Місцеві податки та збори

128

ВСТУП

В умовах ринкової економіки провідна роль бюджету в перерозподілі фінансових ресурсів, як і національного багатства в цілому, є об'єктивною реальністю. Це зумовлено тим, що бюджет є тим інструментом за допомогою якого здійснюється регулювання економічних процесів. Через державний бюджет України перерозподіляється понад 45 відсотків валового внутрішнього продукту. Основними джерелами формування доходів бюджету є податки.

Реформування податкової системи потребує чіткого усвідомлення філософії оподаткування, ролі самого платника податку та правового врегулювання податкової системи України.

Актуальності, за сучасних економічних перетворень в Україні, набувають питання, пов’язанні з наповненням бюджету держави, у тому числі за рахунок сплати податків, зборів, (обов’язкових платежів), що, відповідно статті 67 Конституції України, є обов’язковими для всіх громадян.

Історичний досвід, набутий Україною за роки незалежності, переконливо свідчить, що ефективне правове регулювання податкової системи України є не тільки важливою передумовою суспільного розвитку, але й нагальною потребою економічного зростання. Необхідність і важливість правового регулювання податкової системи доведена провідними науковцями світу, та підтверджена історичним розвитком більшості держав.

На жаль, історичний розвиток України свідчить про неефективне використання податкової системи як інструменту державного регулювання економіки. Встановлення, розподіл, стягнення і використання податків становлять одну із функцій, які виконує держава. Тому податкова система як елемент господарського механізму повинна відповідати економічному устрою країни, рівню розвитку продуктивних сил, системі державного регулювання економічних процесів.

Місцеві податки і збори є складовою частиною податкової системи держави. Система місцевих податків та зборів в Україні, відповідає, в першу чергу, інтересам органів місцевого самоврядування, оскільки оцінюється як самостійне джерело доходів місцевих бюджетів. Порівняно з практикою західних країн інститут місцевих податків і зборів в Україні фактично знаходиться на початку шляху свого становлення. Сутність їх полягає в тому, що держава, дбаючи про загальний розвиток суспільства, для свого функціонування повинна мати певні фінансові ресурси, які забезпечували б діяльність не тільки на загальнодержавному рівні, а і на місцевому. Вся система фінансування виробничої і соціальної інфраструктури міста, комунально-побутового обслуговування населення, підготовки та перепідготовки робочої сили, здійснення заходів по благоустрою, забезпечення санітарного та екологічно-чистого навколишнього середовища та ряду інших заходів, здійснюється через місцеві органи державної влади.

Ефективність структурних перетворень та загальний стан розвитку на місцях багато залежить від того, які бюджетні ресурси отримають у своє розпорядження місцеві органи державної влади та через які фінансові важелі це здійснюється.

До 2011 року правове регулювання податкової системи в Україні здійснювалось за відсутності єдиної загальнодержавної програми (концепції), що обумовлювало її безсистемний та непослідовний характер. Наслідком цього була складність та суперечливість податкового законодавства, внесення численних змін до податкових законів, надмірне податкове навантаження на платників податків, зниження ділової активності суб’єктів господарювання, численні конфлікти між контролюючими органами у сфері оподаткування та платниками податків, значні масштаби переведення економіки в тіньовий сектор тощо. В таких умовах назріла гостра необхідність прийняття Податкового кодексу України, яким би законодавчо були врегульовані та закріплені загальнодержавні та місцеві податки, збори (обов’язкові платежі). Зважаючи на вище викладені обставини в Україні було розпочато податкову реформу, і першим кроком стало прийняття 2 грудня 2010 року Податкового кодексу, що покликаний забезпечити досягнення балансу інтересів держави та платників податків, а також вивести на якісно новий рівень конкурентоспроможність вітчизняної податкової системи.

Метою даної роботи є обґрунтування напрямків підвищення ефективності місцевого оподаткування та ролі місцевих податків у наповненні бюджетів.

Для досягнення мети, поставленої в роботі, вирішувалися такі завдання:

      проведено історико-правовий аналіз формування та розвитку місцевих податків і зборів, на території України з часів існування Київської Русі до створення сучасної незалежної України;

      шляхом аналізу податкового законодавства України виявлено основні недоліки податкової системи України, що викликали необхідність її реформування, до прийняття Податкового кодексу;

      здійснено аналіз ефективності системи оподаткування, що діяла до 2011 року, на прикладі надходження місцевих податків і зборів по Кіровоградській ОДПІ, за період 2008-2010 рр.;

      визначено недоліки та переваги проведеної реформи місцевого оподаткування

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері дії податкової системи України.

Предметом дослідження є процеси адміністрування місцевих податків і зборів в Україні.

Методологічною основою дослідження є сукупність загальнонаукових і спеціально-юридичних методів дослідження

За допомогою історико-правового і логічного методів досліджено виникнення і розвиток місцевих податків та податкової системи на території України. Системний метод використовувався під час встановлення головних чинників, що визначають шляхи вдосконалення правового регулювання податкової системи України в сучасних умовах. За допомогою організаційно-структурного, функціонального, системного та аналітичного методів досліджено структуру та ефективність системи місцевих податків та діяльності податкового органу.

При написанні дипломної роботи були використані праці вітчизняних та іноземних авторів з питань оподаткування, статистичні дані об’єднаної державної податкової інспекції в м. Кіровограді, законодавчі та нормативні акти.

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ МІСЦЕВОГО ОПОАДАТКУВАННЯ ТА ЙОГО НОРМАТИВНО-ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ В УКРАЇНІ

1.1  Принципи податкової системи України та місце локальних податків в ній

В Україні перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) до бюджетів, а також права, обов'язки і відповідальність платників визначається Податковим кодексом України.

Податковий кодекс України виступає основним законодавчим актом, який регулює відносини оподаткування, податкову систему в цілому, її основи, елементи правового механізму податку. У Податковому кодексі поєднуються матеріальні й процесуальні сторони регулювання податкової системи, всі аспекти справляння податків та зборів.

Принципи оподаткування – вироблені фінансовою наукою найбільш загальні правила, стандарти оподаткування.

У широкому сенсі під принципами податкової системи розуміється вся їх сукупність, що регулюють оподаткування.

      Загальність оподаткування – кожна особа зобов’язана сплачувати встановлені Кодексом, законами з питань  оподаткування та митної справи податки та збори, платником яких вона є згідно з положеннями Кодексу.

      Рівність усіх платників перед законом, недопущення будь-яких проявів податкової дискримінації – забезпечення однакового підходу до усіх платників податків, незалежно від соціальної, расової, національної, релігійної приналежності, форми власності юридичної особи, громадянства фізичної особи, місця походження капіталу.

      Невідворотність настання визначеної законом відповідальності у разі

      порушення податкового законодавства.  

      Презумпція правомірності рішень платника означає, що у випадку, коли норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або коли норми різних законів чи різних нормативно - правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов’язків платників податків або контролюючих органів, унаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника.

      Фіскальна достатність – встановлення податків та зборів з урахуванням необхідності досягнення збалансованості витрат бюджету з його надходженнями.  

      Соціальна справедливість – встановлення податків та зборів відповідно до платоспроможності платників податків.

      Економічність оподаткування – встановлення податків та зборів, обсяг надходжень від сплати яких до бюджету значно перевищує витрати на їх адміністрування.

      Нейтральність оподаткування – встановлення податків та зборів у спосіб, який не впливає на збільшення або зменшення конкурентоспроможності платника податків.

      Стабільність – зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніше, ніж за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки. Податки та збори, їх ставки, а також податкові пільги не можуть змінюватися протягом бюджетного періоду.

      Рівномірність та зручність сплати – встановлення строків сплати податків та зборів, виходячи із необхідності забезпечення своєчасного надходження коштів до бюджетів для здійснення витрат бюджету та зручності їх сплати платниками.

      Єдиний підхід до встановлення податків та зборів – визначення на

      законодавчому рівні всіх обов’язкових елементів податку. [51]

Встановлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюється відповідно до Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим і сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією та законами України.

Сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому  Кодексом порядку, становить податкову систему України.

На відміну від редакції Закону України «Про систему оподаткування» в якій використовувалось поняття «система оподаткування», чинний Податковий кодекс України використовує категорію «податкової системи». Принципових змін не відбулося і в будь-якому випадку йдеться про сукупність податків та зборів. Водночас використання поняття податкової системи є більш доцільним. По-перше, саме таке визначення для сукупності всіх податків та зборів використовується податковими законодавствами пострадянських держав. По-друге, поняття оподаткування значно ширше, ніж той зміст, який з ним пов’язувався в минулому. Оподаткування включає не лише вичерпний перелік податків та зборів, а й процесуальне забезпечення їх появи (введення, зміни, скасування) та справляння.

Класифікація видів усіх податків та зборів може здійснюватись за рядом підстав:

              1) залежно від каналу надходження податків та зборів, податківці виділяють різнорівневі податки, що надходять у бюджети різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань по таких податках, що підлягають зарахуванню безпосередньо до Державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету;

2) залежно від платника:

а) податки з юридичних осіб (податок на прибуток підприємств та ін.);

б) податки з фізичних осіб (податок на доходи фізичних осіб);

в) змішані – податки, що передбачають як платника і юридичних, і фізичних осіб (плата за землю);

3) залежно від форми оподаткування:

а) прямі – податки, які справляються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування та включаються в ціну товару і сплачуються виробником або власником: особисті – податки, що сплачують платником податків за рахунок  і залежно від отриманого їм доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника; реальні – податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід;

б) непрямі (на споживання) – податки, які справляються в процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді надбавки до ціни виробництва товару й сплачуються споживачем. 

Згідно з Податковим кодексом України використовується єдина підстава класифікації податків та зборів – залежно  від  компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території: а) загальнодержавні – податки й збори, що встановлені Верховною Радою України та вводяться винятково законами України й діють на всій території України; б) місцеві – податки й збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України, вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад.

До загальнодержавних належать такі податки та збори:

1.            податок на прибуток підприємств;

2.            податок на доходи фізичних осіб;

3.            податок на додану вартість;

4.            акцизний податок;

5.            збір за першу реєстрацію транспортного засобу;

6.            екологічний податок;

7.            рентна плата за транспортування нафти і нафтопродуктів магістральними нафтопроводами  та нафтопродуктопроводами, транзитне транспортування трубопроводами природного газу та аміаку територією України;

8.            рентна плата за нафту, природний газ і газовий конденсат, що видобуваються в Україні;

9.            плата за користування надрами;

10.        плата за землю;

11.        збір за користування радіочастотним ресурсом України;

12.        збір за спеціальне використання води;

13.        збір за спеціальне використання лісових ресурсів;

14.        фіксований сільськогосподарський податок;

15.        збір на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства;

16.        мито;

17.        збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на електричну та теплову енергію, крім електроенергії, виробленої кваліфікованими когенераційними установками;

18.        збір у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ для споживачів усіх форм власності.

До місцевих податків належать:

1.            податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки;

2.            єдиний податок.

До місцевих зборів належать:

1.            збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

2.            збір за місця для паркування транспортних засобів;

3.            туристичний збір.[51]

Залежно від компетенції органу, що вводить відповідний податок чи збір на території певної територіальної громади, податки та збори складають підсистему загальнодержавних та підсистему місцевих. До останніх відносяться податки й збори, перелік яких встановлюється Верховною Радою України та які вводяться в дію місцевими радами й діють на території відповідних територіальних громад. Місцевими радами обов’язково повинні бути введені податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності. Інші ж два збори можуть бути введені чи ні за власним рішенням відповідної ради.

Невід'ємною складовою системи оподаткування є місцеві податки і збори. В економічній літературі та й на практиці по­ширеним є погляд на ці податки як другорядні в системі оподаткування. І це не випадково, адже фіскальна роль місцевих податків і зборів завжди була незначною (в 2009 р. їх питома вага в доходах місцевих бюджетів України становила 1,14%). Перелік названих податків визначається на державному рівні, органи місцевого самоврядування не мають права запроваджувати на своїй території власні податки і збори.

Місцеві податки є головним атрибутом місцевого самоврядування, їх називають в міжнародній термінології «локальними податками», вони є головною статтею доходів місцевих бюджетів зарубіжних країн, на відміну від України. При цьому в розвинених країнах місцеві податки і збори, як правило, мають досить велику питому вагу в загальній сумі грошових надходжень органів регіонального і місцевого самоврядування.

Незважаючи на тенденції до централізму, властивою особливістю низових територіальних одиниць у зарубіжних країнах є наявність розвиненого місцевого оподаткування з високими ступенем самостійності щодо введення місцевих податків, а також встановлення механізму справляння. Їх запроваджують на рівні різних територіальних утворень, серед яких, зокрема, землі і громади у Німеччині, графства і округи у Великій Британії, лени і муніципалітети у Швеції, провінції, комуни і департаменти у Франції, кноти у Швейцарії.[61]

До джерел наповнення місцевих бюджетів у різних країнах світу належать: податок на продаж, місцевий прибутковий податок, податок на власність (майно), промисловий податок і поземельний податок. Найбільш розповсюдженими є податки на майно однією з переваг яких є чітко локалізована база, що оподатковується, котру важко приховати. В окремих західноєвропейських країнах (Швейцарія, скандинавські країни) органи місцевого самоврядування практикують застосування додаткових ставок із прибуткового податку, який загалом встановлює центральний уряд.

У різних країнах існує неоднакова кількість місцевих податків і зборів. Так, у Великій Британії функціонує лише один місцевий податок, який справляється з нерухомого майна. В Японії є три основні місцеві податки, а саме: підприємницький податок, який справляється з прибутку; корпоративний муніципальний податок; зрівняльний податок, що є фіксованою сумую податку. Розмір якого залежить від розміру капіталу юридичної особи та чисельності працюючих. Найбільшу кількість місцевих податків запроваджено у Бельгії – 100, в Італії -70, у Франції – понад 50.

Розгляд складу та механізму справляння локальних податків у зарубіжних країнах дозволяє поділити їх на чотири основні групи. (Рис. 1.1).

Надходження від місцевих податків та зборів  в структурі доходів місцевих бюджетів складають: у Великобританії – 35%, США – 65%, Франція - 60%, Японії – 33%. [9]

Теорія і досвід окремих країн свідчить, що система місцевих податків та зборів повинна відзначатися гнучкістю використовуваних фіскальних інструментів. Це дасть змогу адаптувати місцеві способи мобілізації фінансових ресурсів до специфічних потреб територіальних громад з урахуванням особливостей державного адміністративно-територіального устрою. Система місцевих податків і зборів повинна бути вмонтованим механізмом адаптації, що забезпечує можливість перманентного пошуку кращих рішень шляхом ініціативних дій органів місцевого самоврядування в межах установленого правового поля.

Рис. 1.1 Основні групи місцевих податків у зарубіжних країнах

*Джерело: Динис И.Ю. К вопросу о формировании доходной базы местного самоуправления// Финансы.- 2003.- №7.- С.26

Таким чином практика організації місцевого оподаткування в різних країнах різноманітна. Дещо з досвіду зарубіжних країн, з урахування особливостей нашої економіки, Україна може запозичити.

1.2  Історія розвитку місцевого оподаткування в Україні

Місцеві податки в Україні збиралися ще за часів Київської Русі, коли діяли міські самоврядні громади.

Важливим етапом розвитку, становлення місцевих податків було утвердження місцевого самоврядування буржуазної епохи. Ці процеси поширились і на Україну, яка перебувала в складі Російської імперії.

Земська реформа в 1864 р. створила органи місцевого самоврядування — земства (вони створювались до 1911 p.). Земства отримали право встановлювати місцеві податки — земські збори, якими оподатковувалось нерухоме майно в містах і повітах.

Скасовані збори і повинності в 1917-1918 pp. після ліквідації більшовиками земського місцевого самоврядування. Пізніше питання щодо місцевих податків і зборів вирішувало союзне законодавство. Історія, послідовність цього законодавства така: перший правовий акт, який передбачає місцеві податки і збори — «Положення про грошові засоби і витрати місцевих Рад» (3 грудня 1918 p.). Декрет ВЦВК і Раднаркому Росії від 9 грудня 1918 року передбачає право місцевих Рад на встановлення 24 видів податків і зборів, п'ятнадцять з яких могли встановлюватись у містах.

У СРСР місцеві податки і збори були регламентовані «Положенням про місцеві фінанси СРСР» (25 серпня 1926 р.). Положення передбачало: 4 місцеві податки, союзним республікам надавалось формальне право на встановлення додаткових місцевих податків з об'єктів, що не оподатковувались у загальному масштабі.

1930-1932 pp. — здійснюється податкова реформа. її результат: подальше скорочення повноважень місцевих органів в цій та інших сферах. Місцевих податків діяло два види: податок з будов і земна рента.

10 квітня 1942 р. Верховна Рада приймає Указ «Про місцеві податки і збори». Цей Указ встановлює такі їх види:

      податок з будов;

      земельна рента;

      збір з власників транспортних засобів;

      ринковий збір на колгоспних ринках.

Останнім актом СРСР щодо місцевих податків був Указ Президії Верховної Ради «Про місцеві податки і збори» (26 січня 1981 p.). Згідно з Указом діяло три загальносоюзних місцевих податки:

      податок з будов;

      земельний податок;

      податок з власників транспортних засобів.

З набуттям Україною незалежності в 1991 році, з’явилась гостра потреба у формуванні нової нормативної бази. [64]

20 травня 1993 року було прийнято Декрет Кабінету Міністрів України «Про місцеві податки і збори», яким фактично було закладено початок формування системи місцевих податків і зборів. Ним встановлювалося 14 видів місцевих податків і зборів. А саме:

1.             податок з реклами,

2.             комунальний податок;

3.             готельний збір;

4.             збір за паркування автомобілів;

5.             ринковий збір;

6.             збір за видачу ордера на квартиру;

7.             курортний збір;

8.             збір за участь у бігах на іподромі;

9.             збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі;

10.        збір за право використання місцевої символіки;

11.        збір за право проведення кіно- і телезйомок;

12.        збір за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей;

13.        збір за проїзд територією прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон;

14.        збір за видачу дозволу на розміщення об’єкта торгівлі.

З розвитком податкового законодавства перелік податків змінювався і станом на 01.01.2008 року мав наступний вигляд:

До місцевих податків належали:

1.             податок з реклами;

2.             комунальний податок.

До місцевих зборів (обов'язкових платежів) належали:

1.             збір за припаркування автотранспорту;

2.             ринковий збір;

3.             збір за видачу ордера на квартиру;

4.             курортний збір;

5.             збір за участь у бігах на іподромі;

6.             збір за виграш на бігах на іподромі;

7.             збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі та іподромі;

8.             збір за право використання місцевої символіки;

9.             збір за право проведення кіно- і телезйомок;

10.        збір за проведення місцевого аукціону, конкурсного розпродажу і лотерей;

11.        збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг;

12.        збір з власників собак.[7]

Комунальний податок - справлявся з юридичних осіб усіх форм власності, включаючи їх об’єднання, філії відділення та інші відокремлені підрозділи, розташовані на території міста, крім бюджетних установ та організацій, планово дотаційних та сільськогосподарських підприємств.

Розмір податку становить 10 відсотків річного фонду оплати праці, обчисленого виходячи з розміру неоподаткованого мінімуму доходів громадян.