Девиантное поведение детей и подростков как социально-психологическая проблема

                                                                     План

Вступ

Розділ   1. Характеристика місця проходження практики

1.1. Основні відомості про навчальний заклад І-ІІІ ступенів № 5

1.2. Характеристика особливостей робочого місця і посадових обов’язків психолога школи.

Розділ   2. Девіантна поведінка як психологічна проблема

2.1 Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії

2.2. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

2.3.Форми девіантної поведінки у підлітків

Розділ 3. Методичні засади психологічної діагностики схильності особистості до девіантної поведінки

3.1 Організація й методики дослідження проявів девіантної поведінки у старшокласників

3.2 Аналіз і інтерпретація результатів

2.3 Психологічні умови корекції девіантної поведінки

Висновки

Список використаної літератури:

Додатки

Вступ

Трансформація сучасного українського суспільства, зміна соціального устрою держави виявили недосконалість традиційної системи виховання. Директивна педагогіка, яка розглядає вплив за схемою ”вимога  сприймання  дія”, практично втратила свою ефективність, оскільки вона не розкриває суттєвих особливостей морального розвитку, не відображає всіх тонкощів способів реагування індивіда на поставлену вимогу, применшує активну роль особистості в засвоєнні норм, не враховує творчого оволодіння духовно-моральних цінностей. Як наслідок у дітей і у дорослих, вихованих за цією системою нерідко спостерігається недостатній рівень моральної культури.

Виникнення і розвиток девіантної поведінки особистості відбувається під впливом соціально-економічних, морально-психологічних та інших факторів. Серед них слід відзначити посилення соціального розшарування суспільства, непідготовленість соціальних інститутів до забезпечення успішної соціалізації особистості в умовах трансформації суспільства, дефіцит засобів і технологій розвитку соціальних служб, орієнтованих на створення умов для самореалізації кожної людини, недостатньо високий рівень психічної компетентності більшості населення, в тому числі тих фахівців, які покликані надавати допомогу особистостям з поведінковими девіаціями тощо.

Проблема попередження і профілактики девіантної поведінки громадян була і залишається актуальною для будь-якого суспільства. Специфіка морального розвитку, виявлення причин та умов виникнення різних форм девіацій, видів асоціальної поведінки шляхів її корекції викликають стійкий інтерес дослідників. Науковці різних галузей знання приділяли їй достатньо уваги.

Вагомий внесок у дослідження психолого-педагогічних аспектів важковиховуваності, попередження правопорушень серед неповнолітніх зробили: К. Ушинський, П. Блонський, С. Шацький, А. Макаренко, В. Оржеховська, В. Сухомлинський.

Філософський аспект проблеми девіантної поведінки розкрито у працях С. Анісімова, О. Дробницького, А. Скрипника та ін.; психолого-педагогічні аспекти - в роботах М. Алемаскіна, Г. Бочкарьової, В. Демиденка, Л. Зюбіна, Б. Кобзаря, А. Ковальова, П. Лєcгафта, І. Невського, Т. Титаренко та ін.; правові - в дослідженнях Ю. Антоняна, К. Ігошева, М. Костицького, В. Кудрявцева, Г. Міньковського, О. Тузова та ін.; медичні  у працях А. Селецького, С. Тарарухіна, О. Личко, Г. Фелінської. [19, 98]

Девіантна (ненормативна) поведінка є антиподом поведінки нормативної. Ми поділяємо точку зору, згідно з якою ненормативна поведінка - не обов’язково негативне (антисоціальне) явище, але у межах нашого дослідження йдеться про ненормативну поведінку лише у негативному контексті. Своєчасна, якомога більш рання психологічна діагностика схильності особи до ненормативної поведінки та розробка і застосування комплексу заходів щодо її психологічної корекції є особливо актуальною.

Девіантна поведінка найчастіше спричиняється складною взаємодією об’єктивних та суб’єктивних чинників, причому до об’єктивних належать як особливості мікросередовища (способу життя, найближчого оточення тощо), так і зміст та умови професійної діяльності. Останнє стосується переважно професій типу “людина - людина” і знаходиться в прямій залежності від їхньої психологічної напруженості.

З огляду на високий рівень девіантної поведінки як школярів так і дорослих є всі підстави вважати, що вивчення причин девіантної поведінки, її діагностика, обґрунтування адекватних способів впливу є проблемою не тільки теоретичною, але і прикладною.

Об’єкт дослідження - девіантна поведінка особистості.

Предмет дослідження - психологічні причини проявів девіацій, види, методи і засоби психодіагностики до девіантної поведінки.

Мета дослідження - розробка теоретичних засад і практичних науково обґрунтованих пропозицій щодо психодіагностики схильності особи до девіантної поведінки.

Означена мета, предмет та обєкт дослідження зумовили необхідність розв’язання таких завдань:

здійснити аналіз девіантної поведінки особистості як соціально-психологічного феномену;

надати характеристику психологічних причин та умов девіантної поведінки особи;

обґрунтувати основні напрями, процедуру і методики діагностики схильності особи до девіантної поведінки;

дослідити особливості індивідуальних рис особистості девіантних старшокласників;

визначити можливості, розробити модель програми та методику психокорекційної роботи з особами схильними до девіантного поводження

Дослідження проводилось на базі загальноосвітньої спеціалізованої школи  № 5, з учнями 9 – Б класу у кількості 25 чоловік, з них 16 хлопців та 9 дівчат.

Учні навчаються у спеціалізованому класі з поглибленим вивчанням англійської мови. 

Основними методами дослідження є аналіз психологічної, педагогічної і юридичної літератури з теми дослідження, який надав можливість визначення теоретичних передумов розробки моделі корекції девіантної поведінки; проведення тестування, бесід, анкетування, інтерв'ю для діагностування пізнавальної, емоційно-вольової та поведінкової активності особи.

Для встановлення можливостей та напрямів психокорекційної роботи, визначення методик психокорекційної роботи були використані методи аналізу наукової літератури, експертної оцінки, бесіди, спостереження, а також метод демонстрації практичних вправ та аналізу одержаних у процесі психокорекційної роботи результатів.

Емпіричну базу дослідження складають результати: опитування 25 осіб щодо розповсюдженості девіантних проявів у їхній поведінці; експериментально-психологічного дослідження.

Експериментальна база дослідження: психологічний експеримент, що як провідний метод дослідження, проводився на базі Нікопольської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 5". У психологічному експерименті брали участь 25 осіб.

Дослідження проводилося в чотири етапи.

На першому етапі здійснювався теоретичний аналіз літературних джерел з проблеми дослідження, визначалися вихідні позиції дослідження: мета, завдання, гіпотеза, проводився констатуючий експеримент.

На другому етапі розроблялася програма формуючого експерименту, забезпечувалася дослідно-експериментальна робота в школах, удосконалювалася методика дослідження, уточнювалися психологічні способи подолання девіантної поведінки особистості.

На третьому етапі проводився формуючий експеримент.

На четвертому етапі дослідження було проаналізовано матеріали формуючого експерименту, систематизовано й узагальнено матеріали, зроблено висновки щодо реалізації завдань дослідження.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що

уточнено характеристику девіантної поведінки як психологічної діагностично-корекційної проблеми; перелік і змістовні ознаки причин та умов девіантної поведінки особистості;

узагальнено: існуючі підходи до надання психологічної допомоги особам зі схильністю та проявами девіантної поведінки.

Практичне значення одержаних результатів полягає у визначенні принципових підходів, обґрунтуванні форм і методів психодіагностики схильності до девіантності особистості; обґрунтуванні та апробації комплексу методик для діагностики схильності до девіантної поведінки; розробці та апробації програми психокорекційної роботи по нейтралізації девіантних проявів.

Розділ 1. Характеристика  місця проходження практики

1.1. Основні відомості про навчальний заклад І-ІІІ ступенів № 5

Я, Корєєва Інна Миколаївна , практику проходила у закладі Нікопольська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів № 5 розташована за адресою: вул. Гагаріна 54а. У школі було створено всі умови для проходження практики. Практичний психолог, Жарікова Вікторія Юріївна, має високу фахову й методичну підготовку.

Кабінет психології достатньо обладнаний технічними засобами, забезпечений посібниками, науковою, навчальною та методичною літературою. Протягом усього перебування в школі я мала змогу отримувати консультації як від психолога, так і від адміністрації школи.

Головним завданням практики є одержання певного досвіду в роботі з аудиторією, враховуючи її особливості (вік, рівень освіти, спеціальність і ін.), а також використання методів, прийомів і форм психологічної роботи на практиці.

Під час практики за погодженням шкільного психолога вивчала особливості навчального контингенту, а саме індивідуально-типологічні та соціально-психологічні властивості класів, спостереження за учнями, застосування психодіагностичних методик.

Також під час практики мною була проведена психологічна діагностика девіантної поведінки підлітків. За результатами були складені сценарії соціально-психологічних занять , метою яких є ______ девіантної поведінки підлітків.

До кожного з учнів я шукала індивідуальний підхід, намагаючись пізнати, вивчити особистість.

За період практики я ознайомилась з рядом документів, матеріалами по школознавству. Це такі документи як календарні плани, плани виховних заходів.

За період практики я отримала великий досвід. Я навчилася працювати з дітьми, знаходити підхід до кожної дитини, розуміти їх проблеми, знаходити вихід із кожної ситуації.

Практика у школі допомогла виробити багато практичних умінь і навичок. Я навчилася:

1) проводити дослідження з використанням різних методик;

2) планувати свою роботу;

4) розробляти тренінги для психологічної корекції.

При проведенні досліджень особливих труднощів не було, учні сміливо йшли на контакт, прагнули взаємодіяти, їм було цікаво.

Практика:

1. Поглибила, закріпила знання з фахових і психолого-педагогічних дисциплін, здобуті в інституті та дала змогу застосувати їх на практиці.

2. Виробила вміння проводити різні дослідження, застосовувати різні методи й форми роботи, які активізують пізнавальну діяльність учнів.

3. Дала змогу відповідно до знань з психології проводити навчальну виховну роботу з дітьми шкільного віку.

4. Дала змогу протягом місяця спостерігати за психологічною роботою в школі, аналізувати її й робити висновки.

1.2. Характеристика особливостей робочого місця і посадових обов’язків психолога школи.

Робоче місце шкільного психолога розташоване, на другому поверсі школи - це дає можливість оперативно звертатися до психолога, а також дозволяє відвідувачам уникнути зайвих контактів і при необхідності дотримати конфіденційність зустрічі.  Кабінет психолога є територіально ізольований.

            Його умовно можна поділити на декілька робочих зон, що мають різне функціональне навантаження:

            -  зона первинного прийому і бесіди з клієнтом

(оснащена робочим столом, картотекою з даними про дітей, вчителів, батьків. Поряд із столом психолога розміщена  шафа з необхідним діагностичним, методичним матеріалом та  іншим інструментарієм для психологічного обстеження).

            -  зона консультативної роботи та релаксації (виділена в стороні від робочого столу на невеликій відстані від нього).

            -  зона діагностичної роботи  (2 шкільні парти).

            - особиста (робоча) зона психолога

Кабінет психолога технічно оснащений комп’ютером.

Посадові обов’язки психолога школи

Організовує психологічне діагностування учнів школи, сталу систему психологічної освіти вчителів, проведення психолого-корекційної роботи з учнями, допомогу  педагогічним  працівникам  в  опануванні  й  розробці  інноваційних  програм  і  технологій,  консультує  з  питань  психологічних  аспектів  розвитку,  навчання,  виховання  учнів, просвітницьку  роботу  для  батьків,  приймає  батьків  (осіб,  що  її  замінюють)  з  питань  організації  виховного  процесу, психолого-педагогічну  діагностику  готовності  дитини  до  навчання  в  період  її  переходу  з  однієї  вікової  групи  до  іншої,  допомагає  у  виборі  навчального  закладу  згідно  з  рівнем  психічного  розвитку  дитини, психологічну  експертизу  і  психолого-педагогічну  корекцію  девіантної  поведінки  неповнолітніх.

Сприяє пошуку, відбору, розвитку обдарованих дітей, вибору  підлітками  професій,  формуванню психологічної культури  вихованців,  учнів,  педагогів,  батьків, здійсненню  превентивного виховання,  профілактики злочинності,  алкоголізму  і  наркоманії,  інших  узалежнень  і  шкідливих  звичок , забезпеченню здоров’я  і  безпеки  довірених  йому  учнів; 

Контролює перехідні,  переломні,  кризові  моменти  у  фізичному  і  психічному  розвитку  дітей  та  підлітків.

Розробляє річний,  тижневий  план  роботи,  затверджений  директором  і  узгоджений  з  Центром  практичної  психології  та  соціальної  роботи.

та  впроваджує  розвивальні,  корекційні  програми  навчально-виховної  діяльності  з  урахуванням  індивідуальних,  статевих,  вікових  особливостей  різних  категорій.

Розділ 2. Девіантна поведінка як психологічна проблема

2.1. Стан досліджуваної проблеми в психологічній теорії

Суспільство завжди приділяє особливу увагу проблемі поведінки людей, що не відповідає общепринятим або офіційно встановленим соціальним нормам. Неминуща актуальність проблеми поведінки, що відхиляється обумовила виникнення в рамках психології особливого напрямку (спеціальної психологічної теорії) - психології девіантної поведінки.

Всі соціальну поведінку ділять на нормальне і анормальне або асоціальну, девіантна (відхиляючої-ся від норми). Відхилення від норми при цьому може бути як позитивним (творча обдарованість) так і негативно-тільним (аморальна, протиправне або делінквентна, злочинне або кримінальне).

Під нормальною поведінкою, як правило, розуміють нормативно - схвалюючи поведінку, не пов'язане з хворобливим розладом, до того ж характерне для більшості людей. Анормальне або асоціальну поведінку можна розділити на нормативно-неодобряємоє, патологічне, нестандартне.

Для асоціальної поведінки характерні наступні стадії розвитку:

- не схвалена поведінка (епізодичні витівки, пустощі);

- гріховна поведінка (пов'язане з більш систематичним засудженням з боку дорослих);

- девіантна поведінка (морально негативні прояви і проступки);

- делінквентна (предзлочинна) поведінка;

- злочинна або кримінальна поведінка.

Виділимо специфічні особливості поведінки, що відхиляється особистості, які допоможуть нам відрізнити його від інших феноменів, а також при необхідності констатувати його наявність і динаміку у конкретної людини.

1. Відхиляється поводження особистості - це поведінка, яка не відповідає загально прийнятим або офіційно встановленим соціальним нормам.

2. Девіантна поведінка і особистість, його проявляючи, викликають негативну оцінку з боку інших людей.

3. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що воно завдає реальний збиток самої особи або оточуючим людям.

4. Ця поведінка переважно можна охарактеризувати як стойко повторюється (багаторазове або тривале).

5. Для того щоб поведінку можна було кваліфікувати як відхиляється, воно повинне узгоджуватися з загальною спрямованістю особистості.

6. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що воно розглядається в межах медичної норми.

7. Особливістю поведінки, що відхиляється є те, що воно супроводжується різними проявами соціальної дезадаптації.

8. В якості останнього ознаки поведінки, що відхиляється можна відзначити його виражене індивідуальне і вікова - статева своєрідність.

Девіантна поведінка - це стійке поводження особистості, що відхиляється від найбільш важливих соціальних норм, що заподіює реальний збиток суспільству або самої особи, а також супроводжується соціальної дезадаптацією.

Умовно можна виділити три основні підходи до проблеми класифікації поведінкових відхилень-соціально-правової, клінічний і психологічний.

Розглянуті класифікації можна доповнити педагогічним підходом до поведінкових девіацій. У світлі основних педагогічних завдань виховання і навчання учнів поведінка, що відхиляється школяра може носити характер як шкільної, так і соціальної дезадаптації.

У структурі шкільної дезадаптації, поряд з такими її проявами, як неуспішність, порушення взаємин з однолітками, емоційні порушення, входять і поведінкові відхилення.

Досвід співробітництва з педагогами дозволяє говорити про наступні найбільш поширених поведінковихих відхиленнях, що сполучаються зі шкільної дезадаптацією: дисциплінарні порушення, прогули, гіперактивна поведінку, агресивна поведінка, опозиційний поведінку, куріння, хуліганство, крадіжка, брехня.

Ознаками більш масштабної - соціальної дезадаптації в шкільному віці можуть виступати: регулярне вживання психоактивних речовин, сексуальні девіації, проституція, бродяжництво, вчинення злочину. Останнім часом спостерігається поява щодо нових форм поведінки, що відхиляється школярів, пов'язаних із залежністю від латиноамериканських серіалів, комп'ютерних ігор.

2.2. Фактори, які впливають на девіантну поведінку підлітків

Девіантна поведінка - це один із видів відхилень в поведінці, пов'язаний з порушенням відповідних віку соціальних норм і правил поведінки, характерних для мікросоціальних відносин (сімейних, шкільних) і малих соціальних груп. Типовими проявами девіантної поведінки є: ситуаційно обумовлені дитячі і підліткові поведінкові реакції, такі як демонстрація, агресія, виклик, систематичні відхилення в навчанні чи трудовій діяльності, втеча з дому і бродяжництво, алкоголізм, вживання наркотиків, антигромадські дії антисоціального характеру, спроби суїциду.

Причини девіантної поведінки молоді. Відхилення в поведінці має складну природу, обумовлену різними факторами, що знаходяться в складній системі взаємодії і взаємовпливу. Тут має місце взаємодія багатьох факторів: спадковість, середовище, виховання, власна практична діяльність людини.

Можна виділити основні фактори, що обумовлюють девіантну поведінку.

1. Біологічні фактори виражаються в існуванні несприятливих фізіологічних чи анатомічних особливостей організму людини, які ускладнюють її соціальну адаптацію. Мова йде не про спеціальні гени, що фатально обумовлюють девіантну поведінку, а лише про ті фактори, що поряд з соціально-педагогічною корекцією вимагають також і медичної. До них відносяться:

генетичні, що передаються в спадщину. Це можуть бути порушення розумового розвитку, дефекти слуху і зору, тілесні пороки, ушкодження нервової системи. Дані поразки діти здобувають, як правило, ще під час вагітності матері в силу її неповноцінного і неправильного харчування, вживання алкогольних напоїв, паління; захворювань (фізичні і психічні травми під час вагітності, хронічні і соматичні інфекційні захворювання, черепно-мозкові і психічні травми, венеричні захворювання); впливу спадкоємних захворювань, а особливо спадковості, обтяженої алкоголізмом;

психофізіологічні, пов'язані з впливом на організм людини психофізіологічних навантажень, конфліктних ситуацій, хімічного складу навколишнього середовища, різних видів випромінювань, що призводять до різного роду соматичних, алергійних, токсичних захворювань;

фізіологічні, що включають в себе дефекти мови, зовнішню непривабливість, недоліки конституційно-соматичного складу людини, що у більшості випадків викликає негативне ставлення з боку навколишніх, як наслідок - перекручування системи міжособистісних відносин дитини в середовищі однолітків, колективі.

2. Психологічні фактори, до яких відносять: наявність у людини психопатології або акцентуації (надмірне посилення) певних рис характеру. Ці відхилення виражаються в нервово-психічних захворюваннях, психопатії, неврастенії, пограничних станах, що підвищують збудливість нервової системи й обумовлюють неадекватні реакції людини.

Діти з акцентуаціями певних рис характеру, що є крайнім варіантом психічної норми, надзвичайно уразливі для різних психологічних впливів і вимагають, як правило, соціально-медичної реабілітації та заходів виховного характеру.

У кожен період розвитку людини формуються певні психічні якості, риси характеру та якості особистості. У підлітка спостерігається два процеси розвитку психіки: або відчуження від того соціального середовища, де він живе, або прилучення. Якщо в родині дитина відчуває недолік батьківської ласки, любові, уваги, то захисним механізмом у цьому випадку буде відчуження. Проявом такого відчуження можуть бути: невротичні реакції, порушення спілкування з навколишніми, емоційна наполегливість і холодність, підвищена уразливість, обумовлені психічними захворюваннями вираженого чи пограничного характеру, відставанням чи затримкою психічного розвитку, різними психічними патрологіями.

Характерологічні підліткові реакції, такі як відмовлення, протест, групування, є, як правило, наслідком емоційно залежних, дисгармонійних сімейних відносин.

У випадку не сформованості системи моральних цінностей підлітка сфера його інтересів починає приймати переважно корисливу, насильницьку, паразитичну чи споживчу спрямованість. Для таких підлітків характерний інфантилізм, примітивність у судженнях, перевага розважальних інтересів.

Езопова позиція підлітка з демонстрацією зневажливого ставлення до існуючих норм і прав іншої людини приводить до «негативного лідерства», нав'язування фізично більш слабким одноліткам системи їх «поневолення», браваді кримінальною поведінкою. У таких підлітків низька відповідальність за свої вчинки. Свої дії вони виправдовують зовнішніми обставинами.

3. Соціально-педагогічні фактори виражаються в дефектах шкільного, сімейного чи суспільного виховання, в основі яких лежать статево-вікові й індивідуальні особливості розвитку дітей, що призводять до відхилень в ранній соціалізації дитини в період дитинства з нагромадженням негативного досвіду.

Жорстокому ставленню діти піддаються в сім'ї, на вулиці, у школі, дитячих будинках, лікарнях та інших дитячих закладах. Діти, що піддалися таким діям, позбавлені почуття безпеки, необхідного для їх нормального розвитку. Це приводить до усвідомлення дитиною того, що вона погана, непотрібна, нелюбима. Любий вид жорстокого звертання з дітьми веде до різних наслідків, але їх поєднує одне - збиток для здоров'я дитини чи небезпека для життя і соціальної адаптації.

Тип реакції дітей і підлітків на жорстоке ставлення залежить від віку дитини, рис особистості, соціального досвіду. Поряд із психічними реакціями (страх, порушення сну, апетиту та ін.), спостерігаються різні форми порушення поведінки: підвищення агресивності, битливість, жорстокість (або непевність у собі), боязкість, порушення спілкування з однолітками, зниження самооцінки. Для дітей і підлітків, що зазнали сексуального насильства (чи зазіхання), характерним є порушення сексуальної поведінки: порушення статево рольової ідентифікації, страх перед будь-якими видами прояву сексуальності та ін. Більшість дітей, що пережили в дитинстві жорстоке ставлення (насильство) з боку дорослих, схильні відтворювати його, але виступаючи вже в ролі ґвалтівника, мучителя.

4.Соціально-економічні фактори включають соціальну нерівність; розшарування суспільства на багатих і бідних; зубожіння значної маси населення; обмеження соціально прийнятних способів одержання гідного заробітку; безробіття; інфляцію і, як наслідок, соціальну напруженість.

5.Морально-етичні фактори виявляються, з одного боку, у низькому моральному рівні сучасного суспільства, руйнуванні цінностей, у першу чергу духовних, падіння моралі; з іншого боку - у нейтральному ставленні суспільства до девіантної поведінки.

Таким чином, девіантну поведінку можна розглядати як реакцію дитини на певні умови (соціальні чи мікро соціальні), в яких вона опинилась, і в той же час як мову спілкування із соціумом, коли інші соціально прийнятні способи спілкування вичерпали себе чи недоступні.

2.3.Форми девіантної поведінки у підлітків

Негативні форми девіацій є соціальною патологією: пияцтво й алкоголізм, токсикоманія і наркоманія, проституція, суїцид, правопорушення і злочинність. Вони дезорганізують систему, підривають її основи і завдають значної шкоди, у першу чергу, особистості самого підлітка.

В залежності від типу норми, що порушується, девіантна поведінка класифікується за наступними характеристиками:

видами злочину (карні, адміністративні) і аморальних вчинків (пияцтво, проституція);

рівнем чи масштабністю відхилення (індивідуальне чи масове відхилення);

внутрішньою структурою відхилення, коли відхилення пов’язують із приналежністю до тієї чи іншої соціальної групи, статевими та віковими особливостями;

орієнтованостне відхилення на зовнішнє середовище (сімейні сварки, насильницькі злочини й ін.) чи на самого себе (суїцид, алкоголізм та ін.)

Форми. Можливі причини. Характерні ознаки.

         Тютюнопаління. Прагнення наслідувати дорослим і відчувати себе дорослим. Прагнення все в житті спробувати. Прагнення звільнитися з-під опіки і контролю з боку старших. Підлітки, часто вдаються до куріння, як правило, погано вчаться, часто хворіють на простудні захворювання, у них порушується апетит, вони стають дратівливими і конфліктними.

          Зловживання алкоголем і ранній алкоголізм. Цікавість до напою, який користується у дорослих популярністю. Прагнення до емансипації. Потреба у зміні свого психічного стану (зняття дискомфорту). Психологічна готовність до вживання спиртних напоїв (спадковість, середовище). Відхилення в психічному розвитку. Легке сп'яніння - підвищений настрій, почуття достатку, прилив сил, елементи пустотливості. Сп'яніння середнього ступеня - швидка і гучна мова, схильність до нетактовним жартів, емоційне збудження, порушення координації рухів. Сп'яніння важкого ступеня - різкі порушення координації рухів, невмотивована агресивність, невиразна мова, безглуздість поведінки.