Управління прибутком та витратами підприємства

54

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ,НАУКИ МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КАФЕДРА ФІНАНСІВ

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни „Фінансовий менеджмент”

на тему:  Управління  прибутком та витратами підприємства

Черкаси 20_ р.

ЗМІСТ

  ВСТУП                           

РОЗДІЛ 1. Теоретичні основи формування прибутку на  підприємстві

1.1.               Економічна суть та значення прибутку в умовах ринкової            економіки.

1.2 Нормативно-правова база формування прибутку

1.3  Методологічні аспекти формування прибутку підприємства

1.4 Зарубіжний досвід формування прибутком

РОЗДІЛ 2. Аналіз та оцінка формування прибутком як основа фінансового результату   СПОП “Відродження ” за 2009-2011 рр

  2.1 Організаційно-економічна характеристика підприємства

2 .1.1 Охорона праці на СПОП “Відродження ”

2.2 Аналіз  та оцінка фінансового стану СПОП “Відродження ” на 2009-2011рр

2.3  Аналіз та оцінка ефективності формування прибутком

2.4  Факторний аналіз прибутку СПОП “Відродження ”

РОЗДІЛ 3. Пропозиції щодо удосконалення формування прибутком  СПОП “ Відродження”

3.1 Напрями покращення фінансового стану підприємства             

  3.2 Напрями скорочення витрат

3.3    Вдосконалення політики розподілення прибутку підприємства

  ВИСНОВКИ

  СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

  ДОДАТКИ

ВСТУП

Прибуток є однією з форм чистого доходу в умовах розвинених товарно-грошових відносин, що виражає вартість додаткового і частково-необхідного продукту. Значна частина прибутку йде на  виплату податків, сплату процентів за кредит, виплату дивідендів тощо. Частина прибутку, що залишається після сплати податків та інших обов’язкових платежів, в залежності від стратегічних планів розвитку підприємства може спрямовуватися на споживання або капіталізацію, тобто виступати важливим джерелом накопичення капіталу, розширення масштабів діяльності підприємств. Практика розвинених країн ринкової економіки свідчить, що монопольні прибутки отримують крупні фірми, частка прибутків, що припадає на дрібні та середні підприємства – незначна. Отже, цілком природно, що зростає зацікавленість власників капіталу у реінвестуванні прибутків, отриманих від господарської діяльності.

Для досягнення поставлених цілей підприємство і здійснює господарську діяльність у обраному напрямку, або одночасно у кількох напрямках.  При цьому воно потребує відповідного забезпечення здійснення цієї діяльності – матеріального, трудового, фінансового. Рівень фінансових результатів є, напевно, визначальним, оскільки від нього залежить обсяги інших категорій ресурсного забезпечення підприємства.

В умовах становлення і розвитку ринкової економіки прибуток є основою інноваційного процесу, джерелом самофінансування, розвитку діяльності господарства, створення фондів економічного стимулювання, базою для прийняття економічно обгрунтованих управлінських рішень; прибуток стає одним з найважливіших показників в системі бухгалтерської інформації, що виражає ефективність ділової активності підприємств.

Таким чином, здатність підприємства нарощувати прибуток прямим чином визначає ефективність його функціонування, що обумовлює актуальність даного дослідження.

Проблеми формування фінансових результатів розкривають в своїх працях Савицька Г.В., Баканов М.І., Грабова Н.Н. та інші автори.

Отже, основна мета даної роботи полягає у дослідженні особливостей процесу управління прибутком та витратами на одному із діючих вітчизняних підприємств.

Завданням курсової роботи є:

· розглянути теоретичні основи організації процесу управління прибутком та витратами  на підприємстві;

· дослідити систему управління прибутком на одному із діючих вітчизняних підприємств;

· розробити пропозиції щодо впровадження комплексної методики управління прибутком та витратами підприємства.

Об'єктом дослідження курсової роботи є система управління прибутком на ТОВ „Агро-Відродження”.

          Предметом дослідження курсової роботи є економічні відносини, які виникають в процесі розподілу прибутку та витрат на підприємства.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРИТИЧНІ ОСНОВИ УПРАВЛІННЯ ПРИБУТКОМ ТА ВИТРАТАМИ ПІДПРИЄМСТВА

1.1 Економічна сутність прибутку та витрат

      Досягнення високих результатів роботи підприємства припускає управління прибутком та витратами на виробництво. Це складний процес, що означає по своїй сутності керування всією діяльністю підприємства, тому що охоплює всі сторони виробничих процесів, що відбуваються.

        Прибуток є однією з основних категорій товарного виробництва. Це передусім виробнича категорія, що характеризує відносини, які складаються в процесі суспільного виробництва.

Поява прибутку безпосередньо пов'язана з появою категорії "витрати виробництва". Прибуток - це та частина додаткової вартості продукту, що реалізується підприємством, яка залишається після покриття витрат виробництва. Відособлення частини вартості продукції у вигляді витрат виступає в грошовому виразі як собівартість продукції.

Прибуток - це частина додаткової вартості, виробленої і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Отже, об'єктивна основа існування прибутку пов'язана з необхідністю первинного розподілу додаткового продукту. Прибуток - це форма прояву вартості додаткового продукту.

Прибуток є об'єктивною економічною категорією. Тому на його формування впливають об'єктивні процеси, що відбуваються в суспільстві, у сфері виробництва й розподілу валового внутрішнього продукту.

Прибуток - це підсумковий показник, результат фінансово-господарської діяльності підприємств як суб'єктів господарювання. Тому прибуток відбиває її результати і зазнає впливу багатьох чинників. Є особливості у формуванні прибутку підприємств залежно від сфери їхньої діяльності, галузі господарства, форми власності, розвитку ринкових відносин[9, c.113].

На формування прибутку як фінансового показника роботи підприємства, що відбивається в бухгалтерському обліку, в офіційній звітності суб'єктів господарювання, впливає встановлений порядок визначення фінансових результатів діяльності; обчислення собівартості продукції (робіт, послуг); загальногосподарських витрат; визначення прибутків (збитків) від фінансових операцій, іншої діяльності.

Отже, на формування абсолютної суми прибутку підприємства впливають: результати, тобто ефективність його фінансово-господарської діяльності; сфера діяльності; галузь господарства; установлені законодавством умови обліку фінансових результатів.

Прибуток - це показник, що формується на мікрорівні. Прибуток народного господарства - це результат діяльності окремих підприємств, галузей економіки, розвитку окремих сфер, структурних зрушень в економіці, змін у порядку обліку фінансових результатів[3, c.52]..

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тім числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг).

Прибуток - це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності.

Не менш важливим елементом є керування витратами,в основі якого є планування. Планування собівартості здійснюється з метою визначення розмірів і вишукування можливостей її зниження. Планування собівартості може бути поточної й перспективним. Перспективний план розробляється на кілька років. При поточному плануванні (на рік) уточнюються перспективні плани на основі даних планових кошторисів і калькуляцій витрат на виробництво. При випуску підприємством одного виду продукції вартість одиниці є показником, що характеризує рівень і динаміку витрат на її виробництво й реалізацію. Промислові підприємства, що випускають різнорідну продукцію, планують зниження собівартості порівняльної продукції й величину витрат на один рубль товарної продукції. Розрахунки планової собівартості продукції використаються при плануванні прибутку, визначенні заходів технічного прогресу, а також при встановленні цін. При плануванні собівартості продукції передбачається можливе її зниження й досягнення в результаті цього оптимального рівня витрат на виробництво. Тому складанню плану за собівартістю повинен передувати аналіз фактичної собівартості за звітний період з метою виявлення резервів зменшення витрат.

Послідовність складання плану за собівартістю наступна: складається розрахунок зниження витрат на виробництво за рахунок впливу техніко-економічних факторів; визначається сума витрат на обслуговування виробництва й керування; складаються планові калькуляції собівартості окремих видів продукції основного виробництва; визначається собівартість товарної й реалізованої продукції; складається кошторис витрат на виробництво.

Економічно обґрунтоване планування собівартості повинне опиратися на систему прогресивних техніко-економічних норм і нормативів матеріальних, трудових і грошових витрат. Система планування спрямована на організацію контролю витрат й одержання прибутку, а також координацію всіх планів організації.

Найважливішим елементом керування є облік і калькулювання витрат на виробництво. Його основне призначення - контроль за виробничою діяльністю й керування витратами на її здійснення.

Основними завданнями обліку витрат на виробництво й калькулювання собівартості продукції є:

- формування повної й достовірної інформації про господарські процеси й результати діяльності підприємства, необхідної для оперативного керівництва й керування, а також для використання податковими й банківськими органами, інвесторами, постачальниками, покупцями, кредиторами, податковими, фінансовими й банківськими органами й іншими зацікавленими організаціями й особами;

- облік фактичних витрат на виробництво продукції й контроль за використанням сировини, матеріальних, трудових й інших ресурсів у зіставленні із затвердженими нормами, нормативами й кошторисами з метою виявлення відхилень і формування економічної стратегії на майбутнє;

- калькулювання собівартості продукції й контроль за виконанням плану за собівартістю;

- виявлення й оцінка результатів діяльності структурних госпрозрахункових підрозділів підприємства;

- виявлення резервів зниження собівартості продукції, їхня мобілізація й ефективне використання;

- систематизація інформації виробничої діяльності для прийняття рішень, що мають довгостроковий характер[14, c.172].

Отже,можна зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По-перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По-друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово-господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

1.2. Нормативно-правова база формування прибутку та витрат

Організація внутрівиробничого планування й обліку неможлива без надійної нормативної бази, тобто комплексу норм і нормативів. За допомогою нормування регламентується витрата персоналом всіх видів ресурсів на підприємстві.

Нормування - це метод розробки й установлення граничних величин запасу й витрати виробничих й інших ресурсів, необхідних для забезпечення процесу виробництва продукції.

Нормативна база підприємства є основою: планування; регулювання й контролю діяльності структурних підрозділів; порівняння виробничих витрат з досягнутими результатами; розмежування відповідальності за результати діяльності між підрозділами; об'єктивної оцінки оплати праці й стимулювання діяльності персоналу за підсумками роботи.

На будь-якому підприємстві норми й нормативи повинні обов'язково переглядатися у зв'язку зі зміною технології й організації виробництва, характеристик матеріалів, відновленням випускає продукции, що.

Норми й нормативи встановлюються з метою: недопущення зайвої витрати ресурсів; забезпечення встановленого режиму роботи підприємства; недопущення відхилень від заданих характеристик випускає продукции, що; дотримання нормальних умов праці й охорони навколишнього середовища; створення баз даних для планування діяльності підприємства.

Удосконалювання нормативної бази припускає широке впровадження більш точних методів розрахунку норм і нормативів, створення розрахункових норм на всі види робіт і процесів, використання обчислювальної техніки для розробки, твердження, автоматизації, збору, нагромадження, систематизації й відновлення норм і нормативів, використання економіко-математичних методів.

Керування витратами на основі норм запобігає непотрібним втратам, підвищує ефективність виробництва, поліпшує політикові закупівель, вимірює витрату виробничих ресурсів і націлює на їхнє ефективне використання в майбутньому.

Правове поле антикризового фінансового менеджменту проявляється двояко.По-перше,це сукупність нормативно-правових актів, які регулюють фінансово-економічні та організаційно-правові аспекти реалізації моделі управління прибутком суб'єкта гоподарювання.Серед таких нормативно-правових актів,які безпосередньо чи опосередковано регулюють фінансові відносини на підприємстві, що пов'язані із планування,контролем,формування,розподілом та споживанням прибутку суб'єкта господарювання,можна виділити наступні групи:

1)     законодавчі акти;

2)     підзаконні нормативні акти;

3)     внутрішньогосподарські документи.

         По-друге,це сукупність державнич органів,які здійснюють реалізацію певних функцій по державному регулюванню фінансів суб'єктів господарювання взагалі та управління прибутком підприємством зокрема, а також об'єктивно сформовані та відтворювані форми та методи участі держави у системі економічних відносин щодо підприємницької діяльності в ринковому середовищі України  підприємств шляхом вироблення відповідних фінансових та економічно-правових норм та правил.

   Законодавче регулювання моделі управління прибутком суб'єктів господарювання в Україні формується як ієрархічна структура, в основі якої стоїть Конституція України. Цивільний кодекс України, Арбітражний кодекс, Арбітражно-процесуальний кодекс, кодекс про адміністративні правопорушення та кримінальний кодекс регулюють управління фінансами підприємства через встановлення певних вимог або ж обмежень щодо фінансових відносин, які виникають з приводу формування, розподілу, перерозподілу на споживання прибутку підприємств,встановлення правовідносин між суб'єктами управління, форм та методів цивільно-правового забезпечення управління прибутком, визначення адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення відповідного законодавчого акта[19, c.162]..

Законодавчу базу моделі управління прибутком можна умовно поділити на дві частини – група специфічних та група загальних актів. При цьому елементом законодавчого поля, своєрідною конституцією управління прибутком суб'ктів господарювання в Україні незалежно від їх фінансово-правової організаціїявляється Закон України „Про оподаткування прибутку підприємств” [1, c.15]..

Під групою загальних законодавчих актів як складової законодавчої бази управління прибутком підприємств слід розуміти сукупність кодексів та законів України, які регулюють фінансово-господарську діяльність суб'єктів підприємницької діяльності, визначаючи особливості організації фінансів підприємств відповідно до потреб моделі управління прибутком у тому числі:

1)грошові розрахунки у готівковій і безготівковій формі;

2)регулювання виникнення, формування та визнання затрат суб'єктів господарювання;

3)регулювання виникнення, формування та визнання доходів суб'єктів господарювання;

4)валютне регулювання;

5)порядок виникнення та виконання договірних зобов'язань та інші.

З інщого боку, підзаконні нормативні акти органів виконавчої влади, по суті,Забезпечують виконання сукупності завдань нормативного регулювання підприємницької діяльності суб'єктів господарювання у ринковому середовищі України з метою отримання підприємницького прибутку, зокрема:

1)тлумачення та конкретизація положень законодавчих актів;

2)нормативне регулювання окремих питань, віднесених до компетенції

відповідних державних органів;    

3)контроль за дотриманням суб'єктами господарювання чинного законодавства України право застосування тощо, підзаконні нормативні акти у системі нормативно-правового регулювання фінансового менеджменту на підприємстві щодо управління його прибутком являється продуктом державних органів виконавчої влади, які у межах своєї компетенції реалізують функції державного регулювання підприємницької діяльності, у даному випадку – фінансових відносин з приводу реалізації моделі управління прибутком та витратами підприємства.

Для ефективної реалізації моделі управління прибутком, підприємство має право приймати внутрішньогосподарські нормативні документи, спрямовані на вирішення наступних питань:

1)конкретизація положень законодавчих та підзаконних актів, а також визначення порядку їх виконання на підприємстві;

2)врегулювання питань, які віднесено до компетенції підприємства;

3)визначення питань, які не впрегульовані законодавчими та підзаконними актами тощо. Слід відмітити, що прийняття внутрішньогосподарських документів можливе виключно у межах компетенції відповідного органу управління підприємстом, при цьому, звичайно, такі документи не повинні суперечити чинному закуонодавству України.

Отже, можна зробити висновок, що важливим елементом моделі управління прибутком підприємства являється правове поле реалізації згаданої моделі,під яким слід розуміти сукупність кодексів та законів України,указів президента України,постанов кабінету міністрів,нопмативнич актів органів державного регулювання,що у межах своїх повноважень проводять держане регулювання підприємницької діяльності,а також сукупність внутрішньогосподарських документів.звичайно,таке законодавче поле не ісрує відокремлено  і являється органічною складовою фінансового права.

1.3. Закордонний досвід управління прибутком та витратами підприємства

У розвинених країнах останні 35-40 років широко використовується метод визначення витрат на виробництво продукції по обмеженій номенклатурі калькуляційних статей. У витрати включаються тільки змінні витрати: сировина й матеріали, оплата праці, змінна частина непрямих витрат. Ці витрати розглядаються як функція величини виробничої діяльності. Зовсім обґрунтовано вважається, що постійні витрати слабко пов'язані з витратами виробництва окремих видів продукції. Відповідно до цим широко прийнятий підрозділ витрат виробництва підприємства на постійні, змінні, валові й граничні. У свою чергу, постійні витрати підрозділяються на дві групи: залишкові й стартові.

До залишкових ставляться частина постійних витрат, які продовжує нести підприємство, незважаючи на те, що виробництво й реалізація продукції на якийсь час повністю зупинені.

До стартових ставиться та частина постійних витрат, які виникають із поновленням виробництва й реалізації продукції.

Між залишковою й стартовою витратами не існує чіткого розмежування. На рішення питання про те, до якої групи постійних витрат відносити ті або інші витрати, впливає строк, на який припинені виробництво й реалізація продукції. Чим длительнее період зупинки господарської діяльності, тим менше величина залишкових витрат, тому що при цьому зростають можливості звільнитися від окремих видів витрат або скоротити їх (наприклад, договорів про оренду приміщень, контрактів про наймання на роботу окремих категорій працівників й ін.)

Сума постійних і змінних витрат становить валові витрати підприємства.

Розрізняють також граничні витрати. Тому що на підприємствах нерідко виникає питання про необхідність розширення або скорочення виробництва продукції. При цьому варто вирішити наскільки виправданим може бути те або інше розширення й скорочення виробництва. При рішення цих питань необхідно вміти розраховувати величину витрат приросту при розширенні господарської діяльності й відповідно витрат скорочення при її згортанні.

До складу угруповання витрат по статтях витрат входять наступні статті:

«Матеріали». Ці витрати становлять найбільш важливу статтю витрат. До них ставляться витрати на придбання сировини, матеріалів основних і допоміжних, напівфабрикатів. Величина витрат на матеріали безпосередньо залежить від обсягу виробництва продукції й ставиться до змінних витрат підприємства. Вони змінюються пропорційно обсягу виробництва продукції.

«Оплата праці». Сюди входить заробітна плата робітників й адміністративного персоналу. За рубежем так само, як й у нашій країні, застосовуються дві принципово відрізняються друг від друга форми оплати праці: погодинна й відрядна. Обидві форми оплати праці (і відрядн і погодинна) можуть мати свої різновиди. Наприклад, за рубежем широко застосовується відрядна оплата з гарантованим мінімумом, відрядно-преміальна. Так, при відрядній оплаті з гарантованим мінімумом мінімальний розмір заробітної плати може бути встановлений відповідно до погодинної заробітної плати. Така змішана оплата праці забезпечує робітникові мінімальний розмір заробітку з одночасним використанням переваг відрядної оплати праці.

Формою оплати праці адміністративного персоналу на закордонних підприємствах служать, як й у нашій країні, посадові оклади. Крім окладів таким працівникам у порядку стимулювання виплачуються так називані тантьемы (премії), підприємства, що співвідносять звичайно із прибутком. Деякі фірми містять угоди зі своїми працівниками в тій або іншій формі розподілу частини свого прибутку.

«Плата за оренду приміщень». Ця плата нерідко становить відносно велику статтю витрат. Якщо підприємство орендує приміщення, то величина витрат по цій статті буде дорівнює загальній величині орендної плати. Якщо ж приміщення належить самому підприємству, то плата за його оренду буде складатися з ряду статей: виплат по іпотечній запосаді, податків на нерухомість, страхування, експлуатаційних витрат, а також з точці зору втрачених можливостей - відсотків від власного капіталу, вкладеного в дану нерухомість.

«Амортизація». На закордонних підприємствах під амортизацією розуміється частина постійних витрат, що складається шляхом розподілу одноразових витрат на придбання основного капіталу на кілька періодів його використання. При цьому використається кілька методів розрахунку величини амортизації: амортизація по залишковій вартості; амортизація по обсязі виробництва.

5.«Інші витрати». Сюди ставляться витрати на експлуатацію й ремонт машин та інші елементи основного капіталу, витрати на різні види енергоносіїв, витрати на доставку продукції покупцеві, телекомутаційні витрати, поштовий збір і деякі інші[21, c.116].

Слід також зазначити, що на підприємствах закордонних країн під структурою витрат нерідко розуміється процентне співвідношення змінні й постійні підприємства в рамках його валових витрат. По такому співвідношенню роблять певні висновки.

Наприклад, відносно високий рівень постійних витрат свідчить про високий рівень механізації й автоматизації виробництва, а відносно високий рівень змінних витрат - про високі витрати на оплату праці працівників.

На підприємствах закордонних країн здійснюється порівняльний аналіз витрат виробництва конкурентів. Такий аналіз дозволяє зіставити структуру витрат власного виробництва зі структурою витрат конкурентів, виявити їхні переваги, а також зайві витрати в конкурентів і на основі цього аналізу прийняти необхідні напрямки на поліпшення структури витрат виробництва, зниження цих витрат.

Отже, можна зробити висновок, що вітчизняні технології є застарівшими,також підприємства сплачують високі тарифи на електроенергію.Тому вітчизняні підприємства не є конкурентноспроможними.