можливостей більшменш точно можна

визначити тільки в натуральній формі. У  неокласичній концепції витрат втрачених можливостей у галузі споживання і попиту суб’єкт жертвує однією корисністю заради іншої. Витратами покупки і використання певної кількості товару А є неможливість придбання і використання певної кількості товару Б. Інакше кажучи, ціна товару А виражається в товарі Б. Наприклад, якщо для отримання трьох одиниць товару А суб’єкт має пожертвувати дев’ятьма одиницями товару Б, то ціна А відносно Б дорівнюватиме трьом.

     Говорячи  про натуральне вимірювання витрат втрачених можливостей, слід звернути увагу на такий характерний приклад. Існують 2 блага: А (гармати) і Б(олія), і тільки один фактор виробництва Х. Цей фактор може створити одиницю блага А і 4 одиниці блага Б. Отже, щоб виробити одиницю блага А, треба пожертвувати чотирма одиницями блага Б, тобто в поняттях альтернативної ціни А=4Б, або Б=А/4. Якщо ціни прирівнюються до альтернативних витрат, то отримаємо РА/РБ=4, де РА – ціна одиниці блага А, а РБ – ціна одиниці блага Б.

     Таким чином, втрачені можливості і тут  зводяться до натурального вираження, до втрати для суспільства корисності. Оскільки корисності є важко порівнянними, то оцінка втрачених можливостей і в даному разі має суб’єктивний характер, оснований на етичних та інших неекономічних міркуваннях. У багатьох випадках альтернативні витрати не піддаються вимірюванню взагалі або оцінюються дуже приблизно через необхідність брати до уваги велику кількість втрат і придбань у результаті вибору того чи іншого варіанта поведінки. Наведемо деякі з таких випадків. Обираючи одну стратегію функціонування і розвитку, підприємство втрачає можливість розвиватися в іншому напрямі; країна обирає один напрям соціально-економічного розвитку, жертвуючи при цьому іншим. В обох випадках альтернативи, що є у підприємства і держави, дуже важко порівнювати через їхню неоднорідність і неможливість приведення до спільного знаменника. Ще складніше зробити вартісну, грошову оцінку альтернатив, коли необхідно враховувати вплив того чи іншого альтернативного рішення на суспільний добробут.

     При практичному застосуванні концепції  витрат втрачених можливостей

використовується  процедура нав’язування. Поняття “нав’язування”, або приписування (imputation), одними з перших використали австрійські вчені К. Менгер і Ф. Візер [8]. Воно означає процедуру ув’язування тих чи інших дій економічного суб’єкта з вигодами, які він міг би отримати, якби вжив інших дій. Для здійснення процедури нав’язування необхідно привести витрати і вигоди до порівнянного вигляду. Якщо вигода зафіксована у вигляді будь_якої мети, то порівнюються тільки витрати. Наприклад, доїхати до роботи можна тролейбусом або маршрутним таксі. У даному випадку при оцінці альтернатив порівнюються час і вартість проїзду на роботу. В інших випадках при стабільності витрат (певних бюджетних обмеженнях) порівнюються вигоди, результати.

     У загальнотеоретичному плані альтернативний підхід до аналізу економічних процесів і явищ передбачає розміщення альтернатив за ступенем їх привабливості: ефективністю, доходністю, якістю результату тощо. На практиці ж завдання оцінки економічних альтернативних витрат полягає у зведенні всіх витрат і втрачених вигід до грошей і часу, тобто до того, що можна виміряти. І процедура нав’язування без особливих ускладнень здійснюється, коли основою для порівняння є гроші або час. Наприклад, для вимірювання альтернативної цінності часу осіб працездатного віку застосовується нав’язування часу оплачуваної роботи дозвіллю; або нав’язування зарплати, яку міг би отримувати менеджер, працюючи за наймом, роботі на своєму підприємстві.

     При цьому процедури нав’язування відрізнятимуться у відношенні до різних ресурсів залежно від того, використовуються вони на даний момент чи ні. Не можна нав’язати часу бездіяльності безробітного зарплату, яку він міг би отримувати на оплачуваній роботі.

     Слід  зазначити, що при порівнянні альтернатив  у ряді випадків повинні

використовуватися не середні, а прирістні співвідношення витрат – вигід (додаткові витрати порівнюються з додатковими вигодами)

     При використанні процедури нав’язування виникають труднощі. Основна

перешкода полягає в тому, що далеко не завжди можна звести до спільного знаменника всі втрати, які несе суб’єкт, приймаючи те чи інше рішення.

Вважається, що альтернативними можуть бути витрати, що виникають у

результаті  невикористання кращої з наявних  можливостей. Але втраченою

може  виявитися не оптимальна, краща можливість, а, скажімо, так зване друге краще (next best), третє тощо. Обравши оптимальний варіант, ми втрачаємо можливості, пов’язані з використанням неоптимальних варіантів. У кожному конкретному випадку доцільно ставити запитання: до складу витрат втрачених можливостей має включатися одна невикористана альтернатива, їх частина або всі? Ще одна проблема оцінки втрачених можливостей – її суб’єктивний характер. Суб’єктивними в ряді випадків є ранжирування альтернатив за ступенем їх привабливості; вибір витрат і вигід (ефектів), які враховуються при порівнянні різних варіантів економічних акцій, використання ресурсів.

     Процеси, що мають відношення до альтернативних оцінок, як правило,

стосуються  інтересів різних економічних суб’єктів. Підвищення альтернативної ціни ресурсу вигідно його продавцям і невигідно його покупцям. Використання ресурсу за одним напрямом і невикористання за іншим можуть відповідати інтересам однієї групи (особи) і не відповідати інтересам іншої групи (особи).

     Крім  того, рішення про вибір з декількох альтернатив у ряді випадків приймається групою людей (в економічній політиці, на підприємстві). Тому виникає проблема оцінки витрат втрачених можливостей для цієї групи і для кожного її члена. Власник великого пакета акцій підприємства може заблокувати альтернативу, яка, за його словами, спричиняє високі альтернативні витрати для підприємства в цілому, всіх акціонерів, а насправді – тільки для нього. У подальшому суб’єктивна природа витрат втрачених можливостей може стати предметом для спільних досліджень представників економічної, психологічної та соціологічної наук.

     Враховуючи  викладене і визнаючи складність оцінки альтернативних витрат, можна запропонувати алгоритм оцінки альтернативних витрат одного з

ключових  економічних суб’єктів – підприємства:

      1) визначення безальтернативної частини витрат підприємства (адміністративно-управлінські витрати, страхові платежі та ін.) і альтернативної (частини затрат на оплату праці, закупівлю матеріалів тощо);

     2) висування альтернатив у рамках альтернативної частини витрат;

     3) порівняння дисконтованих потоків  “витрат – доходів” по кожній

альтернативі, розміщення їх за рівнем прибутковості, отримуваного ефекту

тощо;

     4) здійснення операції нав’язування  та оцінка втрат при виборі неоптимальної альтернативи.

     Наприклад, бюджет альтернативної частини витрат протягом 5 років становить 50 млн. грн., які можна витратити на технічне переоснащення одного із цехів, заходи щодо стимулювання і перенавчання співробітників, рекламу та інші заходи щодо стимулювання збуту. Після оцінки дисконтованих потоків “витрат – доходів” за кожним напрямом на часовому відрізку в 5 років з’ясовується, що технічне переоснащення принесе 10 млн. грн. прибутку, заходи щодо стимулювання і перенавчання співробітників – 3 млн. грн., а заходи щодо стимулювання збуту – 5 млн. грн. Нав’язування найкращої альтернативи – технічного переоснащення – двом іншим дозволяє зробити висновок, що вибір заходів щодо стимулювання збуту означає втрату 5 млн. грн., а заходів щодо стимулювання і перенавчання співробітників – 7 млн. грн. 

     2. Значення альтернативних витрат для мікроекономічного аналізу

     В основі альтернативних витрат прийняття рішень на мікрорівні лежить

обмеженість ресурсів, передусім коштів держбюджету. Візьмемо за приклад таку акцію, як фінансування виплат у зв’язку з безробіттям. Витративши кошти на цю акцію, суспільство певною мірою позбавляється можливості:

      1) дотувати підприємства, які могли б створювати нові робочі місця, які б частково або повністю “поглинули” безробітних;

     2) надавати підприємствам нові замовлення, отже – і можливість створити додаткові робочі місця.

     Альтернативними витратами інвестиційного економічного зростання в

короткостроковому періоді є деяке обмеження соціальних програм. Інтенсивна бюджетна підтримка сільського господарства супроводжується втраченою можливістю так само інтенсивно профінансувати вугільну галузь.

     Необхідно зазначити, що розподіл централізованих  фінансових ресурсів по галузях, секторах економіки пов’язаний з розподілом кваліфікованої робочої

сили, енергетичних та інших обмежених ресурсів. Тому перерозподіл централізованих бюджетних коштів завжди супроводжується неотриманням даних обмежених ресурсів якими_небудь галузями, сферами господарства. Наприклад, приймаючи рішення про збільшення армії з 200 тис. до 300 тис. чол., суспільство втрачає не тільки кошти та матеріальні засоби, які могли б використовуватися в цивільних цілях, – одночасно упускається можливість інакше використати 100 тис. чол. продуктивного населення.

     Слід  зазначити, що важливе значення для прийняття рішення про вибір

того  чи іншого напряму соціально-економічного розвитку країни, того чи іншого проекту, який фінансово підтримується державою, має зворотність (незворотність) макроекономічних рішень. При здійсненні деяких акцій держава, а разом з нею і все суспільство, має незворотні витрати (sunk costs); тобто отримати будь-яку додаткову вигоду від витрачених на проведення акції коштів,матеріальних і людських ресурсів уже не можна.

     В інших випадках мікроекономічні рішення мають повністю або частково

зворотний характер:

     1) ресурси, використовувані при розвитку в одному напрямі, потім без особливих труднощів переорієнтовують для використання в іншому;

     2) реалізація одних суспільних  проектів супроводжується позитивними зовнішніми ефектами, які відчувають виконавці інших державних проектів.

     Вибір у макроекономіці обмежений. По-перше, у кожної держави є соціальні обов’язки перед населенням; по-друге, існують обов’язки щодо підтримки деяких галузей економіки. Не вкладаючи певного мінімуму в розвиток освіти, охорони здоров’я, фундаментальної науки, ми багато в чому втрачаємо їх назавжди або в подальшому для їх відновлення можуть знадобитися значні кошти і час.

     Таким чином, існує деякий безальтернативний  мінімум, у рамках якого

використання  ресурсів не може бути об’єктом вибору, а тому і розмова про втрачені можливості тут недоречна. Слід зазначити, що є різний ступінь нагальності при витрачанні коштів державою. Певні напрями витрачання коштів окреслено жорстко (субсидії на послуги ЖКГ, пенсії), і за жодних умов вони не можуть бути об’єктом вибору. Інші обов’язки не так жорстко фіксовані, їх виконанням іноді нехтують. Рішення щодо ступеня нагальності державних витрат багато в чому є політичними. Слід також враховувати, що в мікроекономіці вибір обмежений залежністю від попереднього розвитку країни, її інститутів. Зробивши один крок в економічній політиці, держава в ряді випадків частково або повністю втрачає можливість зробити другий.

     В історичному плані соціально-економічний розвиток країни є ланцюгом

послідовних виборів у певних переломних часових  точках. Рух держави від однієї поворотної точки (вузла альтернатив) до іншої супроводжується рядом втрачених можливостей. Втрата однієї з можливостей у будь-якій поворотній точці може виявитися фатальною для країни. Для повернення до вихідної точки та іншого вибору можуть знадобитися значні кошти і час. В Україні та інших пострадянських державах йдеться про кардинальні зміни в соціально-економічному житті, які відбулися в результаті революцій 1917 р., і про подальше повернення країн на оптимальний шлях розвитку в 90_ті роки ХХ ст. Якщо взято курс на ринкову економіку, глобалізацію [9], поворот в інший бік може коштувати дуже дорого. Вибір неправильного шляху розвитку країни, регіону, галузі, державного інституту спричиняє втрати ВНП, обсягів випуску, виробничого ефекту, соціальні конфлікти та потрясіння.

     Але і в рамках ринкової орієнтації країни, її курсу на відкритість економіки виникає проблема вибору і втрачених можливостей. Глобалізація повинна грунтуватися, зокрема, на відносних перевагах країни. Вона може зробити акцент на наявних відносних перевагах (дешева робоча сила, низькі ціни на метал, вугілля) або змінити свої конкурентні переваги та ввійти до секторів економіки, де переважає нецінова конкуренція.

     У цілому потенціал теорії альтернативних витрат для аналізу різних економічних процесів досить великий. Перспективними напрямами досліджень є розгляд найрізноманітніших альтернатив та відповідних витрат реформування сфер економіки, інститутів; аналіз альтернатив поведінки ринкових суб’єктів на ринках капіталу, праці, землі. Використання концепції витрат втрачених можливостей особливо актуальне в суспільному секторі економіки при виборі найефективніших проектів і відхиленні необгрунтованих запитів авторів неефективних проектів на дефіцитні ресурси. 
 
 
 
 
 

     Висновок

     Якщо, виходячи із обмеженості благ і необхідності вибору серед альтернативних варіантів  при любій економічній дії, розглянути проблему затрат, то проблеми ефективності виступають у такому вигляді. Люба дія, направлена на одержання даного блага, одночасно означає відмову від одержання всіх інших альтернативних даному благ, тобто тих благ, одержанням яких приходиться жертвувати заради володіння даним вибраним благом.

     Звичайно, у переважній більшості ситуацій мається більше двох можливостей вибору. У подібному положенні раціонально діючий економічний суб’єкт оцінює вигоду, одержану ним від кожного альтернативного варіанту використання даних ресурсів, і зупиняє свій вибір на тій альтернативі, вигода від здійснення якої буде максимальною. Чого ж при цьому лишається раціональний економічний суб’єкт? Очевидно, що такою втратою буде найбільша вигода з тих, від одержання яких він повинен відмовитися заради вибраної, самої великої вигоди. Отже, затратами на одержання даного блага будуть альтернативні недоодержані при цьому блага, а найвища вигода із відкинутих при даній дії вигод від альтернативних благ буде складати витрати даної дії. Інакше кажучи, альтернативні витрати – це вигода від найкращої із нереалізованих альтернативних можливостей.

     Облік альтернативних затрат при економічному виборі є одним із найважливіших  принципів мікроекономічного аналізу. Наприклад, можна представити альтернативні  затрати за допомогою кривої виробничих можливостей – найпростішої двосекторної економічної моделі, що показує, що при даних запасах виробничих ресурсів і даному рівні розвитку технології їх переробки у корисні блага можна збільшити виробництво одного альтернативного блага тільки за рахунок зниження виробництва іншого. При цьому є безліч альтернативних варіантів виробничих комбінацій ресурсів і відповідної структури продукції, що випускається.

     При переході до випуску більшої кількості  даного блага альтернативними затратами  кожної додаткової кількості цього  блага є додатково не вироблені кількості іншого блага. При послідовному переході до все більшого випуску даного блага ми виявимо, що альтернативні затрати зростають.

     Причина зростання альтернативних затрат знаходиться  у специфіці ресурсів, що використовуються. Раціонально діючий економічний суб’єкт спочатку використовує найбільш придатні для даного виду виробництва ресурси, а потім по мірі нарощування такого виробництва буде примушений переходити до всіх менш придатних для цього ресурсів в умовах їх обмеженості.

     Таким чином, специфічні економічні ресурси тільки частково, у визначеній і все понижуючій мірі можуть бути використані для іншого, альтернативного виду виробництва. В результаті в умовах обмеженості і специфічності ресурсів альтернативні затрати будуть не уклінно зростати по мірі збільшення випуску любого із альтернативних видів продукції. 

     Література 

1. Бревнов А.А. Основы экономической теории: учеб. пособие для студ. вузов / А.А. Бревнов. – 2-е изд. – Харьков: Одиссей, 2006. – 512с.

2. Бутук О.І. Економічна теорія: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І.Волкова. – К.: Знання, 2007. – 292 с.

3. Бутук О.І. Макроекономіка: тренінг-курс: навч. посіб. / О.І. Бутук, Н.І.Волкова. – К.: Знання, 2007. – 236 с.

4. Вступ до економічної теорії: навч. посібник [для студ. вищих навч. закладів] / [З.Г. Ватаманюк та ін.]; за ред. З.Г. Ватаманюка. – Львів: Інтелект-Захід, 2007. – 192с.

5. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т. 1. / Редкол.: …С. В. Мочерний (відп. ред.) та ін. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. – 864 с.

6. Конспект лекцій з курсу „Економічна теорія” для студ. економічного факультету та факультету менеджменту /Укл. Романовський В.В. – Алчевськ: ДонДТУ, 2005. – 82 с.

7. Николаева О., Шишкова Т. Управленческий учет. М., 2002, с. 232–233.

8. Методические рекомендации по оценке эффективности инвестиционных проектов, п. 11. (Под ред. В. В. Коссова, В. Н. Лившица, А. Г. Шахназарова). М., “Экономика”,2000, с. 56.

9 Фадейчева Г. В. Альтернативные издержки глобализации для современной российской экономики.