Підвищення кваліфікації кадрів

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

МІЖРЕГІОНАЛЬНЕ  ВИЩЕ ПРОФЕСІЙНЕ УЧИЛИЩЕ ЗВ'ЯЗКУ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дипломна робота з планування учениці 36 групи Зубченко М.В.   Перевірив викладач: Царук О.Г

 

 

 

 

 

Київ-2010

 

ВСТУП…………………………………………………………………………..…3

 

РОЗДІЛ 1. ПІДГОТОВКА ТА ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ КАДРІВ…...6                          

1.1. Підготовка кадрів…………………………………………………………6

1.2. Підвищення кваліфікації кадрів………………………………………...10

1.3. Види професійного навчання кадрів..………………………………….18

                                                

РОЗДІЛ 2. ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ СЛУЖБОВЦІВ………………..21

2.1. Підвищення кваліфікації державних службовців……………………..21

2.2. Основні види підвищення кваліфікації службовців.………………….27

2.3. Підготовка керівних кадрів службовців………………………………..29

 

РОЗДІЛ 3. ЗАРУБІЖНИЙ ТА УКРАЇНСЬКИЙ ДОСВІД, ЩОДО ПІДВИЩЕННЯ КВАЛІФІКАЦІЇ ПРАЦІВНИКІВ…………………………….35

3.1. Зарубіжний досвід працівників, які підвищують свою кваліфікацію..35

3.2. Стан підвищення кваліфікації працівників в Україні…………………38

3.3. Напрями стимулювання працівників на підприємстві………………..44

 

ВИСНОВОК……………………………………………………………………..48

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ…………………………………..50

 

 

 

 

 

 

Важливим фактором у  напрямку розвитку економіки є ефективне  використання трудових ресурсів із згаданими властивостями , їх досконала організація і постійна робота з ними в напрямку найбільшого ефекту. На це має бути спрямована кадрова політика будь-якого підприємства .

  Особливої уваги заслуговує проблема підготовки та підвищення кваліфікації персоналу. Поряд з розвитком і вдосконаленням традиційні системи вузів, галузевих інститутів (центрів) підвищення кваліфікації формується альтернативна мережа комерційних освітніх закладів: бізнес-шкіл, шкіл менеджменту, підприємництва, маркетингу. Створення конкуренції галузі освіти - нормальне явище, що дає підприємствам можливість вибору форм підготовки, які відповідають специфіці та профілю роботи тих чи інші спеціалістів, керівників. Державна сертифікація (акредитація) створюваних освітніх структур надає підприємствам можливість зорієнтуватися у процесі вибору, уникнути невиправданих витрат.

Отже, персонал є важливою складовою ресурсного забезпечення діяльності підприємства, основною рушійною силою виробництва. В основу існуючої кваліфікації персоналу підприємства покладений принцип участі працівників у виробничій діяльності, тобто функціональний критерій.

Важливими класифікаційними ознаками персоналу є також професія, спеціальність, кваліфікація , вік, стать  і багато інших. Потреба в персоналі  на підприємстві визначається за окремими категоріями, а категорії робітників - за професіями, спеціальностями, кваліфікаціями.

Основою для розрахунку необхідної чисельності працюючих  є обсяг виробленої продукції, рівень продуктивності праці, ціни на підприємстві, трудові норми: трудомісткість продукції, норми часу і виробіток, норми обслуговування, норми використання робочого часу і інше.

Для ефективного використання персоналу розроблені системи управління персоналом. Вони включають розгалужену  низку функціональних систем, покликані вирішувати широке коло завдань з формування трудового колективу, його розвитку, вдосконалення трудових відносин , стимулювання праці, вироблення стратегії управління персоналом, забезпечення сприятливих умов для досягнення високих виробничих результатів.

Спеціалістів різних спеціальностей готують вищі навчальні  заклади. Для підвищення кваліфікації створена мережа навчальних закладів: для робітників - школа з вивчення передових методів і прийомів роботи, виробничо-технічні курси, курси  з оволодіння суміжними спеціальностями, курси цільового призначення, курси економічних знань. Для спеціалістів - курси та факультети підвищення кваліфікації, перепідготовки, семінари, навчальні центри.

Крім того, підготовка кваліфікованих робітників для підприємства здійснюється, як в системі навчальних закладів так і безпосередньо на підприємстві у формі індивідуального, бригадного курсового навчання.

Отже, питання персоналу  завжди буде актуальним у підприємницькій  діяльності любого типу власності. Так само, як питання щодо підвищення кваліфікації кадрів. Питання персоналу завжди буде залишатися у фокусі виробництва, в поглибленому науковому аналізі сучасного стану персоналу з подальшою оптимізацією якісних і кількісних його показників.

Актуальність даної теми визначається тією роллю, яку відіграє персонал у загальному розвитку економіки країни, особливо з ринковою формою господарювання та конкуренцією.

Предметом дослідження дипломної роботи є аналіз конкретної теми підвищення кваліфікації працівників, керівників та кадрів. Його підготовка управління з ціллю ефективності використання. Підвищення кваліфікації проводиться, для того, щоб робітники могли покращити свої навички та підняти свій рівень знань.

Дана дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, а також висновку.

В першому розділі, що має назву “ Підготовка та підвищення кваліфікації кадрів ” підприємства на підставі дослідження літературних джерел розкривається сам процес підготовки кадрів, широко розкриває зміст перепідготовки робітників на підприємстві та характеризує певні види професійного навчання кадрів.

В другому розділі , який має назву “ Підвищення кваліфікації службовців ”, йдеться про основні види підвищення кваліфікації державних службовців, стажування та фінансування підготовки службовців, також шляхи підвищення кваліфікації персоналу даного підприємства.

Третій розділі , під назвою “ Зарубіжний досвід працівників, щодо підвищення кваліфікації ”, дає чітке порівняння підвищення кваліфікації працівників, переважно закордоном та і в Україні. Чітко описується стан підвищення працівників як в Україні так і закордоном. Наводяться певні напрями стимулювання робітників на підприємстві та інше.

Особливої уваги заслуговує проблема підготовки та підвищення кваліфікації персоналу. Поряд з розвитком і вдосконаленням традиційні системи вузів, галузевих інститутів (центрів) підвищення кваліфікації формується альтернативна мережа комерційних освітніх закладів: бізнес-шкіл, шкіл менеджменту, підприємництва, маркетингу. Створення конкуренції галузі освіти - нормальне явище, що дає підприємствам можливість вибору форм підготовки, які відповідають специфіці та профілю роботи тих чи інші спеціалістів, керівників.

Наприкінці дипломної  роботи наведені основні висновки, а також представлений список літератури , яка використовувалася в даній роботі.

Науково-технічний прогрес та вдосконалення  форм організації праці зумовлює потребу в систематичному вдосконаленні  форм і методів підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки кадрів робітничих професій.

1. Підготовка кадрів

 

Підготовка кадрів — це формування у працівників знань та навичок в окремій професійній сфері, тобто навчання осіб, які не мають професії. Підготовка кадрів робітничих професій здійснюється у професійно-технічних навчальних закладах, навчальних комбінатах, безпосередньо на виробництві та в загальноосвітніх школах. У цих школах молодь ознайомлюється з видами виробництва, змістом праці за різними професіями. Загальноосвітня школа проводить навчання учнів приблизно за 800 робочими професіями. Стаціонарну підготовку кадрів робітничих професій здійснюють професійно-технічні навчальні заклади. Професійно-технічні навчальні заклади можуть мати денні, вечірні відділення, входити до різних типів комплексів, об’єднань (професійно-технічне училище — завод тощо). Професійно-технічні навчальні заклади здійснюють підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації громадян за державним замовленням, а також за договорами з підприємствами, установами, організаціями, окремими громадянами. На професійно-технічні навчальні заклади, які найсуттєвіше відповідають вимогам науково-технічного прогресу до підготовки кваліфікованих робітників для створення та експлуатації нової техніки, автоматизованих виробництв із застосуванням ЕОМ, роботів, мікропроцесорних засобів і гнучких технологій покладені такі завдання:

- підготовка для галузей народного господарства всебічно розвинутих, технічно освічених, кваліфікованих робітників, які володіють професійною майстерністю, глибокі знання основ виробництва, відповідають вимогам НТП і є конкурентоспроможними на ринку праці;

- одночасне забезпечення професійної та загальної середньої освіти молоді;

- естетичне та фізичне виховання учнів.

Спостереження свідчать, що випускники професійно-технічних училищ швидше, ніж працівники, які пройшли навчання безпосередньо на виробництві, опановують професії та підвищують свою кваліфікацію, досягають більш високих результатів у виробничій діяльності і якості роботи. У 2002 році підготовку кадрів робітничих професій в Україні здійснювали 962 професійно-технічних навчальних закладів, які підготували 282,4 тис. робітників.

ВИПУСК КВАЛІФІКОВАНИХ РОБІТНИКІВ ПРОФЕСІЙНО- 
ТЕХНІЧНИМИ НАВЧАЛЬНИМИ ЗАКЛАДАМИ

Роки	Кількість закладів	Підготовлено (випущено)   кваліфікованих робітників, тис.
2005	1179	277,3
2006	980	263,5
2007	970	266,8
2008	965	278,8
2009	962	282,4

 

Водночас слід визнати, що кількість  професійно-технічних закладів протягом останніх років значно зменшилася. Якщо 1995 року їх було 1179, то 2002-го — 962. При цьому в Україні понад 50 % випускників таких закладів не можуть працевлаштуватися за спеціальністю. Намітилася тенденція до збільшення кількості випускників з низькою професійною кваліфікацією. Зміни в економіці України, поява приватних підприємств, господарських товариств, малого бізнесу потребують реформування професійно-технічного навчання. У зв’язку з цим необхідно передусім переглянути номенклатуру підготовки кадрів робітничих професій.

Ринок робочої сили демонструє дедалі більший попит на робітника широкого профілю, здатного працювати на різних робочих місцях і в різних галузях. Перші кроки в напрямку задоволення такого попиту вже зроблені. В Україні відкрито навчальні заклади нового типу — вищі професійно-технічні училища. За багатьма професіями робітників готують безпосередньо на виробництві. У зв’язку зі зменшенням обсягів виробництва, нестачею коштів щорічно зменшуються масштаби підготовки робітників і на виробництві. Загострюються проблеми підготовки робітників на малих підприємствах. Оскільки на багатьох з них заняття проводяться на низькому рівні, відсутня необхідна матеріальна база, бракує інструкторів відповідної кваліфікації, не створено навчально-методичних рад, послаблено контроль за якість проведення занять.

В умовах ринкової економіки визначення обсягів професійного навчання здійснюється підприємствами самостійно. На підприємствах і в організаціях здійснюються:

1) підготовка нових працівників за професіями, які не потребують довгих строків навчання, і робітників, потреба в яких не забезпечується випускниками професійно-технічних навчальних закладів і середніх шкіл з виробничим навчанням;

2) систематичне підвищення кваліфікації робітників і навчання іншим професіям у зв’язку з технічним прогресом, змінами у номенклатурі матеріалів, обладнання, товарів і т. ін.

3)Основними формами підготовки робітників безпосередньо на підприємстві є: індивідуальна та курсова.

1.1.2  Основні форми підготовки

Коли застосовується індивідуальна форма підготовки, кваліфікований робітник протягом певного терміну і у відповідності до затвердженої програми навчає закріпленого за ним учня та готує його до кваліфікаційної проби. Учень виконує всі навчально-виробничі завдання на відповідно обладнаному робочому місці. Інструктор передає йому свої знання і виробничий досвід, допомагає оволодіти найраціональнішими трудовими прийомами і навичками, які потрібні для виконання конкретних робіт. Теоретична підготовка здійснюється у спеціально організованих навчальних групах, які комплектуються з робітників однієї або кількох споріднених між собою спеціальностей.

Індивідуальний метод  навчання є найпоширенішою формою підготовки робітничих кадрів. Він найшвидше розв’язує проблему забезпечення підприємств кваліфікованими робітниками. Однак ця форма навчання дає робітникам лише початкову кваліфікацію, яка не зовсім відповідає потребам, що висуваються до виробничо-технічного рівня робітників. Тут робітник, який не отримав необхідної загально професійної підготовки, одразу отримує спеціалізацію (частіше вузьку). Крім того, рівень теоретичних знань у цьому випадку, як правило, є нижчим, ніж у разі навчання в профтехучилищах. Підготовка може проводитися без відриву і з відривом від виробництва за професіями та спеціальностями, для оволодіння основами яких потрібно, як правило, не більше місяця.

Курсова форма підготовки використовується для навчання працівників особливо складним професіям, які вимагають значного обсягу теоретичних знань і освоєння різних видів робіт. Підготовка включає не лише виробниче навчання, а й вивчення теоретичного курсу в обсязі, що забезпечує набуття професійних навичок початкової кваліфікації. Термін навчання встановлюється залежно від кваліфікаційної складності робіт даної професії від 6 до 12 місяців.

Підготовка кадрів робітничих професій на виробництві має свої переваги, оскільки навчає безпосередньо в цехах, на справжньому обладнанні. Це надає навчанню предметного характеру та скорочує термін навчання. Крім того, навчання безпосередньо на робочому місці має оперативний характер, завжди є конкретним, оскільки орієнтоване на освоєння конкретного трудового процесу, виконання конкретної роботи. Воно не потребує великих витрат на навчання, скорочує період адаптації робітника. Слабкими сторонами такого навчання є недостатність систематичної загальнотеоретичної освіти, застаріла орієнтація на вузький профіль підготовки. Швидке старіння знань в умовах науково-технічного прогресу зумовлює необхідність їх постійного оновлення і підвищення кваліфікації.                      

2. Підвищення кваліфікації кадрів

 

Підвищення кваліфікації кадрів — це процес поглиблення теоретичних знань, удосконалення вмінь і практичних навичок у межах професій та спеціальностей або розширення кваліфікаційного профілю працівників через набуття інших суміжних професій.

Основними формами підвищення кваліфікації кадрів робітничих професій на виробництві є:

- виробничо-технічні курси;

- курси цільового призначення;

- курси навчання суміжним професіям;

- школи з вивчення передових методів праці;

- школи майстрів та бригадирів.

Вибір форм підвищення кваліфікації здійснюється згідно з планами підвищення кваліфікації та реальними потребами підприємства у працівниках більш високої кваліфікації.

Виробничо-технічні курси організуються  для поглиблення знань, набуття  додаткових навичок та умінь робітниками  за професією до рівня, відповідного вимогам виробництва і його технологічного розвитку. Навчання об’єднує теоретичні та практичні заняття. Строк навчання з трьох місяців з відривом від виробництва до шести місяців (без відриву від виробництва). Навчання завершується складанням кваліфікаційних іспитів та присвоєнням відповідного розряду залежно від теоретичної і практичної підготовки. У машинобудуванні є 8 розрядів для робітників, які створюють і першими освоюють нову техніку (інструментальники, наладчики, ремонтники та ін.) та 6 розрядів для інших робітників.

Курси цільового призначення створюються  для вивчення нового устаткування, матеріалів, технологічних процесів, засобів механізації та автоматизації  виробництва, правил та умов безпеки  експлуатації устаткування, технічної  документації.

Школи з вивчення передових методів  праці організуються з метою  масового освоєння нових методів  праці. Навчання у таких школах є  важливим джерелом підвищення продуктивності праці, зростання професійної майстерності робітників.

Сучасна модель неперервного навчання пропонує реалізацію таких принципів:

- навчання є складовою частиною розвитку підприємств;

- навчання повинно мати безперервний характер і проводиться циклічно;

- навчання повинно бути різноплановим і проводитися з використанням сучасних форм і методів;

- має бути система стимулів до навчання та оцінка його ефективності.

Сучасна система підвищення кваліфікації кадрів. Успіх в будь-якій галузі виробничої діяльності залежить від рівня кваліфікації кадрів, створення умов для ефективної, високопродуктивної праці. У забезпеченні цих працівників зацікавлена насамперед держава, оскільки від визначення нею напрямків здійснення кадрової політики великою мірою залежить рівень життя народу, його добробут.

Перехід до ринкових умов господарювання потребує великої уваги до підготовки і підвищення кваліфікації кадрів. За роки існування України як самостійної і незалежної держави накопичено певний негативний і позитивний досвід в галузі кадрової політики. Нині економіка поступово стабілізується, спад виробництва продукції великою мірою припинився, є перспективи зростання виробництва, що свідчить про зміни у структурі кадрів, підвищення їхньої кваліфікації, накопичення позитивного досвіду як вітчизняного, так і зарубіжного. Як відомо, в країнах з розвиненою ринковою економікою держава бере на себе основний обов'язок із підготовки та підвищення кваліфікації кадрів, створює певну систему і єдиний механізм працевлаштування шляхом взаємодії з товаровиробниками (підприємствами).  
 Сучасна система підготовки висококваліфікованих кадрів потребує вдосконалення, адже змінюються форми власності на засоби виробництва, дедалі зростає кількість приватних підприємств, збільшується частка їхньої продукції в внутрішньому валовому продукті, а це вимагає реформування системи освіти і спеціальної підготовки кадрів для розвитку народного господарства. Ухвалення закону України про освіту і науку має посприяти у вирішенні цих питань.

Поряд із законом України про  освіту і науку має бути прийнято національну програму економічного і соціального розвитку України на далеку перспективу. Така програма має передбачати поліпшення демографічної ситуації, оскільки від чисельності наявних трудових ресурсів залежить її реалізація. Успіх виконання національної комплексної програми мають забезпечити висококваліфіковані кадри, що працюють в галузях народного господарства. Тому в комплексі з національною програмою має бути розроблена єдина система підготовки спеціалістів, які зможуть виконувати поставлені завдання розвитку економіки держави і всього народного господарства.

     Кадрова політика має орієнтуватися на безперервний процес навчання і підвищення кваліфікації кадрів: на самому підприємстві, в галузі, за допомогою системи професійних курсів та навчальних закладів, — а також гармонійно поєднувати і взаємодоповнювати державну і приватну системи підготовки та підвищення кваліфікації кадрів.

Для професійного навчання кадрів на виробництві застосовуються такі його види:

- первинна професійна підготовка робiтникiв;

- перепідготовка робiтникiв;

- підвищення квалiфiкацiї робiтникiв;

- підвищення квалiфiкацiї керiвних працiвникiв та фахiвцiв.

Первинна професiйна пiдготовка робiтникiв — це професiйно-технiчне  навчання осiб, якi ранiше не мали робiтничої професiї, що забезпечує рiвень професiйної квалiфiкацiї, необхiдний для продуктивної професiйної дiяльностi.

Первинна професiйна пiдготовка робiтникiв на виробництвi здiйснюється iз числа осiб, якi зарахованi на роботу на пiдприємства учнями.

Пiдготовка робiтникiв iз числа жiнок  або неповнолiтнiх громадян здiйснюється лише за професiями, а також для робiт, на яких дозволяється використання їх працi. Роботи, на яких не можна використовувати працю жiнок та неповнолiтнiх громадян, визначаються Перелiком важких робiт та робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi жiнок, затвердженим наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України вiд 29.12.93 № 256 та зареєстрованим у Мiнiстерствi юстицiї України 30.03.94 за № 51/260, та Перелiком важких робiт i робiт iз шкiдливими i небезпечними умовами працi, на яких забороняється застосування працi неповнолiтнiх, затвердженим наказом Мiнiстерства охорони здоров’я України вiд 31.03.94 № 46 та зареєстрованим у Мiнiстерствi юстицiї України 28.07.94 за № 176/385.

Особи, якi направляються на навчання, повиннi бути попередньо ознайомленi з вимогами до роботи за професiєю, з умовами та оплатою працi, Правилами внутрiшнього трудового розпорядку i охорони працi, санiтарними нормами та правилами, виробничими iнструкцiями, можливiстю подальшого пiдвищення квалiфiкацiї i професiйного зростання.

Нормативний термiн пiдготовки кадрiв  за робiтничими професiями визначається навчальними планами та навчальними програмами i не повинен перевищувати 1 року.

Професiйна пiдготовка робiтникiв  на виробництвi здiйснюється шляхом курсового чи iндивiдуального навчання.

При курсовому навчаннi безпосередньо  на пiдприємствi теоретичний курс учнi (слухачi) вивчають у навчальних групах загальною чисельнiстю вiд 5 до 30 чоловiк, а виробниче навчання здiйснюється  в два етапи:

– на першому етапi навчання проводиться в навчальнiй групi чисельнiстю 5—15 осiб пiд керiвництвом викладача теоретичного навчання iз числа фахiвцiв пiдприємства (iнструктора) або майстра виробничого навчання, якщо навчання здiйснюється на створенiй для цього навчально-виробничiй базi;

– на другому етапi — на робочих мiсцях пiдприємства, що атестованi за умовами працi, iндивiдуально пiд керiвництвом не звiльненого вiд основної роботи квалiфiкованого робiтника — iнструктора виробничого навчання.

При iндивiдуальному навчаннi робiтник вивчає теоретичний курс самостiйно та шляхом консультацiй у викладачiв теоретичного навчання. Виробниче навчання проводиться iндивiдуально на робочому мiсцi пiд керiвництвом iнструктора виробничого навчання. Робiтникiв, якi навчаються iндивiдуально, доцiльно при можливостi об’єднувати в групи чисельнiстю вiд 5 до 30 чоловiк для вивчення спiльної частини теоретичного курсу, передбаченої навчальними планами та програмами.

Кожний робiтник при iндивiдуальному  навчаннi на весь перiод виробничого  навчання, а при курсовому —  на другому етапi виробничого навчання забезпечується робочим мiсцем, оснащеним  необхiдним обладнанням, iнструментами, сировиною та матерiалами.

Первинна професiйна пiдготовка робiтникiв на виробництвi здiйснюється за робочими навчальними планами та програмами, що розробляються i затверджуються пiдприємствами на основi типових навчальних планiв та типових навчальних програм.

У робочих навчальних планах та робочих навчальних програмах вiдображаються змiни в технiцi, технологiї, органiзацiї виробництва тощо у вiдповiднiй галузi виробництва чи сферi послуг, вимоги пiдприємства та конкретного робочого мiсця.

Первинна професiйна  пiдготовка робiтникiв завершується квалiфiкацiйною атестацiєю. Особам, якi успiшно пройшли квалiфiкацiйну атестацiю, присвоюється квалiфiкацiя “квалiфiкований робiтник” з набутої професiї вiдповiдного розряду (категорiї) та видається свiдоцтво про присвоєння робiтничої квалiфiкацiї, зразок якого затверджується Кабiнетом Мiнiстрiв України.

Перепiдготовка робiтникiв  — це професiйно-технiчне навчання, спрямоване на оволодiння iншою професiєю робiтниками, якi здобули первинну професiйну  пiдготовку.

Перепiдготовка здiйснюється:

- для навчання робiтникiв, що вивiльнюються у зв’язку перепрофiлюванням, реорганiзацiєю пiдприємства тощо;

- для розширення їх професiйного профiлю, пiдготовки до роботи в умовах колективної форми органiзацiї працi;

- при потребi змiнити професiю у зв’язку з вiдсутнiстю роботи, що вiдповiдає професiї робiтника, або втратi здатностi виконувати роботу за попередньою професiєю.

Перепiдготовка, як i первинна професiйна пiдготовка, здiйснюється  шляхом курсового та iндивiдуального  навчання.

Розробка та затвердження навчальних планiв та програм для перепiдготовки робiтникiв здiйснюється безпосередньо пiдприємствами на основi типових навчальних планiв та програм для пiдготовки робiтникiв за вiдповiдними професiями. При цьому допускається скорочення до 30 вiдсоткiв навчальних програм за рахунок виключення матерiалу, вивченого ранiше, з урахуванням фактичного рiвня професiйних знань, навичок та вмiнь робiтникiв, якi навчаються. Перепiдготовка завершується квалiфiкацiйною атестацiєю.

Особи з вищою освiтою, якi з певних причин оволодiвають робiтничими професiями, проходять навчання на загальних пiдставах.

Пiдвищення квалiфiкацiї  робiтникiв — це професiйно-технiчне  навчання робiтникiв, що дає змогу  розширювати i поглиблювати ранiше здобутi знання, умiння i навички на рiвнi вимог  виробництва чи сфери послуг.

Пiдвищення квалiфiкацiї  робiтникiв здiйснюється за такими формами:

- виробничо-технiчнi курси;

- курси цiльового призначення;

- iншi форми пiдвищення квалiфiкацiї робiтникiв, що визначаються пiдприємствами.

Виробничо-технiчнi курси  проводяться для пiдвищення квалiфiкацiї, поглиблення та розширення знань, навичок та вмiнь робiтникiв за наявною у них професiєю до рiвня, що вiдповiдає вимогам виробництва. Успiшне закiнчення курсiв є необхiдною умовою для присвоєння робiтникам вищого квалiфiкацiйного розряду (класу, категорiї) та професiйного зростання.

Курси цiльового призначення  проводяться для вивчення робiтниками  нового обладнання, виробiв, товарiв, матерiалiв, послуг, сучасних технологiчних процесiв, засобiв механiзацiї й автоматизацiї, що використовуються на виробництвi, правил i вимог їх безпечної експлуатацiї, технiчної документацiї, ефективних методiв органiзацiї працi питань економiки, законодавчих та нормативно-правових актiв тощо.

Тривалiсть та змiст пiдвищення квалiфiкацiї робiтникiв визначаються робочими навчальними планами та програмами.

Перiодичнiсть навчання робiтникiв на курсах пiдвищення квалiфiкацiї  установлюється, як правило, не рiдше  одного разу в 5 рокiв.

Пiдвищення квалiфiкацiї  керiвних працiвникiв та фахiвцiв

Пiдвищення квалiфiкацiї керiвникiв та фахiвцiв здiйснюється з метою удосконалення знань, умiнь та навичок за наявною спецiальнiстю, оволодiння ними новими функцiональними обов’язками i особливостями трудової дiяльностi в умовах ринкових вiдносин, освоєння основ менеджменту, маркетингу, удосконалення навичок управлiння сучасним виробництвом, рацiональної та ефективної органiзацiї працi тощо.

Пiдвищення квалiфiкацiї  керiвних працiвникiв та фахiвцiв здiйснюється  за такими формами:

- спецiалiзацiя;

- довгострокове пiдвищення квалiфiкацiї;

- короткострокове пiдвищення квалiфiкацiї;

- стажування;

- iншi форми.

Спецiалiзацiя проводиться з метою отримання працiвником додаткових спецiальних знань, умiнь та фахових навичок у межах ранiше набутої спецiальностi за професiйним спрямуванням виробничої дiяльностi без присвоєння квалiфiкацiї та змiни освiтньо-квалiфiкацiйного рiвня. Спецiалiзацiя здiйснюється у вiдповiдних навчальних закладах, її тривалiсть — не менше 500 годин.

Довгострокове пiдвищення квалiфiкацiї передбачає оволодiння працiвниками комплексом знань, умiнь та навичок, що сприяють якiсному виконанню ними своїх безпосереднiх обов’язкiв, розширення зони компетенцiї за наявним чи новим мiсцем роботи, вивчення дiючих нормативно-правових актiв з питань, що є в компетенцiї пiдприємства чи його пiдроздiлу, у першу чергу з питань охорони працi, сучасних технологiй виробництва, засобiв механiзацiї та автоматизацiї, передових методiв органiзацiї працi, досвiду роботи кращих вiтчизняних та зарубiжних пiдприємств тощо.

Короткотермiнове пiдвищення квалiфiкацiї керiвних працiвникiв та фахiвцiв здiйснюється з метою поглибленого вивчення ними певного напряму дiяльностi, зокрема в разi модернiзацiї, перепрофiлювання чи структурної перебудови пiдприємства, значних змiн у нормативно-правовiй базi, що регулює його дiяльнiсть, з питань економiки, дiлового мовлення тощо.

Стажування передбачає засвоєння кращого вiтчизняного та зарубiжного досвiду, набуття практичних умiнь i навичок щодо виконання обов’язкiв  на займанiй посадi або на посадi вищого рiвня.