Бібліотека у навчальних закладах

60

                                                  ВСТУП

           Актуальність теми. Бібліотека є інформаційним закладом, атрибутом будь-якої сучасної соціальної системи. Її діяльність завжди базувалась на письмово фіксованих нормах та цінностях культури у вигляді їх трансляції і забезпечення доступу до них. Розкриття  становлення окремих книгозбірень суттєво впливає на формування концепції подальшого  розвитку.  Перехід до ринкової економіки, обмеження у фінансуванні призвели до виникнення безлічі проблем у бібліотечно-бібліографічній сфері. Відсутність коштів на комплектування фондів, загроза втрати кадрового потенціалу через мізерність заробітної плати, проблеми утримання приміщень бібліотек - усі ці негаразди випали на долю бібліотек. Ці негативні явища спонукають бібліотечних працівників систематично аналізувати стан бібліотечної справи, спрямовувати свої зусилля на пошук шляхів підвищення ролі бібліотек у суспільстві.

     Бібліотеки є основними накопичувачами, зберігачами і розповсюджувачами знань,  але найважливішим завданням бібліотек є забезпечення вільного доступу до інформації всім членам суспільства.
 Велику наукову, історичну та культурну цінність держави становлять книжкові збірки вищих навчальних закладів.

        Сьогодні проблеми розвитку бібліотек  навчальних закладів пов’язані в першу чергу з трансформацією системи вищої освіти і зміною у зв’язку з цим запитів читачів та з появою нових інформаційних технологій. У даній дипломній роботі проблеми розвитку вузівських бібліотек, їх бібліографічну діяльність буде досліджено на прикладі МВПУЗ м.Львова.

        Щоб проаналізувати бібліографічну роботу бібліотеки МВПУЗ м. потрібно вивчити досвід роботи інших вузівських бібліотек. У доступній фаховій літературі останніх років з’явився ряд робіт, у яких аналізується сучасний стан університетських бібліотек, проблем, які стоять перед ними в організації своїх фондів, в інформаційно-бібліографічному обслуговуванні, подаються  можливі шляхи усунення недоліків в роботі. Наукові основи, організація, структура, кадри, техніка і технологія управління бібліотекою навчальних закладів розкриті в монографії В.Г. Дригайла, О.В. Башун, В.М.

        Серед опрацьованих джерел також слід виділити роботи завідувача відділу довідково-бібліотечного обслуговування НБУВ Тетяни Добко та начальника управління з інформаційного обслуговування Російської Національної бібліотеки м. Санкт-Петербурга Олени Жабко , які досліджували довідково-бібліографічне обслуговування на сучасному етапі. 

    Мета дипломної роботи – дослідити структуру та склад фондів бібліотеки МВПУЗ м.Львова та проаналізувати їх сучасний стан.

   Завдання дипломної роботи:    вивчити досвід бібліотеки по організації бібліографічної роботи.•    проаналізувати ДБА бібліотеки;• Проаналізувати стан бібліографічного обслуговування та бібліографічного навчання читачів в бібліотеці;•    розробити рекомендації по удосконаленню бібліографічної діяльності бібліотеки;

     Об’єкт дослідження –  сткутура документних фондів  бібліотеки.

    Предмет дослідження діяльність складу та структури документних фондів  науково-технічної бібліотеки Національного університету "Львівська політехніка”.

    База дослідження: МВПУЗ м.Львова

   Джерела дослідження: матеріали фахових видань; регламентуюча і нормативно-методична документація; плани, звіти, роботи НТБ; практичний досвід.•    історичний метод;•    аналіз документальнихджерел;•   порівняльний аналіз;•    узагальнення;•    аналітико-синтетичний метод обробки матеріалів дослідження. Висновки, зроблені на основі проведених досліджень, рекомендації, щодо усунення недоліків у бібліографічній діяльності бібліотеки можуть бути використані в практиці роботи НТБ. Інноваційний досвід роботи МВПУЗ м.Львова може бути застосований в інших ВНЗ.

   Структура дипломної роботи. Робота складається з вступної частини, чотирьох розділів,  висновків, списку використаної літератури , презентації Power Point.                                                               

Розділ  1. Бібліотечний фонд як основа освітньої діяльності

1.1 Історичні передумови сучасного стану книгодрукування

       Запровадження  друкарської справи в Західній Європі пов’язане з ім’ям Й. Гутенберга , який  в середині ХVст. в Німеччині почав відливати металеві літери. Він запропонував також перший дерев’яний друкарський верстат.  Після смерті Й. Гутенберга мистецтво книгодрукування латиницею поширилось по всіх країнах Європи і потрапило за океан, в Америку. Згодом і в східнослов’янських землях почали друкувати книги (кирилицею).

Донедавна в історичній науці існувала думка, що виникнення  книгодрукування в Україні пов’язане з ім’ям Івана Федорова, який приїхав з Москви  і деякий час працював у Заблудові. Але газета «Голос України за 1997 рік привернула увагу до такого факту: в Німеччині в бібліотеці Тюбінченського університету зберігалась книга Юрія Дрогобича, надрукована українською мовою, «Прогностична оцінка поточного 1483 року магістра Юрія Дрогобича з Русі, доктора філософії і медицини Булонського університету». Книга надрукована 1483 року. Це через 45 років після винайдення Йоганном Гутенбергом подвижного металічного шрифту.

        Виготовляв книжки слов’янською українською мовою і першодрукар львів’янин Степан Дропан. У 1491 році побачили світ видання Швайпольта Фіоля, надруковані теж національною мовою. Отже, книгодрукування  на теренах України виникло задовго до появи Івана Федорова. В ХVст. осередком видавничої справи став Львів.

      Восени 1572 р. до Львова приїжджає Іван Федоров. Тут в 1573 р. він почав друкувати «Апостола», який вийшов у світ у лютому 1574 р. Після основного тексту в книзі вміщена передмова, яка по суті є автобіографією Івана Федорова.

      До останнього часу львівський «Апостол» вважали єдиною книгою, яку Іван Федоров надрукував у Львові. Але в 1954 році з Паризької національної бібліотеки було одержано фотокопію чудово надрукованої книги – слов’янської граматики. В кінці книжки є вигравірувані герб міста Львова і друкарська марка Івана Федорова.

       Належність даної граматики Івану Федорову розкриває образ першодрукаря як діяча освіти українського народу. Його граматика була першою друкованою книгою, що має навчальне призначення. Поки що ми знаємо лише один примірник цієї книжки, він зберігається в Гарвардському університеті (США).

        Після друкування у Львові «Апостола» Іван Федоров на запрошення князя Острозького переїхав до  Острога на Волині і заснував тут друкарню.

Для основних текстів острозьких видань Федоров відлив п’ять шрифтів: один великий кирилівський, два малих кирилівських і два малих грецьких. Цими шрифтами в 1589 році була надрукована книга «Новий Завет с Псалтырью». Одночасно з друкуванням готувалося друкування великої за обсягом книги – Біблії. В 1580 році частина тиражу Біблії була вже готова. Книга мала 1256 сторінок в два стовпці. В кожному стовпці 50 рядків тексту. Крім Біблії і «Нового Завета…» Федоров надрукував в Острозі «Хронологію Андрія Римши», на двох сторінках якої подано перелік дванадцяти місяців слов’янською, грецькою та єврейською мовами.

      Після смерті Івана Федорова його шрифтами кілька десятиліть користувалися у друкарнях Львова і Вільнюса. З друкарень кінця XVI – початку XVII ст. найпомітнішою була Стратинська (у містечку Стратині Бережанського району). Ця друкарня була заснована в 1603-1604 рр. і працювала кілька років, поки жив її покровитель Гедеон Балабан.

      Архімандрит Єлисей Плетенецький у Києво-Печерській лаврі заснував першу в Києві друкарню, для чого купив законсервовану стратинську.

У 1616 році лаврська друкарня випустила свою першу книгу – «Часослов». У 1618 році вийшла з друку друга чудово оздоблена книга великого формату – «Анфологіон» (збірник церковних служб), яка мала 1048 сторінок і багато ілюстрацій – орнаментів.

     Особливістю всіх видань друкарні Києво-Печерської лаври була велика кількість ілюстрацій. Тут видавалися книги не тільки церковнослов’янською, а й латинською та польською мовами. Палітурним матеріалом були дошки і папір. Інколи верхню дошку оздоблювали малюнками. У такому вигляді книги надходили в продаж.

      У 1787 році друкарня Києво-Печерської лаври почала друкувати книги цивільного змісту. Другий осередок цивільного книгодрукування в Києві виник у 1799 році, коли була заснована друкарня при Київському губернському правлінні.

     Серед інших цивільних друкарень на Україні в кінці XVII ст. можна відзначити катеринославську, з якої в 1796 році вийшла перша друкована книжка під назвою «Наставление сыну».

     Таким чином, з часів свого виникнення українське книгодрукування  інтенсивно розвивається у Львові та Києві. З’являються друкарні при монастирях, братствах. Книги стають основою освіти молодого покоління, мають цивільний та релігійний характер.

        Про долю українського друкованого слова в умовах існування  України у складі Російської імперії йдеться в одному з листів Тараса Шевченка із оренбурзьких степів до своїх побратимів: «До вас слово, о братія моя українська возлюбленная! Велика туга осіла мою душу. Чую, а іноді читаю: ляхи, серби, болгаре, чорногори, москалі – всі друкують, а в нас анітелень, неначе всім заціпило». [12,18]  Знищення українського книгодрукування негативно вплинуло на його сучасний стан. Простежимо хронологію цих сумних сторінок української історії.

1626 р. – наказ Синоду зібрати з усіх церков книги старого друку, а замість них впровадити нові московські видання.

1690 р. – Московський патріарх Іоаким указом заборонив все українське письменство, а «Четьї-Мінеї»  велів спалити.

1693 р. – лист Московського патріархату до Києво-Печерської лаври про заборону друкування будь-яких книг українською мовою.

1709 р. – указ Петра І про заборону друку книг українською мовою.

1720 р. – указ Петра І, щоб книг ніяких, окрім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати.

1721 р. – наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у «синодальну контору для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й звірення клеймом цензора».

1724 р. – друкарню Києво-Печерської лаври оштрафовано на 1000 крб. за друкування книг, не в усьому схожих із російськими.

1766 - 1769 р. – указ московського православного Священного Синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів церковних книг.

1859 р. – Міністерство віросповідань та наук Австро-Угорської імперії заборонило українську абетку в Східній Галичині та Буковині, замінивши її латиницею.

1863 р. – циркуляр Міністра внутрішніх справ Російської імперії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою, за винятком літературних творів, та й то лише після ретельної перевірки їх російськими цензорами.

1876 р. – Емський указ царя Олександра ІІ про заборону ввезення з-за кордону та друкування в Російській імперії будь-яких книг і перекладів українською мовою.

1881 р. – закон про дозвіл друкувати словники українською мовою, але російським правописом.

1892 р. – російський уряд суворо наказує цензорам стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів із російської мови.

1894 р. -  указ про заборону ввезення книг з-за кордону.

1894 р. – заборона друкувати українські книги для дітей.

1914 р. – указ Миколи І про заборону української преси.

1946 р. – Рада міністрів УРСР затвердила новий (наближений до російського) правопис.

1964 р. – умисний підпал Державної публічної бібліотеки АН УРСР, унаслідок якого в Києві загинули тисячі рідкісних видань.

1969 р. – ЦК Компартії України прийняв постанову про посилення цензури.

1983 р. – ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР ухвалили постанову «Про додаткові заходи щодо покращення вивчення російської мови в загальноосвітніх закладах союзних республік», яка стала черговим етапом русифікації української освіти та нищення української книги.

       Незважаючи на такі умови, українська культура і наука продовжували розвиватись. В ХХ ст. українська книга своїм розвитком завдячує діяльності Академії наук України.

        Значну роль в популяризації  українського слова  в суспільстві зіграв Іван Огієнко. Діяч звернув увагу на формування загальнодоступних бібліотек. 5 вересня 1918 року розпочала роботу бібліотека Кам’янець - Подільського університету.  Найголовнішим завданням бібліотеки І. Огієнко вважав комплектування книгами. Це здійснювалось переважно шляхом купування книг та пожертвування. Наукове товариство ім. Шевченка у Львові  подарувало 408 томів видань; Статистичний комітет Кам’янець – Подільського губерніального управління – 6660 томів; Кам’янець-Подільська хлопчача гімназія – 2716, Кам’янець-Подільське церковно-архівне товариство – 129 тощо. Серед тих, хто долучився до укомплектування бібліотеки - С. Русова, С. Шманкевич, М. Хитько, П. Бачинський, Л. Білецький, М. Вікул, В. Квасницький, О. Прусевич, М. Шіроцький, С. Шманкевич. Не залишились осторонь і видавництва: «Дзвін» Шульженка і Соколова в Києві, «Союз» у Харкові, «Сіяч» у Черкасах, «Українська школа»,  «Грунт», «Вернигора», «Криниця» та Українське видавництво в Катеринославі.

       Таким чином, за півтора роки існування університету, станом на 2 січня 1920 року, для бібліотеки було придбано 11169 книжок на суму 87236 карбованців; подаровано – 17286 книжок.  Станом на 1 жовтня 1920 року кількість стародруків  у фонді бібліотеки сягала 814 томів, серед них і «Острозьке Євангеліє» 1581 року. Отже,  купівля книжок та надходження дарунків  створили позитивний результат  у формуванні  фонду бібліотеки новоствореного  Кам’янець – Подільського університету.

       28 грудня 1919 року було створено науковий бібліографічний гурток студентів  Кам’янець – Подільського університету, який проводив діяльність у різних напрямках: збирання біографічних матеріалів; проведення читань з питань наукового значення, розв’язання теоретичних проблем; публікація статей, видання книг, створення періодичного органу для висвітлення бібліографічної та наукової діяльності; впорядкування власної спеціальної книгозбірні. Свого роду рекламними акціями були повідомлення, які з’являлися у рубриці «Університетське життя» наймасовішої газети Кам’янця  - Подільського «Наш шлях». Вони висвітлювали роботу гуртків,  повідомляли про нові надходження до бібліотеки.

      Як педагог Іван Огієнко  започатковує видання навчальної літератури: зошитів («тетрадей»), в яких вміщено – «правила виразного читання», рекомендації щодо того, як читати книги, способи аналізу літературних творів.  Він наголошує на величезному значенні книги в житті людини, навчає культурі читання, сприяє вихованню поваги до праці письменника, звертає увагу на необхідність аналізу твору, знання біографії та творчості його автора.

     У 1923 – 1924 рр. Академія наук України  почала власну видавничу діяльність, якою керувала Редакційно-видавнича комісія, створена у 1921р. Її  очолив секретар ВУАН академік А.Ю.Кримський.  Таким чином, осередком розвитку української науки та видавничої справи  на початку ХХ ст. стала Академія наук України.

1.2Бібліотечний фонд ,його функції ,склад та структура

       Бібліотечний фонд - упорядковане зібрання документів, призначене для зберігання і громадського використання з метою задоволення наукових, культурних і освітніх потреб фізичних та юридичних осіб. Бібліотечний фонд - поняття збірне. Вони надзвичайно різноманітні за своїм складом. Найчастіше вважають, що бібліотечні фонди складаються з книг. Дійсно, книги є їх основою. Але книги це лише один з видів видань - документів, що пройшли редакційно-видавничу обробку, отриманих друкуванням або тисненням, поліграфічно самостійно оформлених, які мають встановлені вихідні відомості та призначених для поширення міститься в них. Для того, щоб мати узагальнююче поняття для будь-яких інформаційних матеріалів, що становлять бібліотечні фонди, був прийнятий термін "документ", який визначається як "соціальна інформація, зафіксована на будь-якому матеріальному носії з метою її зберігання, розповсюдження та використання".

       "Бібліотечний фонд має складну структуру і класифікується за різними ознаками, характерним для документів, які його утворюють.
Фонд бібліотеки - систематизоване зібрання документів, що формується відповідно до завдань бібліотеки по задоволенню інформаційних потреб її користувачів з урахуванням типу бібліотеки на основі профілю комплектування.

        Облік бібліотечного фонду - сукупність правил і процедур, які забезпечують реєстрацію та узагальнення відомостей про величину, склад, рух фонду та його вартості.

         Перестановка фонду - переміщення документів у межах діючих фондів однієї бібліотеки без змін показників загальної статистики обліку фонду бібліотеки.
        Надходження до фонду - включення до фонду бібліотеки та взяття на облік документів, придбаних у результаті поставки обов'язкового примірника, купівлі та передплати, обміну, пожертвування, дарування, ліцензування та іншим способом. Перевірка фонду - переоблік документів з метою підтвердження їх наявності, відповідності облікової документації і каталогів бібліотеки.

        Бібліотечні фонди є найважливішою документальної та інформаційною основою в житті суспільства, тому вдосконалення якості їх формування - це основний принцип комплектування. Комплектування бібліотечного фонду повинна забезпечувати і динамічно розвиваються читацькі потреби, і забезпечити максимальне використання видань, які поступають.

       Облік документів бібліотечного фонду є основою державної статистики, звітності та планування діяльності бібліотеки, сприяє забезпеченню збереження фонду. Облік відображає надходження документів до бібліотечного фонду, їх вибуття з фонду, величину (обсяг) всього бібліотечного фонду та його підрозділів, склад документів за тематико-видовим, мовною та іншими ознаками. Організаційно впорядкована сукупність видів, форм і методів обліку документів, диференційованих відповідно до їх призначення, становить систему обліку документів бібліотечного фонду. Облік фонду - це комплекс операцій, що забезпечує фіксацію відомостей про величину, склад і рух фонду, а також його збереження.
        Облік розкриває динаміку розвитку фонду, його склад, структуру, співвідношення джерел і способів його поповнення, темпи оновлення, місцезнаходження кожного документа. Істота обліку полягає в реєстрації кожного документа окремо і підрахунку загальної їх кількості. Облік фонду відображає надходження до фонду, вибуття з нього, величину всього бібліотечного фонду, його підрозділів і служить основою для державного статистичного обліку, звітності бібліотеки, планування її діяльності, забезпечення збереження фонду, контролю заналічіем і рухом документів. У бібліотеці фонд є тією активною частиною, яка з найбільшою повнотою дозволяє вирішувати соціальні завдання стоять перед бібліотеками, надаючи вплив на формування наукового світогляду особистості. Бібліотечний фонд сприяє отриманню загальної та професійної освіти будь-якого рівня і його подальшого вдосконалення. У цих та інших аспектах проявляється педагогічна функція бібліотечних фондів. Інформаційна функція передбачає здійснення можливості вилучення з документів, наявних у фонді, відомостей про минулі і сучасні досягнення в області науки, техніки, сільського господарства, культури з оптимальною повнотою і оперативністю для використання їх у практичній та науковій діяльності. Бібліотечний фонд кладається з великої кількості документів, різних за видами, змістом і призначенням і в цьому сенсі має властивість неоднорідною множинності. Але при цьому фонд в цілому не залежить від усіх особливостей кожної зі складових його частин, з одного боку, а з іншого, будучи частиною бібліотеки, автономний за своїми характеристиками. Всі його елементи взаємопов'язані, взаємозумовлені і взаємодіють один з одним., Що надає йому властивість цілісності. У бібліотечному фонді поєднуються властивості динамічності і статичності тобто здібності до швидкого розвитку, видозміни, а разом з тим до стану спокою та рівноваги.

        Дуже важливою властивістю бібліотечного фонду є його керованість, здатність під впливом зовнішнього впливу піддаватися управління. Властивість цінності бібліотечного фонду пов'язане, з одного боку, зі змістом та видовим складом документів, що дає можливість з його допомогою відповісти на конкретний запит читача. Упорядкованість бібліотечного фонду і є одним з його властивостей. Щоб легко орієнтуватися у фондах і вести пошук потрібних документів, необхідно врахувати їх зміст, цільове і читацьке призначення і багато інших ознак, створити умови для зв'язків і розміщення між окремими частинами фонду, забезпечити певний порядок всередині виділених фондів, зробити можливим їх взаємодія не тільки всередині , а й поза конкретної бібліотеки, з іншими бібліотеками та органами НТІ. Аналіз міжнародних і національних нормативно-правових актів дозволяє зробити висновок про те, що в суспільстві сформувалася думка, відповідно до якого фонди бібліотек розглядаються як національні цінності. Це обгрунтовано тим, що в бібліотечних фондах сконцентровані як документи, що відображають національні досягнення в галузі науки, техніки, культури та інших сферах, так і документи, що забезпечують ефективний розвиток різних видів діяльності, в т.ч. промислового і сільськогосподарського виробництва, медицини, освіти і т.д. Для виконання своєї місії в суспільстві бібліотекам республіки необхідно забезпечувати систематичне поповнення національного бібліотечного фонду, збереження накопичених документів та їх ефективне використання. Кожен з містяться в бібліотечному фонді документів поєднує в собі різні видові ознаки. Так, наприклад, друковане видання з матеріальної конструкції може бути книжковим виданням; за знаковою природою інформації - текстовим виданням; за періодичністю та структури - неперіодичним багатотомним; за цільовим призначенням та характером інформації - навчальним виданням з певної галузі знання і т.д. Правильна класифікація, визначення ведучого і подальших ознак надзвичайно допомагають далі в багатьох процесах і, операціях роботи з бібліотечним фондом. На відміну від окремих документів бібліотечний фонд повинен мати цілу низку специфічних ознак, таких як множинність документів, підібраних у певному порядку; організація його не тільки в цілому, але й окремих частин за певними ознаками і способами, зручними для більшості читачів та працівників бібліотеки. Отже, про якість бібліотечного фонду судять за заздалегідь розрахованої ступеня його відповідності суспільно значимого еталону - кількості, що користуються їм абонентів і частці їх безвідмовного обслуговування в нормативні терміни.Якість відображає суму всіх споживчих властивостей бібліотечних фондів.

       Однією з основних закономірностей формування бібліотечних фондів, як ми знаємо, є забезпечення їх відповідності інформаційним потребам суспільства. це тим, що, по-перше, найбільш повне задоволення таких потреб є метою бібліотечної справи, по-друге, реалізація даної мети визначає вибір найкращої структури фондів, по-третє, саме інформаційні потреби служать критерієм оцінки оптимального обсягу і складу фондів. Інформаційні потреби та бібліотечні фонди завжди знаходяться в певній пропорції

        Важливими завданнями бібліотеки в роботі з фондом є своєчасне його поповнення та оновлення, а також звільнення від документів, які з тих чи інших причин втратили свою значимість для читачів. Разом з тим бібліотечний фонд сприяє отриманню загальної та професійної освіти будь-якого рівня і його подальшого вдосконалення. Фонди бібліотек характеризуються цілим рядом ознак. Одним з них є їх склад - наявність у фонді документів різноманітних за видами, змістом, державної приналежності, мови, роком видання, колекційної цінності. На склад фонду впливає профіль комплектування, створюючи то його своєрідність, яке називається профілем фонду.

      Якщо фонди бібліотек містять різні види документів по всім або більшості галузей знання, їх називають універсальними. Фонди, основу яких складають, видання з кількох галузях знання, наприклад мистецтво, архітектура, будівництво та деякі інші галузі техніки, пов'язані з мистецтвом є багатогалузевими. Фонди, що складаються переважно з документів по одній галузі знання носять найменування галузевих. Крім того, існують спеціалізовані фонди, які організують, взявши за основу не ознака змісту документів, а їх вигляд або читацьке призначення, наприклад газетний фонд або фондграм записів і ін

       Фонд бібліотеки може бути універсальним або галузевим незалежно від його обсягу (величини) - кількості документів у встановлених одиницях обліку. Чим крупніше бібліотека, тим складніша структура її фонду - функціональна організація, яка передбачає взаєморозташування і взаємозв'язок розподілів фонду.

     У фондах бібліотек є книжки російською та іншими мовами народів країни. Багато бібліотек мають видання на іноземних мовах, тому існує поділ фонду за мовами.    Фонди бібліотек розділені за змістом. Книги з філософії, мовознавства, природознавства, техніки і інших галузей знання можуть стояти разом, у загальному фонді, у порядку слідування відділів, або частина з них виділяється як самостійна структурна частина фонду. Фонд ділять і за видами видання, коли в них відділені один від одного книги, журнали, газети, ноти, рукописи і т.д. І в цьому випадку вони можуть бути структурно оформлені як відділи.

        У бібліотеках, де фонд розподілений між структурними підрозділами бібліотеки, кожен відділ все одно розмежовують за видами видання, за змістом, а іноді - за мовами.

      Єдиний регіональний (територіальний) бібліотечний фонд утворюється в межах різних територій: у районі, області, краї і т.д. У ньому можуть взаємодіяти фонди всіх або частини бібліотек регіону, до процесу взаємовикористанням залучають весь фонд цілком або його частину. Відмінною особливістю створення єдиного регіонального фонду є те, що він складається з фондів окремих бібліотек з різним складом за змістом (універсальних. Галузевих), підпорядкуванням, фінансуванням, організацією і т.д.  Для того щоб привести бібліотечний фонд у стан, при якому він буде здатний виконувати свої функції, і мати властивим йому властивостями, необхідно виконати не малу роботу, яка включає в себе ряд основних процесів.
       Моделювання - відтворення або встановлення за допомогою моделей властивостей та інших характеристик бібліотечного фонду для їх дослідження і прогнозування розвитку.

       Комплектування, яке включає в себе:   первинний відбір - відбір і планомірне і придбання бібліотекою творів друку та інших документів для створення та поповнення фонду, що відповідають за своїм змістом та видами вимоги наукової та художньої цінності і завданням, які вирішує кожна конкретна бібліотека в роботі з читачами; Вторинний відбір - використання бібліотечного фонду з метою встановлення відповідності між змістом документів, наявних у фонді та інформаційними потребами в залежності від типу та виду бібліотеки, її завдань, читацького профілю, а також їх відповідності читацьким запитам для коригування якості комплектування та рекомплектованія документів вже наявних у бібліотеці, але з різних причин не використовуються її читачами і тому підлягають виключенню з фонду. Організація бібліотечних фондів, що об'єднує: Облік бібліотечного фонду - реєстрація творів друку та інших документів з метою відображення в державній статистиці, контролю за їх збереженням, прогнозування розвитку фонду. Облік має дві сторони: прийом знову надійшли видань і виключення вибулих:

       Бібліотечну обробку фонду - процес підготовки творів друку до видачі читачам, що забезпечує можливість їх пошуку, зберігання і використання. Розрізняють два види обробки: технічну і наукову. Розміщення і розстановку бібліотечного фонду - порядок розташування творів друку в бібліотеці, забезпечує їх зберігання і пошук; Зберігання бібліотечного фонду - утримання фонду в спеціально обладнаних приміщеннях в умовах оптимального фізично-хімічного та біологічного режиму;

       Перевірку бібліотечного фонду - процес, що забезпечує контроль за збереженням фонду правильністю його обліку, оформлення видачі документів та контролю за своєчасністю їх повернення, а так само організацією виховної роботи серед читачів.Формування бібліотечних фондів вимагає від бібліотекаря точного знання завдань, що стоять в даний час перед бібліотекою, а також постійного вивчення контингенту користувачів, їхніх потреб, інтересів, літературних смаків, установок, стимулів, мотивів звернення до документів.