Антропологічні погляди У. Джеймса

Міністерство  освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. О. Гончара

Соціально-гуманітарний факультет

Кафедра філософії

 

Дипломна робота

за освітньо-кваліфікаційним  рівнем «бакалавр»

Тема:

«Антропологічні погляди У. Джеймса»

 

 

Виконала:

Ст. гр. СФ-05-1                                      _______________   Петренко Л. С.

 

Керівник:

д. філос. наук

проф. каф. філософії                             _______________   Окороков В. Б.

 

Рецензент:

д. філос. наук

проф. каф. філософії                            ________________   Панфілов В. О.

 

Допущено до захисту: 

зав. каф. філософії,

д. філос. наук,   

проф. каф. філософії                           ________________    Гнатенко П. І.

 

 

2009 рік

 

Зміст:

                                

                                                                                               стор.                                                

Вступ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .   3

          Розділ 1. Прагматична концепція людини У. Джеймса . . . . . . .    7

          Розділ 2. Психологічний та релігійний вимір людини в

          концепції У. Джеймса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  25

Висновки  . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .  48

Список використаної літератури . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 51

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

В історичному контексті  творчість У. Джеймса постає однією з форм адаптації європейської інтелектуальної спадщини до специфіки американської культури початку ХХ століття. Свою концепцію Джеймс вважав продовженням і розвитком традиції британського емпіризму. На антропологічні ідеї філософа зокрема вплинули ідеї А. Бергсона, Дж. Мілля а також філософів, тісно пов’язаних з дослідженнями в природничонаукових областях, таких як Г. Фехнер, Е. Мах, Г. Лотце, Фр. Майерс. Джеймс походив із глибоко релігійної сім’ї. Його батько був послідовником релігійно-містичного вчення Е. Сведенборга, що позначилося на позиції мислителя щодо філософських питань релігії, зокрема в його знаменитій книзі «Різноманіття релігійного досвіду».

Одночасно його роботи відрізняє  характерна риса, котру Д. Дьюї оцінює як «революційну зміну точки зору»: на відміну від попередників він звертає увагу не на первинні принципи і начала буття і пізнання, а на наслідки і очікувані результати. На думку багатьох дослідників, вирішальний вплив на неї мала еволюційна теорія Дарвіна і пов’язане з нею уявлення про функції інтелекту в процесі пристосування до умов середовища. Інший представник прагматизму Ч. Пірс визначає пізнання як свого роду службову функцію інтелекту, призначену для вдоволення непізнавальних потреб людини. В той же час, Ч. Пірс далекий від того, щоб робити індивідуальну людину центром своєї філософії. Окрема людина аж ніяк не визнається ним в якості деякої самодостатньої фігури. Навпаки, людина постійно розглядається ним як цілком залежна частина більш обширного цілого. І хоча саме Ч. Пірс вважається засновником прагматизму, однак значний вплив на розвиток цього напряму мав У. Джеймс.

Актуальність  теми дослідження. Проблема людини – одна з найбільш привабливих тем психологічних і філософських досліджень Джеймса, ця проблема є сполучною ланкою різних за своїми задачами і цілями робіт американського мислителя. Адже з усіх прагматистів саме Джеймс дав ґрунтовну розробку поняття людини як діючої істоти. Проте тим не менше, залишаються невирішеними проблеми специфіки антропологізму Джеймса і докази того, що розкриття сутності людської природи дійсно об’єднує, а не роз’єднує праці філософа.

У зв’язку з тим, що антропологічна філософія У. Джеймса, та й прагматизм зокрема відіграли значну роль у встановленні декількох напрямів сучасної філософії, таких як неопрагматизм, методологічний прагматизм, а також концептуалістичний прагматизм, що поєднував ідеї прагматизму та філософії логічного аналізу, дослідження антропології цього американського філософа є актуальним сьогодні.

Актуальність теми також пов’язана з тим, що на ми маємо обмежену кількість не лише перекладів робіт самого Джеймса, але й відсутність перекладів навіть самих відомих критичних досліджень творчості Джеймса (наприклад, фундаментального дослідження Р. Б. Перрі).

Ступінь розробленості проблеми. В радянський період нашої історії серед робіт на дану тематику можна виділити статтю Ю.К. Мельвіля «Психологічний прагматизм У. Джеймса» у підручнику з буржуазної філософії та книгу А.С. Богомолова «Буржуазна філософія США ХХ ст.». Серед сучасних дослідників особливу увагу можна звернути на публікації Предко О., Кірющенко В.В., Фокеєва Ф.В., Юшкевича П. та ін.

На думку У. Джеймса, за філософією залишається вічне  право збереження залишку невирішених питань, комплекс антропологічних ідей і являє собою такий резерв для різних інтерпретацій споконвічних філософських проблем. Рішення Джеймсом проблеми людини настільки неоднозначне і деколи парадоксальне, що це породжує взаємовиключні оцінки його антропологізму. Так, наприклад, не дивлячись на американську історико-філософську традицію оцінки «радикального емпіризму» Джеймса як перш за все своєрідного варіанту філософського демократизму, деякі ідеї Джеймса вплинули на італійський прагматизм в особі Дж. Папіні, Вайлаті, Кальдероні та ін., котрі пов’язали свою філософію з фашизмом в кінці 20-х років минулого століття (в 1926 році Муссоліні, в даному ним в пресі інтерв’ю, шокував дослідників творчості Джеймса, назвавши американського мислителя в числі своїх основних філософських вчителів). Такий дослідник творчості Джеймса як Р. Б. Перрі, безумовно правий, вважаючи, що лідер італійського фашизму, знав роботи Джеймса в молодості лише по окремим вибірковим фрагментам, і міг знайти подібні «цікаві» ідеї і в будь-яких інших роботах по філософії. Перрі також правий в оцінці прагматизму Джеймса як антитоталітаристсської концепції.

Не дивлячись на те, що критична література по філософії  Джеймса в США та Європі обширна, вона має переважно характер тематичних збірок по окремим проблемам. Критичні дослідження, що носять сугубо самостійний характер в оцінці антропологічних ідей Джеймса, на жаль, в них не робиться спроба виокремити проблему людини як таку. Дана проблема розглядається або у зв’язку з соціологічною проблематикою, як в роботі Дона С. Браунінга «Плюралізм і особистість», або у співвідношенні з паралельним аналізом ідей інших мислителів. Особливий інтерес представляє робота Патріка К. Дулі «Прагматизм і гуманізм» своєю спробою прослідкувати нанизаність найбільш оригінальних ідей Джеймса на проблему людини.

Завершуючи огляд літератури можна зауважити, що головний недолік попередньої філософії Джеймс вбачав у її відриві від життя, в нерозумінні сутності людини. Замість того, щоб давати людині цілісне уявлення про світ і про себе, вона ставить перед нею недосяжні планки у вигляді абсолютних істин і цінностей, природу яких, до того ж, інакше ніж туманно, пояснити не може. В центрі філософії Джеймса стоїть індивідуум з його думками, мріями, стражданнями, таємничими релігійними переживаннями.

Ціллю даної роботи є розкриття сутності природи людини в гуманістичній концепції У. Джеймса.

Основні задачі дослідження – це виявлення специфіки розуміння філософом даної проблеми в контексті вчення прагматизму, та виявлення особливостей розуміння людини У. Джеймсом через призму релігії і психології.

Об’єктом  дослідження є прагматична концепція У. Джеймса.

Предмет дослідження: антропологічний вимір гуманістичної концепції У. Джеймса.

Методологія. При дослідженні використовувався головним чином історико-філософський метод, для того, щоб показати зв'язок філософії Джеймса з іншими філософськими напрямами та її вплив на них; та аналітично-компаративний метод, за допомогою якого була здійснена спроба виділити специфіку антропологізму Джеймса на фоні його попередників.

 Результати дослідження можна виразити в наступних положеннях:

• антропологізм Джеймса носить «плюралістичний» характер, що обумовлює, з одного боку, різносторонній характер проблем, порушених в його роботах, а з іншого – внутрішній зв'язок усіх його досліджень, зосереджених на розкритті сутності людської реальності;
• не принципово для Джеймса чи існує абсолютна свобода волі людини, але принципово, що існує свобода вибору людиною із плюралізму можливостей побудови того чи іншого способу життя;
• віра людини, згідно У. Джеймса, є основним імпульсом до обмеження абсолютної індивідуальної свободи, проте саме віра створює можливість для поєднання невидимої духовності людини з діяльністю людського тіла;
• антропологія У. Джеймса носить демократичний та гуманістичний характер.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Прагматична концепція людини  У. Джеймса

 

Середовище, дійсність з усіма  її аспектами, в якій існує людина У. Джеймс характеризує крізь призму свого вчення – прагматизму, а  точніше, як він сам його називає, радикального емпіризму. Згідно Джеймса даний напрям він називає емпіризмом, тому що він визнає свої найбільш достовірні висновки про факти в якості простих гіпотез, котрі можуть змінюватися по мірі накопичування досвіду; щоб називатися радикальним, «емпіризм не повинен включати в себе ні одного елемента, який не може бути даним в безпосередньому досвіді, рівно як і випускати будь-який елемент, безпосередньо даний в досвіді, а будь-які відносини, що зв’язують елементи і  дані в досвіді повинні вважатися реальними, як і все в цій системі». Кожного, хто визнає у якості основної гіпотези, що плюралізм – постійна форма світу, Джеймс називає радикальним емпіриком [3, c. 6].

 В своїй системі  логіки і онтології раціоналізм  схильний звеличувати універсалії і ставити ціле вище частини. Емпіризм, навпаки, будує свій пояснювальний принцип на частині, елементі, індивіді; ціле розглядає як сукупність частин, а універсалії вважає абстракціями. По суті, це мозаїчна філософія, філософія множинних фактів. Відповідно, бачення речей Джеймсом починається з частин, а цілому відводиться другорядна роль. Отже, вся філософська проблематика у Джеймса звернена до індивіда, який знаходиться в центрі цього плюралістичного всесвіту разом зі своїми інтересами, бажаннями та турботами.

Оскільки Джеймс намагається  вирішувати будь-яку філософську проблему ставлячи її у відношення до людини, то з його точки зору, навіть історія філософії в значній мірі являє собою своєрідне зіткнення людських темпераментів [6, c. 8]. Саме від темпераменту залежить значення та переконливість, котрі філософ приписує тим чи іншим аргументам; темперамент підштовхує обирати більш м’яку чи більш сувору точку зору на світ. Філософ шукає світ, який би відповідав його темпераменту, і тому вірить у будь-яку картину світу, що йому відповідає. Таким чином «емпірик» - це людина, котра любить всю різноманітність фактів у їх безпосередності, а «раціоналіст» - прихильник абстрактних та вічних принципів.

Саме в зіткненні темпераментів  полягає на думку Джеймса дилема в філософії, котру він вбачає у наступному: «Ви шукаєте таку систему, котра змогла б поєднати в собі дві речі: з однієї сторони, правдиве наукове поводження з фактами і готовність з ними рахуватися – словом дух пристосування, а з іншої – стару віру в людські цінності і спонтанність, що з них витікає – байдуже романтичного чи релігійного типу. Таким чином обидві частини вашого ідеалу безнадійно відірвані одна від одної. Якщо ви зупиняєте свій погляд на емпіризмі, ви помічаєте, що він пов'язаний з применшенням людини і невір’ям; якщо  ви звертаєтесь до раціоналістичної філософії, яка дійсно може називатися релігійною, то виявляється, що вона позбавлена контакту з конкретними фактами, що їй чужі наші радощі і прикрощі» [6, c. 15].

Цілком очевидним є те, що філософія  створюється і розвивається людиною, проте зазвичай у визначеннях філософії на перший план висувався її зміст. Для Джеймса ж є важливим саме те, що вона – саме людське, більш того,  особисте вираження внутрішніх інтимних людських потреб і можливостей. Ми всією своєю суттю приймаємо участь у побудові своїх філософських поглядів [14]. Особистий характер філософії не означає, за Джеймсом, що у кожної людини повинні бути погляди, в корні відмінні від поглядів інших людей. Ці погляди можуть бути і спільними, і не обов’язково, аби кожен самостійно створював їх для себе. Важливо лише, щоб, яким би не було їх походження, вони стали б  його  особистісними переконаннями, його особистим способом сприйняття світу і поведінки в ньому, щоб вони повністю виражали його власне суб’єктивне  світовідчування.

Джеймс вважає, що роздуми про досвід різних філософів мають жалюгідне значення порівняно з безпосередніми, особистими почуттями людей, котрі його переживають. «Філософи мають справу з тінями, істину ж знають ті, хто живуть і відчувають» [6, c. 19-20].  Джеймс пропонує у якості рішення даної проблеми новий метод – прагматизм, котрий здатен залишатися релігійним, подібно до раціоналізму, але в той же час, подібно до емпіричних систем він здатен зберігати близькість до фактів. Філософ зауважує, що природжені раціоналісти і природжені прагматики ніколи не зрозуміють один одного. «Ми (прагматики) завжди будемо дивитися на них як на щось віджиле, примарне, а вони бачать в нас вандалів – і це безнадійно… Чому б не поглянути на речі більш реально і не зрозуміти, що на зміну одним теоріям приходять інші, більш правильні?» [22].

Основна установка прагматизму  Джеймса полягає в тому, що будь-яку  проблему, наскільки б абстрактною і метафізичною вона не здавалася, ставити в безпосереднє відношення до наших потреб, інтересів і запитів окремої людини, і саме її вирішення шукати в тому прямому впливі, який вона може здійснити на людське життя. Згідно даного методу вся задача філософії повинна була б тоді полягати в тому, щоб вказати, яка вийде для мене і для вас певна різниця в певні моменти нашого життя, якби була б істинною та чи  інша формула світу.

Прагматист рішуче, раз  і назавжди, відвертається від  цілої купи застарілих звичок. Він відвертається від абстракцій і недоступних речей, від словесних рішень, від замкнутих систем, від уявних абсолютів і начал. Він звертається до конкретного, доступного, до фактів, дії, влади. Це означає відмову від метода раціоналістичного і визнання методу емпіричного [6, c. 29]. Прагматизм не має ніяких упереджень, ніяких стримуючих вільне дослідження догматів, ніяких незмінних канонів і критеріїв. Прагматизм є цілком вільним, відкритим всьому. Він рахується з будь-якою гіпотезою, прислухається до всіляких аргументів.

Відповідно метафізика Джеймса основується на ідеї плюралістичної багатомірності дійсності. Філософ характеризує плюралістичний всесвіт як єдність змішаних, нанизаних одна на одну частин безперервного потоку життя. Загальною ж рисою моністичних концепцій є заперечення всіляких відмінностей і опозицій в єдиній основі світу. Зокрема, так відмінності в цінності речей і вчинків, що спостерігаються в досвіді і істотні з практичної точки зору, не знаходять відображення в моністичній онтології, в силу чого здаються нереальними. Серед найважливіших опозицій такого роду філософ називає протилежність добра і зла [21].

Тому, як ще одну превагу на користь  своєї плюралістичної теорії Джеймс також пропонує свою спробу вирішення  проблеми виправдання існування зла у світі. При моністичному і пантеїстичному світогляді зло, як і все інше у світі, має свою основу у бога; проблема полягає в питанні, як це можливо, якщо бог є абсолютно добрим.

Передчасним було б стверджувати, що взагалі немає ніякого спекулятивного виходу з цього важкого становища; але повноправно можна сказати, що ясного і зручного виходу все ж нема, і що ми знайдемо зрозумілий вихід з цього парадоксу тільки тоді, коли повністю відмовимося від моністичного світорозуміння і припустимо, що світ споконвічно існує не як абсолютна єдність, але як агрегат чи з’єднання вищих і нижчих речей і принципів. Тоді не буде невідворотної необхідності визнавати зло істотним елементом світобудови; і для нас таким чином відкривається надія на те, що зло коли-небудь буде вигнане із всесвіту [5].

Виходячи з нашої точки зору на укоріненість зла у світі, ми приймаємо  оптимістичний чи песимістичний  світогляд. Зачатки песимізму лежать, вважає Джеймс, в корні всілякої чисто позитивної, агностичної чи натуралістичної філософії.  Також філософ називає песимізм релігійною хворобою; в тій формі, «до якої ви найбільш схильні, він є лише релігійним запитом, на який немає нормальної релігійної відповіді» [3, c. 33].

 На чию ж сторону повинен  пристати прагматизм? У. Джеймс  пропонує інший варіант. Між оптимізмом та песимізмом знаходиться третій світогляд, що має назву меліоризм. Меліоризм не вважає спасіння світу ні неминучим, ні неможливим. Він розглядає його як можливість, що стає більш ймовірною, по мірі того як примножуються реальні умови спасіння. Вірячи в те, що світ може змінитися на краще, ми не впадаємо у відчай, а діємо. І він стає кращим. Очевидно, що прагматизм схиляється на сторону меліоризму. За словами американського філософа, прагматизм навіть можна назвати релігійним, якщо ви лише припустите, що релігія може бути плюралістичною і меліористичною. У Джеймса плюралізм нерозривно пов’язаний зі всесвітом, що покращується. Відповідно, американський філософ бачить людину як творче начало; плюралізм дає нам надію на подолання зла, а меліоризм відкриває перед нами реальні можливості покращення світу; і тепер все залежить від людини, головним завданням якої є діяти відповідно до цих установок. А це означає, що людина не просто активна по відношенню до світу, а саме вона є його істинним творцем.

Філософ переконаний, що послідовний монізм веде до фаталізму, заперечення свободи волі і неможливості моральних оцінок. «Моральні міркування, - пише Джеймс, - можуть привести нас до постулату незвідності один з одним окремих фактів світу» [6, c. 55]. Таким чином, найважливіший аргумент філософа на користь плюралізму ґрунтується на моральних міркуваннях. Цей же висновок підтверджує англійський дослідник прагматизму А. Дж. Айер: «Для Джеймса характерним є те, що в значній мірі корні його протесу проти гегельянства (як відомо Джеймс палко критикував деякі положення цього вчення) мали емоційну і моральну природу. Емоційно атмосфера гегельянства здавалася йому задушливою…В моральному відношенні він знаходив обурливою гегельянську теорію про те, що страждання і зло нереальні, чи в будь-якому випадку недостатньо реальні, щоб про них турбуватися» [26]. З точки зору Джеймса, плюралістичний світогляд більше відповідає моральній і драматичній насиченості життя. Плюралістична трактовка реальності дозволяє приймати до уваги численні суттєві з практичної точки зору факти і опозиції.

Філософію часто визначали як дослідження  єдності світу. Але як же обстоїть справа з різномаїттям у речах? Джеймс пропонує звернути увагу на потреби нашого розуму, і ми побачимо, що потреба в єдності є лише однією з багатьох. Ціль прагнень нашого розуму – це не єдність, не різноманіття, взяті окремо, а цільність. В силу раціоналістичної традиції ми звикли сприймати світ як єдине, інакше як би він міг взагалі бути світом? Єдність речей завжди розглядалась як дещо, так би мовити, більш добре, більш прекрасне, ніж їх різноманітність. Джеймс зауважує, що зазвичай емпірики такі ж вперті моністи, як і раціоналісти. Різниця лиш в тому, що емпіриків єдність не осліплює для інших речей, не вбиває в них допитливості і інтересу до конкретних фактів.

Як ми бачимо, люди схильні до створення  раціоналістичної картини світу. Проте всі спроби вичерпним чином визначити і сформулювати смисл буття чи запропонувати загальну схему дійсності Джеймс розцінював як невдалі, передчасні узагальнення. На його думку, жодна концепція не бере до уваги усіх аспектів реальності. Характерні для моністичної філософії спроби виявити в різноманітному і незакінченому досвіді, в природі чи історії єдину логіку, гармонію чи ціль не приводять до успіху: «Філософ вимагає або все або нічого. Якщо світ не може бути раціональним так, як я це розумію, тобто в смислі безумовного підкорення мені, я відмовляюся визнавати його раціональним взагалі. Він – втілене безладдя, хаос…» [3, c. 172].

З іншої сторони, чим більше приймаються до уваги факти, тим менш корисними для практичних цілей здаються відсторонені схеми і концепції: «За допомогою абсолютного ви не можете спуститися в світ конкретної дійсності. Виходячи зі свого поняття про його природу, ви не зумієте зробити жодного наскільки-небудь значного і важливого для вашого життя конкретного висновку» [6, c. 83] Хоча прагматизм відвертається від абстракцій, це не слід розуміти так, ніби він їх ігнорує. Прагматизм наголошує на їх значній службовій ролі, підкреслюючи в той же час, що ми не в змозі жити в чистому світі абстракцій. Згідно влучного порівняння Джеймса, «ми ніби риби, проводимо життя у світі почуттєвого досвіду. Потребуючи кисню абстракцій, ми час від часу піднімаємося з водної стихії, щоб зачерпнути декілька ковтків повітря, проте жити довго в повітряній стихії ми не можемо» [25, c. 246]. Абстракції нам необхідні як інструменти, знаряддя, вони нам слугують для того, щоб за їх допомогою зануритися в потік досвіду і краще орієнтуватися у світі фактичної дійсності.

В якості альтернативи монізму  У. Джеймс висуває гіпотезу відносної  систематичної єдності світу. Філософ підкреслює, що між окремими типами речей існують незліченні типи зв’язків, і якщо взяти різноманіття, утворюване одним яким-небудь із цих типів, то ми отримаємо деяку систему, що об’єднує між собою всі ці речі.

Проте якою ж є практична цінність єдності світу для нас? Перш за все, світ єдиний, як єдиний об’єкт дискурсивного мислення і мовлення. Якби різноманіття світу було настільки великим, що не допускало б рішучого поєднання його частин, то наш розум ніяк не міг би мислити його як ціле. Але насправді ми думаємо, що осягаємо світ в цілому за допомогою відсторонених термінів «світ» чи «всесвіт» [6, c. 68]. Навіть якщо ми припустимо єдність речей у цьому сенсі, ми так само можемо на всю сукупність речей просто «наклеїти» моністичний ярлик «Всесвіт»,  проте яка з цього користь? Адже залишається ще під питанням, чи становлять собою речі єдність в якому-небудь іншому, більш цінному для нас, сенсі? Наприклад, чи являють вони собою деяку безперервність? Іншими словами, чи пов’язані між собою частини світу? Простір і час є носіями безперервності, і завдяки їм частини світу зв’язані між собою. Практичне значення для нас цих форм з’єднання незмірне. На них заснована вся рухома сторона нашого життя.

Але в речах існує  ще багато інших форм практичної безперервності. Зусилля людства спрямовані на те, щоб день у день все більше об’єднувати світ згідно певним систематичним шляхам. З цієї систематичної точки зору прагматична цінність єдності світу полягає в тому, що всі ці певні мережі зв’язків фактично і практично існують.

Радикальний емпіризм однаково прихильний до єдності і роз’єднаності. Він не знаходить підстав для  того, щоб що-небудь з них вважати  ілюзією. Кожному з них він відводить сферу, в якій вони могли б слугувати пояснювальними принципами. Єдність  і множинність в цьому випадку абсолютно рівноправні. Так само можна сказати про простір, що він відокремлює речі одну від одної, як і те, що він їх об’єднує; але деколи нам особливо важлива одна з цих функцій, інколи – інша.

Центральне місце в концепції радикального емпіризму займає поняття чистого досвіду. Чистий досвід визначається як недиференційований потік відчуттів і протиставляється досвіду усвідомленому, структурованому під впливом розуму. У Джеймса «досвід» втрачає значення нижчого ступеню пізнання, прийняте в раціоналістичній філософії, і стає синонімом «життя», всього, що людина переживає, таким чином включає в себе і релігійну віру, перетворюючи всю філософію на вчення про людину, у вчення, наріжний камінь якого – ідея, що стверджує могутність її волі. Сам термін «раціональність» припиняє іменувати привілейовану область психічного та інтерпретується повсякденно – як економія, ефективність мислення чи дії [15, c. 397].

 Джеймс умовно зображує  чистий досвід в якості єдиної  світової субстанції або універсальної «речовини», що об’єднує суб’єкт і об’єкт, речі і думки про них, об’єкти і відношення. Проте, він вважає, що неможливо судити про те, чи представляє собою досвід в цілому універсальну єдність, оскільки він є незавершеним і постійно розширюється за рахунок нових фрагментів, що доповнюють існуючу картину світу. Радикальний емпіризм Джеймс характеризує як «мозаїчну», плюралістичну філософію. Елементи зображеної філософом картини досвіду нагадують частки мозаїки, позбавлені спільної основи і з’єднані один з одним за рахунок безперервних переходів. Досвід в цілому має невизначені, рухомі межі і постійно розширюється завдяки приєднанню нових фрагментів. Безліч сполучень і з’єднань фрагментів досвіду, наприклад, відношення місця і часу, мають зовнішній і випадковий характер, що не залежить від внутрішньої природи речей. 

На думку Джеймса, недоліком  попередньої емпіричної картини  світу була відсутність зв’язків між частинами, тому в своїх роботах  він звертає особливу увагу на відношення, котрі також вважає компонентами досвіду. Відношення включають в себе як поєднання, так і роз’єднання предметів. З усіх відношень з’єднання найбільш цікавими філософ називає перехід від одного фрагменту досвіду до іншого в рамках однієї індивідуальної свідомості. На думку Джеймса, ці відношення дозволяють безпосередньо пізнавати безперервність досвіду. Безперервність являється важливою характеристикою досвіду і означає, по-перше, відсутність переживання розриву і, по-друге, певне почуття послідовності. «Я дотримуюсь, писав Джеймс, - того незаперечного уявлення, що кожний момент досвіду в результаті переходу завжди наповнює собою інший, наступний і всі переходи, сполучні і роз’єднуючи, продовжують плетіння спільної тканини» [4, c. 392]. Джеймс наголошує на тому, що одним з найгостріших інтелектуальних бажань людини є бажання послідовності. Іншими словами картина світу повинна бути зв’язною, в ній не повинно бути елементів, що прямо суперечать один одному. Як наслідок, можна припустити, що прагматизм , як метод націлений не на пізнання дійсності як такої, а скоріше на «наведення мостів» між окремими фактами, речами, особистостями, між індивідом і суспільством, і врешті решт між окремими суспільствами.

У. Джеймс підкреслював, що хоча прагматизм безумовно повинен пристати на сторону плюралізму, проте він не підтримував крайніх його проявів. На думку філософа прагматизм повинен однаково відкинути як абсолютний монізм так і абсолютний плюралізм. Світ єдиний рівно настільки, наскільки його частини з’єднані між собою якою-небудь певною формою зв’язку.

Прагматизм не має апріорних  упереджень щодо релігії. Якщо виявиться, що релігійні ідеї мають цінність для реального життя, то, з точки  зору прагматизму, вони будуть істинними в міру своєї придатності для цього. Рішучим критерієм цінності вірування є не його походження, а вся сума його результатів. Що ж стосується питання про те, чи можна їм присвоювати більшу міру істинності, то його рішення буде цілком залежати від їх співвідношення з іншими істинами. Згідно принципів прагматизму, гіпотеза про бога істинна, якщо вона слугує задовільно в самому широкому смислі слова. Але якими б не були інші труднощі цієї гіпотези, досвід показує, що вона дійсно слугує нам, і задача полягає лише в перетворенні її, так, щоб її можна було гармонійно поєднувати з усіма іншими робочими істинами. Таким чином, для Джеймса не принципово чи існує насправді деякий абсолют, важливо аби людина вірила в його існування, оскільки така віра має цілющій вплив на її життя.

Джеймс вважає, що прагматична точка зору на релігію глибша за інші. Вона ніби огортає релігію в плоть і душу, робить її ясною і зрозумілою, як повинна бути зрозумілою кожна реальна річ; робить з неї настільки ж конкретне й визначене царство фактів, як взагалі все, що входить до прагматичного світогляду.

Центром, навколо якого обертається  релігійне життя, являється турбота  людини про свою особисту участь. За словами Джеймса, релігія є одним  з найбільших розділів історії людського егоїзму. Боги, яким поклоняються культурні люди, як і боги дикунів, однаково  прихильно вислуховують звернені до них особисті заклики й благання. Релігійна думка завжди отримує своє вираження в термінах особистого життя. Джеймс зауважує, що вісь реальності проходить виключно через егоїстичні центри, котрі нанизані на неї як чотки. Описувати світ, виключаючи з нього різноманітні почуття особистої участі і різні духовні стани, як це робить чиста наука, значить «подати надруковане меню замість ситного обіду». Релігія не робить таких помилок. Нехай релігія людини егоїстична, нехай ті приватні області реальності, котрих вона торкається дуже вузькі; все ж вона набагато менше бідна змістом і менше відсторонена, ніж наука, котра пишається тим, що зовсім не рахується з приватним і індивідуальним.

Саме з точки зору потреб особистості у Джеймса обґрунтовується ідея про можливу присутність бога в світі. Люди потребують його, хочуть кому-небудь молитися, бути впевненими в стабільності світу – і вони створюють ідею бога. Ідея, в свою чергу, визначає їх моральні преваги і вчинки. Так ідея породжує реальність, котра необхідна людині, відповідно, сама ідея – у підсумку, на практиці – виявляється істинною [15, c. 398]. Джеймс зауважує, «що незалежно від того чи існує бог чи ні, якби все-таки він існував, він був би найбільш адекватним з усіх можливих об’єктів, котрий наш людський розум міг би уявити собі у якості основи всесвіту» [3, c. 77].