Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні

ДЕРЖАВНА  ПОДАТКОВА СЛУЖБА УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ ДЕРЖАВНОЇ  ПОДАТКОВОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ 

Кафедра податків та оподаткування

Спеціальність “Оподаткування”

Спеціалізація  “Адміністрування податків і платежів” 
 
 

Дипломна  робота

    на  тему «Фіскальні аспекти регулювання підприємництва в Україні»

                        Студент

                                                               Гаврилюк Сергій Анатолійович

                                                               підпис  (П.І.Б.)

                                         Науковий керівник

                                                  Панура Юлія Василівна

підпис     П.І.Б., науковий ступінь, вчене звання)

                                                                        Робота допущена до захисту в ДЕК

                                                                       Протокол засідання кафедри №___

                                                                 від “____” _____________ 2012р.

Зав. кафедри  Мельник П.В.,            д.е.н., професор 
 
 

Ірпінь 2012

ЗМІСТ

       ВСТУП……………………………………………………………………….3

       РОЗДІЛ I. ТЕОРИТИЧНО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ФІСКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ………...5

            1.1 Поняття і сутність фіскального регулювання………………………5

     1.2 Інструменти фіскального регулювання підприємництва………...12

     1.3 Принципи і механізми та ефективність впливу фіскальної політики на підприємницьку діяльність………………………………….28

       РОЗДІЛ II. АНАЛІЗ ФІСКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ………………………………………………...36

     2.1 Фіскальне регулювання підприємництва в Україні……………...36

     2.2  Сучасний стан фіскальної регулювання в Україні……………….51

     2.3 Аналіз інструментів фіскального регулювання підприємництва в Україні………………………………………………………………………59

       РОЗДІЛ III. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ФІСКАЛЬНОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПІДПРИЄМНИЦТВА В УКРАЇНІ…………………………...64

           3.1 Проблеми фіскального регулювання підприємництва в Україні і необхідність його реформування………………………………………………..64

           3.2 Шляхи і методи вдосконалення фіскального регулювання підприємництва в Україні………………………………………………………..67

           3.3 Зарубіжний досвід фіскального  регулювання підприємництва в економічно-розвинених країнах…………………………………………………73

       ВИСНОВКИ……………………………………….………………………..84

       СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 
 
 
 
 
 

ВСТУП

     Необхідність, способи і ступінь втручання  держави в економічне життя суспільства  є предметом для дискусії серед  економістів майже сто років. Після революції в макроекономічному  регулюванні, яка була здійснена  Дж. М. Кейнсом, необхідність державного втручання в економіку вже  не викликає сумнівів, однак для  визначення характеру втручання  та вибору інструментів, за допомогою  якого воно буде здійснюватися, не існує  універсального рецепту. Саме це обумовлює  підвищення інтересу з боку фахівців до особливостей реалізації механізму фіскального регулювання в Україні.

     Сучасне фіскальне регулювання визначає основні напрями використання фінансових ресурсів держави, методи фінансування і головні джерела поповнення скарбниці. Залежно від конкретно-історичних умов в окремих країнах така політика має свої особливості. Будь-який уряд завжди проводить деяку фіскальну  політику, незалежно від того, усвідомлює воно це чи ні.

     Останнім  часом в Україні простежується  тенденція до посилення ролі уряду  в регулюванні національної економіки  через фінансову систему, тобто  здійснюються витрати на програми по соціальному забезпеченню, на підтримку  середнього рівня доходів, охорону  здоров'я, освіту і так далі.

     З іншого боку, з початку економічних  реформ український уряд узяв орієнтир на введення надзвичайно високого оподаткування  на доходи фірм, що негативно позначилося  на стані національної економіки  і перспективах її підйому. Не випадково  у відповідь реакцією є активний розвиток тіньової економіки, внаслідок  чого уряд не в змозі зібрати в  прибуткову частину бюджету і  половини передбачених надходжень.

     Сьогодні  тема фіскального регулювання є  дуже актуальною, оскільки економіка  України переживає далеко не найкращі дні, і від того, як уряд здійснюватиме  бюджетно-податкову політику, залежить доля кожної людини, що живе в нашій  країні і доля всієї країни в цілому.

     Отже, метою даної роботи є визначення поняття фіскального регулювання, позначення принципів, механізмів і  інструментів дії фіскального регулювання на господарську систему суспільства. У роботі буде даний всесторонній розгляд фіскальної політики як методу державного регулювання економіки, а також буде проведений аналіз сучасного фіскального регулювання підприємництва в України: освітлені об'єктивні причини необхідності її реформування і можливі шляхи удосконалення.

       Досягнення  поставленої мети передбачає вирішення  наступних наукових і практичних задач:

• визначити основні положення зарубіжних теорій фіскального регулювання;
• з’ясувати головні тенденції еволюції фіскального регулювання ;
• виявити особливості фіскального регулювання в інших країнах світу;
• розробити рекомендації щодо вдосконалення фіскальеного регулювання в Україні з урахуванням зарубіжного досвіду.

       Предмет дослідження – фінансові відносини, які виникають при фіскальному регулюванню підприємництва.

       Обꞌєкт  дослідження – оподаткування підприємств, що виникає у сфері фіскальної політики. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

       РОЗДІЛ  I. Теоретично-методологічні засади фіскального регулювання підприємництва в Україні. 

1. Поняття і сутність фіскального  регулювання.

     Фіскальне регулювання — це урядовий вплив на економіку через оподаткування, формування обсягу і структури державних витрат з метою забезпечення належного рівня зайнятості, запобігання й обмеження інфляції та згубного впливу циклічних коливань. Вона є головною складовою фінансової політики та дуже важливою ланкою економічної політики. Термін "фіскальна" походить від латинського fiscua, що в перекладі означає "державна казна".

     Серед численних завдань фіскального регулювання, так званого дерева цілей, твірних, основними є:

     → стійке зростання національного доходу;

     → помірні темпи інфляції;

     → повна зайнятість;

     → згладжування циклічних коливань економіки.

     Фіскальне регулювання ще називають бюджетно-податковою. Пояснюється така назва тим, що цей вид державного впливу на економіку здійснюється шляхом формування доходів держбюджету та несення витрат у вигляді державних закупівель, видатків у формі трансфертних та процентних виплат за борговими зобов'язаннями. Щоб зрозуміти загальні принципи державного регулювання, необхідно чітко виділити два компоненти фіскальної політики: витрати і податки.

     За  допомогою урядових витрат на закупівлю  товарів і послуг можна збільшити  або зменшити сукупні витрати, а  тим самим впливати на обсяг національного  виробництва. До урядових витрат відносяться  всі бюджетні асигнування, направлені на будівництво доріг, шкіл, лікарень, установ культури, здійснення екологічної  і енергетичної програм і інші суспільні потреби. Сюди відносяться і витрати на оборону, зовнішньоторговельні закупівлі, придбання необхідної для населення сільськогосподарської продукції та ін. Такого роду витрати і закупівлі можна назвати державно-суспільними, тому що споживачем товарів і послуг є суспільство в цілому в особі держави. Витрати, що направляються на регулювання стійкого функціонування ринкової економіки, сприяють збільшенню або скороченню об'єму внутрішнього виробництва (ЧВП) в періоди його спаду або підйому. Державні витрати не тільки прямо, але і через мультиплікаційний ефект впливають на об'єм внутрішнього виробництва, викликаючи його збільшення або скорочення.

     Держава впливає на об'єм внутрішнього виробництва  і через свою податкову політику. Очевидно, що чим вищі податки, тим  менший дохід матиме в своєму розпорядженні  населення, а значить, тим менше  купувати і зберігати. Тому розумна  податкова політика припускає всесторонній облік тих чинників, які можуть стимулювати або гальмувати економічний  розвиток і добробут суспільства.

     На  перший погляд, здається, що високі податки, сприяючи збільшенню державного доходу, працюватимуть на суспільство і  бюджет країни. Але при найближчому  розгляді виявляється протилежне: ні підприємству, ні трудівнику при надмірно високих податках працювати виявляється  невигідним. Проте низькі ставки податків значно підірвуть державний бюджет і такі його найважливіші статті, як витрати на зміст бюджетних організацій  і на соціально-культурні заходи. От чому при проведенні обережної  і розумної податкової політики доводиться, що називається, сім разів відміряти  і один раз відрізувати.

     До  податкової системи кожної країни належать суб'єкти оподаткування, тобто ті, хто сплачує податки, — фізичні особи та юридичні особи (підприємства), та об'єкти оподаткування — прибуток підприємств, заробітна плата, вартість майна, виторг фірми, кількість землі тощо. Одиниця оподаткування — це одиниця виміру об'єкта оподаткування (наприклад, для земельного податку — гектар). Податкова ставка — це величина податку на одиницю оподаткування. Для визначення величини податку кількість податкових одиниць множать на податкову ставку. Наприклад, податкова ставка величиною 20% для прибуткового податку з громадян означає, що за доходу у 200 гривень цей дохід розподіляється так: 40 гривень — державі, 160 — отримувачеві доходу.

     Податкові ставки, що визначаються як відсоток, поділяються  на такі види:

• пропорційні, коли ставка оподаткування є однаковою і не залежить від розмірів доходу;
• прогресивні, коли ставки оподаткування зі збільшенням доходу зростають. Інакше кажучи, такі ставки передбачають більший відсоток вилучення доходу у вигляді податку, коли дохід збільшується ;
• регресивні, коли податкова ставка зі збільшенням доходу знижується.

     Податки поділяють на прямі та непрямі.

     Прямі податки стягуються безпосередньо з індивідів та фірм. В Україні такими є прибутковий податок з громадян, податок з прибутку підприємств та ін.

     Непрямі — це податки, що встановлюються на товари та послуги і входять в їхню ціну. До таких податків в Україні належать акцизи, податок на додану вартість, мито. Непрямі податки сплачують ті громадяни і фірми, що купують оподатковувані товари й послуги.

     Прибутковий податок з громадян в Україні  є прогресивним, тобто особи з  вищими доходами сплачують виший  відсоток свого доходу у вигляді  податку, ніж ті, хто заробляє менше.

     Платниками  податку з прибутку є виробничі  підприємства, фінансові й некомерційнї установи, які мають доходи, не звільнені  від оподаткування. В Україні  передбачене пропорційне оподаткування  прибутку підприємств. Ставки цього  податку диференціюються залежно  від сфери діяльності (підприємництво, акційна торгівля, продаж цінних паперів  тощо).

     Об'єктом  оподаткування при стягуванні податку  з майна є його вартість у період володіння ним або під час  продажу чи успадкування. Протягом століть точиться дискусія про справедливість податку на майно: перерозподіляти  багатство чи змиритися з тим, що від народження люди опиняються у нерівних умовах.

     Акцизи  — це непрямі податки, що входять у ціни певних товарів і стягуються в момент їх придбання. Акцизи поділяються на індивідуальні, коли оподатковується кожна одиниця товару, і універсальні, коли об'єктом оподаткування є обсяг продажу.

     Згідно  із законодавством України, індивідуальні  акцизи встановлюються на високоприбуткові товари. Ставки індивідуального акцизу коливаються в межах від 20 до 300%. Товари, які оподатковуються акцизним збором, називаються підакцизними (алкогольні напої, вироби з хутра, телевізори, шоколад тощо).

     Найпоширенішим  у світі видом універсального акцизу нині є податок на додану вартість, що міститься у ціні всіх товарів і послуг. Додана вартість — це різниця між виторгом підприємства і вартістю матеріалів і сировини, що куплені у постачальників. Ставка цього податку в Україні становить 20%. Формально його платниками є виробничі і торговельні підприємства, оскільки податок надходить у бюджет від них. Фактично його сплачують покупці підчас купівлі товарів і послуг.

     Мито  — це податок на товари, які імпортуються. Мито є однин із важелів захисту національного ринку і поповнення бюджетних коштів.

     Податкова система в Україні ґрунтується  на двох основних податках — на додану вартість і на прибуток підприємств. Значення прибуткового податку з  громадян та індивідуальних акцизів  у надходженнях до державною бюджету  менш вагоме. Частка податків зборів і  платежів на соціальне страхування  у ВВП України становить майже 50%. Це один із найвищих показників у  світі.

     Стягнення податків передбачає надання певних податкових пільг. Типовими пільгами є: неоподатковуваний мінімум заробітної і плати — мінімальна її сума, з якої не стягується прибутковий податок з громадян; капітальні знижки — зменшення ставки оподаткування прибутку, котрий отримують за допомогою капітального устаткування; прискорена амортизація — фактичне зменшення оподаткованих сум прибутку в перші роки використання устаткування.

     Державні  витрати на закупівлю товарів  і послуг звичайно складають значну частину бюджету. Державний бюджет України містить чимало статей видатків, які можна згрупувати у шість  основних напрямів: 1) національна оборона; 2) утримання державного апарату; 3) фінансування бюджетного сектора економіки; 4) соціальні видатки; 5) фінансування розвитку економіки; 6) проценти за державний борг. Обсяг кожного з напрямів видатків установлюється в законодавчому порядку і відбиває політику уряду.

     У структурі видатків державного бюджету  України найвагомішими є частки, пов'язані з утриманням державного сектора економіки (освіта, правоохоронна  діяльність, охорона здоров'я, житлово-комунальне господарство, наука, культура, спорт  тощо), з фінансуванням національної економіки, обслуговуванням державного боргу, а також заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

     Зараз в нашій країні склався величезний дефіцит державного бюджету, що приводить  до фінансової розбалансованості народного  господарства і тому вимагає особливо ретельного планування витрат, добиваючись  максимальної ефективності. Значну роль в поповненні бюджету може зіграти  не стільки розумна податкова  політика, скільки міри по посилюванню  податкової дисципліни. Це стосується перш за все кооперативів, орендних і спільних підприємств і особливо комерційних структур, які часто  ухиляються від сплати податків, знаходячи  всілякі лазівки в законах  і інструкціях. Це свідчить про вельми низький рівень організації нашої  фіскальної політики як по державних  витратах, так і по оподаткуванню. У останньому випадку спостерігається, з одного боку, дуже високі податки  на прибуток і додану вартість, що не дає можливості розвернути виробництво  товарів народного споживання, а  з іншого, - держава дуже багато втрачає від несплати тих цілком законних і обгрунтованих податків, від яких ухиляються багато комерційних структур, не говорячи вже про пряме розкрадання мільярдних сум з банків по підроблених документах і сприянні корумпованих посадовців.

     Мабуть, багато недоліків в нашій податковій системі пояснюються тим, що у  нас по суті справи вона тільки почала складатися. Багато законів і інструкції виявилися недосконалими і їх довелося уточнювати і доповнювати, особливо після розпаду Радянського  Союзу; апарат податкової інспекції  виявився мало підготовленим для  боротьби з порушниками законів. Успішному проведенню податкової політики заважають і старі погляди  і психологічні установки, згідно яким податки вважалися типово буржуазним інструментом господарювання. Незайве  нагадати, що в 60-і роки у нас був  виданий закон про поступову  відміну всіх податків, який, звичайно, ніколи не був введений, оскільки всякому  ясно, що без податків ніяка держава  існувати не може.

     Оподатковуються доходи (майна) фізичних і юридичних  осіб. Як нормативна форма, що накладається на доходи, податки характеризуються обов'язковістю і терміновістю платежу. Тому всяке ухилення від податків і невчасна їх сплата ведуть до відповідних  юридичних і адміністративно-фінансових санкцій.

     Принципово  новим в нашому законодавстві  є введення податку на прибуток, який більше відповідає структурі ринкового  господарства, ніж існуючі раніше платежі, особливо ті, які йшли міністерствам. Хоча податки на прибуток все ще залишаються високими, проте поступово  законодавчі органи починають усвідомлювати, що їх розміри повинні бути понижені, і поступово вони дійсно починають  переглядатися. Разом з цим підприємствам  надаються різні пільги, наприклад, при проведенні науково-дослідних, дослідно-конструкторських робіт і  освоєнні нових і наукоємких технологій.

     Фіскальне регулювання  як спосіб фінансового регулювання економіки здійснюється за допомогою могутніх важелів - оподаткування і державних витрат. У зв'язку з цим проводяться два види фіскальної політики: дискреційна і автоматична (вбудованих стабілізаторів).

     При дискреційній політиці держава свідомо  регулює оподаткування і бюджетні витрати для поліпшення економічного стану країни. Це регулювання різне  на різних фазах економічного циклу. При підйомі виробництва, що супроводжується  інфляцією, держава стримує ділову активність. Під час спаду бюджет стає дефіцитним, бо доходи фізичних і  юридичних осіб зменшуються і  відповідно скорочуються податкові  надходження, а видатки з державного бюджету, наприклад виплати з  безробіття, зростають. Для подолання  спаду уряд може використати один із трьох основних варіантів фіскальних заходів:

     1) збільшити державні видатки; 

     2) знизити податки;

     3) застосувати певну комбінацію  першого та другого.

     Фіскальне регулювання, засноване на вбудованих стабілізаторах, використовує такий механізм, який без участі держави усуває несприятливе положення на різних фазах економічного циклу. Так, на фазі підйому економіки, коли ростуть доходи підприємств і працівників завдяки прогресивному оподаткуванню, ще швидше збільшуються суми податків. Одночасно зменшується безробіття і поліпшується положення малозабезпечених сімей, унаслідок чого зменшуються виплати посібників з безробіття і ряд соціальних виплат. У результаті зменшується загальна величина сукупного попиту, чим стримується непомірне економічне зростання. На фазі кризи суми податкових надходжень автоматично зменшуються, а соціальні виплати зростають. В результаті зростає купівельна спроможність населення, що сприяє виходу з кризи.

     Автоматична фіскальна політика - це автоматична  зміна величини державних витрат, податків і сальдо державного бюджету  в результаті циклічних коливань сукупного доходу. Недискреційна  фіскальна політика припускає автоматичне  збільшення чистих податкових надходжень до державного бюджету в періоди зростання ВНП, яке надає стабілізуючу дію на економіку. Ці зміни відбуваються під дією вбудованих стабілізаторів.

     Вбудований  стабілізатор - це економічний механізм, що дозволяє понизити амплітуду циклічних  коливань рівнів зайнятості і випуску, не вдаючись до частих змін економічної  політики уряду. Вбудовані стабілізатори  економіки відносно пом'якшують  проблему тривалих тимчасових недоліків  дискреційної фіскальної політики, оскільки ці механізми включаються без  безпосереднього втручання уряду.

     Такими  автоматичними стабілізаторами  є:

• прогресивна податкова система, яка стримує зростання сукупного попиту в періоди економічного зростання, оскільки у міру зростання доходу населення піддається вищій ставці податків, і, навпаки, при зменшенні доходу, викликаного економічним спадом, відбувається стимуляція сукупного попиту, оскільки відбувається збільшення доходу, що розташовується, унаслідок зниження податкової ставки;
• посібники з безробіття і інші соціальні виплати, які в ситуації економічного спаду збільшуються унаслідок збільшення числа безробітних, і, навпаки, за наявності економічного зростання, в результаті якого відбувається зниження безробіття, дані виплати автоматично знижуються.

     Вбудовані стабілізатори не усувають причин циклічних  коливань рівноважного ВНП навколо  його потенційного розміру, а тільки обмежують розмах цих коливань.

  1.2 Інструменти фіскального  регулювання підприємництва. 

    За  формою впливу фіскальне регулювання  належить до непрямих методів державного регулювання, що базуються не на прямому  примушенні господарюючих суб’єктів, а на використанні їхніх економічних  інтересів. Використовуючи інструменти  фіскальної політики, держава створює  умови, за яких економічним суб’єктам стає вигідним враховувати інтереси держави в процесі своєї діяльності і невигідною є опортуністична поведінка. Фіскальне регулювання не має самостійності відносно макроекономічної політики, тому будь-яку зміну в політиці супроводжує адекватна реакція фіскального регулювання.

    Термін  «регулювання» у широкому розумінні  означає упорядковувати, вносити  порядок, систему в якусь діяльність та встановлювати правильну взаємодію  відповідних частин механізму. Державне регулювання розглядають як вплив держави на умови здійснення та інтенсивність господарських процесів. Головним завданням регулювання економічної системи є підтримання макроекономічної рівноваги у суспільстві [3, с.5].

    Сутність  фіскального регулювання пов’язана  із категорією «фіск». У перекладі  з латинської «фіск» означає «казна» (сховище грошей), однак в економічній  літературі досить часто відбувається звуження тлумачення фіску тільки до доходної частини бюджету або  до процесу мобілізації доходів  у казну держави, що, на наш погляд, є неточністю. Оскільки державна казна  функціонує не тільки на вхід (мобілізація  фінансових ресурсів переважно через  систему оподаткування), але і  на вихід (бюджетні витрати), тому мову необхідно вести про узгодження інтересів бюджетного та податкового  регулювання. Узагальнюючи підходи  різних фахівців до тлумачення сутності податкового та бюджетного регулювання [2, 5-9, 10-13], фіскальне регулювання  будемо визначати як узгоджений та збалансований вплив фіскальних інструментів на об’єкти фіскального  регулювання.

    Виходячи  з особливостей фінансового потоку як об’єкту фіскального регулювання [10], фіскальне регулювання визначимо як сукупність інструментів і важелів, за допомогою яких держава створює умови для мобілізації необхідного обсягу фінансових ресурсів та їх ефективного використання з метою забезпечення сталого економічного зростання. Методологія фіскального регулювання має враховувати такі їх характерні ознаки як рух у вартісній формі, цілеспрямованість, високий ступінь організованості, регламентованість та необхідність здійснення контролю за виконанням регламенту руху.

    У вітчизняних наукових виданнях досить давно робиться наголос на необхідності збалансування фіскальних та регулюючих інтересів у макроекономічному  регулюванні. Досягти такого результату можна завдяки інституціональному підходу, оскільки він дозволяє синтезувати  існуючі податкові концепції  з урахуванням національних особливостей, у тому числі менталітету.

    Інституціональна  природа фіскального регулювання  проявляється у різних аспектах. По-перше, з позиції необхідності підтримки  інституту держави. По-друге, з позиції  особливостей економічних відносин, які супроводжують формування податку  та бюджету як фінансових інститутів. По-третє, з позиції визначення функціонального  призначення фінансових інститутів в економічній системі. По-четверте, з позиції наявності трансакційних  витрат на здійснення фіскального регулювання.

    Формування  і реалізація механізму фіскального  регулювання відбувається під впливом  наступних чинників:

    – регуляторна система, яка визначається чинною владою та впливовими політичними силами;