Причины возникновения конфликтов между родителями и детьми старшего подросткового возраста

Міністерство  освіти та науки України

Чернівецький  національний університет імені  Ю. Федьковича

 

Факультет педагогіки психології

 та соціальної роботи

 

 

 

кафедра психофізіології та медичної психології

 

Вівчарюк Вікторія Віталіївна

 

 

 

 

ПРИЧИНИ ВИНИКНЕННЯ КОНФЛІКТІВ У ДИТЯЧО-БАТЬКІВСЬКИХ ВІДНОСИНАХ СТАРШИХ ШКОЛЯРІВ

(Магістерська робота)

 

 

 

 

 

 

 

                                      Науковий керівник:

                                                                     доцент Двіжона О.В.

 

                                                                   

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Чернівці, 2009 рік

 

ЗМІСТ

 

Вступ…………………………………………………………………………………………………………….....4

 

РОЗДІЛ І. Теоретичні засади виникнення конфліктів

                       у дитячо-батьківських відносинах……………………………..

1.1 Проблема дитячо-батьківських відносин старших школярів у психології…………………………………………………………………………………………..………….....7

1.1.1.Психологічні особливості старшого шкільного віку……………….….....7

1.1.2. Характеристика дитячо-батьківських відносин….............................…11

1.2 Конфлікт у дитячо-батьківських відносинах старших школярів………..........16

1.2.1. Поняття та природа конфлікту…….………………………....…………….....16

1.2.2. Причини виникнення конфліктів у дитячо-батьківських відносинах………………………………………….…………………………...………………………….......24

РОЗДІЛ   ІІ. Експериментальне дослідження

                        дитячо-батьківських взаємин у  конфліктній ситуації……

          2.1.«Способи реагування особистості в конфліктній ситуації» К.Томас………………………………..................................................................................................................29

2.2. «Незакінчені речення» Сакс і Леві.................………….....…............…........……..31

2.3«Автопортрет»........................................................................................................................32

2.4. «Діагностика батьківських відносин А.Я.Варга, В.В.Столін ...........33

2.5. «Методика Рене Жиля»...................................................................................................35

2.6. Цикл тренінгових  вправ…………………………………………………………………36

РОЗДІЛ ІІІ. Шляхи подолання конфліктів у

                   дитячо-батьківських відносинах ................................................................39

3.1. «Способи реагування особистості в конфліктній ситуації» К.Томас……………………...…………………..………………………………………………………….........43

   3.2. «Незакінчені речення» Сакс і Леві............................................................................44

3.3. Автопортрет....................................................……….....…..........................…..........……..45

3.4.«Діагностика батьківських відносин» А.Я.Варга, В.В.Столін..........46

3.5. «Методика Рене Жиля»...................................................................................................48

3.6. Результати тренінгових  вправ…………………………………………………….50

Тенденція до кореляційного  звя`зку...............................................................................................51

Висновки………………………………………………………………………….....…………….……………58

Список використаних джерел………………………………….…………………….……………....61

 

Додатки

                                                                           

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

 

Класична для психологічної науки в цілому, проблема дитячо-батьківських стосунків – вивчення їхньої структури і змісту, а також впливу на розвиток особистості дитини – здобуває нову актуальність у специфічних умовах сучасного життя. Становлення і розвиток індивідуальності, залишаючись головним дослідницьким пріоритетом вітчизняної вікової психології, розробляється нині в різних наукових парадигмах і типах раціональності [1].

Процес взаємодії дітей і батьків у системі дитячо-батьківських  стосунків зазнає впливу свідомих і несвідомих інтенцій батьківської психіки, протиріччя між якими породжує конфлікт, що позначається на відношенні до дитини. У системі дитячо-батьківських стосунків конфлікт,  що переживається одним з батьків (боротьба суперечливих тенденцій  суб'єкта), може визначати характер сприйняття батьком дитини і відношення до неї таким чином, що взаємодія з дитиною виступає як засіб вирішення актуального конфлікту батьківської  психіки [7].

Теоретико-методологічною основою роботи є положення діяльністного підходу, які складають методологічну базу вітчизняної вікової психології, а саме: про провідну роль діяльності в процесі розвитку психіки дитини за Л.С.Виготським, О.М. Леонтьєвим, Д. Б. Ельконіним, Г.С.Костюком [6]. А також,  фундаментальні науково-психологічні положення щодо становлення особистості за Л.Ф. Бурлачуком, М.Й. Боришевським, І.С. Коном, С.Д.Максименком, І.Д.Пасічником, А.В.Петровським, М.В.Савчиним, В.О.Шатенко та ін.;. загально психологічні принципи формування особистості у підлітковому віці за Л.І.Божович, Т.І.Драгуновою, Д.Б. Ельконіним, З.С. Карпенко, О.М.Коропецькою,  Л.П.Осьмак, Л.Ф.Обуховою, Н.І.Пов’якель, Д.І.Фельдштейн та ін.

Конфлікт – суспільний феномен, від якого залежить процес нормального  людського життя. Проблеми дитячо-батьківських стосунків, що виникають на основі актуального конфлікту батьківської психіки, можуть розглядатися як джерело  специфічних фонових умов, що визначають характер розвитку дитячої психіки. [10]

На основі аналізу концептуальних теоретичних положень глибинної психології і вітчизняної вікової психології сформоване уявлення про роль свідомих і несвідомих інтенцій дитячої і батьківської психіки, які визначають характер взаємного зв'язку  психіки дитини, що розвивається, і  психіки батьків, яка впливає на цей процес.

Важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування відповідного простору дитячо-батьківських стосунків, або сфери дуальних об`єктивних зв`язків дітей і батьків. Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцистичним, едиповим). Останній процес залучає особистість дитини у цілу гаму різноманітних проективних процесів, що згодом визначають темп і якість формування дитячої психіки.

Формування і розвиток зв`язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з встановлення в даній системі символічної референції. Символізація є одним з найважливіших онтогенетичних процесів, що визначають зміст і якість стосунків дітей і батьків [26].

Об'єкт  дослідження – система дитячо-батьківських стосунків.

Предмет дослідження – дитячо-батьківські відносини, засновані на конфлікті, та їх вплив на процес розвитку психіки дитини.

Мета дослідження: виявити сутність і специфіку проблем у системі дитячо-батьківських стосунків, опосередкованих конфліктом.

Для досягнення поставленої  мети були сформульовані наступні завдання:

1. Здійснити теоретико-методологічний аналіз вітчизняних і зарубіжних теорій розвитку психіки дітей старшого шкільного віку.

2. Сформувати цілісне  уявлення про системний характер  стосунків дітей і батьків  та про можливі причини і  форми прояву проблем дитячо-батьківських стосунків.

3. Визначити природу та з’ясувати причини виникнення конфліктів у дитячо-батьківських відносинах.

4. Дослідити психологічні особливості стосунків підлітків та їх батьків.

5. Визначити висновки та обґрунтувати шляхи подолання конфліктів у дитячо-батьківських відносинах.

Гіпотеза. Ефективному запобіганню конфліктів сприяє організація соціальної цілеспрямованої роботи, яка включає психологічну корекцію і профілактику зазначеного феномена. Впровадження системи запобіжних і корекційних заходів щодо конфлікту створює сприятливі умови для її подолання, спрямовується на втілювання впливу на особистість старшокласника чинників деструктивного характеру.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що аналіз експериментальних даних дає можливість розширити уявлення про особливості взаємин   школярів підліткового віку із батьками .

Практичне значення роботи  полягає у тому, що висновки, зроблені на основі вивчення даної проблеми можна використовувати для здійснення пошуку шляхів подолання конфліктів у дитячо-батьківських відносинах.

Методи та методики дослідження:

1) «Діагностика батьківських відносин» А.Я. Варга, В.В. Столін.

2) Автопортрет.

3) «Незакінчені речення»  Сакс і Леві.

4) «Способи реагування  особистості в конфліктній ситуації»  К. Томас.

5) Методика Рене Жиля.

6) Психокорекційний тренінг.

7) Статистичні методи обробки: кореляція.

 Структура роботи. Магістерська робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаних джерел та літератури (97 найменувань), додатків. Викладена на шістдесяти восьми сторінках машинописного тексту.

 

 

РОЗДІЛ І.

Теоретичні засади виникнення  конфліктів у дитячо-батьківських взаєминах

1.1.Проблема дитячо-батьківських відносин

старших школярів у психології

1.1.1. Психологічні особливості юнацького віку

Психічний розвиток людини проходить ряд періодів, послідовна зміна яких необоротна й передбачувана. Кожен період (вік) – своєрідний ступінь психічного розвитку з притаманними йому стійкими якісними особливостями.

Вікові психологічні особливості  зумовлені конкретно-історичними умовами розвитку, спадковістю, певною мірою – характером виховання, особливостями діяльності та стосунків з іншими людьми, що впливає передусім на специфіку переходу від одного вікового періоду до іншого [8].

У вітчизняній психології прийнято визначати основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління за психолого-педагогічними критеріями, що включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання й виховання, провідну діяльність у її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний рівень розвитку свідомості й самосвідомості особистості [6].

Такими періодами є:

• ранній (від народження до трьох років)
• дошкільний (з трьох до семи) вік;
• молодший шкільний вік (з семи до десяти років);
• середній шкільний, або підлітковий вік (із десяти років до п'ятнадцяти);
• старший шкільний, або ж юнацький вік (із п'ятнадцяти років і до досягнення зрілості).

Кожному періоду відповідають також характерні особливості фізичного  розвитку індивіда [5].

Юнацький вік –  це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення, якому сприяє пізнавальна діяльність. Пам'ять старшокласника стає зрілішою. Мислення здатне абстрагувати і узагальнювати навчальний матеріал. Мовлення збагачується науковими термінами, увиразнюється і конкретизується. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. В них формуються стійкі професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.

Важко переоцінити значення старшого шкільного віку для життя людини. Перед старшокласником постають життєві задачі Яким бути? Ким бути? З ким бути? Вони двоєдині – з одного боку, це пошук свого місця у житті відповідно до особистих інтересів, а з іншого, прагнення принести користь для всього суспільства, якої потребує від молоді (16-17-річних) максимальної творчої реалізації того, чим оволоділи вони за час навчання [8].

Нерідко в зріле життя вступають  особи, які ще не зовсім визначилися, які не вміють знайти своє місце  в суспільстві, “схиляються” перед труднощами. Все більше дослідників шукають внутрішні резерви розвитку дитини, приховані можливості більш цілеспрямованого формування її моральних та розумових якостей на різних етапах розвитку [24].

Особливого значення вкладають  у зміст питання про виявлення і вивчення психологічних особливостей в учнів, які стоять на порозі самостійного життя. У першу чергу тут виникає потреба у вивченні морально-психологічних властивостей особистості старшого школяра, шляхів формування в них якостей нової людини, яка б гармонійно поєднувала в собі духовне багатство, моральну чистоту і фізичну досконалість [7].

Відомо, що людина в свому розвитку проходить декілька вікових періодів, кожному з яких відповідає розквіт  певних психічних функцій і властивостей особистості. Розглянемо юнацький вік (зокрема, молодший). Після підліткового періоду, у 16-річному віці у юнаків знову настає рівновага: бунтарство поступається життєрадісності, значно зростає внутрішня самостійність, емоційна врівноваженість, комунікабельність, спрямованість в майбутнє. Проте, часом, підлітки ще довго не можуть звільнитися від односторонності в судженнях, нетерплячості, категоричності. Соціальна активність юнака нерідко набуває форми негативізму і соціальної критики [3].

Помірна незадоволеність  стимулює творчу діяльність, а непомірно абстрактна незадоволеність заважає адекватному розумінню соціальних проблем. Коли дорослі вказують на необгрунтованість його (юнака) похмурого погляду на життя, це його не переконує. Тільки активне залучення молодої людини до рішення конкретної складної ситуації, яка раніше викликала його негативне відношення, може змінити це ставлення на позитивне.

Головна особливість  юнацького віку – це усвідомлення власної індиві-дуальності, неповторності  і неподібності до іншого. Як наслідок цього усвідомлення, може виникнути внутрішня напруга, яка породжує відчуття самотності. Це почуття посилює потребу у спілкуванні і одночасно підвищує вибірковість її. В ролі головних новоутворень в юнацькому віці І. Кон називає відкриття особистістю свого внутрішнього світу і зростання потреб у духовній близькості з іншими людьми. Старшокласники висувають на перший план в образі ідеальної людини якості, які визначають емоційний контакт з ними, а рівень її знань ставлять на друге місце [19].

Рівновагу внутрішнього світу молодої людини порушує в ці роки і необхідність самовизначення. Це може бути пов’язано зі становленням світогляду, прийняттям чи неприйняттям релігійних чи політичних поглядів, часом пов'язане з питанням про сенс життя.

В період ранньої юності молоді люди прагнуть довести собі і іншим, що вони вже здатні до самостійних рішень і до дорослого життя. Цей намір необхідно активно і своєчасно підтримати. Адже пізніше формувати життєву сміливість і незалежність набагато важче. Говорячи про те, що молоді люди вважають себе готовими приймати самостійні рішення, слід зазначити, що вони вчаться приймати їх швидше, якщо на перших порах приймають їх спільно з дорослими і ділять відповідальність за результати, і достатньо повільно, коли вся відповідальність за рішення цілком лягає на них чи коли будь-яка відповідальність з них знімається [6].

Особливості психології юнацького віку на сучасному етапі пов`язані з біологічними чинниками, які суттєво змінюють підлітків. В цьому віці відношення молодої людини загострюються і в силу біологічних причин. Надмірне виділення гормонів викликає у підлітків і юнаків підвищену збудженість і роздратованість. Дисгармонія фізичного і психічного образу проектується молодою людиною на оточуючий світ, який сприймається нею як особливо напружений і конфліктний. Статеве дозрівання породжує бажання подобатись, викликає підвищений інтерес до своєї зовнішності. Внутрішній світ осіб юнацького віку виявляється більш конфліктним, ніж для зрілої людини [19].

В юнацькому, зокрема  молодшому юнацькому, віці легко ідеалізуються оточуючі люди і відносини між ними, але швидко в них розчаровуються. Виявляється актуальність і необхідність ідентифікаційних процесів на цьому віковому етапі.

Дорослі іноді вражені чи, в кращому  випадку, здивовані бажанням юнаків одягатися і вести себе як всі, навіть на шкоду власній привабливості і матеріальним можливостям. В цих вчинках проявляється підвищена значимість для них відчуття приналежності до певної групи: навчальної, спортивної чи політичної та ін [26].

Юнак живе майбутнім, для нього теперішнє – тільки підготовка до іншого, дійсно дорослого  життя. Це полегшує переживання неприємностей  в юнацькому віці, але з цим  також пов’язане і понижене відчуття відповідальності. Зрілість людини настає тоді, коли вона збагне, що життя не знає чернеток, що все що вчинено не так легко поправити.

Дослідженню юнацького  віку в сучасній психології присвячено багато праць. Однак існують великі розбіжності щодо розуміння суті розвитку в юності, меж та головних новоутворень цього періоду життя людини та процесу її індивідуалізації.

 

1.1.2. Психологічна характеристика

дитячо-батьківських відносин

Питання щодо джерел, умов психічного розвитку дитини, а також закономірностей, якими цей процес детермінується, завжди були центральними для більшості вітчизняних і західних напрямів вікової психології. При цьому, вітчизняна парадигма головну увагу приділяє ролі провідної діяльності в психічному розвитку дитини. Саме в процесі спільної (разом з батьками) реалізації такої форми активно-перетворюючого відношення до світу відбувається становлення і розвиток вищих психічних функцій у дитини. Смислова структура свідомості, що формується в спілкуванні з батьками, значною мірою опосередкує розвиток відношення дитини до себе, навколишнього світу і свого місця в системі соціальних відносин, тобто закладає фундамент суб'єктивної картини світу, що формується. Напевно, що батьки – як  носії сенсу та його джерела для дитини – вибудовуючи відносини з нею, відіграють чільну  роль у психічному розвитку індивіда [15].

Ці ідеї схожі з поглядами дитячих психоаналітиків щодо ролі батьків у розвитку психіки дитини, зокрема, з тим, як Р. Спітц описував розвиток психіки дитини (визначаючи його як процес руху від стану нестабільності до стабільності) в результаті взаємодії з матір'ю. І його дослідженнями ролі феномена материнської депривації. Близькими за суттю є висновки Г. Кохута про задоволення батьками базових потреб дитини в процесі дитячо-батьківських стосунків, З. Фройд про розвиток об'єктивної тривоги в дитячому віці, Д. В. Віннікота про роль “холдингу” (емоційної підтримки) у взаєминах дітей і батьків [17].

Аналогічних ідей дотримувався Д.Б. Ельконін, результати експериментальних досліджень якого показали, що первинним для наступних етапів психічного розвитку дитини, є взаємодія її зі світом людей. Світ людей (джерел носіїв сенсів для дитини) відіграє важливу роль у всіх етапах психічного розвитку, тому що  він є своєрідним провідником дитини у світ фізичної і соціальної реальності. Це можна зіставити з положеннями про розвиток у дитини образів “досить доброї” та “досить поганої” матері як базових особистісних компонентів, що визначають в подальшому відношення дитини до навколишнього світу [15].

Вітчизняна парадигма вікової психології розглядає процес дитячо-батьківських стосунків як чинник, що визначає якість і зміст процесу розвитку психіки дитини. При цьому традиційно  за форму реалізації зазначеного фактора розглядається спільна діяльність дитини і батьків, заснована на свідомих компонентах мотиваційно-потребової сфери дитячої і батьківської психіки. Такий підхід, адекватно пояснюючи багато аспектів у змісті стосунків дітей і батьків, все ж таки залишає без уваги координуючу роль несвідомої галузі дитячої і батьківської психіки в становленні і розвитку зазначених стосунків і може бути доповнений з позиції, що враховує роль несвідомого в розвитку психіки дитини [4].

Глибинна психологія у більшості напрямків, які складають цю парадигму, схильна розглядати процес розвитку психіки дитини й відносини з батьками, які опосредковують його, як засновані на динаміці несвідомих компонентів дитячої психіки. Батьки в цьому процесі розглядаються головним чином як  об'єкт реалізації несвідомих потреб дитини. При цьому мало уваги приділяється тому, як нереалізовані і тому витиснуті в несвідоме мотиви і потреби батьків впливають на зміст відносин батьків до дитини і координують процес розвитку дитячої психіки.  Тому  зазначений підхід має бути доповнений з позиції, що враховує факт діяльністного й водночас несвідомо мотивованого батьківського відношення до дитини. Синтез зазначених підходів забезпечує можливість розгляду відносин дітей і батьків з погляду  їхнього системного характеру [28].

Доцільність такої дослідницької позиції, яка б в однаковій мірі враховувала  роль несвідомих психічних процесів і батьків, і дітей у розвитку психіки дитини, а також в організації системи дитячо-батьківських стосунків. Остання може і повинна розглядатися як соціалізуючий, тобто інтегруючий дитину в простір соціальних зв'язків і відносин, фактор. Позиція, що  в однаковій мірі враховує зазначені аспекти, на наш погляд, дозволяє зрозуміти суть, зміст і форму межпоколінних родинних трансмісій як внутрішнього змістовного зв'язку в системі дитячо-батьківських стосунків [30].

В основі становлення і розвитку системи дитячо-батьківських стосунків лежить символічна референція, яка заміняє несвідому недиференційовану тотожність психіки дитини і батьків структурою й упорядкованістю об'єктних відносин. При цьому процес символоутворення і заснований на ньому акт символічної комунікації в системі дитячо-батьківських стосунків, інтегруючи тезу (свідомість) і антитезу (несвідоме) психічного життя, забезпечує можливість реалізації в процесі дитячо-батьківської взаємодії свідомих і несвідомих аспектів дитячої і батьківської психіки. У процесі реалізації зазначених аспектів здійснюється батьківський вплив на дитину, який визначає якість її психічного розвитку. Механізмом впливу є:

– конфлікт, що  переживається одним з батьків, формує несвідому домінанту відповідних йому значень і сенсів;

– психіка дитини, будучи на рівні несвідомого пов'язаною із психікою батьків, сприймає зазначені домінанти (у процесі здійснення різних аспектів спільної діяльності дітей і батьків), її засобами в дитини формується власна система значень і сенсів, багато в чому аналогічна батьківській. Це в остаточному підсумку приводить до формування проблем у системі дитячо-батьківських  стосунків і індивідуальних проблем, які переживаються дитиною [16].

В основу проблеми дитячо-батьківських стосунків покладені такі положення: – процес дитячо-батьківських стосунків доцільно розглядати як такий, що має системний характер. При цьому систему дитячо-батьківських стосунків можна уявити у вигляді трьохрівневої системи дуальних векторних зв'язків утворюючих її підструктур;

– зазначені зв'язки у розглянутій системі такі, що будь-які зміни, опосередковані динамікою несвідомих психічних процесів суб'єктів стосунків, на одному із системних рівнів відбиваються і на інших рівнях і в цілому впливають на функціюювання родинної системи. Цим пояснюється той факт, що велика кількість  психічних процесів у душевній сфері батьків в  прямій чи інвертованій формі знаходить своє відображення в психіці дитини;

– формування і розвиток зв'язків в системі дитячо-батьківських стосунків починається з розриву первинної тотожності дитини з батьками і встановлення з ними символічної референції. Таким чином, символізація у дитячо-батьківських стосунках є одним з найважливіших процесів, що визначають зміст  стосунків дітей і батьків [11];

– процес символоутворення і символічна референція в системі дитячо-батьківської взаємодії здійснюється на рівні концепту, а не простого номінативу. Внаслідок цього структура язика, у яку дитина включається на визначеному етапі свого психічного розвитку, є первинною і саме на ній вибудовується структура досліджуваних стосунків;

– важливим результатом розвитку системи дитячо-батьківської взаємодії є формування імагінативного простору дитячо-батьківських   стосунків. Саме в цій галузі первинна недиференційована тотожність дитини і батьків змінюється ідентифікацією з образом (дзеркальним, нарцисичним, едиповим);

– у системі дитячо-батьківських стосунків відбувається семіотична трансформація і передача від батьків до дітей досвіду взаємодії з реальним універсумом. У результаті зазначених трансформацій батьківський досвід взаємодії з реальністю об'єктивується в системі значень і сенсів дитини, що опосередкує взаємодію майбутньої особистості з її оточенням [32];

– передача сенсів від батьків до дітей визначається як міжпоколінні родинні трансмісії в системі дитячо-батьківської взаємодії.  Суть зазначеного процесу така. Якщо акт виробництва сенсу (на батьківському рівні) припускає включення у систему значень і їхніх домінант дитини як  об'єкта фрустрованих бажань і потреб, то формування аналогічної структури у дитини буде визначено інтенціями, заданими батьківським несвідомим. У силу цього різноманітні за формами і проявами проблеми і конфлікти батьків стають проблемою, яку переживає дитина. Індивідуальність дитини, що формується в таких умовах, часто має батьківські риси і батьківські вади;

– несвідомі інтенції  відношення до дитини, зумовлені  проблемою, що переживають батьки, в сукупності формують фонові умови розвитку індивідуальності дитини. В свою чергу, дитина у стосунках з батьками формує власну систему значень і сенсів за зразком та подобою батьківської, тобто концептуалізує батьківський досвід взаємодії з реальністю [15].

Сім’я являє собою унікальну опору суспільства. Вона відновлює духовні і фізичні сили людини, заряджає її енергією для активної для активної участі в суспільному житті. В ній відбувається не тільки фізичне народження людини, але і первинна соціалізація і виховання, духовне дозрівання особистості.

Особливо актуальним це є для  підлітків, адже саме в підлітковому віці, коли найінтенсивніше відбувається розвиток самосвідомості, батьківське  ставлення набуває вирішального значення для становлення і закріплення образу “Я”. Цей образ і ставлення до себе формується під впливом того образу, що склався у батьків [7].

Спілкування батьків з дитиною  зумовлюється установками стосовно неї, які відображають особливості  їх сприймання та розуміння дитини. 
Від того, як батьки сприймають і розуміють підлітка, його потреби, інтереси, психологічні стани та переживання, і взаємодія з ним, залежить сприймання і оцінка підлітком себе, формування позитивного чи негативного образу “Я”, прийняття чи неприйняття своєї особистості. Батьківські установки щодо дітей впливають на усвідомлення ними мотивів своєї поведінки і діяльності, формування цінностей і ідеалів, вироблення оцінок і самооцінок, за якими діти оцінюють себе і людей, що їх оточують. Усе це позначається на соціальній адаптації дітей [26].