Інноваційні та інтерактивні методи в біології, як засіб підвищення рівня освічуваності учнів

Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровський національний університет ім. Олеся Гончара

Факультет заочної та дистанційної освіти

Кафедра фізіології рослин та екології

 

 

 

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

ІННОВАЦІЙНІ ТА ІНТЕРАКТИВНІ МЕТОДИ В БІОЛОГІЇ,

ЯК ЗАСІБ  ПІДВИЩЕННЯ РІВНЯ ОСВІТЧУВАНОСТІ

УЧНІВ

 

Виконавець

Студентка групи ББ-05-1з _____________   Карячка Юлія

                                                                                Вікторівна 

 

Науковий керівник:

к.б.н., доцент

кафедри фізіології рослин

та екології       _____________  Павлюкова Н.Ф.

 

Рецензент:

доцент,

кандидат педагогічних

наук                _____________  Переворська О.І.

 

Допускається до захисту:

зав.каф.фізіології рослин

та екології,

д.б.н.,професор   _____________  Лихолат Ю.В

 

 

 

 

Дніпропетровськ – 2009

РЕФЕРАТ

Диплома робота: 88 сторінок, 5 таблиць,6 схем, 8 малюнків, 1 графік, 3 діаграми, 32 переліки посилань.

Тема роботи: „Інноваційні та інтерактивні методи в біології, як засіб підвищення рівня освічуваності  учнів”

Мета роботи: провести особистісний та функціональний аналіз передового педагогічного досвіду вчителів – новаторів та педагогів – науковців України, власного досвіду викладання біології; провести експериментальні дослідження по використанню інтерактивних технологій; запропонувати конкретні шляхи підвищення рівня освічуваності учнів на уроках біології у восьмому класі, що можуть ефективно застосовуватись на практиці.

В ході роботи проводились  експериментальні дослідження у  Миколаївській середній загальноосвітній школі, Дніпропетровської області.

Встановлено, що застосування інтерактивних технологій позитивно  впливає на збагачення обсягу знань, підвищення зацікавленості до предмета, на формування і розвиток особистості  учня в цілому.

Матеріали та результати дипломної роботи можуть бути використані в процесі навчально - виховної роботи у загальноосвітніх школах, а також для удосконалення технології досягнення прогнозованих результатів навчального процесу.

 

RESUME

Subject Work: "Innovative and interactive techniques in biology, as a means of raising osvichuvanosti students"

The aim: to hold personal and functional analysis of advanced pedagogical experience of teachers - teachers and innovators - scientists of Ukraine, own experience of teaching biology, conduct pilot studies on the use of interactive technologies, to offer specific ways to improve osvichuvanosti students in biology classes in eighth grade, which can effectively applied in practice.

During the pilot study conducted in secondary school Mykolayiv, Dnipropetrovsk region.

Established that the use of interactive technologies positively affect the enrichment of the knowledge, increasing interest in the subject, the formation and development of the individual student as a whole.

Materials and results of graduate work may be used in the process of teaching education in schools and for improving the technology achieving predictable results of educational process.

Diploma work: 88 pages, 5 tables, 8 figures, 1 chart, 3 diagrams, lists 32 references.

 

 

ЗМІСТ

 

ВСТУП……………………………………………………….…………………   5

РОЗДІЛ 1. СУЧАСНИЙ СТАН ПИТАННЯ (ОГЛЯД  ЛІТЕРАТУРИ)

1.1. Освіта сьогодні………………………………………….…………………  8

1.2. Сучасні технології....................................................................................... 17

1.3. Методи навчання…………………………………………………………  18

1.4. Прийоми навчання……………………………………………………….   26

1.5. Тлумачення поняття  «форми» в сучасній дидактиці…..........…….......   30

 

РОЗДІЛ 2. МЕТОДИ ІНТЕРАКТИВНОГО НАВЧАННЯ

2.1. Особливості методики……………………………………………...……  41

2.2. Загальні положення інтерактивного  навчання…………………...…….  42

2.3. Опис технологій інтерактивного  навчання……………………..……...  46

2.4. Структура інтерактивного уроку………………………………..……...   57

2.5. Основні питання для вчителя…………………………………...……….  58

 

РОЗДІЛ 3. ЕКСПЕРЕМЕНТАЛЬНА ЧАСТИНА

3.1. Цілі та завдання  експерименту………………………………………….   62

3.2. Впровадження інтерактивних  технологій………………………………  63

3.3. Методи дослідження…...………………………………………………..   64

3.4. Розробка уроків………...………………………………………………..    67

3.5. Результати досліджень...………………………………………………..    74

3.5.1.Вивчення пізнавальної  активності учнів

    під час  уроку………………………………………………………. .    80

ВИСНОВКИ…...……………………………………………………………..    82

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ...……………………………………………………    84

ДОДАТКИ… …………...…………………………………………………        87

 

ВСТУП

Соціальні перетворення в українському суспільстві докорінно  змінили орієнтації в галузі освіти. Нова освітня філософія визначила  головну стратегію педагогічної діяльності: спрямування навчально-виховного  процесу на формування духовного світу особистості, утвердження загальнолюдських цінностей, розкриття потенційних можливостей та здібностей учнів.

Розв’язання цих актуальних проблем можливо лише на основі широкого запровадження нових педагогічних технологій, спрямований на всебічний розвиток дитини.

Одним із основних методичних інновацій є інтерактивні методи навчання. Інтерактивне навчання –  діалогове навчання, в ході якого  здійснюється взаємодія вчителя  і учня.

 Мета інтерактивного  навчання – створення комфортних  умов навчання, при яких учень відчуває свою успішність, свою інтелектуальну досконалість, що робить продуктивним сам освітній процес.

У Зв’язку з цим  пропонуємо ознайомитися з елементами деяких інтерактивних методик, які  з успіхом застосовуються в різних країнах світу, тому що вони мають багато переваг:

- у роботі задіяні  всі діти класу;

- учні вчаться працювати  у групі (команді);

- формується доброзичливе  ставлення до опонента;

- кожна дитина має  можливість пропонувати свою  думку;

- створюється „ситуація  успіху”;

- за короткий час  опановується багато нового матеріалу;

- формуються навички  толерантного спілкування, вміння  аргументувати свою точку зору, знаходити альтернативне рішення  проблеми тощо.

Зміст роботи полягає  не лише у знаннях, але й у способах мислення. Інтерактивне навчання – це специфічна форма організації навчальної діяльності, одна із цілей якої – забезпечення комфортних умов, за яких кожен учень відчув би свої успіхи, інтелектуальну роботу, продуктивність навчання, виключення домінування однієї думки над іншою. Інколи, захоплюючись зовнішніми проявами інтерактивного навчання, вчителі дискредитують саму ідею діалогового навчання. Мета – діалог не заради взаємодії дітей, а взаємодія дітей заради вияву та реалізації їхніх індивідуальних можливостей. Для цього необхідно керуватися відповідними принципами : індивідуалізація реалізується при взаємодії з різними партнерами, взаємодії всіх з усіма, зведеності груп; самоврядування (виявляється в залученні дітей до планування, організації та управління навчальним процесом).

Основними формами інтерактивної  роботи є навчальна взаємодія  учнів у парах і мікрогрупах. Оптимальний склад групи –  не більше ніж, 4-6 чоловік. Групи вивчають навчальний матеріал і між особистісні  вміння.

Інтерактивна робота має свої принципи:

• одночасна взаємодія (всі учні працюють в один і той же час);

- однакова участь (для  виконання завдання кожному учневі  надається використовувати матеріали  одночасно, а це надає змогу  учням формувати однаковий час);

• позитивна взаємодія (група виконує завдання за умов успішної роботи кожного учня);
• індивідуальна відповідальність (при роботі у групі кожного учня – своє завдання).

Виходячи практиці з вищезазначеного, на необхідно характер, розвивати  світогляд, логічне мислення, інтерактивні форми в цілому, або ж взявши елементи, які більш доцільні до певного класу. Саме інтерактивні методи дають змогу створювати навчальне середовище, в якому теорія і практика засвоюються одночасно, а це надає змогу учням формувати характер, розвивати світогляд, логічне мислення, зв’язне мовлення; формувати критичне мислення; виявляти і реалізовувати індивідуальні можливості. При цьому навчально-виховний процес організовується так, що учні шукають зв’язок між новими та вже отриманими знаннями; приймають альтернативні рішення, мають змогу зробити “відкриття”, формують свої власні ідеї та думки за допомогою різноманітних засобів; навчаються співробітництву.

Тому метою даної  роботи є проведення особистісного  та функціонального аналізу передового педагогічного досвіду вчителів-новаторів та педагогів-науковців України, власного досвіду викладання біології; проведення експериментальних досліджень по використанню інтерактивних технологій; запропонувати конкретні шляхи підвищення освіченості учнів на уроках біології, що можуть ефективно застосовуватись на практиці.

 

РОЗДІЛ 1.

СУЧАСНИЙ СТАН ПИТАННЯ

(ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

1.1 Освіта сьогодні

У Національній доктрині розвитку освіти, затвердженій Указом Президента у квітні 2002 року, ставиться  завдання постійного відновлення змісту освіти й навчально - виховного процесу [1].

Основною метою освіти завжди було й залишається виховання громадянина, що відповідає стандартам часу й суспільства. Найважливішим завданням освіти в сучасних умовах є виховання  всебічно розвинутої, думаючої, заповзятливої  особистості з активною життєвою позицією. Рішення даного завдання покладено на навчальні заклади різного рівня й рангу, що поміняють одне інше в процесі одержання освіти молодими людьми.

Кінцевою метою діяльності освітнього закладу є особистість із яскраво вираженими діловими й загальнолюдськими початками, такими як самостійність, цілеспрямованість, активність, порядність, чесність, шляхетність, досить високий інтелект. Особистість, здатна й прагнуча до самоосвіти, самоаналізу, самоконтролю, до постійного росту професійної майстерності, до побудови власного життя гідного рівня.

Родина може чи не може дати необхідні  знання й навички, сформувати необхідну свідомість і самосвідомість неповнолітнього, але навчальний заклад, куди він прийшов одержати освіту й професію, це повинен й навіть зобов'язаний зробити. Навчальний заклад зобов'язаний дати своїм вихованцям необхідний обсяг знань теоретичного характеру, професійні знання, уміння й навички, які дозволять їм стати

Конкурентноспроможними на ринку праці, забезпечити такий рівень компетентності, за допомогою якого вони зможуть моделювати своє життя, будувати реальні плани й здійснювати їх.

Центром уваги навчального закладу  є розвиток особистості і її індивідуальності, формування її світогляду, світовідчування  й світосприймання. Основним же завданням при цьому повинне бути розширення й поглиблення знань учнів шляхом узагальнення наявного життєвого досвіду й злиттям його з раніше придбаними знаннями та знаннями, що здобувають у поточний момент. Тобто основна навчально-виховна робота повинна бути спрямована на розширення освітнього простору учнів, оскільки саме це є основною ознакою ефективності роботи як кожного педагога окремо, так і всього навчального закладу в цілому.

Двадцять перше століття – це час постіндустріального розвитку людства, століття новітніх технологій на рівні молекул і атомів. Це, зрозуміло, вимагає підготовки фахівців відповідного рівня знань, умінь, навичок і відповідальності. Стрімкі темпи технічного й технологічного розвитку людства сприяють появі нових напрямків у науці, нових галузей у виробництві, а виходить, і нових професій. Гадаю, не виявиться дивним факт появи в найближче десятиліття нових, дотепер невідомих професій. Але якщо такий момент у нашому житті не виключений, то, як же бути з підготовкою кваліфікованих кадрів?

Навчально-виховний процес у наші дні повинен, з огляду на технократичний рівень, будуватися відповідно особистісних і індивідуальних особливостей, можливостей  і потреб учнів, оскільки, згідно з  законами природи, саме молоде покоління, змінюючи своїх попередників, стають творцями нового життя, нового цивільного суспільства з його рівнем розвитку й добробуту.

В основі навчально-виховного процесу  завжди був і поки залишається  урок як форма передачі знань і  контролю їхнього засвоєння. Існують старі, добрі традиції проведення уроку, але сучасний урок не може далі бездоганно й невідступне додержуватися цих традицій, ос кільки в умовах сучасного технічного прогресу й новітніх технологій не задовольняє запитів підростаючого покоління, його загальному технократичному рівню. Причому, якщо врахувати споживчий початок сучасних дітей, лінощі їхньої думки й дій як результат комплексного виховання (родина, вулиця, дошкільні й шкільні заклади), так тим більше дана проблема ускладнюється. І щоб упоратися із цим непростим завданням, ми повинні, просто зобов'язані знайти такі форми й методи роботи з дітьми й молоддю, щоб забезпечити в перспективі гідні показники у всіх сферах життєдіяльності держави. Інакше кажучи, сформувати й виховати нову людину з новим світоглядом і активною життєвою позицією, з набором певних цінностей і особистісних якостей, зі значним обсягом знань, умінь і навичок, що має постійну потребу в самоосвіті й самовдосконаленні. Таке соціальне замовлення суспільства сьогодні. І наше завдання, завдання педагогів, його виконати.

Поки ж, незважаючи на те, що ми намагаємося  вже стільки років розвиватися  в напрямку ринкових відносин, нам  доводиться переживати солідну кризу  в освіті, про що свідчить ряд незаперечних фактів. Це масове зниження інтересу до навчання в учнів і песимістичні настрої їх і їхніх батьків. А як наслідок із цього ми спостерігаємо зниження загальноосвітнього рівня в цілому, зниження кваліфікаційного рівня фахівців. Це, нарешті, зниження загальнокультурного рівня населення

Старі методики з їхніми результатами нас не влаштовують, нові – у стадії пошуку. Як же бути? Багато хто чекає радикальних змін в освіті, тобто своєрідної революції. А чи можлива «революція» в освіті в загалі? Революція навряд чи можлива в освіті, тому що «революція (фр. revolution) – це корінна, якісна зміна, стрибкоподібний перехід від одного якісного рівня до іншого, від старого до нового» («Короткий словник іноземних слів» під ред. С. М. Локшина, Держвидав іноземних і національних словників, М., 1951).[2] А в освіті такого різкого, стрибкоподібного переходу й бути не може – для цього немає підстав. Чи можемо ми оголосити давно вивчені, доведені, перевірені життям і практичною діяльністю людини наукові факти неспроможними, помилковими, а усе раніше вивчене й досліджуване зараз – антинауковим, антигромадським і т.д.? Ні, звичайно ж!

Єдине, що нам залишається  – це шукати і творити, щоб рухатися вперед, у ногу з часом 

А виходить, єдине, що нам  залишається – це шукати і творити, щоб рухатися вперед, у ногу з часом. І хоча ми й говоримо зараз багато про впровадження новітніх технологій в освіті, ми однаково дотримуємося сталих традицій. Це – урок як основна форма передачі знань у навчальних закладах. Урок же має класичний набір етапів. Кожний етап у свою чергу обмежений більш-менш твердими рамками щодо їх тривалості. Це – строге дотримання програми з її розподілом на години навчання (плюс-мінус1-2 години), календарно-тематичне планування, складене на семестр, а то й на рік. А чи можна передбачати на семестр, на рік уперед, у якій групі, як відбудеться та або інша тема?

Обмежений такими рамками  вчитель змушений відсувати на другий план основну мету своєї діяльності – навчити, навчаючи виховати й масу інших факторів, пов'язаних з колективним навчанням, з особистісними, психологічними особливостями учнів, з їхніми можливостями й здатностями.

Саме це і є те поле діяльності педагогів всіх часів, де потрібно шукати відповідь на питання: чому і як учити? На цьому «полі» ми можемо будувати свої споруди –  розробляти нові методики, шукати нові форми, підходи. На цьому ж «полі» ми можемо вести «розкопки». Тобто, вивчаючи досвід попередніх поколінь, можемо шукати й знаходити щось добре відоме, але приховане часом під товщею «піску знань» і т.д. Знаходити й використовувати з поправкою на вимоги часу та стану суспільства.

Очевидно, що система  освіти дуже далека від досконалості. Але це не катастрофа, це цілком природно, тому що досягти досконалості неможливо. До неї можна й потрібно прагнути, оскільки саме в цьому і є сенс життя, і є саме життя [3].

Усі знають, що нове –  це добре забуте старе, і що абсолютно  все в нашому житті підкоряється циклічним законам і повторюється з інтервалом в 20–30 років. Відмінність  спостерігається лише в деяких елементах, у їхніх комбінаціях. І освіта – не виключення. Якщо проаналізувати, то нескладно помітити, що в нашому житті міняється термінологія за рахунок введення нових слів, як правило, іноземних. Саме це й визначає новизну, створюючи ефект якісно нового рівня або підходу. І це також є елемент руху уперед і в гору по спіралі прогресу, розвитку людства – бо мова з її словниковим запасом, термінологією і зворотами – це показник певних досягнень, показник того, що і як відбувається в суспільстві.

Педагогічна технологія в широкому розумінні виступає як наука, як прикладна частина дидактики, що відповідає на питання: як учити? як створити й реалізувати ідеальний процес навчання в конкретних умовах педагогічної практики? У цьому змісті можна говорити про загальнодидактичні технології, в основі яких лежать ті або інші теорії, концепції навчання.

Так що інноваційні технології (про  які зараз ми також багато говоримо як про можливий шлях виходу з освітньої  кризи) – це обновлена сукупність знань про способи й засоби проведення уроку. Тобто все, що пов'язано з передовим педагогічним досвідом, чисельними організаційними перетвореннями в сфері освіти, досягненнями наукової думки та її втіленням в практику.

Все цілком логічно: стрімко мінливий в умовах технічного прогресу світ робить необхідністю все мінятися, обновлятися. І освіту в тому числі – її програмний зміст, форми, методи й методики. Чесно кажучи, ми зараз дуже захоплені саме технологіями, тобто як навчити, і при цьому ми можемо забути про те, чому навчити, про що ні в якому разі не можна забувати, бо в освіті виникне стан нового дисбалансу, який знову-таки не дасть очікуваних результатів, і ми знову будемо шукати шляхи виходу з нової кризи.

Що ж таке інтерактивні форми  навчання?

Давайте проаналізуємо й дамо своє визначення. Інтерактивні форми = лат.  іпter – між + лат. асtivus – діяльний, енергійний, швидкий + лат.fоrmа – певний, встановлений порядок; вид; видозміна. Таким чином, інтерактивні форми навчання – це оновлені види роботи, які дозволяють легко орієнтуватися й використати різні типи уроків, швидко переходити від одного етапу уроку до іншому, підтримуючи увагу й знання учнів на потрібному рівні.

До розряду інтерактивного навчання відносяться такі форми роботи, як групове, індивідуальне, колективне навчання, навчання в співробітництві. Для інтерактивних форм навчання характерне досягнення певних результатів шляхом впровадження вже згадуваних інноваційних технологій, пошуку відповідей на питання: як і чому навчити? як і які умови створити для максимально ефективного навчання?

Суть інтерактивного навчання є активна взаємодія всіх учасників навчально-виховного процесу. Це спільне навчання, у якому беруть участь всі. Інакше кажучи, це навчання за схемою: учень-учень; вчитель-учень; учень-вчитель. Хоча при цьому викладач все-таки – організатор процесу навчання, лідер, за яким спрямовуються учнівські маси. Щодо учня в такому процесі, то він із «об'єкта» перетворюється в «суб'єкт» навчання, виконуючи творчі завдання й беручи участь у пошуковій роботі, вступаючи в діалоги з членами групи й вчителем і вирішуючи проблемні ситуації, тобто учень з пасивного споглядальника навчально-виховного процесу стає його активним учасником.

Основний шлях і спосіб придбання  знань при такій методиці навчання – самостійна робота, спрямована на пошук потрібної інформації, її осмислення, на виконання завдань, що розвивають творчість у різних формах її прояву, постановка нестандартних питань і пошук таких саме нестандартних відповідей на них [4].

Заміна пасивного навчання активним передбачає використання методів, які  стимулюють пізнавальну активність і самостійність учнів у навчанні. Потрібно сказати, що панацеї від всіх лих немає в жодній сфері людської діяльності. Тому й використання нових форм і методів роботи, у тому числі й інтерактивних, не е рішенням всіх педагогічних проблем. А, виходить, «перекреслити» раніше придбаний досвід педагогічної практики просто не можна. Потрібно знайти оптимальний, компромісний варіант сполучення добре відомих, традиційних форм роботи з інноваційними методами і технологіями. Тим більше, що інноваційні технології, як і все в нашому житті, мають свої «за» і «проти». Наприклад:

1) при проведенні традиційних  і нетрадиційних уроків витрати  часу на один і той самий  матеріал різні. Деякі інноваційні  технології вимагають на невеликий  обсяг матеріалу значно більше часу, чим традиційне навчання. Але щодо глибини засвоєння досліджуваного матеріалу в такій ситуації, навпаки, більш глибоке засвоєння спостерігається саме при інтерактивному навчанні;

2) у ході контролю над процесом  навчання при пасивному способі результати роботи учнів в основному передбачувані, а при інтерактивному навчанні – ні. Маючи в такому випадку певну волю в пізнанні, учень, як правило, прагне себе виявити й виходить далеко за рамки програмного матеріалу;

3) особистісні якості вчителя й учня теж розкриваються більшою мірою саме при використанні інтерактивних форм навчання. Так, вчитель повинен виступати й виступає в ролі організатора, лідера, що захоплюється й захоплює за собою маси, а для учнів зовнішні мотиви, переміняються на внутрішні: оцінка, суспільна думка, позиція батьків відсувається на другий план, а на перший план виходить інтерес до пізнання, розширення кругозору тощо.

Треба сказати, що час постійно ставить  педагогів перед необхідністю постійного пошуку нових, більш ефективних форм і методів роботи, серед яких наданий момент і є інтерактивні форми навчання, які передбачають проведення нестандартних уроків у досить великій кількості. А це, відверто кажучи, – досить трудомісткий процес, як з погляду методичної підготовки, так і з фізичної точки зору. Але підготовка й проведення нестандартних уроків (уроків-семінарів, конференцій, рольових і ділових ігор, презентацій, рингів і т. д.) сприяє розвитку ділових якостей учнів, їхньої ініціативи, спраги пошуку, бажання поділитися знайденою інформацією, прагнення виявити себе й самоствердитися. І виходить, що саме це виправдує всі складності й витрати, пов'язані з таким напрямком у роботі.

Таким чином, враховуючи конкретну  ситуацію, всі «за» і «проти» і  маючи особистий практичний досвід, кожний вчитель повинен сам вибирати оптимальні, на його погляд, форми й методи роботи на кожному конкретному уроці.

Думаю, нам, педагогам, варто завжди пам'ятати слова Б. Паскаля: «Не  тільки сама істина дає впевненість, але й пошук її».

У зв’язку з входженням України до Європейського освітнього й наукового поля наголос усе більше робиться на якості освіти й забезпеченні не цій основі конкурентоспроможності випускників навчальних закладів та престижу української освіти у світовому освітньому просторі.

У навчальних закладах розгортається  інноваційно - освітня діяльність, яка  зорієнтована на відмову від відомих  штампів і стереотипів у навчанні, на виховання та розвиток особистості, підготовку фахівця, яка виходить за межі діючих нормативів, створює нові технології, методики, пропонує нові підходи до особистісно-теоретичної, індивідуально спрямованої праці.

Проте інноваційна діяльність не завжди має очікувані високі результати, оскільки не завжди чітко визначені  напрями докладання зусиль для конкретного  навчального закладу, чинники, що впливають на результати інноваційної діяльності, не здійснено діагностику проблем та не сформульовано стратегію розвитку закладу освіти [5].

Інноваційний потенціал  школи щодо виховних нововведень  непростий. У ньому є принаймні чотири блоки:

• матеріальних і фінансових резервів;

• особистісний;

• інноваційного середовища;

• особливостей школи  як організації.

Блок матеріально-фінансових резервів має дві складові: речову й фінансову.

До речової входять  просторові можливості розгортання виховних нововведень (наявність, зайнятість, розміри шкільних і навколошкільних приміщень і майданчиків), а також інвентарна оснащеність школи під цю інновацію.

Речовинно-виховний інноваційний потенціал школи більший, якщо:

• у школі є різноманітні приміщення з відповідними меблями (згадаймо знамениті дивани в кімнаті загальних зборів у А.Макаренка в комуні ім. Ф.Дзержинського);

• ці приміщення вільні під час розгортання інноваційної роботи;

• забарвлення, оформлення приміщень створюють настрій  на відповідну діяльність;

• у школі достатньо  різноманітного інвентарю, потрібного для інноваційної роботи;

• є запас оформлювальних засобів і розмножувальної техніки.

Характеризуючи інноваційний потенціал школярів, можна повторити  риси педколективу: досвід творчості, загальнокультурний рівень, розмаїття інтересів, досвід організаційної роботи.

Але головна фігура виховного  нововведення – керівник.

До інноваційного потенціалу керівника вихователя, крім загальнопедагогічних рис (схильність до творчості, компетентність у сфері виховання, загальна культура, нововведений досвід), входять і специфічні риси керівника.

На думку соціолога  Е. Іскандерова, таких рис чотири:

• Адекватність статусу  керівника нововведенню як щодо рівня  посади, так і щодо посадових обов'язків.

• Залучення керівника  до своєї роботи. Вона відображає особистісну  значущість для нього управлінської  діяльності.

• Ставлення керівника  до виховання, виховних інновацій взагалі  й до цієї інновації зокрема.

• Упевненість педагога керівника в досягненні успіху й прагнення цього успіху (за цим феноменом приховано розвиненість однієї з фундаментальних людських потреб – потреби в досягненні).

Третій блок – інноваційність середовища. Важливі, звичайно, не самі особливості середовища, а їхнє зіставлення  з виховними нововведеннями.

Опишемо позитивний «полюс»  середовища для виховних інновацій  у міській школі:

•  школу оточують різноманітні підприємства, культурні, освітні, спортивні установи;