Актуальні проблеми усиновлення в Україн

Зміст

Вступ

Розділ I. Поняття, порядок проведення та правові наслідки усиновлення

1.1. Поняття усиновлення

1.2. Умови усиновлення та порядок його здійснення

1.3. Правове забезпечення таємниці та правові наслідки усиновлення

 

Розділ  ІІ. Особливості усиновлення за участю іноземців

2.1 Правові аспекти усиновлення українських дітей, які є громадянами України, іноземцями

2.2 Актуальні питання удосконалення інституту міжнародного усиновлення

2.3 Міжнародне усиновлення: регулювання нормами міжнародного та національного права України

 

Розділ III. Державна підтримка та вдосконалення системи усиновлення в Україні

3.1. Проблеми усиновлення в Україні

3.2. Вдосконалення системи усиновлення в Україні

3.3.Проблеми удосконалення законодавства про усиновлення

 

 

 

3.2. ВИСНОВКИ 49

ДОДАТКИ 53

ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 57

 

 

 

Розділ ІІІ.

 

3.1 Роль держави в усиновленні

 

Вдосконалення системи  усиновлення в Україні

Висновки 

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність теми. Усиновлення є одним із найдавніших та традиційних інститутів сімейного права. Правове регулювання цього соціального явища було відоме ще в давньому Римі. Але умови такого прийняття дітей у сім'ю, його процедура та правові наслідки змінювалися з історією розвитку людства. Загалом усиновлення залежало від ставлення суспільства до шлюбу, економічно-соціального рівня розвитку тієї чи іншої держави, її політичного устрою. Так, у часи, коли шлюб освячувався церквою, усиновлення провадилося шляхом здійснення церковного обряду. Зміцнення державної влади привело до встановлення цивільних форм усиновлення шляхом винесення відповідних рішень світськими органами влади, а в деяких випадках навіть шляхом прийняття спеціальних актів царствуючими особами. В дореволюційній Росії усиновлення здійснювалося з додержанням становості. Радянська влада в перші роки свого існування навіть відмовилася від інституту усиновлення, але надалі він був поновлений і порядок його проведення регулювався кодифікованими актами.

Сьогодні Україна є незалежною державою, але економічний стан її розвитку не дає її громадянам можливості жити у достатку, в зв'язку з чим в країні за останні роки збільшується кількість дітей, які не мають належного сімейного виховання та позбавлені батьківського піклування. Тому надання сімейної турботи таким дітям є державною задачею нашої країни. Відповідно до ст. ст. 51 та 52 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою, утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу. За останні роки з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист та всебічний розвиток, в Україні було прийнято багато нормативних актів, які встановлюють основні принципи та напрямки захисту прав дітей, а також основні засади державної політики у цій сфері. В 2001 році був прийнятий Закон “Про охорону дитинства ”, в якому встановлюється, що охорона дитинства в Україні є стратегічним загальнонаціональним пріоритетом. Цей законодавчий акт встановив основні принципи та засади проведення усиновлення, а саме: можливість усиновлення виключно в інтересах дитини та відповідно до закону; пріоритет громадян України на усиновлення дітей, які є громадянами України; усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземними громадянами тільки у випадку, коли були вичерпані всі можливості щодо передачі під опіку, піклування, на усиновлення чи виховання в сім'ї громадян України; заборону зайняття посередницькою комерційною діяльністю щодо усиновлення дітей, передачі їх під опіку (піклування) чи на виховання в сім'ї громадян України або громадян інших держав; укладення з іноземними державами договорів про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, з питань правового захисту дітей –  громадян України, усиновлених іноземними громадянами, та здійснення контролю за умовами утримання та виховання таких дітей у сім'ях іноземних громадян.

10 січня 2002 року Верховною  Радою був прийнятий новий  Сімейний Кодекс (СК), який вступає  в дію з 1 січня 2003 року. Цей кодифікований акт вніс багато новел в правове регулювання усиновлення в Україні. Тому сьогодні перед науковцями стоїть важливе завдання провести теоретичний аналіз нових концептуальних підходів СК до інституту усиновлення, зробити відповідні тлумачення окремих його норм, що надасть конкретну допомогу державним та судовим органам при вирішенні тих питань, які виникнуть на практиці при проведенні усиновлення.

 Теоретичною основою для проведення наукового дослідження стали розробки таких знаних науковців, як Алєксєєв С.С., Братусь С.Н., Городецька І.К., Дзера О.В., Гопанчук В.С., Веберс Я.Р., Ворожейкін Є.М., Євдокимова Т.П., Індиченко С.П., Єршова Н.М., Жилінкова І.В., Коеткіна І.А., Кузнецова І.М., Мінченко Р.М., Нєчаєва О.М., Поссе Е.А., Підопригора О.А., Ромовська З.В., Рясенцев В.А., Савченко Л.А., Саніахметова Н.О., Свердлов Г.М., Ткаченко Т.В., Харитонов Є.О., Червоний Ю.С., Чигир В.Ф., Шевченко Я.М., Штефан М.Й. та багатьох інших.

Мета і задачі дослідження. Основна мета дослідження полягає у комплексному теоретичному аналізі інституту усиновлення.

У відповідності з метою визначені  такі завдання:

– враховуючи зміни правового  регулювання усиновлення в Україні  дати нове поняття усиновлення, як правового  інституту сімейного права;

– для надання практичних рекомендацій щодо застосування нового СК дослідити підстави, умови, суб'єкти та основні етапи процедури усиновлення;

– проаналізувати підстави та наслідки припинення усиновлення;

– визначити перспективи  застосування до усиновлювачів такого виду сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав;

– дати обгрунтування необхідності максимально можливого забезпечення таємниці усиновлення у сучасних умовах;

– проаналізувати законодавство  про усиновлення, спеціальну літературу та внести пропозиції щодо вдосконалення його правового регулювання.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у зв'язку з усиновленням.

Предметом дослідження є правове регулювання усиновлення в сучасних умовах та перспективи його розвитку.

Методи дослідження. При проведенні дослідження використовувались такі методи дослідження: історичний, діалектичний, формально-логічний, порівняльно-правовий, структурно-функціональний, комплексний метод. За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток положень про соціальне значення інституту усиновлення. Історичний метод дозволив провести аналіз правового регулювання усиновлення на різних етапах розвитку людства. За допомогою порівняльно-правового методу досліджується нормативне регулювання усиновлення в різних країнах. Застосування формально-логічного, структурно-функціонального, комплексного методу дослідження дало змогу автору проаналізувати зміст нормативних актів, які регулюють усиновлення в Україні, виявити основні проблеми його розвитку, а також зробити і обґрунтувати висновки та пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання цього інституту сімейного права.

Наукова новизна одержаних  результатів полягає проведенні комплексного дослідження основних теоретичних та практичних проблем правового регулювання усиновлення. У результаті проведеного дослідження на захист виносяться такі основні положення:

1. Обгрунтовано визначення поняття  усиновлення, відповідно до якого  усиновлення розглядається як  прийняття усиновлювачем у свою  сім'ю особи, що здійснене на  підставі рішення суду (юридичного акту), внаслідок якого між усиновлювачем та його родичами, з одного боку, та усиновлюваним і його нащадками – з іншого боку, виникають такі ж права та обов'язки, як між батьками і дітьми, а також родичами за походженням.

2. Запропоновано право усиновлювача на зміну прізвища, імені та по батькові дитини не ставити в залежність від запису усиновлювачів батьками дитини.

3. Доведено, що до усиновлювача  не можна застосовувати такий  вид сімейної відповідальності, як позбавлення батьківських прав, оскільки встановлені СК підстави для застосування такої санкції можна характеризувати як здійснення дій, що порушують інтереси усиновленого, що в свою чергу є підставою для скасування усиновлення.

4. Обгрунтовано необхідність доповнити  СК України положенням про те, що допускається, у виняткових випадках, в інтересах усиновленої дитини повідомляти відомості про її усиновлення особам, які можуть змінити її становище на краще (наприклад, у випадку тяжкої хвороби одинокого усиновлювача, при безнадійно важкому матеріальному становищі останнього), оскільки це буде відповідати інтересам дитини.

5. Визначаються основні заходи захисту таємниці усиновлення, пропонується доповнити новий СК такими новими видами захисту таємниці усиновлення, як заборона збору відомостей, що становлять таємницю усиновлення.

6. Пропонується визначити в законодавстві  такі заходи цивільно-правової  відповідальності за збір відомостей, що становлять таємницю усиновлення  та розголошення таємниці усиновлення,  як відшкодування моральної та майнової шкоди усиновлювачам та усиновленому.

7. Запропоновано провадити усиновлення  повнолітніх осіб тільки у  випадку, коли усиновлений до  досягнення повноліття втратив  матір, батька або був позбавлений  їхнього піклування за умови,  якщо до досягнення повноліття між особою, яка бажає усиновити дитину та дитиною створились та існували на час досягнення дитиною повноліття відносини як між усиновлювачем та усиновленою дитиною, але правове оформлення таких відносин з будь-яких причин здійснене не було.

8. Запропоновано скасувати заборону  щодо усиновлення невиліковно  хворих дітей, які потребують  постійного перебування в лікувально-профілактичному  закладі.

9. Обгрунтовано висновок про  те, що усиновлювачем може бути  особа, яка має житло, що  відповідає встановленим санітарним та технічним нормам, та відповідний доход в розмірі, не меншому від встановленого, згідно з законодавством, прожиткового мінімуму на одну особу в сім'ї.

10. Запропоновано доповнити перелік  підстав для позбавлення осіб  права бути усиновлювачами нормою, яка б забороняла бути усиновлювачами особам, які не тільки позбавлені батьківських прав, а й тих, щодо яких судом постановлювалися рішення про відібрання в них дитини.

Практичне значення одержаних  результатів полягає у тому, що теоретичні положення і висновки дисертації можуть бути використані при подальшій науковій розробці питань правового регулювання усиновлення, удосконалення чинного українського сімейного законодавства, при викладанні навчального курсу “Сімейне право”, вивченні проблем з питань захисту прав дітей на сучасному етапі розвитку нашого суспільства, а також при застосуванні відомчої та судової практики з вирішення питань усиновлення.

Структура роботи зумовлена метою та завданням дослідження і складається зі вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи становить 177 сторінок друкованого тексту.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Розділ I. Поняття та суб’єкти усиновлення

1.1. Поняття усиновлення

 

Право сучасного цивільного суспільства  не може залишати поза увагою дітей, позбавлених батьківської турботи. Утримання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, покладається на державу, - проголошено в ст. 52 Конституції України [1, 52]. Для допомоги таким дітям створено розгалужену систему державних дитячих закладів, у яких вони утримуються на повному державному забезпеченні у віці від трьох років до повноліття. До основних закладів, діяльність яких пов’язана з утриманням дітей, належать:

а) дитячі будинки для дітей дошкільного  віку;

б) дитячі будинки для дітей шкільного  віку;

в) дитячі будинки змішаного типу для дітей дошкільного та шкільного  віку;

г) загальноосвітні школи-інтернати  для дітей-сиріт і дітей, які  залишилися без піклування батьків (можуть бути з дошкільними відділеннями).

Разом з тим велику допомогу по влаштуванню дітей, які залишилися без батьків, надають державі  окремі громадяни, які за власним  бажанням беруть дітей до себе в  сім’ї для того, щоб замінити їм відсутніх батьків, поставивши їх у становище рідних дітей. Саме такою формою виховання та турботи про дітей-сиріт і дітей, які залишилися без піклування батьків, є прийомні сім’ї, дитячі будинки сімейного типу, які за наявності відповідних умов можуть створюватися рішенням місцевої державної виконавчої влади. Метою створення дитячих будинків сімейного типу є подальше посилення державної допомоги дітям-сиротам і дітям, які залишилися без піклування батьків, забезпечення якнайповнішого поєднання громадських, колективних та родинних форм виховання.

Головною і визначальною ідеєю інституту усиновлення є турбота про дітей, які втратили батьків або з тих чи інших причин позбавлені батьківського піклування, створення для них середовища, яке є характерним для сім’ї (турбота про розвиток дитини, виховання, спілкування з дорослими, матеріальне забезпечення). При цьому в усиновленого змінюється родинне середовище, оскільки законодавство зорієнтоване на так зване «повне» усиновлення. На підставі рішення суду припиняється правовий зв’язок між усиновленим та його родичами за походженням і одночасно виникає такий зв’язок між усиновленим, усиновлювачем та його родичами за походженням. Такий причинний факт одночасно є правоприпиняючим і правоутворюючим.

Відповідно до ст. 207 СК України  усиновленням є прийняття усиновлювачем  у свою сім’ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду [2, 207].

Усиновлення дитини проводиться у  її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. Це положення Закону наголошує  на тому, що інтереси дітей в інституті усиновлення є основною метою, заради якої він введений. Хоча це, звичайно, не дає права говорити про відсутність інтересів усиновлювача чи протиставлення інтересів дитини інтересам усиновлювача. При усиновленні завжди забезпечується єдність інтересів тих, хто усиновлює, з інтересами тих, кого усиновлюють. Суб’єктами відносин усиновлення є усиновлювачі і усиновлені.

Прийняття усиновлювачем дитини в  сім’ю здійснюється на підставі рішення суду. Ця вимога Закону поширюється на відносини:

а) усиновлення в Україні громадянами України дитини, яка також є громадянином України;

б) усиновлення іноземцем в Україні  дитини, яка є громадянином України;

в) усиновлення дитини, яка є  іноземцем і проживає в Україні, громадянами України або іноземцями, які проживають в Україні.

Усиновлення громадянином України  дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами нашої держави, здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України.

Якщо усиновлювач не є громадянином України, для усиновлення дитини, яка є громадянином України, потрібен дозвіл Центру з усиновлення дітей.

Усиновлення іноземцем дитини, яка  є громадянином України, здійснене  у відповідних органах держави, на території якої проживає дитина, є дійсним за умови попереднього одержання дозволу Центру з усиновлення дітей (ст. 282 СК України) [3, 300].

Закон не обмежує кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач. Невідомі також будь-які законодавчі  обмеження усиновлення за ознакою  раси, національності, віросповідання.

Надаючи великого значення, в першу чергу, сімейному вихованню дітей, останнім часом держава всіляко сприяє розвитку усиновлення, встановивши суворий судовий порядок його проведення: критерії віку між усиновителями і усиновленими; недопустимість посередницької, комерційної діяльності щодо усиновлення дітей; вимоги стосовно нагляду за станом утримання та виховання дітей, усиновлених іноземними громадянами; можливість застосування до усиновлювача такої санкції, як позбавлення батьківських прав.

Отже,

 

       1. 2. Умови усиновлення та порядок його здійснення

 

Правовий статус дитини має особа  до досягнення нею повноліття. Такими можуть бути малолітні та неповнолітні особи. За змістом ст. 6 СК України  малолітньою вважається дитина до досягнення нею чотирнадцяти років. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Саме ранній вік особи, яка може бути усиновленою, найбільш повно відповідає сутності відносин інституту усиновлення, інтересам дитини.

Чинне законодавство передбачає можливість усиновлення дитини, яку не забрали з пологового будинку або яка була знайдена (ст. 209 СК України). Дитина, покинута в пологовому будинку, іншому закладі охорони здоров’я або яку відмовилися забрати з них батьки, інші родичі, може бути усиновлена після досягнення нею двомісячного віку.

Дитина, яку було покинуто чи знайдено, може бути усиновлена після спливу двох місяців з часу її залишення  чи знайдення. Разом з тим у виняткових випадках суд може прийняти рішення про усиновлення повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування. У цьому разі суд бере до уваги сімейний стан усиновлювача, зокрема відсутність у нього своїх дітей, та інші обставини, що мають істотне значення.

У державі ведеться облік дітей, які залишаються без батьківського піклування і можуть бути усиновлені [4, 146]. Керівники закладів, у яких перебувають діти, які можуть бути усиновлені, а також посадові особи органів опіки та піклування, які мають відомості про дітей, позбавлених батьківського піклування, зобов’язані протягом семи днів подати інформацію про них до відповідних відділів та управлінь районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських, районних у містах рад.

На вимогу ст. 210 СК України рідні  брати та сестри, які перебувають на обліку для можливого усиновлення, не можуть бути роз’єднані при їх усиновленні. Лише за наявності обставин, що мають істотне значення, суд зі згоди органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

Особливість відносин усиновлення  полягає в тому, що особа, яка усиновлюється (усиновлений), в більшості випадків є активним їх учасником. Відповідно до ст. 218 СК України дитина має бути проінформована про правові наслідки усиновлення, а також має дати свою згоду на усиновлення. Згода дитини на її усиновлення дається у формі, яка відповідає віку усиновлюваного. Усиновлення проводиться без згоди дитини, якщо вона у зв’язку з віком або станом здоров’я не усвідомлює факту усиновлення [5, 234]. Згода дитини на усиновлення не потрібна, якщо вона проживає у сім’ї усиновлювачів і вважає їх своїми батьками.

Усиновлювачами можуть бути як одинокі  особи, так і ті, хто перебуває у шлюбі (подружжя).

Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов’язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки. Віддаючи належне важливості цього положення, законодавець встановлює чіткі вимоги щодо осіб, які можуть бути усиновлювачами (ст. 211 СК України), оскільки вони повинні забезпечити дитині належне сімейне виховання і всебічний гармонійний розвиток.

Перш за все, такі вимоги стосуються повноліття і дієздатності осіб. Усиновлювачем  дитини може бути повнолітня дієздатна  особа незалежно від статі. При  цьому усиновлювач має бути старшим за дитину, яку він бажає усиновити, не менш як на п’ятнадцять років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж вісімнадцять років.

Усиновлювачами  може бути подружжя. Одну і ту ж дитину не можуть усиновити особи, які не перебувають у шлюбі між собою. Якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Не можуть бути усиновлювачами особи однієї статі.

Якщо  дитина має лише матір, вона не може бути усиновлена чоловіком, з яким її мати не перебуває у шлюбі. У випадку, коли дитина має лише батька, вона не може бути усиновлена жінкою, з якою він не перебуває у шлюбі. Якщо ж такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про усиновлення ними дитини. Якщо дитина має лише батька або матір, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка [6, 101].

За  наявності кількох осіб, які виявили  бажання усиновити одну й ту ж  дитину, подружжя має переважне право на її усиновлення.

Відповідно  до ст. 213 СК України таким правом наділений також громадянин України: в сім’ї якого виховується дитина; який є чоловіком матері, дружиною батька дитини, яка усиновлюється; який усиновлює кількох дітей, які є братами, сестрами; який є родичем дитини.

В окремих  випадках усиновлення дітей - громадян України в нашій державі можуть здійснювати іноземці. Усиновлення  іноземцем в Україні дитини, яка  є громадянином України, здійснюється на загальних підставах (ст. 283 СК України).

Дитина, яка є громадянином України, може бути усиновлена іноземцем, якщо вона перебуває на обліку у Центрі з  усиновлення дітей не менше як один рік. До спливу цього часу усиновлення  може бути здійснене, якщо усиновлювач  є родичем дитини або дитина страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров’я України. На усиновлення дитини іноземцем потрібна згода Центру з усиновлення дітей за умови забезпечення дитині прав в обсязі не меншому, ніж це встановлено Законами України. Дитина може бути усиновлена іноземцем, якщо протягом одного року з моменту взяття її на облік у Центрі з усиновлення дітей не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе в сім’ю.

Переважне право на усиновлення дитини - громадянина  України мають іноземці, які є родичами дитини; громадянами держав, з якими Україна уклала договір про надання правової допомоги.

За  усиновленою дитиною зберігається громадянство України до досягнення нею вісімнадцяти років. Вона має право на збереження своєї національної ідентичності відповідно до Конвенції про права дитини, інших міжнародних договорів [7, 312].

Згідно  з чинним законодавством не всі особи  мають право на усиновлення дітей. Відповідно до ст. 212 СК України не можуть бути усиновлювачами особи, які: обмежені у дієздатності; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав, якщо ці права не можуть бути поновлені; були усиновлювачами іншої дитини, але усиновлення було скасоване або визнане недійсним з їхньої вини; перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері; зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу); страждають на хворобу, перелік яких затверджений Міністерством охорони здоров’я України.

Окрім зазначених, не можуть бути усиновлювачами інші особи, якщо буде встановлено, що їх інтереси суперечать інтересам дитини, яку вони усиновлюють [8, 210].

Згода на усиновлення усиновлювача та дитини, є необхідною умовою усиновлення. Але окрім зазначених, Як правило, усиновлюються діти, які не мають  батьків. Факт відсутності батьків  у дітей, які підлягають усиновленню, посвідчується Свідоцтвом про смерть обох батьків або рішенням суду про оголошення їх померлими. Але досить часто усиновлюється дитина, яка має одного або й обох батьків. За таких обставин усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною і може надаватися ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.

Закон застерігає про недопустимість плати за згоду батьків на усиновлення  їх дитини. Угода про надання усиновлювачем  плати за згоду на усиновлення  дитини батьками, опікунами чи іншими особами, з якими вона проживає, є нікчемною (ст. 217 СК України). Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення, потрібна згода їхніх батьків.

Мати чи батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. Лише в окремих випадках Закон дозволяє проведення усиновлення без згоди батьків дитини (ст. 219 СК України) [9, 219]. Так, усиновлення дитини провадиться без згоди батьків, якщо вони: невідомі; визнані безвісно відсутніми; визнані недієздатними; позбавлені батьківських прав щодо дитини, яка усиновлюється.

Без згоди повнолітніх батьків  усиновлення дитини може бути проведено, якщо судом буде встановлено, що вони, не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклування, не виховують та не утримують її.

В силу ст. 220 СК України на усиновлення  дитини одним із подружжя потрібна письмова згода другого з подружжя, засвідчена нотаріально. Таким чином, згода на усиновлення дитини другого з подружжя є окремою умовою здійснення усиновлення. Усиновлення дитини може бути проведено без згоди другого з подружжя, якщо він визнаний безвісно відсутнім, недієздатним, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення. Чоловік, дружина можуть також усиновити дитину без згоди другого з подружжя у разі встановлення режиму окремого проживання подружжя (ст. 120 СК України).

На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, як і на усиновлення дитини, над батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника незалежно від згоди батьків.

Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, така згода може бути дана органом опіки та піклування. Якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам, воно може бути проведене без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 222 СК України в разі усиновлення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров’я або у навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Без згоди закладу охорони здоров’я, навчального закладу усиновлення може бути проведене, якщо суд встановить, що воно відповідає інтересам дитини.

Справи про усиновлення дітей, які проживають на території України, розглядаються районним (міським) судом  за місцем проживання усиновлюваної  дитини. Особа, яка бажає усиновити  дитину, подає до суду заяву про усиновлення. Форма такої заяви - письмова, а її зміст повинен відповідати вимогам ст. 252 ЦПК України [10, 252], а саме заява про усиновлення дитини повинна містити: найменування суду, до якого подається заява, ім’я, місце проживання заявника, а також прізвище, ім’я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце проживання, відомості про стан здоров’я дитини. Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про зміну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір’ю або батьком дитини. Подання заяви через представника не допускається.

До заяви про усиновлення  дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1) копія свідоцтва про шлюб, а  також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан  здоров’я заявника;

3) довідка з місця роботи із  зазначенням заробітної плати  або копія декларації про доходи;

4) документ, що підтверджує право  власності або користування жилим приміщенням;

5) інші документи, визначені  Законом.

До заяви про усиновлення  дитини особами без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземцями, крім документів, зазначених вище, додаються дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їх життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл компетентного органу відповідної держави на в’їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов’язання усиновлювача, оформлене в нотаріальному порядку, про надання представникам дипломатичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною [11, 102].

До заяви громадян України про  усиновлення дитини, яка є громадянином іншої держави, крім документів, зазначених вище, додаються згода законного представника дитини та згода компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи усиновлювачів, які є  громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Такі документи повинні бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Заява про усиновлення повнолітньої особи повинна містити відомості, зазначені вище, а також дані про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви мають бути додані копія свідоцтва про шлюб, письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя, а також згода особи на усиновлення.

Заявник (заявники) у разі зміни  свого рішення може відкликати заяву  про усиновлення. Така заява може бути відкликана особисто заявником (заявниками) до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Суддя під час підготовки справи про усиновлення дитини до розгляду вирішує питання про участь у ній як заінтересованих осіб відповідного органу опіки та піклування, а у справах, провадження в яких відкрито за заявами іноземних громадян, - уповноваженого органу виконавчої влади.