Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

 

 

 

 

ДИПЛОМНА РОБОТА

Шляхи удосконалення оперативного управління виробництвом

 

 

Черкаси – 2007 р.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП	4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ	6
1.1 Оперативне управління  виробництвом як складова системи  управління підприємством	6
1.2 Методи та механізми  оперативного управління виробництвом  в умовах ринкового господарювання	21
1.3 Міжнародні концепції  оперативного управління виробництвом	35
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ДІЄВОСТІ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ (НА ПРИКЛАДІ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”)	41
2.1 Загальна техніко-економічна  характеристика підприємства	41
2.2 Аналіз виробничої  діяльності підприємства	51
2.3 Особливості методів  та механізмів оперативного управління на підприємстві "Завод  „СТРОММАШ"	57
РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ УПРАВЛІННЯ СИСТЕМИ ОПЕРАТИВНОГОУПРАВЛІННЯ ПІДПРИЄМСТВОМ ТОВ „ЗАВОД „СТРОММАШ”	62
3.1 Напрями вдосконалення  виробничої структури підприємства	62
3.2 Вдосконалення методів оперативного управління виробництвом	71
ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ	83
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	87
ДОДАТКИ	90

 

 

ВСТУП

 

Актуальність теми. У всьому світі перед будь-якою організацією виникає проблема управління активами в короткостроковому періоді. Це пов’язане з тим, що під дією різних факторів активи знаходяться в динамічному стані. Для найбільш ефективного управління підприємство повинне сформувати контур оперативного управління до якого можуть бути віднесені задачі, які пов’язані з реалізацією виробничих планів.

В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той  чи інший вид продукції, росте  роль оперативно-виробничого планування. Його завдання – забезпечити чітку  і безперебійну роботу підприємства і внутрізаводських підрозділів при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів. Саме тому тема даної дипломної роботи є досить актуальною в наш час.

Різні аспекти оперативного управління виробництвом є предметом дослідження  багатьох вітчизняних фахівців, зокрема, таких як Т.О. Старостіної, А.Г. Осовської, С.В. Мочерного, Ф.І. Хміля, В.В. Стадника тощо.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема роботи тісно пов’язана з науковими планами, програмами кафедри менеджменту і знаходиться у контексті науково-дослідної роботи кафедри за темою: „Підвищення конкурентоспроможності організації в умовах трансформації економіки України”.

Мета та завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає в комплексній розробці шляхів удосконалення оперативного управління виробництвом. Для досягнення цієї мети необхідно розв’язати такі завдання:

- розкрити суть оперативного  управління виробництвом;

- провести аналіз дієвості оперативного управління виробництвом (на прикладі ТОВ „Завод „Строммаш”);

- проаналізувати проблеми  оперативного управління, розробити  основні шляхи їх вирішення; 

- запропонувати основні напрями удосконалення методів оперативного управління виробництвом.

Об’єктом дослідження виступає ТОВ „Завод „Строммаш”.

Предметом дослідження є оперативне управління виробництвом.

Методи  дослідження. Для розв’язання поставлених завдань використано комплекс теоретичних та емпіричних методів наукового дослідження: теоретичний аналіз, систематизація наукових літературних джерел, математичні методи, метод аналізу та синтезу, метод порівняння, статистичні методи та інші.

Практичне значення одержаних результатів даного дослідження полягає у тому, що одержані результати щодо шляхів удосконалення методів оперативного управління виробництвом можуть бути використані в практичній діяльності підприємства.

Структура та обсяг роботи. Структура дипломної роботи обумовлена логікою дослідження. Вона складається з вступу, основної частини, яка містить три розділи і дев’ять підрозділів, висновків, списку використаної літератури, що налічує 41 джерело. Робота містить 11 таблиць, 3 рисунки, 4 формули, 5 додатків. Загальний обсяг роботи складає 93 сторінки друкованого тексту.

 

 

РОЗДІЛ1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНІ ОСНОВИ ОПЕРАТИВНОГО УПРАВЛІННЯ ВИРОБНИЦТВОМ

 

1.1 Оперативне управління виробництвом як складова системи управління підприємством

 

В умовах переходу до ринкових відносин, потрібне гнучке реагування на зміну попиту споживачів на той  чи інший вид продукції, росте  роль оперативно-виробничого планування. Його завдання – забезпечити чітку і безперебійну роботу підприємства і внутрізаводських підрозділів при найбільш ефективному використанні виробничих ресурсів.

Ритмічність виробництва – це ритмічна праця і рівномірний випуск продукції. Це все можна забезпечити ОВП, яке являє собою систему мір, направлених на конкретизацію техніко-економічного плану в часі і просторі. ОВП виступає складовою частиною внутрізаводського планування і правильно забезпечує вирішення великого кругу завдань.

Оперативне управління виробництвом має ряд завдань:

- деталізація і розподіл  виробничої програми і інших  показників плану економічного  розвитку по місцю і часу  їх виконання;

- розробка прогресивних календарно-планових нормативів;

- забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, заготовками, деталями, оснасткою, інструментом;

- складання графіків руху предметів праці в часі і просторі і доведення їх до виконавців;

- координація роботи цехів, участків, бригад, робочих місць;

- контроль і регулювання ходу виробництва.

Вирішення всіх цих завдань забезпечує чітку, ритмічну роботу всіх структурних підрозділів підприємства і рівномірний випуск продукції.

В економічній літературі автори по-різному дають визначення сутності оперативного управління. Кожний суб’єкт господарювання сам для себе визначає, яке з них відповідає економічній політиці певного підприємства.

Хміль Ф.І. оперативне управління розглядає  як періодичне або безперервне порівняння фактично одержаних результатів  з планом і наступне їх коригування, яке забезпечує функціонування підприємства відповідно до затвердженого плану.

Згідно Мочерного С.В. – оперативне управління – це управління поточними  подіями, що охоплює оперативне планування, облік, контроль.

Оперативне планування являє собою  поточне виробничо-фінансове і  виконавче планування на короткі періоди часу, зорієнтоване на доповнення, деталізацію, внесення коректив у намічені раніше плани і графіки робіт.

Стадник В.В. зазначає, що оперативне (поточне) планування – це планування роботи на  кооткі проміжки часу, в  процесі якого деталізуються плани підрозділів і служб підприємства і відбувається їх коригування у зв’язку зі зміною обставин, не передбачених тактичними планами.

Виробничо-господарська діяльність підприємства вклячає в  себе такі об’єкти, які необхідно  запланувати і організувати:

- виробництво товарної продукції;

- технічна підготовка в-ва;

- допоміжні господарства;

- матеріально-технічне забезпечення;

- праця, кадри і зарплата;

- фінансова діяльність.

Кожний із перерахованих  об’єктів планується і організовується  окремо, але всі вони між собою взаємозв’язані і направлені на виконання головного завдання підприємства – здійснення господарської діяльності, направленої на отримання прибутку для задоволення соціальних і економічних інтересів членів трудового колективу і інтересів власника майна підприємства. Центральна ланка – це виробництво товарної продукції. Призначення всіх інших ланок – своєчасне забезпечення в достатній кількості основного виробництва засобами виробництва, матеріалами, трудовими і фінансовими ресурсами.

Реалізація плану виробництва на підприємстві досягається всіма структурними підрозділами. На результати роботи кожної виробничої ланки впливає маса факторів. Для нормального процесу виробництва потрібно виявити ці фактори і їх негативну дію, так як це не будезроблено, то це приведе до зривів виробництва, це потребує постійного поточного контролю і управління за ходом виробництва.

Метод безперервного  нагляду, контролю, управління, регулювання  виробничого процесу, заснований на календарних планах і використовує технічні засоби для обміну і аналізу інформації і називається диспетчеризацією.

Диспетчеризація – це централізований контроль та безперервне  оперативне керівництво поточним ходом  виробництва в обсягах підприємства та його підрозділів.

Диспетчеризація є завершальним етапом оперативно-виробничого планування.

Основні завдання диспетчеризації:

- оперативний облік  та контроль робіт за графіками;

- керівництво своєчасним  забезпеченням робочих місць  усіма елементами підготовки  підприємства (матеріалами, інструментами, станками, своєчасним ремонтом тощо) без відриву виконавця від роботи;

- поточне узгодження  виробничих завдань у межах  дільниці, цеху та цехів, заводу  з метою усунення і попередження  порушень плану та забезпечення  його безперервного виконання.

Зміст диспетчерського регулювання та його методи залежать від типу виробництва. Диспетчеризація має свої об’єкти:

1. Одиничне та дрібносерійне  виробництво – строки виконання  важливих робіт за певними  замовленнями та оперативна підготовка  до виконання поточних замовлень.

2. Серійне виробництво  – строки запуску-випуску партій  предметів праці, стан складських  заготовок, ступінь комплектного  забезпечення та складальних  робіт.

3. Великосерійне та  масове виробництво – дотримання  встановлених тактів роботи потокових  ліній, стан внутрішньолінійних та міжлінійних розділів.

На підприємствах будь-якого  типу виробництва основними об’єктами  диспетчерського контролю є випуск товарної продукції згідно із встановленим планом, обсягом та строком, станом незавершеного виробництва, матеріально-технічним забезпеченням виробництва. 

Технічні засоби диспетчеризації  за призначеннями поділяються на такі групи:

1) апарати і прилади,  що служать засобами зв’язку  між диспетчерськими пунктами, які  знаходяться в підрозділах заводу, а також зв’язку диспетчерів з директором, головним інженером та керівним персоналом цехів, дільниць, служб та відділів заводоуправління;

2) апарати дистанційної  передачі тексту та графіки;

3) засоби телевізійної  техніки, призначені для спостереження  за роботою окремих ділянок цехів (особливо відповідальною) та обладнанням, яке дорого коштує;

4) пристрої виробничої  сигналізації, яка залежно від  призначення поділяється на:

- пошукову, призначену  для пошуків на території заводу  керівників, відповідальних працівників;

- для визову, призначену для усунення втрат робочого часу;

- контрольну, призначену  для дистанційного автоматичного  обліку (контролю) виробництва;

5) засоби технічного  обліку та контролю (установки автоматичного обліку та контролю роботи обладнання, автоматичні системи рахування та виготовлення виробів);

6) засоби зберігання  інформації. Найбільш ефективно  завдання оперативного планування  і диспетчерського регулювання  процесу виробництва вирішуються  в умовах використання електронно-обчислювальних  машин.

Оперативне управління і регулювання виконує облік, контроль і диспетчеризацію виробництва, і відповідає таким вимогам:

- забезпечує єдність показників обміну і контролю;

- достовірність інформації;

-своєчасність інформації.

При управлінні і регулюванні  ходом виробництва необхідно звести до мінімуму витрати і відхилення від плану і відновляти графіки виконання виробничих завдань.

Оперативне управління виробництва забезпечує ефективне функціонування всього виробничого процесу, який в свою чергу дуже залежить від потужностей підприємства.

Виробнича потужність підприємства – це є максимально можливий річний випуск продукції або об’єм переробки  сировини в номенклатурі і асортименті, які встановлені планом при повному  використанні обладнання і площ з  врахуванням використання прогресивної технології, передової організації праці і виробництва.

Виробнича потужність –  це змінна величина на яку впливає  багато факторів:

1. структура основних виробничих фондів;
2. питома вага активної частини основних фондів;
3. засоби виробництва;
4. предмети виробництва;

При визначенні виробничої потужності діючого підприємства враховується все закріплене за ним обладнання незалежно від його стану (діюче  або бездіюче), а також обладнання, яке знаходиться в процесі  монтажу і на складі, яке має  ввестися в експлуатацію в основному виробництві.

5) освоєння прогресивної  технології, що дає можливість  прискорювати технологічний процес

6) продуктивність технічного  обладнання – чим досконаліші  машини і обладнання, чим вища  їх виробнича потужність в  одиницю часу, тим більша виробнича потужність в цілому

7) від спеціалізації  підприємства, змісту і кількісного  співвідношення виробів – на  сьогоднішньому етапі ринкових  відносин часта зміна одних  виробів на інші обумовлює  зміну потужностей підприємства

8) рівень організації  праці і виробництва одним з основних елементів якого є режим роботи підприємства. Існує безперервний і дискретний процес виробництва.

В залежності від режиму роботи визначають фонди часу для  роботи обладнання:

- календарний;

- режимний;

- робочий.

1. Ф_к = 365*24 =  8760 год – календарний
2. Ф_р = [(365 – Д_вих - Д_св) – t_н*Д_п.св] SK_зм – режимний фонд часу 

t_н - кількість передсвяткових годин

Д_п.св – дні передсвяткові

K_зм – кількість змін

S – тривалість змін

3. Ф_д = Ф_к – (Р_к + Р_п.п) – робочий фонд часу для безперервного виробництва

Ф_д = Ф_р – (Р_к + Р_п.п) – робочий фонд часу для дискретного виробництва

Р_к, Р_п.п – планові затрати часу на капітальний і планово-попереджувальний ремонти

9) якість предметів  праці – чим вища якість  сировини, палива, матеріалів і напівфабрикатів, тим менше потрібно затрат праці і часу на їх переробку і більше продукції може бути вироблено в одиницю часу;

10) кваліфікація кадрів, їх культурно технічний рівень  і відношення до праці –  чим вища кваліфікація, тим менше  браку, поломок, простою обладнання і вища його продуктивність. 

Розрахунки наявних  виробничих потужностей являються  важливою частиною плану промислового виробництва. На їх основі визначаються об’єму випуску продукції, виявляються  резерви росту виробництва і складається баланс виробничих потужностей. Розрахунки виробничої потужності використовується для планування об’єму капіталовкладень.

Виробнича потужність розраховується на основі:

• номенклатури, структури і кількості випускаючої продукції;
• кількості одиниць наявного обладнання, яке знаходиться в розпорядженні підприємства;
• дійсного фонду часу роботи обладнання;
• трудомісткості випускаючої продукції і її зниження;
• передових технічно обумовлених нормах продуктивності обладнання;
• звітних даних про виконання норм виробітку.

Розрахунок виробничої потужності виконується в послідовності від нижчої ланки до вищої, тобто від потужності груп технологічного обладнання до потужності участку, від потужності участку до потужності цеху, від потужності цеху до потужності підприємства.

Систематичний ріст випуску продукції за рахунок найбільш повного використання виробничих потужностей дозволяє збільшити віддачу від вкладених засобів і підвищувати ефективність виробництва.

Основні шляхи підвищення ефективності використання виробничих потужностей:

- підвищення екстенсивної нагрузки обладнання;

- скорочення строків  освоєння нових потужностей;

- ліквідація диспропорції  в потужності діючих цехів,  участків і груп обладнання;

- інтенсифікація виробничих  процесів;

- розвиток спеціалізації  і кооперування промислових підприємств.

На підприємствах по різних причинах мають місце значні простої обладнання. Найчастіше –  це недолік в матеріально-технічному забезпеченні, організації ремонту  обладнання, порушення виробничо-технологічної  дисципліни, наявність “вузьких”  місць у виробничому процесі. Зниження рівня в простої обладнанні і підвищення екстенсивної нагрузки обладнання являється важливим фактором поліпшення використання виробничих потужностей.

Підвищення коефіцієнту  змінності також дає резерв підвищення продуктивності праці. Це досягається за рахунок використання внутрішньовиробничих резервів.

Збільшення випуску  продукції за рахунок підвищення інтенсивності загрузки обладнання являється одним із дуже ефективних шляхів нарощування виробничих потужностей  в відносно короткі терміни з мінімального величиною затрат.

Підвищення продуктивності праці і збільшення випуску продукції  по діючому обладнанні досягається  за рахунок підвищення якості перероблюваної сировини і матеріалів, запровадження  нових технологічних процесів, модернізація обладнання і широке використання передового досвіду колективу підприємства.

Оперативно виробниче  планування призвано забезпечувати  ефективне функціонування виробничого  процесу, допомагати в досягненні високих  кінцевих результатів.

Вибір системи оперативно виробниче планування визначається наступними основними факторами:

• тип виробництва;
• об’єм виробництва;
• складність виробництва;
• ступінь уніфікації деталей;
• виробнича структура підприємства;
• форма внутрішньозаводських спеціалізацій.

А критеріями оцінки ефективності функціонування оперативно виробничого планування є:

• ритмічна робота колективу;
• рівномірний випуск продукції;
• рівень використання засобів виробництва;
• мінімальна продовжуваність технічного циклу;
• мінімальні запаси незавершеного виробництва;

На підприємствах з  масовим типом виробництва основною формою руху предметів є попит. Для цих підприємств характерний високий рівень спеціалізації робочих місць. Робота на потоці повинна бути строго регламентована по часу для того, щоб забезпечити безперебійну і синхронну роботу всіх ланок виробництва у відповідність з тактом випуску готових виробів.

У відповідності з  річним, квартальним і місячним планами  по випуску продукції розробляються  плани для цехів участків, добові і погодинні графіки здачі  готової продукції. Погодинні графіки  передбачають випуск продукції на- протязі зміни в залежності від конкретних умов роботи.

На підприємствах серійного  виробництва більш або менш стабільна  номенклатура виготовлення виробів, їх випуск проходить рівномірно. На кожному  робочому місці обробляється декілька найменувань деталей. В цих умовах одним з важливих факторів підвищення продуктивності праці є партійна організація виробництва.

Об’єктом оперативно виробничого планування служить  для підприємства – виріб, між  цехами – комплект деталей, а в  цехах – партія деталей.

При цьому планування виробничої програми повинно забезпечити рівномірний випуск продукції у встановлені терміни, підвищення спеціалізації виробництва на кожному участку і на цій основі високий рівень продуктивності праці, найбільш повну загрузку обладнання.

На підприємствах одиничного виробництва постійно змінюється закріплення деталей за участками, цехами, а це дуже ускладнює як цехове так і міжцехове планування і приводить до нерівномірної загрузки обладнання по видах робіт.

В цих умовах застосовується послідовний вид руху деталей, що визиває їх довгий міжопераційний і міжцеховий час пролежування. Тому основною умовою і вимогою для оперативно-виробничого планування є раціональна організація руху предметів праці в процесі виготовлення визначеного виробу.

Залежно від особливостей виробничого процесу і типу виробництва застосовується певний метод організації виробництва.

Метод організації виробництва  — це певний спосіб виконання виробничого процесу, що передбачає сукупність відповідних заходів та прийомів. У характеристиці методу організації виробництва особливо важливими є взаємозв'язок послідовності виконання операцій технологічного процесу з порядком розміщення обладнання і ступінь неперервності виробничого процесу.

Технологічний процес для  кожного виробу чи деталі має індивідуальний характер і виконується, як правило, за індивідуальними замовленнями.

Розрізняють три методи організації виробництва:

- непотоковий;

- потоковий;

- автоматизований.

Непотокове виробництво  з організаційного погляду є  досить складним. Воно застосовується, як правило, в одиничному та експериментальному виробництві.

Непотокове виробництво  характеризується такими ознаками:

- на кожному робочому  місці виготовляються та оброблюються різні за конструкцією та технологією вироби, бо їх кількість невелика;

- усі робочі місця  розташовані групами, без певного  зв'язку з послідовністю виконання  виробничих операцій (немає зв'язку  типу "потокова лінія");

- існують перерви у  виробничому циклі, оскільки предмети  праці переміщуються складними  маршрутами (після оброблення надходять на склад та чекають закінчення оброблення всієї партії);

- обладнання, яке застосовується, є універсальним.

Залежно від широти номенклатури виробів потокове виробництво може існувати у двох формах:

- виробництво партіями;

- одинично-технологічне.

Метод виробництва партіями характеризується такими ознаками: розміром партії, періодичністю повторення її у виробництві, тривалістю виробничого  циклу та порядком запуску деталей  у виробництво.

Цей метод застосовується переважно у серійному виробництві. При цьому досить важливо визначити оптимальний розмір партії, оскільки, з одного боку, збільшення величини партії веде до зменшення потреби у переналагодженні обладнання, до поліпшення його використання та економії робочого часу, а з іншого — оброблення деталей великими партіями потребує великих складських приміщень, сприяє збільшенню обсягу незавершеного виробництва. Тому визначають оптимальну партію, за якої загальні витрати на виготовлення продукції будуть мінімальними.

Одинично-технологічний  метод застосовується, як правило, в одиничному виробництві, коли предмети праці оброблюються одиницями або окремими партіями, які не повторюються.

Для усунення недоліків  цих двох методів застосовується груповий метод. Його суть полягає в  тому, що всі деталі, що оброблюються, поділяються на технічно однорідні групи. Такий поділ сприяє економії часу оброблення предметів праці, оскільки обладнання не потребує переналагодження. Це, у свою чергу, дає змогу автоматизувати виробництво, що є основою переходу до потокового виробництва.

Потокове виробництво  — найбільш досконалий метод організації  виробництва. Цей метод передбачає оброблення предметів праці за встановленим найкоротшим маршрутом з фіксованим часом.

Головною ознакою потокового виробництва є стійка номенклатура випуску однорідної продукції. У потоковому виробництві найповніше виражені основні принципи високоефективної організації виробничого процесу, і передусім принципи прямоточності, неперервності. Потокові методи застосовуються в умовах виготовлення значних обсягів продукції протягом тривалого часу. Тому застосовується цей метод переважно у масовому та великосерійному виробництві; при одиничному виробництві використовуються лише елементи потокового виробництва (при виготовленні уніфікованих деталей). Потоковому виробництву властиві такі ознаки:

- поділ виробничого  процесу на окремі операції  і закріплення їх за певним робочим місцем на тривалий термін;

- за групою робочих  місць закріплюється оброблення  одного виду продукції або  конструктивно подібних предметів;