Назви людини із суфіксом -man в сучасній англійській мові

Кам’янець-Подільський  національний університет імені  Івана Огієнка

Якимчук Інна Леонідівна

НАЗВИ ЛЮДИНИ ІЗ СУФІКСОМ -MAN  
В СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ

Спеціальність 8.010103 Педагогіка і методика середньої освіти.

Англійська мова та література.

Магістерська робота

Рекомендовано до захисту 
Протокол №10 від 17.05.2011 р.

Завідуючий кафедрою Халупко В.П.

Науковий керівник –

ГЛАВАЦЬКА Олена Іванівна,  
кандидат філологічних наук,  
старший викладач

Кам’янець-Подільський

2011 
ЗМІСТ

стор.

ВСТУП…………………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ І

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЛОВОТВОРЕННЯ У СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕННЯХ ………………………………………………………………….…7

1.1 Поняття про словотвір та загальна характеристика засобів словотвору ……..13

1.2 Суфіксальні найменування особи в сучасній англійській мові ……………….21

1.3. Лексико-тематична класифікація похідних іменників зі значенням ’особа’ ..26

РОЗДІЛ ІІ

НАЙМЕНУВАННЯ ОСОБИ  ІЗ СУФІКСОМ -MAN У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ ………………………………………………………………………………….31

2.1 Назви особи із  суфіксом -man відсубстантивної похідності …………………..35

2.1.1. Іменники, семантичний об’єм яких вужчий за семантичний об’єм мотиваторів……………………………………………………………………………35

2.1.2. Іменники, семантичний  об’єм яких рівний семантичному об’єму мотиваторів ………………………………………………………………………………………..…52

2.1.3. Іменники, семантичний об’єм яких ширший за семантичний об’єм мотиваторів …………………………………………………………………………...54

2.2 Найменування особи відад’єктивної  похідності………………………………..55

2.2.1. Іменники, семантичний  об’єм яких вужчий за семантичний  об’єм мотиваторів……………………………………………………………………………55

2.2.2. Іменники, семантичний  об’єм яких рівний семантичному об’єму мотиваторів ………………………………………………………………………………………..…57

2.2.3. Іменники, семантичний  об’єм яких ширший за семантичний  об’єм мотиваторів …………………………………………………………………………...57

2.3 Назви особи віддієслівної похідності……………………………………............59

2.3.1. Іменники, семантичний  об’єм яких вужчий за семантичний  об’єм мотиваторів……………………………………………………………………………59

2.3.2. Іменники, семантичний  об’єм яких рівний семантичному об’єму мотиваторів ………………………………………………………………………………………..…60

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………………...63

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ………………………………………..66

ЛЕКСИКОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА……………………………………………….......69

ГЛОСАРІЙ…………………………………………………………………………….70

ВСТУП

Антропоцентризм став однією з головних ознак наукової парадигми  кінця ХХ – початку ХХІ століття передусім в гуманітарних науках. У лінгвістиці антропоцентризм  є одним з основних факторів, який зумовив зосередження лінгвістичних  студій на вивченні мови у співвідношенні з людиною, її мисленням, світобаченням, роллю людини у створенні культури, цивілізації, на виявленні здібностей людини до пізнання світу, що відображається й у мові. Антропоцентричний принцип пов’язаний зі спробами розглядати мовні явища в межах діади «мова та людина». Антропцентризм, який акцентує увагу на людині, автоматично висуває на перший план вивчення назв осіб, антропономінацій, персоналій [41, с. 64].

Назви осіб відображають особливості лінгвокреативної діяльності людини, її світобачення, категоризації та вербалізації різноманітного досвіду. Вивчення назв осіб становить великий інтересу межах сучасних когнітивних дослідженнях для когнітивних механізмів номінації, вербалізації різних ментальних структур, їх взаємодії підчас категоризації явищ і подій та відображення мовними засобами. Назви осіб відбивають погляд людини на саму себе, оцінку діяльності та поведінки індивідів, окремих груп, що відповідає антропоспрямованим дослідженням у сучасних гуманітарних науках.

Внаслідок антропоцентричності в словотворенні відбувається більш детальна категоризація, субкатегоризація людського досвіду і вербалізація надзвичайно складного концепту ’людина’ засобами мови. Не можна ігнорувати і той факт, що протягом ХХ століття відбувалися кардинальні зміни у стилі життя, і, відповідно, виникли нові номінації для позначення людей, які створюють цей стиль, а також тих, хто його дотримується. Унаслідок розвитку різних галузей промисловості і технологій з’явилися назви нових професій і, відповідно, виникли нові номінації для позначення фахівців. Крім змін неологічного характеру, що пов’язані із дією позалінгвальних факторів (технологічний, професійний, етнічний, гендерний) також діють певні лінгвальні фактори, які впливають на розвиток групи назв осіб у межах системи англійської мови. Людина є багатовимірним об’єктом, а відповідно, предметом дослідження багатьох наук: філософії, біології, загальної психології та етнопсихології, соціології, культурології, лінгвістики [6, с.4].

Назви особи представляють  людину як носія різних ознак: фізичних та фізіологічних властивостей, емоційних станів, образу думок, поглядів, способу мислення, смаків, рис характеру, звичок, знань, вмінь, навиків, дій, поступків, поведінки, функцій, занять, участі в будь-чому тощо. Вони відображають у своєму значенні різні сторони людського буття.

Вибір теми магістерського дослідження зумовлений тим, що іменники є одним з найбільш яскравих номінативних засобів, володіють багатою семантикою, потенціалом асоціативних зв’язків зі словами інших граматичних класів.

Отже, актуальність роботи зумовлена антропоцентричною орієнтацією сучасних наукових студій, а також загальною спрямованістю сучасних лінгвістичних і когнітивних досліджень на вивчення мовних і позамовних чинників розвитку лексичного складу сучасної англійської мови, необхідністю вивчення шляхів і засобів вербалізації різноманітних когнітивних структур.

Об’єктом дослідження є іменники зі значенням особи сучасної англійської мови.

Предметом – найменування осіб із суфіксом -mаn.

Фактичний матеріал (понад 200 одиниць) методом суцільної вибірки вилучено зі словників сучасної англійської мови та електронних монографічних джерел [48-55].

Головна мета роботи полягає у вивченні суфіксації, як одного з найпродуктивніших способів словотвору, визначенні похідних іменників із суфіксом -mаn у сучасній англійській мові. Опис проведено у синхронному плані з позицій семантико-граматичного словотвору.

Реалізація поставленої  мети передбачає розв’язання таких завдань:

1. опрацювати наукові дослідження пов’язані з питаннями словотвору в сучасній англійській мові;
2. визначити корпус похідних іменників із суфіксом -man;
3. подати синхронний опис семантико-структурних зв’язків зазначених похідних з мотиваторами;
4. встановити словотвірний потенціал мотиваторів;
5. виявити та охарактеризувати типи смислових співвідношень одиниць мотиваційних пар в умовах кожного словотвірного значення з урахуванням семантичних об’ємів одиниць мотиваційних пар.

Мета і завдання визначили  основний описово-аналітичний метод. Методи дослідження включають дескриптивний метод, метод концептуального аналізу, метод лінгвістичного спостереження та опису, словотворчого та семантичного аналізів, метод аналізу словникових дефініцій, порівняльний і статистичний методи. У роботі також широко застосовується лексикографічний аналіз словникових дефініцій, використовуються елементи кількісного підрахунку.

Теоретичне  значення дослідження полягає в тому, що воно є внеском у подальше вивчення лексикології і словотворення сучасної англійської мови, оскільки розкриває особливості номінативно-дериваційних процесів утворення назв осіб як взаємодії лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників у процесі вербалізації когнітивних структур, поглиблюючи уявлення про семантику та функціонування названих одиниць.

Практичне значення дослідження визначається можливістю використання його результатів при розробці теоретичних та практичних курсів із словотвору, лексикології, стилістики англійської мови, при написанні студентами курсових, бакалаврських та дипломних робіт. Результати роботи можуть бути використані у порівняльних дослідженнях, в теорії і практиці перекладу, при написанні лексикографічних робіт, рекомендацій.

Структура роботи відображає логіку та загальні принципи дослідження. Магістерська робота загальним обсягом 76 сторінок (з них 63 сторінки тексту) складається зі вступу, двох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (47 позицій), лексикографічних джерел (7 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (1 позиція) та глосарія. 
РОЗДІЛ 1

ЗАГАЛЬНІ ПРИНЦИПИ СЛОВОТВОРЕННЯ У СУЧАСНИХ ЛІНГВІСТИЧНИХ  ДОСЛІДЖЕННЯХ

Словотворення відіграє важливу роль у класифікаційно-пізнавальній діяльності людини й виступає основним способом поповнення словникового складу будь-якої мови.

Феномен словотворення досліджувався на матеріалі германських (С.М. Єнікеева, Є.А. Зацний, О.В. Муругова), романських (Н.Д. Арутюнова, О.Б. Полянчук), слов’янських (Г.О. Винокур, О.С. Кубрякова, І.С. Улуханов, І.І. Ковалик), тюркських (А.А. Байгарін), індоєвропейських (Ш.Р. Басиров) мов.

З 60-х років XX століття словотвір в англійській мові стає окремою галуззю лінгвістики завдяки появі праці Марчанда “Х/ The Categories and Types of Present-Day English Word-formation” (1960), яка стала відправною точкою для багатьох науковців для дослідження проблеми словотворення, а сам автор почав вважатись родоначальником сучасної теорії словотвору в англійській мові. У своїй праці Х. Марчанд аналізує всі існуючі питання з вивчення словотвору та ставить низку завдань до подальшого аналізу словотворчих процесів. Основним принципом словотворчої теорії науковця є принцип мотивації, який був заснований ще Ф. де Соссюром. Автор застосовує синхронний та діахронний методи до опису словотворення [44].

Словотворчі процеси та механізми словотворення впродовж останніх 50-ти років досліджувались у системі мови загалом, на матеріалі художньої літератури, у текстах різної стильової та тематичної орієнтації, зокрема газетного та наукового стилів, на матеріалі різноманітної термінолексики.

Аналіз теоретичного доробку з теорії словотворення дозволив виокремити такі основні напрями його вивчення: онтологічний та когнітивний.

У кожному з напрямів виокремлюються різні підходи до тлумачення словотвору в англійській мові, що обумовлено вибором предмета вивчення, акцентуацією уваги на тому чи іншому аспекті словотворення та домінуючою лінгвістичною парадигмою.

Так, у межах онтологічного напряму виділяються морфологічний підхід, у рамках якого визначено морфологічні характеристики складників похідного слова як частини мови та як синтаксичного атома, та виявлено способи словотвору такі як: афіксація, словоскладання, скорочення різних типів, конверсія, реверсія, запозичення.

У руслі морфологічної теорії вивчається продуктивність тих чи інших способів словотвору. Розмежовуються два основних підходи до визначення продуктивності: кількісний та якісний.

Так М. Ароноф, С. Дальтон-Паффер, Г. Каннон розглядають можливість визначення продуктивності словотворчих моделей у діахронному аспекті.

Л.І. Дем’янова досліджує вплив соціолінгвістичних факторів на продуктивність у словотворенні, а саме вік, стать, освіта, професія, мова, попередній лінгвістичний досвід та інші.

Структурно-семантичний підхід націлений на дослідження структури словотворчих моделей та визначення семантики похідних основ.

В основі когнітивного напряму до вивчення словотворення лежить твердження про те, що поява нових слів у мові зумовлена перш за все когнітивним фактором, тобто яскраво вираженою пізнавальною діяльністю людини, спрямованою на адекватне відображення навколишнього середовища й усвідомлення свого місця в ньому, необхідністю найменувати нові об’єкти та явища, які осмислив і вичленив у своїй картині світу її носій [1].

Когнітивна теорія лінгвістики спирається на теорію номінації, згідно з якою процес найменування встановлює зв’язок мовних елементів з фактами навколишньої дійсності, та включає понятійний клас найменування предметів у певну систему мовних знаків [16].

Когнітивний напрям започатковано у працях О.С. Кубрякової, в яких розроблено прототиповий, ономасіологічний та семасіологічний підходи до аналізу семантики слова.

Безперервний процес творення нових слів у мові – це складний лінгвокогнітивний процес, який відбувається під впливом мовних та позамовних факторів, йде у руслі вже існуючих прототипів, що використовуються по аналогії у відповідності до структурних моделей.

В основу когнітивної лінгвістики покладено ідею прототипу, прототипового образу, прототипових ситуацій, що представляє собою єдину природу мовних та інших когнітивних механізмів та процесів пов’язаних безпосередньо з природою та людиною (Г.І. Кустова, О.С. Кубрякова, О.Б. Пономарьов).

Комунікативно-прагматичний підхід до опису словотворення передбачає виявлення та опис особливостей прагматично зумовленого словотворення, а саме вивчення умов, що суттєво впливають на вживання й формування різноманітних смислів, притаманних похідним одиницям у мовленні поряд із установленням сукупності тих прагматично зумовлених факторів, які здійснюють безпосередній вплив на формування й функціонування словотвірних одиниць у різних мовленнєвих актах сучасної англійської мови (Т.Т. Врабель, М.М.Полюжин).

В основі ономасіологічного підходу до аналізу словотвору знаходиться концепт, якому мовець хоче надати назву. В рамках даного підходу розглядаються різні способи, лексичні «шляхи», за допомогою яких певний концепт отримав номінацію, за схемою ’значення – слово’.

Чеський дослідник Штекауер виділяє п’ять ступенів, що проходить концепт задля отримання номінації: перший – це концептуальний рівень, де концепт аналізується за категорійними ознаками (субстанція, дія, якість або супутні обставини), другий – семантичний (аналіз значень), третій рівень – ономасіологічний, де один з семантичних компонентів обирається, як ономасіологічна основа для номінації, четвертий – ономатологічний (за принципом від форми до значення) вибір необхідної морфеми, п’ятий рівень – фонологічний, де форми комбінуються, з дотриманням морфологічних та фонетичних правил [47, с. 7].

Для того, щоб надати номінацію, треба знайти необхідну мотивацію, це означає, що потрібно аналізувати концепт, тому мовець спирається на асоціативні принципи:

а) розглядає на що схожий концепт у порівнянні з іншими речами (схожість);

б) або на що не схожий, порівняно з іншими (контраст);

в) розглядає інші концепти, до яких концепт, що має отримати номінацію відноситься (суміжність).

Такі принципи були сформульовані ще в античності Аристотелем та є основою ономасіологічної теорії, розробленою та доповненою Д. Грзегою, А. Бленком.

Згідно з А. Бленком, мовець аналізує концепт, який має отримати номінацію, розглядаючи складові елементи, його суттєві під-концепти. Найбільш яскравий під-концепт, який вже асоціюється із словом буде виступати його семантичною основою для словотворення. Семантична різниця між базовим концептом і концептом для номінації потім з’єднається додаванням афікса або іншого під-концепта. А. Бленк вважає, що ці відношення між основою, підосновою та новим концептом базується на асоціативному принципі суміжності (modern – postmodern), контрасту (happy – unhappy) та схожості (large – extralarge).

Д. Грзега додає до асоціативних принципів ще два, за допомогою яких мовець може аналізувати концепт: а) розглядаючи елементи, з яких він складається (cellular phone); б) можна розглянути зв'язок з іншими словами з одного й того ж концептуального поля, таксономічні відносини. (skirt – miniskirt). Дослідник виділяє наступні способи номінації концептів:

а) мовець обирає вже існуюче слово і надає йому нового значення (lass – glasses семантична зміна);

б) запозичує вже існуюче слово з таким самим значенням з іншої мови або діалекту (запозичення), наприклад trip – voyage (з фр.);

в) створює нове слово з існуючого матеріалу (словотворення) nick+name.

На сучасному етапі  вивчення словотворення пов’язано  з виникненням когнітивної парадигми. Основою для його розвитку в когнітивізмі слугували дослідження з проблем словотворчого моделювання [9; 11-13; 18; 20; 23-24; 27; 33].

Загальні принципи аналізу словотворчих явищ у когнітивному аспекті ще тільки формується. Основні праці американських лінгвістів, які працюють в когнітивному напрямку, більшою мірою базуються на когнітивному аналізі граматики і семантики речень, висуваючи лише загальні принципи того, як слід трактувати деякі аспекти словотворення в загальному руслі концепції [43, p. 310-412; 44, p. 46-47].

Дослідження номінації  як особливого виду когнітивної діяльності дає змогу включити її до загального контексту когнітології, до кола центральних  завдань якої входить вивчення шляхів і способів вербалізації структур знань.

Сьогодні можна виділити три принципи когнітивного дослідження  словотворення.

Перший принцип полягає  у визнанні того, що мова є засобом, який дозволяє вивчати ментальні  репрезентації людського досвіду, отримані в процесі діяльності. «З когнітивної точки зору є суттєвим, що в актах номінації своє позначення отримують не тільки деякі ситуації, явища або предмети, але й фрагменти людського досвіду або знання, які включені до певного виду діяльності, завдяки чому вони вже усвідомлені та інтерпретуються залежно від цієї діяльності і характеру участі в неї самої людини» [15, с. 62].

Другий принцип пов’язаний із зображенням характеру ментальних репрезентацій для похідних назв діяча. Кожна назва діяча, утворена за тією чи іншою словотворчою моделлю, представляє знання не тільки про мову, але, перш за все, знання про світ, репрезентоване у вигляді певної структури знання.

Третій принцип визнає релевантність для дослідження  словотворчої категорії прототипічного підходу до категоризації людського  досвіду, знань про світ та їх мовну репрезентацію.

Когнітивний підхід до словотворення  дозволяє прослідкувати процес формування нового поняття й нового слова, що його позначає, встановити ті фрагменти  досвіду та знань людини, які отримали своє позначення в актах номінації  за допомогою словотворчих засобів [45-46].

На думку О.М. Позднякової, роль словотворчих моделей в лексиконі  полягає в тому, що, об’єднуючи і  тим самим класифікуючи концептуальні  структури, які стоять за матеріальною оболонкою слів, утворених за певним правилом, вони організують цей лексикон [26, с. 26].

Звідси розуміння словотворчих моделей як аналогів концептуальних зв’язків, що існують між концептами похідного слова у вигляді  відображення зв’язків між предметами та явищами реальної дійсності, на основі чого народжується концептуальна структура узагальненого характеру, співвіднесена зі словотворчим правилом. Саме той факт, що носії певної мови знайомі з основними словотворчими моделями, уможливлює розуміння нового слова. Тому для розпізнання інноваційних одиниць важливе не тільки знання про світ, але й знання про мову. Цікавою є концепція когнітивної граматики Р. Ленекера, відповідно до якої в лексикон разом із семантичними, фонологічними й символічними структурами входять схематичні шаблони, схеми побудови, які розглядаються як стандартні зразки для конструювання складних символічних структур, зокрема афіксальних дериватів і складних слів [39, с. 364]. Знання зразка не заважає сприймати й запам’ятовувати слова й вирази такої ж структури, позбавляючи нас потреби утворювати їх кожний раз по-новому. Таке співвідношення породжує свого роду надлишковість – існування в ментальному лексиконі як окремих лексичних одиниць, так і їх структурно-семантичних узагальнень – моделей, що дозволяє використовувати в ролі зразка і похідне слово, і словотворчу модель. Саме ця надлишковість і є, на думку вченого, основою креативності в мові.

Отже, аналіз наукових робіт з проблеми словотвору дозволив виокремити наступні напрями: онтологічний та когнітивний. У рамках онтологічного напряму виділяють: морфологічний та структурно-семантичний підходи. У межах когнітивного напряму ми вирізнили ономасіологічний, комунікативно-прагматичний, прототиповий та історико-ономасіологічний підходи. Зауважимо, що когнітивна модель похідного слова співвідноситься зі словотворчою моделлю. Якщо когнітивна модель – це максимально узагальнене схематизоване уявлення про концептуальну базу значення, то словотворча модель – це загальне схематизоване уявлення про словотворче значення.

1. Поняття про словотвір та загальна характеристика засобів словотвору

Термін «словотвір» має два основних значення, які потрібно чітко розрізняти. В першому значенні він використовується для вираження постійного процесу творення нових слів у мові. Мова знаходиться в стані постійного розвитку, який складається з окремих мовних процесів, втому числі і процес творення нових слів. Цей процес має назву «словотвір». В другому значенні, термін «словотвір» означає розділ науки, яка займається вивченням процесу творення нових лексичних одиниць.

Предметом дослідження  словотвору є вивчення процесу творення нових лексичних одиниць та засобів, за допомогою яких цей процес відбувається (суфіксів, префіксів, інфіксів тощо).

У своїй сукупності слова  складають лексичні підвалини мови. Слова змінюються у мовленні за граматичними законами. Як одиниця називання воно визначається у лексичному розумінні, що має лексико-семантичне наповнення і може виражати сформульоване поняття. У цьому відношенні слово має широкий лексико-граматичний діапазон: частини слова можуть змінюватись, варіюючи при цьому значення самого слова, а окремі форми його це значення зберігають, напр.: night – nightly [3, с. 45].

Центральне питання словотвору – це вивчення структури і змісту слів. Стосовно природи слів можна  поставити кілька питань, серед яких головними є такі: як слово утворюється?; як утворюється складне слово? що таке складові частини складного слова (композита)?; як значення складного слова стосується значення його складових частин?

Слово входить до складу словосполучення – найближчої граматичної одиниці, через яку воно реалізується в реченні. Звідси воно має опозиційні характеристики двобічного характеру: морфема ← слово → словосполучення (або фразеологічна одиниця); морфема входить безпосередньо до структури слова.

Морфема – це сполучення якогось значення і фонетичної форми. Проте морфема, у противагу слову, не автономна одиниця, хоча окремі слова можуть складатись лише з однієї морфеми. Звичайно в англійському слові розрізняємо дві-три (зрідка – більше) морфеми. Так, наприклад, у слові students маємо три морфеми – корінь stud із значення ’навчання’, суфікс -ent із значенням активної дії та закінчення -s з граматичним значенням множини. Подальше членування морфем приводить лише до виділення окремих звукових комплексів, що значення не мають.

Морфема як частина слова частіше  є залежною, ніж вільною. Це і зрозуміло, бо у даному випадку частина має  належати до цілого.

Вільна морфема регулярно відтворюється  за моделями мови і може вживатися  незалежно, не змінюючи свого значення. Дієслово to stand, іменник stand є вільними морфемами, що зберігають відповідні лексико-семантичні значення. Такі морфеми можна назвати мінімальними вільними формами. Проте, корінь stand може входити до інших слів, напр.: withstand, standing. Морфологічний стан змінюється таким чином, що дієслово withstand фактично складається з двох вільних морфем – прийменника with і дієслова stand, а дієприкметник standing – з вільної та залежної морфем – суфікс -ing окремо не вживається [11, с. 15].

Корінь вважається головним складовим елементом, що після вилучення функціональних афіксів не підлягає подальшому словотворчому аналізу.

В англійській мові корінь дуже часто  збігається з формою слова. Фонетично  це явище дуже часто відбувається в односкладових словах, напр.: aim, cat, get, hat, pig, set. Збіг кореня з формою слова є наслідком історичного розвитку структури власне англійських слів – наприкінці середньовічного періоду відбулося зникнення закінчень. Як наслідок цього процесу англійські слова відтоді не мають формальних ознак (закінчень), які вказували б на приналежність до певної частини мови. Переважна частина односкладових слів – це продуктивні, словотворчі корені, за допомогою яких утворюються нові, похідні слова.

Тоді як корінь – до певної міри незалежна частина слова, афікси – завжди залежні елементи структури. І суфікс, і префікс мають семантичне навантаження, проте вони не вживаються у вигляді незалежних мовних одиниць.

Суфікс – деривативний (похідний) елемент наприкінці слова (між коренем і закінченням), який є елементом словотвору. Суфікс має лексико-семантичне значення, проте не вживається відокремлено, тобто не має ознак окремої частини мови. Однак, коли одне і те ж слово з різними суфіксами належить до однієї частини мови, то за допомогою суфікса розрізняються лексико-граматичні класи цих слів, наприклад: суфікси -er та -est для вищого та найвищого ступенів порівняння прикметників: bigg-er – the bigg-est, sweet-er – the sweet-est. Суто семантичні зміни відбуваються у слові при зміні суфікса і дозволяють відносити це слово до однієї частини мови: collect-able, collect-ible. Нарешті, різні суфікси можуть утворювати як просту, так і подвійну опозицію різних частин мови, наприклад: cold – cold-ish (прикм.) – cold-ly (присл.) – cold-ness (імен.) [2, с. 73].

Префікс – це морфема, що стоїть перед коренем слова і модифікує його значення. Префікси в сучасній англійській мові завжди деривативні. Префікс майже не допомагає розрізнювати частини мови за винятком тих випадків, коли він присутній у складі дієслова або слова категорії стану, напр.: a dress – to dress – to undress, a dust – to dust – adust, a float – to float – afloat. Інколи за допомогою префікса можна розрізнити перехідні та неперехідні дієслова: cry – outcry, play – outplay.

Інфікс – афікс, що зустрічається в середині основи. Інфіксація, як тип словотвору, не продуктивна. Інфікс – явище загально індоєвропейського характеру: stand – stood.

Комбінуюча форма – запозичене з грецької чи латинської мови слово, яке може набирати вигляду афікса. Оскільки слово типу cyclo-, poly-, stereo-, trans-, tele- вільно існувало у мові, з якої воно запозичене, його слід відрізняти від афікса. Комбінуючі форми мають інтернаціональний характер. Проте вони відрізняються від інших запозичень з тієї причини, що складні слова і деривативи, до структури яких входять комбінуючі форми, не існували в класичних мовах, а були утворені протягом новітнього часу: cyclo-tron, poly-glot, stereo-type, tele-scope. Окремі комбінуючи форми тяжіють до самостійного вжитку у розмовній мові, наприклад: auto, stereo та ін. [2, с. 34].

Аломорфи – це різновидність або варіант морфеми, що характеризується зміною літери чи звука у своїй структурі. Звідси аломорфа може мати позиційні варіанти. Аломорфи префікса in-, наприклад, є il-, im-, ir-: il-liberal (перед приголосним l), ir-relevant (перед приголосним r), im-brute, im-mature (перед губними приголосними). Аломорфи зустрічаються при утворенні множини іменників за допомогою морфеми -s: boxes – cats, та форм дієслів минулого часу і дієприкметників, де спостерігається опозиція дзвінкого/глухого варіантів суфікса -ed: collected, passed.