Моделювання дефіциту бюджету

Зміст

Вступ

У функціонуванні економіки  тієї чи іншої країни, формуванні її фінансової системи неможливо обійтися без утворення різних централізованих  фондів, де провідну роль відіграє державний бюджет як загальнодержавний фонд грошових коштів.

Бюджети і бюджетне регулювання  існують в будь – якій соціально  – економічній системі і притаманні економіці як ринкового, так і  неринкового типу. Основною метою  бюджетного регулювання є проведення фінансово-бюджетної політики, спрямованої на економічне зростання, оскільки реальне зростання економіки - єдине надійне джерело поліпшення добробуту населення.

Сучасне ставлення до бюджетного дефіциту є неоднозначним. Деякі економісти вважають, що використання бюджетного дефіциту не є найкращим стимулятором розвитку економіки і спричиняє прискорення інфляції, тобто є прихильниками бездефіцитних бюджетів і висловлюють побоювання з приводу ризикованості надмірних бюджетних дефіцитів. Інші економісти, навпаки, вважають використання бюджетних дефіцитів найефективнішим способом пожвавлення економіки, особливо в періоди її спаду. Актуальність обраної теми для України зумовлена гостротою проблеми розбалансованості найголовнішого інституту економічного суверенітету нашої держави - бюджету, що обумовлено дією взаємопов'язаних між собою внутрішніх чинників. Особливо важливим аспектом при цьому є виявлення зв'язків між такими найважливішими макроекономічними параметрами, як бюджетний дефіцит, державний борг та ВВП. Опираючись на об'єктивно доведений зв'язок між цими величинами, можна здійснювати обґрунтоване планування та реалізовувати ефективну політику з управління бюджетним дефіцитом та державним боргом.

Питання регулювання  державою економічних процесів, збалансування державного та місцевих бюджетів, впливу державного дефіциту бюджету та державного боргу на економіку країни широко висвітлені в працях як вітчизняних, так і іноземних науковців. Значну увагу проблемі доцільності прийняття бюджету з дефіцитом та дослідження його впливу на економіку країни приділяють  Т. Агапова, Е. Балацький, К. Базилевич, О. Василик, Т. Вахненко, А. Гальчинський, В. Геєць, О. Замкова, О. Заруба, Є. Ковалишина, І. Луніна, І. Мітюков, С. Онишко, Г. П’ятаченко, Д. Полозенко, С. Пекарський, І. Радіонова, Н. Редіна та інших.

Мета даної роботи – визначення кількісного взаємозв’язку дефіциту Державного бюджету та макроекономічних показників, зокрема його розмірів і спрямованості на економічне зростання.

У контексті досягнення даної мети має значення вирішення таких завдань:

• вивчення доцільності прийняття бюджету країни з дефіцитом;
• визначення оптимального розміру дефіциту;
• аналіз джерел покриття бюджетного дефіциту;
• аналіз впливу бюджетного дефіциту на економіку, а саме встановлення взаємозв’язку дефіциту Державного бюджету з основними макроекономічними показниками: ВВП та державний борг.
• виявлення ефективних методів управління бюджетним дефіцитом.

Об’єктом дослідження  є бюджетний дефіцит. Предмет  дослідження – економічні відносини, що виникають з приводу оптимізації бюджетного дефіциту в економіці України.

Методика дослідження: Теоретичною основою дипломної  роботи є законодавча база України, наукові праці вітчизняних та зарубіжних учених у різні часи.

Процес дослідження базується на діалектичному методі та використання таких прийомів пізнання як систематичний підхід, аналіз, індукція та дедукція, а також методи порівняння, систематизації і логічного узагальнення, економіко-статистичного аналізу.

Інформаційною базою дослідження стали законодавчі і нормативні акти з питань виконання державного бюджету, статистичні збірники, Інтернет ресурси. З метою поширення інформаційної бази дослідження проаналізовано монографії, статті вітчизняних учених.

Розділ 1

Теоретичні засади формування бюджетного дефіциту

1.1. Сутність, значення та види дефіциту  бюджету

Бюджет, як державний  економічний механізм ускладнюється  тоді, коли державі гостро не вистачає грошей на розв’язання важливих завдань, тобто коли державний бюджет складений із дефіцитом. Бюджетний дефіцит потребує вжиття енергійних заходів щодо його ефективного спрямування, в іншому разі дефіцит бюджету стає додатковим «податком» із населення.

Бюджетний дефіцит  – це перевищення доходів державного бюджету над видатками. Це поняття звилося у рабовласницькому суспільстві, за домонополістичного капіталізму інтенсивно розвивалося. Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати коштів більше, ніж це дозволяють фінансові можливості; спад виробництва; зниження ефективності функціонування окремих галузей; несвоєчасне проведення структурних змін в економіці або технічного переоснащення; інші об’єктивні та суб’єктивні фактори, що впливають на економічну та соціальну політику держави.

За своєю  природою бюджетний дефіцит, як і будь-яка економічна категорія, має конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання вартості (капіталу), а з іншого законами інфляції. Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він об’єктивно приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції – то пасивну. Змістом регулювання бюджетного дефіциту саме і є те, щоб в умовах готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту не тільки ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва, а й стимулювати розвиток продуктивних сил країни. Оволодіння цією практикою дозволяє товариству залежно від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету. [10, с.12]

Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму західні  економісти виступають за бездефіцитний  державний бюджет. Обстоювали тезу про органічну єдність економічного зростання з активним сальдо державного бюджету й стабільність грошової системи.

За А. Смітом, дефіцитність бюджетів сприймалася  як марнотратність уряду, демонструвала, що він живе не за коштами, витрачає більше, ніж має в своєму розпорядженні  доходів, відволікає з приватної  сфери капітали і призводить до розбудови державного боргу. Принципи «здорових фінансів», вироблені А. Смітом, Д. Рікардо, Д. Юмом вимагали збалансованості бюджету і жорсткої фінансової дисципліни уряду. Незважаючи на їх всезагальне визнання, на практиці уряди рідко мали збалансовані бюджети, регулярно здійснювали запозичення і мала боргові проблеми. Французькі вчений П.М. Годме вказує, що:

• «незважаючи на те, що затверджені проекти бюджетів були збалансовані, в ході їх виконання частіш за все утворювався дефіцит, оскільки бюджетні видатки, як правило, перевищували прогнозні розрахунки доходів;
• збалансований бюджет міг бути результатом певних маніпуляцій, які усували з проекту бюджету деякі з видатків, але не відміняли їх здійснення, (наприклад, капіталовкладення або «надзвичайні» видатки), необхідність фінансування яких змушувала вдаватися до запозичень» [44, с.124]

Теоретичне  підґрунтя новій економічній  політиці створила праця видатного  англійського вченого Дж. М. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, відсотка і грошей». Він висловив і обґрунтував думку про необхідність втручання держави в хід економічних процесів і пожвавлення млявої економічної кон’юнктури, змістивши акцент політичних заходів із пропозиції на попит, з мікро- на макроаспекти. Дж. М. Кейнс розглядає державні видатки як основний інструмент урядового втручання в циклічний розвиток економіки і подолання кризи». [44, с.32]. Грошово-кредитному регулюванню вчений відводив значно меншу роль і вважав його недостатньо ефективним. Зростання бюджетних видатків (як інвестиційних, так і поточних) можна забезпечити, на думку Дж. М. Кейнса, шляхом позикових операцій уряду.

Ці ідеї невдовзі розвинулися в концепцію дефіцитного  фінансування, яка на довгі роки стала основою відповідної політики. «З часів Дж.М. Кейнса обов’язково  відповідність бюджетних видатків і доходів стала вважатися анахронізмом, а боязнь бюджетних дефіцитів і зростання державного боргу – шкідливим забобоном, з концепцію «здорових фінансів» було покінчено. Ринок позичкових капіталів стає одним із інструментів досягнення «ефективного попиту», а дефіцит державного бюджету перетворюється на один із способів регулювання економіки».

Вагомий внесок у розуміння бюджетного дефіциту зробила теорія суспільних товарів  і послуг і теорія суспільного  вибору. Вони пов’язують бюджетні дефіцити з демократичним процесом і розглядають їх в контексті прийняття рішень щодо розміщення рідких економічних ресурсів між приватним і суспільним споживанням. Обмеженість фінансових ресурсів веде до того, що в одних сферах може виникати їх недостатність – дефіцит, а в інших  - надлишок. Бюджетний дефіцит свідчить про недостатність доходів, що має у своєму розпорядженні уряд для задоволення суспільних потреб, і вимагає для збалансування грошових потоків бюджету залучення на ринкових засадах додаткових фінансових ресурсів і тих сфер (від тих суб’єктів), які мають їх тимчасовий надлишок. Дж. Б’юкенен  і Р. Вагнер доводять, що політичні інститути, які не враховують факт рідкості, загрожують існуванню і процвітанню вільного суспільства. Але якщо політики, виконуючи побажання виборців, мають можливість не рахувати вартість того, що дають, вони ухвалюють розбалансовані бюджети. Можна зробити висновок, що бюджетний дефіцит має не тільки економічну природу, а й політичне походження. Воно може мати обґрунтовані причини, оскільки пов’язане з суспільним рішенням щодо функцій і повноважень держави, а отже і обсягу ресурсів, які необхідно передати  розпорядження органів державної влади і управління. Політична сторона дефіциту також може мати необґрунтовані аспекти, коли формування бюджетного дефіциту відбувається внаслідок зловживань з боку політиків, основу чого складає нерозуміння електоратом бюджетного обмеження. Дж. Б’юкенен, за словами російського економіста Р. Нурєєва, дійшов висновку, що «дефіцит… використовується як засіб попики голосів виборців. Прагнення кожного члена суспільства мати гарантії безпеки і захисту, отримувати медичні, освітні та інші послуги, соціальну допомогу тощо вимагають адекватного фінансового забезпечення функціонування держави. Збільшення ж податків (у порівнянні з добровільною передачею заощаджень у тимчасове платне користування державі) викликає негативну реакцію з боку населення. Це підштовхує політиків, зацікавлених бути переобраними, приймати рішення, які сприяють бюджетному дефіциту. Тобто в умовах, коли зростання податків являється заходом непопулярним, значно легше добитися політичної підтримки шляхом зростання державних видатків»[32, с.17]

Міжнародний валютний фонд (МВФ) характеризує сутність дефіциту таким чином: «дефіцит уряду  тією часткою видатків і наданих ним кредитів, яка перевищує надходження, отримані від доходів, грантів і погашення виданих кредитів, і яку уряд покриває, беручи зобов’язання щодо погашення їх у майбутньому або, використовуючи свої ліквідні резерви. Загальна сума фінансування дорівнює розміру дефіцит у надлишку але з протилежним знаком».[10, с.4]

В економічній  літературі українських видань дається  багато різних трактувань щодо сутності бюджетного дефіциту і причин його зростання.

У більшості  підручників під дефіцитом бюджету розуміють такі об'єктивні економічні відносини, які виникають між учасниками суспільного виробництва щодо використання коштів понад наявні закріплені джерела доходів бюджету в силу зростання граничних витрат виробництва. Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.

С.В. Мочерний визначив бюджетний дефіцит, як перевищення  державних видатків над доходами, що веде до зростання державного боргу. За наявності бюджетного дефіциту встановлюються джерела його покриття (державні позики, емісія грошей).

Причиною бюджетного дефіциту є потреба держави витрачати  коштів більше, ніж це дозволяють фінансові  можливості. Уникнути дефіциту теоретично досить просто — скоротити видатки або збільшити податки. Однак на практиці, як правило, це зробити досить важко, а іноді й неможливо. Бюджетний дефіцит є складним явищем, яке не може мати однозначної оцінки.

А.М. Ващишин  формулює бюджетний дефіцит, як перевищення платежів над надходженнями, що спричиняє нестачу коштів для поточних потреб. Бюджетний дефіцит не означає незбалансованості бюджету – це невідповідність лише постійних власних доходів державного бюджету його видаткам. Джерелами його покриття є державні позики або емісія паперових грошей. Бюджетний дефіцит негативно характеризує фінансову діяльність держави. Та ще більшим негативним явищем є відсутність конкретної обґрунтованої політики його покриття.

Дефіцит бюджету  є найбільш складним і водночас досить поширеним явищем. Він виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів і різкого зростання видатків, викликаних безгосподарністю. Ринкова економіка не може ліквідувати дефіцит бюджету, якщо не будуть вжиті дійові заходи щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами, а це потребує жорсткого режиму економії коштів, який повинні провадити всі владні і управлінські структури[23, с.56].

Певною мірою  бюджетний дефіцит є наслідком  необдуманої бюджетно-податкової політики, адже уряд не може точно визначити розмір майбутніх бюджетних надходжень і необхідних витрат. Він лише затверджує загальні положення, що регулюють податкові ставки, форми та обсяги трансфертних виплат, а також визначає пріоритети в структурі державних замовлень і закупівель. Однак навіть при налагодженій процедурі прийняття зазначених рішень реальні обсяги надходжень до бюджету та розміри державних витрат значною мірою залежать від стадії (циклу) розвитку економіки. Інакше кажучи, бюджетний дефіцит зростає в періоди спаду, оскільки державні доходи від податкових надходжень зменшуються, а обсяги трансфертних виплат зростають, і скорочується під час підйому економіки, оскільки податкові надходження збільшуються, а обсяги трансфертних виплат відповідно зменшуються[13, с.23].

По своїй  природі бюджетний дефіцит, як і  будь-яка економічна категорія, має  конкретний інтервал дії, що визначається, з одного боку, законами зростання  вартості (капіталу), а з іншого законами інфляції.  Якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, то він приймає активну економічну форму, якщо ж до законів інфляції - то пасивну. Регулювання бюджетного дефіциту в умовах грошово-кредитних відносин за допомогою фінансових та податкових важелів дозволяє не тільки ефективно адаптуватися до тенденції росту граничних суспільних витрат виробництва, але і стимулювати розвиток продуктивних сил країни. Оволодіння цією політикою дозволяє країні в залежності від рівня економічного розвитку і потенціалу грошового господарства знаходити прийнятний розмір дефіциту бюджету.

Дефіцит державного бюджету - це фінансове явище,яке  не обов'язково відноситься до розряду  надзвичайних, виняткових подій. У сучасному  світі немає держави, яка в  ті чи інші періоди своєї історії  не стикалася б з бюджетним дефіцитом. Проте, якість самого дефіциту може бути різним:

• дефіцит може бути пов'язаний з необхідністю здійснення великих державних вкладень у розвиток економіки;
• дефіцит виникає в результаті надзвичайних обставин (війни, великих стихійних лих і т. п.), коли звичайних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;
• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, її розвал, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем фінансову ситуацію в країні.

Таким чином, бюджетний  дефіцит відображає певні зміни  в процесі національного відтворення, фіксує результат цих змін. Звідси ясно, що в умовах динамічно розвивається економіки із стійкими, а головне, ефективними міжнародними зв'язками бюджетний дефіцит (звичайно, у кількісно допустимих межах) не страшний. Його не слід надто драматизувати, бо в борг жили і продовжують жити багато економічно розвинені країни.

Виникнення  дефіциту обумовлюється багатьма причинами, серед яких можна виділити наступні: спад суспільного виробництва, завищені витрати на реалізацію прийнятих соціальних програм, збільшені витрати на оборону, зростання тіньового сектору економіки, зростання граничних витрат суспільного виробництва, масовий випуск "порожніх" грошей. Особливе значення з них мають спад виробництва і зростання тіньового сектору економіки. Наявність цих причин призводить до зменшення податкової бази. У першому випадку відбувається скорочення виробництва, зменшується отримується прибуток, і, отже, зменшуються надходження до бюджету. У результаті план надходження до бюджету не виконується. У другому випадку підприємства взагалі перестають платити податки. Адже тіньова економіка відрізняється від звичайної «легальної» лише тим, що фірми і підприємства, що діють у ньому, ніде не реєструються і, отже, ніяких податків не платять. Державні органи їх не бачать, вони знаходяться в «тіні».

Основні причини  бюджетного дефіциту окремих країн  можна об'єднати в три групи.

1. Необхідність здійснення великих державних вкладень в розвиток економіки. У цьому випадку дефіцит відображає не кризовий протягом суспільних процесів, а державне регулювання економічної кон'юнктури, прагнення забезпечити прогресивні зрушення в структурі суспільного виробництва. Ще Дж. М. Кейнс обґрунтував можливість допущення випереджаючого росту державних витрат над доходами на певних етапах розвитку суспільства з метою підбадьорення економічного росту і забезпечення повної зайнятості. І в цьому, безумовно, є раціональне зерно.
2. Результат надзвичайних обставин (війни, великих стихійних лих і т.п.), коли звичайних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел доходу особливого роду.
3. Кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв'язків, нездатність уряду тримати під контролем економічні процеси.

Дефіцит є підсумковим  показником, фінансовим результатом, який на відміну від приватної сфери, характеризує не комерційну, а суспільну  діяльність. Період, за який може бути розрахований дефіцит, відповідає часу функціонування бюджету як фінансового плану і може становити місяць, квартал, півріччя, рік; а також виходити за ці рамки – до періоду економічного циклу або тривалості життя одного покоління. На нашу думку, можна виділити такі види бюджетного дефіциту:

• в залежності від характеру його виникнення: активний (виникає внаслідок свідомого використання бюджетного дефіциту у фінансовій політиці для досягнення поставлених цілей); пасивний (утворюється як результат пригніченої економічної кон’юнктури);
• в залежності від його врахування під час фінансового планування: запланований дефіцит (або очікуваний); незапланований дефіцит (неочікуваний);
• в залежності від бази розрахунку: дефіцит державного бюджету; дефіцит місцевого бюджету; дефіцит зведеного бюджету; дефіцит, визначений за аналітичним балансом.[32, c.16]

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють  також фактичний, структурний і  циклічний дефіцити бюджету.

Фактичний дефіцит  державного бюджету складається  під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит) або ще можна сказати по-іншому: під фактичним дефіцитом державного бюджету розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам (грошовим надходженням) від державних податків за мінусом витрат на державні закупівлі й трансфертні платежі. Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску або як різниця між державними доходами і витратами за певної фіскальної політики (чинний рівень оподаткування і поточних витрат) і базового рівня безробіття (6%). Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, фактичний дефіцит бюджету перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інших соціальних програмах, а також частково через падіння доходів населення.

Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає  циклічний дефіцит (тобто різницю  між фактичним дефіцитом бюджету  і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету), а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Характеристика  дефіциту В.М. Федосовим надається  за такими ознаками: формою прояву; причинами  виникнення; спрямуванням коштів.

За формою прояву  розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит – це той, що зафіксовано при затвердженні бюджету у відповідному документі: Законі про державний бюджет чи рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит – це той, що офіційно не визнається. Існує декілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, завищення планових показників доходів. По суті справи, це фальсифікація основного фінансового плану держави, яка все рівно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою – для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і результатом невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна відзначити, що певні елементи прихованого дефіциту за рахунок завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований характер. В Україні, наприклад, в деякі бюджетні роки до складу доходної частини бюджету включалась стаття "Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету". Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування, до затвердженого бюджету повинні включались тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно чітко визначити і включити до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні, або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо і включати до бюджету. Фактично це нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного збалансування бюджету.    По-третє,    можливий    варіант    напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджету дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які виступають джерелами його покриття.

Прихований  бюджетний дефіцит вкрай небажане явище, особливо його перша форма – завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все рівно не буде. Але ж під них заплановані певні видатки. Згорнути окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід характеризує бажання органів влади і управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне. Такий підхід характеризує фінансову казуїстику, коли ігноруються загальноприйняті визначення, терміни і підходи.

За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Визначаючи в цілому причину дефіциту, слід зазначити, що він пов`язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і тим самим вирішити проблему. Однак в реальній дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто, це можна зробити, але до чого таке рішення призведе? Аналогічно немає можливостей підвищення рівня оподаткування – він і так надто високий. Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне – низький рівень ВВП на душу населення. При цьому, продовжується спад виробництва і подальше зниження цього показника, внаслідок чого ситуація ще більше загострюється. В цілому вимушений бюджетний дефіцит в будь-якій країні є спробою пом`якшення складної фінансової ситуації.

Свідомий бюджетний дефіцит пов`язаний з проведенням політики так званих "позикових" фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі "податкових" чи "позикових" фінансів. Політика "податкових" фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну доходну базу, адже податки не треба повертати. Політика "позикових" фінансів виходить з необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків за рахунок позик. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме при наявності вільних ресурсів, які фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави; фінансовий стан підприємств і громадян в цілому задовільний або і дуже добрий. Обмеження рівня оподаткування сприяє розвитку виробництва і зростанню доходів у суспільстві. Держава ж може бути дійсно багатою тільки у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві це нонсенс, який рано чи пізно призведе до кризи.

Встановлення причин бюджетного дефіциту надзвичайно важливе для  його оцінки. Сама по собі наявність  дефіциту (звісно, якщо це саме дефіцит, а не бюджетна "пустота") ще ні про що не свідчить. Хіба можна, скажімо, порівняти дефіцит в Україні та США? Дефіцит в нашій країні явно вимушений і тому необхідно вести чітку політику на його ліквідацію. Але немає потреби боротись з таким дефіцитом, який наперед передбачений. Тому і однозначна оцінка дефіциту неможлива. Невірно визначати його сам по собі як негативне явище і хибну фінансову політику. Точно так невірно вказувати, що дефіцит зовсім нешкідливий. Не існує абсолютної оцінки бюджетного дефіциту як фінансового явища. Може даватись тільки його відносна характеристика виходячи з причин виникнення.