Гендерний аналіз життєвих стратегій сучасної української молоді

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДНІПРОДЗЕРЖИНСЬКИЙ  ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ФАКУЛЬТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ, ЕКОНОМІКИ, СОЦІОЛОГІЇ ТА ФІЛОЛОГІЇ

КАФЕДРА СОЦІОЛОГІЇ

ВИПУСКНА КВАЛІФІКАЦІЙНА РОБОТА

ГЕНДЕРНИЙ АНАЛІЗ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕГІЙ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ МОЛОДІ

Виконавець:

студентка групи  СЦ-08-1д

Довбенко Ольга В. 

Науковий  керівник:

к. соц. н., доцент

Мачуліна Ірина Іванівна

Керівник  частини «Охорона праці»:

к. техн. н., доцент

Федько Світлана Олександрівна

Нормоконтролер:

к. соц. н., доцент

Мачуліна Ірина Іванівна

Допускається  до захисту:

зав. кафедрою соціології,

д. істор. н., професор

Богомаз Костянтин Юхимович

Дніпродзержинськ

2012

ЗМІСТ

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Дослідження життєвих стратегій набуває особливого значення в умовах глобальних соціальних змін, коли трансформації в різних сферах суспільного життя впливають не тільки на макросоціальні процеси, але й позначаються на індивідуальному житті людей, змінюють їх цінності, норми, культуру.

Об'єктивним чинником, що обумовлює процес реалізації життєвих стратегій індивіда, є перехід  суспільства від однієї соціальної системи до іншої, істотним чином впливає на життєві плани, переваги молоді і є підставою для рефлексії. Крім цього, реалізація життєвих стратегій індивіда сьогодні багато в чому детермінована суб'єктивними факторами: використанням власної ресурсної і аскриптивної бази.

Міра впливу об’єктивних детермінант на життя конкретної людини нерівномірна. З одного боку, різною мірою на реалізацію життєвих стратегій впливають зміни в економічній, політичній сферах, системі нормативних відносин, ціннісних орієнтирів і пр. З іншого боку, незважаючи на глибину і всеосяжний характер змін, люди по-різному справляються з труднощами. Одним вдається реалізувати колишні життєві плани, іншим – ні, одні змінюються разом зі змінами в суспільстві, інші «пливуть за течією». Життєві стратегії, виступаючи як складне динамічне утворення, в яких відображається відношення між домаганнями суб'єкта та ступенем їх реалізації, є важливою характеристикою стану в суспільстві як окремої людини, так і групи людей. У життєвих стратегіях у концентрованому вигляді відбиваються ступінь адаптації до сучасної соціально-економічної ситуації, очікування майбутнього, самооцінка успіху, рівень тривожності і т.д.

В умовах загальносвітової нестабільності соціально-економічної  ситуації особистість, яка сформувала життєві стратегії і звички, виявилася перед необхідністю переоцінки своїх цілей і прагнень, подолання численних стереотипів про світ і про себе, пошуку нового, особливого і самостійного шляху, що сприяє усвідомленню і розкриття своїх потенційних можливостей.

Саме в складні, кризові періоди увагу суспільства  більшою мірою сконцентрована на молодому поколінні, на найбільш прогресивної його частини, якій належить особлива роль, - студентської молоді. З юнацтвом суспільство пов’язує надії на відродження і розвиток, на прогрес науки і технології, так як в юнацькому віці й молодості людина найбільш здатний до творчої діяльності, до формулювання евристичних ідей і максимально працездатний. На даному віковому етапі особистісного, професійного і духовного самовизначення, формування життєвих планів особистість переживає високо динамічні психологічні і соціальні зміни по ряду напрямків. Все це сприяє тому, що молоді люди прагнуть знайти своє місце в житті, активно вибираючи шляху ефективної самореалізації в суспільстві. Разом з тим суспільство пропагує жорсткі гендерні норми і стереотипи «успішності» і «псевдосамореалізаціі», тим самим обмежуючи прояв індивідуальності, нестандартність і творчий погляд на світ. Інакше кажучи, виникає суперечність між вираженою потребою реалізації себе в житті і необхідністю соціальної адаптації. Все перераховане неминуче призводить до звуження можливостей самореалізації та пошуку шляхів її оптимізації в юнацькому віці, в тому числі до прагнення подолати ті гендерні стереотипи, які перешкоджають самореалізації особистості.

Ступінь наукової розробленості. Для вітчизняної соціології проблематика вивчення життєвих стратегій молоді не є новою. Системне й інтенсивне вивчення цієї проблем було розпочато в соціології радянського періоду. У фокусі соціологічного аналізу знаходилися соціальні чинники, що впливали на вибір життєвої траєкторії, взаємозв’язок системи освіти і життєвих планів молоді; динаміку ціннісних орієнтацій молоді, їх поведінку у професійно-трудовій сфері. Це знайшло відображення у працях Є. І. Головахи, С. М. Іконнікової, В. Т. Лісовського, М. Х. Тітми, М. М. Руткевича, Ф. Р. Філіппова.

Основні характеристики молоді (соціальні, психофізіологічні), проблеми її внутрішньої  диференціації вивчали: С. В. Алещенок, П. І. Бабочкін, І. В. Бестужев-Лада, І. С. Болотін, Г. С. Ентеліс, Ю.А. Зубок, С. Н. Іконнікова, І. С. Кон, В. Т. Лісовський, С. Г. Спасібенко, В. Т. Шапко та інші.

Питання самовизначення молоді представлені роботами відомих учених соціологів, демографів, філософів. Слід виділити дослідження В. Н. Шубкина, В. І. Переведенцева, М. Х. Тітми, А. А. Матуленіса, Н.С. Слєпцова, Г. А. Чередниченко та ін.

Дослідженню специфіки  успіху молоді, гендерних моделей  поведінки, соціальної стратифікації, життєвих стратегій особистості присвячені роботи соціологів М. А. Александрової, М. Ю. Арутюнян, М. В. Богданової, С. Ю. Барсукової, Л. А. Бєляєвої, А. Д. Галюк, В. В. Гольберта, А. С. Готліба, Ж. М. Грищенка, Б. В. Дубіна, А. Н. Дьоміна, О. М. Здравомислової, Е. А. Знобіщевої, Н. Н. Карнаухова, С. Г. Клімової, І. П. Попової, І. В. Мостової, В. В. Целіщева, М. О. Шкаратана, І. І. Шуригіної.

Серед  вітчизняних  соціологів проблему  успіху  досліджували Є.  І. Головаха, Л. В. Сохань (проблеми життєвого самовизначення та життєвого успіху), Л. Д. Бевзенко (соціокультурні детермінанти успіху), С. С. Бабенко (стратегії життєвого успіху в період трансформації), О. Г. Злобіна, В. А. Тихонович (життєві стратегії особистості), І. В. Городняк (типологія особистостей щодо досягнення успіху).

В цілому, гендерні дослідження аспектів різних сфер життєдіяльності українського суспільства сьогодні здійснюють чимало спеціалістів. Зокрема, ґендерна проблематика в українському суспільстві висвітлюється у працях О.Балакірєвої, О.Бойка, Г.Герасименко, О.Вілкової, В.Довженко, О.Іваненко, К.Карпенко, Н.Лавріненко, В.Лапшина, Е.Лібанової, Л.Лобанової, О.Макарової, І.Мироненко, С.Оксамитної, О.Піщуліна, М.Скорик, О.Стрельник, В.Фесенко, Ю.Якубової, О.Яременка та ін.

Мета роботи полягає у виявленні гендерних особливостей життєвих стратегій української молоді.

Для реалізації поставленої  мети визначено такі завдання дослідження:

• розкрити сутність поняття «життєві стратегії»;
• визначити типи життєвих стратегій;
• проаналізувати особливості ціннісних орієнтацій молоді як чинника формування життєвих стратегій у гендерному вимірі;
• за результатами соціологічних досліджень визначити особливості життєвих стратегій у хлопців та дівчат.

Об’єктом  дослідження є життєві стратегії сучасної української молоді.

Предметом дослідження є гендерний аналіз життєвих стратегій сучасної української молоді.

Методи дослідження. При написанні роботи були застосовані такі методи, як системний, порівняльний, аналітичний. Основними методами отримання первинної інформації є застосування анкетного опитування. Серед методів обробки даних використовувалися статистичний аналіз даних, вторинний аналіз соціологічних даних.

Емпіричною  основою роботи є дослідження, яке проводилося за безпосередньою участю автора:

1) анкетування на тему: «Життєві стратегії молоді» (N=100), проведеного серед студентів Дніпродзержинського державного технічного університету у березні 2012 року.

Поряд з первинними в  роботі використані і вторинні соціологічні дослідження. Серед них:

2) результати соціологічного дослідження «Молодь в сучасному суспільстві». У опитуванні брало участь 1000 молодих людей у віці від 14 до 30 років (включно). При відборі респондентів використовувався метод квотної, маршрутної вибірки і цільової аудиторії. В якості методу опитування застосовувалося очне анкетування [30];

3) результати соціологічного опитування «Становище студентської молоді України» яке було проведено Державним інститутом розвитку сім’ї та молоді Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту разом з Українським інститутом соціальних досліджень імені Олександра Яременка у грудні 2008 року. Всього опитано 5103 респондентів, серед яких студенти 2-6-го курсів вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівнів акредитації з усіх областей України, АР Крим та міста Києва [33];

4) результатами соціологічного дослідження, опитування студентів Дніпропетровського регіону, проведеного кафедрою соціології Дніпропетровського національного університету ім. О. Гончара (ДНУ) в 2009 р. в рамках реалізації Всеукраїнського комплексного дослідницького проекту «Студент ХХІ ст. Соціальний портрет на фоні суспільних трансформацій: українська інтерпретація» під загальним керівництвом проф. В. І. Астахової /методом вибіркового репрезентативного анкетування було опитано 470 студентів чотирьох ВНЗ Дніпропетровської області: ДНУ ім. О. Гончара, Національного гірничого університету, Дніпродзержинського державного технічного університету, Дніпропетровського університету економіки і права [10];

5) соціологічне дослідження «Молодь України: спосіб життя та ціннісні орієнтації», було здійснено соціологами Центру «Соціальний моніторинг» під керівництвом к.е.н. О. Балакірєвої (опитування 1800 респондентів віком 15-34 роки проведено в усіх регіонах України) у квітні 2010 р. [3];

6) результати досліджень, які використані в щорічній доповіді президентові України «Молодь в умовах становлення незалежної України (1991 – 2011 роки) [21].

Структура випускної кваліфікаційної роботи. Робота складається зі вступу, 2 розділів, 6 підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Загальний обсяг роботи складає   сторінок.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЖИТТЄВИХ СТРАТЕГІЙ МОЛОДІ

1.1 Поняття «життєві стратегії»: сутність, типологія

Проблеми життєвого  вибору, самовизначення можуть виникати у людини будь-якого віку, у будь-якому періоді її життя, але найбільш характерним цей процес є для молоді, оскільки саме молодь у першу чергу повинна визначити перспективу свого розвитку у всіх основних сферах життєдіяльності – суспільно-політичній, професійній, сімейно-побутовій тощо. Отже, життєвий вибір, побудова життєвих стратегій насамперед є молодіжною проблемою.

Кожна людина в  тій чи іншій мірі прогнозує своє майбутнє у відповідності зі своїми уявленнями про мету і сенс життя, про власне місце у суспільстві, що склалися в результаті її перебування в умовах соціального середовища, під впливом певної системи соціокультурних уявлень, отриманих в результаті її життєдіяльності. Сьогодні, як ніколи раніше в історії людства, існує необхідність розуміння того, що без глибокого розуміння майбутнього, людина не може розраховувати на подальший прогрес у всіх сферах суспільної та індивідуальної діяльності.

У науковій літературі запропонований ряд понять, які можна застосувати для характеристики ставлення особистості до свого майбутнього: життєва орієнтація, життєва програма, життєвий план. Кожне з цих понять розкриває одну із сторін системи уявлень щодо майбутнього. Життєва орієнтація пов’язується найчастіше з ієрархією форм життєдіяльності, сформованої у свідомості людини. Життєва програма є ідеальним образом основних цілей і результатів життєдіяльності. Життєві плани характеризують шляхи досягнення сформованих цілей. Разом з тим, за допомогою наведених понять визначаються окремі складові ставлення людини до свого майбутнього, описуються фрагментарні уявлення щодо формування життєвого шляху. Більш високий рівень узагальнення, пов’язаний із застосуванням поняття «життєва перспектива». яке окреслює ту сферу відображення світу людиною, що пов’язана зі сприйняттям та усвідомленням часу як простору для розвитку і самореалізації.

Український соціолог Є. І. Головаха [9], досліджуючи проблему життєвої перспективи, визначає останню як цілісну картину майбутнього у складному взаємозв’язку між програмованими та очікуваними подіями, з якими людину пов’язує соціальна цінність та індивідуальний сенс власного життя. У якості структурних компонентів життєвої перспективи він виділяє життєві цілі, життєві плани, ціннісні орієнтації.

Життєві плани – засоби досягнення життєвих цілей, їх конкретизація у хронологічному та змістовному аспектах, вони визначають порядок дій, необхідний для реалізації життєвих цілей як основних орієнтирів життєвого шляху в майбутньому. Використання цього поняття дає можливість представити майбутнє як відносно упорядковану у часі сукупність подій, що призводять до досягнення ідеальних результатів, які є на певному етапі життєвого шляху основними орієнтирами у діяльності людини. Життєві цілі і плани розрізняються як кінцеві та проміжні події чергового етапу життя людини. Цілі – більш масштабні і дещо менш хронологічно визначені події, ніж плани. Ціннісні орієнтації ж стають підґрунтям для формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів.  Проте, це не гарантує відсутності труднощів та проблем, що виникають безпосередньо в процесі визначення життєвої мети [5, с. 132].

Певне значення у цілісній системі, що об’єднує ціннісні орієнтації, життєві цілі та плани, займають мрії, фантазії, марення, які складають бажану, але не обов’язково здійсненну картину майбутнього, а також тривоги, опасіння, чекання неприємних подій, котрі з певною вірогідністю можуть здійснитись у житті кожної людини.

Сьогодні, для  пояснення процесів, що пов’язані  з життєтворенням, науковці досить активно застосовують термін «життєва стратегія».

У соціологічній  літературі існує безліч дефініцій  поняття «життєва стратегія». Воно визначається і як система взаємопов'язаних і узагальнених  цілей, які ставить  перед собою особа  (або соціальна  група) на порівняно тривалий  період життя, що включає  мотиви  діяльності особи (соціальної групи) і що спирається на стійке (або сформоване) ядро ціннісних орієнтацій; і як символічно опосередковані утворення, орієнтири і пріоритети особи, що реалізовуються у її поведінці; і «як схема перспективного орієнтування особи у своєму життєвому світі, що включає свідомі і поведінкові характеристики, які необхідні і достатні для формування і реалізації майбутнього життя»; і «як стійка сукупність перспективних орієнтацій, щодо свого індивідуального життя, локалізованих у свідомості особи і таких, що трансформуються у систему її поведінкової готовності і активності» [20, с.183]. 

Як вважає А. Абульханова-Славська, «стратегія життя  полягає у способах зміни, перетворення умов, ситуацій життя відповідно до цінностей особи». Ідеальність стратегії виявляється, з одного боку, суб'єктивно як щось таке, що містить неповторні особові цілі, що виникають ситуативно і надситуативно, з іншого,  – об'єктивно, як те, що включає культурнообумовлені зразки, стандарти, норми та цінності, інтерналізовані індивідом у процесі соціалізації [1, с.183]. Ціннісна обумовленість стратегічного, підкреслюється багатьма сучасними соціологами. Як вважає Є.І. Головаха, життєва стратегія включає декілька елементів: «Ціннісні орієнтації, життєві цілі та плани,  – пише він,  – складають ядро життєвої перспективи, без якого вона втрачає свою основну функцію  –регуляторну» [8, с. 114]. Російські дослідники Л.Г. Костюченко і Ю.М. Резник виділяють наступні елементи у структурі життєвої стратегії особи: сприйняття майбутнього; установки на формування майбутнього; загальні стратегічні орієнтації; ціннісно-нормативні уявлення про майбутнє життя; стратегічні інтереси та цілі; стратегічні рішення та здібності; технології та процедури стратегічної дії; стратегічна поведінка (поведінкові акти і ролі); рефлексивно-контрольні механізми стратегічного орієнтування [17].

Життєві стратегії – є динамічною системою соціокультурних уявлень особистості про власне життя, що орієнтує та спрямовує її поведінку впродовж тривалого часу. Вона включає визначення, або прийняття найбільш значущих орієнтирів та пріоритетів на довгострокову перспективу [5, 132].

Серед основних компонентів життєвих стратегій  виділяють сенс життя, життєві цінності та норми, життєві цілі, спосіб життя. Щоб стати компонентами життєвих стратегій, зразки, цінності, норми та цілі повинні увійти в реальну практику та перетворитися на орієнтації, установки. Крім того, вони повинні бути ідентифіковані й прийняті у якості вихідних умов життєдіяльності.

Існують різні  підходи до типологізації життєвих стратегій. Можливим підґрунтям для  їх типологізації можуть виступати  різні фактори: міра залучення людини в соціум, її активність, спрямованість інтересів, ціннісних орієнтацій тощо.

Т. Є. Рєзнік і  М. Рєзнік [27, с.103] пропонують розділити типи життєвих стратегій за низкою інституційних ознак: соціально-економічне становище, спосіб виробництва та трансляція культурних стандартів, система регуляції й контролю, соціальний характер, професійний статус. В сукупності ці ознаки утворюють комплексний критерій типологізації життєвих стратегій. Його зміст визначається характером соціальної активності особистості. У відповідності до цього автори виділяють наступні життєві стратегії: стратегія життєвого благополуччя, стратегія життєвого успіху, стратегія самореалізації. Вказані типи життєвих стратегій, на їх думку мають безліч модифікацій (табл. 1.1.).

Наприклад, стратегію  життєвого благополуччя можна розділити за способом досягнення на стратегії індивідуального та групового благополуччя; за формою виявлення – на стратегії одномірного та багатомірного споживання, за цільовим призначенням – на стратегії зростаючого та збалансованого благополуччя. Стратегію життєвого успіху диференціюють в залежності від її предметної спрямованості на особистий чи соціальний (в тому числі професійний), конструктивний та деструктивний успіх тощо.

Таблиця 1.1 - Типологічна характеристика життєвих стратегій

Сфера розповсюдження типу стратегій визначається рівнем соціально-економічного та культурного розвитку суспільства, способом виробництва, рівнем та якістю життя, ступенем участі в управлінні державою, впливом традицій, ідеалів, вірувань тощо. Вибір життєвої стратегії обумовлюється суспільно-історичними умовами, належністю до певного класу, групи, прошарку. Так, стратегія життєвого успіху в найбільшій мірі відповідає сучасному суспільству, в якому підтримуються усі форми активності. Стратегія життєвого благополуччя найбільше поширена в традиційному та кризовому суспільстві, вона виникає в умовах низького рівня розвитку виробництва та сфери послуг, глибинної економічної кризи, авторитарних форм управління, відсутності демократичних традицій. Стратегії самореалізації розповсюджені в індустріальних та постіндустріальних суспільствах.

Носіями різних стратегій є представники різних груп і прошарків. Соціальною базою стратегії успіху виступає середній прошарок (науково-технічна інтелігенція, підприємці, керівники, політичні діячі). Стратегія життєвого благополуччя характерна для маргінальних прошарків і осіб, що займаються переважно фізичною працею. До прибічників стратегії самореалізації потрібно віднести гуманітарну інтелігенцію, діячів літератури, мистецтва, духовенства.

Передумови  вибору того або іншого типу життєвої стратегії можна умовно виразити у вигляді загальних залежностей:

- чим вище  рівень і якість життя в  суспільстві, тим більшим визнанням  користуються стратегії життєвого  успіху і самореалізації і тим менш приваблива стратегія благополуччя;

- чим більшою  постійністю і визначеністю характеризується соціальне середовище, тим більш стійкі життєві стратегії і тим більш планомірно здійснюється їх формування;

- чим частіше  спостерігається поліпшення соціокультурних  умов життя людей і великим  визнанням користуються їх особиста ініціатива і досягнення, тим більше вірогідний вибір ними стратегії життєвого успіху;

- чим  глибше і гостріше соціально-економічні  протиріччя в суспільстві і  чим сильніше кризові явища,  тим більш можливим стає вибір  стратегії життєвого благополуччя;

- чим  різноманітніші горизонтальні зв’язки  і процеси самоорганізації в суспільстві і чим менш жорстко регламентуються дії людей, тим більше можливостей для вибору і формування стратегії самореалізації [26, с. 117].

Сьогодні, деякі вчені виокремлюють два типи життєвих стратегій: стратегія досягнення та стратегія виживання. При цьому варто підкреслити, що на пострадянському просторі переважає остання. Сьогодні в умовах суттєвих соціальних змін певна категорія людей (переважно старше покоління) не можуть виробити (прийняти) необхідну систему способів досягнення поставленої мети (навіть якщо це виживання). Саме тому дослідники в сучасному українському суспільстві ідентифікують групи, у яких фактично немає життєвої стратегії, навіть якщо цінності та цілі збережені. У молодіжному середовищі подібні явища трапляються значно рідше. Очевидно, що це насамперед пов’язано з віковими соціально-психологічними факторами [29, с. 7].

1.2 Об’єктивні  та суб’єктивні фактори формування  життєвих стратегій молоді

Вивчення життєвих стратегій особистості має складний, комплексний характер і передбачає дослідження певних механізмів їх формування. Вчені виокремлюють два рівня в контексті яких можна розглядати становлення життєвих стратегій: на рівні соціуму та на індивідуальному рівні [18, с. 134].

На рівні соціуму виокремлюють три стадії, які поступово змінюють одна одну:

- перша стадія – реверсивна, зумовлена виникненням масового відчуття зростання можливостей впливати на суспільні перетворення, контролювати і спрямовувати їх; досить типовою є руйнівна поведінка, прагнення змін за принципом «все навпаки» – переважають ситуативні, легко маніпульовані типи соціальної поведінки;

- друга стадія – масова протестна поведінка, криза довіри політичним інститутам, міжгрупова нетерпимість, відчуття соціальної незахищеності;

- третя стадія – стадія розвитку, яка передбачає два типи соціальної поведінки, що полягають у пошуку індивідуалізованих, власне особистісних стратегій життєздійснення: успішна зовнішня адаптація – адекватна реакція на зовнішні впливи, але спрямована на конкретні прагматичні цілі; адекватна внутрішня адаптація, утворена на усталеній незалежності від зовнішніх впливів, прагненні зменшити невизначеність своєї життєвої ситуації.

Становлення життєвих стратегій особистості на індивідуальному рівні, як правило розглядають в контексті її самовизначення. Категорія «життєве самовизначення» – це процес, в ході якого особистість визначає своє ставлення до конкретних явищ, сфер діяльності, окремих людей та соціальних груп, до всього світу в цілому. Категорію «життєве самовизначення» можна трактувати і як процес вибору освіти, певної професії, супутника життя, місця проживання, ідеалів, віри, способу життя в цілому, що протікає у часі та конкретному життєвому просторі, під впливом різноманітних чинників. Іншими словами, кожному новому поколінню необхідно виробити свої життєві стратегії, щоб включитися і зробити свій внесок у всі сфери життя конкретного суспільства, причому цей процес дуже складний, оскільки вектори суспільних та індивідуальних інтересів у сучасному суспільстві можуть не співпадати.

Поняття «самовизначення» передовсім відображає міру суб’єктності індивіда як його готовності і здатності  до самостійної відповідальної діяльності в економічній, політичній, ідеологічній, освітній, сімейній та інших сферах суспільного життя. Під такою готовністю слід розуміти психологічну установку особистості на активну діяльність у тій чи іншій сфері; під здатністю – знання, вміння, навики, переконання індивіда та ціннісні орієнтації, які дозволяють їй самостійно визначити та реалізувати власну життєву стратегію.