Основні напрямки підвищення ефективності виробництва приросту свинини

МІНІСТЕРСТВО АГРАРНОЇ ПОЛІТИКИ та продовольства УКРАЇНИ

УМАНСЬКИЙ національний УНІВЕРСИТЕТ садівництва

Факультет економіки і підприємництва

Кафедра економіки                                                              

економічна  ефективність виробництва приросту живої маси свиней та шляхи її підвищення У псп «перемога» вільшанського району кіровоградської області

ДИПЛОМНА   робота

УМАНЬ - 2011

зміст

Вступ

Роль і місце ринку свинини  у формуванні продовольчого ринку держави визначає велика частка свинини в структурі м¢ясного балансу, яка характерна також для високорозвинених держав з ринковою економікою. З точки зору найбільш швидкого, якісного і гарантійного забезпечення потреб населення і держави в м¢ясних ресурсах формування ринку свинини має ряд переваг, які іманентно притаманні для свинарства. Найважливіша особливість галузі полягає в тому, що свинарство найбільш скороспілий вид тваринництва. Тому основу стабільності м¢ясного господарства держави можна створити за рахунок “швидкого м¢яса” - свинини, а формуванню ефективного ринку свинини повинна належати ключова роль. Це об¢єктивно зумовлено темпами і економічними можливостями відтворення та виробництва продукції в свинарстві.

Сучасна структура та ієрархія взаємозв¢язків між виробниками продукції на ринку свинини, галузевими установами, державними органами управління в загальних рисах успадкована від минулої економічної системи і є видозміненою в ході реформування галузі.

Проте інтенсифікацію свинарства в Україні стримують не лише фактори, що пов¢язані із структурними змінами виробництва, формуванням нових економічних взаємозв¢язків між суб¢єктами ринку свинини, а також велика різниця між продуктивністю племінного і товарного свинарства. Однак вартість і наявність кормів в Україні позитивно впливатимуть на процес вирощування свинини, а тому наша країна має досить привабливі шанси в майбутньому ввійти до основних виробників і експортерів м¢яса свинини у світі.

Формування і функціонування ринку  свинини повинно здійснюватись, як свідчить світовий досвід, за активної ролі держави, особливо в період його становлення. Це вказує на необхідність перегляду економічної політики в Україні щодо можливості відродження системи державного замовлення, як одного з елементів ринкового механізму функціонування ринку свинини в Україні. Враховуючи досвід ЄС, а також незрівнянно менші можливості по фінансуванню таких заходів, їх застосування повинно бути частковим і доповнюватись іншими елементами ринкового механізму по нарощуванні виробництва свинини в Україні.

Як відмічається загалом, тваринництво і ринок м’яса в Україні  мають позитивну динаміку, оскільки вперше за останні 12 років почало зростати виробництво та споживання м’яса. Разом  з тим рівень споживання м’яса  на душу населення залишається надзвичайно низьким - 30 кг на рік (у 80-х роках -65-68 кг). Для прикладу: середнє споживання м’яса в Європейському Союзі становить 93,5 кг, а в Німеччині, Франції, Великобританії, Нідерландах і Австрії перевищує 100 кг, при цьому, як зазначалося вище, питома вага свинини в структурі споживання м’яса дорівнює понад 50 %.

Проблеми, що стосуються ринку свинини, економічної ефективності та обліку витрат на виробництво м¢яса свиней, поки що не знайшли широкого відображення у вітчизняній науковій літературі. Окремі наукові розвідки у цьому плані здійснювалися М.П. Талавирею, Т.В. Алексійчуком, О.І. Христенко. Не дивлячись на це, значної уваги заслуговують роботи присвячені проблемам ринкового реформування і формуванню ринків аграрної продукції Саблука П.Т., Шпичака О.М., С.І. Михайлова, І.І. Лукінова, Дусановського С.Л., Стельмащука А.М., Дудара Т.Г., М.В. Кузубова та інших вітчизняних вчених, які в тій чи іншій мірі досліджували проблеми аграрного і продовольчого ринків, їх формування та функціонування.

На даний час галузь свинарства перебуває в скрутному становищі, що пояснюється відсутністю паритету цін на сільськогосподарську продукцію  і продукцію промисловості, а  також зменшення цільового фінансування галузі зі сторони держави. Все це вимагає відшукувати нові шляхи і резерви розвитку свинарства, здійснюючи при цьому чіткий контроль за витратами на виробництво продукції свинарства.

Об¢єктом дослідження є ПСП «Перемога» Вільшанського  району Кіровоградської області.

Предметом дослідження є сукупність теоретичних і організаційно-економічних аспектів ефективності виробництва м’яса свинини в господарстві.

Теоретичною основою  дослідження є методологія і загальнонаукові принципи проведення комплексних досліджень. Для досягнення поставленої мети в роботі використовувались наступні методи: абстрактно-логічний; статистичного спостереження; порівняння; рядів динаміки і графічний;  економіко-статистичний

Як джерела інформації, при написанні  дипломної роботи, були використані  річні бухгалтерські звіти  господарства, виробничі звіти, накопичувальні і первинні документи, зведені дані по господарствах району.

Розділ 1. Теоретичні проблеми аналізу ефективності виробництва приросту свиней в Україні

1.1. Проблеми ефективності виробництва приросту свиней в Україні

Проблему забезпечення м’ясом практично  неможливо вирішити без інтенсивного розвитку свинарства. Згідно з статистичними  даними, нині у світі щорічно виробляється понад 180 млн. тонн м’яса,  з них 41% припадає на свинину, 27% - на яловичину, 26% - на м’ясо птиці, 4% - на баранину.

Пріоритетність галузі визначається її важливими біологічно-господарськими особливостями. Це – багатоплідність, скоростиглість, всеїдність та економне використання кормів. Як виробника  м’яса і жирів свиню недарма  називають біологічним дивом природи.

Свиня – єдина тварина, здатна забезпечити  нашу потребу в жирах тваринного походження. Лише свиня дає нам  значну кількість сала при економічній  витраті кормів. Щоб виробити 1 кг вершкового масла, корова має одержати 25-26 кормових одиниць повноцінного корму, а свиня дає 1 кг сала з такою ж калорійністю при  затраті 6-8 кормових одиниць.

Сало вважається в народі живою  їжею, в якій зберігаються всі біологічно-цінні  властивості. Сучасна вітчизняна медицина визначила, що саме цей продукт володіє біологічними властивостями виводити з організму людини радіонукліди. Його дуже корисно вживати з профілактичною метою, особливо в екологічно неблагополучних зонах: жінкам 40-50 г щоденно.

Свинина використовується у свіжому  вигляді як висококалорійний продукт харчування населення, а також як сировина для виробництва бекону, шинки, ковбас, сосисок і різних консервів. Шкури, щетину та інші відходи від забою свиней використовують як сировину для легкої промисловості. Вихід м’яса і сала при забої свиней досить високий і становить 70-80% живої маси [1].

За обсягами виробництва і споживання свинина займає друге місце після  яловичини.

Найбільша кількість свиней в нашій  країні в усіх господарствах була зареєстрована в 1971 році (21,4млн. голів). Рекордний обсяг виробництва свинини мали в 1989 році – 1576 тис. тонн у забійній вазі.

Сьогодні ж знизилися ці показники  у 2-3 рази. Перша причина – диспаритет цін. З 1990 року темпи зростання цін  на промислову продукцію та послуги  для потреб села в декілька разів  перевищили підвищення цін на сільськогосподарську продукцію

Другою причиною зменшення поголів’я  свиней у суспільному секторі  України є розпад свинокомплексів. На ранніх етапах переходу економіки  від централізованого планування до ринкових відносин свинокомплекси опинилися у скрутному становищі через неможливість придбати корми за дотованими цінами. В той же час дотації виробникам та споживачам було скасовано, контроль за цінами – ліквідовано. Крім того, були відмінені нетарифні імпортні обмеження. Ці фактори призвели до напливу м’ясних продуктів із Заходу. Через більш високі темпи зростання цін у порівнянні із заробітною платою, реальні доходи населення, а отже,  й попит на м’ясопродукти, значно знизилися. Виробники, у свою чергу, опинилися у „цінових ножицях” : з одного боку, ціни на корми та інші ресурси швидко досягли світового рівня, а з другого знизились на кінцеву  продукцію. Іншими факторами, що негативно впливають на тваринництво, є реструктуризація колишніх сільськогосподарських підприємств і запровадження нових організаційно-правових форм сільськогосподарських підприємств призводить до невизначеності майбутньої долі поголів’я свиней в господарствах. Порушена кормова група в спецгоспах, яка забезпечувала комплекси власними кормами, розпались ферми репродуктори, які забезпечували свинокомплекси поголів’ям.

В Україні за період з 01.08.2010 року по 01.08.2011 року у зв’язку з несприятливою  кон’юнктурою ринку спостерігається  скорочення загального поголів’я свиней на 46,52 тис. голів щомісячно і на 1 серпня 2011 року даний показник склав 8,1 млн голів (рис.1.1).

Рис.1.1. Динаміка поголів’я свиней, серпень 2010 р. – серпень 2011 р. (за даними Держкомстату)

Основними виробниками свинини  в Україні є присадибні господарства, на долю яких на 1 серпня 2011 року припадало 56,8% (4592,7 тис. голів), що на 0,1 пункта менше, ніж у попередньому місяці і на 0,4 пункта менше за аналогічний період минулого року. Збільшення кількості свиней в присадибних господарствах є передусім вимушеною об’єктивною реакцією населення на загальний кризовий стан економіки в цілому і катастрофічне зменшення чисельності свиней в сільськогосподарських підприємствах. В даних господарствах максимум поголів’я було досягнуто в жовтні 2010 року – 3741,7 тис. голів, що склало 43,9% від загальної чисельності, а на 1 серпня 2011 року питома вага сільськогосподарських підприємств знизилась до 43,2%.

Основними лідерами по поголів’ю  свиней за сім місяців 2011 року виступають Дніпропетровська (7,0% від загальної  чисельності по Україні), Донецька (6,7%), Київська (6,3%) та Кіровоградська (6,1%) області з сумарним поголів’ям 2,1 млн голів, що становить 26,1% від поголів’я в Україні. Необхідно відмітити, що найбільший темп нарощування поголів’я свиней за останній рік спостерігається в Донецькій області – 6,0% (30,5 тис. голів), а також в Одеській (4,1% або 16,8 тис. голів) та Івано-Франківській областях (4,1% або 11,0 тис. га). Слід зазначити, що серед цих областей Донецька та Івано-Франківська області наростили чисельність поголів’я за рахунок сільськогосподарських підприємств, а Одеська область досягла зростання за рахунок нарощування поголів’я в особистих господарствах населення.

Найвищі темпи зниження поголів’я  за період з липня 2010 р. по липень 2011 р. спостерігаються в Хмельницькій (-13,3% або 44,3 тис. голів), Вінницькій (-12,7% або 57,6 тис. голів) та Чернігівській (-12,4% або 33,0 тис. га) областях. При цьому дане зниження відбувалось за рахунок зменшення поголів’я як в сільськогосподарських підприємствах так і присадибних господарствах.

Найнижчий рівень концентрації галузі свинарства на 01.08.2011 р. спостерігається в Луганській (1,7% від загального поголів’я), Миколаївській (1,9%) областях та АР Крим (2,3%).      

Тенденції зміни чисельності поголів’я  свиней в Україні мають безпосередній  вплив на тенденції зміни обсягів вирощування та реалізації свиней. За період з липня 2010 року по липень поточного року виробництво свинини в сільськогосподарських підприємствах зросло на 52% (1,7 тис. т), а обсяги реалізації свинини на забій за цей же період зросли на 1,0% (0,3 тис. т) (рис.1.2).

Проте за останні 7 місяців в Україні  обсяги виробництва свинини набули загальної тенденції до зниження в середньому на 232,1 т щомісяця на відміну від аналогічного періоду  попереднього року, коли спостерігалось зростання обсягів виробництва пересічно на 480,0 т за місяць.

Щодо обсягів реалізації свиней на забій, то за перші сім місяців  і 2010, і 2011 років, незважаючи на певні  циклічні коливання, які пов’язані, насамперед, із зміною закупівельних  цін, спостерігається тенденція до зростання на 928,6 т у 2010 році та на 432,4 т у 2011 році щомісяця.

Рис.1.2. Обсяги вирощування свиней у живій вазі сільськогосподарськими підприємствами липень 2010 р. – липень 2011 р. (за даними Держкомстату)

Відносно червня 2011 року у сільськогосподарських підприємствах можна відмітити скорочення обсягів і виробництва, і реалізації свинини відповідно на 2,5 тис. т (-6,8%) та 5,5 тис. т (-15,0%).

Лідируючі позиції по вирощуванню  свиней у живій масі за січень-липень 2011 року займає Донецька область із часткою виробництва 14,9% (37,5 тис. т), Дніпропетровська та Київська області, частка яких становить відповідно 11,7 та 11,2% (рис.4). Слід зазначити, що за аналогічний період минулого року трійка лідерів залишилась незмінною. Більше того, у Донецькій області відбулось нарощування виробництва у 2011 році порівняно з 2010 роком на 21,0%, у Дніпропетровській та Київській – відповідно на 7,7  та 13,7%. Максимальне зростання промислового виробництва свинини  за останні два роки спостерігається в Івано-Франківській області (29,0%), Чернівецькій (25,6%), Львівській (23,8%) та Закарпатській (21,4%) областях.

Необхідно відмітити, що сільськогосподарські підприємства Донецької, Дніпропетровської  та Київської областей за сім місяців 2011 року реалізували на забій сумарно 89,0 тис. т свинини, що становить 36,9% від загальної суми реалізації даної продукції по Україні.

Найменші обсяги реалізації свиней в живій вазі за відповідний період демонструють підприємства Рівненської (2,6 тис. т або 1,1% від загальної  кількості по Україні), Миколаївської (3,0 тис. т або 1,2%) та Житомирської (3,1 тис. т або 1,3%) областей.  

Рис.1.3.  Виробництво та реалізація свинини сільськогосподарськими підприємствами за областями у січні-липні 2011 року (за даними Держкомстату)

Нині свинарство є важливою, але занадто трудомісткою галуззю сільського господарства. У минулому для підвищення її рентабельності особливе значення мало неодноразове підвищення закупівельних цін на продукцію тваринництва. Це створювало умови для розширеного виробництва і підвищення матеріальної зацікавленості працівників тваринництва у збільшенні виробництва продукції. Але цього не можна сказати про сучасний стан даної галузі .

На думку Алексійчука Т.В., проблему забезпечення м’ясом практично неможливо вирішити без інтенсивного розвитку свинарства. Пріоритетність галузі визначається її важливими біологічно-господарськими особливостями, зокрема багатоплідністю та економічним використанням кормів. Свиня – єдина тварина, здатна забезпечити нашу потребу в жирах тваринного походження. Лише ця тварина дає значну кількість сала при економічних витратах кормів [3].

З досліджень Клименко Л.В. [16] видно, що найбільше поголів’я свиней в Україні було зареєстровано в 1971 році (21,4 млн. гол.), рекордний обсяг виробництва свинини досягнуто в 1989 році – 1576 тис. тон у забійній масі. Нині наведені показники знизились у 2-3 рази, насамперед внаслідок диспаритету цін. З 1990 року темпи зростання цін на промислову продукцію та послуги для потреб села в декілька разів перевищували підвищення цін на сільськогосподарську продукцію. Як наслідок сільськогосподарське виробництво стало збитковим, а збитковість виробництва м’яса свиней досягла 48,7%. Тому протягом останніх років в Україні катастрофічно зменшилось поголів’я худоби, свиней і птиці.

Друга причина зменшення поголів’я  свиней у суспільному секторі  полягає у руйнації свинокомплексів. На початкових етапах переходу економіки  від централізованого планування до ринкових відносин свинокомплекси опинились  у скрутному становищі через неможливість придбати корми за ринковими цінами. В той же час виробником та споживачем було скасовано контроль за цінами. Крім того, були відмінені імпортні обмеження ввозу продукції.

Зазначені фактори призвели до напливу  м’ясних продуктів із Заходу. Через вищі темпи зростання цін порівняно із заробітною платою реальні доходи населення, а отже, й попит на м’ясопродукти значно зменшилися. У свою чергу виробники опинились у „цінових ножицях” – з одного боку ціни на корми та інші ресурси швидко досягли світового рівня, а з другого – знизились ціни на кінцеву продукцію.

Богуцький О.А. відмічає, до інших факторів, що негативно впливають на тваринництво, належить реструктуризація господарств, перерозподіл землі [6].

Реструктуризація колишніх і поява  нових організаційно-правових форм господарювання призвели до швидкозначеності щодо розвитку свинарства.

Порушена кормова група в  спецгоспах, яка забезпечувала комплекси  власними кормами, розпалися ферми  репродуктори, які забезпечували  свинокомплекси поголів’ям. В окремих господарствах галузь свинарства взагалі занепала. Практично не займаються виробництвом товарної сировини фермерські господарства.

У більшості сільськогосподарських  підприємств свині досягають  забійної кондиції 110-115 кілограм за 2-2,5 роки при витраті 16-20 кормових одиниць на 1 кілограм приросту живої маси, що в 3-4 рази вище показників оптимального рівня ведення галузі.

Ситуація ускладнюється незначною  закупівельною ціною переробників на свинину, внаслідок чого виробництво  м’яса в Україні залишається збитковим. Для забезпеченості рентабельного свинарства необхідно виділити багато завдань, значна частина яких знаходиться за межами можливостей господарств. До інших причин, що сприяють розвитку галузі, належать зниження собівартості продукції на основі дотримання технолоігчних параметрів.

Для більшості товаровиробників України  виробництво свинини має велике значення. Але при такому стані  виробництва виключно важливим є  не лише підвищення продуктивності худоби, але і правильна організація  обліку витрат і виходу продукції, а також і поголів’я свиней.

Однією з важливих проблем є  матеріально-технічне забезпечення галузі. Ще не в усіх господарствах є механізована подача води на ферму, видалення гною механізовано лише на 80 %, у деяких господарствах  роздача кормів проводиться вручну, не в усіх приміщеннях у задовільному стані вентиляції [29].

Ряд економістів вважають, що економічна ефективність виробництва продукції  тваринництва у приватному секторі  значно вища – через кращу збалансованість  кормів, умови утримання, нижчий рівень падежу вища продуктивність тварин. Основна маса кормів у приватному секторі отримується з присадибних ділянок, що підвищує їх якість і знижує витрати. Продукція приватного сектору реалізується за роздрібними ринковими цінами, а отже, вищими. В той час як ціну на продукцію громадського сектору формують заготівельні організації. Реалізуючи продукцію за ринковою ціною, приватник привласнює собі всі нарахування і прибуток заготівельних, переробних і збутових організацій та відрахування до бюджету у вигляді податку на додану вартість. Отже, в такому разі приватник уже сьогодні має підтримку держави, що пропонується зробити і для суспільного сектору [21].

Повсюдний спад виробництва продукції  тваринництва є наслідком відсутності  еквівалентного обміну між сільським господарством і галузями, що його обслуговують. Сільгоспвиробник не може тривалий час виробляти збиткову продукцію. Виробництво буде скорочуватись доти, поки попит і пропозиція не урівноважаться в точці, де ціна реалізації, як мінімум, буде покривати витрати на виробництво [10].

Нині більшість господарств  України знаходяться у глибокій економічній скруті, що не дає можливість проводити дослідження на сучасному  науковому рівні. Для покрашення роботи дослідних господарств Кабінет  Міністрів України має вирішити питання про тимчасове звільнення таких від деяких податків або ж оподаткування взагалі. Це дало б їм змогу підняти свій науковий та виробничий рівень без відповідних дотацій з боку держави.

Належна організація обліку на підприємствах  передбачає своєчасне доведення відповідних нормативних актів та впровадження їх в обліковий процес. Якщо відбуваються якісь зміни, то вони обов’язково друкуються у періодичній пресі. Крім того їх дуже багато, тому проаналізувати всі зміни, які відбулись досить складно. Характерною рисою ринкових відносин є досить часті зміни в нормативній базі, пошук оптимальних рішень при розробці та удосконаленні господарського механізму. За цих обставин відбуваються часті зміни в побудові та організації обліку і контролю на підприємствах. Оскільки облік досить регламентований, то тут особливого значення набуває своєчасна і достовірна розробка нормативних актів, згідно яких він і має здійснюватись. Отже, сучасні побудова обліку і контролю згідно вимог сьогодення передбачає своєчасні підготовку відповідних нормативних актів, їх впровадження в практику роботи підприємства [31].

Таким чином, вирішення проблем, які  є в організації виробництва  у галузі тваринництва, аналітичній  роботі і обліку, а також здійснення контролю в галузі, сприяють зниженню собівартості продукції, оперативному використанню аналітичних даних для прийняття ефективних управлінських рішень, що важливо в сучасних умовах, коли ринкові відносини стають основною формою роботи кожного колективу.

1.2. Світовий досвід розвитку і функціонування ринку м’яса свинини

Повчальним для України є  зарубіжний досвід функціонування ринку  м’яса свинини.

З огляду на географічне сусідство  і неминуче економічне та політичне  співробітництво, а також проголошувані  Україною європейський вибір та інтеграцію, в першу чергу доцільно розглянути розвиток і функціонування ринку свинини в країнах-членах Європейського Союзу.

Ринок свинини ЄС є одним з  найбільших світових ринків м’яса. За рівнем виробництва свинини Євросоюз посідає другу позицію після КНР, а його валове виробництво в останні роки становить понад 20% світового, або ж близько 17 млн. тонн. На “трійку” таких виробників як ЄС, Китай і США припадає майже три четвертих від обсягу світового виробництва свинини [27].

Ринок свинини Європейського Союзу має таку ж саму історію становлення як і увесь аграрний ринок в ЄС. З майже півстолітнього часового проміжку можна критично виділити такі характерні етапи в його розвитку:

1. 1960-80 рр. - екстенсивний етап становлення і зростання кількісних параметрів ринку - основними завданнями спільної аграрної політики країн-членів ЄС в цей період були:

а) гарантійне і в повному обсязі забезпечення продовольством населення  за відповідними - адекватними доходам споживачів - цінами;

б) зростання продуктивності праці в сільському господарстві і забезпечення належних соціальних умов для його працівників;

в) стабілізація ринків;

2. 80-ті роки - проблема надвиробництва продукції і подолання його негативних наслідків - передусім зниження доходів виробників або взагалі їх банкрутство - шляхом реалізації жорстких адміністративно-директивних заходів, а саме:

а) введення квот виробництва продукції (на ринку молока і цукру); в Україні  стало прикладом для наслідування майже через два десятиріччя  пізніше;

б) запровадження так званого “стабілізаційного регулювання”, тобто зниження цін, якщо обсяги виробництва продукції є вищими певної встановленої величини, а також розширення участі виробників у фінансуванні витрат для регулювання ринку (т.зв. “підвищення співвідповідальності” - іншими словами - просте перекладання частини фінансового тягаря на самих виробників продукції);

в) обмеження або відмова від  державних закупівель продукції, як гарантованого ринку її збуту; це ж сталося і в Україні (державне замовлення), але майже на два десятиріччя пізніше;

г) надання фінансових премій за консервацію визначених площ сільськогосподарських угідь, їх заліснення, а також за менш інтенсивне сільськогосподарське використання.

Однак вказані корективи  курсу у 80-х роках були по своїй  суті косметичними і не змогли досягнути цілей: щорічний ріст аграрного виробництва складав 2-3%, тоді як темпи споживання продукції трохи менше 0,5% [18].

3. 1990-2000 рр. - вперше здійснено розмежування ринкової політики і політики доходів - полягає у зменшенні надвиробництва аграрної продукції і забезпеченні необхідного рівня доходів сільськогосподарських виробників в першу чергу не шляхом гарантованих цін і обсягів закупівель продукції, а твердих грошових виплат на 1 га чи 1 голову худоби [36].

4. 2000 р. і до цього часу - визначення переваги екологічних факторів як основи економічної ефективності аграрного виробництва і зменшення надвиробництва продукції - таким чином в основу зниження надвиробництва продукції покладено на відміну від попередніх спроб не прямі адміністративно-директивні заходи, а екологічні переваги біологічного землеробства і введення тваринництва та споживання продукції. Прикладом цього є найдискусійніша і найбільша за масштабами і глибиною змін реформа аграрного сектору - Agenda-2000 [27].

На нашу думку, вказана еволюція розвитку аграрного ринку в ЄС і ринку свинини зокрема, свідчить про розвиток не лише виробничих відносин в аграрному секторі, а й про його вплив на формування якісно нового світосприйняття. Це представляє собою той випадок, коли одночасно “за двома зайцями” варто спробувати вполювати, тим більше якщо чи не за трьома: виробництво-екологія-світосприйняття.

Крім того, у вищесказаному  неважко проглянути характерні риси і окремі проблеми формування вітчизняного ринку продукції. З огляду на це досвід і шляхи становлення аграрного ринку Європейського Союзу є в певному розумінні парадигмою не надто і далекої перспективи, що чекає й Україну. Майбутнє є реалізація необхідності, лише в інших формах і з врахуванням вітчизняних особливостей аграрного сектору. В однаковій мірі це стосується формування ринку свинини в Україні.

За ступенем регулювання  аграрних ринків в ЄС можна умовно виділити 4 типи їх ринкової організації.

Під ринковою організацією тут і в наступному ми будемо розуміти ринковий порядок, тобто спосіб і правила функціонування і застосовуваний державою інструментарій втручання в ринковий механізм.