Фіскально-регулюючі аспекти податкової політики в Україні

 

 

ЗМІСТ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

 

 

В умовах сучасних соціально-економічних перетворень та переходу української економіки до ринкових відносин особливої актуальності набуває дослідження впливу податкової політики, як одного з головних елементів державної економічної політики в цілому, на економічні процеси в державі. Податкова політика впливає на усі етапи відтворювального процесу та процесу розподілу доходів між членами суспільства. Цей вплив може проявитися як в стримуванні відтворювання та уповільненні темпів економічного розвитку країни, так і в стимулюванні підприємницької активності, забезпеченні умов для стійкого і швидкого економічного зростання та підвищенні рівня суспільного добробуту в Україні.

В останні роки в Україні відзначається зростання внутрішнього валового продукту, обсягів промислового виробництва та реальних доходів населення. Водночас вітчизняні та закордонні вчені в галузі економіки відзначають уповільнення темпів ринкових перетворень в Україні та вважають за необхідне активізацію державної системи стимулювання розвитку підприємницької діяльності. Збереження позитивних економічних тенденцій можливе лише за умови проведення зваженої економічної, в тому числі податкової, політики, що потребує розробки відповідного наукового забезпечення, зокрема, поглиблення досліджень впливу податкової політики на економічні процеси.

Актуальність дослідження обумовлена необхідністю розвитку та удосконалення податкової політики з метою підтримки економічного зростання шляхом впровадження нових принципів побудови податкової системи країни.

Найбільш значний внесок у розвиток теорії і практики оподаткування внесли  А. Сміт, Д. Рікардо, Дж. Кейнс, А.Лаффер, Е.Долан, Р. Солоу, Дж. Стігліц, Д. Львів, В.Рогозин, Н. Гензель, В.Лебедєв, Д. Черник, С. Пєляев. Велику увагу розвитку системи оподаткування приділяють вітчизняні економісти, вчені і практики М. Азаров, Л. Бабич, Д. Бендерська, В. Буряковский, О. Василик, А. Горський, А. Гриценко, В. Глущенко, Л. Дикань, С.Єсипов, В. Ільїн, М. Кучерявенко, І. Лунина, П. Мельник, В. Онегіна, А.Соколовська, Л. Тимошенко, В. Федосов, І.Чугунов та інші.

Разом з цим ще потребують теоретичного дослідження базові принципи побудови та розвитку системи оподаткування, розробка основних засад податкової політики, спрямованої на забезпечення економічного зростання та підвищення рівня добробуту населення.

Нагальність вирішення цих завдань обумовлює актуальність оцінки впливу податкової політики на економічні процеси з урахуванням впливу системи оподаткування на діяльність економічних суб’єктів в ринкових умовах господарювання, що визначає тему дипломної роботи.

Метою дипломної роботи поставлено спробу проаналізувати основні завдання, які стоять перед податковою політикою в Україні, та визначити головні напрями її реформування у зв’язку з формуванням ринкових форм господарювання в країні.

Для виконання мети були поставлені наступні завдання:

• розглянути суть, види та критерії формування податкової політики;
• зробити огляд сучасного стану податкової політики України;
• на основі статистичних даних визначити рівень податкового навантаження в Україні, використовуючи при цьому різні науково-методологічні підходи;
• провести аналіз прямого та непрямого оподаткування, їх значення у формуванні бюджету регіону;
• виходячи з показників регіонального валового внутрішнього продукту та даних про надходження податкових платежів за даними ДПА у Чернівецькій області визначити рівень податкового навантаження в регіоні;
• визначити основні недоліки та шляхи вдосконалення податкової політики в Україні.

Об’єктом дослідження є податкова політика держави.

Предмет дослідження складають нормативно-правові акти, що регулюють порядок оподаткування юридичних та фізичних осіб в Україні, статистичні матеріали та практичні матеріали ДПА України і ДПА у Чернівецькій області.

У першому розділі дипломної роботи розглянуто сучасні аспекти податкової політики України, а також наукові твердження щодо визначення критеріїв її оптимальності.

Другий розділ роботи присвячено аналізу пропонованих раніше підходів до визначення впливу податкової політики на соціально-економічний розвиток в державі, проведено оцінку значення прямого та непрямого оподаткування у формуванні бюджетів регіонів на прикладі ДПА у Чернівецькій області в 2007-2009 роках, а також зроблена спроба оцінки податкового навантаження на регіон.

В третьому розділі визначено основні проблеми реформування податкової політики на сучасному етапі розвитку економіки та перспективи вдосконалення.

Теоретичну основу дослідження складають нормативно-правові документи України, такі як Конституція України, Закони України, Укази Президента, Постанови Верховної Ради та Уряду України, дані Міністерства фінансів, Державного комітету статистики, Державної податкової адміністрації та інших міністерств і відомств України, монографічна й періодична література.

Інформаційну базу дослідження складають звітні дані Міністерства фінансів України, Держкомстату України, Державної податкової адміністрації України.

 

РОЗДІЛ 1

ДЕТЕРМІНАНТИ  ПОДАТКОВОЇ ПОЛІТИКИ В УКРАЇНІ

 

 

 

1.1. Сутність податкової політики, її  види та завдання

 

 

Держава, здійснюючи економічні функції, використовує різноманітні інструменти регулювання. Серед них важливе місце належить фіскальним. Рівень їх впливу на економічне життя суспільства досить вагомий і багатогранний. З їхньою допомогою держава може впливати на обсяги та структуру національного виробництва, інвестиційну активність суб’єктів господарювання, регулювати рівень інфляції, рівень зайнятості, впливати на стан конкурентного середовища.

До кінця XІX століття податкова політика мала, переважно, фіскальну спрямованість, до податкового регулювання окремих соціально-економічних процесів держава вдавалася лише за особливих обставин. Але вже наприкінці XIX - на початку XX століття податкова політика перетворюється на постійний інструмент державного регулювання економіки.

Що ж стосується сучасної податкової політики, вона полягає у встановленні і зміні елементів податкової системи (різновидів податків, ставок, структури податкової системи, суб'єктів, об'єктів оподаткування, податкової бази, пільг тощо) для забезпечення надходжень до бюджету, достатніх для виконання державою покладених на неї функцій та стимулювання економічного зростання, тобто йдеться про оптимальне поєднання фіскальної і регулятивної функції податків.

Виходячи з цього завдання, можна сформулювати основні теоретичні засади податкової політики.

Оскільки податкова політика є одним з інструментів державного регулювання економіки, вона залежить від міри державного впливу на соціально-економічні процеси і змінюється зі зміною моделі державного регулювання економіки.

Існує два різновиди податкової політики:

1. автоматична або пасивна, що ґрунтується на дії податків як вбудованих стабілізаторів, які потрібно лише налаштувати відповідно до визначених цілей, щоб дати змогу автоматичному механізмові вирівнювати циклічні коливання економіки;
2. дискреційна або активна, яка передбачає свідомі зміни в розмірах податків та умовах оподаткування для досягнення певних цілей.

Можна говорити про дві основні теоретичні моделі податкової політики - кейнсіанську і неокласичну. Якщо кейнсіанська модель податкової політики ґрунтується на стимулюванні за допомогою податків і державних витрат сукупного попиту і регулюванні таким чином циклічних коливань економіки, а також стимулюванні економічного зростання (неокейнсіанство), то неокласична модель - на податковому стимулюванні пропозиції факторів виробництва. Головними інструментами проведення податкової політики, згідно з кейнсіанською моделлю, мають бути податкові пільги та маніпулювання податковими ставками і державними витратами. Згідно з неокласичною моделлю стимулювання пропозиції факторів виробництва можна забезпечити, знижуючи граничні податкові ставки, зменшуючи податкову прогресію, розширюючи податкову базу завдяки ліквідації або обмеженню податкових пільг. Що ж до державних витрат, то неокласики були противниками використання їх як інструменту податкове - бюджетної політики.

Податкова політика, що проводилася тією чи іншою країною, являла собою, як правило, певний компроміс засобів і форм, обстоюваних представниками різних теоретичних концепцій. Це пояснюється тим, що в демократичному суспільстві податкова політика формується під впливом інтересів та поглядів різних суспільних груп і політичних партій. На сьогодні у розвинутих країнах сформувалося три типи активної податкової політики:

1) антикризова;

2) антициклічна;

3) довгострокова, спрямована на економічне зростання.

Ефективність податкової політики залежить від ступеня її відповідності можливостям економіки, потребам соціально-економічного розвитку країни та інтересам широкого загалу. Вона зазнає також впливу різних чинників, які можуть модифікувати реакцію економічних суб'єктів на зниження рівня оподаткування. До таких чинників належать:

1. високий рівень інфляції, який зменшує ефективність стимулюючої податкової політики;
2. бюджетний дефіцит, який може підвищити позитивний вплив скорочення видатків у разі, коли він не є надмірним і коли як пріоритетні напрямки державних витрат визнаються державні витрати на проведення структурно-інвестиційної політики та розвиток соціальної сфери;
3. рівень розвитку приватизаційних процесів та структура власності;
4. рівень монополізації економіки;
5. рівень економічної та політичної стабільності.

Податкову політику не можна розглядати як панацею, яка може забезпечити розв'язання всіх суспільних проблем. По-перше, її соціально-економічні наслідки не можна точно прогнозувати як через ті чинники, які можуть модифікувати реакцію економіки на заходи стимулюючої податкової політики, так і через динамічність економічних процесів. Одні й ті самі податкові заходи, ефективні сьогодні, через певний проміжок часу можуть дати протилежні результати.

По-друге, податкова політика є складовою цілої системи взаємопов'язаних чинників, тому її ефективність залежить від того, наскільки задіяно решту.

По-третє, податкова політика, порівняно з іншими економічними важелями впливу на економіку, не досить оперативна.

На практиці проявом податкової політики, що здійснюється в тій чи іншій державі і формується відповідними державними структурами, виступає податкова система країни.

Питання вдосконалення податкової системи постійно обговорюється як економістами, так і політиками. Разом з тим, у світі ще не знайдено підходу до побудови такої податкової системи, яка б повністю задовольнила і державу, і платників податків.

Податкова політика, і як наслідок, податкова система кожної держави - одна з головних складових формування і розвитку економіки. Вона визначає умови і рівень розвитку держави, її соціальної сфери, обороноздатності, внутрішньої і зовнішньої політики. Впливають на неї і географічне положення країни, і традиції народу. Ось чому податкова система повинна будуватися з урахуванням багатьох факторів, які в тій чи іншій мірі можуть впливати на результати її функціонування. При всьому цьому податкова політика повинна забезпечити вирішення двоєдиного завдання:

1) з одного  боку, встановлення оптимальних  податків, які не будуть стримувати  розвиток підприємництва;

2) з другого  боку забезпечення надходження  до бюджету коштів, достатніх  для задоволення державних і  соціальних потреб.

Перехідні процеси в нашій країні проходять надзвичайно складно і неоднозначно, а іноді й болісно. У таких умовах не вдалося обійтись без помилок, упущень і прорахунків. Тут впливали як суб'єктивні, так і об'єктивні причини, позначився брак досвіду та кваліфікованих кадрів, науково-практичних розробок у сфері розвитку податкової системи перехідного періоду.

Становлення системи оподаткування неминуче пов'язане з питанням про її вдосконалення, оптимізацію. Основні принципи оптимального оподаткування розроблені ще А. Смітом в його праці "Дослідження про природу і причини багатства народів". Це питання в умовах розвиненої ринкової економіки вивчали такі відомі сучасні економісти, як Р. Мардсен, Р. Стіглін, А. Лаффер тощо.

Чотири основні принципи оподаткування, визначені Адамом Смітом, не застаріли і до нашого часу [16, 105]:

1) принцип  справедливості, який стверджує  всезагальність оподаткування і  рівномірність розподілу між  громадянами податків відповідно  до їх доходів;

2) принцип  визначеності, який вимагає, щоб  сума, спосіб і час платежу  були точно і завчасно відомі  платнику;

3) принцип  зручності передбачає, що податок  повинен стягуватися у такий  час і у такий спосіб, які  є найбільш зручними для платника;

4) принцип  економії зводиться до скорочення  витрат при справлянні податків, раціоналізації системи оподаткування.

Останнім часом питання оподаткування опинилося в центрі уваги наукової і громадської думки. Особливо сьогодні, в пошуках шляхів виходу із економічної кризи, назріла необхідність податково-бюджетного регулювання в Україні замість проведення суто фіскальної податкової політики. Потрібно відмітити, що за допомогою податкової політики можна регулювати такі соціально-економічні процеси, як обсяг виробництва, зайнятість, інвестиції, розвиток науки і техніки, структурні зміни ціни, зовнішньоекономічні зв'язки, рівень життя населення, рівень споживання певних матеріальних благ тощо.

Конституція України закріпила положення про те, що система оподаткування встановлюється тільки законами України [1]. Це положення вимагає приведення усього податкового законодавства у відповідність до Конституції України і водночас - це досить зручний момент для вдосконалення системи оподаткування.

 

 

1.2. Критерії формування податкової політики в умовах формування ринкових відносин господарювання

 

 

Як відомо, податки в руках одних можуть виступати знаряддям та інструментом стабілізації та економічного процвітання в державі, а в руках інших – засобом нестабільності та економічного саморуйнування. Ось чому, думаючи про формування державних грошових фондів за рахунок податків і податкових платежів та встановлюючи нові види і форми оподаткування, державницькі структури повинні проводити таку податкову політику, яка має паретооптимально поєднувати інтереси держави і платників податків.

За інтерпретацією італійського економіста Парето, оптимальною вважається будь-яка дія, що приносить користь принаймні одній особі, не погіршуючи грошово-майнового стану чи добробуту когось іншого. Інакше кажучи, будь-які зміни в оподаткуванні будуть суспільно корисними і виправданими, якщо вони нікому не завдають збитків і при цьому приносять декому користь. Досягнення «оптимуму Парето» в оподаткуванні потрібно розуміти як забезпечення фіскальних інтересів держави без погіршення економічної ефективності господарювання платників податків, а, заодно -й суспільного добробуту громадян-виборців, або поліпшення економічної ефективності діяльності платників податків без погіршення фіскальних інтересів держави і послаблення соціального захисту громадян-виборців [23,  87]. Досягти цього можна за умови наукового поєднання таких критеріїв: критерій фіскальної достатності (інтереси держави); критерій економічної ефективності (інтереси платників податків); критерій  соціальної справедливості  (інтереси  громадян-виборців); критерій стабільності; критерій гнучкості.

Критерій фіскальної достатності зводиться до того, що, проводячи податкову політику, необхідно забезпечити таку величину податкових надходжень, яка є оптимально бажаною, виходячи із проголошеної економічної доктрини. Досліджуючи значення цього критерію, простежується чітка пропорційна залежність між нормою оподаткування і величиною податкових надходжень: чим вища норма оподаткування, тим вищі розміри податкових надходжень. Залежність цю можна відобразити простою математичною формулою (1.1):

 

Y = А1 х Т х В,            (1.1)

 

де Y – загальна величина податкових надходжень;

А1 – коефіцієнт регресії, який характеризує рівень залежності податкових надходжень від норми оподаткування, причому А1 < 1;

Т – рівень оподаткування в державі;

В – величина ВВП.

При нульовому рівні оподаткування – податкові надходження будуть відсутні. При збільшенні норми оподаткування – податкові надходження до бюджету будуть збільшуватись, хоча темпи зросту податкових надходжень будуть повільнішими, ніж темпи росту норми оподаткування. Але процес цей повинен проходити не хаотично та спонтанно, а відповідно до критеріїв економічної ефективності та соціальної справедливості.

Залежність економічної ефективності діяльності суб'єктів господарювання від рівня оподаткування досліджується через аналіз величини чистого доходу (прибутку) суб'єкта господарювання. Формула основного показника фінансово-господарської діяльності відображається таким чином (1.2):

 

         (1.2)

 

де ЧД - величина чистого доходу, прибутку;

ЗП - заробітна плата;

Н - нарахування на зарплату;

П - податки і податкові платежі;

Д - величина доходу.

Враховуючи це, математична функція залежності критерію економічної ефективності від рівня оподаткування має вигляд (1.3):

 

ЧД = (ВД – ВД х А2) / Т,       (1.3)

 

де ЧД - величина чистого доходу;

А2 – коефіцієнт залежності чистого доходу від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

ВД – величина валових доходів.

Причому

   А2 / Т 1, якщо Т       1, якщо Т          100%.      (1.4)

 

Отже, якщо рівень оподаткування в країні прямує до 100%, то величина чистого доходу прямує до 0.

Суть критерію соціальної справедливості щодо встановлення рівня оподаткування необхідно розуміти в двох аспектах:

• скорочення реальних доходів конкретних платників внаслідок сплати податків та податкових платежів;
• повернення частини номінальних доходів до конкретних платників, перерозподілених з допомогою податків через бюджет у вигляді суспільних благ (національна безпека, правопорядок, охорона здоров'я, освіта, благоустрій та інші трансфертні платежі).

Перший аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.5):

 

РД = НД – А3 Т х БО,          (1.5)

 

де РД – реальні доходи платників податків;

НД – номінальні доходи платників податків;

А3 – коефіцієнт залежності величини реальних доходів платників податків від рівня оподаткування;

Т – рівень оподаткування;

БО – база оподаткування.

Отже, розмір реальних доходів безпосередньо залежить від величини рівня оподаткування: чим вищий рівень оподаткування, тим нижчі реальні доходи конкретних платників податків. Другий аспект критерію соціальної справедливості відображається такою функціональною залежністю (1.6):

 

СБ= х ПН,          (1.6)

 

де СБ – фінансовані з бюджету суспільні блага та трансфертні платежі;

Т – рівень оподаткування;

А4 – коефіцієнт залежності величини суспільних благ від норми оподаткування;

ПН – податкові надходження.

Між величиною рівня оподаткування та розміром повернення раніше сплачених податків (правда, це повернення відносне – через отримання фінансованих з бюджету суспільних благ та трансфертних платежів) існує певна параболічна залежність. Причому, збільшення норми оподаткування в державі веде до абсолютного зростання розміру трансфертних платежів з бюджету. Але темпи зростання фінансованих з бюджету суспільних благ відстають від темпів росту рівня оподаткування.

У реальному суспільно-економічному житті критерії фіскальної достатності, економічної ефективності та соціальної справедливості взаємопов'язані, взаємозалежні і не можуть існувати окремо один від одного.

Слід зазначити, що для окремих держав можливі різні варіанти поєднання критеріїв при проведенні податкової політики. Все влежить від вибраних коефіцієнтів залежностей А1, А2, Аз, А4, основою для встановлення яких є економічна доктрина держави.

Важливе місце у проведенні оптимальної податкової політики в державі відводиться й критерію стабільності. Ніякий закон, навіть найкращий, не запрацює на повну силу, якщо постійно вносити до нього поправки та зауваження. Стабільність податкової політики передбачає незмінність правового регламентування справляння податків та зборів протягом певного податкового періоду. За допомогою цього критерію досягається два позитивних явища:

• суб'єкти господарювання внаслідок існування стабільного законодавства, що регламентує податкові взаємовідносини із державою, у змозі правильно обрати напрями фінансової стратегії і отримати заплановані прибутки;
• поліпшується податкова робота як платників податків, так і органів державної податкової адміністрації.

Але необхідно зауважити й те, що податкова політика має бути стабільною тільки протягом певного податкового періоду. Догматичність норм податкового регулювання входить в суперечність із реаліями економічного буття, і неврахування певних соціально-економічних змін у розвитку суспільства може призвести до непередбачуваних наслідків. Тому при проведенні податкової політики необхідно враховувати критерій гнучкості, який передбачає, що внаслідок певних змін у соціально-економічному бутті суспільства необхідно змінювати прийоми, методи та форми державного регулювання економіки, зокрема та у сфері податків. Критерій гнучкості діаметрально протилежний критерію стабільності. Критерій стабільності пов'язаний із податковою тактикою державного регулювання, що розробляється на певний період часу, тоді як критерій гнучкості є вже податкова стратегія.

Оптимальне врахування названих критеріїв та застосування відповідного виду податкової політики за відповідних економічних умов забезпечує нормальні податкові взаємовідносини платників податків та держави.

 

 

1.3. Розвиток податкової політики в Україні

 

 

Розвиток і зміна форм державного устрою завжди супроводжуються вдосконаленням податкової системи. Тобто з розвитком держави вдосконалювалися і системи податків, адже вони є платою суспільства за виконання державою її функцій. Вже Монтеск'є, А. Сміт, Д. Рікардо розглядали податки як плату за ті вигоди, які платник податків отримує від держави, наприклад, за охорону особи та майна. Теорія оподаткування сформувалася в останній третині XVIII століття, її творцем можна назвати шотландського економіста і філософа Адама Сміта.

В процесі розвитку податкової системи і становлення податкової політики України можна виділити декілька етапів, а саме:

- з 1991 по 1995 рік;

- з 1995 по 1998 рік;

- з 1998 по 1999 рік;

- з 2000 по  сьогодні.

Кожен з вищевказаних етапів розвитку податкової системи та податкової політики характеризується певними здобутками і напрацюваннями.

Перший етап визначався фіскальною спрямованістю податкової політики. Відбувалася часта зміна об'єктів оподаткування, податкових ставок та інших елементів оподаткування стосовно трьох основних податків - податку на валовий доход підприємств, податку на додану вартість та особистого прибуткового податку, що мало на меті збільшення надходжень до бюджету та зменшення його дефіциту. Внаслідок цього, якщо ВВП, розрахований у постійних рублях 1990 року, за період з 1991 по 1994 роки зменшився у 2,3 рази, то доходи консолідованого бюджету - в 1,6 рази, що свідчить про посилення податкового тиску [30, 26].

Фіскальна спрямованість податкової політики на першому етапі її розвитку була зумовлена як об'єктивними, так і суб'єктивними чинниками. Зокрема, далася взнаки первинність фіскальної функції податків. Крім того, зважаючи на історичні передумови становлення податкової системи України, а саме з огляду на те, що колись держава вилучала до бюджету значну частку доходів державних підприємств у вигляді відрахувань від прибутку та різного роду платежів (за фонди, рентних або фіксованих платежів, вільного залишку прибутку), щоб не спричинити бюджетної кризи, необхідно було податковими методами забезпечити надходження до бюджету, адекватні тим, що існували за умов адміністративно-командної системи управління. Саме цими міркуваннями керувалися, визначаючи на перших порах величину податкових ставок по основних податках. Зазначимо також зростання дефіциту державного бюджету, для компенсації якого треба було забезпечити збільшення податкових надходжень.

Наслідком фіскальної податкової політики стало встановлення надмірного рівня оподаткування у країні, зростання масштабів „тінізації” економіки (хоч остання зумовлена цілим комплексом причин, а не лише податковим тягарем). Тому з 1995 року в Україні було взято курс на зниження рівня оподаткування. А саме відбувається перехід від оподаткування валового доходу до оподаткування прибутку підприємств за ставкою 30%, а ставка податку на додану вартість знижується до 20%.

Основними вадами податкової політики України 1995 - 1997 років економісти вважають:

1) некритичне перенесення в Україну досвіду оподаткування в розвинених країнах без врахування особливостей соціально-економічної ситуації в Україні (це стосується спроби запровадження цивілізованих норм щодо дати виникнення податкових зобов'язань, порядку відшкодування платникові податку суми перевищення податковим кредитом суми податкових зобов'язань по ПДВ, що в умовах платіжної і бюджетної кризи в Україні стало одним із чинників подальшої дестабілізації ситуації, те саме можна сказати й стосовно спроби силовими методами поділити облік на бухгалтерський і податковий з метою наблизити бухгалтерський облік і оподаткування до світових стандартів);

2) намагання ув'язати прийняття Державного бюджету на 1997 рік з ухваленням нових законодавчих актів щодо оподаткування, внаслідок чого Державний бюджет не був прийнятий своєчасно;

3) Поспішне введення в дію нових законів про оподаткування без відповідного нормативного забезпечення, а також практика запровадження окремих законодавчих норм "роst factum" (нормальний законотворчий процес вимагає введення в дію таких радикальних законів, як, наприклад, Закон "Про податок на прибуток підприємств", принаймні через рік, а то й два роки після його ухвалення, щоби за цей час можна було б розробити нормативні акти, усунути недоречності в самому Законі, нарешті засвоїти його як податківцям, так і бухгалтерам);