Управління поточними коштами підприємства

ВСТУП

 Актуальність теми.  В умовах ринкової економіки головною метою діяльності підприємства у відповідності з Законом України “Про підприємства в Україні” є одержання прибутку. Прибуток підприємства обумовлюється його доходами та витратами, причому доходи в значній мірі залежать від ринкової кон’юнктури, а витрати, в значно більшій мірі - від роботи самого підприємства і організації управління ними.

Поточні витрати є основною складовою  торговельної надбавки, отже оптимізуючи  їх розмір шляхом прийняття обґрунтованих  управлінських рішень щодо споживання ресурсів, підприємство буде мати конкурентні  переваги, обумовлені більш низькою  ціною на товари.

Раціоналізація використання ресурсів підприємства також зменшує потребу  підприємства в обігових коштах, що позитивним чином впливає на фінансовий стан підприємства, зокрема його платоспроможність.

З цих причин методи находження оптимального управлінського рішення стосовно поточних витрат висуваються на перший план в системі економічного управління підприємством.

Нові умови господарювання висувають  нові, більш жорсткі, вимоги щодо методичного  забезпечення  управління поточними  витратами. Від вміння передбачити  комерційну ситуацію, виявити фактори, що впливають на формування поточних витрат підприємства, завчасно вжити  заходи по оперативному регулюванню  розміру витрат і оптимізації  співвідношення ресурсів, витрат та результатів  залежить міра досягнення підприємством  мети його діяльності і забезпечення його конкурентоспроможності на ринку.

Велика практична потреба у  впровадженні сучасного механізму  управління поточними витратами  не підкріплена відповідними теоретичними розробками, які охоплювали б весь комплекс проблем щодо управління поточними  витратами торговельних підприємств  з урахуванням галузевих особливостей і сучасного стану економічного середовища в якому функціонують підприємства України.

Окремі аспекти щодо сутності та методів управління поточними витратами, що розглядались в працях закордонних  авторів: Друрі К., Ворста І., Ревентлоу  П., Яругової А., Шима Д., Сігела Д., Хана Д.; та авторів країн СНД і вітчизняних: Голова С.Ф., Карпової Т.П., Ніколаєвої С.А., Патрова В.В. не мають галузевої  конкретизації і потребують адаптації  до особливостей економічного розвитку нашої країни.

В працях економістів радянського  періоду: Баканова М.І., Капелюша С.М., Макарової  А.А., Хміля Ф.І. тощо досліджувались витрати обігу, що за економічною  природою відображають лише частину  поточних витрат, та методичні підходи  до деяких складових процесу управління ними.

Отже практична значущість та теоретична не розробленість проблем, пов’язаних з формуванням та функціонуванням  системи управління поточними витратами  підприємства, в комплексі визначили  вибір теми дослідження та її актуальність.

Метою даної дипломної роботи є дослідження механізму та методики управління поточними витратами на підприємстві, визначення основних шляхів та напрямків оптимізації їх розміру.

Завданням магістерської роботи є:

• розкрити теоретико-економічний зміст та класифікацію витрат;
• дослідити інформаційно-правове управління поточними витрата-ми;
• провести аналіз структури поточних витрат ЗАТ «Броварський завод пластмас»;
• розглянути фінансово-економічну  характеристику  підприємства ЗАТ «Броварський завод пластмас»;
• дослідити вплив поточних витрат на прибутковість підприємства;
• запропонувати шляхи та пропозиції щодо резервів зниження поточних витрат та удосконалення процесу управління поточни-ми витратами на підприємстві.

Об'єктом даної магістерської роботи є поточні витрати ЗАТ «Броварський завод пластмас».

Предметом дослідження виступають теоретичні та організаційно-мето-дичні питання управління поточними витратами підприємства, безпосеред-ньо від яких і залежить ефективність господарської діяльності.

Методами дослідження виступають: операційний аналіз та методи управління витратами, за допомогою яких проводилося прогнозування основних показників фінансової діяльності ЗАТ «Броварський завод пластмас».

Науковою новизною одержаних результатів  виступає:

• Удосконалено категоріальний апарат, що характеризує витрати торговельного підприємства: визначені поняття поточні витрати в вузькому і широкому розумінні, витрати обігу в вузькому і широкому розумінні, критерії понять поточні витрати.

• Визначені методичні підходи до нормування витрат, що  безпосередньо пов’язані з якістю обслуговування покупців.

• Визначені принципи нормування споживання ресурсів як оптимальної величини поточних витрат.
• Визначені критерії мінімально і   максимально   допустимого   розміру планової суми поточних витрат підприємства.
• Визначені критерії прийняття управлінських рішень щодо функціонування центрів прибутку.

Розділ І Теоретичні основи управління витратами підприємства

1.1 Витрати підприємства як об'єкт  управління

Витрати характеризують у грошовому виразі об’єм ресурсів, що є використаними у конкретних цілях і трансформуються у  собівартість продук-ції (робіт, послуг).

Управління  витратами – є засобом досягнення підприємством високого економічного результату. Воно зводиться не лише до зниження витрат, але розповсюджується на всі елементи управління. [16,13]

Управління  витратами — це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь-якого підприємства.

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає  такі організаційні підсистеми: пошук  і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці  підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці).

Управління  витратами на підприємстві має певні  особливості . Першою особливістю витрат, як предмета управління є їхній динамізм. Вони знаходяться у постійному русі і швидко змінюються. Так, у ринкових умовах господарювання постійно змінюються ціни на ресурси і матеріали, комплектуючі вироби і деталі, тарифи на енергоносії  та послуги зв’язку і транспорту. І на самому підприємстві постійно оновлюється продукція, переглядаються норми матеріальних і трудових витрат, що відображається на собівартості продукції  та загальному обсязі фінансових витрат. Тому розгляд витрат у статистиці є дуже умовним і не відображає їх реального рівня.

Другою особливістю  витрат, як предмета управління є їх різноманіт-ність, що потребує застосування широкого спектру прийомів та методів в управлінні ними. Різноманітність витрат виявляється при їх класифікації, яка дозволяє виявити ступінь впливу окремих витрат на економічні результати діяльності підприємства, оцінити можливість дії на рівень тих чи інших видів витрат, і нарешті, відносити на виріб лише ті затрати, які необхідні для його виготовлення і реалізації. Не менш важливим є вірне віднесення затрат на виробничі підрозділи та окремі види діяльності підприємства.

Третя особливість  витрат полягає у важкості їх виміру, обліку та оцінки. Абсолютно точних методів виміру, обліку та оцінки немає.

Четверта  особливість витрат – це складність та можливе виникнення певних протиріч впливу витрат на економічний результат.

Управління  витратами на підприємстві вирішує  такі основні задачі, як:

• виявлення ролі управління витратами як фактора підвищення економічних результатів діяльності;
• визначення витрат по основним функціям управління;
• розрахунок витрат по виробничим підрозділам підприємства;
• розрахунок необхідних витрат на одиницю продукції (робіт, послуг);
• підготовка інформаційної бази, що дозволяє оцінювати витрати при виборі та прийнятті рішень;
• виявлення технічних способів та засобів виміру і контролю витрат:
• пошук резервів зниження витрат на всіх етапах виробничого процесу і у всіх виробничих підрозділах підприємства:
• вибір способів нормування витрат:
• вибір системи управління витратами, що відповідає роботі підприємства.

Виявлення й  використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного  працівника підприємства, передусім  спеціалістів і керівників усіх рівнів. Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються  норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо.

Установлені норми витрат - це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва [4,10]. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкуренто-спроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції. Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку.

Порівняння  фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу  оцінювати роботу підрозділів з  використання ресурсів, з'ясовувати  причини відхилень фактичних  витрат , від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними  ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції  та відповідно для ціноутворення; для  визначення собівартості продукції, тобто  локальних затрат [7,90]. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції собівартості продукції для різних потреб управління (табл. 1).

Таблиця 1

Класифікація  витрат

Продовження таблиці 1

До основних відносять витрати, безпосередньо пов’язані з виробничим (технологічним) процесом виготовлення продукції (виконання робіт чи надання послуг). В будь-якому виробництві вони складають найважливішу частину витрат, досягаючи в окремих галузях 90 % собівартості. Накладні витрати виникають у зв’язку з організацією, обслуговуванням виробництва і управлінням ним. Величина цих витрат залежить від структури управління підрозділами, цехами і підприємством.

За ступенем залежності від обсягів діяльності витрати поділяються на змінні і  постійні.

Змінними називаються витрати, величина яких змінюється пропорційно зміні обсягу виробництва (випуску). Звідси, розмір цих витрат на кожну одиницю продукції залишається незмінним. До постійних відносять витрати, величина яких не змінюється або майже не змінюється (умовно-постійні витрати) при зміні обсягу виробництва (прикладом можуть слугувати адміністративні або загальногосподарські витрати).

Слід відмітити, що поділ на змінні і постійні витрати  в певній мірі є умовним, так як в чистому вигляді вони не проявляються: змінні витрати на одиницю продукції  змінюються під впливом організаційно-технічних  заходів, величина постійних витрат – при суттєвій зміні обсягу виробництва. Тому більш правильно їх називати умовно-змінними і умовно-постійними витратами.

За складом  витрати можуть бути одноелементними  або комплексними.

Одноелементні витрати включають економічно однорідні витрати, які не поділяються на різні компоненти, незалежно від їх місця і цільового призначення (сировина, матеріали, паливо, енергія, заробітна плата тощо). На цьому принципі побудована класифікація витрат за економічними елементами. Комплексні витрати складаються з декількох економічних елементів [18,310]. Характерним прикладом статті комплексних витрат загальновиробничі витрати, в які входять практично всі економічні елементи.

За способом включення до собівартості витрати  поділяються на прямі та непрямі.

Витрати на виробництво конкретного виду продукції, які безпосередньо включаються  до її собівартості на підставі первинних  документів, називаються прямими. До складу прямих матеріальних витрат відносяться ті, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкту витрат, а саме:

• сировина і матеріали, купівельні напівфабрикати та комплектуючі вироби, інші матеріальні витрати;
• витрати на оплату праці: заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим виробництвом продукції, виконанням робіт або наданням послуг;
• інші виробничі витрати: відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація тощо.

Непрямі витрати – це витрати на виробництво, які не можуть бути віднесені безпосередньо до конкретного об’єкта витрат економічно доцільним шляхом і тому потребують розподілу.

Непрямий  розподіл витрат призводить до неточностей  у визначенні собівартості окремих  видів продукції, тому при організації  обліку повинна приділятися увага  збільшенню питомої ваги прямих витрат.

За доцільністю  витрачання виділяють продуктивні витрати, до яких відносяться виправдані, чи доцільні для даного виробництва, витрати. Відповідно до непродуктивних відносять витрати, які утворюються з причин, що свідчать про недоліки в технології та організації виробництва (брак продукції, втрати від простоїв, оплата понадурочних робіт тощо). У випадку ідеальної організації технології виробництва і праці всі витрати повинні бути тільки продуктивними.

До поточних відносять витрати, пов’язані з виробництвом і реалізацією продукції даного періоду. Це, як правило основна частина витрат на виробництво. Одноразовими є витрати, пов’язані з підготовкою виробництва (впровадження нової продукції, її суттєва модернізація), резервуванням витрат на оплату відпусток і виплату одночасної винагороди за вислугу років тощо.

Залежно від  видів діяльності всі витрати  можна розподілити на дві великі групи: витрати, що виникають в процесі  звичайної діяльності, та витрати, що виникають в процесі надзвичайної діяльності. В свою чергу витрати, що виникають в процесі звичайної  діяльності можна розподілити на витрати від операційної (основної та іншої) діяльності, інвестиційної, фінансової діяльності.

Усі витрати  підприємства, згідно з П(С)БО 16, поділяють  на виробничі (виробнича собівартість продукції, робіт, послуг), операційні (адміністративні (загальногосподарські) витрати, витрати на збут, інші операційні витрати) та інші витрати діяльності (фінансові витрати, втрати від участі в капіталі, надзвичайні витрати, інші витрати).

Основні засади класифікації витрат розкриті в П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результаті, П(С)БО 15 «Доходи» та П(С)БО 16 «Витрати» і передбачають функціональну ознаку їх групування відповідно до видів діяльності, за якими були здійснені витрати та отримані доходи [10].

Отже, за видами діяльності витрати  та доходи поділяють на витрати і  доходи від звичайної та надзвичайної діяльності.

Нагадаємо, що звичайна діяльність поділяється на:

• операційну;
• фінансову;
• інвестиційну.

Відповідно, витрати, пов’язані з операційною  діяльністю, групують за функціями  — витрати виробництва (реалізації), витрати на управління, збут та інші операційні витрати, а також за економічними елементами: матеріальні витрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати (рис. 1).

Тому під витратами виробництва розуміють витрачання у виробничому процесі засобів виробництва і праці для виготовлення продукції. А сукупність витрат, пов’язаних з виробництвом або придбанням певного активу, утворює його собівартість.

Відповідно до цього у вітчизняному обліку, крім функціональної ознаки класифікації витрат, вирізняють й інші ознаки (рис. 2)

Рис. 1.Класифікація витрат відповідно до П(С)БО 3 
«Звіт про фінансові результати»

Така класифікація відповідає, головним чином, податковому  аспекту обліку, основним недоліком  якого є його неспроможність надавати інформацію для прогнозування короткострокових управлінських рішень та контролю витрат за сферами діяльності і центрами відповідності. Тому поряд з податковим аспектом у вітчизняну класифікацію витрат слід запровадити угруповання, що відповідають її управлінському аспекту.

Зокрема, для  цілей управлінського обліку більш  коректною є класифікація, яка  подана на рис. 3.

Оскільки  управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна інформація про очікувані  витрати та доходи. У зв’язку  з цим вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Очікувані (релевантні) витрати  — це витрати, що можуть бути змінені внаслідок прийняття управлінських рішень, тобто майбутні витрати. Точніше, це витрати, що відрізняють одну альтернативу від іншої.

Безповоротні (нерелевантні) витрати — це витрати, які не можуть бути змінені в результаті прийнятого управлінського рішення, тобто минулі витрати.

Важливим є також поділ витрат на контрольовані і неконтрольовані. Така їх класифікація використовується при організації обліку по центрах відповідальності.

Зокрема, контрольовані витрати — це витрати, які менеджер може безпосередньо контролювати або чинити на них значний вплив. Наприклад, контроль використання матеріалів та зарплати начальником цеху.

Відповідно, неконтрольовані витрати — це витрати, які менеджер не може контролювати або впливати на них (амортизація обладнання).

Розглядаючи варіанти управлінських рішень, слід брати до уваги не лише дійсні, а  й уявні витрати.

Дійсні витрати — це витрати, які вимагають реальної сплати грошей або витрачання інших активів. Ці витрати відображаються в бухгалтерських регістрах у міру їх виникнення.

Категорія уявних (можливих) витрат притаманна лише управлінському обліку і передбачає можливу вигоду, яка витрачається, коли вибір одного напряму дій вимагає відмовитися від альтернативного рішення. Уявні витрати виникають лише серед очікуваних витрат, не відображаються в облікових регістрах і беруться до уваги лише за умови обмеженості ресурсів.

В управлінському обліку розрізняють також прирістні, або граничні (маржинальні), та середні витрати залежно від підходів до визначення собівартості одиниці продукції.

Так, прирістні (граничні) витрати — це додаткові витрати, які з’являються в результаті виготовлення чи продажу додаткової одиниці або партії продукції.

Отже, можна  зробити наступні висновки:

Управління  витратами доцільно у всіх сферах діяльності підприємства й має велике значення та цінність для всіх місць  виникнення і центрів витрат.

Чітка побудова бухгалтерського обліку витрат відповідно до змін, що відбуваються в його організації  й техніці ведення, підвищує роль обліку як основного засобу одержання  достовірної інформації для прийняття  економічно обгрунтованих рішень і  попереджень ризику у виробничо-господарській  діяльності підприємств, у системі  оподаткування, у складанні балансу, звіту про фінансові результати, різноманітної фінансової звітності  тощо.

Розмежування  витрат виробництва за нетривалий період на постійні та змінні є вихідним пунктом для визначення закону спадної віддачі, або ефективності граничного продукту. Згідно з цим законом, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання одиниць змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу) дає обсяг додаткового продукту, що зменшується в розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Так, при певній кількості обладнання обсяг виробництва буде зростати все повільніше, якщо все більше робітників будуть залучатися до його обслуговування.

Витрати підприємства можна класифікувати за різними  ознаками. Класифікація витрат потрібна для визначення вартості продукції  та відповідно для ціноутворення; для  визначення собівартості продукції, тобто  локальних затрат. Велике значення класифікації затрат в управлінні ними і перш за все для здійснення калькуляції  собівартості продукції для різних потреб управління Оскільки управлінські рішення зазвичай спрямовані на перспективу, керівництву насамперед необхідна  інформація про очікувані витрати  та доходи. У зв’язку з цим  вирізняють очікувані (релевантні) та безповоротні (нерелевантні) витрати.

Одним з інструментів дослідження  ринку й збереження конкурентоспроможності є аналіз фінансово-господарської  діяльності підприємства, у тому числі  й аналіз його фінансового стану. Порядок і інструментарій аналізу, який здійснюється з метою прийняття  фінансових рішень, визначається самою  логікою функціонування фінансового  механізму підприємства.

1.2. Економічний зміст функцій  управління витратами та його  методи

На сьогодні управлінський облік - це не лише облік  витрат підприємства, а передусім, добре організований аналітичний облік і не лише витрат, а й таких об’єктів як основні засоби, нематеріальні активи, запаси, грошові кошти, кошти в розрахунках, капітал, зобов’язання тощо. Набуваючи нового, більш вагомого значення у сучасній економічній практиці суб’єктів господарювання, управлінський облік не просто реєструє, узагальнює, контролює факти господарського життя, він забезпечує управлінський персонал інформацією про різні аспекти діяльності підприємств, які відображаються у бухгалтерському обліку і безпосередньо впливають на якість управлінських рішень, ефективність системи управління. Такий облік покликаний забезпечити систему управління якісною економічною інформацією. Дані управлінського обліку широко використовуються для потреб внутрішнього менеджменту в процесі прийняття управлінських рішень, для аналізу господарської діяльності та пошуку резервів скорочення витрат.

Перехід на новий  порядок нормативного регулювання  бухгалтерського обліку в зв’язку з розробкою і впровадженням системи Національних стандартів (положень) бухгалтерського обліку спричиняє необхідність використання нового понятійного апарату в управлінському обліку. Цей апарат включає такі основні поняття:

- об’єкт обліку виробничих витрат - витрати на виробництво, що групуються за різними ознаками з метою визначення собівартості продукції

- витрати - зменшення економічних вигід у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення власного капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками)

- витрати майбутніх періодів - витрати, понесені підприємством в звітному періоді, але відносяться по часу їх використання у виробництві до наступних звітних періодів

- собівартість продукції (робіт, послуг) - грошове вираження витрат підприємства, пов’язаних з виробництвом та збутом продукції, виконанням робіт, наданням послуг.

- прямі витрати - економічно однорідні витрати, що відносяться на собівартість конкретного виду продукції прямо, безпосередньо у відповідності з обгрунтованими нормами та нормативами

- непрямі витрати - витрати, що не можуть бути віднесені до певного об’єкту витрат економічно можливим шляхом

- основні витрати - витрати, безпосередньо пов’язані з технологічним процесом виготовлення продукції, та неминучі при будь-яких умовах та характері виробництва, незалежно від рівня та форм організації управління. Вони поділяються на три групи: прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці та інші прямі витрати

- накладні витрати - витрати, не пов’язані безпосередньо з технологічним процесом виготовлення продукції, а утворюються під впливом певних умов роботи по організації, управлінню та обслуговуванню виробництва

- витрати періоду - витрати, що не включаються до собівартості продукції та запасів і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були здійснені.

Управління  витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності. Місце витрат — це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, цех). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність  місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

На практиці вважають, що центр відповідальності збігається з місцем витрат, хоча це не обов'язково. Формування місць витрат і центрів відповідальності здійснюється за функціональною та територіальною ознаками. У першому випадку витрати  локалізуються в певній функціона-льній сфері діяльності (маркетинг, дослідження й підготовка виробництва, матеріально-технічне забезпечення, виробництво, технічне обслуговування виробництва, управління). Територіальні місця витрат і центри відповідальності включають організаційні підрозділи підприємства (відділи, дільниці, цехи), які виокремленні просторово.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів  визначається собівартість одиниці  продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має  поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання). Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі — формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції. Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Аналітичні  аспекти співвідношення змінних  і постійних витрат.

Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою 1.1:

С= Сзв * N + Cпв                                        (1.1)

де С — загальні (сукупні) витрати;

Сзв— змінні витрати на одиницю продукції;

N— обсяг  виробництва продукції у натуральному  виразі;

Спв— постійні витрати за даний період.

Згідно з  формулою (1.1) загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть:

Соп= Сзв + Спв\ N                                           (1.2)

Критичний обсяг  випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво  стає рентабельним, можна обчислити  аналітичне.

Сзв•Nкр+ Спв= Ц•Nкр                                     (1.3)

Звідси

                                          Nкр= Спв\(Ц- Сзв)                                           (1.4)

де Ц — ціна одиниці продукції.

 Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багато-продуктного виробництва. У цьому разі:

Вкр = Сзм+Спв де,                                           (1.5)

Вкр - критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

Сзм - загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину Сзм зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта  маржинального прибутку kм, який визначається за формулою 1.6:

kм = (B-Cзм)\B                                                 (1.6)